Відповідь МОН щодо підвищення кваліфікації освітянами

1. Відділ преси та інформації
press@mon.gov.ua
481-32-62
16.02.2024
Сила правди
cirpowertruth@gmail.com
У відповідь на ваш запит повідомляємо.
Чи є нормою, на думку посадовців МОН, таке підвищення кваліфікації?
На сьогодні законодавство щодо підвищення кваліфікації у сфері освіти спрямоване на
персональну інституалізацію передусім науково-педагогічного працівника,
спроможного здійснювати відповідальний вибір в широкому спектрі можливостей.
Закон України «Про освіту» суттєво розширює коло надавачів освітніх послуг у сфері
підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників. До такої
діяльності можуть долучатися інституції з різним статусом: юридичні особи, зокрема
заклади освіти, наукові установи, інші установи, організації та громадські об’єднання, а
також фізичні особи. Це дає можливість формувати конкурентне середовище на ринку
освітніх послуг з підвищення кваліфікації викладачів, урізноманітнити і підвищувати
якість програм професійного розвитку, надати особам, які підвищують кваліфікацію,
можливість вибору програм з урахуванням їхніх інтересів і потреб.
Завдяки таким змінам у законодавстві за останній час набули популярності і авторитету
в освітньому середовищі освітні платформи, зокрема «Освіторія», «Prometheus»,
«EdCamp Ukraine», які пропонують спеціально орієнтовані на педагогічних та науково-
педагогічних працівників програми. Актуальні курси розробляють також заклади вищої
освіти та наукові установи. Таким чином спостерігається вдосконалення якості програм,
які пропонуються закладами післядипломної педагогічної освіти.
Водночас, законодавство чітко визначає ситуації, коли надавач освітніх послуг має або
не має ліцензії на освітню діяльність з післядипломної освіти. Для другого випадку
встановлено вимоги до процедури визнання результатів підвищення кваліфікації
науково-педагогічного, педагогічного працівника. Вирішальну роль в цьому процесі
відіграють вчені ради закладів вищої освіти, оскільки саме зазначений орган

2. управління визначає порядок такого визнання — в кожному закладі освіти такий
порядок свій, але з обов’язковим дотриманням загальних вимог, визначених
законодавством.
Норми Закону України «Про освіту» та положення Порядку підвищення кваліфікації
педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 800 надають широку свободу педагогічним
та науково-педагогічним працівникам у виборі видів, форм, суб’єктів підвищення
кваліфікації, а також тематичного спрямування такого навчання.
Надаючи широкі права вибору і можливості, законодавством встановлено інші
запобіжники, що мають орієнтувати всіх учасників процесу професійного розвитку на
якість процесу і результату. Зокрема, відповідно до законодавства, система
підвищення кваліфікації є складовою системи внутрішнього забезпечення якості освіти,
що надається. Відповідно, це є одним з критеріїв оцінювання якості освітньої програми
під час її акредитації; планування професійного розвитку працівника, що передбачає
розгляд такого питання щонайменше на рівні кафедри і передує участі у програмах
підвищення кваліфікації. Звертаємо увагу, що саме на етапі планування проходження
конкретної програми ініціатива викладача щодо напряму або суб’єкта підвищення
кваліфікації може бути відхилена.
Якість і результат будь-якого підвищення кваліфікації є відповідальністю науково-
педагогічного працівника, університету і надавача відповідних освітніх послуг та є
маркерами їхньої зрілості і готовності до відповідального громадянства.
Які компетенції набуває педагог від такого стажування?
Відповідно до законодавства, розробник програми з підвищення кваліфікації в її описі
має зазначити перелік компетентностей, яких набуватиме або вдосконалюватиме
особа, що проходить навчання, після його закінчення. Водночас, науково-педагогічний
працівник самостійно визначає потреби свого професійного розвитку та підбирає для
себе відповідну програму. Такими програмами також можуть бути ті курси, що на
перший погляд не мають прямого відношення до професійної діяльності особи, яка
навчається, однак спрямовані на особистісний розвиток і опосередковано, у сукупності
з іншими, сприятимуть професійному удосконаленню.

3. Чи контролює МОН виші на предмет зарахування підроблених сертифікатів про
проходження програм підвищення кваліфікації?
Документи державного зразка з підвищення кваліфікації та їх централізований облік
законодавством не передбачені. Технічний опис, дизайн, спосіб виготовлення,
порядок видачі і обліку таких документів визначається відповідним суб’єктом
підвищення кваліфікації.
Водночас, заклад вищої освіти має право перевірити достовірність наданого науково-
педагогічним працівником документу, визнати або відмовити у визнанні відповідного
навчання як такого, що стосується підвищення кваліфікації.
Для особи, яка навчалася, такий документ засвідчує удосконалення чи набуття певних
компетентностей. Для надавача освітніх послуг документ, який він видає особі, що
навчалася, має бути документом, що засвідчує якість наданих освітніх послуг, його
відповідальність перед тим, хто навчався, і тим, кому така людина надаватиме послуги
на основі здобутих компетентностей. Відповідно такий документ гарантує якість
наданих послуг та здобутих знань.
Чи визнає МОН рейтинги вишів і ректорів вишів від міжнародного агентства
державних, корпоративних та приватних рейтингів?
МОН не послуговується рейтингами під час проведення внутрішньої оцінки діяльності
закладів вищої освіти.
Чи вживатиме МОН заходів за результатами вищезазначеного розслідування?
Зокрема, чи може МОН заборонити вишам публікувати на корпоративних сайтах
закладів освіти комерційні оголошення про програми підвищення кваліфікації від
Міжнародного історико-біографічного інституту, зважаючи на те, що вони, на нашу
думку, порушують авторське право?
МОН не має повноважень заборонити закладам вищої освіти публікувати на власних
сайтах оголошення про освітні заходи. Водночас, відповідальний громадський
контроль, зокрема власні розслідування журналістів та їхнє поширення в
інформаційному просторі, є ефективним механізмом запобігання порушення
принципів доброчесності, безвідповідального ставлення до своїх обов’язків і
шахрайства.

4. У подібних випадках порушник обов'язково має нести певну відповідальність —
репутаційну, адміністративну або згідно з рішенням суду кримінальну. У випадку
порушення авторського права та інших випадків шахрайства, Міністерство освіти і
науки України рекомендує вирішувати питання у судовому порядку, дотримуючись
законодавства, та завжди стоїть на стороні закону.
Щиро,
пресслужба МОН