Ще за життя його називали «корифеєм українського музичного мистецтва, який виріс із глибинних і чистих джерел народнопісенної культури». Музично-організаторська, концертно-виконавська, композиторська, педагогічно-громадська діяльність Григорія Гурійовича Верьовки становить цілу епоху в українській музичній культурі. Ім’я Григорія Верьовки прославило Україну у світі як пісенну країну. Митець присвятив своє життя та талант народній і сучасній пісні. Як композитор і диригент він постійно шукав нові форми виконання композицій, створив оригінальний жанр і свою оригінальну музичну мову. Верьовка зробив значний внесок у розвиток жанру обробки народної пісні, значно поповнивши скарбницю української музичної фольклористики. «Твори музичного діяча, позначені барвистістю мелодій, яскравістю колориту і неповторною оригінальністю, й досі не втратили своєї свіжості», – зазначають музикознавці. Але насамперед митець прославився як художній керівник і головний диригент організованого ним у 1943 р. Українського народного хору (з 1965-го хор носить ім’я Григорія Верьовки). Цей талановитий колектив, нині знаний не лише в нашій країні, а й на різних континентах, активно популяризує українське музично-хорове та хореографічне мистецтво. Віртуальна виставка «Чародій української пісні», підготовлена відділом мистецтв ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва присвячена 125-річчю видатного маестро – Григорія Гурійовича Верьовки.

1. Чародій народної пісні
(до 125-річчя від дня народження Григорія Верьовки)

2. Григорій Гурійович Верьовка – видатний композитор, хоровий
диригент й педагог народився 25 грудня 1895 р. у м. Березна
Чернігівської області в родині селянина-ремісника.
У 1916 р. закінчив Чернігівську духовну семінарію.
У 1918–1921 рр. навчався теорії композиції в Київському музично-
драматичному інституті ім. М. Лисенка по класу Б. Яворського, диригування
– по класу А. Орлова.
З 1919 р. працював у Народній консерваторії Товариства народного
театру і мистецтв, як директор і педагог, керівник самодіяльних хорових
гуртків. Знавець фольклору й активний його збирач.
В 1923–1929 рр. викладав у Київському музично-драматичному інституті
ім. М. Лисенка. З 1931 р. – у Київській консерваторії (з 1947 р. – її професор).
З 1941–1945 рр. – старший науковий співробітник Інституту фольклору
АН УРСР.
З 1943 р.– художній керівник і головний диригент Державного
українського народного хору.
У 1948–1952 рр. очолював правління Спілки композиторів УРСР.
Помер Григорій Верьовка 21 жовтня 1964 р. у Києві.

3. Ященко, Л. Григорій Гурійович Верьовка : нарис про життя і творчість /
Л. Ященко. – Київ : Видавництво Академії наук Української РСР, 1963. – 62
с. : ноти.
Прижиттєве видання про знаного
композитора й мистецького діяча,
чиє ім’я добре відоме й нині в
Україні й за її межами.
Окрім біографічних відомостей і
аналізу мистецької творчості
Григорія Верьовки, ця книжка
сьогодні дає уявлення, як складно
було працювати українському
митцеві в умовах радянських
заполітизованих реалій…

4. Григорій Верьовка : спогади / упоряд. Я. Клименко. – Київ : Музична
Україна, 1972. – 220 с. : іл.
Видання містить розповіді,
спомини товаришів, які мали
щастя спільно працювати,
творити, дружити, сповнюючись
глибоких вражень від яскраво
обдарованого художника –
фахівця хорової справи,
композитора, збирача й
інтерпретатора, пропагандиста
народного мелосу і чарівної
музики – Григорія Гурійовича
Верьовку.

5. Козак, С. Григорій Верьовка : біографічна повість / С. Д. Козак. – Київ :
Молодь, 1981. – 232 с. : іл. – (Уславлені імена).
Книга присвячена українському
композиторові і хоровому диригенту,
народному артисту УРСР Г. Г.
Верьовці, чиє ім’я носить
Національний заслужений
академічний український народний
хор сучасної України.
В хронологічному порядку подані
основні дати життя і творчості митця,
а також перелік всіх його творів.

6. Приходько, О. Григорій Верьовка : 1895–1964 : композитор, хоровий
диригент / О. Приходько // Діячі України. – Київ : Артбук, 2016. – С. 36-37.

7. Григорій Верьовка : вибрані хорові твори / упоряд. Г. Я. Гембера. – Київ :
Музична Україна, 2086. – 72 с.
Григорій Верьовка – фундатор
професійного хорового мистецтва
України. Він глибоко вивчав самобутні
явища гуртового народного співу,
розглядав їх в історичному аспекті,
пов’язував зі всією культурою народу і на
підставі усіх спостережень вивів
неповторну, єдину в світі звукову палітру,
притаманну тільки народному хорові
манеру співу, специфічний почерк «хору
Верьовки», по якому, з однієї проспіваної
фрази пізнавався хор.

8. Верьовка, Г. Г. Українські народні пісні для хору / упоряд. Е. П.
Скрипчинська – Київ : Мистецтво, 1966. – 98 с.
Верьовка як композитор працював
переважно в царині хорової масової пісні,
займався обробками народних пісень.
Твори митця широко популярні стали
істинно народними: присвячені
українським людям, рідній землі,
жартівливі та патріотичні пісні. Віддав
належне ідеологічному дискурсу,
створивши пропагандистські пісні, пісні,
що оспівують каторжну працю на
будівельних об'єктах тощо.
Серед творів великої форми кантата
«Ми ковалі своєї долі» на слова поета
Павла Тичини і т. д.

9. Романси
«Подивилась ясно», «По один бік верби», «Співає стежка на город», «Зелена
неділя» (сл. П. Тичини, 1919-20); «Хтось мене ще пам’ятає» (сл. О. Олеся, 1919-
20); «На хуторі» (сл. П. Тичини, 1922—23); «Закружляли в вітрі золотому» (сл. М.
Рильського, 1925); «Я знаю» (сл. Є. Плужника. 1925); «На червоній на весні» (сл.
А. Акопяна, пер. П. Тичини, 1925); «Сміхом і піснями зацвісти» (сл. В. Сосюри,
1931); «Ой не п’ються пива, меди» (сл. Т. Шевченка, 1934); «Перед картиною
Айвазовского» (сл. О. Туманяна, перекл. П. Тичини, 1939); «Чайка» (сл. М.
Стельмаха, 1943); «Туга за Україною» (сл. Т. Масенка, 1943); «Слово матері» (сл.
С. Кудаша, перекл. П. Тичини, 1943); «Десь на дні мого серця» (сл. П. Тичини,
1962).
Інструментальні твори
для малого симфонічного оркестру – сюїта «П’ять народних пісень» (1929); для
симфонічного оркестру – «Вулична інтермедія» (1930); для скрипки і фортепіано
– Соната (1932); «Лірична пісня» (1933); для 2-х скрипок і фортепіано – обр. укр.
народних пісень (1934); для оркестру народних інструментів – обр. «Плескач»
(1935).

10. Єгорова, З. Він в пісню душу перелив : [про виступи Державного
Заслуженого українського народного хору імені Г. Верьовки в Україні і за її
межами. Понад 50 років колектив щедро дарує своє неповторне мистецтво
мільйонам шанувальників по всьому світу. З 1964 року хор незмінно носить
ім’я свого засновника – талановитого композитора, диригента, педагога
Григорія Гурійовича Верьовки] / З. Єгорова // Голос України. – 2020. – 25
лист. – С. 11.

11. Шершель, Л. «Мости єднання» народів він прокладав…піснею : 25 грудня
– день народження всесвітньо відомого українського композитора і хорового
диригента Григорія Верьовки / Л. Шершель // Демократична Україна. –
2018. – 26 груд. – С. 9.
Григорій Гурійович Верьовка –
талановитий хормейстер, диригент,
композитор і дослідник українського
музичного фольклору. Він спирався у своїй
творчості на традиції народного співу та на
носіїв цієї традиції. Збагачував хоровий
стиль засобами музично-
інструментального й хореографічного
мистецтв, застосував елементи
театралізації, сценографії. Та найголовніше
– Верьовка усвідомлював хор як художню
цілісність.

12. Кушнірук, О. Світ тримається на пісні : Національний заслужений
академічний український народний хор ім. Г. Верьовки святкує 75-річчя / О.
Кушнірук // День. – 2018. – 12 вер. – С. 11.

13. Кавунник, О. Народна пісня – душа України / О. Кавунник // Музика. –
2018. – № 6. – С. 16-17.
Авдієвський Анатолій
Тимофійович від 1966 року –
директор, художній керівник і
головний диригент Заслуженого
академічного українського
народного хору імені Григорія
Верьовки.
Він понад 53 роки підтримував
мистецький імідж колективу
створений Григорієм Верьовкою.
В ошатному національному
вбранні, у неповторній виконавській
манері співу, репертуарі з понад 1000
народних пісень з різних регіонів
України хор об‘їздив весь світ,
викликаючи непідробний подив і
приємні враження різних народів.

14. Перепелюк, В. М. Повість про народний хор : сторінки з щоденника / В. М.
Перепелюк . – Київ : Музична Україна, 1970. – 260 с.
Книга є своєрідним літописом
становлення і творчої діяльності
українського народного хору імені
Григорія Верьовки. Твір складено із
щоденникових записів ветерана хору,
відомого бандуриста, нашого земляка
Володимира Перепелюка.

15. Співає український народний хор ім. Г. Верьовки [Ноти] / авт.-упоряд. А.
Т. Авдієвський – Київ : Музична Україна, 2005. – 275 с.
Діапазон репертуару хору – від етносу
й фольклору до класичних обробок a
cappella та пісень сучасних
композиторів, від вокально-
хореографічних сцен, композицій та
народних дійств до фольклорної опери
Євгена Станковича «Цвіт папороті», в
якій народні мотиви вдало
синтезуються з сучасними прийомами
композиторського письма та
аранжування.
Колективу стало доступним і
підвладним те, що раніше в народному
хорі здавалося неможливим.

16. Співає український народний хор ім. Г. Верьовки [Ноти] : пісні народів
світу / упоряд. Р. І. Мироненко. – Київ : Музична Україна, 1987. – 112 с.
«Ми взяли собі за традицію,
від’їжджаючи до тієї чи іншої країни,
готувати пісні її народу», – розповідає
керівник хору. Відгуки преси вражали
захопленням, оптимізмом, високими
професіональними оцінками.
Пісні народів світу, що ввійшли до
пропонованого збірника були відзначені
«Золотим диском» Всесоюзної фірми
«Мелодія». Їх подано в перекладах на
українську мову.

17. Грамплатівки пісень у виконанні хору Григорія Верьовки

18. Відзнаки та нагороди
У 1948 р. Григорія Верьовку за тривалу концертну діяльність відзначено
Сталінською премією.
У 1960 р. став народним артистом УРСР.
У 1967 р. на батьківщині композитора у смт. Березні споруджено пам’ятник
– бюст із оргскла на чотирикутному постаменті висотою 2,4 м., що
спирається на залізобетонний стилобат (скульптор О. О. Мельничук,
архітектор В. М. Онащенко).
За успіхи у творчій та концертній діяльності Верьовку було відзначено
Державною премією СРСР (1948 р.), Державною премією УРСР ім. Т.
Шевченка (1968 р., разом з Анатолієм Авдієвським). Народний артист УРСР з
1960 р.
Нагороджено орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора,
орденом «Знак Пошани», медалями.
У 1974 р. іменем Григорія Верьовки була названа вулиця в місті Чернігів.
У 1983 р. на фасаді будинку колишньої Чернігівської духовної семінарії, де
у 1910–1916 рр. навчався Григорій Верьовка, було встановлено мармурову
меморіальну дошку.
У 2011 р. іменем Григорія Верьовки була названа одна з вулиць Києва.

19. Підготувала завідувачка відділу мистецтв Н. А. Войтюк