Учебник "Клиническая биохимия" 2013 раздел 1

1. К Л ІН ІЧ Н А
БІО ХІМ ІЯ

2. МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
імені П. Л. ШУПИКА
КЛ ІН ІЧ Н А
БІОХІМІЯ
Підручник
За загальною редакцією
доктора медичних наук, професора
Луньової Г. Г.
Київ • Атіка • 2013

3. УДК 577.1:616](075.8)
ББК 28.707.2я73+53я73
К49
Затверджено Міністерством охорони здоров я України
як підручник для лікарів-інтернів
та слухачів закладів (факультетів) післядипломної освіти
(Протокол № 2 від 04.06.2013 р.)
Рецензенти:
Мхітарян Л. С - д. м. н., професор, завідувач відділом біохімії ДУ Національного
наукового центру: «Інститут кардіології імені М. Д. Стражеска» НАМИ України;
Нікуліна Г. Г .- д. б. н., професор, завідувач біохімічної лабораторії ДУ: «Інститут
урології» НАМИ України.
Клінічна біохімія : [підручник] / за заг. ред. Г. Г. Лункової. -
К49 К. :Атіка, 2013. - 1156 с.
І8ВМ 978-966-326-472-1
У підручнику надано сучасну теоретичну інформацію з основних
розділів клінічної біохімії: обміну білків, вуглеводів, ліпідів, гормонів,
мінералів та води, кислотно-лужного стану в нормі та при патологічних
станах і захворюваннях. Особливу увагу приділено сучасним вимогам
преаналітичного етапу досліджень. У виданні практичне застосування
біохімічних досліджень оцінено через можливість раннього виявлення
певного захворювання, діагностику захворювання, діагностику ураження
певного органу, моніторинг життєво важливих функцій організму хворого,
моніторинг реакції на лікувальні заходи.
Підручник рекомендовано для лікарів-інтернів та слухачів закладів
(факультетів) післядипломної освіти: лікарів-лаборантів та біологів, які
працюють у медичних лабораторіях та лікарів різних спеціальностей.
УДК 577.1:616](075.8)
ББК 28.707.2я73+53я73
Проценко В. М., Микитенко Д. О., Кліщ І. М.,
Марущак М. І., Криницька І. Я., Максимюк Г. В.
Кость А. С., В’юницька Л. В., Ліпкан Г. М.,
Полішко Т. М, Бачинський П. П, Ястремська О. О.,
Бойків Н. Д., Порохнавець Л. Лебедь Г. Б.,
Андрушевська О. Ю., Залецький М. II, Ворон-
цова Л. Л., Михеєв А. А., Берегова О. Г., Маце-
гора Н. А., Луньова Г. Г., Ігнатьєв О. М., Лапо-
вець Л Є., Аюмова В. М., ПайоваТ. І., Натрус Л В.,
Єрмоленко Т. О., 2013
Видавництво «Атіка», 2013
©
І5В1М978-966-326-472-1

4. З М І С Т
Авторський колектив ............................................................................................................ З
РОЗДІЛ 1
Загальні принципи клінічної біохімії та лабораторної медицини
(к. м. н., доц. Процснко В. М.- ХМАПО)
1. Клінічні лабораторні дослідження. Загальна характеристика.............................. 17
2. Одержання результатів досліджень ........................................................................... 26
3. Точність вимірювань. Похибки вимірювань............................................................ ЗО
4. Статистичні методи у клінічних лабораторних дослідженнях............................. 34
5. Анатітичні характеристики клінічних лабораторних досліджень....................... 42
6. Установлення градуювальної залежності.................................................................. 45
7. Забезпечення єдності медичних лабораторних досліджень - основної умови
порівнянності результатів................................................................................................ 53
8. Поняття про валідацію методик.................................................................................. 59
9. Оцінювання результатів досліджень: біологічна варіація .................................... 60
10. Загальні принципи вибору показників, що досліджуються. Поняття про дока­
зову лабораторну медицину .............................................................
11. Менеджмент якості під час виконання клінічних лабораторних досліджень .... 72
11.1. Загальні питання менеджменту якості виконання клінічних лаборатор­
них досліджень..................................................................................................... 72
11.2. Організація виконання клінічних лабораторних досліджень .................... 77
11.3. Вимоги до точності клінічних лабораторних досліджень .......................... 82
11.4. Організація і проведення внутрішньолабораторного контролю якості .... 86
11.5. Зовнішня оцінка якості....................................................................................... 97
11.6. Контрольні матеріали............................................................................................ 103
Контрольні запитання............................................................................................................ 106
Тестові завдання ............................................................................................................ 1
Ситуаційні задачі ..................................................................................................................... 108
Література................................................................................................................................ 109
Р о з д іл 2
Аналітичні принципи та технології
(к. м. н., доц. Микитенко Д. О.)
Перелік скорочень.................................................................................................................... 114
1. Технологіїрозділення, включаючи газову тарідинну хроматографію, електрофорез 114
2. Стандартні аналітичні технології (титри-і осмометрія)........................................ 120
3. Фотометричні методи.................................................................................................... 122
4. Спектрометричні методи ............................................................................ 135
5. Електрохімічні технології............................................................................................. 144
6. Технології виділення та аналізу білків ...................................................................... 148
7. Технології аналізу нуклеїнових кислот: ампліфікація, дослідження мутацій
і експресії генів ............................................................................................................... 151
5

5. Розділ 1
ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ КЛІНІЧНОЇ БІОХІМІЇ
ТА ЛАБОРАТОРНОЇ МЕДИЦИНИ
(к. м. н., доц. Проценко В. М.-ХМАПО)
1. Клінічні лабораторні дослідження.
Загальна характеристика
Лабораторна медицина. Цілі та завдання
Основне завдання клінічної лабораторії полягає в тому, щоб на підставі
результатів дослідження проб біорідин, екскретів або тканин людини дати
об’єктивну оцінку стану та складу певних компонентів його внутрішнього се­
редовища, здатних відобразити наявність можливої патології.
Прийнято вважати, що в наш час клінічні лабораторні дослідження надають
до 70% інформації, необхідної клініцистові для прийняття рішень щодо профі­
лактики, діагностики та лікування захворювань, а за даними клініки Мейо лабо­
раторні дані становлять до 94% об’єктивної інформації в електронних історіях
хвороби.
По визначенню Міжнародної федерації клінічної хімії та лабораторної ме­
дицини (МФКХЛМ), лабораторна медицина - комплекс хімічних, молекуляр­
них і клітинних концепцій і технологій, що використовуються для розуміння
й оцінки стану здоров'я пацієнта.
В основу дисципліни покладене одержання результатів спостережень і вимі­
рювань (досліджень) складу і властивостей зразків біологічного матеріалу та
перетворення цих даних у відповідну лабораторну інформацію, що надається
клініцистові.
Основне завдання лабораторної медицини - обслуговування пацієнта і
його лікаря шляхом дослідження складу та властивостей зразків, отриманих
від пацієнта для надання (при необхідності й інтерпретації) інформації, необ­
хідної для профілактики, діагностики та лікування захворювань (рис. 1.1,
див. с. 18).
Зміст професійної діяльності лабораторного працівника - об’єктивне дослі­
дження клітинного й хімічного складу біологічних рідин лабораторними за­
собами з метою одержання інформації про стан здоров’я пацієнта, вид патології
(у ряді випадків про діагноз) і про вплив лікувальних заходів. Однак навіть без­
доганно виконані лабораторні дослідження, що дають максимально близькі до
істини й надійні результати, ще не стають корисними для медицини, якщо вони
не включені в діагностичний процес, не осмислені стосовно хвороби і хворого
(В. В. Меншиков, 1982, 2).
17

6. Рис. 1.1. Клінічні лабораторні дослідження у клініко-діагностичному процесі
У загальному вигляді структура клінічного лабораторного дослідження може
бути представлена в такий спосіб (В. В. Меншиков, 2011, зі змінами, 3):
- поставлене клінічне завдання із вказівкою конкретного аналіта (або групи
аналітів), дослідження яких у пробі біоматеріалу пацієнта може дати необхідну
діагностичну інформацію;
- пацієнт, підготовлений відповідним чином;
- у пацієнта взятий зразок відповідного біоматеріалу;
- зразок, доставлений у лабораторію з дотриманням установлених вимог;
- підданий аналізу зразок матеріалу, тобто попередній обробці і впливу фі­
зичного, хімічного або біологічного факторів, здатних специфічно прореагувати
з аналітом і викликати виникнення певного аналітичного сигналу;
- на підставі зіставлення аналітичного сигналу досліджуваного зразка і зраз­
ка порівняння отримується результат;
- отриманий результат повинен бути сприйнятий, зареєстрований і оцінений
в аспекті аналітичної та біологічної вірогідності;
-результат аналізу повинен бути інтерпретований в аспекті поставленого
клінічного завдання та повідомлений клініцисту, який призначив дослідження,
у строки, відповідні до строків вирішення медичного завдання стосовно кон­
кретного пацієнта.
Терміни, які при цьому використовуються
Первинна проба, зразок (ргітагузатріе, зресітеп): окрема порція біо­
логічної рідини або тканини, взята для дослідження, вивчення або аналізу однієї
або декількох величин або характеристик для визначення характеру цілого
(180 18113,4).
Для узагальненого позначення певного типу властивостей використовуємо
термін «показник» - узагальнена назва даних (властивостей) при проведенні
клінічних лабораторних досліджень.
Досліджуваний показник - певна властивість тканин, рідин або екскретів
тіла людини, визначенню якої піддають досліджуваний зразок при проведенні
клініко-діагностичних досліджень.
Інтерпретація результату здійснюється шляхом зіставлення його значення зі
значеннями, що спостерігаються в людей з відомим станом здоров’я («практич­
но здорові особи - норма»), з граничними значеннями, прийнятими для оцінки
ризику розвитку або наявності патології, з попередніми значеннями («дослі­
18

7. дження в динаміці»), з очікуваними значеннями після спеціальних впливів на
організм («функціональні тести») і т. ін.
Клінічні питання, що розв’язуються при проведенні клінічних лабора­
торних досліджень, досить різноманітні:
- загальна оцінка стану організму;
- виявлення відхилень лабораторних показників (скринінг);
- установлення діагнозу;
- оцінка можливої етіології;
- встановлення локалізації ушкодження;
- оцінювання важкості стану пацієнта;
- оцінка прогнозу;
- моніторинг за лікуванням;
- оцінка ризику розвитку патології;
- оцінювання стану здоров’я населення;
- проведення наукових досліджень.
Слід зазначити, що в медицині XXI століття відбулися істотні зміни в акцентах
клінічних лабораторних досліджень. Якщо завданням лабораторних досліджень
у минулому було установлення діагнозу, а потім прогноз і лікування, то тепер
на перше місце висувається оцінка ризику розвитку патології, моніторинг ран­
ніх предикторів розвитку захворювання, оцінка обраного лікування, заснована
на прогностичних тестах (Сореіапб, 2007, 5).
Загальна характеристика клінічних лабораторних досліджень
Центральним у лабораторній медицині й клінічної біохімії є поняття клініч­
ного лабораторного дослідження. Слід визнати, що тривалий час ішли інтен­
сивні суперечки про сутність клінічних лабораторних досліджень, необхідності
їх повного віднесення до розряду вимірювань, про ступінь придатності до них
метрологічних вимог (Меншиков, 2011, 6).
Річ у тім, що поряд з типовими вимірюваннями складу і властивостей зраз­
ків, значну частину лабораторних досліджень становлять дослідження, які є
описами, класифікацією виявлених компонентів по біологічному виду - таксо­
нами (дослідження мікроорганізмів, вірусів, найпростіших), якісними характе­
ристиками зразків, що не підлягають вимірюванням (послідовність нуклеотидів
при молекулярно-біологічних дослідженнях, опис кольору й інших характерис­
тик зразків і т. ін.).
Проблеми, що виникли (вимірювання в галузі хімії та лабораторної медици­
ни, введення понять метрологічної простежуваності, невизначеності вимірю­
вань, номінальних властивостей) привели до необхідності створення нової
третьої редакції Міжнародного стандарту з метрологічних термінів і визначень
(УІМЗ, 7).
Прийнятий у 2009 р. Міжнародний стандарт 180 18113.1 присвячений
термінам, визначенням і загальним вимогам до клінічних лабораторних дослі­
джень і системам для іп уііго діагностики. У цьому стандарті дослідження (еха-
тіпаїіоп) визначені як «низка операцій, що мають об’єктом визначення значення
або характеристик властивостей». Відзначено, що в деяких дисциплінах (на­
приклад. у мікробіології) дослідження - це загальна діяльність, що включає
в себе багато тестів, спостережень або вимірювань. Лабораторні дослідження,
19

8. які визначають значення властивості, називаються кількісними досліджен­
нями, а ті дослідження, які визначають характеристики властивості, називаю­
ться якісними дослідженнями. У клінічній хімії лабораторні дослідження ще
називають тестами.
Пацієнт
~ г ~
Зразок
~ т ~
Проба
ї
1
Дослідження властивостей
1
Не мають значення
величини, номінальні
властивості
Мають значення
величини,
вимірювання
Р и с. 1.2. Загальна схема клінічного лабораторного дослідження
Поняття клінічного лабораторного дослідження поєднує, узагальнює в собі
вивчення як кількісних, так і якісних властивостей зразків. Якісні властивості
мають величини - характеристики властивостей (кольори, таксон, послідовність
нуклеотидів), які можуть бути описані та ідентифіковані. Кількісні властивості
мають значення величини (маса, температура, концентрація, поріг виявлення
і т. ін.), що може бути виміряна (рис. 1.2).
Загальна характеристика досліджуваних властивостей при виконанні
клінічних лабораторних досліджень
Під час клінічних лабораторних досліджень вивчаються найрізноманітніші
властивості зразків, отриманих від тіла пацієнтів для одержання діагностичної
інформації. Така інформація може бути отримана при дослідженні:
- біологічних характеристик (властивостей) - структура біологічного зразка
на тканинному, клітинному та субклітинному рівнях, стан функціонування
органів та систем (серцево-судинної, дихальної, знешкодження, специфічного
та неспецифічного захисту, перетравлення, виділення, підтримки гомеостазу
тощо), наявність біологічного виду (таксон) тощо;
- біохімічних та хімічних характеристик (властивостей) - хімічний та біохі­
мічний склад, обмін речовин, особливості біохімічної структури та біологічної
активності на молекулярному та макромолекулярному рівнях та інші;
- фізичних характеристик (властивостей) —маса, об’єм, тривалість, лінійні
розміри, оптична густина та інші.
Ієрархія рівнів систем, до яких належать показники, що досліджуються, та від­
повідний перелік характеру вивчення властивостей показників (опису, ідентифі­
кації - ототожнення спостережуваного прояву властивості або присутності об’єкта
в досліджуваному зразку з відомими різновидами властивостей і об’єктів, оці­
нювання або вимірювання (визначення) властивостей подано у таблиці 1.
20

9. Таблиця 1
Ієрархія рівнів систем, до яких належать показники, що досліджуються,
та відповідний перелік характеру показників (8, зі змінами)
Ієрархія рівнів систем,
до яких належать показники
Характер дослідження якісних і кількісних
показників відповідного рівня системи,
що досліджуються
Низькомолекулярні хімічні речовини
(метаболіти, (прості) сполуки, токсич­
ні речовини)
Розпізнавання - ідентифікація.
Виявлення.
Кількість речовини, концентрація.
Нуклеїнові кислоти Опис - послідовність нуклеотидів.
Розпізнавання - ідентифікація, виявлення.
Довжина ланцюга.
Кількість
Білки Розпізнавання - ідентифікація, виявлення аміно-
кислотної/пептидної послідовності, виявлення.
Розпізнавання - ідентифікація, виявлення окре­
мих білків, антигенів, антитіл.
Кількість речовини - концентрації окремих
білків, антигенів, антитіл, ферментів.
Розмір пептидних фрагментів, маса.
Стан функції (рецептори, передавання сигналів,
характеристики зв'язування).
Активність ферментів, концентрація каталітич­
ної активності ферментів.
Спорідненість до антитіл, концентрація антитіл.
Структура - від первинної до четвертинної
Субклітинні структури, мікроорганізми,
клітини/тканини
Опис.
Розпізнавання - ідентифікація клітин, субклі­
тинних структур.
Ідентифікація - типування клітин, субклітин­
них структур.
Профілірування, характеристики росту клітин,
виявлення клітин.
Кількість - підрахунок клітин, чисельна кон­
центрація.
Будова клітин/тканин.
Розміри, сортування клітин за розмірами, сор­
тування клітин за іншими властивостями.
Життєздатність клітин.
Клітинні функції - експресія генів, метаболізм,
активність ферментів.
Взаємодія - адгезія, розпізнавання, токсич­
ність.
Таксон (віруси, мікроорганізми, паразити...)
Органи/організм Оцінювання відгуку на вплив /навантаження.
Оцінювання функції окремих органів
21

10. Шкали властивостей, що досліджуються
Отримані при проведенні клінічних лабораторних досліджень характеристи­
ки і властивості зразків можуть бути представлені у вигляді описів із класи­
фікацією виявлених об’єктів, як це проводиться при виконанні мікроскопічних
досліджень біологічних рідин, у вигляді словесних оцінювань - «позитивний»
або «негативний» результат, у вигляді напівкількісних оцінок або у вигляді
числового значення і відповідних одиниць, як це відбувається при кількісних
вимірюваннях. У результаті структура, склад і властивості досліджуваного
зразка позначаються у відповідних описах, класифікаціях, якісних і кількісних
оцінках і величинах, що прийнято характеризувати за допомогою шкал вимірю­
вань (досліджень).
При цьому вся сукупність якісних і кількісних характеристик структури,
складу та властивостей досліджуваних об’єктів відбивається на впорядковану
множину назв, умовних позначок, знаків або чисел. Рекомендації КООМЕТ
установлюють основні терміни та визначення понять, необхідних для практич­
ного застосування теорії шкал вимірювань у законодавчій і прикладній метро­
логії. Установлені терміни рекомендується застосовувати в усіх видах докумен­
тації й літературі, що входять у сферу робіт з метрології, що використовують
результати цих робіт.
Відповідно до цих рекомендацій, залежно від якісної або кількісної природи
прояву досліджуваних властивостей та характеру їх відображення клініко-
діагностичні дослідження можуть бути віднесені до однієї з таких шкал:
- шкала найменувань (номінальна);
- порядкова шкала (рангова);
- інтервальна шкала;
- шкала відношень;
- абсолютна шкала.
Клініко-лабораторні дослідження за шкалою найменувань
За номінальною шкалою (шкалою найменувань) здійснюють якісні клініко-
лабораторні дослідження, які характеризуються лише відношеннями еквівалент­
ності. Проведення таких досліджень пов’язано з ототожненням (розпізнаванням
та ідентифікацією) і класифікацією прояву властивостей та наявності об’єктів
у досліджуваних зразках відповідно до встановлених видів властивостей та
об’єктів (низькомолекулярні хімічні речовини, макромолекули, субклітинні
структури і клітини, (мікро)організми, тканини, органи, системи органів і орга­
нізм людини). Процес визначення показників за номінальною шкалою полягає
у візуальному або інструментальному порівнянні конкретних якісних проявів,
що спостерігаються, характеристик структур, складу чи властивостей досліджу­
ваних зразків із властивістю зразка, встановленого як еталонного, чи з визначе­
ним описом (специфікацією).
При обробленні результатів вимірювань, отриманих за такою шкалою (напри­
клад, можна знайти найбільш численний клас еквівалентності або його відсо­
ток), але їх не можна використовувати для здійснення підсумовування та інших
математичних операцій. До результатів за номінальними шкалами не можливо
застосувати математичні операції додавання, віднімання, множення, ділення.
22

11. Можливими узагальнюючими статистичними показниками таких результатів
є кількість випадків, мода, кореляція випадкових подій.
До клініко-лабораторних досліджень (аналізів), які провадять за номіналь­
ною шкалою, належать дослідження груп крові, типів клітин, ідентифікація
генних мутацій, ідентифікація окремих білків, паразитарних організмів, мікро­
організмів, ідентифікація токсичних та наркотичних речовин, ідентифікація
кристалів у досліджуваних зразках, визначення кольору досліджуваних зразків
рідин людини тощо.
Клініко-лабораторні дослідження за порядковою шкалою
За порядковою шкалою (інакше - ранговою або ординарною шкалою) про­
вадять кількісні клініко-лабораторні дослідження (вимірювання), показникам
яких властиві не тільки відношення еквівалентності (тотожності), а й взаємо­
залежності порядку (тобто, вони можуть бути впорядковані за зростанням-
спаданням спостережених проявів розмірів досліджуваної властивості). Як і в
номінальній шкалі, у порядковій шкалі аналітичний сигнал може бути зареєст­
ровано як візуально, так і за допомогою інструментальних методів.
При дослідженнях за порядковими шкалами градації величини властивостей
не мають понять «одиниць вимірювань», «розмірність» і значення величини і не мо­
жуть бути пов’язані алгебраїчними відношеннями з величинами того ж роду/типу.
Результати кількісних досліджень за порядковою шкалою мають логічний
характер і відображаються словами або символами чи цифрами («так, ні»; «не-
гативний/позитивний»; 0/1; «не виражено», «виражено», «сильно виражено»; 1,
2, 3, 4; 0, +, ++, +++). Позначення «нуль» у порядкових шкалах не має арифме­
тичного значення відображення кількості, а відіграє роль умовного символа від­
сутності певної кількісної властивості. Біномінальні дослідження з результатами
типу 0/1 (або «не виявлено/виявлено»; «не знайдено/знайдено»; «негатив-
ний/позитивний») відображають кількісні характеристики об’єктів щодо відсут­
ності або наявності прояву певної властивості (негативний < позитивний) і
віднесені до досліджень за порядковими шкалами.
До результатів, отриманих за порядковими шкалами, не можуть бути засто­
совані математичні операції додавання, віднімання, множення, ділення. Уза­
гальнюючими статистичними показниками вибірок таких результатів можуть
бути мода, медіана, рангова кореляція, але середнє значення для них не може
бути знайдено. Визначення розмірів величин за допомогою порядкових шкал
вважають оцінюванням.
У галузі клініко-лабораторних досліджень (аналізів) за порядковими шкала­
ми провадять виявлення і якісну оцінку наявності в досліджуваних зразках
окремих речовин, метаболітів, окремих клітин, мікроорганізмів, паразитарних
організмів, оцінку функціонального стану ферментів та клітин тощо.
Клініко-лабораторні дослідження за інтервальною шкалою
Інтервальні шкали (шкали інтервалів, шкали різниць) застосовують для
характеристики об’єктів, властивості яких задовольняють відношення еквіва­
лентності, порядку і підсумовування інтервалів різних проявів властивостей.
Інтервальна шкала інтервалів складається з однакових інтервалів, має встановлені
заугодою одиницю вимірювання і довільно обраний початок - нульову точку.
23

12. Для інтервальної шкали вживаним є поняття «розмірність», дозволені ліній­
ні перетворення, можливі зміни специфікацій, що описують конкретні шкали.
Інтервали цієї шкали можна підсумувати або віднімати і порівнювати, у скільки
разів один інтервал більше іншого. Узагальнюючі статистичні показники для
вибірок результатів за шкалою інтервалів - мода, медіана, середнє арифметич­
не, розмах, середнє квадратичне відхилення.
Приклади показників, визначення яких при проведенні клініко-лаборатор-
них досліджень здійснюють за шкалою інтервалів: вимірювання температури
за шкалою Цельсія, вимірювання інтервалів часу, вимірювання показників над­
лишку кислот чи лугів при дослідженні показників кислотно-лужного стану.
Клініко-лабораторні дослідження за шкалою відношень
За шкалою відношень провадять кількісні клініко-лабораторні дослідження,
які характеризуються відношеннями еквівалентності, порядку, адитивності/про-
порційності (допускають у ряді випадків операцію підсумовування) різних про­
явів властивостей;
Шкалам відношень властиві такі ознаки: наявність природного нуля і вста­
новлювані за угодою одиниці вимірювань; застосування поняття «розмірність»;
можливість масштабних перетворень, допустимість зміни специфікацій, що
описують конкретні шкали. До результатів за шкалою інтервалів можливе за­
стосування всіх операцій (додавання, віднімання, множення і ділення). Узагаль­
нюючі статистичні показники для результатів за шкалою відношень —мода, ме­
діана, середнє арифметичне, розмах, середнє квадратичне відхилення, кое­
фіцієнт варіації.
У галузі клініко-лабораторних досліджень за шкалами відношень проводять
переважну кількість досліджень показників: концентрації різних компонентів
(метаболітів, білків, біологічно активних речовин, клітин), концентрації каталі­
тичної активності ферментів, показників функціонального стану клітин, органів
та систем організму тощо.
Клініко-лабораторні дослідження за абсолютною шкалою
До досліджень за абсолютною шкалою віднесено кількісні клініко-лабо­
раторні дослідження відношень безрозмірних величин, які утворюються, на­
приклад, при діленні однорідних величин або арифметичному підрахунку кіль­
кості об’єктів. Як і у шкалі відношень, абсолютній шкалі властиві відношення
еквівалентності, порядку, адитивності/пропорційності (у ряді випадків допус­
тимою є операція підсумовування) різних проявів властивостей.
Відмінною ознакою абсолютних шкал є наявність природних (не залежних
від прийнятої системи одиниць) нуля і арифметичної одиниці вимірювань;
допустимість тільки тотожних перетворень, допустимість зміни специфікацій,
що описують конкретні шкали. Результати вимірювань в абсолютних шкалах
можуть бути виражені не тільки в арифметичних одиницях, а й у відсотках,
проміле, логарифмічних шкалах.
Різновидом абсолютних шкал є дискретні (лічильні) шкали, в яких результат
вимірювання виражається числом частинок, квантів або інших об’єктів, екві­
валентних за проявом вимірюваної властивості. Іноді за одиницю вимірювань
24

13. (зі спеціальною назвою) у таких шкалах приймають якесь певне число частинок
(квантів), наприклад, один моль - число часток, що дорівнює числу Авогадро.
Приклади отримання результатів за абсолютною шкалою при проведенні
клініко-лабораторних досліджень: вимірювання світлопропускання та оптичної
густини розчинів, дослідження активності (концентрації) факторів системи згор­
тання (у відсотках до величини, прийнятої за значення «норми»), міжнародне
нормалізоване відношення (МНВ) при дослідженні протромбінового часу, під­
рахунок числа об’єктів у полі зору мікроскопа тощо.
До встановлення номенклатури досліджень, що виконуються в медич­
них лабораторіях
Величезна різноманітність клінічних лабораторних досліджень, що викону­
ються в медичних лабораторіях (зараз близько ЗО000), вимоги швидкого й на­
дійного обміну отриманої інформації, необхідність вилучення неоднозначного
тлумачення виконуваних досліджень і інтерпретації їх результатів приводять
до необхідності створення їх однозначної номенклатури.
Об’єднаною комісією Міжнародної федерації клінічної хімії та лабораторної
медицини (ІРСС) і Міжнародного союзу чистої і прикладної хімії (ШРАС) роз­
роблена (і продовжує розроблюватися) номенклатура виконуваних у медичних
лабораторіях досліджень (СоттіПее оГМотепсІаШге, Ргорегііез апсі Ипііз, СЖРЦ).
Відповідні синтаксичні правила та термінологія встановлюються відповідно до
міжнародних норм і правил метрології.
Результати досліджень надаються за єдиною схемою:
система - компонент - властивості
Система: частина або явище реального або уявного світу, що складається
з набору окремих елементів з безліччю зв’язків, відносин і процесів між цими
елементами, взаємопов’язаних між собою, що утворюють деяку цілісну єдність.
Системою, що досліджується, може бути пацієнт/клієнт, біологічні рідини
(кров, плазма, сироватка), екскрети (сеча, сльозна рідина, повітря, що видихає­
ться), клітини (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити) та інші означені частини
тіла людини, характеристики складу та/або властивостей зразків яких піддають
визначенню у клініко-лабораторному дослідженні.
Компонент —частина системи, що виділена.
Компонентом може бути фізична частина системи (рідини, мікроорганізми,
частки), хімічні або біохімічні сполучення (неорганічні іони, антитіла, фермен­
ти), або процес (коагуляція, секреція, осадження). За необхідності для уточнення
можуть бути додані специфікації.
Тип властивості є загальним позначенням взаємно порівняних властивостей.
Властивості можуть бути оцінені за номінальною шкалою, шкалою поряд­
ковою, інтервальною шкалою і шкалою відношень. У двох останніх випадках
вони є й кількісними властивостями і можуть бути виміряні.
Сучасні вимоги припускають уточнення показників, досліджуваних у ла­
бораторії, виділяючи при цьому поняття аналіта й вимірюваної величини
(межуранда).
Аналіт (апаїуіе) - це компонент, представлений у найменуванні величини,
що вимірюється, наприклад, глюкоза, холестерин, загальний білок і т. д.
25

14. Поняття вимірюваної величини (межуранда (теазигапсі)) - обов'язково
враховує конкретні особливості аналіта, що підлягає дослідженню.
Наприклад, для того самого аналіта - глюкози різними вимірюваними вели­
чинами (межурандами) є:
- концентрація глюкози у крові натще;
- концентрація глюкози у плазмі крові натще;
- концентрація глюкози у плазмі крові через дві години після навантаження;
- концентрація глюкози у спинномозковій рідині.
Відомості про номенклатуру клінічних лабораторних досліджень представ­
лені на сайті - ЬПр://¥¥М'.55і;.сік/Еп§1І5ІіЛМРІ]ЬаЬога1:огуТегтіпо1о§у.а5рх
2. Одержання результатів досліджень
Процес клініко-діагностичного дослідження характеристик структури, складу
та властивостей досліджуваних зразків ґрунтується на цілеспрямованій керо­
ваній дії визначеного методикою (процедурою) фізичного, хімічного або біо­
логічного чинника (світлового потоку, електричного заряду, хімічного або фер­
ментного реагенту тощо або їх сукупності) на матеріал досліджуваного зразка.
Внаслідок специфічної взаємодії цього чинника з певною властивістю зразка
відбувається утворення відгуку - характерного аналітичного сигналу інфор­
мативного параметра, функціонально пов’язаного з характеристикою, яку ви­
значають у клініко-діагностичному дослідженні, і наступне спостереження,
детектування та/або вимірювання сигналу інформативного параметра за допо­
могою спеціального пристрою, вимірювального приладу або візуально.
Незалежно від того, чи є дослідження якісними або кількісними, їх суть по­
лягає в порівнянні, зіставленні властивості, що досліджується, з такого ж типу
властивістю, прийняту за властивість порівняння.
При дослідженні показників за номінальною шкалою, наприклад, дослі­
дження препарату під мікроскопом, фахівець клінічної лабораторної діагностики
подумки зіставляє зображення з образами, що були отримані під час підготовки -
навчання та робить відповідні висновки (як зразок порівняння можуть також
використовуватися атласи з відповідних розділів лабораторної медицини, довід­
кові посібники, монографії і т. ін.).
При виконанні вимірювань досліджувана величина властивості зіставляєть­
ся із властивістю порівняння (еталоном) за допомогою спеціального засобу по­
рівняння. Наприклад, вимірюючи масу наважки реактиву ми зіставляємо його
масу з масою гир за допомогою засобу порівняння - терезів. Загальна схема
одержання результатів досліджень представлена на рисунку 1.3.
Рис. 1.3. Загальна схема одержання результатів досліджень
26

15. Таким чином, усе різноманіття виконуваних клінічних лабораторних дослі­
джень може бути класифіковано як дослідження з номінальної шкали або як
вимірювання, які становлять більшість досліджень у клінічній біохімії. Не­
обхідно відзначити, що як дослідження за номінальною шкалою, так і вимірю­
вання, мають, по суті, однакові метрологічні методологічні принципи.
Базові метрологічні поняття метрології
Як уже було відзначено, клінічні лабораторні дослідження повинні надава­
ти лабораторну інформацію для прийняття рішення щодо профілактики, ді­
агностики та лікування. Насамперед, така інформація має бути достовірною, що
може бути забезпечено лише у разі виконання відповідних метрологічних вимог
і правил.
Необхідність одержання правильних, достовірних і порівняних результатів
вимірювань привела до розвитку окремої галузі знань - науки про вимірювання -
метрології.
Метрологія - наука про вимірювання, яка охоплює як теоретичні, так і прак­
тичні аспекти вимірювань у всіх галузях науки і техніки.
У зв’язку з принциповою важливістю дотримання правил метрології вони
закріплені у стандартах та інших нормативних документах, обов’язкових для
виконання.
Вимірюванням підлягають фізичні величини —властивості, спільні в якіс­
ному відношенні у багатьох матеріальних об’єктів (фізичних системах, їх стану
та процесах, що в них здійснюються) та індивідуальна в кількісному відношенні
у кожного з них [ДСТУ, 12].
Прикладами фізичних величин, що широко використовуються у клінічній
хімії та лабораторній медицині, є молярні, масові концентрації компонентів у
біологічних рідинах, концентрації каталітичної активності ферментів тощо.
Значну частку лабораторних досліджень становлять підрахунки різних об’єктів,
наприклад, клітин крові з вимірюваннями чисельної концентрації еритроцитів,
лейкоцитів і т. ін. (Як уже зазначалося, якісні властивості за номінальною шка­
лою, наприклад, біологічний таксон, хоч і мають якісні значення, але не мають
кількісної величини і не відносяться до вимірювань).
Взаємопов’язаними із поняттям фізичної величини є поняття:
Розмір фізичної величини - кількісний вміст у даному об’єкті властивості,
відповідно до поняття «фізична величина». Необхідно відзначити, що роз­
мір фізичної величини залишається незмінним, незалежно від одиниць, що ви­
користовуються. Так, розчини глюкози з концентраціями 100 мг%, 100 мг/дл,
1000 мг/л і 5,55 ммоль/л мають той самий (однаковий) розмір величини концент­
рації глюкози.
Значення фізичної величини - оцінка розміру фізичної величини у вигляді
деякого числа прийнятих для неї одиниць. (Вживається поняття оцінка як деяке
наближення до дійсного значення.) Тобто кожний результат - чисельне значен­
ня з посиланням на прийняті одиниці вимірювань. Так, результат дослідження
концентрації глюкози у плазмі крові записується як 6,0 ммоль/л, результат
дослідження концентрації загального білка в сироватці крові як 75 г/л.
Одиниця фізичної величини (одиниця вимірювання) —фізична величи­
на певного розміру, прийнята для кількісного відображення однорідних з нею
27

16. величин і якій за визначенням привласнене чисельне значення, що дорівнює
одиниці.
Система одиниць фізичних величин - це сукупність основних і похідних
одиниць, що поширюється на деяку систему величин, утворена згідно із прий­
нятими принципами. В Україні в установленому порядку допускаються до за­
стосування одиниці величин Міжнародної системи одиниць (СІ), прийнятих
Генеральною конференцією із мір і ваг та рекомендованих Міжнародною орга­
нізацією законодавчої метрології.
У клінічній хімії і лабораторній медицині, як і в інших галузях науки і тех­
ніки, зараз прийняті одиниці 81 (ДСТУ 3651.0-97. Метрологія. Одиниці фізич­
них величин. Основні одиниці фізичних величин Міжнародної системи оди­
ниць. Основні положення, назви та позначення). Слід відзначити важливість
прийняття як одиниці кількості речовини моля - кількості речовини, що містить
стільки ж елементарних часток (атомів, молекул, електронів тощо), скільки
атомів міститься в 0,012 кілограмах вуглецю-12.
Як одиниця вимірювання об’єму в клінічній лабораторній діагностиці вико­
ристовується літр. Літр не є одиницею 81, але поряд з такими одиницями, як го­
дина або доба, визначений, як одиниця що не належить до 81, але може викори­
стовуватись разом з одиницями 81. У 1964 р. на Дванадцятій Генеральній Кон­
ференції з мір та ваг літр було визначено через точне відношення до метра,
тобто як кубічний дециметр (1 дм3).
Розмірність фізичної величини є формалізованим відбиттям фізичної ве­
личини на одночлен, складений з добутку узагальнених символів основних оди­
ниць у різних (цілих або дробових, позитивних або негативних) ступенях, які
називаються показниками розмірності. Так, розмірність масової концентрації -
Ь 3М, молярної концентрації - Ь’3ТТ. Якщо показники розмірності дорівнюють
нулю,- величина вважається безрозмірною, наприклад, масова частка ком­
понента.
Центральним поняттям метрології є поняття вимірювання. Під вимірю­
ванням фізичної величини в метрології розуміється відображення фізичних
величин їх значеннями за допомогою експерименту та обчислень із застосу­
ванням спеціальних технічних засобів. Фактично - це процес експеримен­
тального одержання одного або декількох значень величини, які можуть бути
обґрунтовано притаманні властивості, що вимірюється. Як уже зазначалося,
при вимірюваннях обов'язково відбувається порівняння вимірюваної величи­
ни з подібною їй, яка приймається за одиницю. Передбачається і можливість
підрахунку об’єктів. Вимірювання припускає опис величини відповідно до
передбачуваного застосування результату вимірювання, процедуру вимірю­
вання й калібровану градуювальну вимірювальну систему, що діє згідно зі спе­
цифікованим вимірюванням. Процедура виконання досліджень повинна бути
чітко визначена і зафіксована. Результатом вимірювання є значення фізичної
величини (оцінка розміру фізичної величини у вигляді деякого числа прийня­
тих для неї одиниць).
Засіб вимірювальної техніки - технічний засіб, який застосовується під
час вимірювань і має нормовані метрологічні характеристики. Засіб збе­
рігає одиницю фізичної величини, що забезпечує знаходження співвідношен­
ня (в явному або неявному вигляді) вимірюваної величини з її одиницею і отри­
28

17. мання значення цієї величини. Для порівняння використовуються спеціальні
пристрої, властивості яких у плані точності, зіставленості властивостей чітко
визначені.
Еталон - засіб вимірювальної техніки, що забезпечує відтворення та/або
зберігання одного чи декількох значень одиниці вимірювання, а також передачу
розміру цієї одиниці іншим засобам вимірювальної техніки.
Прикладами засобів вимірювальної техніки у клінічній хімії та лабораторній
медицині є лабораторні ваги, мірний посуд, піпеточні дозатори, фотоелектро-
колориметри, стандартні зразки (калібратори та контрольні матеріали).
Якщо фізична величина залишається постійною, вимірювання називаються
статичними. Так, вимірювання концентрації компонента в конкретній пробі
пацієнта, наприклад, концентрації холестерину, є статичним вимірюванням.
Якщо проводяться вимірювання мінливої в часі величини, мова йде про дина­
мічні вимірювання. Наприклад, вимірювання концентрації глюкози у плазмі
крові натще, через годину і дві години після навантаження є динамічними вимі­
рюваннями.
Вимірювання відносяться до однократних, якщо вони проводяться один раз
і багаторазових, коли для одержання результату необхідно повторити вимірю­
вання кілька разів. При проведенні клінічних біохімічних досліджень, як пра­
вило, вимірювання проводяться в одній паралельній пробі, але при проведенні
деяких коагулогічних досліджень вони виконуються у двох паралельних пробах
і за результат приймається середнє значення.
За способом одержання числового значення вимірюваної величини вимірю­
вання можуть бути прямими, при яких значення величини знаходять безпосе­
редньо дослідним шляхом у результаті виконання вимірювання, або непрями­
ми. при яких значення величини знаходять на підставі відомої залежності між
цією величиною й величинами, які знаходяться прямим вимірюванням.
Метод вимірювання - сукупність способів використання засобів вимірюваль­
ної техніки та принципів вимірювань для отримання вимірювальної інформації.
Метод безпосередньої оцінки - метод, при якому значення величини ви­
значають безпосередньо по відліковому обладнанню вимірювального приладу.
Метод порівняння з мірою полягає в тому, що вимірювана величина порів­
нюється з величиною, відтвореною мірою.
Дуже невелика кількість клінічних лабораторних досліджень здійснюється
шляхом прямих вимірювань, що не вимагають істотних перетворень досліджу­
ваних зразків (вимір щільності сечі, вимір добового діурезу). Проте переважна
більшість клінічних лабораторних досліджень - це складні перетворення дослі­
джуваної проби, що охоплюють специфічні процедури виділення компонента,
що нас цікавить (осадження, центрифугування, електрофорез, хроматографія,
діаліз, імунофіксація), проведення специфічної хімічної, біохімічної, імунохіміч-
ної або іншої реакції з відповідними реагентами з одержанням аналітичного
сигналу (зміна або поява кольору, зміни оптичної щільності, зміни флуоресцен­
ції, зміни напруги або току і т. ін.) —специфічного перетворення досліджуваної
величини у функціонально пов’язаний з ним аналітичний сигнал - фізичну ве­
личину, що саме вимірюється. Потім здійснюється вимірювання аналітичного
сигналу і вже на підставі попередньої (або одночасно) встановленої градуюваль-
ної залежності отримуємо результат (рис. 1.4, див. с. ЗО).
29

18. Рис. 1.4. Загальна схема клінічного лабораторного дослідження
Як правило, проведення такого дослідження вимагає спеціальних реагентів,
допоміжного обладнання і спеціально пристосованих засобів вимірювання ана­
літичного сигналу. Тобто при проведенні хімічних вимірювань нам необхідні не
тільки ЗВТ (засоби вимірювальної техніки), але й наявність складної аналітич­
ної системи.
Аналітична система —сукупність факторів, які визначають якість аналі­
тичного результату, що включає устаткування, процедури, досліджувані мате­
ріали, персонал, умови навколишнього середовища й заходи щодо забезпе­
чення якості.
3. Точність вимірювань. Похибки вимірювань
Точність вимірювань - основна характеристика якості й досконалості ви­
мірювання, що відображає близькість результату вимірювання до істинного
значення вимірюваної величини.
При проведенні будь-яких вимірювань вважається, що існує значення,
що ідеально відображало б якісні і кількісні властивості об’єкта вимірювань. На
практиці отримати істинне значення вимірюваної величини неможливо і воно
залишається для нас невідомим, тому замість істинного ми використовуємо
дійсне значення вимірюваної фізичної величини, тобто її значення, знайдене
експериментально і настільки близьке до істинного, що може бути використане
замість нього.
Похибка вимірювання - це величина відхилення (Д) результату вимірю­
вання від істинного (дійсного) значення вимірюваної фізичної величини:
Д X Хїст X Хдїйс,
де х - результат вимірювання величини х; дгіст- її істинне значення.
Оскільки істинне значення вимірюваної величини залишається для нас не­
відомим, дійсне значення вимірюваної величини включає невідому для нас по­
хибку і визначаючи відхилення результату від дійсного значення насправді
ми отримуємо оцінку похибки.
ЗО

19. Похибки вимірювань класифікують:
• за формою вираження;
• за закономірностями виникнення та прояву;
• за джерелами виникнення.
За формою вираження похибки вимірювання поділяються на абсолютні та
відносні.
Абсолютна похибка вимірювання - це похибка вимірювання, виражена
в одиницях вимірюваної величини.
Відносна похибка вимірювання - це похибка вимірювання, виражена як
відношення абсолютної похибки до дійсного чи виміряного значення.
Відносну похибку у частках вимірюваної величини або у відсотках знахо­
дять зі співвідношень
Авідн% 100 (х —Хдійс-)/Хдїйс*
Наприклад, якщо результат вимірювання холестерину у сироватці крові
становить 6,18 ммоль/л, а дійсне значення, отримане референтним методом,
становить 6,02 ммоль/л, то абсолютна похибка результату дорівнює
6,18- 6,02 = 0,16 ммоль/л.
Відносна похибка результату дорівнює
100 х 0,16/6,02 = 2,7%.
За закономірностями виникнення та прояву, а також залежно від причин
виникнення похибок, способів урахування та виключення їхнього впливу на
результат вимірювання розрізняють систематичні Ас та випадкові Дв складові
сумарної похибки Д та надмірні похибки.
Систематична похибка - складова загальної похибки вимірювання, яка за­
лишається постійною або закономірно змінюється під час повторних вимірю­
вань однієї і тієї ж величини.
Випадкова похибка - складова загальної похибки вимірювання, яка зміню­
ється випадковим чином (як за знаком, так і за величиною) під час повторних
вимірювань однієї і тієї ж величини.
Надмірна похибка (промах) —похибка вимірювання, яка істотно перевищує
очікувану за даних умов похибку.
Повна похибка вимірювання є складною сумою за визначеними правилами
систематичної та випадкової похибок.
Випадкові похибки можна оцінити при повторних вимірюваннях за допомо­
гою статистичних методів. Вони звичайно оцінюються через абсолютне значен­
ня - середнє квадратичне відхилення і відносне - коефіцієнт варіації. Тільки треба
враховувати, що ці оцінки залишаються незмінними лише за умови стабільності
роботи аналітичної системи.
Складніше складаються справи з систематичними похибками. Якщо змінні
систематичні похибки можна оцінити за результатами повторних вимірювань
спеціальними статистичними методами, то постійні систематичні похибки та­
ким чином оцінити неможливо. Оцінити такі похибки можна лише ретельним
вивченням методики вимірювання та зіставленням середнього значення від ве­
ликої кількості повторних досліджень з дійсним значенням величини, що вимі­
рюється.
31

20. Підозрілі на промахи звичайно оцінюють за допомогою спеціальних статис­
тичних критеріїв і вилучають.
Залежно від причини чи місця виникнення похибки розділяються на:
• методичні;
• інструментальні;
• особисті.
Методична похибка - складова похибки вимірювання, обумовлена недо­
сконалістю методу вимірювання або невідповідністю об’єкта вимірювання його
моделі, прийнятій для вимірювання.
Інструментальна похибка - складова похибки вимірювання, обумовлена
недосконалістю виготовлення приладів, конструктивними недоліками, неточною
юстировкою, зміною властивостей під час експлуатації тощо.
Особисті складові похибки виникають переважно при виконанні ручних
методів дослідження. Причинами їх виникнення є особисті навички, наприклад,
оцінка часу появи згустка при проведенні коагулогічних досліджень. З появою
цифрового відліку зійшли нанівець особисті похибки відлічування показань.
Похибки вимірювань
Таблиця 2
ПОХИБКИ ВИМІРЮВАНЬ
А - відхилення результату від дійсного значення величини, що вимірюється
ААГ—Автор —Адійсне-
Результат: 110 ммоль/л.
Дійсне значення: 100 ммоль/л.
Похибка: АХ= 110 - 100 = 10 ммоль/л.
За формою
вираження
Абсолютні
Да6с = 10 ммоль/л
Відносні
А,ідн.= Ю■100/100 = 10%
За закономірнос­
тями виникнення
та прояву
Д„ - випадкові -
змінюються випадковим чи­
ном (як за знаком, так і за ве­
личиною) під час повторних
вимірювань
Можливо оцінити, та виклю­
чити неможливо!!
Дс- систематичні -
залишаються постійними або зако­
номірно змінюються під час повтор­
них вимірювань
Можливо виключити
За джерелами виникнення: методичні, інструментальні, особисті і т. ін.
Похибки при виконанні медичних лабораторних досліджень можуть вини­
кати на кожному етапі його виконання (преаналітичному, аналітичному і пост-
аналітичному).
Чинники похибок можуть бути дуже різноманітні:
Позалабораторні - пов’язані з пацієнтом:
- неправильні дані про пацієнта;
- неправильна підготовка до забору зразка - фізичне навантаження, стрес
при заборі, положення тіла;

21. - приймання лікарських препаратів, що впливають на результат;
- фактори, що впливають - цикл фізіологічної активності, прийом їжі, цир-
кадні ритми, прийом алкоголю, куріння.
Позалабораторні - пов'язані зі зразком:
- забір, зроблений невчасно;
- зразок, розведений інфузійним розчином;
- тривале здавлювання джгутом;
- швидкість забору крові;
- невідповідний контейнер для зразка - забруднення, дифузія газів через
пластикові стінки;
- невідповідний консервант, антикоагулянт;
- неправильно проставлений час забору;
- неправильно проставлений номер зразка;
- гемоліз;
- затримка з доставкою;
- руйнування під дією світла, температури;
- переплутані пробірки;
- випаровування зразка або стандарту.
Похибки на етапі виконання досліджень (внутрішньолабораторні):
• чистота посуду;
• випаровування зразка;
• похибки мірного посуду;
• помилки, пов'язані з похибками дозаторів;
• зміни температури (інкубації, кімнатної);
• дрейф нуля;
• похибки калібрування;
• зовнішні впливи (напруга в мережі, перешкоди);
• якість реактивів;
• нестабільність реактивів;
• техніка роботи (піпетування);
• «перенос» (вплив попередньої проби на наступну);
• якість води;
• якість реактивів, неправильне приготування, зберігання;
• центрифугування (час, фактор поділу);
• облік часу преінкубації, інкубації;
• умови - рН, іонний склад, іонна сила;
• різниця фізичних властивостей проби й калібратора;
• вплив «матриксу»;
• неправильна підготовка приладу до роботи;
• кювети (чистота, товщина оптичного шару, матеріал, непарність кювет);
• розсіяне світло;
• неправильний вибір діапазону вимірювання;
• особисті особливості лаборанта.
Похибки на післяаналітичному етапі:
• помилкова валідація даних аналізу;
• неповідомлення результатів або передача результатів не тому адресатові;
•занадто великий загальний час оберту аналізу;
33

22. • неправильне введення даних і помилка при записі даних;
• неповідомлення/затримка в повідомленні про критичні значення.
З якісними характеристиками точності результатів пов’язані поняття відтво-
рюваності, збіжності і правильності результатів, які будуть розглянуті в під­
розділі, присвяченому розгляду аналітичних вимог до клінічних лабораторних
досліджень.
Оскільки істинне значення вимірюваної величини залишається невідомим,
неможливо визначити й істинне значення похибки вимірювання, і на практиці
можна знайти тільки наближене значення похибки, тобто її оцінку.
Для оцінки похибки сьогодні найчастіше використовуються границі інтер­
валу, за межі яких із визначеним ступенем достовірності (надійності) ці похибки
не виходять.
Останнім часом набуває поширення концепція невизначеності вимірювань.
Згідно з цією концепцією, метою вимірювань є достовірна оцінка параметрів
розподілу ймовірності, що характеризують вимірювану величину. Іншими сло­
вами можна сказати, що невизначеність вимірювань означає нашу непевність
у точності результатів виміру.
Треба визначити, біля якої величини і як розподіляється ймовірність нашого
результату, тобто невизначеність вимірювань є параметром, що визначає розкид
імовірнісного розподілу результату.
Стандартне відхилення, кратна стандартному відхиленню величина та пів-
ширина довірчого інтервалу (із заданою ймовірністю) звичайно і є параметрами,
які характеризують розкид результату), що й виражають невизначеність виміру.
Значення цих параметрів розраховують за допомогою статистичних методів.
Додаткові дані можна знайти в рекомендованій літературі.
4. Статистичні методи
у клінічних лабораторних дослідженнях
Практична діяльність клініко-діагностичної лабораторії тісно пов’язана з не­
обхідністю обробки результатів досліджень, розрахунками біологічних референт­
них інтервалів, оцінюванням методик виконання досліджень, необхідністю зі­
ставлення результатів досліджень, проведення контролю якості і т. ін.
Вся така діяльність пов’язана з явищами, результати яких неможливо зазда­
легідь передбачити, оскільки їхній результат залежить від випадку. Так, прово­
дячи дослідження одного й того ж зразка протягом 20-25 днів, ми отримуємо
різні значення, причому, отримуючи кожне окреме значення, ми не можемо
сказати, який результат буде наступним. Такі явища називаються випадковими.
Наука, що займається розробкою методів отримання, опису і обробки експеримен­
тальних даних з метою вивчення закономірностей випадкових масових явищ,
називається математичною статистикою.
Використання статистичних методів є необхідною умовою доброї лабора­
торної практики. У клінічній лабораторії, статистичні дані (методи) є основою
клінічної інтерпретації лабораторних даних, перевірки та контролю за роботою
аналітичних методів.
34

23. Знання статистичних методів необхідне для:
- розрахунків загальноприйнятих статистичних параметрів;
- характеристики отриманих результатів;
- оцінки значущості відмінності при зіставленні результатів;
- оцінки й контролю робочих характеристик методик;
- оцінки варіювання результатів (аналітичного й біологічного);
- встановлення біологічних референтних інтервалів (норми);.
- клінічної інтерпретації отриманих результатів.
Базовими поняттями математичної статистики є поняття генеральної сукуп­
ності і вибірки.
Сукупність усіх можливих значень даного типу називається генеральною су­
купністю. Якщо б аналіз глюкози був повторений у 10 000, а краще 100 000 ра­
зів, ми могли б говорити, що маємо сукупність результатів, що наближаються
до генеральної сукупності - сукупності всіх можливих результатів, N. Розміри
генеральної сукупності дуже великі і отримати всі можливі результати нереально.
На практиці ми отримуємо певну кількість результатів з генеральної сукуп­
ності, як це наведено у нашому прикладі, що зветься вибіркою.
Вибірка - це множина об’єктів, подій, зразків або сукупність вимірювань, за
допомогою визначеної процедури вибраних з генеральної сукупності, тобто з
генеральної сукупності обсягу N береться вибірка обсягу п, де п « N. Матема­
тична статистика дає можливість нам за властивостями вибірки оцінити характе­
ристики генеральної сукупності.
У першу чергу, для випадкових подій нас цікавить характер їх розподілу.
Розподіл пов’язує значення випадкової події (отримання певного результату
дослідження) з його ймовірністю. Розподіли можуть бути диференційні (пред­
ставляють значення ймовірності для окремих значень випадкової події) або
інтегральні (накопичені, які формуються як додатки попередніх диференцій-
них частот). Останній тип графіка для нормального розподілу показаний на
рисунку 1.5.
Рис. 1.5. Нормальний розподіл випадкової величини
Статистичні розподіли можуть характеризувати всі типи даних, з якими сти­
каються у лабораторній медицині - варіаційні (для результатів вимірювань за
інтервальною шкалою і шкалою відношень), ранжовані (для результатів вимі­
35