Завантажити http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/10_klas/naturalizm_u_literaturi/19-1-0-815

1. 1
http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/10_klas/naturalizm_u_literaturi/19-1-0-815
Натуралізм (франц. nаturаlіsmе, від лат. nаturа — природа, naturalis — природний,
натуральний) – напрям в європейській та американській літературі.
Час утвердження - остання третина ХІХ століття.
Теоретичне обґрунтування натуралізму - Еміль Золя: «Експериментальний роман»
(1880), «Романісти-натуралісти» (1881), «Натуралізм у театрі» (1881). У Німеччині ідеї Е.
Золя пропагував - В. Бельше у програмній праці «Природознавчі основи поезії» (1887 р.).
Наукове підґрунтя:
«Теорія походження видів» Дарвіна,
«Трактат про природну спадковість» Люка,
«Введення до експериментальної медицини» Бернара
Філософське підґрунтя: позитивізм О.Конта та позитивістська естетика французького
філософа, історика, мистецтвознавця Іпполіта Тена (1828-1893 pp.), який ввів у естетику
принцип "природного детермінізму".
Дарвінізм — вчення про закони історичного розвитку органічного світу, про причини
різноманіття видів організмів та закономірності пристосування їх до навколишніх умов. З вчення
про природний добір Ч. Дарвіна випливає, що в природі виживають найбільш пристосовані
організми, а не обов’язково організми з найскладнішою будовою. Це пояснює одночасне
існування в наш час вищих і нижчих органічних форм. Вчення про природний добір дає строго
матеріалістичну відповідь на запитання, як виникли різноманітні види рослин і тварин.
Соціал-дарвінізм — течія у суспільних науках в XIX—XX ст., що зводить закони розвитку
суспільства до біологічних закономірностей природного добору, до виживання найбільш
пристосованих, до установок теорій інстинкту, спадковості. Соціал-дарвінізму властиве зведення
закономірностей розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції,
висування принципів боротьби за існування й виживання найбільш пристосованих як
визначальних чинників громадського життя.
Позитивізм (від лат. positivus — позитивний) — філософське вчення, що проголошує єдиним
джерелом правдивого, дійсного знання практичне дослідження й заперечує пізнавальну цінність
філософських знань, теоретичного мислення загалом. Позитивісти вважали, що між людьми та
іншими живими організмами немає різниці (О. Конт, Г. Спенсер).
Принципи: спадковості, середовища, історизму
• Доля героїв, їхня психологія виводилися із трьох засад:
1) спадковості — доля героя, його вчинки повністю залежали від того, що закладено в
генах;
2) середовища — людина сама по собі нічого не вирішувала; натуралісти вважали людину
рабом середовища, у якому вона сформувалась;
3) історичної доби — на людину впливав час, у якому вона жила.
Риси натуралізму
• Сцієнтизм. Орієнтація художнього мислення на науку. Закономірності розвитку
природи й тваринного світу можуть бути перенесені на людське суспільство.
• Життєподібність. Деталізація побутово-повсякденного зображення
• Об’єктивність. Фотографічно точне й неупереджене зображення дійсності
• Відсторонена позиція автора. Формальна непричетність, байдужість автора до
зображуваної дійсності
• Теорія середовища: широке відображення панорами суспільного життя у всіх його
аспектах. Людина є рабом середовища, у якому вона сформувалась
• Детермінізм – поведінка індивіда визначається біологічною спадковістю, а також
соціальним середовищем. Підкреслення повної залежності характеру, вчинків героя від

2. 2
http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/10_klas/naturalizm_u_literaturi/19-1-0-815
генетичних коренів та фізіологічних особливостей; зображення людини як біологічної
істоти. Письменники-натуралісти звертають увагу на картини занепаду суспільства,
показують огидні сторони дійсності (нетрі, тяжкі виробництва, непривабливі сторони
сільської праці, світ гетто та ін.). Індивіди, зображені ними, як правило, похмурі,
відзначені соціальними, психічними й фізіологічними патологіями (алкоголіки, ледарі,
деградовані особистості, фатально залежні від генетики батьків).
Детерміні́зм (лат. determinatus — «визначений», «обмежений») — філософське матеріалістичне вчення про
загальну об’єктивну зумовленість явищ природи, суспільства та людської психіки, зокрема волі, внаслідок
причинності, тобто такого зв’язку явищ, за якого одне явище (причина) за певних умов породжує інше (дію).
• Принцип соціал-дарвінізму – боротьба за життя: це рушійний чинник людської
поведінки. Виживає найсильніший. У літературному творі, як і в житті, діє принцип
природного відбору.
• Матеріалістичне тлумачення природи людини: поведінка індивіда є похідною від
інстинктів, від тваринної складової єства. У персонажів практично немає свободи,
оскільки все наперед визначено психологічною та соціальною спадковістю.
• Створення образів-типів, де головними є темперамент, пристрасть, природні чинники.
Представники натуралізму в літературі. Франція: Еміль Золя, Гі де Мопассан, Альфонс
Доде, Поль Алексіс, Жоріс Карл Гюїсманс, Едмон і Жуль Ґонкури. США: Теодор Драйзер,
Стівен Крейн, Френк Норріс, Джек Лондон. Росія: Д. Мамін-Сибіряк, О. Писемський, П.
Боборикін, О. Амфітеатров. Англія: Дж. Мур, Дж. Ґіссінг, А. Моррісон. Іспанія: Е. Пардо
Басам і А. Паладсіо Вальдеса. Україна: Іван Франко "Ріпник", "Борислав сміється";
В.Винниченко
Твори натуралістів — це «клінічний документ», «історія спадкової хвороби», «протокол
судової експертизи», «точна копія факту»
Натуралізм в образотворчому мистецтві. Ж. Бастьєн-Лепаж «Сінокіс», Ж. Бастьєн-
Лепаж «Діти рибалки», Д. Р. Найт «Гукаючи поромщика», Ж. Бастьєн-Лепаж «День усіх
святих», Л. Лерміт «Видача жалування женцям», А. Мутт «Розвантаження брига у
Марселі»
Жанри натуралізму.
Серії романів: Е. Золя “Ругон-Маккари", “Жерміналь", “Чрево Парижа”, “Гроші"
(Франція).
Романи: К. Лемоньє “Мрець", “Кінець буржуа" (Бельгія); Ф. Норріс “Спрут” (Америка);
брати Гонкур “Рене Мопрен”, “Жерміні Ласерте” (Франція).
Повість: С. Крейн “Червоний знак доблесті”(Америка).
Новела: С. Крейн. Психологічні новели (Америка); А. Хольц і Й. ІІІлаф “Батько Гамлет”
(Німеччина).
Лірика: А. Хольц “Книга часу”.
Драма: М. Гауптман “Перед сходом сонця”, “Перед заходом сонця” (Німеччина).
Драма-казка: М. Гауптман “Потоплений дзвін".
Комедія: М. Гауптман "Боброва шуба”.
Положення теорії натуралізму Е. Золя:
1. Письменник — не фотограф. Романіст не обмежувався накопиченням фактів і точним їх
відображенням, він бачив, розумів, творив, намагався змінювати природу, але при цьому
не виходив за її межі; він поступово прийшов до абсолютного пізнання. “Письменник-
натураліст, як і вчений, ніколи не присутній у своєму творі”
2. Натуралізм — не матеріалізм. Наука встановила, що духовне життя — елемент
механізму, матерія; тому прийоми дослідження духовного життя і матеріальної природи

3. 3
http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/10_klas/naturalizm_u_literaturi/19-1-0-815
мали бути тотожними, а експериментальний метод мав стати загальним як для хімії, так і
для роману. Своїми спостереженнями і дослідами романіст продовжував роботу фізіолога.
Роман з «області чистих фантазій» змінився романом, заснованим на спостереженні та
досвіді.
3. Натуралізм і мораль. «Ми, моралісти-експериментатори, показуємо за допомогою
досвіду, яким чином пристрасть проявилася в суспільстві. Коли ми будемо знати
механізм даної цієї пристрасті, можна буде зробити її як тільки можливо нешкідливою».
У цьому внесок морального призначення творів натураліста.
4. Натуралізм та ідеал. Якщо ідеаліст — це той, хто зайнятий пошуком ідеалу, то
експериментатор — той самий ідеаліст. Але він не бачив ні благородності, ні краси, ні
достоїнств, ні моральності у неправді, у незнанні, у помилці тощо.
Принципи натуралізму за Е. Золя
1. Відмова митця від оцінних категорій при змалюванні фактів, повна відчуженість автора,
об’єктивізм.
2. Звернення письменників до “заборонених тем”. Митці-попередники не писали,
наприклад, про патологію спадковості, тепер їй було відкрито широку дорогу у різні
жанри літератури.
3. Історія суспільства розглядається й відображується в мистецтві як фізіологічний
процес.
"Я не хочу, як Бальзак, вирішувати, яким повинен бути лад людського життя, бути
політиком, філософом, моралістом. Я вдовольняюсь роллю вченого, буду зображувати
дійсність, шукаючи при цьому її внутрішні сховані основи".
"Я не зачіпаю питання про оцінку політичного ладу, я не хочу захищати яку-небудь
політику або релігії. Картина, що пишеться мною, - простий аналіз шматка дійсності,
такою як вона є".
Роман, аби стати «сучасним знаряддям пізнання», має бути науковим, а письменник
повинен «дотримуватися лише фактів, доступних спостереженню»: «Автор
експериментального роману - це вчений, який застосовує у своїй галузі ті самі методи,
що й інші вчені: спостереження й аналіз». На його думку, митець не має права оцінювати
зображувані ним події й людей: «Романіст усього лише фіксатор фактів... його твір
стає ніби безособовим, набуває характеру протоколу дійсності».
Еміль Золя вбачав в натуралізмі природне й закономірне продовження реалізму Бальзака
й Стендаля в нових історичних умовах. Ще Бальзак, який, за влучним висловом Золя,
«замінив уяву поета на спостереження вченого», вважав себе істориком суспільства, а
посилання на натуралістів Кюв’є, Сент-Ілера, Бюффона в передмові до «Людської
комедії» свідчили про прагнення досліджувати суспільство як живий організм, зрозуміти
закони його функціонування.
Золя вважав, що причини всіх психічних реакцій людини полягають не стільки в соціумі,
суспільстві, скільки у фізіології; у літературі натуралізму людина повертається до
природи і сприймається як її складова, як «людина фізіологічна».
Принципи експериментального роману Е.Золя
• Свідомість людини визначається матеріальним буттям.
• Завдання романіста - створити наукову психологію, яка доповнює наукову фізіологію.
• Середовище є невичерпним. Звідси - невичерпний і вплив його на людину.
• Індивідуальні, “фізіологічні” якості людини є якостями суспільства.
• Людина - частка природи, вона є її органічною часткою.
• Спадковість має велике значення у формуванні людини, але вона теж залежить від
середовища.
• Теорія експерименту, на якій ґрунтується теорія нового роману. Експеримент - це
результат наукового дослідження природи, людини, середовища. Ретельне збирання

4. 4
http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/10_klas/naturalizm_u_literaturi/19-1-0-815
фактів, науковість - головна риса творчості письменника. Отже, роман - це “щоденник
експериментатора”, тобто “протокол”.
Зображення людини у новому романі
• Зображення людини подібно до опису експерименту. Для Золя важливі не вчинки й
переживання героя, а їх причина та зв’язок із середовищем.
• Золя хоче почути у своєму героєві цілий оркестр почуттів, роботу багатьох сил, що
відбувається у надрах фізіології, глибині організму.
• Психологія героїв Золя підкоряється особливим законам. У їх свідомість несподівано
вриваються природні почуття, інстинкти. Герої не завжди керують собою, вони
відчувають боротьбу почуттів, внутрішні конфлікти.
• Ідеальні герої- вигадка, тому їх немає у Золя, адже щоб отримати “симпатичного” героя,
потрібно приховувати деякі його якості, відходити від природи. Водночас письменник
наділяє деяких героїв такою реальністю і глибиною, що робить їх надзвичайно
привабливими у людському плані.
Новаторство натуралізму:
- переглянули «проблему табу» у літературі.
- розширили коло тем, які дозволяли описувати в книгах,
- називали себе першовідкривачами нового виду мистецтва, пов’язаного лише з фактом. -
вважали, що мистецтво повинне служити істині.
- цікавилися різними психічними і соціальними відхиленнями,
- мали спільні риси з декадентами,
- розробляли імпресіоністичний стиль.
- натуралізм — це основа для майбутніх письменників-модерністів.
Недоліки натуралістичної теорії:
• повне ототожнення художньої творчості з наукою;
• заперечення фантазії митця;
• ігнорування особистості митця.
Риси натуралізму можна спостерігати й у літературі XX століття: у творах Дж. Джойса, Ф.
Кафки, Б. Пруса, С. Моема, С. Беккета, Б. Пільняка, Т. Драйзера, Т. Вільямса,
сюрреалістів та експресіоністів.
Джерела
Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури XIX – початку XX століття: навч.
посібник. [для студ. вищ. навч. закл.]/ Г. Й. Давиденко, О. М. Чайка — [2-ге вид.]. – К.:
Центр учбової літератури, 2007. – С. 217-221
Ковбасенко Ю . І. Світова література: Підручн. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів
(академічний рівень, профільний рівень). — К .: Грамота, 2010. — С. 282-299
Мещерякова М.І., Теміз Я.В., Халімон Є.В. Зарубіжна література у схемах і таблицях. 5-
11 класи. – Х.: Видавнича група «Академія», 2000. – С.43
Наливайко Д.С., Шахова К.О., Волощук Є.В. [та ін.].Світова література: підручн. для 10
класу загальноосвіт. навч. закл.: академіч. рівень, проф. рівень. – К.: Генеза, 2010. –
С.228-252
Паращич В. В. Усі уроки світової літератури. 10 клас (академ.рівень). — Х. : Вид. група
«Основа», 2011. — С. 215-240
Сімон Л. Е. Цикл уроків за темою «Життя і творчість Е. Золя. Роман «Кар’єра Ругонів».
http://larysa-simon.com/metodychna-skarbnychka/uroky/svitova-literatura
Столій І. Л. Світова література. 10 клас: Розробки уроків/І. Л. Столій. — Х.: Вид-во
«Ранок», 2010. — С.305-327

5. 5
http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/10_klas/naturalizm_u_literaturi/19-1-0-815