Adition to the corresponding education course

1. Міжнародне право

2. Лекція № 1.
Міжнародне право як
особлива система права
План
1. Поняття МП і його ознаки.
2. Співвідношення міжнародного та
національного права.
3. Система МП, її складові елементи та
зв’язок між ними.
4. Джерела МП: поняття, види,
особливості утворення.

3. Поняття МП і його ознаки
Міжнародне право – це особлива правова система, яка складається з
юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що
виникають у результаті погодження між державами й іншими
суб'єктами міжнародних відносин, та регулює відносини між цими
субʼєктами з метою їхнього мирного співіснування.
Міжнародному праву притаманні наступні основні ознаки:
 міжнародне право є окремою відособленою правовою системою зі
своїми галузями й інститутами;
 міжнародне право – це сукупність юридичних норм і принципів;
 норми міжнародного права створюються шляхом фіксованої
(договір) або мовчазно вираженої (звичай) угоди між суб'єктами
міжнародного права;
 норми міжнародного права визнаються його суб'єктами в якості
юридично обов'язкових;
 реалізація норм міжнародного права забезпечується примусом,
форми, характер і межі якого визначаються у міждержавних угодах.

4. Поняття МП і його ознаки
Предметом регулювання міжнародного права є публічні суспільні
відносини (відносини міждержавного характеру, або ж міждержавного
інтересу) між особливим колом учасників (первинних, вторинних та
спеціальних суб'єктів міжнародного права), незалежно від сфери
виникнення таких відносин (політична, економічна, соціальна,
культурна або інші) та конкретної кількості учасників, що виходять як
за межі внутрішньої компетенції окремих держав, так і за їхні
територіальні межі.
Суб'єктами міжнародного права:
 держави;
 нації і народи, що знаходяться у стадії реалізації свого права на
самовизначення (інакше кажучи – ті, що борються за свободу,
незалежність і створення власної державності);
 міжнародні організації;
 державоподібні утворення;
 утворення, що виступають в якості представників (народу країни в
цілому, населення певної території, або його частини);
 фізичні особи (з певними обмеженнями); та
 транснаціональні корпорації (з певними обмеженнями).

5. Співвідношення міжнародного та
національного права
Питання про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного
права зумовило виникнення кількох концепцій: однієї дуалістичної і
двох моністичних.
В основі дуалістичної концепції лежить теза про те, що міжнародне
право і право національне являють собою два різноманітних
правопорядки.
Суть моністичних концепцій полягає у визнанні єдності обох правових
систем. Міжнародне і національне право розглядаються як частини
єдиної системи права. При цьому прихильники цих концепцій
розходяться тільки в питанні примату (першості, верховенства) цих
правових систем. Одні з них виходять із примату
внутрішньодержавного права над міжнародним, інші – навпаки з
примату міжнародного права над внутрішньодержавним.
В Україні визнається примат норм міжнародного права, який знаходить
своє закріплення в поточному законодавстві України (див., наприклад,
частина 2 статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України»
від 22 грудня 1993 року).

6. Співвідношення міжнародного та
національного права
Норми міжнародного права створюють права й обов'язки тільки для суб'єктів
міжнародного права. Органи державної влади й інші суб'єкти, що знаходяться на
території держави, безпосередньо нормам міжнародного права не
підпорядковуються.
Реалізація міжнародних зобов'язань на внутрішньодержавному рівні здійснюється
шляхом входження норм міжнародного права в норми внутрішньодержавного
права.
Процес входження норм міжнародного права в національне законодавство
називається імплементацією. Засоби входження іменуються трансформацією. За
способом здійснення трансформація може бути загальною й індивідуальною.
У доктрині міжнародного права розрізняють декілька форм трансформації:
 пряма рецепція (норма міжнародного права без зміни запозичується
національним законодавством), може іменуватися інкорпорацією, включенням;
 бланкетна рецепція (норма міжнародного права не запозичується, але на неї
робиться відповідне посилання);
 власне трансформація (норма міжнародного права змінюється шляхом
створення словесної національної транскрипції (перекладається на іншу мову) і
закріплюється в національному нормативному акті, при цьому її значення не
зазнає значних змін.

7. Система МП, її складові елементи
та зв’язок між ними
Система міжнародного права – це об'єктивно існуюча цілісність
внутрішньо взаємозалежних елементів:
 норм міжнародного права (договірних і звичайно-правових);
 інститутів міжнародного права (в залежності від складності, тобто
наявності у їхньому складі інститутів більш низького порядку,
поділяються на прості та складні, або ж субінститути, власне
інститути та генеральні інститути);
 галузей міжнародного права.
Базовим елементом системи міжнародного права є правова норма,
тобто конкретне правило поводження, що регулює одне суспільне
відношення.
Кілька правил поводження, що регулюють подібні, близькі за змістом
суспільні відносини складають інститут міжнародного права.
Згадані елементи системи у різних сполученнях складають галузі
міжнародного права (наприклад, галузь морського права, галузь
дипломатичного права, галузь права міжнародних договорів та інші.
Кожна галузь є самостійною системою, але може вважатися і
підсистемою в рамках цілісної, єдиної системи міжнародного права.

8. Джерела МП: поняття, види,
особливості утворення
Джерелом міжнародного права прийнято вважати зовнішню
форму вираження міжнародно-правової норми.
Жодний із офіційних документів міжнародного права не містить
вичерпного переліку його джерел. Частковий перелік джерел
сучасного міжнародного права, вказаний у ст. 38 Статуту
Міжнародного Суду ООН, що є невід'ємною частиною Статуту ООН.
Відповідно до цієї статті джерелами міжнародного права є:
а) міжнародні конвенції як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила,
точно визнані державами, що сперечаються;
б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової
норми;
в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
г) судові рішення і доктрини, найбільш, кваліфікованих фахівців із публічного
права різних націй у якості допоміжного засобу для визначення правових
норм.
В залежності від ступеню обов'язковості ці джерела розділяють на
основні і допоміжні.