Download to read offline
біохімія крові частина 2
- 1. ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ к.м.н.,доцент Біленький Сергій Андрійович Характеристика окремих груп більш значимих білків плазми Кафедра клінічної лабораторної діагностики
- 2. НАВЧАЛЬНІ ЗАПИТАННЯ 1. Загальнийбілок плазми та його фракції; зміна вмісту, клінічне значення. 2. Характеристика окремих груп більш значимих білків плазми.
- 3. 1. ЗАГАЛЬНИЙ БІЛОКПЛАЗМИ ТА ЙОГО ФРАКЦІЇ; ЗМІНА ВМІСТУ, КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ.
- 4. Кров — рідкатканина (різновид сполучної тканини), що складається з плазми (55% об’єму) і формених елементів крові (еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів – 45% об’ємну крові). Плазма крові – це 10% водний розчин органічних і мінеральних речовин: 6,5-8,5% – білки, 0,9% – неорганічні солі, 1-2% – небілкові органічні речовини
- 5. Плазма містить ≈300 білків. Їх концентрація визначається трьома основними факторами: швидкістю синтезу, швидкістю метаболізму і об’ємом рідини, в якому розподілені білки. Кільнісні і якісні характеристики складу білків плазми дают специфічну нозологічну інформацію і певне уявлення про стан білкового обміну в цілому
- 6. Нормальний вміст білківв плазмі крові – 65-85 г/л (у новонародженних – 50-60 г/л, рівень дорослих досягає до трьох років). Методом висолювання нейтральними солями з плазми крові виділяють три групи білків: альбуміни – 40-50 г/л глобуліни – 20-30 г/л фібриноген – 2–4 г/л. Плазма крові, позюавлена фібрино-
- 7. Більшість сироваткових білків синтезуєтьсяв печінці (95% аль- бумінів, α- і β-глобуліни, фі- бриноген та інші компоненти згортаючої системи), однак деякі утворюються клітинами інших тканин: частина β-глобулінів – РЕС; γ-глобуліни – В-лімфоцитами; пептидні гормони – клітинами ендокринних залоз; еритропоетин – клітинами нирок.
- 8. В організмі дорослоїлюдини відбувається постійне оновлення білків крові – за добу руйнуються і знову синтезуються близько 17 г альбуміну і 5 г глобулінів.
- 9. Особливість будови більшості білківплазми – багато дикарбонових кислот і вільних SH-груп і S-S зв’язків, (запобігають їхній денатурації в плазмі, можливу внаслідок високого парціального тиску кисню). Для багатьох білків плазми (аль- бумін, α1-антитрипсін, α2-макро- глобулін, імуноглобуліни, гапто- глобін, трансферрін, церуло- плазмін) характерний поліморфізм.
- 10. Майже всі білкиплазми, за виключенням альбуміну, є глікопротеїнами, кількість вуглеводів в їх складі варіює від 1% до 40% (кислий глікопротеїн). Олігосахариди приєднуються до білків, утворючи глікозидні зв’язки з гідроксильною групою серіну або треоніну, або взаємодії з карбоксильною групою аспарагіну.
- 11. Структура білково-вуглеводного комплексу О-глікозидний зв’язок N-глікозиднийзв’язок N-ацетил- галактозамін А с п а р а г и н маль тоза
- 12. Фізіологічна роль білків плазмикрові: 1. Підтримують колоїдно-осмотичний (онкотичний) тиск і постійним об’ємом циркулюючої крові (ОЦК). Вміст білків в плазмі значно вище, ніж в тканинній рідині. Є колоїдами, вони зв’язують воду і затримують її в кров’яному руслі.
- 13. Фізіологічна роль білків плазмикрові: 2. Приймають активну участь в згортанні крові. Ряд білків, в тому числі фібриноген, є основними компонентами системи згортання. 3. Визначають в’язкість крові, яка в 4-5 разів вище в’язкості води, що відіграє важливу роль в підтриманні гемо- динамічних відносин в кров’яній системі.
- 14. Фізіологічна роль білків плазмикрові: 4. Приймає участь в підтримці постойнного рН крові, як одна з важливих складових буферних систем крові. 5. Транспортна функція (альбумін, транстиретін, транскортін, трансферрін) – переніс багатьох речовин в т.ч. лікарських препаратів (пеніцилін, саліцилати та ін.) до тканин.
- 15. Фізіологіческая роль білків плазмикрові: 6. Відіграють важливу роль в процесах гуморального імунітету (особливо імуноглобуліни). 7. Підтримують рівень катіонів в крові, утворюючи з ними недіалізуючі комплекси (з білками пов’язано 40-50% кальцію сироватки, значна частина заліза, магнію, міді та інших елементів). 8. Слугують резервом амінокислот.
- 16. Нормальний вміст білківв плазмі крові – 65-85 г/л (у новонародженних – 50-60 г/л, рівень дорослих досягає до трьох років). Методом висолювання нейтральними солями з плазми крові виділяють три групи білків: альбуміни – 40-50 г/л глобуліни – 20-30 г/л фібриноген – 2–4 г/л. Плазма крові, позбавлена фібрино-
- 17. Електрофорезом (на ацетилцелю- лозіабо агарозі) виделяють: альбуміни – 55-65 % α1-глобуліни – 2-4 % α2–глобуліни – 4-8 % β-глобуліни – 8-12 % (іноді β1 і β2) γ-глобулины – 12-18 %. Для них накоплено достатньо данних про характер кільнісних і якісних змін, що дозволяють використовувати це для діагностики і оцінки ефективності лікування.
- 18. Альбуміни – цегрупа білків плазми з молекулярною масою близько 40 кДа, місять багато глутамінової кислоти і тому мають кислі властивості і високий негативний заряд при фізіологічних рН. Легко адсорбують полярні і неполярні молекули, є білком- транспортером в крові для багатьох речовин, в першу чергу для білірубіну і довголанцюгових жирних кислот, а також лікарських препаратів!
- 19. До фракції альбумінівтакож відносять транстиретін (тироксинзв’язуючі преальбумін). Це білок гострої фази – тетрамер, що приєднується в одному центрі ретинолзв’язуючого білку, а в іншому – дві молекули тироксину або трийод-тироніну (в транспорті останніх він відіграє суттєво меньшу роль по відношенню з тироксин-зв’язуючим α1-глобуліном).
- 20. Глобуліни – групарізноподібних білків плазми з молекулярною масою до 100 кДа, слабокислі або нейтральні. Вони слабо гідратировані, по відношенню з альбумінами менш стійкі в розчинах і легше осаджуються, що використовується в клінічній діагностиці в "осаджених" пробах (тимолова, Вельтмана). Часто містять вуглеводні компоненти.
- 21. Фракція 1-глобулінів: 1) транспортнібілки: транскортин – транспорт кор- тизолу та інших стероїдів; тироксин-зв’язуючий гло- булін – транспорт тироксину і трийодтироніну; ЛПВЩ – транспорт холестеролу. 2) протромбін – фактор II згортання 3) α1-антитрипсін – інгібітор плазменних протеїназ.
- 22. Фракція 2-глобулінів: 1)білки гостроїфази: гаптоглобін – комплекс з Hb; церулоплазмін – зв’язує Cu2+, інактивує вільні радикали, оксидазу Vit С, адреналіну; 2) транспортні білки – ретинол- зв’язуючий білок, вітамін D зв’язуючий білок, аполіпо-протеїн В. 3) інгібітори протеїназ – 2- макроглобулін, антитромбін, 2- антиплазмін
- 23. Фракція β-глобулінів: 1)білки гостроїфази: гемопексин (зв’язуючи гем, запобігає його виведенню нирками і втратою заліза) фібриноген С-реактивний білок 2) транспортні білки: ЛПНЩ трансферрін транскобаламін 3) компоненти системи компле- менту та частини імуноглобулінів.
- 24. гама- глобуліни IgG Пізні анти-тіла IgA Антитіла,що захищають слизові оболонки IgM Ранні анти-тіла IgD Рецептори В-лімфоцитів IgE Реагін Фракція γ-глобулінів:
- 25. Зміна нормального вмістубілка проявляється у вигляді гіперпротеїнемії і гіпопротеїнемії. Зміна концентрації білку може мати абсолютний або відносний характер (залежить від ОЦК). Гідремія призводить до відносної гіпопротеїнемії, а дегідратація – до гіперпротеїнемії.
- 26. Причини гіпопротеїнемії: нестачанадходження білків в організм (при голожуванні, виразковій хворобі, стенозі воротаря, пухлинах) нестача перетравлення і всмоктування харчових білків (при дис- пепсії, дизентерії, спру, гастроентеритах); порушення синтезу білків печінкою (дефіцит ферментів синтезу білків при спадкових гіпопротеїнеміях, гепатити, цирози, особливо портальні; жирова дистрофія печінки); хронічні захворювання нирок з нефротичним компонентом.
- 27. Диспротеїнемії (зміна співвідношення білковихфракцій плазми при нормальному вмісті загального білку) відзначаються частіше і при спостереженні в динаміці можуть охарактеризувати стадію захворювання (фазу розвитку процесу), ефективність проведених лікувальних заходів та ін. Найбільш вираженні – при ураженні органів, що здійснюють синтез білків плазми.
- 29. при гіпогамаглобулінемії при цирозіпечінки при недостачі α1-антитрипсину норма
- 30. Парапротеїнемія - проявна електрофореграмі додаткової смужки через присутність в сироватці у великій кількості незвичного однорідного (моноклонального) білку (М-білок, М- градієнт, парапротеїн). Це імуноглобуліни або окремі компоненти їх молекул, що синтезуються в В-лімфоцитах. Концентрації більше 15 г/л з великою ймовірністю говорять про мієломну хворобу.
- 31. Мієломна хвороба парапротеїни вγ- і β- фракції Макроглобулінемія Вальденстрема аномальні глобуліни з дуже високою Мм між β- і γ-глобулі- новими фракціями
- 32. 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ГРУПНАЙБІЛЬШ ЗНАЧИМИХ БІЛКІВ ПЛАЗМИ
- 33. ОСНОВНІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ГРУПИ БІЛКІВ ПЛАЗМИ: ТРАНСПОРТНІБІЛКИ (їх коротка характеристика була дана при розгляді білкових фракцій) ; БІЛКИ-ФЕРМЕНТИ ; БІЛКИ ГОСТРОЇ ФАЗИ ; ІНГІБІТОРИ ПРОТЕОЛІЗА.
- 34.
- 35. 1. Секреторні ферменти, синтезуютьсяв печінці, в нормі виділяються в плазму крові, де відіграють певну фізіологічну роль (ферменти, що приймають участь в процесі згортання крові, холінестераза, церулоплазмін)
- 36. 2. Екскреторні ферменти синтезуютьсяв печінці (лейцинамінопептидаза, лужна фосфатаза та ін.) і в фізіологічних умовах в основному виділяються з жовчю. При порушенні виілення активність екскреторних ферментів в плазмі крові підвищується.
- 37. 3. Індикаторні ферменти виконуютьв тканинах визначення внутрішньоклітинної функції. Велика їх частина в сироватці крові визначається в слідових кількстях. При ураженні тих або інших тканин активність індикаторних ферментів в сироватці крові різко повертає.
- 38. Кожний орган ворганізмі має певний спектр ферментів. Його характеристикою може бути більш або менш типова група ферментів, т.е. характерна ензиматична констелляція.
- 39. Ферменти мають різну внутрішньоклітиннулокалізацію: одні з них в цитоплазме (лактатдегидрогеназа, альдолаза), другие – в мито-хондриях (глутаматдегидрогеназа), третьи – в лизосомах (β-глюк-уронидаза, кислая фосфатаза), четвёртые – в мембране клеток (γ- глутамилтрансфераза) и т.д.
- 40. Найбільш часто дослідувані ферментсироватки крові: аланінамінотрансфераза аспартатамінотрансфераза лактатдегідрогеназа лужна фосфатаза креатинкіназа γ-глутамілтранспептидаза гідроксибутиратдегідрогеназа амілаза.
- 41. Роль ферментів в диференціальнійдіагностиці ІНФАРКТ МІОКАРДУ КФК>АСТ>АЛТ>>амілаза>>ГлДГ ЕМБОЛІЯ ЛЕГЕНЕВОЇ АРТЕРІЇ АЛТ>АСТ>ГлДГ>>КФК>>амІлаза ГОСТРИЙ ПАНКТРЕАТИТ амілаза>>АЛТ>АСТ (ГлДГ)>>КФК ПЕЧІНКОВА КОЛІКА АЛТ>АСТ>ГлДГ>амілаза >>КФК
- 42. Ізоферменти – цемоле- кулярні форми одного й того ж ферменту, що виникли в результаті невеликих гене-тичних різниць в його пер-виній структурі. Вони визначать швидкість і напрямок реакції завдяки різній спорідненності до субстрату.
- 43. Фермент креатинкіназа представлений трьома ізоферментнимиформами, складеними з двох типів субодиниць: M (muscle ) і B (brain).
- 44. Лактатдегідрогеназа – тетрамер (подві субодиниці Н – heart і М – muscle), що має п’ять ізоферментів:
- 45. ЛДГ-1 (Н4) іЛДГ-2 (H3M1) присутній в тканинах з аероб-ним обміном (міокард, мозок, корковий шар нирок), володіють високою спорідненістю до лактату, перетворюючи його в піруват, а ЛДГ-4 (H1M3) і ЛДГ-5 (М4) – в тканинах з анаеробним обміном (печінка, м’язи), володіють низькою спорідненістю до лактату.
- 46. БІЛКИ ГОСТРОЇ ФАЗИ: α1–антитрипсін,інші інгібітори протеаз, С-реактивний білок, гаптоглобін, церулоплазмін та фібриноген. Їх синтез є складовою частиною метаболічної відповіді на пошкодження, тому їх вміст в плазмі підвищується у відповідь на стресові фактори (інфаркт міокарда, запалення, малігнізація, травма, велике оперативне втручання).
- 47. Рівні реактантів збільшуютьсяпід дією факторів некрозу пухлин, тромбоцит-активуючих факторів, цитокінів, інтерлейкінів (ІЛ-1, ІЛ-6), інтерферонів. Вони продукуються тканинними макрофагами, моноцитами, клітинами ендотелію і володіють різними функціями (зв’язування з полі- сахаридами бактеріальних стінок, активація комплементу, стимуляція фагоцитозу та ін.).
- 48. Визначення гострофазових білків використовуєтьсядля оцінки тканинного пошкодження або активності захворювання. По діагностичній цінності виділяють декілька груп: Перша група («головні» білки гострої фази) – СРБ і А-амілоїд сироватки. Концентрації їх при ушкодженнях зростають дуже швидко (через 6-8 годин) і вельми значно (в 20-100 разів, іноді в 1000 разів). В нормі < 0,005 г/л.
- 49. Друга група -білки, концентрація яких збільшується суттєво (в 2-5 разів): орозомукоїд (кислий 1-глікопротеїн), в нормі - 0,4-1,3; 1-антитрипсін (інгібітор протеїназ), в нормі - 1,4-3,2; гаптоглобін в нормі - 0,5-3,2; фібриноген в нормі - 1,8-3,5 (плазма).
- 50. Третя група –білки, концентрації яких на протязі 48 годин зростають незначно (на 20-60%): Церулоплазмін в нормі 0,2-0,5; C3-комплемент в нормі - 0,5-0,9; C4-комплемент в нормі 0,1-0,4.
- 51. Четверта група –нейтральні реактанти гострої фази – концентрації залишаються в межах норми (1-макроглобулін, гемопексин, амілоїдний Р білок сироватки, імуноглобуліни). П’ята група – негативні реактанти госрої фази. Їх рівень може знжуватися на 30-60%. Найбільш діагностично значимі – альбумін трансферрін (норма 2,3-4,3).
- 52. ІНГІБІТОРИ ПРОТЕОЛІЗУ – цеособливі білки, що утворюються за рахунок слабких типів зв’язків надійні комплекси з протеїназами плазми, блокуючи їх активність. Субстрати з високою спорідненістю до данної протеінази можуть витісняти інгібітор з комплексу, і тоді вона починає діяти.
- 53. Інгібітори протеїназ складаєблизько 10% від загального вмісту функціонально активних білків плазми; вони представлені 8 основними білками, особливо важливі серед яких: протеїназний інгібітор 1-ПІ (раніше 1-антитрипсін), 2-макроглобулін, антитромбін, 2-антиплазмін і С-інактиватор
- 54. Інгібітор серинових протеїназ– 1-ПІ (1-антитрипсін) – найактивніший інгібітор плазми (90% антитриптчна активністи), в активному центрі – метіонін ! Фізіологічне значення – гальмування активності протеїназ лейкоцитів (еластази та ін.). При генетичних порушеннях синтезу: у гомозигот – емфізема і гепатит, у гетерозигот – схильність до хронічних запальних процесів.
- 55. 2-макроглобулін – інгібітор тіоловихпротеїназ (в т.ч., тканинного активатору плазміно- гену, калікреїну, плазміну) – своєчасна пастка протеїназ: пов’язана з ним протеїназа не може в достатній мірі наблизитися з білковим субстратом, але здатна гідролізуватися низькомолекулярні зв’язки (напр., плазмін може розщеплювати невеликі молекули фібрину).
- 56. Антитромбін – найбвльшсильний інгібітор згортання крові (80-90% антикоагулянтної активності), інактивований ряд , що знаходиться в плазмі серинових протеаз (тромбін, фактори IХа, Ха, ХIIа, калікреїн, плазмін і урокіназу) і не впливає на фактори мембранних комплексів і на фактор VIIIa. Взаємодії антитромбіну з ферментами згортання прискорюється в присутності гепарину!
- 57. 2-антиплазмін – основнийінгі- бітор плазміну, здатний: швидко інгібувати плазмін перешкоджає присоеднанню плазміногену до фібрину утворювати перехрестні зв’язки з -ланцюгами фібрину під час фібриноутворення. Нейтралізація надлишкового плазміну відбувається в наступному порядку: 2-антиплазмін > 2-макроглобулін > 1-ПІ > антитромбін >C1-інактиватор
- 58. С1-інактиватор – одинз важливих блокаторів серинових протеаз С1r і C1s каскаду системи комплементу, що запобігає активацію його С4- і С2-компонентів. Це класичний білок гострої фази, синтез якого регулюється прозапальніми цитокі- нами: інтерферони (ІФН-α, -β і -γ), ІЛ-6, М-КСФ та ін. Інактивує також плазмін, калікреїн, фактори XIa і XIIа.
- 59.