1. http://ua.interestingukraine.kiev.ua/poltavska-oblast/
Полтавська область
Полтавщина (рус. – Полтавская область) — єдина лівобережна область Центральної
України, заснована 1937 р. Історя Полтавщини – тут. Географія Полтавської області – тут.
Цікаві місця Полтавської області
З літописних часів на території регіону збереглися лише фрагменти земляних
фортифікаційних споруд. Традиційно найдавнішими архітектурними пам’ятками є
культові (православні) будівлі XVIII ст. Наступні віки презентують різноманітні споруди
адміністративного, садибного і релігійного призначення, парки та усілякі пам’ятники.
Найбільш цікаві міста та села Полтавської області
1. Пам’ятки в с. Березова Рудка Полтавської області
Каплиця-піраміда
Неймовірно! Єгипетська піраміда в полтавському селі? Саме таким чином, у
вигляді піраміди, захотів оформити каплицю над родинною усипальницею
закоханий в Єгипт І. Закревський. Загадковою і містичною є історія смерті
господаря маєтку – він помер у… Каїрі! Столиці Єгипту.
Палац Закревських
Палац і господарські будівлі маєтку надвірного радника Г. Закревського були побудовані
у XVIII-XIX ст. Будинки оточені старовинними деревами березоворудського парку –
облаштованого на основі дубово-ясеневого лісу. У цій пам’ятці Березової Рудки
неодноразово зупинявся Т. Шевченко.
Музей
У шести залах флігеля садиби Закревських розміщена експозиція Березоворудського
історико-краєзнавчого музею, відкритого в 1974 р на основі меморіальної кімнати Т.
Шевченка (1961) та шкільного музею історії села (1968 р).
Великі Сорочинці
Великі Сорочинці (рус. – Великие Сорочинцы) – село в Миргородському районі
Полтавської області
Пам’ятки с. Великі Сорочинці Полтавської області
Музей Гоголя
2. До Другої світової війни у ??Великих Сорочинцях ще був будиночок доктора М.
Трохимовського, в якому народився письменник М. Гоголь. У 1929 р. в будиночку був
облаштований музей. Після війни на його місці був відбудований новий літературно-
меморіальний музей М. В. Гоголя, що є визначною пам’яткою Великих Сорочинців.
Свято-Преображенська церква
Спасо-Преображенська церква (1734) – один з прекрасних зразків українського бароко,
прикрашений унікальним семиярусним резьбленим іконостасом. Крім архітектурних
форм, ця пам’ятка с. Великі Сорочинці примітна також тим, що тут в 1809 р/ хрестили
маленького Миколу Яновського, який пізніше став Гоголем-Яновським, а ще пізніше і
зовсім відмовився від польської частини свого прізвища і так світу з’явився великий
російський письменник малоросійського походження Микола Васильович Гоголь.
Пам’ятник гетьману Д. Апостолу
Д. Апостол – одноокий гетьман лівобережної України, за його наказом і за його рахунок в
Великих Сорочинцях (тоді вони називалися ще просто Сорочинцями) побудували Свято-
Преображенську церкву в стилі українського бароко. У роки незалежності України у
Великих Сорочинцях з’явилася ще одна визначна пам’ятка – пам’ятник Д. Апостолу.
Сорочинський Ярмарок
Творчість Vbrjkb Гоголя, уродженця Полтавщини, нерозривно пов’язанf з Україною. А
сучасний Сорочинський ярмарок – щорічна цікава подія у Великих Сорочинцях – це
данина пам’яті письменнику, який створив однойменну повість з циклу «Вечори на хуторі
біля Диканьки».
Гоголеве
Гоголеве (рус. – Гоголево) – село в Шишацькому районі Полтавської області. Туристу
корисно мати на увазі, що це не райцентр Гоголеве, який вказаний на більшості карт
України, а зовсім інший населений пункт в сусідньому, Шишацькому, районі :-).
Пам’ятки с. Гоголеве Полтавської області
Маєток батьків М. Гоголя
Батько письменника, Василь Яновський, вніс основний внесок в облаштування маєтку.
Саме він побудував садибу, облаштував парк зі ставком і спорудив церкву Різдва
Богородиці (не збереглася, але в даний час ведеться робота по її відновленню).
Музей М. Гоголя
Дуже цікавий і доглянутий музей був відкритий в батьківському домі письменника в 1984-
му році. Експозиції в різних залах присвячені дитячим рокам Гоголя (прізвище якого в той
час ще була Яновський), періоду навчання в Ніжині, Санкт-Петербурзькому періоду
письменника. Також відтворено інтер’єри кімнат, включаючи деякі особисті речі родичів
письменника і просто справжні речі тих часів.
3. Могила батьків М. Гоголя
Окремо від садиби, але неподалік, в центральному парку, знаходиться могила з хрестом, в
якій поховані батьки Н.В. Гоголя. Ця пам’ятка була приведена до ладу до 150-річчя від
дня народження М. В. Гоголя.
Пам’ятник М. В. Гоголю
Пам’ятник М. Гоголю роботи скульптора А. Ковальова та архітектора В. Шевченка був
встановлений на території садиби одночасно з відкриттям музею. До речі, точно такий
самий пам’ятник, тільки на більш низькому постаменті, знаходиться в центральному
парку м. Яготин. Думаю, дехто міг би розповісти якусь цікаву історію, пов’язану з цією
пам’яткою Гоголеве. Та ось не знаю, хто саме…
Флігель М. В. Гоголя
В окремо розташованому флігелі Микола Васильович проживав в останні роки свого
життя. За заповітом мами Гоголя кімнату залишили в тому ж вигляді, як вона була за
життя письменника. У неї нікого не пускають і зараз. Але можна подивитися через двері.
Все таке чорне, похмуре… Також в цьому флігелі зібрані деякі предмети щодо подорожей
Гоголя.
Мгар
Село Мгар на правому березі р. Сула, за 6 км від м. Лубни, виникло на початку XVII ст. як
супутник тутешнього монастиря і довгі роки було його власністю. Мгарський монастир –
один із найшанованіших монастирів України.
Мгарський монастир – пам’ятка с. Мгар Полтавської
області
1619 р. Раїна Могилянка-Вишневецька видала грамоту видатному церковному діячеві,
ігуменові Межигірського монастиря Ісаю Коптському, майбутньому митрополитові
Київському, на створення православного монастиря на своїх землях. Завдяки активній
позиції в боротьбі проти поширення унії на українських землях монастир дуже швидко
набув популярності і дістав потужну підтримку серед козацтва. Так, 1663 р. під ім’ям
ченця Гедеона тут перебував Юрій, син Богдана Хмельницького.
Навіть активний проповідник католицтва — князь і найбільший магнат України Ярема
Вишневецький на згадку про матір дав монастирю охоронну грамоту.
1654 р. під час чергового відвідування улюбленої святині тут спочив
Константинопольський патріарх Афанасій. Він був похований в усипальниці
Преображенського собору згідно зі східним обрядом: у патріаршій одежі і сидячи. Нині
його нетлінні мощі перебувають у Благовіщенському соборі м. Харкова.
На території монастиря знайшли вічний спокій Константинопольський патріарх Серафим
Анін (1799) і Київський митрополит І. Нелюбович-Тукальський (1676). У XVII-XVIII ст.
тут створено літопис, що оповідає про церковну і світську історію України.
4. У 1684-1692 pp. на кошти гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи за проектом І. Баптиста
споруджено величний Спасо-Преображенський собор, у якому гармонійно поєднуються
українські традиції будівельного мистецтва із традиціями давньоруської архітектури і
бароко. Поруч із собором у 1786-1844 pp. побудовано триярусну дзвіницю. А на місці
скиту, де полюбляв усамітнюватися св. Афанасій, зведено храм Благовіщення Божої
Матері (1889-1891). Пам’ятає монастир і скорботні сторінки історії: 1919 р. більшовики
розстріляли його ігумена і 16 ченців.
Святиня приваблювала багатьох видатних людей. Тут неодноразово бували І. Мазепа,
Петро І, Тарас Шевченко. А Олександр Пушкін, не заставши в Лубнах своєї коханої Анни
Керн, подався до Мгару, де, як вважають ченці, і знайшов благодать.
Інша версія (коротка) :
Мгарський монастир заснований 1624 р. на кошти княгині Р. Вишневецької церковним
діячем І. Копинським, відомим своїм спротивом поширенню католицизму. Його ченцем
під ім’ям Гедеон був син Б. Хмельницького Юрій (1641— 1685). Пожежа 1736 р. знищила
дерев’яні монастирські споруди, встояла лише кам’яниця побудованого в 1692 р. Спасо-
Преображенського собору. Згодом на монастирських теренах постала дзвіниця (1785), а за
рік — будинок ігумена. Наприкінці XIX ст. з’явилися двоповерховий готель, тепла церква
Святого Афанасія, побудована на честь померлого в монастирі і похованого в сидячому
положенні константинопольського патріарха А. Паттеларія (1580—1654). До монастиря
приписаний і скит неподалік від обителі, де полюбляв усамітнюватися патріарх, на честь
якого зведено Благовіщенську церкву (1891).
Опішня
Опішня (рус.- Опошня) – селище Зіньківського району Полтавської області.
Пам’ятки Опішні Полтавської області
У цьому давньому поселенні, відомому з часів Київської Русі, наприкінці XIX ст. були
засновані Опішнянські керамічні майстерні, що визначили подальшу історію містечка.
В 1989 р. тут заснований Державний музей-заповідник українського гончарства, де
знайшлося місце музею гончарства, комплексу земської губернської гончарної майстерні
(1916 р.) і родинним садибам-музеям місцевих гончарів.
Пирятин
Сучасний Пирятин (рус. – Пирятин) – відносно велике містечко (близько 17 тис. жителів),
центр Пирятинського району, розташований на правому березі р. Удай. Пирятин – одне з
найстаріших містечок Полтавської області. Більше про історію Пирятина – тут.
Пам’ятки Пирятина
Собор Різдва Богородиці
5. Храм був побудований у Пирятині в 1791 р на території фортеці. Будівництво цієї
пам’ятки Пирятина замовив і профінансував полковий осавул А. Ільченко. Пізніше собор
неодноразово перебудовувався.
Бензоколонка з кінофільму
На території автозаправної станції у Пирятині проходили зйомки культового фільму СРСР
1960-х рр. «Королева бензоколонки». Тепер ця бензоколонка – відома пам’ятка Пирятина,
добре помітна з траси завдяки незвичайный вежі.
Полтава
Обласний центр, місто Полтава, лежить на яркуватих схилах долини річки Ворскла. 1430
р. поселення подарували татарському мурзі Лексі, тут постала земляна фортеця, яку 1482
р. зруйнувала орда кримського хана Менглі-Гірея.
За часів Речі Посполитої фортецю відбудували, і 1641 р. Полтава здобуває міські права. З
початку Визвольної війни (1648) і до ліквідації Гетьманщини (1775) місто було центром
однойменного полку. Під час Північної війни (1700—1721) між Російською імперією і
Шведським королівством, після тривалих марних спроб захопити місто, на його околицях
відбулася грандіозна Полтавська битва (1709) — переломна подія кампанії.
Армія Петра І розгромила менш чисельне військо шведського короля Карла XII і
примусило його тікати. З Полтавською битвою і подіями, що їй передували (знищення
гетьманської столиці Батурина), пов’язана одна з найтрагічніших сторінок становлення
української державності. На боці Карла XII з частиною козацтва виступив гетьман Іван
Мазепа (1632— 1709), якому начебто шведський король обіцяв надати незалежність
козацьким землям. Вчинок гетьмана, що присягався на вірність російський короні, донині
неоднозначно трактується дослідниками історії.
У Полтаві безліч монументів і споруд нагадують про русько-шведську війну. Вони
розташовані переважно в районі бойовища — на північній околиці сучасного міста. Поруч
з найстарішою з них — Самсонівською церквою (1856) — розташовані пам’ятник на
братській могилі російських воїнів (1894) і будинок музею історії Полтавської битви.
Пам’ять про майже 10 тисяч загиблих вояків скандинавської армії увічнена монументами
шведам від росіян і шведам від шведів, встановленими до 200-літних роковин битви.
З ліквідацією Полтавського полку 1775 р. місто дістає статус повітового, по черзі
перебуваючи у складі Новоросійської губернії (до 1783), Катеринославського намісництва
(до 1796) і Малоросійської губернії (до 1802). Новий етап розбудови міста настав 1802 p.,
коли Полтава стала губернським центром. За архітектурним задумом вона мала стати
своєрідним «малим Петербургом». Новий центр міста — Олександрівська (нині Кругла)
площа — був закладений на місці зустрічі Петра І з героями оборони Полтави 1709 р. Тут
зведено Монумент (Колона) Слави (1811), від якого радіальнo розходяться вісім вулиць.
По колу площа оточена ланцюгом адміністративних споруд — губернаторськими
будинками, поштамту, дворянських зібрань тощо. Донині залишаючись композиційним
центром Полтави, Кругла площа є найвидатнішим класичним архітектурним ансамблем
України, що відрізняє місто від будь-якого іншого.
Найстарішими збереженими будівлями Полтави є Спаська церква (1706), комплекс споруд
Хрестовоздвиженського монастиря (XVII— XIX ст.) і дзвіниця Успенського собору
6. (1801). Чоловічий монастир був заснований 1650 р. на високій горі над Ворсклою, а
найбільш вражаючі його споруди — Хрестовоздвиженський собор (1709) і чотириярусна
дзвіниця (1786) видні в Полтаві звідусіль.
Серед архітектурних пам’яток початку минулого століття особливе місце посідає
оригінальний будинок губернського земства (1908), що став чи не першим зразком
українського стилю в громадському будівництві. Зараз тут розміщена експозиція
Полтавського краєзнавчого музею. Мистецьку палітру міста розмаїтять художній музей і
низка літературно-меморіальні музеїв — І. Котляревського, Панаса Мирного і В.
Короленка. Серед монументів особливою прикрасою Полтави є дореволюційні роботи —
пам’ятники на могилі І. Котляревського (встановлений до 100-річ-чя написання «Енеїди»,
1898) і М. Гоголю (1913).
Комендантівка
Комендантівка (рус. – Комендантовка) – село у Кобеляцькому районі Полтавської
області.
Пам’ятки Комендантівки Полтавської області
У ХIХ столітті частина комендантських земель належала ватажку місцевого дворянства
Олександрові Білевичові. Він був офіцером російського флоту, багато плавав і міг
побувати в Єгипті.
Можливо, форму піраміди для родової усипальниці Білевич обрав за прикладом пам’яток
покійним морякам, зведених у формі пірамід. Адже в будові не було єгипетських
ієрогліфів і рисунків, а зверху була кам’яна куля, на якій стояв православний хрест. (За
іншою версією, Білевичі були масонами. Відповідним чином була споруджена і піраміда:
куля над зрізаною піраміді – відомий масонський символ).
Будували піраміду 13 років. Як будівельний матеріал використовували гранітні блоки з
місцевого кар’єру, їх по дерев’яних жолобах тросами затягували нагору, а вапняковий
розчин робили на крові свіжозабитої худоби з додаванням яєчних білків. Три похоронні
камери з’єднувалися підземними ходами. Вінчав споруду православний хрест.
На першому поверсі знаходився зал зі склепінчастими стелями і видовженими вікнами,
там був вівтар з іконостасом, на другому – дзвіниця, а вгорі встановили православний
хрест. Після того, як піраміду освятили, вона була названа Софіївській церквою.
В 1922 р. комуністи зруйнували церкву, викинули тіла подружжя Білевичів. Коли справа
дійшла до зняття дзвону, на захист вийшло все село – влада відступила. Тієї ж ночі по
селу проїхав «воронок» – і на другий день обороняти дзвін вже ніхто не вийшов.
Комендантівці розповідають містичні історії про свою піраміду. Ніби місцевий житель,
який зняв хрест з вершини 15-метрової усипальниці, незабаром зник з села без вісті.
Сьогодні в піраміді знову діюча церква. Місцеві ентузіасти відреставрували будівлю і
звели прибудову для моління.
Миргород
7. Миргород (рус. – Миргород) – один з найвідоміших українських курортів мінеральних
вод. Тут лікують захворювання органів травлення та порушення обміну речовин.
Лікувальне джерело було відкрите випадково в 1912 році. Нова свердловина питної води в
центрі міста дала воду з незвичайним запахом, і її збиралися було вже закрити, оскільки
спочатку здалося, що «вода смердюча і до вживання всередину не гожа». Але дослідження
виявило, що знайдена вода має такі ж лікувальні властивості, як і води всесвітньо
відомого німецького курорту Баден-Баден.
Пам’ятки Миргорода
Музей кераміки. Ця пам’ятка Миргорода розташована в колишный старій будівлі Миргородського
керамічного технікуму. Оригінальна будівля виконана в стилі французького ренесансу. Експозиція
музею існує при школі з перших років її створення. Тут зібрані такі унікальні цінності як: китайські,
іранські, італійські, японські та французькі керамічні вироби, фарфор Веджвуда, Мейсена,
Копенгагена, український фаянс. Основу композиції музею склали 20 великих композицій роботи
скульпторів Е. Фальконе, А. Адамсона і Ф. Гордєєва, які були передані музею Імператорським
фарфоровим заводом за наказом царя Миколи II. Адреса: вул. Гоголя, 146.
Курортний парк. Перші водолікарні, що використовують властивості відомої мінеральної води
«Миргородська», почали з’являтися тут після 1915 року стараннями військового лікаря І.
Зубковського. Він використовував мінеральну воду для лікування захворювань органів травлення
та опорно-рухового апарату. Зараз на території парку розміщені кращі бальнеологічні санаторії
міста, на березі річки обладнаний пляж. Встановлено пам’ятник І. Зубковському. Курортний парк є
головною визначною пам’яткою міста Миргород. Адреса: вул. Го
Чорнухи
Чорнухи (рус. – Чернухи) – селище міського типу у Полтавській області, районний центр.
Пам’ятки селища Чорнухи Полтавської області
Меморіальна садиба Г. Сковороди
Насправді, будинок, в якому народився Г. С. Сковорода, до наших днів не дійшов. І до
250-річчя Григорія Савича теж, тому до згаданого ювілею в Чорнухах відбудували просто
типову для цих місць того часу селянську хату з господарськими будівлями і так в
Чорнухах з’явилася нова визначна пам’ятка – меморіальна садиба Г. С. Сковороди.
Можна увійти всередину і оглянути характерну для 17-го століття обстановку в хаті.
Музей Г. Сковороди
Музей відкритий в 1972-му році до 250-річчя Г. С. Сковороди. До 290-річчя цю пам’ятку
Чорнух вирішили оновити. Але грошей вистачило тільки на те, щоб прибрати наявну в
розпорядженні музею експозицію і зробити ремонт всередині. А потім фінансування
заглохло, тому працівники музею сидять зараз (травень 2014) в порожньому оновленому
приміщенні за закритими дверима :-(. Але можна купити буклет з фотографіями
експонатів :-). Горлова гора
8. На околиці села Чорнухи колись давно проходив торговий шлях. За переказами, на цьому
місці маленький Грицько Сковорода любив зустрічати чумаків, які поверталися з Криму з
поїздок за сіллю. Хтось із них і подарував майбутньому філософу і музиканту сопілку і
дав перші уроки гри. З тих пір Сковорода не розлучався зі своїм улюбленим музичним
інструментом.
У Чорнухах є ще й інші пам’ятки та цікаві місця: нова Покровська церква, пам’ятник
афганцям, «Курган Скорботи» з пам’ятним знаком жертвам голодомору, меморіальний
комплекс загиблим у Другій Світовій війні, Галерея мистецтв. Збереглися старі будівлі:
міністерська школа і кам’яний будинок купця Дятлова.
