4. Ще не минула туга і печаль,
Як знову горе перед ним
постало,
Болюче крають серце сум і
жаль,
Бо вже і батька рідного не
стало.
5. Тяжкий душевний
біль його спіткав –
Тарас нещасний
пережив розлуку
Й подався в
найми… Серце щем
стискав,
Що дотепер не зміг
піти в науку.
6. І так в неволі йдуть
його літа,
Де правлять ще
гнобителі-тирани,
Куди не глянь –
неправда, біднота
І воля скрізь закована в
кайдани.
Як жити далі ? І куди
піти?
Кому жалітись на свою
недолю?
І де шукати, як її знайти
Оту
примарну, недосяжну
волю?
7. Й пішов Тарас до
панського двора
Придворним козачком –
де знов знущання,
Але прийшла й омріяна
пора –
Лукавий пан віддав його
в навчання.
8. Він міг себе від горя
вберегти,
Знайти розраду, й
славу і свободу,
Лише з поклоном до
царя піти,
А це – немов
зректись свого
народу.
9. Та враз – немов
промінням осяйним
Вже звістка
прокотилась по
роздоллю:
Шевченко вже не
буде кріпосним Йому вдарують
викуплену волю.
10. Тарас іще не вірить в
новину,
Бо досі у неволі він
томився,
Й коли йому вручали
відпускну,
Він у душі і плакав і
молився.
Ще серце так стривожено
щемить,Невже йому вже
усміхнулась доля?
І от щаслива, неповторна
мить –
Прийшла
жадана, вистраждана
воля!
16. Вже знову він у
рідному краю,Тут все близьке і
дороге до болю,
Щасливий навістив
рідню свою
Й немов із нею
розділив неволю.
17. Хіба ще мало горя і
образ?
Та вже поета
прирекли в солдати,
А царський вирок –
той страшний наказ –
«Не можна і писати й
малювати!»
18. Шевченка мова –
рідна і жива,
Царя й панів лякала
до нестями.
Його
пророчі, праведні
слова –
Дамоклів меч над
злісними катами.
19. Поет, художник –
рядовий солдат,
Його й тепер не
пощадила доля,
І так звелів безжальний
супостат Шевченка жде
солдатчина – неволя.
Сам цар під страхом
гніву і ганьби
Карав Шевченка – і його
ж боявся,
Аби не знав народ до
боротьби
І щоб в неволі гірко
зневірявся.
20. Та він не міг без
пензля і пера,
Коли його земля –
немов руїна,
Він серцем там, на
берегах Дніпра,
Бо ще страждає
рідна Україна.
21. І знов донос… А за яку
вину?
За що його чекає
покарання
І довгий шлях в
безкрайну чужину,
На страдницьке і
прокляте заслання?
22. За те, що він без
жалю й каяття
Страждав, але
сваволі не корився
Й боровся за
щасливе майбуття
Свого народу, що в
біді стомився.
23. Тарас в журбі, його літа
сумні,
Як в мороку, безслідно
не минають,
Й так довго у вигнанні в
чужині
Важкий тягар на серці
залишають.
І тут він вірив: час
новий гряде
Що оживе й повстане
Україна
І скрізь сваволя
згине, пропаде,
Й народ уже не стане на
коліна.
24. Поет в пориві! Бо
зрадів тому,
Що звільнений з
суворого заслання,
Вже й справжня воля
бачиться йому,
Та це, мов сон, лиш
марні сподівання.
26. Він переніс
поневіряння й гніт,
Солдатчину і царські
каземати,
Та знов арешт - уже на
схилі літ –
Аби поета змусити
мовчати.
І щастя й волю в нього
відняли
Страждання, муштра, г
різні супостати,
Й так рано до загину
довели…
Лиш силу духу не
змогли зламати.
27. Життя Шевченка –
це тернистий путь,
То боротьба за
правду і свободу,
Й на цім путі його
найвища суть –
Палка любов до
рідного народу.
28. Бо не схитнувшись в той
буремний час,
Він сміло закликав народ
повстати…
Той клич немовби
надихає й нас:
Іти в
перед, боротися, дерзати!
Він мужньо зміг свій
славний шлях пройти,
Хоч мучився, терпів – та
не здавався,
А гордо йшов до світлої
мети –
Так дух його незламний
гартувався.
29. І з гідністю
прожив своє
життя,
Неволя не змогла
його зломити,
Й ніколи він не
кане в забуття –
В прийдешніх
поколіннях буде
жити!
30. Шевченко з нами –
й нині й повсякчас,
Народна пам’ять
непідвладна часу,
Його сумління
осіняє нас Вклонімось низько
рідному Тарасу!
31. Любов безмежну й
щирі почуття
Вкладімо в нашу
величальну оду
Титану, що віддав
своє життя
В борні за волю
рідного народу!
32. Кобзар в серцях
народу двісті літ!
Він не померкне і
в часи грядущі,
Як
пристрасний, вел
ичний «Заповіт»,
Його ім’я і слава –
невмирущі!
33. Дякуємо за увагу!
Автор твору
«ОДА КОБЗАРЕВІ»
Василь
Глуханюк, житель
с.Раковець
Богородчанського району
2014
