1. Запрошення до участі в турнірі оформити у вигляді дуже
ввічливого оголошення:
„О, вельмишановні лицарі, юні повелителі душ! Знавці
ввічливості і люб’язності! З’явіться на клич турнірних труб! Турнір
лицарів чекає Вас! Обладунки ваші – ввічливість і люб’язність, увага і
доброзичливість. Будьте тричі достойні лицарського звання! Хай
перемагає сильніший! Турнір відбудеться...”
(До початку турніру звучить романтична музика. Відкрита
виставка книжок „У країні ввічливих наук”)
Оформлення залу: плакати „Ніщо не обходиться нам так
дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість”. (М.Сервантес);
„Справжня ввічливість полягає в доброзичливому ставленні до
людей”. (Ж.Ж.Руссо)
(Звучить музична пауза. Виходять ведучі).
1-й ведучий. Добрий день, дорогі друзі!
2-й ведучий. Добрий день!
1-й ведучий. Ми раді бачити вас в цьому залі.
2-й ведучий. Сьогодні тут відбудеться не зовсім звичайні
змагання – турнір лицарів ввічливості.
1-й ведучий. У ньому візьмуть участь ваші ровесники, знавці
правил хорошого тону.
2-й ведучий. Ми бажаємо їм успіху у змаганнях. Хай перемагає
сильніший.
(Звучить музика).
1-й ведучий. Команди, займіть свої місця!
2-й ведучий. Команда „Усмішка” – капітан... . Команда „Леді і
джентльмени” – капітан... .
1-й ведучий. Представляємо журі конкурсу... . Журі буде
оцінювати конкурси за п’ятибальною шкалою.
1-й ведучий.
Щоб у лицарському турнірі перемагати,
Дужу розумним і ввічливим треба бути.
За щитами не ховатись,
Шпаги гострої не боятись,
Всі закони поведінки вивчити.
(Музична пауза).
2-й ведучий. Перш ніж приступити до конкурсної програми, ми
пропонуємо командам представники себе.
2. Команда „Усмішка”
Ми маленькі школярі.
Вас прийшли ми привітати,
У турнірі участь взяти,
Перемогу святкувати.
Нас учителька навчає
Бути чесними дітьми,
Щоб ми виросли і стали
Всі хорошими людьми.
Вміємо гарно ми трудитись,
Стіл накрити, веселитись,
Дівчинку вперед впустити
І матусі помогти.
Лицарству ми присягаємо –
Будемо ввічливі завжди.
Україні помагають
Віддані її сини.
Команда „Леді і джентльмени”
Сьогодні в нас чудовий день,
Турнір для лицарів почнеться,
Веселість буду для людей,
А нам змагаться доведеться.
Ну що ж, приятелі мої,
Командам нашим побажаємо
Завзяття, витримки у боротьбі
І успіху в змаганнях.
Журі ми скажемо таке:
„Судіть нас об’єктивно”.
І успіх враз до нас прийде,
І дубе всім приємно.
3. Конкурс „Розминка”
Кожній із команд задаємо по одному запитанню.
Команді „Усмішка”.
Кого називали лицарем в минулому?
Команді „Леді і джентльмени”.
Яку людину ми називаємо лицарем у наші дні?
(Команди відповідають на питання).
1-й ведучий. Поки журі оцінює відповіді, проведемо
розминку з уболівальниками.
Гра „Закінчи речення”.
а) розтане навіть льодяна глиба від слова теплого...
(спасибі).
б) Зеленіє навіть пень, коли почує...
(добрий день).
в) За смачний обід і ситий скажем мамі ми...
(спасибі).
г) Хлопчик ввічливий і чемний, зустівшись, каже...
(добрий вечір).
д) А ось коли сварять за пустощі, ми скажемо...
(будь ласка, вибачте).
2-й ведучий. А тепер перевіримо, як справились команди із
домашнім завданнями.
Конкурс „Чарівні вчинки”
Команда „Усмішка”.
У театрі.
Члени команди зіграли таку сценку: Петрусь прибіг до театру в
буденному одязі з пакунком цукерок у руках. Працівниця гардеробу
хотіла його роздягнути, але даремно. Петрусь зайшов у зал одягнений,
в темноті пробрався до свого місця. Голосно розмовляв із
однокласницями, пригощав їх цукерками. Непомітно вистава
закінчилася, а він так і не зрозумів її змісту. Звісно, що у театрі
хлопчикові не сподобалося.
1-й ведучий. Увага! Які помилки допустив Петрусь, перебуваючи
у театрі?
(Відповідає команда „Леді і джентльмени”).
4. Команда „Леді і джентльмени”.
У транспорті.
Члени команди розіграли сценку незадовільної поведінки дітей у
транспорті.
2-й ведучий. Які помилки допустили хлопчики, коли заходили в
автобус, їхали в ньому і виходили з нього?
(Відповідає команда „Усмішка”).
1-й ведучий. Поки журі підбиває підсумки, гра з уболівальниками
„Хто скаже найбільше чарівних слів?”
2-й ведучий. Просимо журі оцінити домашнє завдання.
Конкурс „Від теорії до практики”
1. Сервування столу. Запрошуються до участі хлопчик і
дівчинка від кожної команди.
2. Випий компот. Запрошуються по одному учаснику від
кожної команди. Для них виносять чашки з компотом,
пропонують його випити, не порушуючи правил хорошого
тону.
3. Запрошуємо до танцю.
4. Одягни сестричку на прогулянку. Від команд
запрошуються хлопчик і дівчинка. Хлопчик повинен
одягнути дівчинку.
2-й ведучий. Прошу журі підбити підсумки конкурсу „Від теорії
до практики”.
Конкурс „Лицарі схрестили шпаги”
Команди дають запитання одна одній.
- Які поради ти даси людині, яка іде в гості?
- Як вести себе за столом?
2-й ведучий. Наш турнір підходить до кінця. Просимо журі
підбити підсумки.
Учасники турніру дають клятву лицарів:
Клянемось лицарями бути,
Завжди „спасибі” говорити,
„Добрий день” та „до побачення”
Мають у житті велике значення.
Клянемось лицарями бути,
Лінь та грубість позабути,
Науки різні знати
І про етикет не забувати!
5. Клянемось лицарями бути,
У боротьбі зі злом добро здобути,
Некмечу вразити мечем чарівним,
Словом суворим і цілющим.
Усі разом. Клянемось лицарями бути!
Вчитель (робить підсумок). Будьте завжди ввічливими, чуйними,
уважними. Зустрінете знайомого – привітайтесь. Допустивши
помилку, виявивши грубість, попросіть вибачення. Завжди
допомагайте старшим, молодим, друзям. Ніколи не перебивайте
співрозмовника навіть тоді, коли ви з ним не погоджуєтесь,
вислухайте його до кінця і тільки тоді висловіть свою думку. Дружіть
із „ввічливими словами”. Будьте завжди шляхетними і вас
любитимуть і поважатимуть.
8. У Країні добрих і ввічливих людей
Мета. Узагальнити знання учнів про дотримання правил
поведінки вдома, в школі, в громадських місцях; виховувати
шанобливе ставлення до старших, батьків, турботу і піклування про
молодших, слабких тощо.
Обладнання. Карта мандрівки до Країни добрих і ввічливих
людей, умовні ключі до чарівної Країни.
Хід уроку
I. Вступне слово.
Вчитель. Діти! Професор Будьласка залишив нам карту Країни
добрих і ввічливих людей де він живе, а також листи до вас. Чи
бажаєте ви здійснити туди подорож? Як же туди дістатися? Про це ми
довідаємося з листа професора Будь ласка. Послухайте.
Любі діти!
Шлях у мою країну буде нелегким. Уважно роздивіться карту моєї
країни. Щоб подолати усі труднощі, треба правильно виконати мої
завдання під час кожної зупинки. Знаючи секрети ввічливої людини,
допомагаючи і підтримуючи один одного, ви, я сподіваюсь,
переборете їх і одержити ключі від Країни добрих і ввічливих людей.
(Вчитель демонструє розрізаний на декілька частин ключ,
намальований на двох аркушах цупкого паперу. За кожен конкурс,
змагання переможці одержать якусь частину від ключа. Та команда,
яка найшвидше збере всі частини і складе з них цілий ключ, першою
потрапить у чарівну Країну).
Щасливої вам дороги!
II. Перша зупинка „Острів скарбів”
Конкурс знавців українських прислів’їв та приказок за темою
заняття.
III. Друга зупинка „Озеро доброти”
Конкурс знавців чарівних слів.
IV. Третя зупинка „Перевал кмітливих”
Гра-змагання. Закінчіть речення. Приклади:
Щоб мати друзів, необхідно...
Ввічлива людина завжди...
V. Четверта зупинка „Мінне поле”
9. Гра-змагання. Речення з „помилками”. Приклади:
Проходити на своє місце в кінотеатрі треба спиною до тих, хто
сидить.
Добрий хлопець завжди смикає дівчат за коси.
Ввічливі діти не поступаються місцем старшим.
VI. П’ята зупинка „Поїзд ввічливості”
Інсценізація ситуації морального змісту (сюжети: допомога мамі,
захист слабкого, поведінка на перерві, поведінка в шкільній їдальні
тощо)
VII. Шоста зупинка „Станція весела”
Рухлива українська гра („Перепілонька”)
VIII. Сьома зупинка
Слухання або співання пісні (наприклад В. Шаїнського
«Доброта»)
ІХ. Підсумок занять.
Визначення команди – переможця, нагородження її чарівним
Ключем.
Вчитель. Прийшла термінова телеграма від професора Будьласка:
«Любі переможці! Любі діти! Радий вітати вас як громадян Країни
добрих і ввічливих людей! Запрошуйте до нас своїх друзів, родичів,
щоб наше товариство зростало, множилось. Щастя вам, успіхів!
Професор Будьласка».
Культура привітання
10. Мета. Формувати звичку вітатися зі старшими , батьками, однин з
одним, виховувати шанобливе ставлення до дорослих; прищеплення
любов і повагу до рідної мови, розширити словник мовленого етикету
словами вітання, поповнити активний словник словами: культура,
невербальні і вербальні форми мовлення.
Хід уроку
I. Вступне слово вчителя.
Слово «культура» походить від латинського „вирощування”,
„обробіток”. Первісний смисл цього слова був пов’язаний з
обробітком грунту. Потім це слово набуло широкого значення, як
„культура” суспільства, нації. Це слово ми відносимо і до людини.
Кажемо: культура мови, спілкування, почуттів, привітання.
Напевно, кожен, хто покуштував плід яблука-дичку з гримасою
незадоволення виникне його , а от яблука садового дерева-
окультуреного – з’їсть із задоволенням. Такою ж мірою нам
неприємно контактувати з людиною некультурною, неввічливою,
безцеремонною. Одночасно з задоволенням ми спілкуємося з
людиною культурною. Нас тішить її ввічливість, привітність,
тактовність, доброта.
То ж я, із спільними зусиллями всіх працівників школи, стараюся
зробити з вас культурних людей. Сьогодні ми з вами поговоримо про
культуру привітання.
Щодня зустрічаючись із знайомими вперше, слід вітатися.
Оскільки норм привітання в світі є багато, ми обмежимося
загальновживаними у нас, в Україні.
Здавна в Україні, зокрема в сільській місцевості, існує добра
традиція6 вітатися з людьми незалежно від близькості знайомства.
Тому і вам не слід забувати про неї і слід додержуватись цієї традиції.
- Якими словами ми вітаємося?
(добрий день, ранок, вечір; доброго здоров’я; дай Боже щастя!
Слава Ісусу Христу! Христос Воскрес! Христос рождаэться!).
Так вітаються християни. Своїми привітаннями під час зустрічі
люди бажають одне одному не лише доброго дня, а й здоров’я, добра
та всіх гараздів.
Вам, діти, слід вітатися не тільки з дорослими, але й одне з одним.
Вітаючись не слід вживати жаргонних і вульгарних слів: „Привіт,
старий” чи „Вітаю теличко” – навіть звертаючись до найближчих
знайомих.
11. Не можна махати рукою чи капелюхом; надати галасливого
виявлення свої почуття чи вітатися між іншими, просто так. У народі
кажуть: „Яке „помагай боже” таке й „доброго здоров’я”.
- Як ви розумієте цю приказку?
(Як ви привіталися, того вона вам і побажала).
Привітання, діти, треба говорити не поспіхом, не машинально, а
повільно і приязно: і поглянути при цьому у вічі знайомому та щиро
посміхнутися. Добрий настрій і йому, і вам забезпечений.
Різними є форми прощання.
(До побачення! До зустрічі! Усього найкращого! На все добре!
Бувайте здорові! На добраніч!)
Проте можна при прощанні з близькими чи добре знайомими
обмежитись і невербальною формою, тобто жестом.
(Пояснення слова „вербальна форма” – це форма, коли
використовується мовлення, „невербальна” – це форма жестів).
- Як можна попрощатися за допомогою жестів?
(Посміхнутися, потиснути руку, помахати рукою).
Але дуже прикро, коли українська молодь засмічує нашу чудову,
мелодійну українську мову такими формами вітання: „Салют”, Віва”
та інші. А в ситуації: здраствуй-прощай найчастіше використовуються
англійське „гуд-бай” чи італійське „чао”.
Перед вами може постати таке питання: „Хто повинен вітатися
першим?” Як підказує здоровий глузд, першим вітається завжди той,
хто ввічливіший і вихованіший.
За сучасним етикетом, першим вітається молодший зі старшим,
чоловік із жінкою, учень з вчителем, дитина з дорослим, гість із
господинею, господарем.
В Україні і досі вельми поширенем є привітання „за козацьким
звичаєм” – зустрівшись у гостині, добрі знайомі починають
обніматися і цілуватися.
Незалежно від віку статі першим вітається той, хто обганяє
знайомого чи проходить повз нього. Перш ніж звернутися із
запитаннями до незнайомого , слід з ним привітатися. Зустрівшись у
кафе, кінотеатрі, театрі зі своїми знайомими, вам слід взаємно
привітатись, злегка кивнувши головою.
З продавцями магазинів, кіосків, службовців готелів слід
вітатися, якщо ви маєте з ними справу постійно, день у день.
II. Читання оповідання В. Сухомлинського „Скажи людині
„Доброго дня”.
Обговорення оповіді.
12. III. Аналіз ситуації морального змісту.
1. Зайшли до ліфту дві подруги. У ліфті стояв чоловік похилого
віку. Світлана привіталась, а Люда запитала: „Цей чоловік - твій
знайомий?” „Ні, - відповіла Світлана. – Він живе в нашому будинку”.
- Чи правильно робить Світлана?
2. Галина їде до школи, а Сашко – зі школи. По дорозі вони
зустрічаються. Хто з них першим повинен привататися?
IV. Робота над прислів’ями.
„Слова щирого вітання дорожчі за частування”.
„Одне приємне слово – наче сад цвіте”.
„Ввічливих і лагідних скрізь шанують”.
V. Підсумок уроку.
Пам’ятка.
1. Не забудь вітатися із знайомими.
2. Вітайся із ввічливими виразом обличчя.
3. Молодший першим вітається зі старшим.
4. Вітаючись, вийми руки з кишень.
5. Чоловік (хлопець) повинен вітатися першим.
6. У кафе, кінотеатрі, театрі слід вітатися із знайомими кивком
голови.
7. Першим має вітати присутніх той, хто заходить у приміщення
після інших.
Як приємно кожному з вас бачити усміхнене обличчя, почути
ласкаві, звернені до тебе слова. І тоді твій настрій стає піднесенем ,
веселим. Так само і людям приємно почути від вас лагідні, добрі
слова. Як я побачила з нашого заняття, ви їх добре знаєте. Давайте ми
їх пригадаємо якомога більше і зберемо у нашу „чарівну скриньку”.
Це можуть бути слова привітання, пошани, подяки. А зараз я відчиню
двері і випущу ці слова у світ. Нехай всі люди знають, як багато,
добрих слів є на світі, хай усім від цього стане приємніше, веселіше
жити на нашій українській землі.
13. Уроки етикету
5 клас
Мета. Розвивати в учнів уміння і навики поводити себе
культурно на вулиці, в гостях і за столом.
Виховувати почуття краси, гідності, прагнення бути кращим.
Обладнання. Столові набори посуду, серветки, квіти, макети
дарунків, скатертина.
Література. Є. А. Вартаньян „В честь і по поводу”. А. А. Дорохов
„Це треба пам’ятати”.
Хід уроку
І. „Хто це придумав” (з історії виникнення правил поведінки).
Вчитель. Правила поведінки існують з давніх-давен і ніхто їх з
голови не видумав.
Вони створювались в народі поступово і виникали не випадково.
Візьмемо хоча б знайоме вам: „Чому ти в шапці зайшов у
кімнату?”.
„А навіщо її й справді знімати?” - думаєте ви.
Раніше (700 – 800 р. тому)лицарі носили залізний одяг –
лицарські лати, і носили завжди, виїжджаючи із замку, бо в ті часи
було небезпечно.
Але ось на шляху – дім, в якому живе добра людина;
переступивши поріг, лицар знімає шолом і несе його в руці, говорячи
цим: ”Я тебе не боюсь, я тобі довіряю”.
Або ось ще: вітаючись, знімаємо рукавицю з правої руки.
У давні часи воїн, знімаючи рукавицю, показував, що в його руці
немає зброї, він – друг. Ось ви і почитали першу сторінку нашого
усного журналу.
До вашої уваги друга сторінка під назвою „Як поводити себе на
вулиці?”.
А й справді, як?
Вова. Перед тим як вийти на вулицю, подивись на себе в
дзеркало, чи все в порядку в твоєму костюмі.
Іра. Зустрічаючись із знайомими, вітайся першим.
Діма. Вітаючись зі старшими чи дівчиною, руки першим не
протягуй.
Альона. Якщо назустріч йде старший чи дівчинка, поступись
шляхом.
Денис. Якщо бажаєш на щось звернути увагу, не показуй
пальцем, це можна зробити поглядом.
Віка. Негарно голосно розмовляти, тим паче, сміятись на вулиці.
14. Максим. Я чув, що, йдучи по вулиці, хлопець повинен іти зліва
від дівчини. Чому?
Юля. Тому що в давні часи чоловіки не виходили з дома без
зброї, яка висіла на лівому боці, і щоб вона не заважала, необхідно йти
зліва від супутника. А зараз, при нашому лівосторонньому русі,
хлопець, йдучи зліва від дівчини, захищає її від дороги: пилу, бруду...
(кожне правило супроводжується демонстрацією).
Вчитель. Ми пройшли свій шлях по вулиці і стоїмо перед
дверима друзів. Зараз ми зайдемо в гості. А чи знаємо ми, як себе
поводити в гостях?
Відповідь на це запитання ми можемо знайти на третій сторінці
журналу під назвою „Як поводити себе в гостях”.
До вашої уваги міні-вистава „На день народження до Юлі”.
(Дійові особи: іменинниця – Юля, її брат – Максим, гості – Вова,
Іра, Діма, Альона, Денис, Віта).
1 – дія вистави
(Стук у двері. Юля з Максимом відчиняють, зустрічаючи
перших гостей).
Вова (до глядачів). Перед тим як заходити в приміщення, витри
ноги, щоб не насмітити (демонструє).
Іра (до глядачів). Не заходь у кімнату, не постукавши. (потім
вони підходять до господарів – вітають Юлю, вручають квіти (Вова)
та подарунок (Іра), проходять, сідають).
Знову стук.
Діма. (пропускаючи Альону). Якщо прийшов не сам, не проходь
першим, а запропонуй товаришу.
(Поздоровляють Юлю, вітаються з останніми. Стук. Заходять
Денис з Вікою).
Денис. Якщо зайшов у кімнату, де багато гостей, не намагайся з
кожним окремо привітатись – краще привітайсь з господарем, а
останнім кивни і скажи: „Добрий день”.
(Вітаються з Юлею і Максимом, поздоровляють, вручають
квіти (Денис) і подарунок (Віта), потім кивають останнім і
говорять всім „Добрий день”).
(Всі розміщуються на стільцях. Вова, сівши, кладе нога на ногу.
У Діми руки в кишенях, Денис сидить, розвалившись).
Максим (звертаючись до них). Не сиди розвалившись, не клади
нога на ногу, не тримай руки в кишенях – це негарно і неввічливо.
(Хлопці сідають правильно).
Юля. Друзі! Намагайтеся звикнути тримати руки вільно - не
брати руки в боки чи складати їх на грудях, бо всі подумають:
„Бідний, не знає, де подіти руки”.
15. Вчитель. Ми в гостях. Зараз нас запросять до столу. Чи завжди
ми вміємо поводити себе правильно за ним? Що ж, перегортаємо далі
наш журнал, щоб дізнатися, як поводити себе за столом.
ІІ дія вистави
Юля запрошує гостей до столу. Стіл накритий скатертиною,
на ньому тарілочки з кусочками торта, ножі, виделки, серветки
паперові і полотняні; квіти, коробки з цукерками, чайний сервіз.
(Юля підходить до столу з Максимом перша, за нею – гості.
Хлопці допомагають сісти дівчатам, сідають самі, кладуть
полотняні серветки на коліна).
Вова. Коли їсти – не відкушуй одразу великих кусків, це
негарно.
Іра. Не розмовляй з повним ротом, спочатку проковтни.
Діма. Не дуй на гаряче, не сьорбай голосно, не стукай ложкою.
Намагайся їсти тихо!
Альона. Птицю, рибу можна їсти руками, але пальці не облизуй,
а витри паперовою серветкою.
Денис. Якщо хочеш щось дістати, не тягнись через увесь стіл, а
попроси сусіда.
Віка. Картоплю, макарони набирай на виделку з допомогою
ножа чи кусочка хліба.
Максим. Не їж ложкою те, що можна їсти виделкою.
Вова. Ніж тримай у правій, виделку – в лівій руці, при цьому
вказівний палець тримай зверху (як на руці).
Юля. Їжу відрізай маленькими кусочками.
Іра. Не їж з ножа – це негарно і можна порізати рот.
Альона. Якщо перед тобою велика тарілка з їжею – не вибирай
кращий кусок. А бери той, що ближче до тебе.
(Всі поради гостей і господарів почергово і повільно
демонструють. Щоб учні могли роздивитись. Що і як робити, як
правильно тримати ніж і виделку, як ними користуватись).
Вчитель. А зараз ми всі спробуємо, чи важко правильно сидіти
за столом, як користуватись виделкою, ножем, серветкою...
(Ведучі розносять тарілки з кусочками торта, виделки і т.д.,
тихо грає спокійна музика; учні пригощаються і вчаться).
Вова. Друзі! Ми не сумнівалися, що ви чудово зрозуміли основні
правили поведінки і будете їх виконувати.
Іра. Поводьте себе так, щоб вам самим і іншим було краще і
приємніше жити.
Вова. Дякуємо за увагу! До зустрічі на сторінках нашого
журналу.
17. Чесність порядність... Що це таке? «Але це вже кожна дитина
знає!» - скажете ви. Говорити правду – це чесно. Не кривдити
менших або слабших за себе – це також чесно. Не брати того, що тобі
не належить – це теж чесно і порядно. Допомагати тим, хто цього
потребує, - чесно і порядно.
Але це ще не все. Поняття честь і порядності набагато глибші,
вони повинні жити в людині, в її душі, стати переконання, щоб ніколи
перед людиною не стояло питання – робити це чи ні, якщо це чесно і
порядно. Змалечку кожен із вас, діти, повинен засвоїти норми
поведінки і моралі, за якими має жити в людському суспільстві. Це
для того щоб жити з усіма в мирі і злагоді, почуватися завжди
комфортно і затишно, щоб не гризло вас сумління, не мучила совість.
І хоч виховати себе таким не завжди легко, але кожна людина повинна
прагнути до того, щоб стати такою у житі, бо з чесними і порядними
людьми всім добре, безпечно, спокійно. Це – надійні люди.
Ти також хочеш бути надійною людиною, щоб усім з тобою було
добре, чи не так? Звичайно, чому ж ні! Але щоб вирости такою
людиною, треба змалечку багато знати, вчитись, переборювати в собі
лінь, недбальство, брехливість, заздрість, зажерливість і багато всього
негативного, що може з’явитися у твоєму житті, твоєму характері. І де
воно тільки береться, не раз думаєш ти. Чому тобі раптом стане не так
заздрісно, що хтось із твоїх однокласників все може, а ти ні? І ти враз
подумав, щоб йому таке зробити, аби він перестав усе знати, ну хоч би
забув колись... Твоя голова починає гарячково працювати над тим,
щоб таке зробити? Ось тут і зупинись, подумки накажи сам собі: «Не
смій цього робити! Не смій навіть думати про таке! Це нечесно і не
порядно!» Подихай рівніше і всю свою енергію спрямуй на те, щоб і
собі багато знати. Це всім доступно, лише прожени від себе лінь, вона
тобі не дає зробити з себе розумну і шановану людину. Ти ж подумай і
зрозумій одне: щоб багато знати, треба дуже багато читати, цікавитись
книжками, багато часу просидіти над ними, щоб зрозуміти і
запам’ятати те, що там написано. Ось у той час, як ти ганяєш на
подвір’ї консервну банку або бігаєш навколо будинку з палкою, тої
хлопчик чи дівчинка сидить, занурившись у книжку і наповнює свою
голову знаннями. То чому б і тобі не сісти і не почитати, щоб бути
розумним, багато знати. І не треба буде нікому заздрити! Якщо ти
зупинив себе не дозволив розгулятись своїй фантазії, а сів за книжку,
пересилив себе, погнав лінь, то ти вчинив чесно і порядно і щодо себе,
і щодо тієї людини, якій щось недобре хотів зробити, правда? Отже,
ти вже на правильному шляху.
Тепер ходімо далі у наших міркуваннях.
- Хто любить складати конструктором?
18. - Хто з вас любить гратися у комп’ютерні ігри?
- Чи хтось любить майструвати щось сам цікаве?
- А як ви думаєте, діти зробити якусь річ своїми руками – це
корисно чи ні? Доведіть свої міркування.
Ось ви дивитись на дітей, а у них яких іграшок тільки нема! Якої
тільки техніки: і комп’ютери, і телевізори, і різні конструктори ... А в
когось такого і близько нема. І раптом у нього виникає підступна
думка: нехай у тих дітей все це зламається. Ну й що? Їм нове куплять,
а в його серці оселиться чорна заздрість, яка буде його точити і
точити, як черв’як дерево. Кому від того стане гірше? Звичайно
заздріснику, бо ростиме він тепер із заздрістю в серці і вже не буде у
нього тієї радості, що колись.
Не треба заздрити! Краще придивитись до себе і прислухатися,
може, в нього є щось таке, чого нема в інших? Може, у нього є до
чогось такий хист, талант, якісь здібності? Випробувати себе,
спробувати щось зробити! Адже не у всіх батьків однакові
можливості. Одні мають змогу купити дорогі речі, а інші – ні. То чого
дивитись і заздрити? Це ж чиїсь батьки зробили і купили своїй
дитині дорогі речі. А ви ще малі, ви всього не можете так, як дорослі.
Тому зараз вчіться, гартуйте себе, а як виростете, то все матимете,
якщо постараєтеся і працюватимете в поті чола. Життя у кожного
своє, кожен має пройти на цій землі свій шлях, тому ніколи не
заздріть іншим, бо ви не знаєте, що пережити доведеться тим, кому ти
сьогодні так заздриш. А всі люди проходять через певні
випробування, хтось проходить через бідність, хтось – через
багатство, інші через хвороби, а ще інші – через владу. Головне -
завжди залишатися ЛЮДИНОЮ! Не зламайтеся, не опуститься, не
дати себе розтоптати. Це головне у житті.
Придивіться до себе, у кожного з вас є до чогось талант, а його
розвивати, щоб знати, на що ви здатні. Ось так!
- А тепер скажіть мені, що ви найбільше любите майструвати чи
робити?
- Хто вже виявив у себе якісь здібності, щось таке, що завжди
хочете робити і завжди все виходить добре?
Отож рушаймо далі. Брати чуже – це не тільки нечесно і
непорядно, це вже злочин, який карається законом. Адже ви
розумієте, що кожна людина наживає своє добро тяжкою працею. І
раптом якась людина все це забирає, як свою власність. Хто таке
може стерпіти? Крадіїв ніхто не любить, їх зневажають, їх карають. І
правильно. Кожен повинен заробляти чесною працею.
Хіба люблять брехунів? Звичайно ж, ні! Ну хто, скажи, любитиме
тебе, якщо у твоїх словах нема правди? Ти ненадійна людина, тобі не
19. можна довіряти, ти можеш підвести будь-кого. Краще чесно сказати
правду, якою б вона не була, бо, як мовить народ, брехнею світ
пройдеш, та назад не повернешся. Та й повертатися тоді буде нікуди,
тебе зневажатимуть люди. Ось така слава брехунам. „Гарно пише, та
брехнею дише”, - кажуть про таких.
Є ще й такі люди, які, як кажуть, в очі лисицею, а поза очі –
вовчицею. Одне говорять, а інше роблять. Ведуть подвійну гру. Як же
це нечесно і непорядно. Такій людині теж не можна довіряти, тому
що вона все одно вкусить. Таких зневажають в народі! Про них такі
прислів’я склали, що почитаєш їх, аж мурашки по спині: „Підлеслива
людина, як гадюка під квітами” або „Бійся цапа спереду, коня ззаду, а
хитрої людини – з усіх боків”, „Янгольський голосок, а чортова
думка”. Ось так про них кажуть, така про них слава.
Чи вони вам подобаються? Доведіть, чому так робити погано.
Наведіть приклади, якщо знаєте такі. А самі ви ніколи так не чинили?
Стежите за собою, щоб про вас так не казали. Просто завжди з
усім треба бути чесним. І вам буде легко, бо ніколи ви не скривдили,
нікому не збрехали, нікого не образили. Бо образливе слово , як
гострий меч, воно глибоко ранить. Тому завжди думайте, що і як ви
говорите, щоб не образити людину: „Шабля ранить голову, а слово –
душу” або „Вола в’яжуть мотуззями, а людину – словом”. Ось як
народ про це говорить. А ти, дитино, - маленька гілочка могутнього
дерева, життя рідного українського народу, будь мудрою і розумною,
чесною і порядної. І тоді матимеш щастя і радість. Бо доброму скрізь
добре, а щастя без розуму – дірява торбина.
Стежина твоя простелилася вдаль.
Тобі і мужніти, й рости.
Ти сам у житті свого щастя коваль,
Тому-то задумайся ти,
Який собі шлях у житті обереш,
Як житимеш поміж людьми?
З добром чи з лукавством по світу підеш
До світла чи в царство пітьми?
20. Поговоримо про те, коли вам краще живеться: коли ви щасливі,
всім задоволені, чи тоді, коли на серці туга? Як до вас гарно
звертаються, люблять, пригортають, чи коли бурчать, а бо й зовсім не
помічають? Де вам краще бувати: там, де всі дружні, веселі, добрі, чи
там, де постійно сваряться, б’ються, обзивають один одного?
(Відповіді учнів).
„Сварка , лайка, суперечка заведуть нас недалечко”, - стверджує
народна мудрість. Бо що ж доброго дають вони кожній людині?
(Взаємні образи, непорозуміння, камінь на душі, прикрощі). Але ж
людина прагне жити у мирі, злагоді і любові, її душа тягнеться до
добра і світла, до пізнання прекрасного, до ласки і щастя. Тільки в
такому середовищі, де є повага, взаєморозуміння, людське тепло,
доброта, співчуття, мир, ласка – завжди всім добре. І кожному слід
прагнути до того, щоб з ним були ці найкращі якості, щоб усім
людям було тепло і затишно, а значить добре. Для цього слід у
своєму сердечку мати доброту і любов, бажання кожному прийти на
допомогу, зробити добро людям, чимось допомогти, вміти прощати
людські слабкості, з веселою усмішкою дивитися на світ. Бо в ньому
всі ми недосконалі, у кожного є якісь вади, недоліки. Але людина
здатна їх виправляти, може перебороти свій характер, виробити гарні
звички. Потрібні для цього лише бажання і сила волі. А гарні звички,
так само як і погані, закладаються у дитинстві, коли людина починає
пізнавати світ. Тому ніколи не треба робити нічого на зло, бо кожне
зло, яке ви робите або бажаєте іншому, згодом повернеться до вас
самих, тільки ще з більшою силою. Ви навіть і не здогадаєтесь звідки
воно взялось і чому. І словом, і ділом, і думкою робіть справи, тоді у
вашому серці буде добро та щастя. „Добре слово більш досягає, ніж
загін війська”; „Словами можна більш досягти, ніж руками”; „Краще
трохи просьбою, ніж багато грозьбою”, - так говорить народна
мудрість. Бо „як у ліс гукнеш, так з лісу відгукнеться”. Інше
прислів’я доводить, що „доброму скрізь добре”. Якщо в людському
серці доброта і любов, то у неї добрі і лагідні очі, бо - дзеркало
людської душі. І риси обличчя людини м’які, лагідні, нема на ньому
жорстоких ліній. Така людина приваблива і симпатична, вона ніби
випромінює тепло.
Я вам розповім одну болгарську легенду. Називається вона
„Дзеркало Святого Христофора”.
Змолоду Св. Христофор зненавидів усім серцем зло і душа його
стала непримиренною. Його виводили з себе різні прояви людського
гріха, погані вчинки людей, брехня, ненажерливість. Усе це
засмучувало його серце і він уже не міг терпіти зла, яке оточувало
21. його з усіх сторін. Сам же Христофор був наділений Богом
величезною силою і стояв перед спокусами твердий, мов камінь,
сильний, як лев, міцний, як дуб. Він готовий був одним ударом
здолати духа зла – Диявола. З ранку і до ночі він ходив по місту, яке
дуже любив, стиснувши кулаки, в очах його горіло бажання задушити
будь-яке зло у самому зародку. Роботи у нього було дуже багато, бо
щодня в людських душах, мов змія, народжувалось нове зло і несло
нові біди.
А в той час на Землі основним законом була сила, тому
Христофор і діяв силою (а він був величезного зросту, як він ішов –
під його ногами здригалася земля, наділений він був величезною
силою). Його рука не здригалася, коли він карав хитрого продавця,
який обкрадав людей, злодія, насмішника, заздрісника... У нього
стало звичкою – убивати, розривати все в пориві люті, що несло дух
неправди, злочину, брехні. Душа його поступово стала темнішати.
Від цього красиве світле обличчя ставало хмурніти і витягуватися,
очі звузились і налилися кров’ю, брови насупились, рот розширився.
Він втратив Божу подобу і став схожим на скаженого пса. Діти, яких
він вважав безгрішними і які раніше його любили, тепер почали
втікати від нього і улюлюкали вслід. Собаки, на яких він став
схожим, несамовито гавкали на нього. А жінки, які колись його
любили, дали йому страшне прізвисько „Песиголовець”. Тепер він ще
більше розсердився на світове зло і дав обітницю задушити в корені
зло – самого Диявола. Він хотів проклясти його, але з рота виривався
лише собачий гавкіт.
Тоді він покинув своє рідне місто, яке захищав від зла, і
відправився світ за очі. Святий Христофор страшенно мучився, бо
знав, яке у нього собаче лице, а це ж образ його душі. Він
усвідомлював те, що якби душа його не стала собачою, то він ніколи
б не перетворився на Песиголовця. З такими думками забрів він на
далекий острів. А посередині острова протікала величезна бурхлива
мутна річка, яку не можна було перейти, ні перепливти. З одного
боку річки росли густі хліба, а з другого – паслися величезні стада
тварин, але люди і там, і там страждали через те, що не мали
можливості обмінюватись природними дарами. Песиголовець тут і
поселився. Його душа горіла від мук і страждань. Він вирішив
допомогти цим людям і почав переносити з одного берега на другий
хліб і м’ясо, за що і сам одержував м’ясо, яке йому було просто
необхідне, щоб годувати пса, який тепер жив у нього. Він переносив з
берега на берег і людей, які тепер могли спілкуватися. Це йому було
зовсім просто, бо садовив він собі на плечі по троє-четверо людей і
легко ніс через бурхливі потоки. Але й тут він продовжував
22. знищувати тих, на кого вказували таємні сили, як на зло. Він їх
просто на середині річки скидав у воду, як гнилий плід.
А вночі він падав на коліна, просив у Бога подумки розради,
молився, молився...
- Боже, я хотів би, щоб моя душа була чистою, як сама правда, як
істина, що Ти заповідав. За що ж ти зробив моє обличчя таким
страшним, як те зло, що оточує нас, а тебе гнівить і засмучує?
Одного разу на берег прийшов мандрівник і попросив
песиголовця перенести його. Він сказав, що за ним женеться Диявол,
але в нього нема нічого, щоб заплатити за послугу, тому він дав йому
маленьке дзеркальце і сказав, що Песиголовець буде бачити в ньому
своє собаче обличчя до того часу, допоки не звершить великого
подвигу, яким догодить Богові. Песиголовець переніс мандрівника, а
коли той пішов між густими житами, то над його головою світився
німб, і Песиголовець зрозумів, що переніс він самого Ісуса Христа.
Він упав на коліна і цілував дзеркальце. Душа його здригнулась і
щось добре заговорило в ній. Він глянув у дзеркальце... На нього
дивилась собача морда, яка ставала дедалі злішою... Песиголовець
впав у відчай. Йому здалося, що розум у нього помутився, що він уже
не вміє відрізняти зла від добра. Він приборкав бунт своєї душі і почав
на все дивитись по-іншому, не розділяючи різко зло і добро.
Одного разу до нього підійшов чоловік з дуже роздратованим і
злим обличчям, з очима, налитими кров’ю. Христофор здогадався, що
цей розбійник є ніхто інший, як сам Диявол – найбільше зло на Землі,
від якого треба звільнити людство. Він вирішив убити його і вже
підняв свою сильну руку над розбійником, як той заговорив весело з
насмішкою.
- Перенеси мене на той бік річки, ти ж такий сильний! Цим ти
врятуєш тих жителів, у яких зникли всі вади і добро не має чим
живитись!
Ці слова змусили Песиголовця бути поблажливим і
поміркованим. Він посадив собі на плече розбійника і відчув таку
вагу, такий тягар, що в нього підігнулась коліна, він ледве переступав
і тримався на ногах, але поніс. Він добре розумів, що несе на своїх
плечах того, хто обтяжений страшним злом. Кілька разів він
зупинився, щоб скинути це зло у річку, але не зробив цього. Ледве
доніс він свій вантаж і скинув на берег. А розбійник з неймовірною
легкістю піднявся, потиснув руку Песиголовцю і пішов своєю
дорогою. Песиголовець з важким серцем почвалав назад через річку, а
коли оглянувся, то побачив, що по тій самій дорозі, якою йшов Ісус
Христос, зараз йде темна і рогата подоба Диявола.
Христофор звів руки до неба і вигукнув:
23. - господи, тепер моє обличчя гірше від собачого!
Здригаючись усім тілом, Христофор дістав дзеркальце і підніс до
очей... На нього дивилось прекрасне людське обличчя з ясними і
добрими очима. І першою думкою, яка промайнула в освітленій
людській голові було: „Я очистився тому, що зробив добро
найзлішому!”
Це був найвищий подвиг Христофора на догоду Богові. Бо
доброму добро робити легко і просто, а робити добро злому – дуже
важко. Та щоб мати світлу душу, треба робити тільки добро, нести
світло, а це набагато важче, ніж відповідати злом на зло. Людина не
повинна втрачати людської гідності, людської подоби, відповідаючи
злом на зло.
Зло має власність пробуджувати в людській душі темні сили,
піднімати і провокувати їх. Вони відразу відгукуються і людина стає
некерована, бо темні сили засліплюють розум, вони владарюють над
людиною, і в пориві гніву і злості вона може вчинити злочин ,
наговорити поганих слів, але зла не здолає, лише себе загубить. Так
робив і Св. Христофор, чому і втратив людську подобу.
Завдання людини – творити добро на землі. Скільки б зла тобі не
робили, а ти вчися відповідати добром. І очистишся від того, що
найзлішому зробиш добро.
Будь чистою і світлою, дитино.
Добро твори у світі кожен час.
Добро і є та категорія єдина,
Яка веде до світла кожного із нас.
Добром на доброту відповідай щоднини
Й на зло також добром відповідай.
Покликання найбільше для людини –
Добро твори! Це запам’ятай!
Запитання для бесіди.
1. Для чого наділив Святого Христофора надлюдською силою?
2. Як він використовував свою силу, на що витрачав?
3. Чи втрачав час Св. Христофор , караючи злом зло?
4. Чому він почав втрачати людську подобу?
5. Який найбільший подвиг повинен був звершити Св. Христофор,
щоб повернути людське обличчя? Як міркував він?
6. що йому про це сказав Ісус Христос?
7. Що зробив Св. Христофор і чому це вважається подвигом?
8. Чи легко було здійснити йому свій подвиг?
9. До чого закликає людей легенда?
10. Яка мета людського життя на Землі?
