Історія України, 11 клас

1. ДРУГА ПОЛОВИНА 60-Х – ПОЧАТОК 80-Х РОКІВ 20 СТ.
Мета: розкрити причини активізації опозиційного руху у другій
половині 60-х на початку 70-х років 20 ст, охарактеризувати методи
боротьби дисидентів, прослідкувати еволюцію дисидентського руху в
Україні з ІІ-ї пол. 60-х до поч. 80-х років, ознайомити учнів з основними
постатями українського дисидентського руху, показати їх вклад в
наростання національно-визвольного руху на Україні;
виховувати в учнів почуття національної гідності, здорового
патріотизму, гордості за тих, хто виступив на захист української історії,
мови, культури а разом з тим і права українського народу на власну
державу, хто ціною власного життя протистояв тоталітарній
комуністичній системі;
удосконалювати навички роботи з документами, вміння аналізувати,
співставляти факти та робити висновки.

2. ПЛАН УРОКУ
І.Причини активізації опозиційного руху в другій половині 60-х – на
початку 70-х років.
2.Методи боротьби дисидентів.
3.Форми діяльності дисидентів у середині 70-х – на початку 80-х років.
4.Їх імена вкарбовані в історію України.
Чи можна стверджувати, що масові арешти українських
дисидентів в 70-х роках 20 ст. означали поразку опозиційного
руху.
ПРОБЛЕМНЕ ПИТАННЯ УРОКУ

3. ХІД УРОКУ
І.Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів
1.Хто такі дисиденти?
2.Назвіть відомих дисидентів ІІ-ї пол. 50-х – І-ї пол. 60-х років.
3.Які умови сприяли появі і розвитку дисидентського руху в Україні?
4.Охарактеризуйте форми діяльності дисидентів .
Відповідаючи на дані питання, учні використовують знання, набуті
при вивченні теми «Зародження дисидентського руху в Україні та
його особливості»(за підручником О.І.Пометун, Н.М.Гупан. Історія
України. Рівень стандарту. Київ, Освіта, 2011, §18.)

4. 1.Причини активізації опозиційного руху в другій половині 60-х – на початку 70-х
років.
Завдання для учнів.
Прочитайте п.1 §23. Дайте відповідь на питання.
ІІ. Пояснення нового матеріалу.
Бурхливе, суперечливе, динамічне «хрущовське» десятиріччя підштовхувало процеси
оновлення суспільної свідомості, що об'єктивно визрівали. Цей імпульс був настільки сильним,
що під його впливом у другій половині 60-х — на початку 70-х років така форма духовної опо-
зиції, як дисидентство зміцнюється та активізується. Відхід від політики лібералізації і
порушення людських прав, поверхова й непослідовна за своїм змістом хрущовська «відлига»
принесли українській національно свідомій інтелігенції великі сподівання й гіркі розчарування.
Основними учасниками дисидентського руху були молоді інтелектуали. Передова молодь, що
відчула смак свободи, не хотіла зупинятися і прагнула подальшої демократизації суспільства.
Ця хвиля піднесення опозиційного руху була пов'язана зі зміною політичного курсу нового
керівництва СРСР.
8 посиленням у другій половині 60-х років ідеологічного тиску на громадську думку в офіційній
літературі почали виправдовувати «культ особи» та виголошувати гасла неосталінізму. Більш
прискіпливо запрацювала літературна цензура, що перекривала канали легальної публікації
творів, які не відповідали офіційній ідеології. Розпочалися репресії проти інакодумців. У 1965 р.
прокотилася хвиля арештів серед діячів культури: у Києві, Одесі, Львові, Тернополі, Івано-
Франківську.

5. 2.Методи боротьби дисидентів.
МЕТОДИ БОРОТЬБИ ДИСИДЕНТІВ
Написання листів-
протестів до
керівних органів
УРСР, СРСР,
міжнародних
організацій, урядів
демократичних
країн.
Вивішування
синьо-жовтих
прапорів,
розповсюдженн
я листівок.
«Самвидав»
Друкування
науково-
публіцистичних
праць критичного
спрямування на
гострі соціально-
політичні,
національні та
екологічні теми.
Створення
правозахисних
організацій.
Чи могли дисиденти досягнути своєї мети у радянському суспільстві,
використовуючи подібні методи. Чому?

6. Надгробок В.Стуса в Києві
на Байковому кладовищі.
З листа В. Стуса до Президії Верховної Ради СРСР, 1976 р.:
«Я, український літератор, репресований за політичними
мотивами в січні 1972 р. Я обстоював демократизацію — це
було розцінено як спроба сплюндрувати радянський лад;
моя стурбованість кризисним станом української культури
була кваліфікована як націоналізм.
Репресії 1972 р. показали, що в дискусії з українськими
„дисидентами" влада не знайшла більш переконливих
аргументів, ніж застосування сили, а умови в таборах
переконали в тім, що простір застосування цієї сили не знає
меж. Рік тому я вже знаходився на межі смерті. Залишатися
підданим СРСР більше не вважаю для себе можливим, а
тому прошу виселити мене за межі країни, в якій мої людські
права безцеремонно нехтуються».

7. У квітні 1967 року підготував збірку «Лихо з розуму» про 20
засуджених дисидентів, за що був засуджений до трьох років
ув’язнення. Повернувшись з тюрми, в 1970 році почав випуск
журналу «Український вісник», який поряд з часописом «Воля і
Батьківщина» Українського національного фронту був
найхарактернішим зразком тогочасного «самвидаву». В 1972
заарештований вдруге. В 1980 році черговий раз його ув’язнюють.
Лідер Народного Руху України, народний депутат. Загинув в
автокатастрофі 25 березня 1999 року.
За 1970-1974р.р. дисидентам вдалось випустити 8 номерів
«самвидавського» журналу «Український вісник»

9. «Український вісник», заснований
В.М.Чорноволом.

10. Об’єднана партія визволення України (ОПВУ) розпочала діяльність в 1955 році в Івано-
Франківській області. Її членами були молоді робітники та студенти: Богдан Германюк, Ярема
Ткачук, Богдан Тимків, Мирослав та Василь Площаки, Іван Струтинський , Микола Юрчик, Іван
Конєвич та інші. Ця організація створювалась на засадах ОУН, але її діяльність була суто
пропагандистською. ОПВУ проводила агітаційну роботу серед населення, поширювалися
листівки, віддруковані на друкарській машинці, мала свій статут, програму і текст присяги.
Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) – перша підпільна організація партійного
типу в Україні повоєнного періоду, що після поразки ОУН-УПА вдалася до ненасильницьких,
правових методів здобуття незалежності. УРСС можна вважати першою саме дисидентською
організацією і за засобами боротьби, і за метою. Створена на Львівщині в 1959 році за
ініціативою юриста Левка Лук’яненка та партійного працівника Степана Віруна. Згодом до них
приєднуються Василь Луцьків та Олександр Лібович. У 1960 році Левко Лук’яненко залучає до
організації адвоката Івана Кандибу. Згодом до організації ввійшли Йосип Боровницький та
Іван Кипиш. До 1961 року група нараховувала близько 10 чол.
Український Національний Комітет (УНК) – дисидентська підпільна організація, що діяла
в період 1957 – 1962 років на території Львівської та Рівненської областей.
Український Національний Фронт (УНФ)- назва кількох нелегальних політичних
організацій, що діяли на Західній Україні в 1960-1970-х роках. До організації входили: Дмитро
Квецко, Зеновій Красівський, , Мирослав Мелень .

11. Комуністична система активізувала боротьбу проти учасників дисидентського
руху в Україні. В 1965 році загалом було кинуто до тюрем більше 20 представників
української інтелігенції. Всім було пред’явлено стандартне звинувачення –
«антирадянська націоналістична діяльність».
Святослав Караванський
Опанас ЗаливахаБогдан ГориньМихайло ГориньЛевко Лук’яненко Валентин Мороз
В’ячеслав Чорновіл

12. 3.Форми діяльності дисидентів у середині 70-х – на початку 80-х років.
Чотири основні течії в українському дисидентському русі.
САМОСТІЙНИЦЬКА, представники якої входили до таких політичних
об’єднань, як Об’єднана партія визволення України (1953-1958 р.р.),
Український національний комітет (1957-1961 р.р.) та ін. боролись за
державну незалежність України шляхом агітації за вихід її зі складу СРСР.
НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЦЬКА, представлена колишніми
шістдесятниками, які вимагали духовного і культурного відродження народу
, збереження і примноження традицій , мови, правдивого висвітлення
історичного минулого, виступали проти незаконних арештів, за надання
українській мові статусу державної в республіці.
ПРАВОЗАХИСНА, учасники якої виборювали права людини, вимагали
дотримання Конституції та законів, ідей гуманізму та демократії, свобод і
прав людини, захищали права національних меншин.
РЕЛІГІЙНА, представники якої виступали за свободу совісті населення та
захист прав заборонених конфесій, вільне здійснення релігійних обрядів,
повернення відібраних державою храмів та відбудову зруйнованих,
звільнення засуджених за віру, реабілітацію страченого духовенства.

13. АРЕШТИ 1972-1973 РОКІВ
Євген Сверстюк
Іван Світличний
Ігор Калинець
Ірина Калинець Микола Плахотнюк Надія Світлична Сергій
Параджанов

14. Василь СтусІван Дзюба
В’ячеслав
Чорновіл
Василь Лісовий
Євген Пронюк
Леонід Плющ
АРЕШТИ 1972-1973 РОКІВ

15. Іван Кандиба Микола
Руденко
Левко
Лук’яненко
Оксана
Мешко
Олекса Тихий
Олесь
Бердник
Петро
Григоренко
Мирослав Маринович
Ніна Строката-Караванська
Українська громадська група сприяння
виконанню Гельсінських угод, відома також
якУкраїнська Гельсінська група (УГГ), об'єднання
діячів українського правозахисного руху,
утворене в Україні 9 листопада 1976.
Микола
Матусевич

16. За активну участь в роботі Української Гельсінкської Групи в 1977 році був засуджений
як «особливо небезпечний рецидивіст» Левко Лук’яненко (10 років таборів та 5 років
заслання). Депутат Верховної Ради України. Герой України.

17. Степан Ількович Хмара. В 1980 році був засуджений
до 7 років таборів та 5 років заслання. В1990 році
стає заступником голови УРП. З 1992 по 2001 рік –
голова Української Консервативної Республіканської
Партії. Народний депутат України 1-го, 2-го та 4-го
скликань. Герой України (2006).

18. Домашнє завдання.
1.Чи можна стверджувати, що масові арешти українських дисидентів в 70-х
роках 20 ст. означали поразку опозиційного руху.
(Учні, опираючись на вивчений матеріал, висловлюють свої думки щодо
проблемного питання уроку).
Повторення
2. В чому, на вашу думку, заключався героїзм українських дисидентів?
3. Назвіть українських дисидентів. Та вкажіть, з якими подіями, фактами,
процесами української історії пов’язані їх імена (слайд №19).
Кажуть, що без дисидентів 60-70-х не було б ні 16 липня 1990, ні, тим більше,
24 серпня 1991 року. Аргументуйте свою точку зору.
Опрацювати §23. Виконати завдання на ст. 178-179