2. 
 Борис Харчук народився 1931р. в с. Лози на
Тернопiльщинi. Закiнчив Полтавський
педагогiчний iнститут (1954) та Вищi лiтературнi
курси в Москвi. Працював
журналiстом. I писав. Писав, як велiло серце, як
зобов'язувала совiсть перед тою
землею, що його пустила у широкий свiт. Тому вiн
нiколи не соромився своïх
найперших книжок, не переписував ïх.

3. 
http://www.ukrlib.com.ua/bio
/printout.php?id=122

4. 
 А за три десятилiття многотрудноï
працi на полицю стала бiблiотека томiв з його iменем:
романiв "Волинь" (у чотирьох
томах, 1959 - 1965),"Майдан" (1970), "Хлiб насущний"
(1976), "Кревняки" (1984), повiстей i
оповiдань "Йосип з гроша здачi" (1957), "З роздорiжжя"
(1958), "Станцiя "Настуся"
(1965), "Закам'янiлий вогонь" (1966), "Зазимки i весни"
(1967), "Неслава" (1968),
"Горохове чудо" (1969), "Помста" (1970), "Материнська
любов" (1972), "Школа"
(1979), "Невловиме лiто" (1981), "Облава" (1981), "Подорож
до зубра" (1986).

5. 

6. 
 А ще твори, котрi не могли з'явитися за життя автора i
лише тепер приходять до нас:
роман "Межi i безмежжя" (написаний 1966p.), повiстi
"Украïнськi ночi" (1985)
та "Мертвий час" (1987), начерки роману "Плач
ненародженоï душi" (80-тi
роки), оповiдання й новели.

7. 
 Для Б. Харчука лiтература нiколи не була цiннiстю
самодостатньою

- видiляв лише ту, яка допомагає людинi залишатися
людиною, а народу
- народом. Не визнавав нi детективноï белетристики, нi
поезiï задля
поезiï
- справжньою вважав лише лiтературу, яка
виправдовує своє iснування в контекстi
iсторичноï долi народу, а що народ наш заслуговує
долi кращоï, то й
лiтература бачилася йому передовсiм як сила
iсторiєтворна i нацiєтворна.
Лiтература, на його думку, творить народ. У цiй
свiдомiй заангажованостi
виявляється традицiоналiзм Б. Харчука.

8. 

9. 
 Одначе висновок щодо традицiоналiзму важко
потвердити творчiстю письменника, якщо,
ясна рiч, розглядати ïï як щось цiлiсне, а не
обмежуватися одним чи
кiлькома творами, взятими "задля прикладу". Бо
лiтературний доробок прозаïка
не просто великий за обсягом
- вiн ще й навдивовижу розмаïтий, його не зведеш до
вичерпноï
"спiльно-знаменниковоï" характеристики.

10. 
 Так, Б. Харчук
- це густонаселенi романи "Волинь", "Майдан",
"Кревняки", за якими легко
вгадується потужна традицiя класичноï прози другоï
половини XIX ст.

11. 

12. 
 ïï епiчним диханням, психологiчно мiсткими дiалогами
й демонстративною
вiдстороненiстю автора, який "не втручається", не
видає своєï присутностi
ремарками, коментарями, прямим
- через голови героïв
- звертанням до читача.

13. 
 Це повiсть "Палата", що ïï (як i деякi iншi його
твори про матiр, новели рiзних лiт про "хату") можна б
назвати "довженкiвською".
Це численнi оповiдання й повiстi про дiтей, героï яких
своïми
"дорослими" судженнями так часто нагадують
усезнаючого, всевидящего, а тому й не
по лiтах сумного Сина Божого на материних руках,
якого багатовiкова iконописна
традицiя велить малювати з обличчям майже дорослоï
людини.

14. 

15. 
 Це
"стефаникiвська" коротка фраза, в якiй не опис, а дiя,
коли така ж наступна фраза
незрiдка виокремлюється в новий абзац, бо звичайне
дiєслово означає навiть не
конкретну дiю, не порух, скажiмо, руки, а цiлий акт,
невидиме дiйство, яке
звершилося у душi героя.

16. 
 Це "винниченкiвське" прагнення змалювати людський
натовп,
охоплений єдиним пориванням, не масою, в якiй годi
розрiзнити окремi обличчя, а
спiльнiстю особистостей, де в кожноï своя доля в
життi, своя мовна партiя у
гомiнкому багатоголоссi. Цей ряд, який мав би
потвердити традицiйнiсть
Харчуковоï прози, означити ïï джерелами великих
попередникiв, можна
продовжувати...

17. 
Дякую за увагу!