1. 1
Організація та становлення Бериславського педагогічного училища
( 1931-1941 рр.)
… Спасибі, педучилище, що ти людей зробило з нас.
М. Братан
Історія Бериславського педагогічного училища бере свій початок з далеких 30- х років
минулого століття. Це були нелегкі часи. Роки революції, громадянської війни принесли
Україні розруху, голод, зробили безпритульними тисячі дітей.
Але поступово життя налагоджувалось. Піднімалися з руїн міста і села, фабрики і
заводи. Країна потребувала кваліфікованих кадрів, грамотних робітників і селян, тому на
початку 30-х років було прийнято постанову «Про загальне обов’язкове чотирикласне
навчання». У кожному селі відкривались початкові школи.
На Бериславщині, як і по всій країні, гостро постало питання про педагогічні кадри.
Ще в грудні 1929 року Бериславський відділ народної освіти прохав: «…Просимо
відкрити технічну і педагогічну школи і запросити для технічної школи одного інженера-
технолога для викладання хімії і спеціаліста технічних дисциплін…» (Із архіву
Херсонського краєзнавчого музею.)
У документах архівного фонду Херсонського облвиконкому, у довідці, направленій
Раді Народних Комісарів УРСР, визначено час створення Бериславської педшколи – 1929
рік. Наказ тоді так і не було виконано.
Академік В.К. Майборода в монографії «Вища педагогічна освіта в Україні: історія,
досвід, уроки (1917 – 1985 рр.)» про цей період писав так: «До початку 1930 р. в Україні
діяла своя система педагогічної освіти (Інститут народної освіти, Вищі трирічні курси,
технікуми)... У липні 1930 р. союзний уряд ухвалив постанову «Про реорганізацію вищих
навчальних закладів, технікумів і робітничих факультетів», а в серпні – «Про
реорганізацію мережі і систем педагогічної освіти в Україні». Ці документи передбачали
такі типи навчальних закладів: 1. Вищі педагогічні школи – педагогічні інститути. 2.
Середні педагогічні школи – педагогічні технікуми. 3. Короткотермінові педагогічні
курси».
1 вересня 1930 року відповідно цієї Постанови педагогічний
технікум було все таки відкрито при Херсонському педагогічному
інституті, котрий тоді називався Херсонський інститут народної
освіти. Перший набір студентів до педтехнікуму проводився влітку

2. 2
1930 року. Приїжджали юнаки і дівчата переважно за направленням комсомольських
осередків.
Засновником технікуму та його першим директором був Іван Андрійович Литвиненко.
Ще молода, років 30 – 35, людина з проникливим і лагідним поглядом, працелюбна,
надзвичайно талановита. Здавалося, він уміє читати думки, і тому говорити неправду йому
було неможливо. Директор пам’ятав прізвище та ім’я кожного студента. З любов’ю і
пошаною згадують Івана Андрійовича перші випускники училища
Д.М.Фокін, М. В. Заболотний, К.К. Іванець та інші.
Зі спогадів Синепольської О.І., випускниці 1933 року:
«Душевний, добрий, уважний до кожного, Іван Андрійович був в той
же час вимогливим та принциповим. Завжди нагадував нам, що ми,
майбутні вчителі, повинні вчитися культурі, дисципліні. Директор
навчив нас цінувати час. Заняття гуртків, засідання, збори
починалися рівно в призначений термін. Тоді це було у новинку,
адже звичайно приходилося по годині, а то й більше, чекати початку
якогось засідання або концерту. Ця звичка до пунктуальності залишилася у багатьох із нас
на все життя.»
Литвиненко І.А. був людиною високої культури, мав неабиякі організаторські
здібності. Учні першого набору, а це близько 220 юнаків і дівчат 17-18 років, три чверті
з яких приїхали з сіл, уперше побачили місто: багатоповерхові будинки, електричне
освітлення, пароплави, заводи, фабрики, безліч крамниць, театр. З них треба було
сформувати великий дружній колектив і спрямувати кожного до головної мети –
навчання. Необхідно було дітей з села ознайомити з містом, його життям, з рухом по
вулицях, нагодувати, допомогти з одягом, створити нормальні умови для навчання,
зацікавити роботою гуртків, прищепити любов до майбутньої професії. Усе це Іван
Андрійович зумів організувати і став учителем, наставником, вихователем і батьком для
студентів. У 1931 році І.А.Литвиненка перевели працювати до Харкова, до Наркомату
освіти.
Синепольська Олена Іванівна згадує: «...У газеті з’явилося оголошення про створення
технікуму, було вказано його адресу. Я, шістнадцятирічна дівчина, їду до Херсона, щоб
втілити в життя свою мрію: стати вчителькою. Велика кімната, сидить комісія, ми
підходимо, подаємо документи і нас зараховують без екзаменів і конкурсів. Бо країні
потрібні вчителі, особливо сільські.»
Технікум на той час мав три відділення: шкільне, яке готувало вчителів початкових
класів, набирали на нього 3 групи; КДР (комуністичної дитячої роботи), яке готувало
Синепольська
(Міхньова) О.І.,
випуск 1933 року

3. 3
піонервожатих, 2 групи; дошкільне, що готувало працівників дошкільних дитячих
установ, теж 2 групи. Групи були великі – по 30-35 чоловік. Згодом, з 1935 року, набір на
дошкільне відділення становив 3 групи.
На відділення КДР спочатку набирали тільки комсомольців, які повинні були стати
піонервожатими, але на ІІ курсі учнів з цього відділення перевели на загальну програму.
М.В. Заболотний згадує, що у 1930-1931 навчальному році було 2 набори – осінній та
весняний.
Система оцінювання була трьохбальною: добре, задовільно, незадовільно. Перший
курс студенти закінчили в м. Херсоні. За цей навчальний рік не відсіялося жодного
студента.
З першого року існування технікуму студенти не лише навчалися, а й допомагали
радгоспам і колгоспам у збиранні врожаю.
Синепольська О.І. згадує: «...У березні 1931 року наша група місяць працювала на
винограднику в с. Основа. Удень - тяжка виснажлива праця, а увечері - репетиції у клубі,
виступи перед селянами. Запам’ятала на все життя, як ми харчувалися: на сніданок -
половинка оселедця, шматочок хліба, кружка чаю. Завжди працювали з піснею. Усі до
одного виконували норму.»
Заболотній Петро, випускник 1933 року, згадує: «Приміщення технікуму було поруч
з педагогічним інститутом, а гуртожиток - по вулиці Комсомольська, за 30-40 хвилин
ходьби від навчального корпусу. Гуртожиток був тісним. У кімнатах проживало по 10-15
чоловік, але всі жили дружно, намагалися допомагати один одному».
Ще один випускник 1933 року, Дмитро Фокін писав:
«Залишилися в пам’яті наші студентські збори, завжди бурхливі,
повні критики». Особливо запам’яталися випускникам тих років
семінари по політосвіті. Їх вели самі студенти. На цих заняттях
вчорашні сільські діти вчилися читати газети, розбиратися у
питаннях міжнародної політики.
Після І курсу група найактивніших студентів була премійована путівкою на
екскурсію до Дніпрогесу. Це була захоплююча подорож. Студенти побачили, як
будувався гігант І п’ятирічки, як втілювалась в життя мрія Леніна і всього радянського
народу.
О. Синепольська доповнює: «Після першого курсу багатьох студентів-відмінників
профспілковий комітет нагородив: кому - відріз ситцю, кому - штани, кому сорочку. Я
одержала парусинові туфлі, чистила їх зубним порошком і була дуже щаслива...»
Д.Фокін, випускник
1933 року

4. 4
Цього ж 1931 року, восени, технікум було переведено до Берислава. Архівних даних,
чому саме до Берислава перевели технікум, не збереглося. Очевидно, прийшов час
виконувати рішення Ради Народних Комісарів. Коли відбувався переїзд студентів з
Херсона до Берислава, другі курси були на практиці.
Заболотній М. В. згадує: «Практика на той час була на початку ІІ і
ІІІ курсів. Тривала вона по 4 місяці і займала все І півріччя. Ми
самостійно працювали в сільських школах області, хоч ще мали дуже
слабкі уявлення про програми, поурочні плани та інші вчительські
премудрості. А разом з тим несли культуру в маси, бо були єдиними
носіями культури на селі. Працювали з неписьменними, вели
культмасову роботу в клубах, оформляли протоколи різних зборів,
випускали стінні газети, були агітаторами, жіночими організаторами. Багато хто з нас
брав участь у створенні колгоспів. Те, що описав М. Шолохов у «Піднятій цілині» ми
бачили і пережили самі.»
Як уже говорилося, у 1931 році технікум перевели до Берислава. У 1931-1932
навчальному році технікум було перейменовано на Бериславський педагогічний технікум
ім. М.Скрипника. Очолив його Олесь Федорович Бицай, який одночасно викладав у
технікумі історію. Завучем став Вишневський А.Ф., який викладав педагогіку.
Студенти технікуму перед виїздом на практику в с. Основа Каховського району, осінь 1931
року. Три людини в окулярах: у центрі директор училища Литвиненко І.А., зправа завуч
Усенко, зліва викладач біології; попереду них – з рукою на плечі – голова профкому Ягодка,
вгорі над ними у шкіряному картузі – секретар осередку ЛКСМУ Ковалець Микола.

5. 5
Перше приміщення технікуму, будівля чоловічого
училища. Сучасний вигляд.
Директор технікуму Бицай
Олесь Федорович, 1932 рік.
Заболотній Микола Васильович, випускник 1933
року, у 1970 році пише: «Влітку 1931 року під час літніх
канікул педтехнікум було переведено з м. Херсона у м.
Берислав. В перевезенні майна та обладнанні навчальних
приміщень, у підготовці до нового навчального року на
новому місці брали участь усі студенти, у тому числі і я. У
цьому 1931-1932 навчальному році технікум став мати назву
Бериславський педагогічний технікум імені М. Скрипника.
Приміщення технікуму було двоповерхове, розташоване на
головній вулиці м. Берислава. Ті приміщення, де зараз розміщується училище, були
нашими гуртожитками. А у будинку на подвір’ї церкви по вул. Луначарського
розміщувалася бібліотека. Декілька місяців на початку року директором був Стегній, але я
про нього мало знаю, так як у той час ми були на практиці. Залишилося враження від
директора технікуму Бицая О.Ф. Він був чуйним наставником і гарним товаришем для
нас, він був нашим другим батьком.»
На цей час Бериславський
педтехнікум був розташований в
центрі міста у двоповерховому
будинку, що мав привабливий вигляд
(нині Міська Рада). У приміщенні
вистачало класних кімнат і кабінетів,
адже до революції у цьому
приміщенні розташовувалося
двокласне чоловіче парафіяльне
училище, де навчалося 200 хлопчиків.
Гуртожиток розміщувався неподалік
у невеликих зручних будинках.
Кабінети фізичний та хімічний були
добре устатковані, діяли великий спортивний зал та бібліотека на 4 тис. книжок.
З’явилося багато нових викладачів, але переїхали і ті, що працювали у Херсоні.
Вчитися студентам у 1931, 1932, 1933 роках було зовсім нелегко. По всій Україні
лютував голод. Д.Фокін з болем у серці згадує: “Ми одержували 200 грамів
кукурудзяного хліба на добу, різну баланду, часто з сорго, з бадилля якого роблять
віники, а зерно нам варили прямо в супові...”

6. 6
Актив студентської комуни, 1932 рік. (Зліва Фокін Д.М. - редактор газети, у центрі Ковальова Діна –
секретар парторганізації)
Для того, щоб вижити, студенти технікуму організували комуну. Вона носила назву
«Студентська побутова комуна ім. 8 Березня». Зі слів учасників, принцип діяльності її був
таким: стипендія йде до загальної каси, з цієї каси беруться гроші на талони на
харчування, певний відсоток йде на культурні потреби – кіно, газети. У бюджеті були
визначені кошти і на різні господарські потреби: комусь взуття полагодити, комусь
купити щось дуже необхідне з одягу. Усі питання життя комуни вирішувалось на
загальних зборах комунарів, які вів голова комуни Ткач, який мав господарські здібності.
Так, на зборах комуни було прийнято рішення: усім дівчатам пошити однакові сукні. У
цих сукнях ходили до кінотеатру, на прогулянки. Синепольська О.І. пригадує: «... Купили
синього сатину, Люся Олейник викроїла сукні, дістала машинку і сама їх
пошила. А Ріва Вінарська показала, як робити білі комірці з вишивкою.
Коли йшли вулицею, було видно – ідуть студентки -комунарки.»
Комунари були прикладом і в навчанні. Усі вчилися добре. На
першому і другому курсі не було відсіву, а на третьому курсі в 1933 році
багато студентів не змогли вчитися і залишили технікум. Але комунари
всі дійшли до випуску.
Молодість є молодість. Як не було важко, студенти жили дружно, вчилися добре,
брали активну участь у житті технікуму. Коли лунав дзвінок з уроку, всі поспішали на

7. 7
Хор студентської комуни, 1932 рік.
ґанок. Там уже збирався хор, керував і заспівував Ілля Чухрай, який був першим головою
профспілкового комітету педтехнікуму. Усю перерву лунали пісні. Бадьорі й радісні йшли
студенти на заняття.
А особливо красиво звучав хор по вечорах, коли пісня розносилася по всьому місту…
Добрим словом згадують своїх викладачів, яких тоді називали лекторами, учні
далеких 30-х років. До нас дійшли імена перших викладачів педтехнікуму: Ліоте Георгій
Миколайович – викладач російської, французької мови, методики мови, малювання;
Збарський Яків Миронович – викладач математики, Колодій Ю.П. – фізики, Скрипник
Марія Федорівна – математики, Таран Пилип Семенович – української мови та методики,
Цепінський Остап Остапович – української та іноземної мови, Потеряйко М.І. – музики і
співу, Стегній Олексій Іванович – завідувач навчальною частиною, викладач хімії та
природознавства, Довгаленко Володимир Федорович – викладач основ еволюційного
вчення та фізкультури, Фурер Юхим Петрович – історії, Буяджі Іван Васильович –
математики, Фещенко М.М., Петренко Микола Олексійович – інженер механічного заводу
і вчитель співів, Пославська ?. ?., Крутільова ?.?., Ягнич Й.Д., Култигін К. М., Єгоров Б.
М., Бицай Олесь Федорович – директор, викладач історії, Вишневський Андрій
Федорович – викладач педагогіки та психології (за спогадами, пізніше був арештований),
Плисько М.С. – географії, Загородній Олексій Григрович – педагогіки, Крупін Єпіфан

8. 8
Єремійович – фізики, Великохатько ?.?. – математики, Пєтухов ?.?. – природознавства,
Стародубець Григорій Іванович - викладач музики, керівник хору, Іванець Іван Іванович –
історик, Сербулова Н.Я. , Крутільова А.А. , Нагін Я.Д., Перебийніс І.Ф., Компанієць П.Ф.,
Заводний О.П., Тютюннік І.О., Заводний О.П., Третьяков Георгій Микитович – російська
мова, Блохіна?.?., Ярошевич Г.Є., Тонкус ?.?., Ватага П.А. ( по війні був директором
вечірньої школи у м. Бериславі) , Зайцев ?.?., Ткаченко ?.?., Тоцка ?.?., Литвинов ?.?.,
Косенко ?.?., Дашкевич ?.?., Гудков В.А. - воєнрук, Шатило П.С. – воєнрук, Покрант ?.?.
– німецька мова, Півняк ?.?. – фізкультура, Локацький М.С. – музика, Барон Іван
Петрович – зав. педкурсами, Берус Іван Петрович – парторг, Іванова ?.?. – голова
профкому, перший завуч – Усенко ?.?. ( був, коли училище було у Херсоні). Потім
завучами були Островський ?.?. (приїхав з Миколаєва у 1933 році), потім – Барон І.П. і
Буяджі І.В. Шкода, що до нас не дійшли відомості про подальшу долю багатьох з цих
людей.
Особливо врізався в пам'ять студентів вчитель російської мови та малювання Георгій
Ліоте, француз за національністю, людина блискучого розуму, енергії, гумору.
Запам’яталася і Скрипник Марія Федорівна – викладач математики, душевна жінка, що
завжди рада була допомогти кожному зі студентів.
Таран Пилип Семенович викладав у педтехнікумі українську мову та літературу.
Хоча він закінчив Лук'янівську агрономічну школу, але любов до професії вчителя взяла
верх.
1932 – 1933 роках з ініціативи викладачів та студентів було розгорнуто
соціалістичне змагання між групами, а технікум викликав на змагання педагогічний
технікум м. Миколаєва. У цей же час при педтехнікумі були організовані однорічні
педкурси.

9. 9
Дякуючи самовідданій праці викладачів, ініціативі та активності учнів, Бериславський
педагогічний технікум з організації навчально-виховного процесу, участі у громадсько-
корисній роботі ще до Великої Вітчизняної війни вважався одним із кращих в Україні.
Саме тому з його стін вийшли прекрасні педагоги, директори шкіл, завідуючі райвно,
військові, поети, вчені.
Долі у всіх випускників різні. Багато студентів технікуму через матеріальні труднощі
змушені були залишати навчання і йти працювати, тому в технікумі було відкрито заочне
відділення.
До переліку предметів, що вивчалися до війни
входили українська, російська та німецька мови,
українська, російська та дитяча літератури,
арифметика, алгебра, геометрія, географія,
природознавство, фізика, хімія, нова історія, історія та
конституція УРСР та СРСР, педагогіка, історія
педагогіки, шкільна гігієна, музика, фізична культура
та військова підготовка, каліграфія, співи, малювання з
методиками, а також методики мови, арифметики,
географії, природознавства, історії, співів, малювання,
фізкультури. До свідоцтва про закінчення технікуму
вносилися також оцінки за педагогічну практику.
Агітбригада педтехнікуму по змаганню з Миколаївським педтехнікумом, червень 1931 р.
(перший зліва – Білоїд Дмитро, друга зправа – Синепольська О.І.)
Перша ударна
група, 1932 рік

10. 10
Стояла оцінка і за поведінку. Випускникам присвоювали звання вчителя початкової
школи. У 1933 році Бериславський педтехнікум видав перші дипломи (свідоцтва) своїм
випускникам. Перші свідоцтва були надруковані на товстому папері, у червоній рамці. У
відмінників була золотиста облямівка.
На вручення приїжджав перший директор педтехнікуму Литвиненко І.А. Училище і
донині пишається своїми першими дипломованими спеціалістами.
У тому ж 1933 році при педтехнікумі стали працювати однорічні педкурси.
У 1933 році директором педтехнікуму став Загородній Олексій Григорович. Він
запам’ятався учням як людина тактовна і доброзичлива.
Перший випуск Бериславського педагогічного технікуму, 1933 рік
Випуск 1935-1936 років.
Директор – Загородній О.Г.

11. 11
З самого початку у технікуму діяв драматичний гурток, беззмінним режисером якого
був викладач Ліоте Г.М. Вистави гуртка відбувалися не тільки на сцені бериславського
районного Будинку культури. але і у клубах та школах навколишнії сіл.
У 1937 року педтехнікум перейменовано на педшколу. Одночасно були змінені
навчальні плани та програми. На цей час при педшколі відкрита бібліотека, діяло 5
добре обладнаних кабінетів, зріс набір студентів. Всього у довоєнний період було
випущено 340 вихователів для дошкільних закладів та більше 800 вчителів початкових
класів.
Учні педтехнікуму
Стороженко Ф.Ф. та
Ковбасенко П.Г.
1937 рік

12. 12
Випускник 1937 року Стороженко Ф.Ф. згадує: «У 1937 році для всіх тих, хто
відмінно закінчив навчання, була організована екскурсія до м. Одеси. Після цього ми
роз’їхалися за призначенням. Я був направлений разом з Ковбасенко Павлом
Григоровичем, Тимофієнко Дмитром Арсентійовичем, Бугайовою Олександрою
Павлівною до Одрадокамянської неповної середньої школи. А через рік мене і
Ковбасенка перевели до школи радгоспу ім. Юркіна. Тут ми зустрілися з нашим
однокурсником Твердохлібом Іваном Івановичем.»
У 1937 році директора технікуму Загороднього О.Г.
було призначено на посаду директора Херсонського
педагогічного інституту. Тимчасово обовязки директора
виконував завуч Стегній О.І.
З осені 1938 року директором педшколи призначено
Котенка Кузьму Антоновича, який обіймав цю посаду до
1941 року.
На високому рівні велася навчально-виховна та
методична робота. Але не забували і про виховання та
культурне дозвілля. Студенти педшколи брали активну участь у роботі хорового та
танцювального гуртків, з успіхом виступали на різних конкурсах та олімпіадах, їздили на
екскурсії до Москви, Ленінграду, Києва. Студентський хор педшколи гримів на всю
Херсонщину.
Хлопці віддавали перевагу гурткам, де їх знайомили з різними зразками зброї, бо вже
відчувалося наближення війни. Організатором військової підготовки студентів педшколи
був викладач Гудков В.А. Навесні 1933 року студентами та викладачами було
Хор студентів
педшколи. Керівник
хору Стародубець
Г.І., акомпаніатор
Токарчук Я.С.
1939 р.

13. 13
організовано воєнізований похід всього випускного курсу у Асканію-Нову. Туди і назад
йшли пішки. Багато цікавого побачили молоді без п’яти хвилин вчителі, перевірили свої
сили. Великі успіхи були й у спорті. Футбольна та волейбольна команди педшколи
неодноразово займали призові місця в районних та обласних змаганнях.
Велику роль у організації навчання, побуту та
дозвілля відігравали комсомольська та профспілкова
організації. Першим комсомольським вожаком технікуму
став Ковалець Микола. У 1933-34 роках секретарем
осередку ЛКСМУ був Волосов, головою профкому
Іванова, парторгом Берус І.П. У 35-36 роках секретарем
ЛКСМУ був Добряк К.І., у 1936-37 році - Сєріков?.?.,
головою профкому Юревич Кузьма, військовим
керівником Шатіло П.С., техруком Морозов Д.Я.,
бухгалтером К.І.Скрипка, секретарем Н.М. Петренко,
бібліотекарем Васільєва О.К., завгоспом Якубзон Г.Я. У
37-38 роках секретарем осередку ЛКСМУ став
Лонський Д., головою профкому Богач. У 38-39 рік –
секретар осередку ЛКСМУ Березинський, голова
профкому Кисличенко.
Навесні 1938 року частина слухачів педшколи була призвана до військових училищ.
Військовими стали студенти педшколи Журбенко Іван, Довгаленко Яків, Сєдов
Олександр, Синепольський Яким та ін.
Перший секретар осередку ЛКМСУ
технікуму Ковалець Микола, 1932 рік
Випускники 1938 р. Хлопці – майбутні офіцери Червоної Армії (з особистого архіву
Федотченко – Клименко Катерини Миколаївни).

14. 14
Частина колишніх випускників педшколи, які працювали в масових школах, теж були
призвані на дійсну військову службу. Знову почала відчуватися гостра потреба в учителях.
Тому в середині 1940-1941 навчального року 25 учнів ІІІ курсу педшколи були
направлені на роботу до сільських та міських шкіл. У цей же час збільшилась кількість
педкласів, у яких навчання здійснювалося упродовж одного року. Їх стали набирати по
чотири щорічно.
Закінчився 1940-1941 навчальний рік. За відмінні
успіхи в навчанні 20 студентів Бериславської педшколи
були нагороджені путівкою до Москви на святкування 1
Травня. До нас дійшло декілька імен відмінників того
воєнного випуску. Це Марія Гридасова, Любов Бона,
Наталія Пудло, Оксана Орлова. Одна з учасниць цієї
екскурсії, Орлова Оксана Данилівна, розповідала: «Ми
були дуже горді. З хвилюванням чекали цієї поїздки. Коли
ми прибули до Москви, нас вразило, що там було дуже
багато військових. Ми бачили Сталіна Й.В., Ворошилова
К.Є., Будьонного С. М., інших керівників партії і держави.
Було весело, але подих війни вже відчувався...»
Орлова О.Д., випускниця 1941
року
Студенти 3 «Д» класу педтехнікуму. Випуск 1941 року

15. 15
27 червня 1941 року, через тиждень після початку війни, отримали свої дипломи
випускники останнього довоєнного випуску. Замість ручки довелося їм взяти до рук
зброю.
Сотні випускників педшколи були призвані до лав Червоної Армії. Дівчата йшли на
фронт добровольцями.
У центрі нашого міста стоїть Стела Пам’яті нашим славним землякам – бериславцям,
які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. На ній рівними рядками викарбувані
прізвища тих, хто загинув, наближаючи світлий День Перемоги. Серед них є і прізвища
викладачів та випускників Бериславської педагогічної школи.
Запам’ятаймо ці імена: викладачі Завгородній О.Г., Бицай О.Ф., Буяджі І. В.,
ФурерЮ.П., Довгаленко В. Ф. – викладач фізкультури (батьки жили у м. Одеса);
випускники Сєдов О., Журавський І., Стегній Ю., Чухрай І., Юревич К., Харченко П. Ф.,
Левченко Григорій, Чашкін Євгеній, Довгаленко Я. Ф. (вип. 1937 року). Вічна їм пам’ять і
слава!
Про долю декого із них відомо більш детально.
Завгородній Олексій Григорович, директор технікуму у 1935-1937 роках. Пізніше
працював директором Херсонського педагогічного інституту, секретарем Дрогобицького
райкому партії. Був депутатом Верховної ради УРСР. Загинув у перші дні війни від рук
націоналістів.
Фурер Юхим Петрович - викладач. Народився у 1911 році у м.
Одеса. Служив політруком у 348 Спеціальному Полку 51 Спеціальної
Дивізії. Пропав безвісти у 1941 році.
Яценко Іван – випускник 1937 року. Народився у 1918 році у м.
Бериславі. Закінчив Вище військове училище у Києві. Загинув у 1944
році.
Юревич Кузьма Герасимович – народився у 1915 році,
закінчив училище у 1937 році. У 1936-37 роках був секретарем
комітету комсомолу училища. Активний учасник художньої
самодіяльності, спортсмен. З 1937 по 1939 рік
працював учителем історії у Павлівській школі
Чаплинського району, потім – секретарем
Чаплинського райкому комсомолу. Пропав
безвісти у жовтні 1943 року. .
Журбенко Іван Денисович – відмінник навчання, активний
комсомолець, випускник 1937 року. Уроженець с. Строгановки
Фурер Ю.П.
Юревич К.Г.
Журбенко І.Д.

16. 16
Чаплинського району. Іван до війни встиг пропрацювати 3 роки вчителем
Преображенської школи Чаплинського району. У 1940 році закінчив Вище військове
училище. Останнє місце служби - ГПУ РКЧА, молодший політрук, воєнком роти 8
танкової дивізії. Пропав безвісти у вересні у 1941 року.
Забєглий Аполінарій Миколайович. Народився у 1918 році у с.
Рибальче. У 1939 році закінчив Бериславське педучилище. У цьому ж
році був призваний у армію. У 1941 році закінчив льотне училище на
станції Олсуфьєво, що під м. Орел. Офіцер. Брав участь у боях під
Москвою, де був тяжко поранений. Лікувався у госпіталі у м. Москва.
Після госпіталю був направлений на викладацьку роботу у льотну
школу м. Новосибірська. За особистим проханням знову
відправлений на фронт. Останнього листа від нього з адреси
польова пошта 14 200 «И» родина одержала у серпні 1943 року.
Потім – повідомлення про те, що Аполінарій «пропав безвісти».
Чухрай Ілля Гнатович – випускник 1933 року. Народився у
1910 році у с. Михайлівка Скадовського району. До вступу у
технікум був ковалем. Сінепольська О.І. так згадує про нього: «
Високий, з великими, ще у мозолях, руками. Де він був, там
завжди був шум, сміх. Був першим заспівувачем на перервах.»
По закінченню технікуму працював у Бериславі на керівних посадах у профспілці. Потім
тяжко захворів та виїхав до батьків у Чаплинку. Призваний до армії 19.12.1943
Чаплинським РВК Херсонської обл. Червоноармієць. У листопаді 1944 року був
нагороджений медаллю «За відвагу». Про його подвиг читаємо у архівній довідці:
«Старший сержант Чухрай Ілля Гнатович у боях за Батьківщину показував зразок
героїзму та мужності, був двічі поранений. При штурмі міста Кишинева 26 серпня 1944
року товариш Чухрай, увірвавшись на південно-східну окраїну
міста, вогнем з гвинтівки вбив 3 гітлерівців, разом зі взводом
звільнив 6 укріплених німцями будинків і дав можливість піхоті
успішно продвигатися уперед». Пропав безвісти у березні 1945
року.
Довгаленко Яків Федорович - випускник 1941 року, молодший
політрук 614 окремого артилерійського дивізіону. Загинув 29.12.
1941 року, похований у братській могилі с. Давидово Белевського
району Тульської області.
Чурай І.Г.
Забєглий А. М.
Довгаленко Я.Ф.

17. 17
Харченко Петро Федотович – випускник 1937 року. Народився у 1918 році у пгт.
Чаплинка. Мобілізований у 1938 році. Червоноармієць. Пропав безвісті у червні 1944
року.
Левченко Григорій Лук’янович – випускник 1941 року. Народився у 1923 році у с.
Костогризівка Бериславського району. Мобілізований 23.06.1941 року Горностаївським
РВК. Червоноармієць. Пропав безвісті у червні 1944 року.
Сєдов Олександр Іванович - випускник 1941 року, народився у 1922 році в с.
Михайлівка Скадовського району. Призваний Скадовським РВК. Сержант окремої
стрілкової роти 295 Херсонської стрілкової дивізії 5 ударної армії, командир стрілкового
відділення. За відвагу і хоробрість був нагороджений орденом Слави та багатьма
медалями. Загинув у бою 12.02.1945 року. Похований у м. Костшин, Польща.
Випускники і викладачі Бериславської педшколи воювали на різних фронтах,
наближаючи День Перемоги. З високими урядовими нагородами повернулися з фронтів
колишні випускники педшколи Добряк К.І., Садовник В.П., Садовник Б.П., Коробов К.А.,
Лонський Д.С., Стороженко Ф.Ф., Краковський Г.Я. та багато інших.
Коли 11 березня 1944 року радянські війська ввійшли в Берислав, місто лежало в
руїнах. Але вже в квітні 1944 року відновили свою роботу школи. Країна повільно
почала загоювати тяжкі рани.
І знову їй потрібні були вчителі. З Постанови виконкому Миколаївської обласної ради
депутатів трудящих № 48 від 25 березня 1044 року «Про відкриття педагогічного
училища у м.Херсоні» ми довідуємося, що вцілілих приміщень, у яких би можна було
відновити роботу педшколи, у Бериславі не залишилося. Тому тільки у 1946 році було
одержано Наказ Міністерства освіти УРСР “Про відновлення роботи Бериславського
педагогічного училища”.