Сценарій "Визначні місця Полтавщини"

1. «Золоте кільце» Полтавщини –
одне з 10-ти найвизначніших місць україни
Дата та час проведення: 8 квітня 2014 року, 14.00
Місце проведення6 читальний зал
Аудиторія: учні Морського ліцею
Відповідальна: Яцкевич Дар’я
Доброго дня, друзі. Рада привітати вас у стінах нашої бібліотеки. І сьогоднішня
тема, я думаю, буде цікава багатьом, особливо тим, хто полюбляє подорожувати.
Що не кажіть, а Україна – прекрасна країна. Чи багато в світі є таких країн, в межах
яких можна знайти і субтропіки і лісостеп, і море і гори, і пустелі і болота? Ви певні,
що все про неї знаєте? В Україні знайдеться і пустеля, і гірські каньйони, місця д ля
цікавого пішохідного туризму.
А скільки на Україні цікавих історичних місць! Тут і стоянки давніх людей епохи
палеоліту, і артефакти, що залишилися від скіфів та античних греків, і
давньослов’янські пам’ятки. Що вже говорити про залишки середньовічних
будівель часів Великого Князівства Литовського та Польщі? На Україні можна
знайти багато славних цікавих місць, тісно пов’язаних з українським козацтвом, а
пізніше і з історією великої Російської імперії. Та й нова і новітня історія залишила
по собі безліч цікавих місць.
Варто лише згадати проект, за яким у 2007 році за результатами інтернет-
голосування були названі 7 чудес України, а точніше 7 історико-культурних
пам’яток України. І це лише мала частина культурної спадщини України. Кожний
регіон України унікальний, зі своїми визначними місцями, зі своїми традиціями.
(Демонстрація слайдів презентації). А зараз ми з вами будемо подорожувати
визначними місцями Полтавщини.
І на сьогодні я ваш екскурсовод.
Знаходячись в Миколаєві, постає питання, як же ми можемо дістатися до Полтави?
Відстань між цими містами 488 км. Потягу прямого немає, тож ми можемо
забронювати місця на потяг Херсон-Харків, білет плацкартний коштує 95 грн., а в
купе 145 грн. Автобуси Миколаїв-Полтава не ходять. Раніше був і коштував 210 грн.
в один кінець. Поки будемо добиратися до визначних місць Полтавщини. Я вам
розповім трохи про цей регіон.
Полтавщина — єдина лівобережна область Центральної України, заснована 1937
р. Вона розташувалася на положисто-хвилястій Придніпровській низовині, що
широкими терасами поступово знижується у напрямку до Дніпра. Лежить у
пониззях та у середній течії Сули, Псла та Ворскли.
Серед туристичних маршрутів Полтавщини є так зване «золоте кільце».
Кільцем воно назване за розташуванням туристичного маршруту, а золотим, бо
запропоновані для туристів місця є дійсно золотою скарбницею України. (Лубни.
Спасо - Преображенський монастир, Скит, Курган скорботи. Коне завод, катання.
Миргород - курорт, бювети з мін. водою, вернісаж Гоголівських героїв. Сорочинці.

2. Музей М.Гоголя, ярмаркова площа. Гоголеве. Музей - садиба М.Гоголя. Великі
Будища. Опішня. Музей кераміки, майстер-клас . Диканька. Краєзнавчий муз.,
Миколаївська церква, склеп, дуби). Навіть великий Кобзар тричі приїздив на
Україну і тричі відвідував Полтавщину. Метою перебування Тараса Шевченка в
Полтаві було замалювати історичні будівлі та пам’ятні місця.
І про ці та інші місця я вам сьогодні розповім. І розпочати я хочу з так званих
гоголівських місць. Олесь Гончар писав:
„Як би Ви не вважали, що
добре знаєте Гоголя, він
стане Вам ще ближчим, якщо
відвідаєте його рідні місця”.
Кажуть, щоб зрозуміти письменника, треба побувати на його
батьківщині. І я запрошую Вас у подорож на батьківщину видатного творця слова,
класика світової літератури – Миколи Васильовича Гоголя.
Незабутня мандрівка дозволяє зануритись у неповторний світ дитинства
великого письменника, доторкнутися до глибинних витоків його літературної
творчості. Це своєрідна подорож в часі туди, де народився, жив і творив М.Гоголь.
Тільки відвідавши Малу Батьківщину письменника, можна по-справжньому
збагнути його безсмертний творчий доробок. Екскурсійна подорож розрахована на широке
коло слухачів: від учня та студента до більш обізнаного із творчістю письменника туриста. Окрім
чудових і неповторних краєвидів центральної частини Полтавщини, маршрут передбачає
відвідування двох диканських церков – Миколаївської та Троїцької, музею-заповідника в
родовому маєтку Гоголів-Яновських селища Гоголеве, унікальної пам’ятки барокової архітектури
Спасо-Преображенської церкви В. Сорочинців, де хрестили письменника.
Село Великі Сорочинці
Великі Сорочинці відомі як резиденція гетьмана Данила Апостола у 1727-
1734 рр. та увійшли в історію як місце народження М.В. Гоголя. Ви в’їжджаєте в
село, і Микола Васильович, мудрий і простий, веселий і сумний, зустрічає Вас (цей
чудовий пам’ятник споруджено в 1911 році скульптором І.Гінцбургом).
Сорочинці є батьківщиною, пантеоном слави таких великих українців, як
Д.Апостол, М.Гоголь, В.Самійленко, М.Кравченко, Я.Шутько, О.Донченко. Із
Сорочинцями пов’язані імена Т.Шевченка, В.Короленка, Д.Гурамішвілі,
М.Максимовича.
Довгий історичний шлях пройшли Сорочинці: від давнього козацького
поселення кінця 16 – початку 17 століть під назвою Краснопіль до сучасних
Великих Сорочинців 21-го сторіччя.
Спасо-Преображе нська церква
Однією з найяскравіших пам’яток села є величава Спасо-Преображенська церква, пам’ятка
архітектури, історії та культури першої половини 18-го ст., збудована у 1734 році за наказом гетьмана
Лівобережної України Данила Апостола, з унікальним семиярусним різьбленим іконостасом, що містить
понад сто ікон. Припускають, що зодчим цього унікального храму, виконаного в стилі українського бароко,
був кріпосний Києво-Печерської Лаври Степан Ковнір. Спасо-Преображенська церква стала родинною
усипальницею Апостолів. У склепі Спасо-Преображенської церкви були поховані: гетьман, його дружина
Уляна, один із синів – Павло Апостол з дружиною Ганною та близько 20 членів родини. 22 березня 1809
року у цьому храмі було охрещено М.В.Гоголя. Лише кілька днів після народження (1 квітня 1809 року)
Гоголь перебував з матір’ю у Сорочинцях.
Пам’ятник гетьману Лівобережної України Д.П.Апостолу
Пам’ятник нашому визначному землякові, військовому та політичному діячеві, фундатору Спасо-
Преображенської церкви, гетьману України Д.П.Апостолу, був відкритий 18 серпня 2006 року в день
відзначення 40-річчя Сорочинського ярмарку на площі поряд із Спасо-Преображенською церквою. У
церемонії відкриття пам’ятника взяв участь Президент України В.А.Ющенко. Автори пам’ятника –
полтавський скульптор, уродженець В.Сорочинців М.М. Цись та миргородський архітектор В.Г.Чопенко.

3. Музей М.В.Гоголя
Огорнута свіжою зеленню, простягається селом центральна вулиця – вулиця
М.Гоголя, на якій розташовано Великосорочинський літературно -меморіальний
музей М.В.Гоголя, що діє у Великих Сорочинцях понад 80 років. У будиночку
лікаря Трохимовського, де 20 березня 1809 року народився М.Гоголь, у 1929 році
створено перший державний музей письменника, який, на жаль, був знищений
фашистами у 1943 році. У 1951 році на цьому ж місці було збудовано нове музейне
приміщення, якому 14 січня 2006 року виповнилося 55 років. Експозиція музею
розташована в п’яти залах, близько 8 тисяч експонатів розповідають про життя та
творчість геніального майстра художнього слова. Музей великого земляка
М.В.Гоголя є справжнім центром культури, мудрим пропагандистом творчості
славетного письменника, гордістю сорочинчан. На території музею
знаходиться погруддя М.В.Гоголя, автора І.Я.Гінзбурга. Встановлене 2 березня 1952
року до 100-річчя від дня смерті генія.
Пам’ятник В.Самійленку
Відомий український поет, прозаїк, публіцист, державний діяч В.І.Самійленко народився 3 лютого
1864 року в с. В.Сорочинці. Автор численних сатиричних збірок, ліричної поезії, прози, серед яких
сатиричні твори: „Ельдорадо”, „Як-то весело жить на Вкраїні”, „Патріот Іван”. Прозові твори: „У
Полтавщині”, „Про київські вибори”. Переклади з Гомера, Дж. Байрона, О.Бомарше, О.Пушкіна. Саме тут
формувався його непересічний талант і саме тут, на центральній вулиці села у парку біля краєзнавчого
музею йому урочисто відкрито пам’ятник 25 серпня 1995 року, до 75-річчя від дня смерті письменника
Краєзнавчий музе й
Минуле і сучасне села багате на хвилюючі події. Його мешканці ревно зберігають пам’ять про
свою історію, її світлі і трагічні сторінки, про славетних земляків, щоб передати її нащадкам, як науку на
майбутнє. Широку і цікаву інформацію містить історико-краєзнавчий музей села, відкритий у 1957 році. З
1976 року музей має статус народного. Експозиція розташована у 8-ми залах і в хронологічно-тематичній
послідовності розповідає про природу, економіку, історію та культуру нашого краю. На другому поверсі
музею знаходиться унікальна картинна галерея, що вміщує роботи відомих художників України.
Село Гоголеве Шишацького району
Заповідник-музей М. В. Гоголя відкрився 1 квітня 1984 року в с. Гоголевому
Шишацького району Полтавської області. Турботливо відтворений білостінний
батьківський будинок, флігель, альтанка «Мрія», грот, ставки, парк-сад, могила
батьків.
У залах батьківського будинку та флігелі розміщена експозиція, яка дає
уявлення про епоху, в якій жили Гоголі, розповідає про життя і творчість видатного
письменника.
Доріжками можна спуститися до дзеркальних вод ставка, побачити
протилежний берег, де колись жив син сестри М. Гоголя М. В. Биков зі своєю
сім’єю. Алеєю, що тягнеться уздовж ставка, письменник любив довго гуляти. На
невисокому пагорбі розташована дерев’яна альтанка «Мрія», трохи далі — грот. У
сім’ї Гоголів його називали «храмом самотності». Біля входу лежить великий
камінь, на якому любив сидіти і обдумувати свої твори Микола Васильович.
Все у заповіднику-музеї розповідає про великого письменника, прилучає до
джерел його безсмертного генія.
Вдома, у Василівці, Микола здобув початкову освіту, і лише у 10 років його
віддали до Полтавського повітового училища. Закінчивши 1827 року курс навчання
у Ніжинській гімназії вищих наук, він повертається до рідної оселі, щоб невдовзі
піти у широкий світ, а згодом прагнути сюди думками в годину душевного
піднесення або гірких роздумів.

4. Містечко Миргород
З того часу, як геніальний письменник Микола Гоголь вигукнув на увесь світ:
“Дивне місто Миргород”, його і називають Гоголівським. Магією творів Миколи
Гоголя дихають вулиці та сади, навіть “славнозвісна калюжа” на тому ж самому
місці, в самому центрі чекає туристів, тільки зараз вона має вигляд казкового
водоймища з лебедями.
Миргород розташований на перехресті гоголівських туристичних маршрутів
і багато шанувальників творчості М.В. Гоголя щороку по дорозі на Сорочинський
ярмарок зупиняються у місті. Миргородці свято бережуть пам’ять про М.В. Гоголя.
Кожному миргородцеві пам’ятні іронічні гоголівські слова з опису нашого
міста в «Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем»:
«Чудный город Миргород! Каких в нем нет строений!... Если будете подходить к
площади, то, верно, на время остановитесь полюбоваться видом: на ней находится
лужа, удивительная лужа! Единственная, какую только вам удавалось когда видеть!
Она занимает почти всю площадь. Прекрасная лужа! Дома и домики, которые
издали можно принять за копны сена, обступили вокруг, дивятся красоте ее».
Калюжа утворювалась під час весняного паводку від стику з річкою. Влітку, коли
вода спадала, ту калюжу відділяли від річки підвищення, і застояна вода надовго
залишалась широким розливом у центрі міста.
Одному Богові відомо, з якого часу ця калюжа існувала в Миргороді. У 80-і
роки XVIII століття, коли готувалась відома подорож Катерини II на Південь,
центральна частина сучасної вулиці Гоголя була нашвидкоруч забрукована. Відтоді
вулиця одержала офіційну назву Катерининський тракт, а миргоро дці називали її
«кам’янкою».
Усі твори М.В. Гоголя так чи інакше пов’язані з Миргородським краєм. Не
випадково і повість “Тарас Бульба” була включена до збірника “Миргород”.
Дослідники літературної спадщини М.В. Гоголя одним з прототипів Тараса Бульби
називають полковника Миргородського козачого полку Матвія Гладкого.
Діє в Миргороді і Миргородський художньо-промисловий коледж імені М. В.
Гоголя.
Від Миргорода до Диканьки нам їхати 68 км, трохи більше ніж ми їдемо з
Миколаєва в Очаків. Отож розповім вам трохи про Диканьку. І звідки ж відома
усьому світу назва цього села?
ДИКАНЬКА. ПОДОРОЖ НА БАТЬКІВЩИНУ РУДОГО ПАНЬКА
Минули століття відтоді, як Диканька, з легкої руки Миколи Гоголя, явилась
усьому світу. Проте й сьогодні вона не втратила привабливості. Містечко й понині
славиться своєю патріархальністю та шанобливим ставленням до сивої старовини.
Візиткою Диканьки є державний історико – краєзнавчий музей
ім. Д.М.Гармаша, фонди якого налічують близько 8 тисяч експонатів. У
дев’ятьох залах музейної експозиції представлені чарівна природа, історичне
минуле та сьогодення Гоголівського краю. В музеї реалізується сувенірна продукція
місцевих майстрів декоративно-ужиткового мистецтва.
Тріумфальна арка була споруджена у 1820 році на честь приїзду до Диканьки
імператора Олександра І (у 1817 році) і слугувала парадним в’їздом до садиби
Кочубеїв. Автор проекту-академік архітектури Луїджі Руска. Це єдиний в Україні

5. пам’ятник культури, що увінчує тріумф перемоги у Вітчизняній війні 1812
року з французами .
На південній околиці Диканьки під лісом виділяється білокам’яна
ротондальної форми Миколаївська церква (1794р.). Її будував у стилі класицизму
видатний зодчий М.О.Львов. Миколаївська церква започаткована на цьому місці ще
в XVII ст. з благословення Лазара Барановича. І досі в народі живуть перекази про
чудотворну силу ікони Миколи-угодника.
Троїцька церква збудована 1780 року в стилі бароко на місці знесеної
дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви в історичному центрі села. Ход или до неї
переважно козаки, тут було відкрито й церковно-приходську школу. Троїцька
церква – єдина в Україні пам’ятка архітектури, тісно пов’язана з творчістю
М.В.Гоголя, який часто бував у ній і змалював у повісті “Ніч перед Різдвом”.
Разом з пам’ятками архітектури та культури Диканщина багата природно-
рекреаційними ресурсами та пам’ятками природи – вікопомні Кочубеївські дуби,
Троянівське водосховище, Парасоцький ліс, Ялиновий гай, Бузковий гай,
Булонський парк – складові Диканського регіонального ландшафтного парку.
За легендою, біля одного з велетенських дубів, що зберігся, юна Марія
(Мотря) Кочубей зустрічалася з гетьманом України Іваном Мазепою. Цей дуб так і
називався в народі: дуб Марії, або дуб Мазепи. Як свідчить народне повір’я,
притиснувшись до могутнього дерева, можна й собі перейняти його здоров’я, міць
та довголіття.
Миргород, Сорочинці, Диканька – завдяки Гоголю вони відомі кожному зі
шкільних років. Книга під назвою «Вечори на хуторі біля Диканьки» принесла
славу двадцятидворічному Миколі Васильовичу. «Сорочинський ярмарок» –
так звалася перша повість у цій книзі. Гоголь назавжди обезсметрив ім’я краю,
де він народився і виріс.
Ну а ми рухаємось далі. Є на Полтавщині селище міського типу Опішня.
Доїхати туди можна з Диканьки на автобусі, всього 71 км, недарма обираємо саме
цей маршрут, адже їхати не довго (Зіньківський район,смт Опішня, вул.
Партизанська, 102). Це своєрідна національна гончарська скарбниця України.
Старовинне козацьке містечко. Привільно розляглося на мальовничих пагорбах
понад річкою Ворсклою. «Найвище» поселення Полтавщини (208 м над рівнем
моря). Упродовж трьох останніх тисячоліть на території поселення інтенсивно
розвивалося гончарство. Наприкінці ХІХ-на початку ХХ століття в містечку
працювали близько 1000 гончарів, продукція яких експортувалас я майже на всі
континенти світу. На буревійних шляхах історії містечко не раз дощенту спалювали
чужинці, але воно, немовби Фенікс із попелу, знову й знову воскресало, щоразу
постаючи ще потужнішим Осердям Народної Духовності. Занепали скіфські,
праслов’янські городища, завмерло середньовічне козацьке містечко, проте не зник
на приворсклянських пагорбах Божий Дар Плекання Краси.
В найтрагічніші і найзастійніші часи вогнецвітне мистецтво Опішненських Гончарів
утверджувало Непоборність Народного Духу. І славиться це селище своїм
національним музеєм-заповідником українського гончарства
У структурі музею функціонують Гончарська книгозбірня та меморіальні музеї-
садиби, в яких у недоторканому вигляді збереглися інтер’єри жител, предмети
побуту, гончарні твори та декоративні мальовки, вишивки, народні картини, безліч
фотографій та багата фольклорна спадщина.

6. Найголовніше багатство музею – фондова колекція гончарних виробів, на сьогодні
найбільша в Україні, яка щороку поповнюється.
Я пропоную вам поглянути як там все відбувається (перегляд відеоролика про
Опішня)
Ну а ми сідаємо на автобус, вирушаємо до міста Лубни, і опинимось поблизу с.
Мгари. Саме тут знаходиться Спасо-Преображенський Мгарський монастир.
Заснований в 1619 році на кошти княгині Раїни Могилянки Вишневецької і
збудований митрополитом Ісаєю Копинським .
За легендами, монастир на цьому місці існував ще до татарської навали XIII
століття. В 1692 році на місці дерев'яної церкви, на кошти гетьманів Івана
Самойловича та Івана Мазепи і за проектом архітектора Івана був збудований
кам'яний Спасо-Преображенський собор.
Поруч із храмом височіє будівля дзвіниці. Вона споруджувалася пізніше, ніж
собор, - з 1785 року, і виконана в стилі класицизму.
У ХVII-ХVIII століттях був створений літопис Мгарського монастиря. У ньому
містяться цікаві відомості про монастирське життя та історичні події, які сталися в
Україні на той час. На сьогоднішній день рукописи Мгарського літопису
зберігаються в наукових бібліотеках України.
Історія Мгарського чоловічого монастиря тісно пов'язана з ім'ям патріарха
Афанасія III. По дорозі з Москви до Константинополя святитель серйозно захворів і
змушений був зупинитися у Мгарському храмі. Відчувши близький кінець, патріарх
виявив бажання бути похованим у монастирі. У квітні 1654 року він помер, його
поховали в кам'яному склепі біля церковних воріт у сидячому положенні, як велить
грецький звичай. Така похоронна поза була нехарактерною для Русі. З того часу
померлого патріарха стали називати «Афанасієм сидячим». Через вісім років після
поховання гробниця святителя була розкрита. Одяг та похоронне крісло згнили, а
саме тіло патріарха залишилося нетлінним. У 1662 році святителя Афанасія
зарахували до лику святих. Його нетлінні мощі вважаються наділеними
чудотворною, зцілюючою силою. За переказами вони зцілили дружину отамана
Сірка. В даний час мощі Афанасія покояться у Харківському Благовіщенському
соборі.
Мгарський монастир завжди користувався особливою увагою та повагою не
тільки простого народу, а й видатних історичних особистостей. У 1663 році під
ім'ям ченця Гедеона в обителі перебував син українського гетьмана - Юрія
Хмельницького. Мгарський монастир відвідували імператор Петро І, Т. Шевченко,
О. Пушкін, гетьман Іван Мазепа та інші відомі особистості. А імператриця
Єлизавета навіть пожертвувала на процвітання монастиря чималі на той час гроші -
2000 рублів.
У 1917 році більшовиками були розстріляні ігумен Амвросій та сімнадцять
мгарський ченців. Один із них - Ісакій - дивом уцілів. У темряві не помітили, що він
живий. Монахів поховали за вівтарем Благовіщенської церкви. З 30-х років на
території святої обителі діяв Патронат - колонія дітей «ворогів народу». Пізніше тут
розташовувався дисциплінарний батальйон і навіть військові склади. А з 1985 року в
монастирських стінах був влаштований піонертабір.
Тільки в 1993 році святиню повернули православній церкві. Мгарський монастир
реконструювали, і він діє й понині.