Критика. - 2012. - №9-10. - С. 2-4. У цій статті Михайло Мінаков пояснює, як спадок радянських еліт та антагонізм регіональних груп структурував конфлікт між політичними елітами різних українських регіонів. Мінаков доводить, що заборона на фракціність у КПРС призвела до затвердження внутріпартійної конкуренції на за принципом земляцтв. Покірні наглядові радянського Центру, в часи незалежності регіональні групи перетворилися на магістральний тип політичних агентів в Україні.

1. Рік XVІ, Число 9–10 (179–180) Вересень–Жовтень, 2012
Андрій Портнов, Сергій Гірік, Микола Боровик:
Танці з пам’яттю
Михайло Мінаков: Енн Еплбом, Олег Коцарев:
Сполучені Реґіони Підглядачі, наглядачі
України та свідки
Володимир Єрмоленко: Андрій Бондар:
Страх і близькість Проживання окупації
Тоні Джадт, Ян Бурума, Тимоті Снайдер:
Правильні питання інтелектуалів
Індекс 33909 ISSN 1563-6461

2. Змiст 2012
Рецензії • Есеї • Огляди
2 Михайло Мінаков. Постсовєтська несучасність республіки реґіонів
5 Тамара Гундорова. Хто боїться Вєрки Сердючки?
8 Енн Еплбом. У новому світі шпигунів
11 Олег Коцарев.
Пізнавальна анатомія сталінізму крізь «буржуйський лорнет»
15 Сергій Гірік. Той самий Сталін і його історики
19 Андрій Портнов. Танці з пам’яттю
22 Микола Боровик. Прогулянки з пам’ятниками
Дискусія:
27 Олександр Старіш.
Політична наука в Україні: двадцять років незалежности
30 Ян Бурума. Правильні запитання Тоні Джадта Людмила Гриневич
Хроніка колективізації та Голодомору
33 Тимоті Снайдер. Про Тоні Джадта в Україні
Том І
35 Тоні Джадт. Інтелектуали і демократія Початок надзвичайних заходів
Голод 1928–1929 років
36 Володимир Єрмоленко. Жан-Жак Русо, або Страх близькости Книги 2 і 3
39 Андрій Бондар. Роки окупації У своїй чотиритомній «Хроніці», підготовлюваній на
основі величезного масиву ретельно дібраних й опра-
40 Summary www.krytyka.com цьованих різноманітних джерел, зокрема малодо­
ступних і досі не оприлюднених (передусім тогочас-
ної столичної, реґіональної та московської періодики,
партійних і радянських документів, матеріялів орга-
нів безпеки тощо), наукова працівниця Інституту іс-
Автори й авторки торії НАН України д-р Людмила Гриневич уперше у
вітчизняній та зарубіжній історіографії детально ви-
МИХАЙЛО МІНАКОВ Европи, проблеми історії ідей, української історіографії. світлює щоденне життя українського суспільства від
доктор філософських наук, доцент катедри філософії Остання книжка – «Історії істориків. Обличчя й образи грудня 1927-го аж до кінця 1933 року. Видання про-
та релігієзнавства Києво-Могилянської академії, прези- української історіографії ХХ століття» (Критика, 2011). понує читачеві цілком новий погляд на передісторію,
дент Фонду якісної політики, секретар Кантівського то- 2013 року в «Критиці» вийде збірник його есеїв «Істо- соціополітичний та культурний контекст, власне пе-
вариства в Україні, автор численних праць з історії су- рія і пам’ять у польсько-російсько-українському трикут- ребіг і наслідки голоду-геноциду в Україні, перео-
часної европейської філософії, філософської освіти, по- нику». смислює його причини, обставини, підґрунтя та пе-
літичної та соціяльної філософії. ріодизацію, дає чітке уявлення про масштаби та фор-
МИКОЛА БОРОВИК
ТАМАРА ГУНДОРОВА доцент катедри новітньої історії України Київського націо­ ми опору селянства, про щільний зв’язок соціяльних і
літературознавиця, член-кореспондент НАН України, нального університету імені Шевченка, керівник Центру національних мотивів у антирадянських настроях на-
завідувачка відділу теорії літератури Інституту літера- усної історії КНУ. Автор досліджень з історії Української селення УСРР, увиразнює і доводить геноцидну сут-
тури ім. Шевченка НАН України. 2013 року у «Крити- революції, Другої світової війни, усної історії, співавтор ність Голодомору.
ці» вийде переглянуте і доповнене перевидання її моно- книжки «Україна в роки Другої світової війни: спроба но-
графії «Післячорнобильська бібліотека: Український лі- вого концептуального погляду» (Київ: Український інсти- Видану ще 2008 року першу книгу тому І, що її
тературний постмодерн». тут національної пам’яті, 2010). відкривають передмови професора Григорія Грабови-
ОЛЕКСАНДР СТАРІШ ча та професора Станіслава Кульчицького, доведено
ЕНН ЕПЛБОМ (Anne Applebaum)
доктор політичних наук, професор катедри політології було до жовтня 1928 року, коли реквізиції хліба й інші
американська та британська письменниця та журна-
лістка, колумністка часописів «The Washington Post» і Національного університету «Острозька академія», ав- надзвичайні заходи та недорід спричинили в Украї-
«Slate». Очолює відділ політичних студій в аналітично- тор низки наукових і навчально-методичних праць із пи- ні «невідомий голод» 1928–1929 років. Друга книга
му центрі «Інститут Леґатум» (Лондон). Авторка трьох тань теорії та методології політичної науки, інформаційної (жовтень 2012 року), оснащена мапами і численними,
книжок: «Between East and West: Across the Borderlands політики та безпеки, глобального розвитку та глобаліза- часто невідомими досі чорно-білими та кольорови-
of Europe» (1994), «Gulag: A History» (2003; укр. пер. – ції тощо, зокрема одинадцяти монографій, семи підручни- ми ілюстраціями з архівів України та Росії, висвітлює
«Історія ГУЛАГу» [2010]) та «Iron Curtain: The Crushing ків і посібників, а також словника-довідника «Політична життя українського суспільства в обставинах недоро-
of Eastern Europe, 1944–1956» (2012). Живе у Хобєліні наука» (у друці). Остання видана книжка – «Економіка в ду та голоду від листопада 1928 до червня 1929 року.
(Польща). умовах евроінтеграційних процесів: український вимір» (у Третя книга (листопад 2012 року) підсумовує хроно-
співавторстві, 2012). логічний виклад подій у першій та другій книгах і міс-
ОЛЕГ КОЦАРЕВ тить ґрунтовну наукову розвідку про життя в Україні
поет, прозаїк, журналіст. Аспірант катедри журналісти- ЯН БУРУМА (Ian Buruma)
наприкінці 1920-х років. Авторка аналізує цілий об-
ки Харківського національного університету ім. Кара- голандський письменник, есеїст, дослідник східних су­
спільств, історії ідей і соціокультурних проблем сучас- шир залученого текстуального та візуального матерія-
зіна. Остання книжка – «Неймовірна історія правління
ної европейської цивілізації, професор демократії, люд- лу і, спираючися, зокрема, на поняття «голодо­ ворної
т
Хлорофітума Першого» (Київ: Смолоскип, 2010).
ських прав і журналістики в Коледжі Барда (Нью-Йорк). політики» та «злочину голодом», запропоновані аме-
СЕРГІЙ ГІРІК Автор понад півтора десятка книжок, зокрема «A Japanese риканським юристом Дейвідом Маркусом, доводить,
історик і філолог, аспірант Інституту української архео- Mirror» (1983), «The Missionary and the Libertine: Love and що голод 1928–1929 років, хоч і стався на тлі недоро-
графії та джерелознавства ім. Грушевського НАН Укра- War in East and West» (1996), «Occidentalism: The West in дів, був наслідком дій радянської влади, спрямованих
їни, досліджує історію лівих рухів, міжетнічні та між- the Eyes of its Enemies» (2004), «Murder in Amsterdam: The саме на творення голоду. Книгу завершують деталь-
конфесійні конфлікти в Европі у XX столітті, готує ди­ Death of Theo Van Gogh and the Limits of Tolerance» (2006) ний зведений покажчик до всіх трьох книг першого
сертацію про ідеологію Української комуністичної та ін.; остання – «Grenzen aan de vrijheid: van De Sade tot тому і список використаних джерел.
партії (боротьбистів). Wilders» (2010).
Видавництво «Часопис “Критика”» публікує «Хроні-
АНДРІЙ ПОРТНОВ ку колективізації та Голодомору в Україні» в рамках нау-
історик, редактор веб-сайту Historians.in.ua, дослід­ Решту довідок про авторів цього числа «Критики» ково-видавничої програми Інституту Критики у співпраці
жує модерну та новітню історію Центрально-Східної див. на с. 40 ⇒ з Українським науковим інститутом Гарвардського універ-
ситету й Інститутом джерелознавства НТШ-А за підтрим-
ки Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці, Україн-
ської Американської Координаційної Ради та Кредитового
кооперативу «Самопоміч» (Нью-Йорк), за організаційного
Редакційна колеґія: сприяння Фонду катедр українознавства, Інституту історії
Головний редактор
України НАН України та Національної бібліотеки України
Григорій Грабович Юрій Андрухович, Боґумiла Бердиховська, ім. Вернадського. Науково-дослідну роботу над проєктом
Відповідальний редактор Ярослав Грицак, Володимир Кулик, Михайло Мінаков, авторка здійснює за підтримки Меморіяльного фонду ім.
Андрій Мокроусов Олександр Мотиль, Сергій Плохій, Юрко Прохасько, Петра Чорного та Меморіяльного фонду ім. Нестора Пе-
Редактор інтернет-проєкту Микола Рябчук, Олександр Савченко, ченюка при Канадському інституті українських студій Ал-
Олег Коцюба Олексій Толочко, Юрій Шаповал бертського університету.
Вересень–Жовтень, 2012 1

3. Постсовєтська несучасність манізм, своєю чергою, обґрунтував
раціональність як найважливішу
Індивідуалістичне прагнення до
самовираження і вимоги раціональ-
республіки реґіонів людську рису: розум став головним
джерелом істини. Осторонь від нау-
кового раціоналізму опинились і віра,
ности створили нашу сучасність з усі-
ма її успіхами і хибами.
і надія, і любов. Так було породжено Совєтський Модерн
Михайло Мінаков федерації завдяки наборові якостей, секулярність, тобто розрив суспіль- і відмова від партійної
які роблять конкуренцію партій важ- ства і держави з релігією. Виявилося, конкуренції
Фраґментованість сучасного укра­ ливим елементом політики як спосо- що, аби залишатися собою, суспіль-
їнського суспільства не знаходить бу колективного виживання. Головни- ству зовсім не потрібно бути христи- Якщо порядок згаданої ціннісної
відоб­ аження в політиці. Політичний
р ми елементами успішности партій янським або буддистським. А от «матрьошки» порушувався і випадала
клас вправно експлуатує соціяльне, у модерних політичних системах щоби бути сучасним, суспільству до- одна з ланок, модернізація, тобто по-
економічне та культурне розшаруван- були: велося починати жити за правом, за стання сучасного суспільства, давала
ня українського населення, однак сам 1) чітка дисциплінарна структура, якоюсь невилучною водночас публіч- несподівані результати. Випалі цін-
він структурований геть за іншим що встановлює комунікацію між ни- ною й особистою сутністю людини. нісні ланки змінювали генокод сучас-
принципом. Політичні групи утворю- зовими ланками та лідерами, що зму- Логіка права, своєю чергою, встано- ности, що вело до втрати універсаліз-
ються навколо бізнесових еліт із шувало весь колектив партійців діяти вила його верховенство, розділивши му й побудови своєрідних гібридних
більш-менш чіткою реґіональною в інтересах своїх політичних цілей; складне фраґментоване традиційне проєктів Модерну. До таких особли-
ідентичністю. ця дисципліна стосувалась і відпові- суспільство на дві структурні части- вих та своєрідних Модернів слід від-
Здавалося б, український великий дальности керівництва, що обмежує ни: публічну і приватну сфери, де це нести і позаетнічну континентальну
бізнес давно крокує всією країною цивілізацію США, і нестабільну мо-
та світом. Підприємець із Донецька дерність латиноамериканських полі-
Малюнок Володимира Казаневського / УНІАН
володіє активами у Львівській облас- тичних режимів, і постколоніяльний
ті, а ґазда з Дрогобича є власником за- африканський порядок, і комуністич-
водів на Полтавщині. Проте сучасна ні експерименти Европи та Азії.
українська корпоративна культура об- У випадку з нашою країною, своє-
тяжена залежністю від фундамен- рідність модернізації породила осо-
тального принципу реґіоналізму. По- бливу совєтську сучасність. Із секу-
при екстрареґіональну та глобальну лярности без гуманізму та публічнос-
структуру своїх інтересів, олігархи ти без приватної сфери проросли див-
й дещо дрібніші акули великого бізне- ні, нежиттєздатні інститути й практи-
су і далі діють у політиці та економіці ки, які, одначе, звертаються до бага-
як представники певних реґіонів. тьох універсалістських цінностей.
Нашу політику структуровано так, Утім, ця нежиттєздатність іще не
що конкуренція в ній відбувається означає мертвечину: непридатне до
між реґіональними угрупованнями. життя і померти не може. Чимало со-
Політична історія незалежної Украї- вєтських інститутів вижило в неза-
ни – це літопис боротьби та взаємодії лежній Україні, перейшовши з марґі-
крайових кланів, що в сучасній формі нальних топосів суспільного буття
постали під час безрезультатного про- в маґістральні потоки історії.
тистояння комуністів і націоналістів Однією з характерних рис совєт-
початку 1990-х. Саме реґіональні гру- ської модерности була заборона на
пи стали гегемонами в національному політичну конкуренцію. Повна цін-
та державному будівництві. Саме нісна структура сучасности передба-
вони контролюють доступ до еконо- чала постійну ідеологічну боротьбу
мічних ресурсів. Саме вони визнача- в рамках політичної системи. Ліві
ють загальне майбутнє країни. волюнтаризм політиків-фронтменів, право вкупі з людськими інтересами боролися з правими, центристи від-
За великим рахунком, війни по- і фі­ ансової прозорости, що робить
н існувало по-різному. Публічна сфера сували і тих, і тих, роблячи політику
тужних донецького та дніпропетров- партії малозалежними від економіч- обійняла державні інститути, полі- засобом не тільки колективного ви-
ського кланів – за участи менших кра- них впливів, та участи членів партії тичні партії та громадянське суспіль- живання, а й людського розвитку.
йових групок – підмінили собою пар- в політичній роботі на всіх рівнях; ство. У приватній сфері опинилися У той же час політичні структури
тійну ідеологічну боротьбу, визначив- 2) ідеологічна основа справді ви- інтимні стосунки, сім’я, бізнес і релі- СССР формувалися як ідеологічно
ши розвиток України на довгі роки значала дії партії і давала громадянам гійне життя. Якщо хтось плутав при- єдині й незаперечні. Публічне засто-
вперед. Політичні групи іґнорують змогу розуміти в загальних рисах, на- ватне з публічним, сучасність опиня- сування розуму в політиці карали. Не
будь-які конституенти (constituencies), віщо цим політикам влада; дії партій лася під загрозою розпаду, тобто ко- тільки конкуренцію партій, але
окрім власників реґіонального бізне- ставали передбачуваними і встанов- рупції. й дискусію фракцій у межах однієї
су. Сьогоднішня Україна – це респуб­ лювали тривкі довірчі відносини між Набір цінностей Модерну часто партії дуже скоро було заборонено.
ліка реґіонів. політиками та громадянами; називають «европейськими цінностя- Тож совєтська політика нагадувала
Та чи могло бути інакше в постсо- 3) високий рівень публічности ми». Ця назва багато в чому справед- радше структуру колективного само-
вєтській країні, життя якої зумовлю- й раціональности політичної бороть- лива. Саме західноевропейські наро- знищення.
ють гібридні інститути, що сягають би, що розвиває публічну сферу і пе- ди були авансценою ціннісних кон- Заборона на політичне різноманіт-
корінням у совєтське минуле, а гілка- решкоджає змішанню приватної фліктів і лабораторією проєктів Мо- тя виникла в 1920-х роках, а остаточ-
ми – в постсучасне майбутнє? Щоб та публічної сфер. дерну. З огляду на різні випадкові об- но закріпилася на початку 1930-х.
відповісти на це багато в чому фата- Від конкуренції партій виграють ставини, саме тут проявився потенці- Розпуск Установчих зборів у 1918 році
лістичне питання, слід з’ясувати, як не тільки окремі політорганізації, але ял ціннісної системи сучасности. й терор під час громадянської вій­ и
н
виникли реґіональні угруповання, що й суспільство загалом. Політична гра І сьогодні повний набір цих настанов запобігли багатопартійності у Совєт-
стали суроґатом політичних партій партій була частиною ціннісної зумовлює практики політичного, со- ському Союзі, однак конкуренцію
в Україні. та структурної трансформації тради- ціяльного та повсякденного життя ев- з його політичних інститутів повніс-
ційних суспільств у сучасні, що за- ропейців. Без цих цінностей Европа тю не усунули. Не можучи структуру-
Цінності Модерну і логіка йняла щонайменше п’ять століть ев- була би просто півостровом Евразій- ватися як раціонально обґрунтована
публічної політики ропейської історії та півтора століття ського материка. боротьба комуністів із лібералами або
історії глобальної. Однак украй важливо розуміти, соціял-демократів із націоналістами,
Зазвичай політичні дії пов’язані з ре- Відрізнити сучасне суспільство що значущість цінностей Модерну не політична конкуренція набула форми
алізацією набору інтересів: від бізне- від премодерного (тобто того, що в европейському походженні, а в уні- суперництва між крайовими або реґі-
сових цілей невеликих, але впливових було до сучасної пори, до епохи Мо- версалізмі. Вони покликаються не на ональними угрупованнями. Позбав-
груп до ідеологічних уподобань вели- дерну) можна за впливовістю певних традиції европейських народів, а на лена ідеологічної основи, вона не за-
ких колективів. Оформлення політич- цінностей. Дещо спрощуючи, сучас- ціннісні рівні, значущі для людини грожувала базовій логіці совєтської
ної конкуренції в сучасному суспіль- не суспільство можна назвати резуль- в будь-якому культурному контексті. системи, а проте уможливлювала для
стві пов’язано з дією особливого типу татом розвитку своєрідної ціннісної Саме впливовість універсалізму вия- неї бодай часткову селекцію лідерів
організації – політичної партії. Партії «матрьошки». У родовому походжен- вилася важливим складником глобалі- і кадрів другої ланки.
виникли в процесі довгого цивіліза- ні пращуром сучасности стало гума- зації. І саме до універсалістських Після «розгрому троцькістів і лі-
ційного відбору між різними форма- ністичне мислення: людина виявила- принципів звертаються антиглобаліс- вої опозиції» у 1927 році, вигнання
ми політичних інститутів і перемогли ся центром уваги культури, посунув- ти, критикуючи встановлення режиму Троцького в 1929-му та зміцнення
таємні організації, ордени, ліґи і кон- ши вбік і Бога, і всілякі традиції. Гу- глобальности. «генеральної лінії» через розстріли
2 Критика, число 9–10 (179–180)

4. і заслання в 1930-х роках ВКП(б) ста- нейтральними висловами «індустрія- пропетровця Володимира Щербиць- тичної культури. Такою частиною, яка
ла структуруватися як політичний лізація» та «колективізація», були вже кого (першого секретаря ЦК КПУ від в постсовєтський період виявилася
надпартійний інститут, усередині яко- результатом реакції на розмаїття ран- 1972 по 1989 рік), який гармонійно чи не фундаментальною для форму-
го за центри влади боролися угрупо- ньої совєтської соціяльної модерніза- взаємодіяв із Лєонідом Брєжнєвим. вання політичних еліт незалежної
вання, що об’єднуються за принци- ції. Однопартійність і безфракцій- Чиновники «щербицького призову» України.
пом земляцтва. Якщо на центрально- ність стали результатом фізичного багато в чому забезпечили політич-
му рівні це було ще не так очевидно, знищення людей, здатних до ідеоло- ний успіх дніпропетровців у 1990-х Політична несучасність
то на республіканському стало реаль- гічного пошуку та політичного лідер- роках. України
ністю вже в середині 1930-х. ства. Система, яка виникла після де- Тож до часу здобуття незалежнос-
На початках УССР основна конку- кількох хвиль чисток і терору, готова ти в Україні існували конкурентні Щойно совєтські суперструктури
ренція відбувалася між харківською була терпіти лише абсолютно лояльні групи, об’єднані за крайовим принци- втратили функціональність наприкін-
і донецько-дніпропетровською група- до генеральної лінії земляцькі групи, пом. Як такі вони не становили загро- ці 1980-х – на початку 1990-х, реґіо-
ми під наглядом ставлеників Кремля в які входили керівники партійних ор- зи для совєтського ладу і навіть були нальні групи активно залучилися до
з українським корінням. За час прав- ганізацій (обласного, міського та ра- його частиною – незначною, але до- боротьби за владу і власність. Успіх
ління Лазаря Кагановича (перший се- йонного рівнів) і великих підпри- пустимою. Серед лідерів були згадані у цій боротьбі був пов’язаний з осо-
кретар КП(б)У у 1925–1928 роках, ви- ємств. Ці організації виникали в ре- «старі» групи донечан, харків’ян бливістю кожного угруповання. Дні-
ходець із Київщини) та Станіслава Ко- зультаті взаємодії в рамках вишів- і дніпропетровців. Але в 1970–1980-х, пропетровці, наприклад, були здатні
сіора (генеральний секретар КП(б)У ських партійних та комсомольських із виникненням нових освітніх та ін- ефективно діяти і в політичній, і в фі-
у 1928–1938 роках, виходець із земель осередків, де спілкувалися декілька дустріяльних центрів, в УССР було нансово-економічній сферах. Донеча-
західної України, що тоді перебували поколінь лідерів і де витворювався ка- закладено основи і для інших груп ни мали досвід переважно в еконо-
в складі Польщі) цю боротьбу було дровий номенклатурний резерв. Дові- (сумчан, галичан і вінничан). мічній виробничій діяльності, що
пов­ істю взято під контроль. Набув-
н ра, що виникає в цих закритих групах, Конкуренція реґіональних груп не стало причиною їх запізнілого вихо-
ши сили, вони обмежили харків’ян у була сильним мотивом підтримувати творила для режиму в СССР ідеоло- ду на політичну сцену України.
впливі на процеси в республіці й 1934 один одного в суспільстві, де ймовір- гічних ризиків. Під час розпаду Сою- А харків’яни втратили свою владу
року перенесли столицю з Харкова до ність нових чисток і терору була ціл- зу саме ці інститути стали важливою з розпадом Союзу та забороною ком-
Києва. Київ став своєрідною платфор- ком реальною. частиною української сучасної полі- партії.
мою, де Кремль міг, між іншим, під- Війна змішала групи 1930-х. Але
тримувати баланс внутрішньопартій- після відновлення совєтської влади
них земляцтв. в Україні відновилися й реґіональні
Обмеживши харків’ян, які загра- групи. Вони постали в боротьбі за ре-
лися в національне будівництво, пар- сурси, що їх Центр скеровував на від- Другий розділ присвячено політич-
ній особистості в горизонті взаємодії
тійне керівництво розкололо і доне- новлення зруйнованих міст і підпри-
між приватним і публічним. Деталь-
цько-дніпропетровську групу біль- ємств, і швидко утвердилися як не- но цю проблему розглядають Клав-
шовиків. Якщо харківська група ви- формальні об’єднання партійних ке- дія Мюнцинґ, яка досліджує ґендерні
никла з функціонерів партії та бюро- рівників та керівників за реґіональ- стереотипи, що впливають на суспіль-
кратів республіканських міністерств, ним принципом. ну думку; Карин Лібхарт, яка зосеред-
то основу донецько-дніпропетров- У повоєнний час конкуренція жується на проблемі іміджу політиків
ського угруповання склали люди, які трьох українських центрів понови- у мас-медіях; Вінценц Лейшнер, який
свого часу входили до близького кола лась із дещо зміненими правилами. аналізує феномен політичної друж-
Артьома (Фьодора Сєрґеєва, 1883– Харківська та донецька групи, як і ра- би, розглядаючи його в контексті не-
1921) і претендували на лідерство ніше, існували і просували своїх зем- формальних стосунків між політиками
у Донецько-Криворізькій республіці. ляків по партійній, виробничій та гос- та напружености між публічною і при-
ватною сферами.
Подальші події зробили республіку подарській лініях. У той же час дні-
Третій розділ стосується розгля-
частиною УССР, проте ідентичність пропетровська група набула особли- ду персоніфікації політики через при-
групи, як видно, вже була досить міц- вої ваги і на республіканському, і на зму електорального процесу. На основі
на і живилася символізмом леґендар- загальносоюзному рівнях. Саме тоді Политика и личность емпіричних досліджень автори вміще-
них часів Громадянської війни. На про Дніпропетровськ заговорили як Под редакцией них тут статтей прагнуть продемон-
цій основі виникла спільнота керів- про «кузню кадрів». Йоганнеса Поллака, Фрица Загера, струвати вплив політичних і неполі-
ників обласних партійних організа- Представники харківської групи Ульриха Сарцинелли, Аннетте тичних якостей особистостей на рі-
цій і підприємств Юзовки-Сталіна- домінували в УССР у 1960-х роках. Циммер шення виборців: зокрема, Саша Хубер
Донецька, Катеринослава-Дніпропе- Спочатку Микола Підгорний (перший Харьков: Гуманитарный центр, 2012 досліджує відмінності у ступені персо-
тровська, Луганська-Ворошиловгра- секретар ЦК КПУ, 1957–1963), а по- налізації парламентських і президент-
да і Александровська-Запоріжжя, що тім Петро Шелест (перший секретар Міжнародна конференція політоло- ських форм правління; Штефані Опітц
гічних об’єднань Австрії, Німеччини та Ґергард Фове займаються вивчен-
бачили особисту, виробничу і загаль- ЦК КПУ від 1964 по 1973 рік) були
та Швейцарії, матеріяли якої покла- ням типів особистостей політтехно-
ну вигоду від співпраці. До неї вхо- яскравими представниками цієї гру- логів, а Юрґен Штерн аналізує вплив
дено в основу цієї книжки, відбулася
дили і перші наркоми ДКР, що пра- пи. Повернутися на республіканський 2006 року. Основна проблема, яку на особистости Йошки Фішера на зміц-
цювали і в Харкові, і в Луганську олімп харків’янам вдалося вже на ній обговорювали, – роль особистос- нення позиції Партії зелених у Німеч-
(столицях ДКР), і молоді управлінці схилі совєтської України, коли запа- ти в сучасній політиці. Помічено, що чині.
1930-х. Ця група людей стала боро- морочливу кар’єру зробив колишній на ній фокусуються нинішні мас-медії, У четвертому розділі Реґіна М. Ян-
тися за ресурси, необхідні для розви- секретар Харківського обкому КПУ пропаґуючи ідею зростання персоніфі- ковіч, Інґеборґ Темель, Штефані Бай-
тку своїх реґіонів і зростання своїх Володимир Івашко. Спочатку (1989 кації політики. Однак цю тему ще мало лєр, Тобіас Шульц, Петер Зельб зо-
кар’єр. року) він став ґорбачовським першим осмислено в політологічній літературі. середжуються на окремих аспектах
Історія оформлення харківської секретарем ЦК КПУ, а 1990-го очолив У вступній статті один із редакто- політичного лідерства. У п’ятому до-
та донецько-дніпропетровської груп першу «демократично обрану» Вер- рів збірника Ульрих Сарцинелі наголо- сліджено особливості зв’язку між осо-
шує потребу дослідити те, як політич- бистістю і політикою на прикладі кон-
іще вимагає значно глибшого дослі- ховну Раду. Івашко відомий також ко-
ні актори повинні поводитися, з одно- кретних країн: Італії (Штефан Кепль),
дження. Але й тепер є чимало відо- роткочасним тріюмфом харків’ян над Болгарії (Кристіан Автенґрубер) і де-
го боку, в рамках політичної практики
мостей про те, що саме доля ДКР була дніпропетровцями: 1987 року йому прийняття рішень («демократії при- яких напівавторитарних режимів (Ні-
одним із каменів спотикання між обо- було доручено вести політику перебу- йняття рішень»), а з іншого – в рамках коль Ґаліна).
ма групами українських більшовиків. дови у Дніпропетровському обкомі «(рекламно-) презентаційної політи- Зібрані в книжці дослідження да-
Скажімо, перший час столиця ДКР партії. ки», або, іншими словами, «демокра- ють змогу зрозуміти, що особливості
була в Харкові. Проте символічні До донечан якоюсь мірою належа- тії ЗМІ». проявлення особистости в політиці за
структури крайових угруповань вини- ли і Леонід Мельников (перший се- Книжку поділено на п’ять розді- нинішніх умов часто обумовлені тех-
кли пізніше, в 1930-х роках, коли роз- кретар ЦК КПУ від 1949 по 1953), лів, кожен із яких присвячено окремо- нологіями витворення іміджу, й усві-
почалася реґіональна боротьба за ре- і Станіслав Гуренко (від 1987 року – му аспектові проблеми персоніфікації домити це як невіддільний складник
сурси індустріялізації. Саме в цих другий, у 1990–1991 роках – перший політичного життя. У першій частині сучасного суспільства.
Патрик Донжес розбирає інституцій- Виданню бракує цілісного концеп-
іграх виникали ідентичності реґіо- секретар ЦК КПУ). Проте впливовою
ні перспективи політичної комуніка- туального підходу, але беручи до ува-
нальних еліт України. Ця ж конкурен- цю групу робила не так її присутність ції, ставлячи питання про те, чи посада ги, що це матеріяли конференції, а не
ція спричинила розкладання доне- у керівних органах КПУ, як її вага формує особистість, чи навпаки; Дирк монографія, можна, зрештою, сприй-
цько-дніпропетровської групи ще пе- в економіці республіки. Саме еконо- Людеке розкриває зв’язок між хариз- мати таку його особливість радше як
ред 1941 роком. мічний чинник забезпечив цьому мою, популізмом і персоніфікацією; позитив: міждисциплінарність відкри-
До початку війни совєтське су­ угрупованню його вплив і за часів не- а Кристина Хан міркує про роль осо- ває перспективу дальшого аналізу.
спільство почало втрачати динаміку залежности. бистости в теоріях влади Мішеля Фуко
модернізаційного пориву 1920-х ро- Останні десятиліття совєтської і П’єра Бурдьє. Дмитро Шевчук
ків. Страшні процеси, що криються за України минали під керівництвом дні-
Вересень–Жовтень, 2012 3

5. Сьогоднішнє українське суспіль- жавну справедливість і отримала ім’я ди в органах центральної влади. Всі ці і, як мені здається, працює і понині.
ство складно назвати сучасним у пов­ Помаранчевої революції. Внаслідок процеси відбувалися за єдиним по- Єдина різниця нинішнього моменту –
ному сенсі цього слова. Вирвавшися «революції» мільйонери нових реґіо- рядком: відсутність видимого реґіонального
з-під контролю Москви, українці спо- нальних угруповань перемогли мі- 1) створення політичного союзу угруповання, яке скористається само-
дівалися на швидкий демократичний льярдерів-дніпропетровців. Але це потужних фінансово-промислових знищенням нинішньої правлячої
розвиток і становлення вільного рин- зо­ сім не означало, що донецьких
в груп; сили.
ку. Здавалося, покінчивши з «крем- міль­ рдерів було переможено. Вже
я 2) використання демократичних Боротьба політичних груп за реґіо-
лівською азіятчиною», легко вдасться через рік вагу донечан було відновле- процедур для отримання влади, апе- нальною ознакою сформувала ідеоло-
стерти випадкові риси внесеного мен- но, а тимчасовий союз «галичан» і люючи до реґіональних та надреґіо- гічні злидні української політики. Це
талітету і стати сучасним европей- «сумчан» почав розпадатися під тис- нальних постсовєтських ідентичнос- не дає українському суспільству ста-
ським суспільством. Проте реальна ком корупційних корпоративних воєн. тей; вати сучасним у повному сенсі цього
історія показала, що сподівання були Перемога донечан, які зуміли надати 3) використання влади для реди- слова: при такому правлінні неможли-
нездійсненні: процеси демодернізації своєму об’єднанню форми політичної стрибуції суспільних благ з особисти- вий людський розвиток. Генетичного
України превалювали над боязкими партії, було лише питанням часу. ми або корпоративними цілями, без зв’язку української політики із совєт-
спробами вестернізації, а дерусифіка- Утім, питанням часу є і відхід до- помітних успіхів у розв’язанні про- ським періодом не було розірвано.
ція часто означала ще більше «азій- нечан із політичної сцени України. блем національного рівня; попри пер- Совєтська модель у період незалеж-
щення». З усіх реґіональних угруповань саме винне бажання децентралізувати дер- ности посилилася і набула гомеричної
Українські національні еліти ви- донечани найменше здатні підтриму- жаву, переможні реґіональні групи впливовости, ще надовго задаючи ха-
никли з реґіональних груп УССР. вати віру в леґітимність свого прав- швидко втрачають бажання змінити рактер розвитку нашої недосучаснос-
У своїй діяльності вони відтворюють ління. Сховавшись від суспільства саму конституцію правління і неми- ти і виявляючи нашу неевропейську
цінності й практики, характерні саме в оазах кабінетів заводських директо- нуче стають покірні духові гіпер­ ціннісну орієнтацію.
для таких інститутів. рів, ця група творить дива в приватно- центра­ ізації України;
л За всього фаталізму питання про
В основі стилю дніпропетровців му секторі, але не вміє працювати 4) дії керівного реґіонального те, чи могло бути інакше, в майбут-
лежали технократія та ідеологічна мі- з публічними структурами. Сама логі- угруповання призводять до консолі- ньому України я бачу промені надії.
мікрія. Леонід Кучма побудував Укра- ка Модерну – навіть у його постсовєт- дації опозиційних груп, втрати солі- Відсутність іще одного реґіонального
їну як міг: а міг лише керовану олігар- ській версії – не сприймає стилю дії дарности між фінансово-промислови- угруповання, готового прийти на змі-
хію, політичний режим забезпечення цієї групи. ми групами, втрати підтримки базово- ну нинішньому, з одного боку, про­
прав тих, хто виграв у приватизацій- У політиці постсовєтська модер- го реґіонального електорату і до по- довжить час нинішньої руїни, але
ній війні всіх проти всіх. Леґітимність ність проявляється в усталеній моделі всюдної непопулярности лідерів, на з другого – уможливить прихід до
такого режиму була вкрай мала. Але самознищення реґіональних груп. За що вони реаґують спробами поруши- влади групи, об’єднаної ідеологічни-
вміння поєднувати плутократичні за- минулих двадцять років ми були свід- ти демократичний мінімум постсо- ми принципами. Важко сказати, що
сади з імітацією ідеології дало дні- ками боротьби за владу між промис- вєтської доби (тобто надмірно зло- то будуть за принципи. Однак тера-
пропетровцям змогу чи не десятиліт- лово-політичними групами, сформо- вживають виборчими технологіями певтична цінність її приходу полягає
тя втримувати владу. ваними за реґіональною ознакою. та маніпуляціями); в тому, що він може перервати низку
Прихід у владу донецьких лідерів Правління дніпропетровців при Кучмі 5) ці дії щоразу призводять до змі- реґіональних і тимчасових змін і ви-
скоро знищив леґітимність кучмів- змінила влада сумчан і «западенців» ни реґіональної групи при владі ін- вести політичну боротьбу на рівень,
ського режиму. Цивільна непокора ке- при Ющенку. Початок Януковичевого шою. де стануть можливими і наш колек-
рівництву швидко унеможливила правління характеризував неадекват- Ця модель спрацювала повною мі- тивний порятунок, і наша ціннісна
спроможність уряду імітувати дер- ний кадровий прихід донечан на поса- рою двічі за минуле двадцятиріччя, Модерність. □
Не можу стриматися і не назвати скільки вони кінематографічні («Чорна реччини. Уникання згадок про власне Я,
друковану книжку Вітольда Шаблов- дівчина», «Убивця з міста абрикосів»). його враження, мінімізація подібних ре-
ського «Убивця з міста абрикосів» пост- І річ не в здатності працювати з уявою чей у текстах самих репортажів не по-
мас-медіяльною. За аналогією до пост- читача, викликаючи картинки у свідо- збавляє тексти голосу автора. Найужи-
медіяльного живопису, який виникає мості. Сам спосіб подання матеріялу ванішим способом виявити його при-
услід за досвідом споглядання екранів в Шабловського є схожим на монтаж сутність є, вочевидь, структурування
мультимедійних, до групи таких книжок у кінематографі. Завважу – йдеться аж самих текстів, використання дуже про-
зараховуватиму саме ті, котрі знамену- ніяк не про телевізійний монтаж, а саме мовистих метафор і порівнянь, розмі-
ють собою повернення до простору про монтаж у кінодокументалістиці. щення врізок-інтерв’ю із відомими осо-
друкованої книги зі світу іншого поко- І тут проступає окреме питання – бами і поряд зі звичайними турками
ління медій – мас-медій, медій мереже- наскільки і до якого ступеня ідеологіч- і туркинями. Особливо вражає вміння
вої культури тощо. Вона є міткою по- ним є саме структурування тексту в «ре- Шабловського ставити поруч два-три
вернення саме до дискурсу друкованого портажах з Туреччини»? Однак аналіз речення, суміщати несумісне, стрибати
видання. Але це буде нове повернен- цього питання потребує ретельнішо- від прозорости повсякдення до метафо-
ня, з усім досвідом спілкування з людь- го обстеження «Убивці з міста абрико- рики образів.
ми, ландшафтами, подіями – в реально- сів». Із вказівки на вагу та силу евро- Книжка Шабловського дуже вчас-
му часі й поряд із тим – з усім досвідом пейського вбрання для того, щоби турок но з’явилася на українському книжко-
спілкування в мережевому суспільстві. міг бути почутим, в одному з трьох епі- вому ринку, який останнім часом по-
Вітольд Шабловський У книжці Шабловського важливі ме- графів, узятих до відома Шабловським, чав попов­ юватися різноманітними
н
Убивця з міста абрикосів тафори та наскрізні образи. Тішить те, книжка починається, а закінчується ко- перекладними або авторськими подо-
Переклад з польської Дзвінки Матіяш що автор не зациклюється на гордості за ротким нарисом про вбрання, але вже рожніми нотатками, структуровани-
Київ: Темпора, 2012
власну або вичитану в когось влучну ме- про купальні костюми – із підзаголов­ ми і написаними за принципом пошу-
тафору і не потребує розлогого стиліс- ком «Оце і є Туреччина». Зазвичай мо- ку екзотики, ризику, стилізованими під
Журналістські тексти, опублікова- тичного «танцю» довкола того чи того дель розуміння цілісного тексту як того, «Я-аля-Індіяна-Джонс» і не обтяже-
ні окремою книжкою, опинившись образу. Шабловського цікавить його що є своєрідною «чорною скринькою» ними міркуваннями. «Убивця з міста
у цьому новому для них околі, зміню- розвиток як своєрідне обростання фак- між першими сторінками та сторінками абрикосів» не містить нічого від детек-
ються. Йдеться про зміну в установ- тами, подіями. Прикладом є поводжен- останніми, використовують у випадку тиву і попри описи не надто приємних
ці на сприйняття. Незважаючи на те, ня з образом мосту у тексті «Чистилище з романами. Спокуса розглядати книж- соціяльних аспектів, приміром, стано-
що під назвою «Вбивці з міста абри- Стамбула». Нерідко образи виводять- ку Шабловського як міст між її власним вища жінок у Туреччині, книжка не ре-
косів» зазначено «репортажі з Туреч- ся у назви, а потім – парадоксалізують- початком та закінченням дуже велика. презентує Туреччину як місце екзотич-
чини», книжка Вітольда Шабловсько- ся, проходячи крізь фільтр парадоксів Від турецького вбрання – до турецьких не і небезпечне. Книжка ця спонукає ду-
го сприймається як цілісний текст, а не у трактуванні основних етичних понять варіянтів купальних костюмів – і все мати радше не про Туреччину чи про те,
збірка. Історія Туреччини та життєві іс- (тексти «Вусата республіка», «Авраамо- інше – між цими крапками. Іронію щодо як безпечно мандрувати там, а про куль-
торії в ній переплітаються – ось тобі ві коропи», «Імами і презервативи»). путівників Шабловський уміщує також турні основи моральности, повсякден-
лаконічна оповідь про ханим Ататюрк Шабловський є майстром різних на початку – карта і короткі коментарі ности, стосунків між людьми – в тому
чи прем’єра Ердогана, поруч – моно- темпів репортажу – вміло сповільнює до смислу міст, сконструйованого са- числі і в Україні. А ще про мости, мос-
лог молодої жінки про жахливі колізії оповідь і раптом, цілком умотивовано, – мим автором. ти, мости – уявні мости між Европою
її життя, далі – кілька абзаців репорта- зривається на шалене presto. Це комбі- Шабловський не вигадує. Він ніби і ще чимось. Чимось невловним. Не-
жу з вистави, поставленої за реальними нується зі своєрідними монтувальними переповідає факти, реконструює по- мов та «уявна кінокамера», що прихо-
драматичними подіями кількарічної за- техніками, аналог яким можна знайти тік історичних подій, описує сучасних вана в свідомості самого Вітольда Шаб­
давнености, із репліками самого режи- у кінематографі. Зрештою, репортажі мешканців різних міст Туреччини, але ловського.
сера щодо реакції публіки. Шабловського настільки принадні, на- мимоволі він конструює свій смисл Ту- Юлія Ємець-Доброносова
4 Критика, число 9–10 (179–180)