1. Творча робота
Міністерство науки України
Південноукраїнський Національний Педагогічний Університет імені К. Д. Ушинського
Факультет української філології
Кафедра української і зарубіжної літератур
На тему: “Сучасні мовознавчі методи дослідження. Характеристика соціолінгвістичних і
психолінгвістичних методів у мовознавстві”
Студентки І курсу, 2 групи
Білоус Вікторії Сергіївни
Одеса 2013

2. Зміст
1. Вступ
2. Поняття про методи наукового дослідження
3. Методи дослідження
а) Індукція та дедукція
б) Описовий метод дослідження
в) Порівняльно-історичній метод дослідження
г) Зіставний метод дослідження
д) Струкутрний метод дослідження
4. Соціолінгвістика
а) Предмет, завдання і проблеми
б) Методи соціолінгвістики
в) Історія української соціолінгвістики
5. Психолінгвістика
а) Предмет психолінгвістики.
б) Методи психолінгвістики
в) Лінгвістичний експеримент
г) Сутність психолінгвістики
6. Висновок
7. Список джерел
8. Додатки

3. Вступ
Мова - явище суспільне, отже, й мовознавство належить до суспільних наук і передусім
пов'язане з такими суспільними науками, як історія, археологія, етнографія, соціологія,
психологія, літературознавство та ін.
Однією з ключових проблем загального мовознавства є проблема методології, тобто методів
дослідження мови. Відомо, що будь-яка галузь людського пізнання повинна мати поряд з
об'єктом і предметом вивчення певні дослідницькі методи. Лінгвістика протягом історії свого
розвитку створила власні (спеціальні) методи. Як правило, зміна наукової парадигми
супроводжується відкриттям нового методу дослідження. Кожен метод виділяє той аспект
мови як об'єкта дослідження, який визначається найважливішим у цій теорії мови.
Розмаїття функцій мови у суспільстві та тісний характер його через відкликання мисленням і
з психічної діяльністю людини робить дуже гнучким взаємодія мовознавства з надання
відповідних соціальних і психологічними науками. Особливо тісні зв'язку мовознавства з
психологією, що у ХІХ столітті викликало впровадження психологічних методів й ідей в
мовознавство. Так з'явилося психологічне направлення у науці про мову. У 50-і роки ХХ
століття утворилася нова прикордонна з мовознавством наука -психолінгвістика.
Вона у зв'язку з необхідністю дати теоретичне осмислення ряду практичних завдань, на
вирішення яких суто лінгвістичне підхід, пов'язаний насамперед із аналізом тексту, а чи не
говорить людини, виявився недостатнім. Наприклад, у навчанні рідному, і особливо –
іноземної мови; у сфері мовного виховання дошкільнят ілогопедии; щодо проблем мовного
впливу (особливо - у політичній пропаганді та банківської діяльності засобів); у судовій з
психології та криміналістиці. З іншого боку, необхідна психолінгвістика, наприклад, для
розпізнання людей про особливості їхні промови, для проблем машинного перекладу,
мовного введення інформацією комп'ютер та, відповідно, ця наука тісно зтикається з
інформатикою. Саме це прикладні завдання послужили безпосереднім поштовхом до
виникнення психолінгвістики і до виділення їх у самостійну наукову область.

4. 2. Метод (від грец. methodos «шлях дослідження, пізнання») — система правил і прийомів
підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб
досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації теоретичного і
практичного освоєння дійсності.
Методологія — 1) вчення про наукові методи пізнання; 2) сукупність методів дослідження,
що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки її об'єкта. У радянській науці
цей термін переважно вживався в іншому (вужчому) значенні: філософська основа вчення,
дослідження.
Термін метод не однозначний: його застосовують у загальнонауковому, філософському
значенні, у спеціально-науковому (що стосується окремої галузі науки — фізики, хімії,
математики, історії, літературознавства, мовознавства тощо) і у значенні, яке збігається зі
значенням терміна методика.
У загальнонауковому, філософському значенні термін метод означає шлях пізнання і
витлумачення будь-якого явища дійсності. Загальнонаукові методи пізнання базуються на
знанні універсальних законів природи, суспільства і мислення. Це методи пізнання предмета
в розвитку, в зв'язку і взаємозалежності явищ як єдності і боротьби протилежностей,
переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення, причини і наслідку, необхідності
й випадковості, сутності та явища, одиничного, особливого й загального тощо.
У спеціально-науковому значенні слово метод означає шлях пізнання і витлумачення явищ,
який використовується в певній конкретній науці (математичні методи, соціологічні методи,
лінгвістичні методи та ін.).
Кожен такий метод має свою «ділянку» дослідження, своє коло вимог, свою мету. Наприклад,
порівняльно-історичний метод застосовують до вивчення споріднених мов. Його метою є
відкриття закономірностей розвитку цих мов. Структурний метод використовується при
синхронічному вивченні будь-якої мови і має на меті дослідження структурної організації
мови.
3. Методи дослідження.
Термін метод (від гр. methodos "дослідження, вчення, шлях пізнання") неоднозначний: він
уживається в загальнонауковому (філософському) значенні, у спеціально-науковому (що
стосується певної галузі науки: математики, біології, фізики, мовознавства тощо) і в значенні
"прийом, спосіб до", яке звичайно позначається словом методика,
У загальнонауковому значенні термін метод означає шлях пізнання й витлумачення будьякого явища. Такий метод є єдиним для всіх наук. Як приклад можна навести діалектичний
метод, за яким об'єктивний світ пізнають у його цілісності, суперечливості й розвитку.
Спільними для всіх наук є вихідні підходи до дослідження явищ - індукція й дедукція. їх
часто називають методами.
Індукція (від лат. inductio "наведення") - метод дослідження, згідно з яким на підставі знання
про окреме роблять висновок про загальне.
Дедукція (від лат. deductio "виведення") - метод дослідження, згідно з яким на основі
загальних положень (аксіом, постулатів, гіпотез) роблять висновки про окремі факти.
Іншими словами, індукція - це логічний умовивід від окремого до загального, а дедукція - від
загального до окремого.
У мовознавстві частіше використовують індуктивний метод. До дедуктивного вдаються
здебільшого в тому випадку, коли досліджують явища, які безпосередньо не можна
спостерігати, наприклад, механізм сприймання і породження мовлення. Дуже часто в
мовознавчих дослідженнях індукцію й дедукцію використовують одночасно, що робить
результати дослідження достовірнішими, об'єктивнішими.
У спеціально-науковому значенні термін метод означає шлях пізнання й витлумачення явищ,
який використовують у певній (окремій) науці. Застосування тих чи інших спеціальних
методів залежить від конкретного об'єкта дослідження і тих завдань, які поставив перед
собою дослідник. Так, скажімо, якщо дослідник хоче встановити спільне й відмінне в
структурі української та німецької мов, то він застосує зіставний метод, а коли йому потрібно

5. дослідити, яку форму мало те чи інше українське слово у праслов'янській мові, він
скористається порівняльно-історичним методом.
Кожен дослідницький метод реалізується в певній системі наукових прийомів (суцільна
вибірка матеріалу для дослідження текстів, класифікація його за критеріями, зіставлення
класифікаційних рядів за певними параметрами, статистична обробка отриманих результатів
тощо). Такі дії вченого нерідко називають методами, хоч правильніше було б їх називати
прийомами або методикою дослідження.
Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний і
структурний.
Описовий метод.
Його мета - дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації
та систематизації мовних одиниць. Так, наприклад, якщо необхідно дослідити фонетичну
систему якоїсь мови, вчений повинен вичленити з мовлення всі звуки, ідентифікувати їх і
подати їх повний список (інвентаризувати звуки), відтак класифікувати їх (виділити голосні й
приголосні, приголосні поділити на сонорні й шумні, шумні - на дзвінкі й глухі тощо). Цей
метод має велике практичне значення, оскільки пов'язує лінгвістику з суспільними
потребами. На його основі створено так необхідні описові граматики різних мов і тлумачні,
орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники.
В описовому методі розрізняють такі послідовні етапи: 1) виділення одиниць аналізу (фонем,
морфем, лексем, конструкцій тощо); 2) членування виділених одиниць (вторинна
сегментація): поділ речення на словосполучення, словосполучення на словоформи,
словоформи на морфеми, морфеми на фонеми, фонеми на диференційні ознаки; 3)
класифікація й інтерпретація виділених одиниць.
Описовий метод використовує прийоми зовнішньої та внутрішньої інтерпретації. Прийоми
зовнішньої інтерпретації бувають двох видів: а) за зв'язком з позамовними явищами
(соціологічні, логіко-психоло-гічні, артикуляційно-акустичні); б) за зв'язком з іншими
мовними одиницями (прийоми міжрівневої інтерпретації).
Соціологічні прийоми застосовують при нормативно-стилістичному й історичному вивченні
мови, при дослідженні словникового складу тощо. До соціологічних належить прийом "слів і
речей", запропонований Г. Шухардтом і Р. Мерінгером, згідно з яким історію слова вивчають
разом з історією позначуваної словом речі; прийом тематичних груп, тобто груп слів,
пов'язаних спільною темою (назви певних груп рослин, назви птахів, назви одягу, назви
взуття, назви погодних явищ, часових понять, почуттів тощо); прийом стильового аналізу
(стилістична характеристика словникового складу мови та засобів художнього твору).
Логіко-психологічні прийоми застосовують у дослідженні зв'язку змісту мовних одиниць і
категорій з одиницями мислення (співвіднесеність слова і поняття, речення і судження; різні
типи значень і мовних категорій; актуальне членування речення, глибинна семантична
структура речення та ін.).
Артикуляційно-акустичні прийоми мають місце при вивченні звуків у аспекті фізіологічному
(артикуляція — місце і спосіб творення звуків) і фізичному (участь голосу і шуму, тембр, тон
тощо).
Прийоми міжрівневої інтерпретації полягають у тому, що одиниці одного рівня
використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниць іншого рівня. У міжрівневому
аналізі властивості досліджуваного явища розглядають з погляду суміжного рівня. Це
відкриває нові особливості явищ, які розглядають, і допомагає встановити міжрівневі зв'язки.
Наприклад, синтаксис вивчають з погляду морфологічного вираження.
Прийоми внутрішньої інтерпретації — це різні способи вивчення мовних явищ на основі їх
системних парадигматичних і синтагматичних зв'язків, тобто, як висловлювався Ф. де
Соссюр, вивчення мови в самій собі і для себе самої. Парадигматична методика охоплює
опозиційний прийом (на основі зіставлення і протиставлення мовних одиниць
встановлюються їх диференціині ознаки, а на основі спільності й відмінності одиниці
об'єднуються в різні парадигматичні групи). Парадигматична методика доповнюється

6. синтагматичною, тобто вивченням сполучуваності досліджуваних одиниць, їх контексту.
Синтагматика нерідко розкриває приховані властивості мовної одиниці, які при
парадигматичному (опозиційному) підході можуть бути непоміченими.
Описовий метод має широке застосування. Його використовують не тільки для опису мовних
елементів (фонем, морфем, слів, конструкцій, суперсегмент-них одиниць, граматичних
категорій та ін.), а й для вивчення функціонування мови. Опис фактів мови є їх якісним
аналізом, систематизацією, що створює теорію.
Досягнення описового методу надзвичайно вагомі. На його основі створені описові
граматики різних мов (шкільні та для вищих навчальних закладів) і багато типів словників
(тлумачні, орфографічні, орфоепічні, синонімічні, антонімічні, фразеологічні, мови
письменників та багато інших). Цей метод і донині найповніше і найміцніше пов'язує
мовознавство з потребами суспільства.
Порівняльно-історичний метод.
Його об'єктом є споріднені мови, тобто ті, які мають спільного предка. Головне завдання
цього методу - відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його
допомогою можна реконструювати (відтворити) давні не зафіксовані в пам'ятках писемності
мовні одиниці - звуки, слова, їх форми і значення. Наприклад, порівняння східнослов'янської
(української, російської, білоруської) форми слова город із польською grod (ogrod),
болгарською град, литовською gardas, німецькою Garten, англійською garden дало можливість
реконструювати індоєвропейську форму цього слова "gordi" (при реконструкції цієї форми
враховували фонетичні закони, тобто закономірні зміни звуків, які мали місце в різних мовах
після розпаду індоєвропейської прамови). Якщо описовий метод застосовують до вивчення
сучасного стану мови, то порівняльно-історичний - до минулого, до того ж дуже далекого,
яке не засвідчене писемними документами. Саме на основі порівняльно-історичного методу
вчені дійшли висновку, що у далекому минулому існувала індоєвропейська мова-основа
(прамова), відтак спільнослов'янська (праслов'янська) мова, з якої розвинулися всі
слов'янські мови. На основі порівняльно-історичного методу створено історичні й
порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники (словники, які пояснюють
походження слів).
Цей метод ґрунтується на наукових прийомах відтворення (реконструкції) не зафіксованих
писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомірного порівняння
відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов, відомих за писемними
пам'ятками або безпосередньо за їх уживанням у мовленні. Як свідчить сам термін, техніка
порівняльно-історичного методу складається з двох паралельних процедур: порівняння
мовних явищ (причому для цього залучають тільки споріднені мови) і їх розгляд в
історичному аспекті.
Як уже зазначалося, порівняльно-історичний метод виник на початку XIX ст. Його
основоположниками є німецькі вчені Ф. Бопп і Я. Грімм, датський мовознавець Р. Раск і
росіянин О.X. Востоков. Поштовхом до зародження порівняльно-історичного мовознавства
стало знайомство з давньоіндійською мовою санскрит, яка буквально вразила дослідників
надзвичайною подібністю до форм європейських мов, особливо латинської.
Порівняльно-історичному методові відповідає певна теорія мови, основний зміст якої
зводиться до таких чотирьох положень: 1) порівняння мов виявляє їх спорідненість, тобто
походження від одного джерела — мо-ви-основи (прамови); 2) за рівнем спорідненості мови
об'єднуються в сім'ї, групи і підгрупи; 3) відмінності споріднених мов можуть бути пояснені
тільки безперервним їх розвитком; 4) зміни звуків у споріднених мовах мають строго
закономірний характер, через що корені та флексії є стійкими впродовж тисячоліть, що дає
можливість установити (реконструювати) архетипи.
Порівняльно-історичний метод був і залишається найважливішим інструментом
установлення спорідненості мов і пізнання їх історії. Для встановлення спорідненості до
порівняння залучаються морфеми, а не слова, бо подібність словника не є доказом спорідненості: слово легко запозичується з однієї мови в іншу (наприклад, в японській мові —

7. сімдесят відсотків ки-таїзмів). У споріднених мовах спільних частин слів значно більше, ніж
спільних слів. Представники порівняльно-історичного мовознавства дотримуються такого
правила: якщо кількість спільних частин слів перевищує кількість спільних слів, то мови
споріднені; якщо ж кількість спільних слів перевищує кількість спільних частин слів, то
мови неспоріднені або віддалено споріднені. Дослідник, який користується порівняльноісторичним методом, у залученні до аналізу слів повинен бути дуже обережним, бо тут його
підстерігає небезпека прийняти за спільні слова випадкові співзвуччя, що нерідко має місце
навіть у солідних порівняльно-історичних студіях. Так, скажімо, В. К. Тре-діаковський
етимологічно зближував назву шотландців scot з рос. скот "худоба".
Головна мета порівняльно-історичного методу — це відкриття законів, за якими розвивалися
мови в минулому. Для реалізації цієї мети ставляться такі конкретні завдання: відтворення
моделі прамови, розкриття історії подальшого її членування на окремі мови і наступного
розвитку виділених із прамови мов. Саме на таких принципах була побудована А.
Шлейхером його теорія родовідного дерева (1860).
Основні прийоми порівняльно-історичного методу зводяться до визначення генетичної
належності мовних явищ, установлення системи відповідностей і відхилень від них на різних
рівнях, моделювання вихідних праформ (архетипів), хронологічної і просторової локалізації
мовних явищ і здійснення на цій основі генеалогічної класифікації мов.
Зіставний метод.
Його об'єктом є вивчення різних мов - споріднених і неспоріднених. Мета - шляхом
зіставлення виявити спільні, однакові (ізоморфні) й відмінні, специфічні (аломорфні) риси
зіставлюваних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. Так, наприклад,
зіставлення дієслова в українській і англійській мовах виявить наявність в українській мові
категорії виду (доконаного і недоконаного) і відсутність її в англійській мові, а зіставлення
іменника - наявність в англійській мові категорії означеності (виражається артиклем the) і
неозначеності (виражається артиклем а), якої немає в українській мові. Практичне
застосування зіставний метод знайшов у теорії та практиці перекладу і в методиці
викладання іноземних мов. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні
типології мов та двомовні перекладні й диференційні словники.
Зіставний метод установлює між порівнюваними мовами відношення контрасту на всіх
мовних рівнях: діафонію (фонологічні розходження), діаморфію (граматичні розходження),
діасемію (семантичні розходження) і діалексію (лексичні розходження). Вважається, що він
ефективний у вивченні споріднених і, особливо, близькоспоріднених мов, оскільки їх
контрастні поріднених мов, оскільки їх контрастні ознаки чітко виявляються на тлі подібних
ознак. Хоч перші спроби зіставного вивчення мов робилися ще у XVIII ст. І зіставний метод
повністю сформувався в 30—40-х роках XX ст., але й до цього часу не розв'язана проблема
мови-еталону (тла) зіставлення. Очевидно, жодна реальна мова не може бути вибрана за
основу, бо в разі такого підходу матимемо образ другої мови в дзеркалі першої (такий підхід
доцільний лише в лінгводидактиці, тобто для практичних потреб навчання іноземної мови).
Основою, еталоном зіставлення (в ролі tertium comparationis) повинна стати ідеальна мовна
система, спеціально сконструйована лінгвістом таким чином, щоб у ній були представлені
універсальні властивості всіх мов. Вона повинна також бути зручною для зіставлення з усіма
мовами. Порівняння живих мов із єдиною мовою-еталоном (посередником) позитивно
вплинуло б на результати дослідження: дало б змогу отримати найбільш однорідні
результати, які б легко піддавалися зіставному порівнянню. У цьому випадку набір
відмінностей від мови-еталону становив би специфічну характеристику досліджуваної мови.
На жаль, до цього часу така мова не сконструйована, хоча пошуки розв'язання цієї проблеми
тривають. Так, скажімо, для зіставних досліджень лексичної семантики на роль незалежної
третьої системи пропонують інтернаціональну за своїм характером когнітивно-семантичну
систему вселюдської мови — сукупність знань про дійсність [Манакин 1994: 153]. Для
реалізації цієї ідеї потрібно створити універсальний семантичний словник. Очевидно, це не
буде зроблено в недалекому майбутньому, бо для цього необхідно мати семантичні словники

8. якщо не всіх, то переважної більшості мов світу. Ця робота тільки започатковується.
Структурний метод.
Він застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як
цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені й пов'язані строгою
системою відношень і зв'язків. Структурний метод реалізується в чотирьох методиках
лінгвістичного дослідження - дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і
компонентного аналізу.
Для встановлення структури мови і систематизації її одиниць використовують структурний
метод. Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі
зв’язків і відношень між мовними елементами. Цей метод виник у 20-х роках XX ст. як
антитеза порівняльно-історичного. Поштовхом до появи цього методу і взагалі структурного
напряму в мовознавстві стали праці Ф. де Соссюра і І. О. Бодуена де Куртене. Основні ідеї
теорії структуралізму можна звести до таких положень: 1) реальним є не окремий факт (звук,
морф, слово та ін.), а реальною є мова як система; система не є сумою, що складається з
елементів, вона визначає ці елементи; 2) відношення домінують над елементами; основними
є опозиційні відношення; 3) оскільки в мові основним є відношення, то для вивчення мови
можна застосовувати математичні методи. Мета структурного методу — вивчення мови як
цілісної функціональної структури, елементи й частини якої співвіднесені й пов’язані
строгою системою лінгвальних відношень. Структурний підхід до вивчення мови не тільки
доцільний, а й необхідний, оскільки спрямований на вивчення внутрішньої організації
самого механізму мови. Тільки загальним напрямком філософських і взагалі наукових ідей
XIX ст. пояснюється те, що мовознавство спочатку вивчало розвиток мови, а не її структуру.
Девіз структурного методу — несу переч ливий, об’єктивний і економний опис мовних
фактів.Структурний метод реалізується в таких чотирьох методиках: дистрибутивній,
безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу.
Дистрибутивний аналіз
(Від лат. distributio "розподіл"). Опирається на положення про те, що різні мовні елементи
мають різне оточення (дистрибуцію). Оскільки оточення кожного елемента є своєрідним,
специфічним, неповторним, то на його (оточення) основі можна докладно вивчити
досліджуваний мовний елемент. Почувши слово вудити, кожен легко вгадає його "партнера"
рибу. Перед англійським am завжди знаходиться тільки І, а перед німецьким bist - du. Маючи
текст, ми можемо вивчати дистрибутивні властивості мовної одиниці (звука, морфеми, слова),
навіть не знаючи, як вона вимовляється і що вона означає. У невідомому тексті на основі
дистрибуції можна визначити межі слова, відокремити основу від закінчення (закінчення в
тексті буде частіше траплятися, ніж основа), визначити суфікси, префікси, голосні та
приголосні звуки.
Дистрибутивний аналіз є корисним для машинного перекладу (на основі оточення
визначають значення багатозначного слова) і для дешифрування невідомих текстів.
Аналіз за безпосередніми складниками.
В його основу покладено поступове членування мовної одиниці (слова, словосполучення,
речення) на складники, яке продовжується доти, поки не залишаться нерозкладні елементи.
Так, наприклад, речення Пахне сонцем наше грішне небо (В. Стус) внаслідок аналізу за
безпосередніми складниками матиме таку схему:
Схема показує, з яких блоків складається це речення і в якій послідовності з виділених блоків
воно будувалося.
Якщо проаналізувати за безпосередніми складниками слово непідкупність, то воно матиме
схему

9. яка розшифровується так: від дієслова купити за допомогою префікса під- утворене слово
підкупити, від його основи за допомогою суфікса -"- - прикметник підкупний, а від основи
цього прикметника за допомогою префікса не- - непідкупний, а від останнього за допомогою
суфікса -ість - все наведене слово.
Як бачимо, аналіз за безпосередніми складниками показує морфемний склад слова та
послідовність етапів його творення.
Трансформаційний аналіз.
Його суть полягає в тому, що основою класифікації мовних одиниць є їх здатність чи
нездатність перетворюватися (трансформуватися) на інші одиниці. Якщо одна з
досліджуваних одиниць допускає якусь трансформацію, а інша - ні, то такі одиниці належать
до різних класифікаційних рубрик. Візьмемо дві фрази: Спів пташок і Копання картоплі.
Перша з них трансформується у фразу Пташиний спів, тоді як друга подібного перетворення
(^Картопляне копання) не допускає. Ця розбіжність трансформацій засвідчує те, що у фразі
Спів пташок слово пташок є неузгодженим означенням, оскільки воно трансформується в
прикметник, тоді як слово картопля у фразі Копання картоплі виступає в ролі додатка, позаяк
його не можна трансформувати у прикметник.
Трансформаційний аналіз знайшов практичне застосування в прикладній лінгвістиці,
особливо в автоматичному перекладі (різні синтаксичні конструкції трансформуються в
основну, інваріантну, а вже інваріантні перекладаються на іншу мову) й у викладанні рідної
та іноземної мов.
Компонентний аналіз.
Застосовується для опису значень слів. Суть його полягає в розщепленні значення слова на
його елементарні смисли, які називають семами, або компонентами. Ці компоненти своєрідні атоми значення. Так, наприклад, значення слова йти складається з сем
'переміщуватися' 'по землі' 'в одному напрямку', значення слова ходити - з сем
'переміщуватися' 'по землі' 'в різних напрямках', значення слова бігти - з сем 'переміщуватися'
'по землі' 'в одному напрямку' 'швидко', значення слова літати - з сем 'переміщуватися' 'в
повітрі' 'в різних напрямках', а значення слова плисти - з сем 'переміщуватися' 'по воді' 'в
одному напрямку'. Як бачимо, у значеннях семи повторюються. Різняться значення близьких
за смислом слів здебільшого одним компонентом. Компонентний аналіз виявився дуже
корисним для укладання тлумачних словників: за його допомогою кожне значення слова
отримує вичерпне і несуперечливе тлумачення.
Крім розглянутих, у лінгвістиці застосовують соціолінгвістичні (анкетування й інтерв'ювання
мовців з метою вивчення мовної ситуації), психолінгвістичні (психолінгвістичні
експерименти для дослідження різних мовних асоціацій), математичні (для виявлення
статистичних характеристик мовних одиниць) та інші методи.
4. Соціолінгвістика — соціальна лінгвістика — наукова дисципліна, що розвивається на
перетині мовознавства, соціології, соціальної психології та етнології. Вивчає комплекс
питань, пов'язаних із суспільною природою мови, її громадськими функціями, механізмом
впливу соціальних чинників на мову та роль, котру відіграє мова в житті суспільства.
Найважливішими проблемами, якими займається соціолінгвістика, є соціальна диференціація
мови, мова і нація, мовна ситуація, взаємодія мови й культури, двомовність і багатомовні
сть,мова і суспільство, мовне планування, мовна політика тощо.
Зв'язок мови і суспільства не одразу став предметом спеціального наукового дослідження.
Теорія про співвідношення мовних і соціальних чинників ґрунтується на праці представників
соціологічного напряму французького мовознавства, особливо А. Мейє. Істотну роль у цьому
плані відіграли дослідження американських етнолінгвістів, які розвивали ідеї Ф. Боаса і Е.
Се-піра про зв'язок мовних і соціокультурних систем; праці представників Празької
лінгвістичної школи В. Ма-тезіуса, Б. Гавранка, Й. Вахка, які довели зв'язок мови із

10. соціальними процесами і соціальну роль літературної мови; дослідження німецьких учених
Лейпцизької лінгвістичної школи Т. Фрінгса, які обґрунтували соціально-історичний підхід
до мови і необхідність включення соціального аспекту в діалектологію, а також праці
японської школи «мовного існування» з проблем мовної ситуації. Слід згадати й роботу Поля
Лафарга «Мова і революція» (1894), у якій доведено, що відмінність соціальних різновидів
мови є наслідком суспільних суперечностей епохи французької буржуазної революції. У Росії
проблема взаємодії мови і суспільства була предметом дослідження О.О. Шахматова, І. О.
Бодуена де Куртене, М.Я. Марра, В.М. Жир-мунського, Л.П. Якубинського, Є. Д. Поливанова
та ін. евний внесок у вивчення цього питання зробили українські вчені О.С. Мельничук, В.М.
Русанівський, Ю.О. Жлуктенко та ін. У 60-х роках XX ст. до питання зв'язку мови і
суспільства повертаються американські мовознавці В. Лабов, Д. Хаймс, присвятивши свої
дослідження вивченню мовної ситуації в багатомовних країнах. Так сформувалася
соціолінгвістика.
Соціолінгвістика - наука, яка вивчає проблеми, пов'язані із соціальною природою мови, її
суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в
житті суспільства.
Увесь комплекс соціолінгвістичних проблем у загальному вигляді можна звести до таких
питань: 1) як соціальний чинник впливає на функціонування мов; 2) як він відображається в
мовній структурі; 3) як мови взаємодіють.
Традиційно в соціолінгвістиці виділяли три розділи: психолінгвістику, етнолінгвістику й
інтерлінгвістику. На сучасному етапі розвитку мовознавства намітилась тенденція до
виокремлення цих розділів у самостійні науки.
Соціолінгвістика розглядає такі поняття, як мовна ситуація і мовна політика.
Мовна ситуація - сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх
територіально-соціальному взаємовідношенні і функціональній взаємодії в межах певних
географічних регіонів або адміністративно-політичних утворень.
Іншими словами, це взаємовідношення використовуваних на певній території різних мов чи
різних мовних варіантів. Мовна ситуація охоплює соціальні умови функціонування мови,
сферу і середовище вживання мови, форми її існування.
Мовну ситуацію описують за кількісними, якісними й оцінними критеріями.
До кількісних критеріїв належать:
а)кількість мов у певній мовній ситуації;
б)кількість мовців, що говорять певною мовою;
в)кількість комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова.
Якісними критеріями є:
а)характер мовних форм: різновиди однієї мови чи різні мови (одномовність і
багатомовність);
б)структурно-генетичні відношення між мовами (споріднені і неспоріднені, морфологічний
тип мови);
в)функціональна рівнозначність - нерівнозначність мов;
г)характер панівної мови (місцева чи іноземна).
Під оцінними критеріями розуміють внутрішню і зовнішню оцінку мов. Внутрішня оцінка це оцінка споконвічними носіями мови її комунікативної придатності, естетичної
престижності тощо, тобто ступінь прихильності мовців до рідної мови. Зовнішня оцінка - це
характеристика названих параметрів мови носіями інших мов. На основі цих критеріїв
будується типологія мовних ситуацій.
Усі мовні ситуації поділяють на прості (одномов-ні) і складні (багатомовні). Одномовні
ситуації ще називаютьендоглосними, а багатомовні – екзо-глосними. У випадку ендоглосної
ситуації мовець залежно від середовища користується то літературною мовою, то говіркою, а
в разі екзоглосної - різними мовами.
Із екзоглосних ситуацій найпоширенішою є двомовність, або білінгвізм. При білінгвізмі дві
мови співіснують у межах одного колективу, який користується двома мовами в різних

11. комунікативних сферах залежно від соціальної ситуації та інших параметрів комунікативного
акту. Крім двомовності, в сучасному світі непоодинокі випадки тримовності, рідше
трапляється чотиримовність і навіть п'ятимовність. Прикладом чо-тиримовної ситуації є
мовна ситуація в Індії: у межах штату тут використовують місцеву офіційно визнану мову
Індії і місцеву неофіційну мову, між штатами - англійську, а у вищих верствах населення - ще
санскрит. Унікальною є виявлена в одному з поселень аборигенів Австралії одинадцятимовна
ситуація, причому вживані тут мови належать аж до п'яти різних мовних сімей. Кожен
мешканець цього поселення говорить двома-трьома мовами, а багато - шістьма-сімома
[Попова 1987: 191].
Залежно від того, як співвідносяться між собою функції окремих мов чи варіантів мови,
розрізняютьзбалансовані і незбалансовані мовні ситуації. У разі збалансованої ситуації мови
виконують однакові суспільні функції, а в незбалансованих мовних ситуаціях суспільні
функції мов не збігаються. Збалансовані ситуації трапляються дуже рідко, а можливо, їх
зовсім не існує. Як приклад наводять мовну ситуацію в Швейцарії, однак там справжньої
збалансованості немає, бо ретороманською мовою розмовляє лише один відсоток населення;
в загальнодержавному масштабі основні мови - німецька та французька, причому функції
мов по-різному розподіляються залежно від місцезнаходження кантону (німецькомов-ної,
франкомовної чи італійськомовної території Швейцарії). Подібна ситуація спостерігається і в
Бельгії. Хоч тут більшість населення розмовляє фламандською (нідерландською) мовою,
однак суспільні функції значною мірою перебирає на себе французька мова через більшу
суспільну активність франкомовного населення. Юридична рівноправність мов і реальний їх
статус у багатомовній державі переважно не збігаються. Рівноправними проголошені мови не
тільки в Швейцарії, Бельгії, а й у Канаді і колишньому СРСР. Насправді в Канаді перевагу
має англійська мова над французькою, а в СРСР під проголошеним конституцією гаслом
рівноправності мов за роки більшовицького панування зникло 93 мови (див.: Коммунист. 1988. - №15. - С. 63).
Дві мови не можуть бути функціонально тотожними. Це суперечило б чинному в мові
законові економії мовних засобів. Через те двомовність, як правило, не є тривалою, а лише
перехідним етапом на одномов-ність, де одна з мов усувається. Навіть на рівні
індивідуального білінгвізму спостерігається тенденція до диференційованого вибору мови
залежно від ситуації, теми тощо.
Різноманітність мовних ситуацій у світі нескінченна. Відомі ситуації, де мовою міжетнічного
спілкування є мова меншості (суахілі в Танзанії, малайська мова в Індонезії), запозичена
мова (латина у Західній Європі в середні віки, арабська в Середній Азії в VIII-X ст.), мови
колишніх метрополій (англійська в Гамбії, Гані, Кенії, Нігерії, французька в Заїрі, Конго,
Малі, португальська в Анголі, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку). У деяких регіонах мовами
міжетнічного спілкування є піджини: піджин-інгліш, лінгва-франка, біч-ламар та інші
гібридні мови, що поширені на Далекому Сході, в Океанії, Західній Африці та Латинській
Америці.
Одним із конкретних випадків незбалансованого білінгвізму є диглосія. Диглосія - це
одночасне існування в суспільстві двох мов або двох форм (варіантів) однієї мови з
функціональним їх розподілом. Вибір мови диктує комунікативна ситуація, і він не залежить
від етно-мовної належності мовців. На відміну від білінгвізму диглосія передбачає свідому
оцінку мовцями певної мови за шкалою «високий - низький». Компонентами диглосії є різні
мови (наприклад, французька і російська в російських дворян XVIII ст.), різні варіанти однієї
мови (літературна мова і діалект), різні стилі мови (книжний і розмовний).
Вивчення мовної ситуації дуже важливе для вироблення правильної мовної політики.
Мовна політика - свідомий і цілеспрямований вплив, який має на меті сприяти ефективному
функціонуванню мови в різних сферах Ті застосування; сукупність ідеологічних принципів і
практичних заходів щодо розв'язання мовних проблем у соціумі, державі; сукупність
політичних і адміністративних заходів, спрямованих на надання мовному розвитку бажаного
спрямування.

12. Термін мовна політика має два значення:
1.мовна політика як сукупність заходів, спрямованих на певний мовний розвиток
(уведення нових або збереження старих мовних норм, уніфікація і стандартизація
літературних форм, реформи в галузі орфографії і пунктуації тощо);
2.мовна політика як частина національної політики певної держави (зміна чи
збереження наявного функціонального розподілу мов у багатомовному суспільстві).
Щодо другого значення в мовознавстві і політології вживають термін національномовна політика. Національно-мовна політика спирається на певне теоретичне й
ідеологічне обґрунтування, на вироблені в суспільстві концепції з національного
питання.
Держава впливає на мовну ситуацію через ідеологічні, законодавчі, адміністративні,
фінансово-економічні важелі. Вона визначає соціальний статус і соціальні функції мов.
Вплив мовної політики держав у всі епохи зводився до нав'язування скореним народам мови
завойовників, до ігнорування прав на розвиток і функціонування мов національних меншин,
до орієнтації країн, які звільнилися від колоніальної залежності, на мови колишніх
метрополій. Не була винятком національно-мовна політика і в радянській імперії, де
поступово звужувалися суспільні функції всіх національних мов унаслідок функціональної
експансії російської мови. Було навіть обґрунтовано теорію про перспективні й
неперспективні мови. До ерших відносили російську та ще декілька мов, до других - усі
молодописемні мови. Української мови в цій класифікації взагалі не згадували.
Адміністративно-репресивний державний апарат свідомо спла-новував лінгвоцид і етноцид,
незважаючи на те що конституція СРСР проголошувала рівноправність народів та їх мов.
Подібна ситуація була і в Австро-Угорській імперії, де, всупереч проголошеній конституцією
1867 р. рівноправності, чехи, словаки, українці, серби, хорвати, словенці зазнавали на собі
політичної і мовної дискримінації. Як бачимо, змістом національно-мовної політики є
різноманітні заходи, які проводить уряд з метою розвитку одних мов і стримування розвитку
інших.
Отже, вплив суспільства на мову обмежується впливом на взаємовідношення мов у
багатомовній державі і впливом на нормативно-стилістичну систему мови, термінологію,
графіку й орфографію. Суспільство не може вплинути на зміни структурних рівнів мови.
Методи соціолінгвістики
соціолінгвістика мовний науковий
Як відомо, існує єдина загальна діалектико-матеріалістична методологія, якою в однаковій
мірі користуються дослідники в будь-якій області дійсності. Ця методологія виходить з
єдності законів буття і законів мислення, тотожності матеріалістичної діалектики, теорії
пізнання і діалектичної логіки і являє собою систему загальних принципів підходу до
вивчення навколишнього світу і вчення про загальні методи пізнання, які своєрідно,
специфічно застосовуються і переломлюються в кожній конкретній науці. Система загальних
методів пізнання є складовою частиною загальної діалектико-матеріалістичної методології.
Ці методи повинні бути пов'язані з тими теоретичними положеннями, які розкривають
закономірності конкретних областей дійсності, тобто закономірності об'єкта дослідження.
Наукові методи дослідження безпосередньо випливають із практики пізнання відповідних
явищ дійсності. Співвідношення між загальними (в тому числі і загальними) і приватними
методами пізнання характеризується тими ж особливостями і закономірностями, як і між
категоріями загального і окремого. Треба користуватися тільки такими методами пізнання,
які засновані на глибокому знанні об'єктивних законів розвитку матеріального і духовного
світу, є узагальненням, підсумком, науковим висновком з історії розвитку пізнання і в повній
мірі узгоджуються з природою досліджуваних об'єктів, з теоретичними положеннями,
адекватно їх відбивають.
Метод - це свого роду план роботи, упорядкований комплекс операцій, спрямованих на
виконання певних завдань, зумовлених метою дослідження і не виходять за рамки теорії.
Методичні прийоми - конкретні засоби розгляду проблеми. Для більшості суспільних наук

13. методичні прийоми є загальними.
Соціальна лінгвістика як особлива галузь науки про мову має свої методичні прийоми.
Радянською наукою, як пише Дешеріев, розроблені «методичні прийоми: виділення і
розмежування соціалізованій і несоціалізованних відносин; виділення та функціональної
характеристики соціолінгвістичних одиниць (соціолеми, лінгвеми, функцеми); дослідження
суспільних функцій, що відносяться до мови в цілому; аналізу мовної політики і т.д.»
[Дешеріев 1977, 324-325].
Крім того при зборі та аналізі матеріалу соціальна лінгвістика користується приватними
методами інших наук: соціології, традиційної і структурної лінгвістики, математичної
статистики та ін
Комплексний соціолінгвістичний підхід дозволяє вивчати особливості мови, його елементів у
зв'язку з вживанням його в різних сферах суспільного життя. Можна говорити про декількох
рівнях дослідження: рівень соціальних відносин даної сфери функціонування мови; рівень
власне лінгвістичних (внутрішньоструктурних) явищ, що виникають у мові під впливом
специфіки даної сфери вживання; а також рівень функціонування мови і мовлення, що
дозволяє вивчати особливості мовної поведінки носіїв мови, залучених в дану сферу
суспільного життя (рівень функціональної обумовленості).
Рівень соціальних відносин передбачає опис та аналіз даної мовної ситуації.
Рівень власне лінгвістичних внутрішньоструктурних явищ передбачає аналіз окремих
внутрішньоструктурних особливостей мови.
Якщо звернутися до робіт, присвяченим методам соціолінгвістичних досліджень, впадає в очі
той факт, що в більшості з них аналізуються особливості використання різних процедур
конкретних соціолінгвістичних досліджень для збору соціолінгвістичного матеріалу. Так,
наприклад, А.Д. Швейцер підрозділяє методи соціолінгвістичних досліджень на методи
польового дослідження і методи соціолінгвістичних аналізу мовного матеріалу [ЛЕС 1990,
481-482]. Соціолінгвістика використовує такі методи польових досліджень: безпосереднє
спостереження, включене спостереження (участь спостерігача в якості одного з
комунікантів), анкетування з використанням опитувальників, інтерв'ювання (допускає
стимулювання інформанта до природно-невимушеній мови або до свідомої орієнтації на
певний еталон); кореляційний аналіз даних польових досліджень (співвіднесення соціальних
і мовних величин як незалежних і повністю або частково залежних змінних із залученням
табличних даних, графіків залежностей та математичної статистики). Спостереження - метод
збору первинної соціальної інформації про досліджуваний об'єкт шляхом безпосереднього
сприйняття прямої реєстрації фактів, що стосуються досліджуваного об'єкта і значущих з
точки зору цілей дослідження. Опитування-метод збору первинної вербальної інформації,
заснований на безпосередньому (інтерв'ю) і опосередкованому (анкета) соціальнопсихологічному взаємодії між опитуваним (респондент) і дослідником.
При зборі соціолінгвістичних даних широко використовуються методи та методичні прийоми
соціології: робота з офіційними документами, статистичними даними, усне опитування,
анкетування, спостереження, експеримент. Крім того, застосовуються методи і методичні
прийоми польових діалектологічних досліджень, а також спеціальні методичні прийоми
вивчення двомовності.
Методи збору соціолінгвістичних даних відрізняються від методів збору соціологічних даних
тим, що в останніх мова є лише засобом інформації, в той час як в соціолінгвістичному
обстеженні він сам є об'єктом дослідження. Анкета, усна бесіда, спостереження, експеримент
в соціолінгвістиці - не тільки методи отримання соціологічної інформації про опитуваного,
але і можливість фіксувати особливості мовної поведінки опитуваного. При роботі з
респондентом дослідник-соціолінгвіст не тільки записує відповіді, але і відзначає
особливості мови опитуваного.
Як приклад анкети, використовуваної для збору власне лінгвістичного матеріалу, можна
вказати на запитальники, розроблені для вивчення особливостей усного мовлення носіїв
російської мови в роботі «Російська мова за даними масового обстеження».

14. Існують соціолінгвістичні анкети, які не містять відкритих лінгвістичних питань, але
дозволяють досліднику під час опитування фіксувати особливості мови, застосовуючи
методику польових диалектологических досліджень.
При можливості дослідник фіксує свої спостереження (письмово або за допомогою
технічних засобів). Такий фактичний матеріал може бути використаний разом з результатами
спеціальних опитувань.
Опитувальники, використовувані при заочному вибірковому анкетуванні, істотно
відрізняються від соціологічних анкет характером і числом питань, а також стратегією
опитування, яка визначається його завданням - отримати відомості про мови інформантів.
Велика увага приділяється складанню програми і розробці техніки інтерв'ю. Для отримання
достовірних даних про вплив ситуативних параметрів на мова інформантів ретельно
контролюють мовну ситуацію, стимулюючи або природно-невимушену мова, або свідому
орієнтацію на престижний еталон. Спостереження над мовною діяльністю інформантів
будуються таким чином, щоб виключити або звести до мінімуму вплив спостерігача на їх
мовна поведінка. Іноді проводиться т.зв. включене спостереження, при якому спостерігач
виступає не в ролі інтерв'юера, а в якості одного з учасників комунікативного акту.
Історія української соціолінгвістики
Соціолінгвістика — відносно молода наука. В Україні соціолінгвістичні дослідження почали
з'являтися в 60-х роках ХХ століття. Дослідники писали про проблеми мовної політики та
мовного будівництва у країні, зв'язку мови з ідеологією та культурою, широко
досліджувались різні аспекти двомовності. Політичні умови накладали помітний відбиток на
розвиток соціолінгвістики. Багато праць були тенденційними за змістом, такими, що
створювались для обстоювання офіційної політики та ідеології. Характерною рисою
соціолінгвістичних праць 60-х — 80-х рр. була однобічна увага до внутрішнього розвитку
мови, ігнорування фактів реальної мовної ситуації в Україні та її регіонах, обмеження
джерельної бази даними переписів населення. Спроби висвітлення питань русифікації та
поступового обмеження сфер функціонування української мови переслідувались. З 2-ї пол.
80-х рр. дослідники поступово відходять від попередніх стереотипів, розвивають нові
напрями та методи дослідження. Активно застосовуються методи анкетування,
інтерв'ювання, безпосереднього спостереження, посилюється увага до моделювання мовної
поведінки особистості, процесів мовного розвитку країни та регіонів, критично
переглядаються попередні уявлення про мовну ситуацію, досліджуються питання мовного
законодавства. Проблемами соціолінгвістики в Україні займалися й займаються М. О.
Олікова, Л. Т. Масенко, Р. П. Зорівчак, В. Ю. Михальченко,С. О. Швачко та ін.
5. Психолінгвістика– це наука про мовленнєву діяльність людей у психологічних та
лінгвістичних аспектах, зокрема експериментальне дослідження психічної діяльності
суб'єкта в засвоєнні та використанні мови як організованої та автономної системи. Адже
значення будь-якого знака полягає, насамперед, у активізації когнітивних процесів індивіда.
Мета психолінгвістики − опис та пояснення особливостей функціонування мови і мовлення
як психічних феноменів із урахуванням взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників соціальнокультурної діяльності особистості.
У фокусі уваги психолінгвістики – індивід у комунікації. Одним із основних положень
психолінгвістики як когнітивної дисципліни є когнітивна обробка інформації, що надходить з
органів чуття, яка відбувається на основі сформованих у індивіда ментальних репрезентацій.
Психолінгвіст займається не лише мовленням суб'єкта в нормальному стані, а й у стані
емоційної напруги, зміненому стані свідомості, патологічних психічних станах.
Предмет психолінгвістики.
Розуміння предмета психолінгвістики зазнало еволюцію: від трактування його лише як
стосунки говорить і слухача до структури повідомлення, до співвіднесення його з тричленної
теорією мовної діяльності (мовна здатність – мовна діяльність – мову).
З часом у науці змінювалися як розуміння мовної діяльності, і трактування самої мови, що
викликало масу різноманітних визначень предмета психолінгвістики.

15. «Примирити» різні погляду здатне, з погляду, найбільш сучасне визначення, дане
А.А.Леонтьевим:
«Предметом психолінгвістики є співвідношення особистості з структурою і функціями
мовної діяльності, з одного боку, і мовою як головною «котра утворює» образу світу людини,
з іншого».
Методи психолінгвістики.
Свої методи психолінгвістика передусім успадкувала з психології. Передусім це
експериментальні методи. З іншого боку, в психолінгвістику часто використовується метод
спостереження та самоспостереження. Із загального мовознавства впсихолингвистику
«прийшов» метод лінгвістичного експерименту.
Експеримент, який традиційно вважається найоб'єктивнішим дослідницьким методом, в
психолінгвістику має власну специфіку. У психолінгвістику частка прямих
експериментальних методик (коли реєстровані зміни безпосередньо відбивають
досліджуваний феномен), невелика. Зате поширені звані непрямі методики, де висновки
робляться опосередковано, що знижує ефективність експерименту.
З «прямих» методик найчастіше застосовується методика «семантичного шкалювання», коли
він випробовуваний повинен розмістити певний об'єкт на градуйованої шкалою, керуючись
власними уявленнями.
З іншого боку, в психолінгвістики широко застосовуються різноманітні асоціативні методики.
З використанням як прямих, і непрямих методик виникають проблеми інтерпретації
результату. Найбільш достовірні результати дає застосування поєднання чи «батареї»
методик, вкладених у вивчення однієї й тієї самого явища. Приміром, Л. В. Цукровий
рекомендує «...використовувати різні експериментальні методи і потім зіставляти отримані
дані».
Лінгвістичний експеримент, застосовуваний й у психолінгвістику, розробив Л. В. Щерба.
Дляразграниченения лінгвістичного іпсихолингвистического експериментів необхідно
визначити, який саме модель перевіряється. Якщо це модель мовного стандарту, то
експеримент лінгвістичний. Якщо ж експериментальним способом перевіряється
достовірність моделі мовної здатності чи мовної діяльності, цепсихолингвистический
експеримент.
Від вищеописаних відрізняється яка формує експеримент, у якому вивчається не
функціонування певної мовної здібності, та її формування.
Примітно, що простежується певний розривпсихолингвистическими теоріями, націленими на
опис того, як говоримо й розуміємо мова, і з необхідності спрощеними спробами
експериментальної перевірки цих теорій,т.к. живої мову завжди виявляється незмірно
складніший і не входить у будь-які суворі універсальні рамки.
Сутність психолінгвістики.
Отже, психолінгвістика – це наука про закономірності породження і сприйняття мовних
висловлювань. Вона вивчає процесиречеобразования, і навіть сприйняття й формування
промови у тому співвіднесеності і системи мови. Психолингвистика на уроках дослідження
близька до лінгвістики, а, по методів дослідження ближчі один до психології.
Психолингвистика як область лінгвістики вивчає мову передусім феномен психіки. З погляду
психолінгвістики, мову існує у тій мірі, як і існує внутрішній світ говорить і слухача,
пишучого та читає. Тому психолінгвістика не займається вивченням «мертвих» мов – як-от
старослов'янську чи грецький, де нам доступні лише тексти, але з психічні світи їхніх
творців.
Останніми роками поширення отримала думка, за якою дослідники вважають продуктивним
розглядатипсихолингвистику не як науку зі своїми предметом і методами, бо як особливий

16. ракурс, у якому вивчаються мову, мова, комунікація і пізнавальні процеси. Цей ракурс
викликав до життя безліч дослідницьких програм, різнорідних за програмними цілями,
теоретичним передумов і методам. Ці програми носять передусім прикладної характер.

17. Висновок
Соціолінгвістика є новою дисципліною, яка доповнює і розширює наші уявлення про мову.
Якщо структурна лінгвістика віддавала перевагу вивченню структурної варіативності в
аналізі однієї мови, то соціолінгвістика акцентує увагу на вивченні функціональної
варіативності мови в суспільстві, яке надає багатоаспектний вплив на мову і в свою чергу
відчуває опосередкований вплив з боку мови. Інтенсивно розробляється понятійний апарат
соціолінгвістики.
На закінчення слід сказати, що вивчення соціальної обумовленості мови, якою в широкому
плані займається соціолінгвістика, допомагає ще глибше проникнути в природу мови,
з'ясувати умови його функціонування у суспільстві, бо між суспільними функціями мови та
мовної системою існують глибокі і безпосередні зв'язки.
Безсумнівно, що намітилася, зв'язок між мовознавством і соціологією дозволить повніше
з'ясувати характер причинних відносин між мовою і суспільством.

18. Використана література та посилання на інтернет-джерела:
М. П. Кочерган Загальне мовознавство
Брицин В. М. Соціолінгвістика
Семчинський С В. Загальне мовознавство
pidruchniki.ws
www.ukrreferat.com
referatcentral.org.ua
litmisto.org.uа
bibliofond.ru