2. Шістдеся́тники — назва нової генерації
(покоління) радянської та української
національної інтелігенції, що ввійшла в культуру
(мистецтво, літературу тощо) та політику в
СРСР в другій половині 1950-х — у період
тимчасового послаблення комуністично-
більшовицького тоталітаризму та хрущовської
«відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації)
і найповніше себе творчо виявила на початку та
в середині 1960-х років.
3. - лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи
особистості, нації, свободи духу);
- гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості —
центру Всесвіту);
- духовний демократизм (культ простої, звичайної людини-
трудівника);
- духовний аристократизм (культ видатної творчої
особистості);
- моралізм та етичний максималізм (культ моральності як
абсолютного мірила людських вчинків);
- активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного
народу) і національна самосвідомість, сакральне сприйняття
рідної мови та історичної пам'яті як оберегів нації;
- культурництво (відстоювання справжньої, високомайстерної
культуротворчості).
4. Іва́н Фе́дорович Драч (17 жовтня 1936, Теліжинці
Тетіївського району Київської області) — український
поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і
громадський діяч. Герой України. Народився в родині
робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської
середньої школи викладав російську мову й літературу в
семирічці села Дзвіняче Тетіївського району. 1955—1958
служив у армії.
Навчався від 1958 у Київському університеті. Був
виключений за політичні погляди; у вересні 1961
перейшов на заочний відділ і став працювати в редакції
газети «Літературна Україна». Закінчив Вищі сценарні
курси в Москві. Тоді ж написав перші вірші, деякі з них
були критичними по відношенню до радянської влади.
5. Іван Драч працював у газетах «Літературна Україна» і
«Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка.
Після початку Перебудови відновив контакти в
дисидентських колах.
На І з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10
вересня 1989 р. був обраний його головою.
З 28 лютого по 4 грудня 1992 він був співголовою НРУ
разом з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.
Пізніше очолив громадську організацію — Товариство
"Україна-Світ".
Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України
від Артемівського виборчого округу. За нього проголосувало
66,38% виборців.
З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат
України 3-го скликання
На парламентських виборах 31 березня 2002 р. І.Драч
виступав у списку «Нашої України» під номером 31. Таким
чином, він втретє стає членом Парламенту України.
7. Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 р. в м.
Первомайську на Миколаївщині в селянській сім'ї. Вищу освіту здобув у
Всесоюзному державному інституті кінематографії, де запізнався з О. Довженком і
ще студентом знявся в його картині "Повість полум'яних літ". Моральний
максималізм, довженківський титанічний порив до краси і правди, до сонячних і
голубих висот народного духу визначили ' творчий шлях Вінграновського,
обдарованого винятковим художнім талантом.
Київський інститут театрального мистецтва, в якому навчався письменник
8. Не обласканий владою і почестями (тільки 1984 р., та й то "за збірки
творів для дітей", він удостоєний нарешті Державної премії України ім.
Т. Г. Шевченка), М. Вінграновський - поет, прозаїк - божий дар
української культури. У невідому досі художню сполуку поєдналися в
його
творчості героїчна етика рідного народу і рідкісне відчуття прекрасного,
енергія
безсмертних образних значень, якими повниться світ навколо нас.
Книга "Сто поезій" (1967) стає творчою реалізацією проголошеної
"вищої мети". Усе, чого торкається пензель художника, набуває
дивного повабу, ніби розчак-ловується і являє приховану досі красу.
Його перша книжка віршів "Атомні прелюди" була видана 1962 року і
принесла звихрений, пройнятий передчуттям життєвого безмежжя образ епохи і
людини, що обтрушувала з себе кайдани догматизму і поривалася в незвідані
світи. Це було захоплене вітання творчої наснаги і духовного космосу, що
розповилися народові після сталінського мороку.
9. Наступна збірка вибраного "Поезії" - це лірика духовної рівноваги, коли
справджуються бажання і наміри, коли світ під руками ще як глина, що
перетворюється на дзвінку порцеляну сяючих образів, і митець відчуває в
собі якусь веселу бісівську силу й насолоду перевтілювати його на свій
смак і розсуд.
Однак лірика Вінграновського аж ніяк не елегійна, їй притаманний
запеклий драматизм, зумовлений найвищими запитами, моральним
максималізмом, єретичним бажанням все пізнать, усе відчуть і все навічно
утривалить. А це - неможливо. Художник, як і кожна смертна людина, не
може здійснитися на всю заповідану самому собі міру. Наростаючи, цей
драматизм вибухає трагічними акордами в книзі "На срібнім березі" (1978).
Тут підбивається певний підсумок прожитого й усвідомленого,
здійснюється його співвіднесення з ще "невиказаними думками", яких було
так багато на порозі юності.
Відповідно до цього й інтимна лірика Вінграновського, яка, зрештою,
ніколи не була мовою тільки про любов до жінки, а була мовою про
духовний безмір людського всесвіту, м'якшає й випогоджується, гіркота
недосяжного змінюється щемним поцінуванням дарованого на віку.
Перечитайте збірку "Губами теплими і оком золотим" (1984) - і ви,
зачаровані художником, переконаєтеся у цьому.
10. Останніми роками М. Вінграновський звернувся й до прози. З'явилася
низка його повістей, ("Вечір над Десною", "Сіроманець" та ін.), які
здобули читацьке визнання і ще раз засвідчили винятковість його
художнього обдаровання.
Невдовзі має вийти друком його новий твір - роман "Наливайко", на
який всі втаємничені в мистецьку робітню Вінграновського покладають
великі надії.
Помер 27 травня 2004 року.
Збірки віршів
Атомні прелюди (1962)
Сто поезій (1967)
Поезії (1971)
На срібнім березі (1982)
Київ (1982)
Губами теплими і оком золотим (1984)
Цю жінку я люблю (1990)
З обійманих тобою днів (1993)
Любове, не прощавай! (1997)
