герої сучасності серед нас

1. 1
Тростянецька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №3
Реферат
на тему «Герої сучасності
серед нас»
2017 рік

2. 2
План
Вступ. ...................................................................................................................4
1. Війна. Пам'ять! Гірка пам'ять війни! ...............................................................5
1.1. Герої сучасності серед нас .............................................................................7
1.2. Олександр Мирошніченко - гордість нації ....................................................9
Висновок.................................................................... Error! Bookmark not defined.
Використані джерела..........................................................................................12

3. 3
Вступ.
Україна моя у вогні,
у земному раю стріляють.
Розлетілись, мовчать солов’ї –
темні воронив небі кружляють.
Україна кайдани рве,
кращі хлопці стають до зброї.
Лютим звірем душа реве,
не бояться вогню герої.
Україна моя у вогні… Лунає з дня в день з вуст мільйонів українців.
Вже три довгих роки ми мусимо боронити нашу землю від російської
агресії. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати
батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив
життя земне починаючи з 2013 р. Ця подія сколихнула весь світ, не
залишила байдужою жодної душі.
Чи замислювалися ми до цього часу, що насправді є патріотизмом,
чи справді ми любимо так свою Батьківщину? Найсвятішими для
кожного з нас є слова: Україна, Батьківщина, адже це не тільки наша
держава, а й рідна домівка ,і те місце, де ти народився і виріс, де минули
найкращі роки твого життя.
Нема життя без України, бо вона - мати, яку не вибирають, бо вона
- це доля, яка випадає раз на віку, це пісня, яка вічна на цій землі.
Багатовікова історія українського народу, на долі якого було досить
лиха, майже кожного століття, як свідчать джерела, розпочате
голодними війнами, чужоземними навалами. Важко назвати країну, яка
пережила б те, що пережила Україна за більш ніж півтисячолітнє
поневолення.
Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те
місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з

4. 4
дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській
оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її
велике «Я», з якого починається людина, родина, Батьківщина і вся
наша велична й неповторна у світі Україна. Немає держави без народу.
Якщо розсіється по чужих краях народ, українськанація, то і держави не
стане. На вільне місце прийде хтось інший та створить якусь іншу
державу.
Україна – наша Батьківщина. Василь Симоненко писав: «Можна все
на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!»
1. Війна. Пам'ять! Гірка пам'ять війни!
Війна - найбільше з лих
І виростають покоління,
Котріне чули тишини.
О, найстрашніше з літочислень
Війна - війною - до війни!
/ Л. Костенко /
Війна. Просто слово. П'ять літер. Але скільки асоціацій пробуджує в
нас воно! Біль, героїзм, патріотизм, туга за близькими людьми,
ненависть та любов...
Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить
мозок, збуджує уяву. Пам'ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози
матерів? Поминальний дзвін та тепло від свічки.
Велика Вітчизняна…Давно заросли травою окопи. Давно сіють
пшеницю на землі, яка колись горіла і стогнала. А люди… Людям досі
болять завдані війною рани. Дорогою ціною заплатив український
народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945

5. 5
років. Не щезне з пам’яті людської, не піде в забуття великий подвиг
нашого народу– його битва і його перемога над фашизмом. Хіба можна
забути тих, хто поліг у полях, хто віддав своє життя за щастя інших?
На захист Вітчизни піднявся весь народ, від малого до великого.
Багато пішло добровольцями на фронт. Молоді люди дописували собі
роки, тільки б потрапити на передову воювати з ворогом, не дозволити
йому топтати рідну землю.
Страшними видіннями починалось дитинство народжених у роки
війни. Випалені поля. Дерева, що ростуть корінням в небо. Розломи
кам’яних скель. Обезглавлені люди. Що може бути страшнішого? Що
впало дитині в сон? Яке перше слово прийшло до них – «мама» чи
«війна»?
Чи є містечко у Європі, де не було б безіменної могили – могили
Невідомого солдата? Його ім’я загубилося на фронтових шляхах
Великої Вітчизняної, його біографія – єдине слово – солдат.
Пройдуть роки. Не буде в живих і нашого покоління, але хтось із
вдячності йтиме сюди… Бо пройдуть роки, століття, але вічний вогонь
пам’яті не погасять вітри перемін, не зітруть століття. І в Україні не було
сім’ї, яку б не торкнулося горе, що несла війна. Згадайте села, що
згоріли, стерлися з лиця землі, міста розорені, але не підкорені, згадаймо
про кожну вулицю, про розбиті мрії і нездійснені надії. Солдати Великої
Вітчизняної війни на смерть стояли за кожен метр своєї землі, горіли в
танках, йшли під лід, везучи хліб блокадному Ленінграду, умирали в
концтаборах, але не вторгалися на чужі території, а несли визволення.
Крізь дощі і сніги, крізь роки і лихоліття говорять із нами ті, хто не
усміхнеться сьогодні і не зустріне весну.
Ветерани! Скільки горя випало на їхнє покоління! Але вони мудрі,
уміють прощати і любити. Спасибі, що вистояли, що перемогли.
Далекий грудень 1979 року… Далека та чужа країна Афганістан…
Безглузда війна… Скільки смертей, скільки горя за 10 років! Проте ця

6. 6
безглуздість не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському
пеклі. Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути – треба
пам’ятати, а щоб пам’ятати – треба знати. 160 тисячам наших земляків
судилося пройти це випробування. 3383 з них повернулися додому в
цинкових гробах, 12 тисяч залишилися інвалідами, понад 100 тисяч
живуть, але з невиліковними хворобами.
Сивіли від горя батьки й матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти,
вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному
обрамленні зберігаються фотографії синів! Одну нагороду заробили
вони за проявлену мужність і героїзм – право бути похованими на рідній
землі. Падали хлопці на чужій землі, а в них на долонях лінії життя такі
довгі і прекрасні…Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом із
ними загинули їх ненароджені діти. Але вони живуть у пам’яті бойових
друзів, продовжують усміхатися зі сторінок солдатських альбомів. Вони
вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих, палких материнських
серцях.
У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але ця
дата особлива – цього дня закінчилася війна. Щороку ветерани
афганської війни відзначають останній день виведення радянських
військ з Афганістану. Зустрічали воїнів всією країною, тисячі людей
вклонялися справжнім чоловікам, які повернулися з каліченою душею,
але з думкою «Я живий…, я вдома…». Сиві скроні матерів. Біль.
Радість. Смуток. Щастя. Все це мало б навчити, що таке війна. Чи варта
вона таких жертв?! Але вийшло так, що й ми в наш час зіткнулися з
самою Війною, яка знову каліче душі.
Новий виток історії країнивже розпочався,ніхто не міг передбачити, що
він буде таким кривавим, важким, невимовно жорстоким. Проте, як
показує історія, зміни завжди супроводжувалися втратами.

7. 7
«На нас чекає нове майбутнє, ми це знаємо, ми віримо у це, і ми будемо
боротися за нього…», - такими були слова студентів, що вийшли 24
листопада 2013 року на мирний мітинг за підтримку євроінтеграції на
Європейській площі у Києв, саме ці люди були героями, які не
побоялися висловити свою думку вголос, своє право на майбутнє, своє
місце під сонцем… Як показали наступні події, це було досить
небезпечно. Гіркими стали втрати нашого народу першої сотні
захисників майдану, яку назвали символічно «небесною»… Після неї
були ще «сотні», теж небесні…
І ось ми маємо нових героїв сучасності, які вже серед нас.
1.1.«Герої сучасної серед нас»
Тримайтесь,братики!Миз вами
У цей страшний,болючийчас.
Ви стали нам захисниками,
Ми молимось щиро за вас.
Вертайтесь,рідненькі,живими!
Хай янголи вас захищають,
Своїмикрилами святими
Від куль ворожихзакривають.
Молитва матерів країни
Стане всім ворогам стіною...
Вертайтесь,рідні,до родини,
Вертайтесь мирною порою.
Чи була б війна зараз на сході, чи втратили б ми Крим, коли б українці
гарно знали історію своєї держави, коли б їм довелося вивчити її під
гаслом патріотизму? Чи дозволили б українці називати своїх братів

8. 8
бандерівцями, коли б справжня біографія Степана Бандери, його ідеали,
були загальновідомими? Чи мала б такий вплив на нас російська
пропаганда, коли б зі школи дітей виховували поважати рідну державу,
її народ, її складну історію і культуру?
Збройний конфлікт, що виник на територіях Донецької та Луганської
областей України між організованими та керованими Російською
федерацією незаконними збройними формуваннями Донецької і
Луганської «народних республік», визнаних терористичними
організаціями та з іншого боку - українськими правоохоронцями із
залученням Збройних сил України.
Початок конфлікту в регіоні припав на середину квітня 2014 року, коли
озброєні групи проросійських активістів захопили адміністративні
будівлі та відділки міліції у Слов'янську, Артемівську та Краматорську.
І це було початком кінця. Тисячі українців залишивши свої домівки
відправилися на схід захищати рідну землю. З 1991 року, коли Україна
нарешті стала вільною, ніхто не міг навіть допустити, що вільну,
незалежну свою країну ми будемо змушені захищати від наших
побратимів, які і вірою, і звичаями з нами повністю пов’язані. Чи міг би
хто уявити, що брат піде війною на брата, що кум зненавидить кума?
Але так трапилося і хто винен? На ці слова тяжко дати відповідь та чи
наважиться хтось…
Не обійшла біда і Тростянеччину…
У грудні 2015 року Президент України Петро Порошенко
нагородив 20 військовослужбовців за особисту мужність та вірність
військовій присязі – орденом Богдана Хмельницького III ступеня та
орденом «За мужність» III ступеня. У списку значиться і наш земляк –
Валерій Чепіга. На жаль, нагорода знайшла героя посмертно...
З часу війни на Донбасі загинуло три уродженці Тростянеччини –
Валерій Чепіга, Сергій Воробйов, Микола Давидов...

9. 9
Сьогоднімолодь стає тією верствою населення, яка відчуває на собі
найбільшу відповідальність за майбутнє. Ми говоримо про війну, про
солдатів, які зараз боронять незалежність нашої держави для того, щоб
життя продовжувалось,щобисвітило сонце і сміялись українські діти на
своїй рідній Україні!
Слова «Слава Україні – Героям слава» адресовані героям –
хлопцям, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон
України, лікарям, які в мирний час повертають поранених в АТО з того
світу, волонтерам, на плечах яких тримається наша армія.
Одним з яких і є наш земляк, відважний хлопець з Тростянеччини,
Олександр Володимирович Мірошниченко, яким пишаємося всі ми, вся
Тростянеччина, вся Сумщина, вся країна, вся нація!
Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які
поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих
згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для
зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови.
Вони згасли як зорі. Загиблі хлопці віддали свої життя за всіх нас. Це
має пам’ятати кожен! Сьогодні, завтра, завжди! Без цього ми не
зможемо відбудувати свою країну.
Моя Батьківщина – Україна – це держава з драматичною та
суперечливою історією, чудовою щедрою природою, працелюбними та
дружніми людьми. Я б зробив усе, що в моїх силах, аби всі ми жили у
мирі та добробуті. На моє щире переконання, любов до Батьківщини –
це не лише знання її історії та повага до її державних символів, мови. Це
взаєморозуміння з людьми, які живуть поруч. Це глибоке розуміння
такої простоїречі, що ми маємо поважати інших, аби вониповажали нас.
І пам’ятати, що в кожного з нас є Батьківщина, біль за негаразди якої ми
відчуваємо як власний.

10. 10
Герої живуть серед нас, герої ходять тими самими стежками, якими
ходимо ми, вони – звичайні люди і, в той же час, особливі. Особливі
своїм ставленням до долі народу, широкими інтересами, твердістю
характеру, вірою в правду.
Таким же самим особливим і є наш земляк Олександр Володимирович
Мірошниченко.
1.2. Олександр Мірошниченко - гордість нації
Наш земляк Олександр Мірошниченко, звичайний український чоловік,
має сина, народився 13 жовтня 1979 року в місті Тростянець Сумської
області. Закінчив Тростянецьку школу №3 у 1995 році. Після школи
продовжив навчання у Тростянецькому професійно-технічному училищі
№25, де здобув освіту столяра-тесляра. Згодом проходив службу в
Збройних Силах України в місті Чернігові, зам командира взводу
командир боєвої машини (1999-2001 рр.). Повернувшись до рідного
міста відразу влаштувався на роботу, потім одружився та народив сина.
«Я навіть не міг подумати, що знову візьму до рук зброю», - розповідає
Олександр Володимирович,- але коли принесли повістку про
мобілізацію навіть і не думав, я зрозумів, що повинен захищати рідну
землю, я мушу бути разом з тими хто бореться за нашу Батьківщину,
вона у нас одна і має бути незалежною, вільною, квітучою, сильною».
У 2014 роців березні одинз перших, отримавши повістку, брав участь в
АТО на території Донецької та Луганської області. Цілий рік Олександр
захищав рідну землю ризикуючи своїм життям, але любов до рідної
України була вище навіть за власне життя. «Збираючись на війну, -
розповідає боєць, - я залишив вдома люблячу дружину та сина. Серце
стискалося від болю, але я знав, що мушу, бо я собі не пробачу якщо не
допоможу в тяжку хвилину країні де я народився, де виріс в любові, де
навчався всьому, що я вмію, я мушу твердів я собі, заради них,

11. 11
дивлячись на дружину та сина» - зі смутком в голосі згадує той час
Олександр.
Потрапивши в саме пекло, мужній чоловік, відразу зрозумів вороття не
має «Але я знав, що повернуся живим до своєї Оксанки», - сміючись
говорить Олександр. Самесімейна фотокартка зігрівала увесь час, «Були
моменти, коли я думав, що стискаю це фото останній раз у своїй долоні,
в цей час ми з товаришами співали Гімн України, потім пошипки
молилися» - змінюючись в голосі, з болем у душі почав говорити
усміхнений Сашко. Не раз доводилося молодому чоловіку рятувати
своїхпобратимів від страшної смерті, ранених, на пів живих доводилося
виривати з запеклого бою та надавати першу медичну допомогу. «Мивсі
стали і медиками, і кухарями, і будівельниками», - жартує Олександр
Володимирович. Важко було спочатку, адже 27 артполк, в якому і
воював наш земляк, прийшов одним з найперших в зону АТО.
«Дякуючидопомозіволонтерів ми й змогливижити в той нелегкий час»,
згадує наш земляк.
«Він воює за мирне, блакитне небо над полем стиглої пшениці, за
дитячий сміх і посмішки дівчат на вулицях, за тисячі щасливих людей.
За те, щоб ми могли провести чергову ніч в затишних оселях, у
теплих ліжках, не чуючи канонади великокаліберної зброї. За те, щоб
над рідною землею розвивався наш, жовто-блакитний прапор. Він
б'ється за Україну… І він переможе... Адже він – український солдат».
Це людина сильної волі, міцного характеру, впевнений у собі,
справжній патріот України. З глибоким сумом та болем в очах бієць
ділилися спогадами, що пережилив за час, проведений в зоні АТО.
Герой своїм прикладом показав, що не тільки словами можна любити
свою Батьківщину, але і вчинками доводити це. Відповідаючи на
численні запитання, воїни намагався як умога більше розповісти про
життя на війні, про те, як боронив і наступав, про допомогу волонтерів,

12. 12
про солдатську єдність, братство, і про все те, що відбувалося на війні.
Говорив про військові будні зі сльозами на очах …
За мужність та героїзм Олександра було нагороджено орденом
Богдана Хмельницького III ступеня. Орден особисто вручав Президент
України Петро Порошенко. В рідному місті Олександру Мірошниченко
було також вручено медаль учасника АТО. Мер міста Юрій Бова
особисто вручав грамоти за мужність та дякував нашим хлопцям, що
повернулися живі додому.
Повернувшись до рідного міста Олександра Володимировича, як і
решту бійців, зустрічали всім містом, тростянчани склоняли голови
перед ГероямиАТО і пишалися, що справжні чоловіки народилися в нас
в Україні.
Висновок
Олександр Володимирович Мірошниченко, це приклад
підростаючому поколінню. Адже, незламний дух, любов до рідного
краю загартовує таку величезну силу і мужність наших воїнів.
Олександр справжній патріот своєї держави. Незважаючи на весь той
біль та жах, що довелося відчути на собі, пережити ті страшні, запеклі
бої, не змикаючи очей ні вдень, ні вночі, він так і віддано боронив нашу
землю. Змарнілий війною він все одно продовжував жити, бо знав, що
його чекають вдома найрідніші люди. А скільки їх таких, як Олександр,
справжніх героїв? Героїв сучасності, справжніх чоловіків, для яких
слова «Хто, як не ми» стали гаслом життя. Їх тисячі. Вони - українці –
гордість нації. Будемо молитися за них, за Україну. Будемо любити її
так, як люблять її вони.
Герой, про якого розповіла вам я, теж звичайна людина, який в
цивільному житті виконує повсякденну роботу, має сім’ю. Проте в
певний момент він, не роздумуючи, залишилив все і пішов на війну. Це

13. 13
героїчний вчинок, вчинок справжнього патріота. Я горджуся тим, що
знаю цю людину і можу назвати його своєю родиною.
Мільйони українців віддали свої життя за власну націю і державу,
за мир на Землі. Захисники нашої Вітчизни поклали душу й тіло на
вівтар свободисвоєїкраїни, і ми повинні про це завжди пам’ятати. Адже
народ, осяяний пам'яттю, – безсмертний!
Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона
співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному:
подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом
сонця, сяянням зірок…
У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та
пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою
країноюу світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за
широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне
біла акація!
Україна єдина країна! Слава Україні! Героям слава!

14. 14
Використані джерела
1. Актуальні проблеми громадянської освіти в сучасній школі
http://www.startpedahohika.com/sotems-1534-1.html
2. Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи
модернізації, врахування міжнародного досвіду/Під заг. ред.
Ю. Тищенко. – К., 2004.
3. Чи вважаєте Ви себе патріотом України? [Електрон. ресурс]
//Центр Разумкова[веб-сайт] – Режим доступу:
http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=399
4. Дзеркало–2007 (настрої і стереотипи населення України).
[Електрон. ресурс] //ЦСД»Софія» [веб-сайт] – Режим
доступу: http://www.sofia.com.ua/page42.html
5. Соціологи: В Україні зростає кількість патріотів. [Електрон.
ресурс]–Режим доступу:
http://www.pravda.com.ua/news/2012/08/20/6971100/
6. Підручник «Тростянець. Нариси історії» «Участь
тростянчан в АТО».