Гордість української драматургії: Іван Карпович Карпенко-Карий

Міністерство культури України
Національна бібліотека України для дітей
(до 170-річчя від дня народження)
/театрально-бібліографічна розвідка для
дітей старшого шкільного віку/

Іван Карпенко-Карий: театр як доля
Хутір з ім’ям «Надія»
Старшина славного роду: І. Карпенко-Карий
- дивись відео
Умовні позначки:
Бібліографічна скарбничка
Твори І. Карпенка-Карого з фонду НБУ для дітей
Біографічний фотомонтаж
Читай в мережі Інтернет
- читай в мережі Інтернет
Цікаво знати…
Зустрічі на кіноекрані
Інтелектуальний ринг
Видатний драматург, актор, режисер, громадський і культурний діяч, один із
фундаторів українського професійного театру, Іван Карпович Карпенко-Карий
(Тобілевич) належить до тих славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш
народ. Сподіваємося, що театрально-бібліографічна розвідка з нагоди 170-річчя від
дня народження Івана Тобілевича, зацікавить та пробудить бажання більше дізнатися
про справжні драматургічні перлини, які становлять цілу епоху в українській
драматургії. Здійсни екскурс за наступними розділами:

Село Арсенівка (нині с. Веселівка
Новомиргородського району) на початку ХХ
століття.
Іван Карпович Карпенко-Карий
(Тобілевич) народився 29 вересня 1845 року в
селі Арсенівка Бобринецького повіту
Херсонської губернії (нині Новомиргородський
район Кіровоградської області) у родині, яка
дала Україні відразу чотирьох видатних
театральних діячів.
Мати І. Карпенко-Карого, Євдокія
Зіновіївна Садовська – колишня кріпачка,
походила з козацького роду Катеринославської
губернії з містечка Саксагань. Працюючи у панів
Золотницьких, вона всюди подорожувала з ними і
мала можливість відвідувати театральні вистави,
які в ті часи ставили у різних містах України трупи
Молотковського і Жураховського. Євдокія
Зіновіївна знала напам’ять всю п’єсу «Наталка-
Полтавка», вміла цікаво розповідати окремі ролі
та відображати різних дійових осіб. А ще дуже
гарно співала, знала безліч пісень,
прищеплювала дітям любов до творчості, до
краси. Саме вона пробудила у своїх дітях
цікавість до театру.

Батько Івана – збіднілий шляхтич, управитель
поміщицького маєтку Карпо Адамович Тобілевич – був перш за
все чоловіком обов’язку, чесним, завзятим, енергійним,
невтомним робітником, мав надзвичайну фізичну силу, почуття
гумору, добре співав. Він чудово розумів, що значить у житті освіта
і марив бачити своїх синів на воєнній або цивільній службі.
«Краще, – казав він завжди, – служити цареві, аніж
псареві». Для того віддав синів до школи, а потім, щоб полегшити
їм дорогу до служби і чинів, поклав немало грошей та зусиль,
щоб виправити батькові дворянські документи. У 1856 році
вдалося добитися визнання в дворянстві. Проте це рішення не
було затверджене Департаментом Герольдії Сенату через низку
претензій до доказів дворянського походження, зокрема різні
написання прізвища: в старих паперах було Тобілевич , а в нових
– Тобелевич.
Карпо Адамович Тобілевич
Село Арсенівка
(Кіровоградська область)
В 1995 р. в селі засновано музейно-
природний заповідник «Батьківщина
Карпенка-Карого»
(як філія Кіровоградського обласного
краєзнавчого музею).
На місці, де знаходився
будинок Тобілевичів, встановлено
пам'ятний знак.

Початкову освіту І. Карпенко-Карий здобув у
Бобринецькому повітовому чотирикласному училищі,
яке закінчив з відзнакою за три роки. На цьому і
закінчилася його освіта. З 14-ти років Іван почав свій
трудовий шлях писарчуком у канцелярії поліційного
пристава в містечку Мала Виска, потім –
канцеляристом у Бобринецькій ратуші. Понад
двадцять років служив у різних установах (у Малій
Висці, Бобринці, Єлисаветграді, Херсоні), пройшовши
за цей час шлях від писарчука до секретаря
поліцейського управління.
Проте чиновницька кар’єра не надто
приваблювала І. Тобілевича. У 70-ті-початку 80-х рр. він
живе в Єлисаветграді, у вільний від служби час бере
участь в аматорських виставах, які влаштовує гурток
О. Тарнавського, на шпальтах «Єлисаветградського
вісника» з’являються його перші публіцистичні і
літературно-критичні статті. Під псевдонімом Гнат
Карий (пізніше з‘явився псевдонім Карпенко-Карий –
від імені батька і улюбленого літературного
персонажа, героя п’єси Т. Шевченка «Назар
Стодоля») у 1883 році в альманаху «Рада» друкується
його перше оповідання «Новобранець».
Будинок, в якому жив І. К. Тобілевич в
Єлисаветграді з 1871 по 1883 рр.
У 1952 р. тут відкрито бібліотеку, якій
присвоєно ім’я І. К. Карпенка-Карого
Рукопис п'єси «Житейське море»
1890-ті рр.

Разом з лікарем О. Михалевичем Іван Карпович
створює народовольчий нелегальний гурток, його
квартира стає своєрідним штабом прогресивної
національної інтелегенції. На квартирі Тобілевичів читалась
заборонена література. Власті давно вважали І. Тобілевича
особою неблагонадійною. Тому 4 жовтня 1883 року за
наказом міністра внутрішніх справу «за неблагодійність»
Івана Тобілевича було звільнено з посади секретаря
єлисаветградської міської поліції і взято під постійний
нагляд. Іван Франко казав з цього приводу, що царський
уряд втратив тоді поліційного пристава І. Тобілевича, а
Україна придбала драматурга І. Карпенка-Карого. Проти
гуртківців було розпочато слідство, яке тривало майже два
роки. Найактивніших гуртківців було вислано на заслання.
Опанас Михалевич
У 1884 році Івана Карпенка-Карого було заарештовано і вислано під
поліцейський нагляд у м. Новочеркаськ, де він працював ковалем-молотобійцем, а
пізніше відкрив палітурну майстерню. Та справжнім його покликанням стала
драматургія. Він пише свою першу драму «Чабан» («Бурлака»). Потім одна за одною
з’являються драми «Підпанки», «Наймичка», «Безталанна», комедії «Розумний і дурень»,
«Мартин Боруля».

У 1887 році, отримавши дозвіл на
звільнення та повернувшись в Україну, І. Тобілевич
на деякий час оселяється на хуторі «Надія», де
продовжує свою літературну діяльність. Тут він пише
11 п’єс, які увійшли в золотий фонд національної
класичної драматургії: «Сто тисяч», «Батькова
казка», «Паливода XVIII століття», «Чумаки», «Сава
Чалий», «Суєта», «Житейське море» та інші. Автора
помічає передова критика, зокрема І. Франко. Між
письменниками встановлюються творчі та особисті
дружні стосунки. З часу повернення із заслання і
до кінця життя Іван Карпенко-Карий поєднував
драматургічну творчість з театральною діяльністю.
Хата на хуторі «Надія», де жив і писав
п’єси І. Карпенко-Карий
Останні роки життя він усе частіше скаржився на недуги. Здоров'я Івана
Тобілевича дедалі гіршало. Свої останні ролі талановитий актор зіграв у січні 1907 року в
Умані, де гастролював театр.
19 серпня Панас Саксаганський виряджав хворого брата до відомого
берлінського професора Боаза в Берлін. Після обстеження професор сказав, що
хвороба невиліковна.
2 вересня 1907 року І. Карпенка-Карого не стало. Поховано геніального
драматурга і актора в селі Карлюжини поблизу його садиби, де нині функціонує
заповідник-музей «Хутір Надія».

Державний музей-заповідник Івана
Карпенка-Карого (Тобілевича) «Хутір Надія»
Кіровоградський міський літературно-
меморіальний музей І.К. Карпенка-
Карого
Київський національний університет театру,
кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого
Пам’ятна монета
номіналом 2 гривні
2015 р.
Художник: М. Кочубей
Поштова марка.
1995 р.

У сім’ї Тобілевичів було шестеро дітей, четверо з яких стали визначними діячами
театру.
Брати Тобілевичі винесли з родини звичку до читання, невгасиму допитливість,
прагнення до високої майстерності, що і стало запорукою успіху корифеїв українського
театру.
«Це було просто якесь диво – артистична сім’я Тобілевичів, три сини і дочка Карпа
Тобілевича: Іван Карпенко-Карий, чудовий український драматург і режисер, Микола
Садовський, режисер і актор з широким амплуа, Панас Саксаганський, дуже тонкий і
глибокий режисер і незрівнянний артист необмежених здібностей; Марія Садовська-
Барілотті, про яку казано, ніби рівної їй не було Наталки Полтавки і виконавиці народної
пісні» /український поет Максим Рильський/
Марія Садовська-
Барілотті
Легендарні брати
Тобілевичі:
М. Садовський,
І. Карпенко-Карий,
П. Саксаганський

З дитячих років про театр мріяв і І. Тобілевич, тому коли в
містечку Бобринці був створений аматорський драматичний гурток,
він став одним із найактивніших його учасників. Захоплення сценою
було настільки сильним, що хлопчина ходив пішки за півсотні
кілометрів до Єлисаветграда, щоб подивитися «Наталку Полтавку» у
виконанні місцевих акторів, а також виставу шекспірівського «Отелло»
за участю видатного негритянського трагіка Айри Олдріджа в головній
ролі...
В 60-х роках в Бобринці був організований любительський
театр, а його активними учасниками стали молоді чиновники ратуші
М. Кропивницький та І. Тобілевич.
У 1889-1890 рр. І. Карпенко-Карий стає актором-
професіоналом - працює спочатку в трупі М. Садовського, а пізніше,
прагнучи об'єднати кращі артистичні сили в одному колективі, разом із
П. Саксаганським очолює «Товариство російсько-малоросійських
артистів».
Іван Карпенко–Карий талановито грав різні ролі, навіть жіночі - за браком
жіночих персоналій. Професіонали мали за честь виступати з ним на одній сцені.
Його акторська палітра мала широкий діапазон – від яскраво комедійних (Мартин
Боруля, Терешко Сурма, Прокіп Шкурат) до героїчно-романтичних (Назар Стодоля)
образів.
Марія розповідала, як брат Іван, організатор і режисер аматорських вистав
у Єлисаветграді, вчив її: «Нічого вигаданого, не життєвого не повинно бути у грі актора.
Справжнє життя – це найкращий порадник». Його донька Орися в комедії «Хазяїн»
дебютувала в ролі Соні. А в ролі Пузиря був сам автор.

В 1896 році вистави трупи братів Тобілевичів
мали великий успіх. Іван Карпенко-Карий і Панас
Саксаганський закликали акторів об'єднатися в
одному товаристві. Саме їх трупа й стала тим
творчим осередком, у якому пізніше зійшлися
корифеї українського театру.
У 1900 р. сталася ще одна визначна подія:
М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, М. Садовський,
П. Саксаганський, М. Заньковецька та інші
об'єдналися в одній трупі, що дістала назву «Трупа
Кропивницького під орудою Саксаганського і
Садовського за участю Заньковецької».
Єлисаветградський театр у якому 27
жовтня 1882 р. відбулась перша вистава
«Товариства українських артистів під
орудою М. Л. Кропивницького».
Нині Кіровоградський обласний
академічний український музично-
драматичний театр
ім. М. Л. Кропивницького.
Свою останню роль на сцені І. Карпенко-
Карий зіграв в Умані у середині січня 1907 року, де зі
своєю трупою брав участь одразу у десяти виставах. Це
були останні виступи талановитого актора.
Першою українською п’єсою, поставленою
1907 року у Вінніпезі (Канада), стала драма І. Карпенка-
Карого «Бурлака», наступною – комедія «Мартин Боруля»
(1908 р.), третьою – історично-побутова п’єса «Чумаки»
(1900р.) На сторінках англофранкомовних видань
Канади вміщено відгуки і рецензії на ці вистави.
Протягом десятиріч відгуки про творчість І.
Карпенка-Карого з’являлися в періодичних виданнях США,
Німеччини, Австрії, Аргентини.

За двадцять років творчої діяльності І. Карпенко-Карий написав 18 п'єс* різних
жанрів (психологічні драми, мелодрами, драматичні балади, сатиричні комедії, трагедії,
ліричні комедії, трагікомедії, гротеск, фарс).
*П'єси І. Карпенка-Карого:
Бурлака (1883),
Безталанна (1884),
Бондарівна (1884),
Розумний і дурень (1885),
Наймичка (1885),
Мартин Боруля (1886),
Гроші (1889),
Сто тисяч (1889),
Батькова казка (1892),
Паливода XVIII століття (1893),
Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895),
Понад Дніпром (1897),
Чумаки (1897),
Сава Чалий (1899),
Хазяїн (1900),
Гандзя (1902),
Суета (1903),
Житейськеє море (1904).
Укладач: Т. Первак

І сьогодні п’єси І. Карпенка-Карого не сходять зі сцени провідних театрів України.

Історію українського театру з другого десятиліття ХIХ ст. до другого десятиліття ХХ ст. можна
розділити на дві доби: до 1881 року, коли український театр не відокремився ще від польського та
російського (всі три театри працювали спільно й актори змушені були грати трьома мовами), й від 1881
року, коли український театр вийшов на свій самостійний шлях.
1882 року було створено перший український театр - Театр корифеїв. Засновником театру був Марко
Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола
Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Театр корифеїв
«Корифеї української сцени»
Київ, 1901
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру,
написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького,
Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеями
українського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром
Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/Театр_корифеїв
Термін «корифей» функціонує з античних часів. У грецькому театрі
корифеєм називався заспівувач у хорі. На українському ґрунті цей термін набув дещо
іншого лексичного відтінку і вживався в значенні «перший».
Іван
Карпенко-Карий
Михайло
Старицьки
й
Марко
Кропивницьки
й
Микола
Садовський
Панас
Саксаганський
Марія
Заньковецька

Колись на славу Україні,
Зродила мати трьох синів,
Дала крилята їм орлині,
Дала їм очі соколині
І душі, повні мрій і снів…
Садовський славний! Ти між нами
Отой орел, і в слові сім
Чи пізнає себе з братами,
Ширококрилими орлами,
Що штуки мир скорився їм?..
Мов той орел в краю блакиті, —
В просторі штуки чарівнім, —
Ширяєш ти по вільній хіті,
Підвладне все тобі в ті миті,
І ти живеш життям двійним…
І ось брати твої з тобою:
Карпенко старший – чарівник,
Що так звабляє всіх нас грою,
Що надихає й вас порою
І що відкрив нам свій тайник
Подій лукавства і зневаги,
Подій неправди огидних,
Великодушних діл відваги
І нищих духом переваги
Над кодлом сильних і грізних!..
А слава сцени — Саксаганський!..
Кого він з нас не чарував
Чи то в комедії селянській,
Чи то у драмі хуторянській, —
Яких він типів не вдавав?..
Живіть на славу Україні,
Чаруйте скрізь її синів.
І славні будете в родині, ‘
І як тепер, при сій хвилині.
Скрізь привітають трьох братів!..
Три брати
М. Рильський

Заповідник-музей «Хутір Надія»
Джерело: http://www.kokm.kr.ua/
Філія Кіровоградського обласного краєзнавчого музею –
заповідник-музей «Хутір Надія» – є однією з найвизначніших
історико-культурних пам'яток України. Садибу було засновано у
1871 році визначним українським драматургом, актором,
театральним та громадським діячем І. К. Тобілевичем (Карпенком-
Карим) на 11 гектарах землі, що дісталися у спадщину його
дружині, Надії Карлівні Тарковській. Саме на спомин про неї Іван
Карпович дав назву хутору.
Заповідник потопає у зелені дубів та інших дерев,
більшість з яких нагадують про перебування тут, на гостині у
драматурга, корифеїв українського театру М. Кропивницького, М.
Заньковецької, М. Старицького, М. Садовського, П.
Саксаганського, М. Садовської-Барілотті... До його комплексу
входять: батьківська хата, меморіальний будинок, приміщення
літературно-меморіального музею, парк-пам'ятка садово-
паркового мистецтва «Хутір Надія» і ставок.
У 1956 році «Хутір Надія» оголошено державним
заповідником-музеєм.
Під час святкування 125-річчя від дня народження Івана
Карповича Тобілевича за участю найвидатніших сучасних
українських письменників та діячів театру у 1970 році
започатковано щорічне свято театрального мистецтва –
«Вересневі самоцвіти», яке з 1990 року стало всеукраїнським.

Скульптор: О. Ковальов
1969 р.
Джерело: http://www.regionalmuseum.kr.ua/muzkh_u.html

Батькова хата

Будинок, побудований І. К. Тобілевичем

Кабінет І. К. Тобілевича
Рояль, що належав
родині Тобілевичів

«Хто не бував на хуторі Надія, що за 30 кілометрів
від колишнього Єлисаветграда, той не має навіть уявлення
про земний рай. Навколо – біднуватий на рослинність степ,
а тут – жива оаза. Столітні вже дерева, розкішні кущі й
трави, чисте, як кришталь, плесо дзвонкової води… Це диво
витворив Карпенко-Карий і присвятив його своєму
першому коханню – Надії Тарковській. Нині тут проводяться
всеукраїнські театральні фестивалі, хутір став місцем
паломництва туристів і навчальною базою – сюди
навідуються учні, студенти, учителі, письменники... А ще тут
є іменні дуби: «Дуб Саксаганського», «Дуб Марії
Заньковецької», «Маркові дуби» (Марка Кропивницького)...
Крислатими кронами вони торкаються небес, а міцним
корінням сягають у найпотаємніші глибини українського
степу, символізуючи собою і першу найголовнішу любов
Карпенка-Карого – драматургію. До нього вона була в
українській літературі принагідною й епізодичною; після
нього здобулася на професійний статус; професійним
відповідно став і український театр» /літературознавець,
професор Михайло Наєнко/

Щороку на хуторі «Надія» з довіри до лагідного
осіннього сонця розквітають синьоокі фіалки
Осінній день закутаний у тишу.
Цілує вітер сонячні уста.
Став у тумані спогади колише,
Вербовий берег ніжно пригорта.
Сюди на прощу - чи зима, чи літо -
Несемо душу в щирості ясній.
«Надії» рідній, сонцем обігрітій,
Вклоняємось. І пам’яті святій.
Тут прагнеш дива. І воно явилось.
Різь золоту осінню наготу
Фіалок очі в небо задивились,
Потвердивши нам істину просту:
Роки минають. І віки минають.
Листком осіннім бавиться вода.
Календарі тут влади вже не мають,
Тут вічність. Неба синь. І висота.
Шумлять дуби. Алина пломеніє.
Степ золотий. І стежка - золота.
Безсмертний дух великої надії
Крізь осінь фіалково розквіта.
Світлана Барабаш
Джерело: http://www.kokm.kr.ua/index.php/ua/statti-dovidki-informatsijni-povidomlennya/58-vidannya/370-
stezhkami-khutora-nadiya-naris

Незвичайний поліцейський секретар
Служачи секретарем поліції в Єлисаветграді, І. Карпенко-Карий
зумів завести на роботі незвичні порядки. Всі чиновники, наче змовившись,
перестали брати хабарі: ані кумівство, ані підкуп не мали жодної ваги,
справи вирішувались за чергою: бідний чи багатий, свій чи чужий – всі мусили
чекати однаково…
Шевчук В. О. Незвичайний поліцейський секретар / В. О. Шевчук // Із вершин та низин : кн. цікавих фактів із
історії укр. літ. / В. О. Шевчук. - Київ, 1990. – С. 223.
Репортаж до 165-річчя з дня
народження І. К. Карпенка-
Карого.
Повну версію сюжету дивись
тут.

«Пісні будять у мені бажання працювати»
Так висловлювався І. Карпенко-Карий, коли йшлося про українську народну
пісню. І справді, пісня допомагала письменникові в його творчому процесі, навівала
щасливі, плідні думки, і саме пісням він був зобов’язаний, що в нього з’являлося натхнення.
Подружився з народною піснею Карпенко-Карий ще з молодих літ. Часто просив
дружину, коли поралася вона біля хатнього діла, співати. Пісня була потрібна йому як
побудник нових думок, як тло до його словесних малюнків. Найбільше любив пісню про
двох сестер, убогу й багату, «Ой посаджу хмелю високого», пісню про Бондарівну, Саву
Чалого. Відтак джерелом його п’єс «Бондарівна», «Сава Чалий», «Лиха іскра» стала саме
народна пісня. /Шевчук В. О. «Пісні будять у мені бажання працювати» / В. О. Шевчук // Із вершин та низин : кн. цікавих
фактів із історії укр. літ. / В. О. Шевчук. - Київ, 1990. – С. 371-372./
Єдине оповідання
Цікаво, що І. Карпенко-Карий почав свою літературну діяльність не як драматург,
а як прозаїк. У 1881 році він написав оповідання «Новобранець», що було надруковане в 1883
році у першій частині українського альманаху «Рада». Там уперше з’явився псевдонім
«Карий», бо оповідання підписав письменник іменем «Гнат Карий». Пізніше він додав до
нього Карпенко, адже був він син Карпа. /Шевчук В. О. Єдине оповідання / В. О. Шевчук // Із вершин та низин : кн.
цікавих фактів із історії укр. літ. / В. О. Шевчук. - Київ, 1990. – С. 154./
У книзі «Корифеї українського театру» Софія Тобілевич пише: «В дитинстві
зародилась у Івана Тобілевича палка любов до геніальної шевченківської поезії. Його батько і
мати знали напам’ять багато віршів і пісень на слова Тараса Григоровича. Вони були
першими вчителями своїх дітей, прищепивши молодим серцям гарячу любов до поета».
Натхненний творами Кобзаря, І. Тобілевич писав про тяжке життя українського народу.
Велику роль у його особистому житті відіграла шевченківська п’єса «Назар Стодоля». Звідси
і з’явився псевдонім Карпенко-Карий, який поєднує в собі ім’я батька – Карпа – та
літературного персонажа п’єси Гната Карого. /науковий співробітник
заповідника-музею «Хутір Надія» Валентина Тобілевич/
Цікаві факти

«Мартин Боруля»
Основні колізії знаменитої п’єси І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» взято з
батькових розповідей. Судову справу про повернення родові Тобілевичів дворянства
вів довгі роки саме батько драматурга, що завдало йому немало неспокою, гризот та
грошових витрат. І все, здається, мало вирішитися, коли ж раптом хтось із писарів
довідався, що в давніх паперах позивач писався Тобілевич, а в нових Тобелевич –
батькові в дворянстві відмовили. Він мало не заслаб із горя. Зібрав докупи всі права,
герб, грамоту, зав’язав наглухо мотузком і заховав на спід скрині, щоб на них і не
дивитися. А в домі ніхто і словом не мав натякнути про те, щоб не тривожити батька.
Коли ж через багато років Іван Карпович прочитав батькові свою комедію «Мартин
Боруля», то старий слухав-слухав, а тоді з німим докором погрозив синові пальцем: в
очах у нього були сльози.
Шевчук В. О. «Мартин Боруля» / В. О. Шевчук // Із вершин та низин : кн. цікавих фактів із історії укр. літ. / В. О. Шевчук. -
Київ, 1990. – С. 325.
Руками головного
персонажа п’єси «Мартин Боруля»
Іван Карпович спалить документи на
дворянство. Проте насправді купа
документів про дворянство Тобілевичів
виявилася незнищенною. Вона
повністю збереглася до нашого
сьогодення та є вражаючою
пам’яткою імперської бюрократії.
Цікаві факти

«Силою свого таланту – таланту великого письменника – Карпенко-Карий
відчував, що настане інший час, прийдуть нові люди – сміливі, гарні, справжні, які й
створять нове життя, зовсім не схоже на те, яким жив Мартин Боруля» /український
театральний режисер, актор Гнат Юра/
«Іван Карпович Карпенко-Карий віддав своєму народові весь розум, всю
душу і серце. Він жив разом з майбутніми героями своїх безсмертних творів, з
героями, в яких спалахував протест проти гнобителів, що переростав у бунт, у
боротьбу за соціальну і національну свободу» /український театральний режисер, актор
Гнат Юра/
«Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се
відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се зрозуміє
кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру,
визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша
література…» /український письменник Іван Франко/
«… в особі Тобілевича (Карпенка-Карого) маємо неабиякого художника, що
вміє грати на струнах людської душі й держати її під чарами свого творчого натхнення.
Твори його не перестаріли та, певне, й довго ще не перестаріють, незважаючи на
прудку зміну інтересів і подій у сучасному житті…» /український публіцист, літературний критик
Сергій Єфремов/
Видатні особистості про Івана Карпенка-Карого

«Драматична творчість Карпенка-Карого – це найвище досягнення нашого
класичного театру, корифеїв, що стало школою для українських драматургів нового
часу» /український театрознавець Ростислав Пилипчук/
«Правдивість і простота. Мало є драматургів, до творчості яких можна було б
прикласти ці слова з таким правом, як до творчості І. Карпенка-Карого. Якщо додати до
цього ще глибочезне знання життя, прекрасне розуміння законів сцени і великий талант
скупими мазками малювати людські стосунки і людську психологію, то стане зрозумілим,
чому твори Тобілевича держаться і будуть держатись на нашій сцені» /український поет
Максим Рильський/
«…я не уявляю себе і свого світу без творів цього блискучого майстра. Та й
загалом сучасна драматургія немислима без «Хазяїна», «Ста тисяч», «Сави Чалого»,
«Мартина Борулі», «Безталанної»… Ці твори пройшли найважчий іспит – часом: він не
милує ні міністрів, ні президентів, ні двірників, бо воздає кожному за відомими тільки йому
заслугами» /український письменник Анатолій Крим/
Видатні особистості про Івана Карпенка-Карого

Івану Карповичу не судилося особисто брати участь у створенні нового
мистецтва – кіно, але деякі його драматичні твори стали основою для кінострічок.
Режисери: Гнат Юра, Олексій Швачко
Кіностудія: Національна кіностудія художніх
фільмів ім. О. Довженка
Постановка: Національний академічний
драматичний театр ім. І. Франка
Рік: 1953
Фільм-вистава «Мартин Боруля» Фільм-вистава «Сто тисяч»
Режисери: Гнат Юра, Віктор Іванов
Кіностудія: Національна кіностудія художніх
фільмів ім. О. Довженка
Рік: 1958

Режисери: Ісаак Шмарук
Кіностудія: Укртелефільм
Рік: 1966
Фільм-вистава «Безталанна» Фільм-вистава «Хазяїн»
Режисери: Олексій Ріпко, Юрій Некрасов
Постановка: Національний академічний український
драматичний театр ім. М. Заньковецької
Рік: 1979
«”Хазяїн” пройшов з великим успіхом. Всім дуже
подобається. Ніхто, навіть самі сильні критики, не находить
великих недочотів, крім деяких дрібниць, на котрі не варт
було б звертать уваги, але я і ті дрібниці виправив. Я сам
бачу, що це найкраща моя комедія… » І. Карпенко-Карий

Режисери-постановники: Алла Бабенко, Василь Вітер
Рік: 1983
Фільм-вистава «Житейське море» Фільм-вистава «Суєта»
Режисери-постановники: Юрій Некрасов
Рік: 1985

Метрична книга Арсенівської церкви села Максимівки
Великовисківської волості Єлисаветградського повіту Херсонської
губернії за 1845 рік із записом про народження та хрещення Івана
Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого).
Хутір «Надія»

1867 р.
І. Тобілевич з братом Миколою
1868 р.

1871 р.
1882 р.

1883 р. 1890 р.

Брати Тобілевичі з лікарем
О. Михалевичем.
м. Єлисаветград
1890 р.
1896 р.

1901 р.Кінець XIX-початок XX ст.

1904 р.1903 р.

Нещодавно знайдений знімок письменника,
зроблений на хуторі «Надія».
Літо 1907 р.
1905 р.

Художник: Фотій Красицький
Єдиний портрет драматурга з натури
Художник: І. Смичек

Корифеї на репетиції
Художник: А. Янєв
Корифеї українського театру
Художник: В. Федоров
Картинна галерея

Ескіз до картини «Родина Тобілевичів»
Художник: О. Логвинюк

З фондів заповідника-музею «Хутір Надія»

1. Іван Карпенко-Карий
народився і тривалий час
працював на:
Кіровоградщині;
Полтавщині;
Київщині;
Сумщині;
Харківщині.
3. Першу українську професійну трупу створив:
І. Карпенко-Карий у Бобринці;
М. Садовський у Харкові;
М. Старицький у Полтаві;
Г. Квітка-Основ’яненко у Києві;
М. Кропивницький у Єлисаветграді.
4. На дійсних фактах із життя сім’ї Тобілевичів створено п’єсу:
«Сава Чалий» І. Карпенка-Карого;
«Олеся» М. Кропивницького;
«Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого;
«Талан» Михайла Старицького;
«Наймичка» І. Карпенка-Карого;
2. Прізвище Тобілевичі об’єднує
таких митців:
Миколу Садовського;
Михайла Старицького;
Івана Карпенка-Карого;
Марка Кропивницького;
Панаса Саксаганського.
Театральна вікторина

Упізнай героя
1. «Котляревський мені без надобності!»
2. «Поети єсть сіль землi, гордiсть i слава того народа, серед
котрого з'явились; вони служать вищим ідеалам, вони піднімають
народний культ… Всі народи своїх поетів шанують, почитають і
ставлять їм пам’ятники!!!»
Пригадай, кому з героїв комедії «Хазяїн» І. Карпенка-Карого
належать ці слова: …
3. «Розумнi слова: або хазяйство, або смерть! Велика правда! Земля,
скот, вiвцi, хлiб, комерцiя, баришi - оце життя! А для чого ж тодi,
справдi, i жить на свiтi, коли не мать цього нiчого? Та краще гробаком
нечувственним родиться, анiж такою людиною, що про хазяйство не
дбає! Нехай Бог боронить, коли б у мене пропали тi грошi, що я маю,
- зараз би повiсився»
Терентій Гаврилович
Пузир – хазяїн, мільйонер
Петро Петрович Золотницький –
родовитий багатий пан
Феноген – права рука хазяїна

Розгадай ребуси
Які твори І. Карпенка-Карого зашифровані в ребусах:
Хазяїн Наймичка
Мартин
Сто тисяч
Боруля

Карпенко-Карий І. К.
   Будущина в руках нового покоління : вибр. твори / І. К. Карпенко-
Карий. – Київ : Країна Мрій, 2009. – 407 с. – (Бібліотека школяра).
   Бурлака : драма на 5 д. / І. К. Карпенко-Карий. – Київ : Мистецтво,
1955. – 76 с. – (Бібліотека української драматургії).
   Вибрані п'єси / І. К. Карпенко-Карий ; мал. Ю. П. Шейніса. – Київ :
Дніпро, 1976. – 301 с. : іл. – (Шкільна бібліотека).
   Вибрані п'єси / І. К. Карпенко-Карий. – Київ : Держлітвидав УРСР,
1962. – 447 с.
   Вибрані твори : Мартин Боруля. Сто тисяч. Хазяїн. Суєта /
І. К. Карпенко-Карий. – Київ : Мистецтво, 1989. – 256 с. – (Шкільна
бібліотека).

   Драматичні твори / І. К. Карпенко-Карий ; вступ. ст.,
упоряд. і приміт. Р. Я. Пилипчука. – Київ : Наукова думка,
1989. – 604 с. : іл. – (Бібліотека української літератури.
Дожовтнева українська література).
   Драматичні твори / І. К. Карпенко-Карий ; худож. оформ.
М. Я. Брязкуна. - Київ : Радянська школа, 1949. – 240 с. :
фотоіл. – (Шкільна бібліотека класиків).
   Майстер драми : драм. твори І. Карпенка-Карого /
І. К. Карпенко-Карий ; худож. П. Ткаченко. – Київ : Грамота,
2004. – 495 с. : іл. – (Шкільна бібліотека. Українська
література).
   Мартин Боруля : драма в 5 д. / І. К. Карпенко-Карий. –
Харків : Рух, 1926. – 70 с. – (Театральна бібліотека).
Твори Івана Карпенка-Карого з фонду Національної
бібліотеки України для дітей

   Наймичка : драма на 5 д. / І. К. Карпенко-Карий ; худож. О. Фаєр-
чук. – Київ : Мистецтво, 1945. – 77 с. – (Бібліотека української
драматургії).
   П'єси / І. К. Карпенко-Карий. – Київ : Молодь, 1965. – 354 с. : іл. –
(Шкільна бібліотека).
   П'єси / І. К. Карпенко-Карий. – Київ : Школа, 2006. – 319 с. –
(Бібліотека шкільної класики. Твори шкільної програми для
обов'язкового читання та вивчення).
   Розумний і дурень : комедія на 5 д. / І. К. Карпенко-Карий ;
худож. В. Лисецький. – Київ : Мистецтво, 1954. – 68 с. – (Бібліотека
української драматургії).

   Сава Чалий : трагедія в 5 діях і 7 картинах / І. К. Карпенко-
Карий. – Київ : Художня література, 1957. – 109 с. : іл.
   Хазяїн : комедія в 4 д. / І. К. Карпенко-Карий. – Харків : Рух,
1924. – 80 с. – (Театральна бібліотека).
   Хазяїн : комедія в 4 д. / І. К. Карпенко-Карий. – Київ :
Дніпро, 1978. – 149 с. : фотоіл.
   Хазяїн : драм. твори / І. К. Карпенко-Карий ; худож.-оформ.
А. С. Ленчик. – Харків : Фоліо, 2012. – 317 с.
   Хазяїн : драм. твори / І. К. Карпенко-Карий. – Харків :
Аргумент принт, 2012. – 287 с. – (Українська класична
література).

Мар’яненко І. І. К. Карпенко-Карий : 1845-1907 / І. І. Мар’яненко //
Корифеї українського театру : матеріали про діяльність театру корифеїв :
[збірник] / упоряд. І. О. Волошин. – К., 1982. – С. 189-209.
Панченко В. Хутір з ім’ям «Надія» / В. Панченко // Дивослово. -
2015. - № 7-8. - С. 52-60.
Петік Л. Унікальна родина Тобілевичів : українознавство / Л.
Петік // Палітра педагога. – 2012. – № 5. – С. 3-4.
Пильгук І. І. Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) : біогр. повість /
І. І. Пільгук. – Київ : Молодь, 1976. – 295 с. – (Життя славетних ; Вип. 32).
Скрипник І. П. Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич) : літ.
портр. / І. П. Скрипник. – Київ : Державне видавництво художньої літератури,
1960. – 111 с.
Театр як доля : Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) : Софія Русова,
Сергій Єфремов, Дмитро Чижевський... / [упоряд. О. В. Чуднова]. -
Кіровоград : Імекс, 2012. - 365 с. : фотоіл. - (Єлисаветградське коло).
Творчість І. Карпенка-Карого : слово і дія через віки : зб. наук.-
метод. праць / ред. кол. : О. І. Безгін та ін. - К. : Компас, 2005. - 191 с.
Якщо ти хочеш більше дізнатися про життя та творчість
Івана Карпенка-Карого, радимо ознайомитися з наступними
джерелами:

http://www.karpenkokarymuseum.kr.ua/

http://www.regionalmuseum.kr.ua/muzkh_u.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/wiki/Іван_Карпенко-Карий

http://library.kr.ua/kray/abrys/karpenko/

http://library.kr.ua/elib/tobilevych_sv/

http://www.chl.kiev.ua/default.aspx?id=1944

http://ru.calameo.com/books/0
028742817f81691a3ae7
http://catalog.odnb.odessa.ua/ON
NB_ec/NashiVid/sPersonalii/karpenk
o_karui.pdf

http://library.kr.ua/kray/abrys/index.html

http://librarychl.kr.ua/kn_in/kropevnuc/teatr_korif.php
http://librarychl.kr.ua/pro_bib/bibl_korif.php

http://www.kinder.mksat.net/inform_i_bd/teatr2/index.html

http://www.chl.kiev.ua/elibrary/Book/Show/126
http://www.chl.kiev.ua/elibrary/Book/Show/125

http://elib.nplu.org/collection.html?id=165

https://sites.google.com/site/openbookclassic/ukraienska-literatura/karpenko-karij-i-k

http://www.ex.ua/2864122
Дивись в мережі Інтернет
Фільм розповідає про сім’ї Тобілевичів і Тарковських, які дали світовій
культурі видатних діячів літератури, театру, кіно.
Дві сім’ї
Режисер: С. Маслобойщиков
Кiностудiя: Контакт
Рік: 2000

Фото з сайтів:
https://uk.wikipedia.org/
http://karpenko-kary.blogspot.com/
http://library.kr.ua/
http://www.regionalmuseum.kr.ua/
Укладач: С. Кисельова
Редактор: О. Кадькаленко
…Карпенку-Карому
…Недавно те було, як ти
З своїми рідними братами
Вітав у нас... І перед нами,
Мов по весні, почав цвісти
Різномаїтий той садок
Твоїх глибоких дум, гадок,
Гарячим серцем та душею
На світ появлених тобою.
Кого не бачили ми там?
І «Наймички» лихую долю,
І «Безталанну» з її горем...
Страждання... муки... регіт... гам...
Та витівки життя людського,
На лихо наше, більше злого,
Ніж доброго, — і ті надії,
Що ними люде серце гріють.
Все те пройшло тут перед нами —
Живе, яскраве, та блискуче,
Мов промінь сонячний з-за тучі,
Чи світ зорі поза горами...
І ми, милуючись, раділи,
Що те, чого ми так хотіли,
Прийшло до нас і жити буде,
Поки живуть на світі люде…
Панас Мирний
Київ, 2015

Гордість української драматургії: Іван Карпович Карпенко-Карий

Recommended

Recommended

More Related Content

What's hot

What's hot (20)

Similar to Гордість української драматургії: Іван Карпович Карпенко-Карий

Similar to Гордість української драматургії: Іван Карпович Карпенко-Карий (20)

More from НБУ для дітей

More from НБУ для дітей (20)

Recently uploaded

Recently uploaded (16)

Гордість української драматургії: Іван Карпович Карпенко-Карий