1

1. Юний друже!
Ми продовжуємо працювати дистанційно. Виконайпосильнідля тебе завдання у
робочому зошиті іззарубіжноїлітературита перешлина Viberна мій номер
телефона0970789980. Якщо маєш можливість, надішливиконанізавданняна
мою електроннупоштуза адресою Ludmilakrutouz@gmail.com , або на шкільну
електроннупоштуза дресою chornomorska-zosh@meta.ua для оцінювання
виконаноїроботи. Бажаю успіху!
Вчитель зарубіжної літератури Крутоуз Л.В.
Завдання із зарубіжної літератури для учнів 11 класу
Робота над драмою Фрідріха Дюрренматта «Гостина старої дами» та п′єсою
Ежена Йонеско «Носороги»
1.Опрацюй статтю підручника «Модерністськіта неоавангардистськітенденції в
драматургії другої половиниХХ століття. «Театр абсурду».
2.Виконай одне із завдань для формування компетентностей (с.175)
3.Ознайомся з інформацією про життя і творчість швейцарського драматурга Фрідріха
Дюрренматта, законспектуй головне.
Біографія та творчий шлях Фрідріха Дюрренматта
Фрідріх Дюрренматт народився 5 січня 1921 року в
сім'ї протестантського священикау містечку Конольфінген. Здобув освіту
в Цюрихському та Бернськомууніверситетах, де вивчав філософію й теологію,
філологічні та природничінауки, займався живописом.
Літературний дебют Дюрренматта відбувся в роки Другої світової війни. Його
перші п'єси«Адже сказано…» та «Сліпий» (написано 1947 p.) зорієнтовано на
філософське осмислення протистояння абстрактнихідей і життєвої правди. За
Дюрренматтом, людина — лише «жертва поточнихсвітоглядів», а світові події —
надто грандіозні, щоб вона могла брати участь у їх вирішенні. Такий філософський
смислалегорії, поданої в оповіданні «Тунель» (1952): його героєві — опасистому
молодикові, що подорожуєзалізницею, — не вдалося ані відгородитисявід світу,
одягнувшиокуляри і заткнувши вуха ватою, ані втрутитися в життя, зупинивши
некерований поїзд, що мчить у безодню.
Майстер детективного жанру. У 1950-ті рокиДюрренматт створив низку
кримінальних романів («Суддя та його кат», «Обіцянка» та ін.), що здобулийому
славу майстра детективного жанру. Утім, кримінальну інтригу містять майже всі твори
письменника. Однак, захопливі інтриги, аналітично точно й психологічно достеменно
вибудованірозслідування та всі інші обов'язковіаксесуарижанру Дюрренматт
підпорядковуєне розважальності, а прагненню докопатися до таємниці, глибинних
причині наслідків. Разом зі своїмидетективами Барлахом і Матеї письменникшукає
не стільки злочинця, скільки значення й прихований механізм ситуації, яку провокує,
переважно, несподіваний та неймовірний випадок. Всесильна гра випадку править
всесвітом і уявляється Дюрренматтовізакономірністю життя. Випадок, розвага, гра
становлять головну колізію новели «Аварія» (1956). Із задоволенням приймаючи
правила гри, на «лаву підсудних» за щедро накритим столом сідає Альфредо Трапе —
успішний обиватель, цілком задоволенийсобою і світом. Проте, коли під час
«судовогорозгляду»з'ясовують, що совість Трапсацілком могла би бути обтяжена

2. виною і навіть убивством, «підсудний» поступово починає приймати гру всерйоз. У
розпал«процесу», під вагою начебто скоєного вбивства, він не без утіхи побачив у
собісамовпевненого цинічного супермена, який переступає норми моралі й здатний
вирішувати чужі долі. Після вечірки Трапса відпроваджують до «кімнати ув'язнених»
(гра триває), де він виконує винесений йому смертний вирок. Гра закінчується
всерйоз, натомість автор залишається іронічним.«Гостинастарої дами».
Дюрренматт — іронічний і серйознийводночас. Віддаючи безумовнуперевагу
жанрові комедії, він писав: «Лише в драматичній формікомедії можна втілити
сьогоднішнютрагедію». П'єсі «Гостинастарої дами» (1956) Дюренмат дав жанрове
визначення «трагічної комедії». Визнана одним з найліпших творів драматурга, вона є
своєрідним підсумком спостережень письменниканад суспільною психологією. Увага
драматурга зосереджується на реакціях і вчинках, які лише позірно можуть здатися
незвичайними чи неймовірними: неправдоподібність у Дюрренматта — гіпербола
правдоподібності. Гротеск, фантастика, парадоксип'єси«Візит старої дами» й інших
комедій лише підкреслюють буденність зла, зиску, безчестя, на які легко піддається
людина. Правда в п'єсі жорстокай нещадна, однак лише таким може бути дієве
попередження людству, що забуває про справедливість.
«Фізики». «Нейтральний» Дюрренматт, що відмовляється давати остаточні
формулювання, все ж попереджує й вимагає — не в риторичнихвисловлюваннях, а
всім ладом своєї творчості. Саме так сприймається комедія «Фізики» (1962), яка
обійшла сцени багатьох країнсвіту. Дія п'єсискріплюється детективним сюжетом —
трикратним убивством медсестер психіатричної клініки пацієнтами-фізиками
«Ейнштейном», «Ньютоном» та Мебіусом. Божевілля Мебіуса — маска, яку він
одягає, усвідомивши згубні для людства наслідки своїхвідкриттів. «Або ми
залишимося в божевільні, або збожеволіє світ. Або ми назавжди зникнемо з пам'яті
людства, або зникне саме людство». І все ж «Фізики» — це фарс, що вривається у
трагедію. Клініка, де мав надію сховатися Мебіус, виявляється частиною могутнього
концерну, а доктор Цанд, яка його очолює, володіє всіма науковими працямифізика. В
її руках — доля не лише самого Мебіуса, а й усього людства. У тезах до п'єси
Дюрренматт писав: «Будь-якаспробаодинака вирішити для себе те, що стосується
всіх, приречена на крах», — чи не тому й трагедія обертається фарсом?Чи не тому
«Фізики», за визначенням драматурга, — «пародія на трагедію»? Так у сферу пародії
потрапив і «трагічний жест» Мебіуса.
«Історія додумана до кінця, коли вона набуває найгіршого з усіх можливих
повороту», — вважає Дюрренматт. Такою «додуманою»до післяядерної реальності
історією майже повністю знищеного людства є фантастична повість «Зимовавійна в
Тибеті» (1981), у якій письменник створив апокаліптичну картину майбутнього.
Один з останніх творів Дюрренматта — новела «Доручення, чиПро спостереження за
тим, хто спостерігаєза спостерігачами» (1986) — доповнює це апокаліптичне полотно.
Гранично чітка, «класична» побудовановели (вона складається з 24 розділів-речень)
контрастно підкреслює хаос життя й незворотнуруйнацію причиново-наслідкових
зв'язків. Слідом за данським філософом С. К'єркегором, якогоцитують в епіграфі до
новели, Дюрренматт запитує: «Що гряде?Чим обернеться майбутнє? Я не знаю цього,
не маю з цього приводужоднихпередчуттів…» Питання про Істину, що постійно
виникає на сторінках книг Дюрренматта, не отримує однозначноївідповіді. У всьому
займаючи демонстративно нейтральну позицію, письменникне лише уникав

3. однозначнихрішень, але й заявляв, що не вважає себе «зобов'язаним розгадувати
світові загадки». І все ж — а, радше, саме тому — в пошуках Істини ми зновуй знову
звертаємося до Дюрренматта.
4. Прочитай стислий переказ трагікомедії Фрідріха Дюрренматта «Гостинастарої
дами»
Фрідріх Дюрренматт
«Гостина старої дами» (стислий переказ)
Трагікомедія
Дійові особи
Клер Цаханасян, з дому Вешер, мультимільйонерка ("Арменіан Ойл")
Її чоловіки VII — IX
Ключник
Робі, Тобі — весь час жують гумку
Кобі, Лобі — сліпі
Господарі:
Іль
Його дружина
Його донька
Його син
Бургомістр
Учитель
Священик
Лікар
Поліцай
Перший, Другий, Третій,Четвертий — міщани
Маляр
Перша, жінка
Друга жінка
Панна Луїза
Інші:
Начальник станції
Начальник потяга
Кондуктор
Інспектор з продажу заставного майна
Влазливі:
Газетяр І
Газетяр ІІ
Радіорепортер
Оператор
ДІЯ ПЕРША
Дія відбувається у маленькому занедбаному містечку під назвою Гюлен. З
усього видно, що містечко збідніле, що грошей немає ані в муніципалітеті, ані в
громадян. Усі чекають дива, і, здається, воно таки здійсниться: от-от має прибути до
містечка мільярдерка Клер Цаханасян, що колись народилася й виросла в цьому
містечку. Кажуть, у сусідніх містечках вона збудувала де ясла для дітей, де лікарню, а
де церкву. Їм же тільки й лишалося, як спостерігати поїзди, що мчать повз містечко, не
зупиняючись. Хто ж їм винний? По-їхньому виходить, хто завгодно: "це все витівки

4. масонів", "єврейська робота", "великий капітал", "міжнародний комунізм". І ще хто-
небудь, тільки не вони самі. Тепер вони готуються до урочистої зустрічі Клер,
малюючи плакат, репетируючи хто пісню, хто промову. Серед них і крамар Іль, до
якого всі звертаються з надією, бо ж колись вони з Клер наче дружили. Іль і справді
згадує, якою прекрасною була юна Клер, коли вони кохалися, зустрічаючись то в
Петеровій стодолі, то в Конрадсвайлерському лісі. "Нас розлучило життя, тільки
життя, як це буває на світі", — промовляє він і сам вірить у це. Тим часом учитель із
бургомістром вишукують по документах відомості про Клару, яка тоді ще мала
прізвище Вешер, і нічого хорошого не знаходять: вчилася поганенько, оцінки з
поведінки теж не дуже, але все можна повернути по-іншому, адже тепер вона
мільярдерка! Бургомістр планує зустріч і, сподіваючись на Іля, розчулено обіцяє
зробити його своїм наступником. Але планам їхнім не судилося здійснитися, бо
раптом біля станції зупинився потяг (вони називали його "Шалений Роланд"), який
зроду тут не зупинявся. Виявляється, що якась дама потягла за аварійне гальмо й
зупинила поїзд, начальник якого з обуренням переслідує даму з рудим волоссям
шістдесяти двох років. Дама видженджурена аж далі нікуди: на ній намисто з перлин,
широченні золоті браслети. Супроводжує її цілий почет: ключник Бобі, десь років 80,
у чорних окулярах, її чоловік VII-й з рибальським знаряддям у руках. Звичайно, це
Клер Цаханасян, яка тепер робить усе, що тільки спаде їй на думку. Усі в паніці, адже
ще не все готове до зустрічі, проте всі швидко оговтуються й починають усе за
планом: виступ Бургомістра, який не чути через гуркіт потяга, що саме проїжджав
повз станцію, співи хору тощо. Відбулася й зустріч з Ілем, який ласкаво назвав Клер
відьмочкою, а потім "дика моя кішечка". Вона ж назвала Альфреда Іля "мій чорний
леопард", хоча й зазначила, що він потовщав, постарів і розпився. Усі розчулені
ідилією, та пані Цаханасян щось таке дивне часом промовляє. Ось вона питає в
пастора, чи втішає той засуджених на смерть, а коли той говорить, що смертна кара в
них скасована, то говорить, що все ще можливе. Та й серед її речей чомусь труна. Та
хіба зрозумієш тих багатіїв! Головне, що вона привезла до Гюлена гроші! Вона
представляє своїх дивних супутників: Тобі й Робі, які носять її на ношах, бо після
аварії вона пересувається тільки так, — колишні гангстери, яких вона викупила за
мільйон від страти. Вони належать тепер їй так само, як двоє сліпих, яких вона зве
Кобі та Лобі. Разом з Ілем на ношах вона вирушає до Конрадсвайлерівського лісу.
Поза очі всі перемовляються, що Іль тримає її в кулаці, так що зможе виманити її
грошики. Щоправда, в учителя майнула думка про схожість Клер з грецькою богинею
долі Паркою, і йому стало аж моторошно. Тим часом Іль, розчулений спогадами,
цілком щиро висловлює Кларі свій захват й сподівання, що та допоможе місту своєї
юності. Клер нагадує, що сорок п'ять років тому вони цілувалися тут, а потім "ти
одружився з Матильдою Блюмгард та з її галантерейною крамницею, а я зі старим
Цаханасяном та його мільярдами у Вірменії. Він знайшов мене в одному гамбурзькому
борделі". Іль цілком серйозно твердить, що все вийшло на краще. Він знову
присягається їй у коханні, намагається поцілувати руку, проте Клер говорить, що то
лише протез зі слонової кістки. Іль відсахнувся.
Усе містечко зібралося зустрічати Клер за гостинно розставленими столами,
вкритими, втім, подертимиобрусами. Клер проходить, вітаючись з гостями, і впізнає у
дружині Бургомістраколишню однокласницю Анету Дурнолоб, відмінницю. Вітається
вона і з дружиною Іля Матильдою, зазначаючи, що та змарніла й побіліла. Серед
інших помічає гімнаста, змушує його продемонструвати м'язи й ставить дивне

5. питання: чи він уже задушив ними кого-небудь. Усі сприймають це за жарт.
Бургомістр виголошує заготовлену промову. У відповідь Клер цинічно заявляє, що
була не така ідеальна, як її змалювали, бо картоплю для вдови Боль крала не заради
спасіння останньої від голоду, а тому що та надавала їй з Ілем постіль і дах над
головою, коли було холодно в Петеровій стодолі. Та нині вона готова дати місту один
мільярд, причомуп'ятсотмільйонів місту і на кожного мешканця розділитище п'ятсот.
Щоправда, за однієї умови. Вона ще не сказала про умову, а всі вже раділи й кричали.
Аж ось Бургомістр вирішив про неї дізнатися. І Клер промовила: "Я даю вам один
мільярд і купую собі за нього справедливість". Усі почали кричати, що справедливість
купити не можна, однак пані Цаханасян покликала свого ключника Бобі й звеліла
йому зняти окуляри. Його впізнали. Це був колишній головний суддя у Гюлені на ім'я
Гофер. Покликавши Іля, він нагадав, як той колись постав перед судом, коли Клара
Вешер позивалася до нього, аби він визнав себе батьком її дитини. Та Іль тоді не мав
уже наміру з нею одружитись, бо спокусився грошимаїйкрамницею теперішньої своєї
дружини. І тоді він привів двох свідків, які у суді збрехали, що спали з нею. Тепер
вони з нею, вона не тільки розшукала обох — одного в Австралії, а другого в Канаді,
— а й звеліла Тобі й Робі осліпити й каструвати їх, позбавила навіть їхніх імен, тепер
вони звалися Кобій Лобі. Вони все підтверджують. Іль говорить, що то просто давня й
дурна історія, а "позов утратив силу через давність!" Та не для Клер. Суддя питає, що
сталося з дитиною, і вона відповідає, що дитина померла, а сама вона стала повією. І
винен у цьому Іль та вирок підкупленого суду. Тепер вона жадає справедливості, бо
може її собі дозволити: "Один мільярд Гюленові, як хтось уб'є Альфреда Іля".
Запанувала мертва тиша. Іль ще не вірить цьому. Бургомістр щось промовляє про
європейські цінності, людяність. Та Клер урочисто говорить: "Я почекаю".
ДІЯ ДРУГА
Дія відбувається в місті на вулиці. На першому поверсі лавка Іля й поліційна
дільниця. Трохи далі готель, де зупинилася Клер Цаханасян, куди несуть, як на
похорон, квіти. Син Іля втішає батька, що їх не залякати, проте снідати з ним не сідає,
як і дружина, і дочка. До лавки Іля йдуть і йдуть покупці, які замовляють
найдорожчий товар і не розплачуються, а просять записати їм усе в кредит. Іль
схвильований. Скоро він помічає, що майже на всіх нові жовті черевики, що все
містечко починає жити в борг, тобто сподівається на його смерть. Він кидається по
захист до поліції, але й поліцейський у нових черевиках, та й сидить у кафе з дорогим
пивом. ТодіІль біжить до священика і бачить, що в того новий дзвін. На столі в нього
зброя. Виявляється, в пані Цаханасян утік чорний леопард, і тепер усі на нього
полюють. Іль добрерозуміє алегорію і жахається. Він говорить священику, що боїться
людей, бо вони полюють на нього, як на звіра. Спочатку священик говорить, що слід
боятися Бога, боятися за свою безсмертну душу: "Колись, багато років тому, ви
зрадили дівчину задля грошей і тепер думаєте, що люди вас також зрадять задля того
самого. Свої вчинки накидаєте іншим". А потім, ніби щось згадавши, радить Ілю:
"Тікай! Ми всі слабкі, християни і нехристи! Тікай! Дзвін гуде в Гюлені, дзвін зради.
Тікай, не вводь нас у спокусу своєю присутністю" А Клер тим часом знову вирішила
вийти заміж, аби вінчатися у соборі Гюлена. Голосно читає вона привітальні листи й
телеграми звідусіль, коли лунають постріли. На питання Клер ключник відповідає, що
в леопарда влучили і тепер він лежить перед крамницею Іля. Пані Цаханасян говорить,
що їй жаль тваринки, та й усе. Звучить жалобний марш. А тим часом Іль уже на
вокзалі. Щоправда, там нині все по-іншому: новий розклад замість наддертого, нові

6. вивіски, реклама. Поволі з усіх боків сходяться гюленці й говорять, що йому нема
сенсу втікати, бо вона його скрізь знайде. І разом з тим вони б краще позбавились
його, хай би хтось, а не вони домовлялися з власною совістю. Та Іль наляканий, він
боїться, що його неодмінно спинять, і залишається в місті, хоч і відчуває, що пропав.
ДІЯ ТРЕТЯ
Дія розпочинається у Петеровій стодолі, де сама у весільному вбранні сидить
Клер, коли до неї приходять лікар і вчитель. Вона говорить, що стомилася після
весілля і вже послала адвокатів уладнати чергове розлучення. Вони сказали, що тут у
справі Іля. "О, хіба він помер?" — тільки й спитала Клер. Та виявилося, що вони з
пропозицією до неї, аби на виплату їхніх боргів (бо вони придбали собі в кредит
багато чого) вона б викупила фабрики Бокмана, Вагнера, пансіонат "Місце на осонні".
Та виявилося, що все це і ще багато іншого й так уже їй належить, вона все тут
скупила. Тоді вони намагаються закликати до її людяності, і Клер відповідає з
гіркотою й цинізмом водночас: "Людяність, панове, створена для біржі мільйонерів, а
з моєю фінансовою потугою можна дозволити собі міняти світовий лад. Світ зробив з
мене повію, Тепер я зроблюз нього бордель. Хто не може брязнути калиткою, мусить
тупати під чужу музику, якщо йому забажалося танцювати. Вам хочеться танцювати.
Поряднийтільки той, хто платить, а я плачу. Гюлен за вбивство...".Відтоді тон розмов
про Клер змінюється. Навіть дружина Іля, яка свого часу вкрала в неї коханого,
говорить, що "Кларочказаслужила на щастя після всіх тих злигоднів". Усі засуджують
Іля, хоча репортерам ніхто не наважується сказати правди. Іль майже не виходить з
дому. А старого вчителя, що хотів спинити зраду дружини Іля, ледве не побили. Сам
Іль говорить учителю, що вже не бореться, бо не має права боротися, адже це він
зробив з неї те, чим вона є. "Я не можу врятувати ані себе, ані вас", — промовляє він. І
старий учитель визнає: "Вас уб'ють... Спокуса надто велика, а наша біда надто тяжка. І
я знаю не тільки це. Я також підніму на вас руку. Я відчуваю, як поволі стаю вбивцею.
Моя віра в гуманність безсила. А тому, що я знаю це, я став п'яницею. Я боюсь, Ілю,
так, як боялися ви. А ще я знаю, що колись стара дама прийдей до нас і що тоді з нами
станеться те, що оце з вами..." Тим часом приїздить на новому автомобілі син Іля,
дочкав новій сукні, а дружина придбала нове хутро. ТодіІль просить сина покатати їх
усіх і велить всім одягнутися. Поки вони одягаються, приходить Бургомістр із
рушницею сказати, що сьогодні відбудуться збори з його питання, й пропонує Ілю
рушницю, щоб той сам наклав на себе руки. Але Іль уже подолав свій страх і говорить,
що погодиться з будь-яким їхнім рішенням, бо для нього їхня ухвала "буде
справедливістю, а чим буде для вас, не знаю. Дай, Боже, щоб ви встояли перед вашим
вироком. Ви можете мене вбити, я не нарікаю, не протестую, не боронюсь, але вашого
вчинку не можу у вас відібрати". Бургомістр іде розчарований. З будинку виходять
дружина, син і донька Іля, всі сідають в автомобіль і їдуть за місто. Коли доїхали до
Конрадвайслерівськоголісу, Іль просить його висадитий не чекати, бо на міські збори
звідси він піде пішки. Тоді його родина спокійно вирушає в кіно. Якийсь час він
сидить у задумі на дерев'яній лаві сам, коли це в супроводі почту з'являється Клер.
Вона заявляє, що саме гуляє у своєму лісі, а він хіба що для годиться питає, хіба й ліс
належить їй. Спочатку вони розмовляють про сторонні речі. З Клер прибув черговий
чоловік, це вже Чоловік IX, лауреат Нобелівської премії, який прагне керувати її
справою, але й на нього чекає роль така сама, як і на інших її чоловіків. Помалу
розмова починає торкатися їхніх стосунків. І тоді він уперше питає про їхню померлу
дитину: хто це був, як вона назвала дочку (виявляється, Женев'євою), як та виглядала,

7. як померла. Обидва пригадують щемливе почуття кохання й близькості, але між ними
зрада Іля і ціле життя. І він дякує їй за квіти на домовині в готелі, бо вже змирився,
говорить їй, що це їхня остання зустріч, адже звідси він піде на міські збори і хтось
його вб'є. Вона обіцяє забрати його домовину з собою на Капрі, де звеліла вибудувати
в парку неподалік свого палацу мавзолей... Серед кипарисів. З видом на Середземне
море. "Твоя любов померла багато років тому. Моя любов не могла померти. Але й
жити не могла", — промовляє Клер, прощаючись з ним назавжди.
І от усі зібралися на збори. Всюди преса, яка, втім, нічого не знає до пуття.
Мешканці Гюлена голосно осуджують Іля, ніби намагаючись виправдати себе, те, що
має тут відбутися. Нарешті в залі залишаються тільки чоловіки й проголошують
вирок, викрикуючи, що це не заради грошей, а задля справедливості, совісті і таке
інше. Гасять світло, бо місяць і так світить. Іля обступають з усіх боків, а попереду на
нього чекає гімнаст. Він? Підходить священик. Ілю подають цигарку. Священик
намагається щось прочитати, та Іль його спиняє. Той говорить, що молитиметься за
Іля.
"Моліться за Гюлен", — відповідає Іль. Лава чоловіків сходиться, а потім, коли
приходить газетяр, розходиться. Іль лежить мертвий. Лікар констатує параліч серця.
"Смерть із радості!" — тут-таки підхоплює газетяр, а йому вже наздогін викрикує
сенсацію інший. Входить Клер, велить показати його й промовляє: "Він знов такий, як
був колись давно, чорний леопард". Іля кладуть у домовину, ту саму, приготовану
заздалегідь, і Клер велить збиратися на Капрі. Проходячи повз Бургомістра, вона
простягає йому чек. На вулицях, колись сірих і непоказних, вирує кольоровими
вогнями нове місто Гюлен, де тепер зупиняються всі поїзди. Хор мешканців славить
свою світлу годину:
Усі. Хай береже нас
Священик. Господь
Усі. У непевні облудні часи.
Бургомістр. Хай береже
Усі. Наш добробут
Мир наш
І волю,
Хай ніч нас мине,
Ніколи хай не затьмарить нам міста, що наново виросло, пишне й чудове, щоб
ми в ньому вічно втішалися щастям.
5. Прочитай уривки із трагікомедії Фрідріха Дюрренматта «Гостинастарої дами» у
хрестоматії (с. 456- с.477)
6. Сформулюй 5 запитань за змістом твору ( з відповідями на них).
7. Прочитай довідку щодо створення п’єси.
Сюжет «Гостинистарої’дами» мав свою творчуісторію. У повісті «Місячне
затемнення», над якою Дюрренматтпрацював, але яку так і не довів до завершення,
розповідається про одногоуродженця швейцарськогосела, котрий майже через
півсторіччя, вже будучиканадським мультимільйонером, повертається на
батьківщину, щоб помститися земляку, що колись увів у нього кохану дівчину. За
допомогоюпідкупу багатій спонукає мешканців села мовчкирозправитися з давнім
ворогом.Зіставте цей задум із сюжетом «Гостини».
Яку сюжетно-психо логічнулінію автор додавдо первісноїфабули?

8. 8. Ознайомся з аналітичним матеріалом про трагікомедію Фрідріха Дюрренматта
«Гостинастарої дами» у підручнику (с.176- с.181.)
9. «Літературний диктант» (закінчи речення)
1.П`єса порушує проблему…
2.Тема драми…
3. Ідея твору…
4. Жанр твору…
5.Події відбуваються у містечку…
6. Герої драми:…
7.Клер Цаханасян прагне смертіІлля тому, що…
8.Клер до Гюллена привезла із собою…
9.Мещканці Гюллена, очікуючи на подарунок Клер, …
10. Умова, за якої Клер збирається подаруватимільярд мешканцям Гюллена, - це…
11.Ознаки трагікомедії у драмі: …
12. Характерним для п’єс Ф.Дюрренматта є…
10.Ознайомся з інформацією про життя і творчість французького драматурга
румунського походження Ежена Йонеско,законспектуйголовне.
Біографія
Народився 26 листопада 1909 рокув Румунії, у місті Слатіна.
Його батько, адвокат за професією, був румуном, мати;— француженкою. Ледь дитині
виповнився рік, родинапереїхала до Франції. Рідною мовою для Ежена Йонеско
стала французька. І своєю батьківщиною він завжди вважав не Румунію, а Францію.
Спочатку через негідне ставлення батька, який покинув родину, залишивши її
напризволяще, і протягом багатьохроків не подавав про себе ніяких звісток; з роками
цей вибір отримав і щось на зразокполітичного обґрунтування. У Франції, спочатку
в Парижі, потім у провінції, майбутній письменник прожив до чотирнадцятилітнього
віку, після чого йомудовелося зновуповернутися до Румунії, оскільки
через розлучення батьків права на дітей одержав батько. Там хлопець закінчив школу,
потім філологічний факультет Бухарестського університету і здобув
спеціальність викладача французької мови й літератури. У 1936 роціЙонеско
одружився, ав 1938 роційому вдалося домогтисястипендії для написання
у Франції дисертації «Тема гріха й смерті у французькій поезії», і він удруге, тепер
уже назавжди, залишив країну, у якій народився.Наукова праця була для нього лише
приводом для еміграції: Румунія того часу впевнено йшла
шляхом фашистської диктатури, і дихати там ставало усе нестерпніше.
У Франції спочатку життя складалося нелегко: Йонеско змінив кілька професій,
найдовше пропрацювавши коректором у марсельськомуюридичному видавництві.
Першу п'єсуЙонеско було поставлено 1950-го року. Будучи драматургом, швидко
здобув славу. У 1970 роційого обрали членом Французької Академії.
Помер 28 березня 1994 р. в Парижі.
Історія творчості
До літературної творчостіЕжен Йонеско прилучився ще в Румунії, почавши писати
спочатку вірші, потім критичні статті. Про драматургію він не думав і неодноразово

9. заявляв, навіть ставши вже відомим драматургом, що ніколи не любив театр. Тому до
справжньогосвого покликання прийшов не відразу. Вирішивши в 1948 році
вивчити англійську мову, він узяв самовчитель і став вчитуватися в діалоги якоїсь
уявлюваної англійської пари. Раптом у нього сяйнула думка, який
величезний комічний і сатиричний заряд моженести в собіповсякденнарозмова
пересічних людей. Із цих діалогів він, наприклад, довідався, що у тижні сім днів,
що стеля перебуває вгорі, а підлога, відповідно, унизу, а також безліч інших таких же
непорушних істин, банальностей, що відбилися в діалогах повсякденної мови. Це
наштовхнуло Йонеско на думку написати власні варіації на цю тему. Внаслідок
подібних вправ з'явилася одноактнап'єса — точніше, «антип'єса», як автор зазначив
цей жанр, за назвою «Голомоза співачка», що в 1950 роцібула поставлена в одному
маленькому паризькомутеатрі. Та перша постановка успіху не мала, але на автора
п'єсизвернули увагу критики, які стали регулярно висвітлювати все, що виходило з-
під його пера, охрестившийого родоначальником «театруабсурду». Відтоді
його біографія повністю злилася з хронологією творчості. Кожна
нова постановкайого п'єс ставала важливою подією паризького театрального життя. А
Еженові Йонеско відтепер залишалося тільки писати їх, одну за одною, поступово
набуваючи світової слави. У 1970 році його обраличленом Французької Академії.
Його твори перекладалися багатьма мовами й ставилися на сценах у багатьох країнах.
Буржуазне суспільство Йонеско, природно, завждикритикував. Однак робить він це
насамперед тому, що не може не критикувати будь-яке суспільство. Адже суть
творчостій особистостіЕжена Йонеско — це антиконформізм. До речі, неприязнь
його до власного батька значноюмірою виправдовувалась ще й тим, що відомий
румунський адвокат був втіленням конформізму, в 30-і рокивіддано
слугував фашистській диктатурі, а десять років потому — з тією ж готовністю —
комуністичній диктатурі. На відміну від нього, Йонеско вже в ранні рокивиробив у
собізвичку думати не так, як інші, звичкужити серед людей вільною людиною, не
поступаючись своєюсутністю. Набувши один раз духовні й моральніорієнтири, він
уже більше не змінював їх.
Що ж стосується абсурдуЙонеско, то спочаткувін не був пов'язанийз тим
філософським абсурдом, що його Сартр і Камю успадкували від К'єркегора. Він
народжувався з уважного розглядуповсякденноголюдського,переважно
обивательського, існування. У Йонеско є чудовеуміння втілювати в мистецтві
повсякденне;підносячийого до рівня загальнолюдського, вічного. Підносячи, але
одночасной окарикатурюючи, витягуючиепізоди з довгоголанцюга своїхі чужих
внутрішніх переживань і перетворюючиїх на трагікомедію.
Драматургію Йонеско прийнято ділити на два періоди. Спочатку в п'єсах переважав
критичний, провокаційний початок. Будучи абстракціоністськими, зі звичайними
театральними умовностями, вонивиглядали, як революційні й подобалися
критикам лівої орієнтації, які поспішили зарахувати Йонеско до когорти
антибуржуазних письменників.
Ці критики дуже помилялися, адже Йонеско прагнув скоріше відродити
«чисте» мистецтво, вільне від будь-якої політики й будь-якої ідеології, вільне
від брехтівсько-сартрівської дидактики й ангажованості. Найважливішим і
найцікавішим у мистецтві Йонеско завждивважались його відторгненість і
примарність. І його власні п'єсинароджувалися не з ідей, а з реплік, що подіяли на

10. уяву автора, випадкових образів, сновидінь. Йонеско не любив театр, але з дитинства
обожнював ляльковівистави. Може, саме через це персонажі його перших п'єс, таких,
як «Голомоза співачка» (1948), «Стільці» (1951), «Жертва обов'язку» (1952), «Амедей,
або Як від нього позбутися» (1953), такі безликі й роботоподобні, так схожі
на маріонеток, висловлюються такою мовою, не здатні висловити думки, живуть в
атмосфері гротеску й беруть участь у дії, що не розвивається, айде по колу або
спрямовуєтьсядо якої-небудь абсурдної, пародійної розв'язки.Однак, по
суті, абсурд навіть тих перших п'єс Йонеско був тільки уявним. Тойабсурд лише
оголював нерв життя, дозволяв глянути на все довколапо-іншому, помітити в людях
їхні комічні риси. І одночаснопідкреслити трагізм їхнього існування.
У кінцевому підсумку Йонеско був змушений привселюдно відмежуватися від
приписуваних йому ідеологічних намірів, а тому і його творчість, і він сам, що раніше
піддавалися нападкам тільки правих ревнителів традицій, стали об'єктаминападок
і лівої критики. Ця атмосфера полеміки неабияк сприялаеволюції творчості
Йонеско. Гуманізм драматурга став виявлятися в його п'єсах усе сильніше, а самі вони
стали більш видовищними. Фантастичний початок у них навіть підсилився, але, попри
це, вонистали якщо не більш реалістичними — скоріше вже символістськими,— та
зрозумілішими. Почастизавдяки тому, що Йонеско випустив на сцену щось подібне
до самого себе, наївного й мужнього Беранже, який відстоює права особистостів
боротьбіз суспільством, котрепрагне його розчавити.
Уперше цей персонаж з'являється в 1957 році, у п'єсі «Безкорисливий убивця», девін,
власне кажучи, персоніфікує людину взагалі, людину, якій протягом всього її життя
загрожуєнасильство, ненависть, смерть. Автор не відмовився від своїхкритичних
спостережень за повсякденноюмовою,від комічних ефектів, що виходять із мовних
кліше, від двозначнихвиразів, від ковзання змісту, від асонансів і алітерацій, якими
вирізнялися його ранні п'єси, але наприкінці 60-х років вони ніби відійшли на другий
план. Попередня мова перетворилася на тло, що визначало тональність і створювало
атмосферу, а крізь неї стала пробиватися гнучкіша, ліричніша мова, насичена
образами, роздумами, питаннями, мова набагато класичніша, аніж та, що була раніше.
ЗавдякиБеранже читач і глядач довідалися з п'єс Йонеско про проблеми, що
непокоять автора: про труднощі буття («Убивця за покликом»), про те, як він боїться
смерті («Король умирає», 1962), про те, як йому хотілося б переборотиземне тяжіння
людської долі(«Повітряний пішохід», 1962), про його страх
перед тоталітаризмом («Носороги», 1960).
12. Прочитай стислий переказ п’єси Ежен Йонеско «Носороги»
Ежен Йонеско
«Носороги» (стислий переказ)
Дійові особи:
Крамарка
Жан
Беранже
Офіціантка
Крамар
Господиня
Логік
Літній добродій Власник кав'ярні

11. Дезі Дюдар
Б о т а р
Мсьє Папійон
Мадам Беф
Пожежник
Старий — мсьє Жан
Дружина мсьє Жана
Голови носорогів
Дія перша
Майдан у провінціальному містечку. На першому поверсі двоповерхового
будинку — крамниця (бакалія). На другому — квартира хазяїв крамниці. Біля
крамниці — кав'ярня. На терасі кав'ярні кілька столиків висунуті до середини сцени.
Полудень. Неділя. Літо.
Повз крамницю проходить жінка з порожнім кошиком для харчів та кішкою.
Крамарка відчиняє двері і поглядає на жінку. Звертається до чоловіка: "Бач, як
загордувала! Не хоче в нас більше купувати".
З'являються Жан і Беранже.
Жан одягнений дуже дбайливо: каштановий костюм, червона краватка,
накладний крохмальний комірець, каштановий капелюх. Беранже навпаки: неголений,
без капелюха, волосся скуйовджене, одяг занедбаний. Вони сідають за столиком
кав'ярні й починають суперечку: спочатку про спізнення (обидва затрималися на
півгодини), потім про спрагу, про пияцтво (це стосується Беранже). Беранже пояснює,
що він не може вдовольнятисяроботою, що у місті немає жодних розваг, тож пияцтво
по суботах — його єдина розрада. На це Жан відповідає, що справжня людина
повинна виконувати свій обов'язок, тобто працювати. Чути шалене
тупотіння та сопіння великої тварини. Жан підскакує, роняючи стільця, схвильовано
вигукує: "Носоріг!". У цю ж мить новину підхоплюють інші: офіціантка, крамарка,
логік, літній добродій... Посеред сцениз'являється господиня, з її кошика випадає все,
що вона придбала. Тим часом тварина пробігає повз кав'ярню та зникає в
далечині. Чути схвильовані вигуки: "Оце так історія!". Логік намагається заспокоїти
усіх, кажучи, що свої страхи треба переборювати. Літній добродій та логік
допомагають господині скласти речі у кошик. Всі йдуть. Залишаються лише Жан і
Беранже. Офіціантка приносить замовлення. Жан не може
заспокоїтися, кажучи, що такого не повинно бути: щоб носоріг бігав містом! Це ж
дуже небезпечно! Та й звідки він міг узятися? Адже в зоопарку всі тварини померли
від чуми, а цирк влада давно до міста не пускає. Беранже зберігає спокій. Він
намагається відвернути увагу товариша від цієї події — прикрої, але ж не вартої
суперечок між ними! Окрім того, тварини вже нема — то чого ж перейматися цим?
На майдані з'являється молода друкарка Дезі. Беранже схвильовано та
незграбно підводиться — він не хоче, щоб його бачили у такому вигляді. Підводячись,
він штовхає келих — вино проливається на одяг Жана. Той знов незадоволений
незграбністю товариша. На його думку, все це через пияцтво. Знову з'являються
літній добродій і логік. Сідають за сусідній столик і починають якусь суперечку на
філософські теми: про те, що у котів чотири лапи, тож усі, хто має чотири лапи —
коти; ще про те, що все має бути справедливим, тобто логічним...
Беранже заявляє, що його нічого не турбує, на що Жан зауважує, що це — не
правда, бо Беранже все ж таки турбує та молоденька білявка з його друкарні. Втім, її

12. обранцем вже став хтось інший.
Знову з'являєтьсяносоріг — тепер він рухається в протилежному напрямку. Знов
крики "Ах!" і "Ох!". Люди підхоплюються з місць і тікають. Раптом чути відчайдушне
нявчання, а після — жіночий лемент. На сцені з'являється господиня з мертвою
кішкою на руках. "Він розтоптав її!" — кричить жінка. З усіх боків доноситься:
"Бідолашне кошеня!" Логік спокійно каже, що нічого не вдієш: усі кішки смертні.
Присутні починають заспокоювати господарку. Жан і Беранже продовжують
суперечку через носорога. Жан стверджує, що носороги — різні, бо в першого було
два роги на носі, а в другого — лише один. Отже, перший носоріг — азіатський, а
другий — африканський. Беранже робить висновок, що Жан завжди впадає у
крайнощі, "завжди хоче вразити світ своєю обізнаністю і навіть не припускає, що
може помилитися". Інші залучаються до суперечки. Логік стверджує, що висновок
Жана є логічним, а крамар заявляє, що, попри усяку логіку не можна, щоби носороги
на очах у людей топтали котів.
Дія друга
Картина перша
У глибині друкарні — широкі двері, на них табличка "Начальник контори".
Столик Дезі, верхні сходинки, стіл Ботара та Беранже, стіл Дюдара й мсьє Бефа,
сходовий майданчик. Начальник контори, пан Папільйон, вказує пальцем на газету,
що лежить на столі. Дудар вказує у бік Ботара, ніби кажучи: "Вижбачите!"
Ботарстоїть, поклавши руки в кармани: "Мене не проведеш!"
Усі обговорюють замітку в газеті, в якій йдеться про те, як носоріг роздавив
кішку — просто у місті, серед білого дня. Ботар каже, що все це байки — газетникам
вірити не можна. Він — колишній вчитель — звик довіряти лише тому, що бачив
власними очима. "Може, це миша розчавила блоху. А тепер з мухи роблять слона", —
каже він. Дезі розповідає, що вона бачила носорога, який мчав містом, їй не вірять.
Входить Беранже, підтверджує слова Дезі, каже, що там було багато свідків. Ботар
заявляє, що це масовий психоз.
Начальник бере табель, бачить, що мсьє Беф не вийшов на роботу. Входить
мадам Беф. Важко дихаючи, вона показує телеграму від чоловіка, який у вихідні
поїхав до родичів і там захворів на грип. Мадам Беф просить дати їй стілець та
склянку води. "Справа в тому, — схвильовано каже жінка, — в тому... що за мною від
самого дому гнався носоріг". Показує на сходи: "Він там, унизу, я гадала, він за мною
по сходах побіжить".
Чути страшенний гуркіт, сходи провалюються під вагою якогось великого
чудовиська. Знизулунає жалібний рев. Усі дивляться туди, де кружляє тварина, немов
когось шукаючи. Дезі жаліє його: мабуть, носорога щось мучить, до того ж він не
може піднятися, бо сходів немає. Ботар стверджує, що за цим щось криється. Раптом
мадам Беф голосно скрикує:"Боже мій! Боже! Цього не може бути!.. Це ж мій чоловік!
Беф, мій бідний Беф, що з тобою сталося? " Дезі питає, чи мадам Беф впевнена. Та
відповідає, що так. Начальник заявляє, що цього вже терпіти не стане — обов'язково
вижене Бефа.
Мадам Беф втрачає свідомість. Деякий час її намагаються привести до тями.
Після цього вона каже, що не може залишити чоловіка в такому становищі і,
підійшовши до майданчику, стрибаєвниз — на спину носорогу. Усі дивляться з вікна,
як тварина з мадам Беф мчать вулицею.

13. Начальник зауважує, що роботастоїть. Починають думати, як звідси вибратися.
Дезі йде викликати пожежників. Через деякий час вона повертається, кажучи, що їй
насилу вдалося домогтись, щоб пожежники приїхали. Машин немає через носорогів —
їх вже сімнадцять у місті, і з усіх боків тільки й чути, що про цих тварин.
Ботар суворо заявляє, що він нарешті зрозумів, що відбувається. А також — що
йому відомі імена зрадників, які мають за все відповісти. Він погрожує зірвати маски з
тих, хто влаштував цю провокацію.
З'являються пожежники, допомагають усім зійти вниз. Пан Папільйон нагадує
всім, що після обіду треба повернутися в контору, потім прощається з усіма так, наче
вони розстаються назавжди.
Картина друга
Кімната Жана. Беранже приходить до товариша, щоб помиритись. Його турбує
те, що вони посварилися через тих носорогів. Жан відкриває не одразу. Він недобре
почувається. Беранже каже, що в нього змінився голос: мабуть він застудився. Потім
бачить на лобі в товариша шишку. Жан іде до ванної кімнати, обмацує лоба, бачить,
що над носом справдішишка. Беранже пропонує покликати лікаря. Жан відмовляється
і починає сварити товариша.
Жан мечеться по кімнаті, наче звір у клітці. Зриває на собіодяг — в ньому тісно.
Беранже дивиться на товариша, з жахом питає, що це в нього зі шкірою: вона стає
схожою на шкіру звіра та набуває зеленого кольору.
Через деякий час Жан перетворюється на носорога. Беранже кидається до
сусідів, до приватниці, вимагає викликати поліцію... Але звідти висовуються голови
носорогів. Він біжить до вікна, але бачить ціле стадо носорогів, що женуться один за
одним. "Носорожаче військо, біжить собі вулицею вниз!.. Як вибратись, як мені
вибратися?.. — налякано думає Беранже. — А ще казали, що ця тварина живе
одинцем! Це брехня. Таку думку слід переглянути!"
Нарешті Беранже потрапляє на вулицю і біжить щодуху з криком "Носороги!
Носороги!"
Дія третя
Кімната Беранже. Хазяїн лежить на ліжку з перев'язаною головою. Його мучать
кошмари. Крізь сон він поривчасто вигукує: "Роги! Стережіться рогів!"
Беранже падає з ліжка, встає, обмацує лоба. Впевнившись, що шишки немає,
тягнеться до пляшки з коньяком. Трохи вагається, потім наливає собі стакан і миттю
випиває. Повертається до ліжка і засинає.
До нього приходить Дюдар. Беранже відчиняє. Налякано питає, чи в нього не
змінився голос, і чи немає шишки на лобі. Дюдар заспокоює його, кажучи, що це через
те потрясіння, що пережив Беранже. "Звісно, так помилитися у людині!.." Але Беарже
не може заспокоїтися: "...Така людяна натура, поборник гуманізму! Хто би міг
повірити! І де він, він! Ми з ним давні друзі.... Ось вже я ніяк не думав, що він... і
раптом таке неочікуване перетворення! Я вірив йому більш, ніж самому собі, я на
нього покладався більш, ніж на самого себе... І так вчинити зі мною!" Дудар каже, що
не треба так хвилюватися, адже усі, хто "оносорожився", зробили це не навмисне.
Беранже перелякано каже, що в тім-то й річ, що може це — хвороба, й вона може бути
заразною.
Від Дюдара Беранже дізнається, що пан Папільйон теж перетворився на
носорога. При цьому Дюдар намагається виправдати вчинок начальника: мовляв, усі
мають право робитите, що їм хочеться, адже від цього нікому немає шкоди. Носороги

14. нікого не чіпляють — просто бігають собі вулицями. До того ж, носороги нічим не
гірші за людей. Беранже не може погодитися з ним. Потім вирішує звернутися до
Логіка, щоб він розсудив їх. Але виявляється, що той також перетворився на носорога.
Приходить білявка Дезі. Повідомляє, що серед поважних людей вже багато хто
перетворився на носорогів. Але Беранже переконаний, що людей поки що більше, тож
цим треба скористатися. Інакше їх затопчуть. Дезі запрошує чоловіків до сніданку і
розповідає, що вулицями бігають стада носорогів, до яких усі вже звикли: "Нікого не
дивує, що по вулицях ганяють стада носорогів. Люди стають осторонь при зустрічі з
ними, а потім йдуть далі, хто по ділах, хто гуляє, ніби нічого не сталося".
З вулиці чути страшенний ґвалт, гуркіт та тупотіння тварин: носороги
зруйнували пожежну станцію. Беранже, Дюдар і Дезі дивляться з вікна. Цілий полк
пожежників-носорогів виходить з того місця, де було пожежне депо. З усіх боків до
них долучаються носороги,або ті, хто тільки почав перетворюватися. Дюдар каже, що
їх вже, здається, більше, ніж людей.
Дудар хоче піти. Дезі і Беарже намагаються його зупинити, але той каже, що не
покине тварин, він повинен бути там... Через хвилину він вже поміж носорогів —
такий самий, як вони.
Дезі і Беранже залишаються удвох. Чоловік освідчується жінці в коханні. Вона
спокійно просить зачинитивікна, бо усе в кімнаті покриється брудом і пилом. Вона не
шкодує і не боїться. Беранже каже, що поруч з нею йому теж не страшно. Дівчина
закликає його не думати більше про носорогів; адже їм добре удвох. Мабуть, вони
двоє у чомусь кращі за інших. А тому мають право на щастя. "Ми маємо право жити. І
наш прямий обов'язок по відношенню до самих себе — бути щасливими, попри все.
Почуття провини — це небезпечний симптом. Це признак недостатньої чистоти".
Дзвонить телефон. Дезі каже, що не треба брати слухавку. Але Беранже
сумнівається: а що, як це їхні товариші? І вони можуть пояснити, що ж усе-таки
сталося. Він підходить до телефону — там чути лише рев носорогів. Беранже починає
думати, що носороги вирішили помститися. Тварини, між тим, уже всюди. Вони
зайняли мерію, радіостанцію...
Тепер вже Дезі починає хвилюватися. Беранже заспокоює дівчину. Вона каже,
що не зможе жити тут з ним, коли усюди лише носороги. І в домі — теж. Він
намагається втішити її: каже, що вони мають змогу врятувати світ. Адже в них
народяться діти, в тих — теж... Але дівчина не хоче мати дітей, бо це не цікаво. І
навіщо рятувати світ? Може, навпаки — рятувати треба їх, бо вони не такі, як усі.
Беранже повторює, що кохає її, але дівчина відповідає: "Мені трохи соромно того, що
ти називаєш любов'ю, отого кволого почуття, тієї чоловічої слабості. Та й жіночої. Це
й порівнятися не може із жагою й надзвичайною енергією, якою аж пишать оті істоти
навколо нас".
Дезі підходить до вікна, дивиться на носорогів. їй до вподоби веселість тварин
— і вона вирішує приєднатися до них. Коли Беранже не бачить, вона спускається
сходами, промовляючи: "Ні, він зовсім не добрий".
Беранже дивиться у дзеркало. "Будь що, а людина — це все-таки не так
потворно. Але ж я далеко не красень. Повір мені, Дезі!" Тут він бачить, що дівчини
немає. Намагається наздогнати і повернути її, але марно. Повертається додому.
"Звісно, ми перестали один одного розуміти. Ніякого порозуміння, ні в чому. Спільне
життя розпалося. Але ж як вона могла піти, не пояснивши?!. Не сказавши ні слова. Так
не роблять". Він зачиняє усі двері й вікна. Каже до голів носорогів: "Ви мене не

15. піймаєте. Я за вами не піду, я вас не розумію. Я залишусь таким, як є. Я людина.
Людина..." Сідає у крісло. "Я сам винуватий в тому, що вона пішла. Я був для неї усім.
Що тепер з нею буде? Ось іще одна людина на моїй совісті... Може статися
найжахливіше! Бідолашна крихітка, покинута напризволяще, одна, в цьому світі
чудовиськ! Хто мені допоможе її знайти? Ніхто, тому що нікого не залишилось".
Беранже розмірковує, як можна порозумітися з тваринами. А може, Дезі була
права: людина не краща за носорогів. Навпаки, носороги кращі. Він дістає знімки
різних людей. Потім дивиться на себе в дзеркало. Доходить висновку, що він зовсім не
гарно виглядає. А носороги — доволі красиві. Але потім відвертається від дзеркала,
починає шукати рушницю. "Я вже не можу переродитись. Я так хочу, дуже хочу, але я
не можу. Я вже не можу дивитися на себе. Який я бридкий! Лихо тим, хто хоче
зберегтисвоюоригінальність! Ну, тим гірше! Я боронитимусьпроти всіх! ...Я остання
людина і буду нею до самого кінця! Я не здамся!"
Коментар
Драма Е. Йонеско "Носороги" відбиває суттєві особливості розвитку людського
суспільства. Світ письменника сповнений жаху, безнадії, мороку. Фантастичне в п'єсі
переплітається з прозаїчним зображенням буденності, що створює особливий світ
твору — складний, дисгармонійний, як і саме життя.
Автор змальовує гротескну картину перетворення людей на носорогів. Таким
чином він виступає проти знеособлювання, позбавлення індивідуальності. Крізь
видимий абсурд подій просвічують важливі філософські ідеї: сенсу буття, здатності
людини протистояти злу, зберігати себе як особистість. Художній світ, створений
письменником, прозаїчний і населений звичайними людьми. Трагедії героїв — дрібні
й абсурдні. І водночас цей світ, попри всю свою буденність, — фантастичний, бо
найнеймовірніше відбувається в житті звичайному. На перший погляд, дивно, що
людиною залишається саме нікчема Беранже, а не ідеальна людина Жан. Втім, пияка
Беранже наділений такими рисами, як толерантне ставлення до чужих ідеалів, смаків,
віросповідання, нації. А це — свідчення високої культури. І саме це дає йому свободу
самому вирішувати, що є зло, і самому боротися: "Я остання людина і буду нею до
самого кінця!.Я не здамся!"
13.Прочитай уривки з п′єси Ежена Йонеско «Носороги» у хрестоматії (с.447-с.453)
14.Сформулюй 5 запитань за змістом твору( з відповідями на них).
15.Знайди в тексті п’єси елементи “театру абсурду”,прикладивикористання гротеску.
фантастичні елементи (випиши в зошит). Для чого вонивикористовуються у творі?
16.Завдання дляформування компетентностей:виконай одне із завдань для
формування ключових компетентностей (с.181).