Свято до Дня української писемності та мови у Звенигородській загальноосвітній школі Ш-ІІ ступенів №5

1. Свято до Дня української писемності та мови у Звенигородській
загальноосвітній школі Ш-ІІ ступенів №5
Немає слів, щоб передати низький уклін
За скарб неоціненний, збережений до наших днів.
Вона смілива, гомінка, у битвах загартована,
Чарівна мова і свята, перлинами гаптована.
Такими словами 9 листопада в Звенигородській загальноосвітній школі І-
ІІст.№5 розпочалася лінійка,
присвячена Дню української
писемності та мови. Рідна мова – це
мова, що першою засвоюється
дитиною і залишається зрозумілою на
все життя. Рідною прийнято вважати
мову нації, мову предків, яка пов’язує
людину з її народом, з попередніми
поколіннями, їхніми духовними
надбаннями. Учні 9класу, СмотрунМ.
та Рябоконь В.,зазначили, що 6
листопада 1997 року було підписано
Указ Президента України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи
громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в
консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української
писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування
пам’яті Преподобного Нестора Літописця".
Шкільна громада - шанувальники рідного слова із захопленням слухали
виступи учнів 7 та 9кл.
Мово моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену —
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров'ю моєю змішана
І аж до скону залишена
В серці моїм. Ти звеш сюди
Добрих людей до бесіди.

2. Ведучі наголосили, що кожен громадянин, який поважає себе, країну,
мову, ніколи не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить
грамотно і красиво, навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на
святкову і буденну.
Слово у пісню чарівну кладеться,
Радісно й щиро бринить.
Хай до душі воно вам доторкнеться,
Щоб залишитись там жить.
І для присутніх на святі зазвучала пісня «Рідна мова».
А ведучі продовжувалирозповідатипро те, що з часу винайдення писемності
фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим
не тільки передавати мовнуінформацію на відстані, але й закріпити її в часі, і
запропонувалиприсутнім легенду «Про виникнення писемності».Таквиникло
письмо. З того часу люди почали користуватися не лише усним, а й писемним
мовленням.
Мова рідна звучить, наша мова –
Шум гаїв, шелест ниви у ній,
Кобзи пісня тривожна, діброва,
І Дніпра неспокійний прибій.
В ній душі глибина і прозорість,
Наша пісня і дума жива.
І суворість, і ніжність, і совість –
Вся історія в ній проплива.
І Шевченка великого слово –
Скарб, народом перейдених літ.
Багатій, розбруньковуйся, мово,
Неосяжний чаруючий світ.
З великим задоволенням учні сприйнялирозповідь про рукописигрецького
iсторика Геродота, який жив ще у V столітті і писав, що скiфи направили
персам «лист», який складався з жаби, мишi, птаха та п’яти справжніх стріл.
Цей лист означав:«Якщо ви, перси, не навчитеся стрибати по болотах, як жаба,
ховатися в норах, як миша, i лiтати, як птах, то ви будете засипанi нашими
стрiлами, як тiльки ступите на нашу землю.
Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної
наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди"
Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української
літературної мови.
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І вогник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас зігрівати.
А основоположникомнової українськоїлітературної мови вважається Т. Г.
Шевченко, який своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства

3. народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику
українського слова і так сказав :
Одна вона у нас така -
Уся співуча і дзвінка,
Уся плакуча і гримуча,
Хоч без лаврового вінка.,
Пісня «Мова єднання» не залишила нікого з присутніх байдужими, бо ми
живемо на чудовій, багатій, мальовничій
землі – на нашій славній Україні. Тут
жили наші прадіди, діди, тут живуть наші
батьки, тут корінець роду українського,
що сягає сивої давнини. І негоже, просто
соромно бути поганими нащадками у
таких великих і славних батьків,бо
людині визначено Богом місце
народження, країна, небо ; вона не може
нічого того змінити, як не може змінити
саму себе. А якщо щось із того
призначеного їй, змінить, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І
куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди
будуть з тобою.
Завершилось свято піснею «Це моя Україна» у виконанні учениці 8класу
Битько Марії та словами побажання :
Як хочеш, друже, шану всюди мати,
Навчися рiдну мову шанувати.
Вона — твоє обличчя, твоя доля.
На це була свята Господня воля.
А після урочистої лінійки о 9
годиніз метою утвердження державного
статусу українськоїмови, піднесення її
престижу серед учнівської молоді,
виховання шани до культури і традицій
українськогонароду розпочався І етап
Міжнародного конкурсу з української
мови імені П.Яцика. Учні 3-9 класів отримали завдання і натхненно вирішували
їх.
Директор Т.П.Пакош

4. Яка ж багата рідна мова!
Ти містиш просто безліч знань!
Тож мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить!
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати.
І найрідніша нам вона!
А мову знаючи, здобути
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І кривдити її не смій!
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.