...

1. ПОВІДОМЛЕННЯ УЧНІВ ПРО ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНІ ЕПОХИ
1. Античність. Слово «античний» походить від латинського слова «давній». Античним
світом вчені називають групу рабовласницьких держав (тобто таких, значну частину
продуктивних сил яких складали раби). Це — перш за все міста-держави, що були створені
грецькими племенами, а ще Рим, союз рабовласницьких держав Італії — країни, що склалися
у 1 тисячолітті до нашої ери на узбережжі Середземного моря.
2. Середньовіччя - період європейської історії від 5 століття (падіння Римської
імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації, кінець 15
століття — початок 16 століття. За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше
відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.).
3. Відро́дження, або Ренеса́нс (фр. «Відродження») — культурно-філософський рух
кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму.
Специфіка культури доби Відродження:
- відродження інтересу до Античності;
- обґрунтування права науки і розуму на незалежність від церкви;
- світський характер культури та літератури.
4. Баро́ко (від порт. та фр. перлина неправильної форми) — стиль у європейському
мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 —
кінця 18 ст. Культура та література бароко позначена прагненням вразити читача пишним
оздобленням твору, відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу, алегоризмом,
різкими контрастами, тенденцією життєсвердного сприйняття дійсності, вираженням
просвітницької тематики.
5. Класици́ зм (від лат. зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив
про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.)
Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася
ідеальною, класичною, гідною наслідування.
6. Просві́тництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний,
антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII
століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, — вважали
метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до
принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права.
7. Романтизм - ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці 18 століття
у Німеччині, Великій Британії й Франції, поширився на початку 19 століття в Російській
імперії, Польщі й Австрії. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму,
відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини; увага до
особистості, її індивідуальних рис; неприйняття буденності й звеличення «життя духу»;
наявність провідних мотивів самостійності, світової скорботи (національної туги) та
романтичного бунту, нескореності; історизму та захоплення фольклором.
8. Реалі́зм (лат. «суттєвий», «дійсний», «річ») - стиль і метод у мистецтві й літературі. Цей
стиль прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття
реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво,
але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність
реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому
його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він
актуальний понині.

2. 9. Модернізм — це сукупність мистецьких напрямів та стилів, які утвердилися наприкінці
XIX— початку XX століття разом із новим розумінням людини, коли істотним стає все
нетипове, особистісне.
Характерним для модернізму є пристрасть до зображення дійсності як абсурду й
хаосу; особистість подається в контексті відчуження її від соціуму, закони якого
сприймаються нею як такі, що є ірраціональними та алогічними, і не пізнаються. Не існує
одностайної думки щодо виникнення модернізму. Тривалий час вважалося, що зародився він
у Франції в 70-х роках XIX століття, а проявами модернізму були імпресіонізм і символізм.
Справжнім розквітом модернізму стали 20-30-ті роки, коли він поширився за межі Європи,
насамперед у США.
10. Постмодерні́зм (фр. після модернізму) — світоглядно-мистецький напрям, що в останні
десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт
постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем —
світоглядно-філософських, економічних, політичних. Постмодерністи, завдяки гіркому
історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні
ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути,
систематизувати його.