2. „Одне у мене бажання – заглибитися в дні давно минулі"
Яворницький Дмитро Іванович (1855–1940 гг.) - історик,
археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник,
дослідник історії українського козацтва, академік
Всеукраїнської академії наук (з 1929 р.).
Дмитро Іванович народився 6 листопада 1855 року в селі
Сонцівка ( нині село Борисівка Дергачівського району) на
Харківщині, в родині бідного сільського дяка. Початкову
освіту отримав у рідному селі. Учився в Харківській духовній
семінарії (не закінчив), а потім у Харківсьому університеті.
Після його закінчення в 1881 році Д. І. Яворницький був
стипендіатом для підготовки на професорське звання. У той
же час викладав історію в ряді середніх закладів Харкова.
3. Після дворічної праці при Харківському університеті він
переїздить до Петербурга. Там викладає в середніх школах та
на Вищих жіночих курсах. Вільний час Д.І.Яворницький
присвячує вивченню архівів, знайомиться з місцями Січі.
У столиці Д.І.Яворницький входить до складу гуртка
прогресивної художньої інтелігенції, де спілкується з
І.Рєпіним, В.Стасовим, М. Кропивницьким, М.
Заньковецькою, М.Старицьким, П.Саксаганським,
І.Карпенком-Карим. (За порадою Яворницького Ілля Рєпін
починає працювати над картиною «Запорожці пишуть листа
турецькому султанові», користуючись матеріалами та
колекцією вченого. Дмитро Іванович надихнув Миколу
Лисенка на створення опери «Тарас Бульба»).
Але невдовзі гурток було ліквідовано, а Д.І.Яворницькому
за вимогою тодішнього міністра освіти було заборонено
викладати у столичних навчальних закладах. У 1891 році "за
свою излишнюю любовь ко всему украинскому" російським
урядом вченого заслано в Ташкент із забороною викладати.
4. По закінченню вислання, завдячуючи клопотанню
відомого російського вченого Ф.Є.Корша та інших
науковців, Д.І.Яворницькому вдалося влаштуватися приват-
доцентом Московського університету, де він у 1896-1905pp.
викладав курс археології, історії України та запорізького
козацтва.
У липні 1918 р. Дмитра Івановича обирають професором
Катеринославського (Дніпропетровського)університету —
він знову продовжує викладацьку діяльність, розпочату в
Петербурзі і Москві.
З 1927 року — відповідальний керівник експедиції з
виявлення старожитностей під час будівництва Дніпрогесу.
До останніх днів життя завідував Дніпропетровським
історичним музеєм, брав участь у численних експедиціях по
місцях Запорозької Січі. Дмитро Іванович першим
професійно запровадив екскурсоводів у музеї. До нього їх не
було в жодному музеї Європи.
5. Зібрані матеріали лягли в основу «Історії Запорозьких
козаків» у трьох томах (1892—1897), написав ще понад
двохсот праць, присвячених здебільшого українській історії.
Виступав також як поет і прозаїк, уклав «Словник української
мови» (1920). З 1929 року — дійсний член Академії наук УРСР.
До останніх днів учений дотримувався життєвого кредо:
"Працюй, працюй, не вдивляючись уперед і не озираючись
назад; працюй, не чекаючи нізвідки і ні від кого ні нагороди,
ні подяки; працюй, поки служать тобі руки і поки б'ється живе
серце у твоїх грудях; працюй на користь свого народу і на
користь своєї Батьківщини
Помер Дмитро Іванович Яворницький 5 серпня 1940 року.
Поховано видатного вченого у Дніпропетровську, на території
створеного ним музею, що носить його ім’я. Свою бібліотеку і
рукописи вчений заповів Академії наук УРСР.
