Пройшло вже 75 років з того часу, коли закінчилась найкривавіша війна в історії людства. Тепер ми можемо більш реально оцінювати цю подію та її наслідки. Саме війна показала, що в неї переможців ніколи не буває, виграти може той, хто менше програє. Адже кожне життя безцінне і вбивство людей один одного ніколи не може бути виправданим!!! І дійсно смерть мільйонів –це лише статистика, а смерть кожної людини з цього мільйону – трагедія.
Коли ми говоримо про війну, в першу чергу повинні говорити про трагедію людей, хоча героїзм і подвиги забуттю не підлягають. Але війна завжди трагедія. І зараз про це кажуть молоді українці, які служать в зоні АТО та відчули це на власному досвіді. Україна нарешті приєдналася до європейського сприйняття війни як трагедії. Ми не відповідальні за минуле – ми відповідальні за пам’ять про минуле.
У Другій світовій війні народи різних країн мали ясну мету: вони боролися проти фашизму. І сьогодні не кожний ветеран, незалежно від країни, де він мешкає, може стерти ті важкі сторінки своєї пам’яті.
Пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку «Закарбовано у серці», до якої входять художні твори сучасних авторів різних країн, які на сторінках своїх романів відтворюють трагічні події та зруйновані долі героїв, що опинились у вирі Другої світової війни.
14 жовтня в Україні відзначається День захисників України, який нероздільно пов’язаний із розвитком українського війська та його військових традицій. У цей День ми вшановуємо сучасних захисників України та героїв різних епох нашої історії. Це день, коли необхідно згадати загиблих воїнів і подякувати всім громадянам, які присвятили життя захисту Української держави.
Пропонуємо увазі користувачів презентацію-огляд «Вклонися, моя Україно, хороброму сину своєму…», яка присвячена Дню захисників України. Тут є книжки в яких інформація подається з точки зору історичної науки, політології, а також є і в художньому викладі. Серед авторів є очевидці, що приймали безпосередню участь у бойових діях та журналісти, які висвітлювали події в АТО та ООС. Особливу увагу пропонуємо звернути на фотоальбоми, у яких зібрано світлини подій зі східного фронту. Деякі з цих матеріалів ексклюзивні, з особистих архівів воїнів.
До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту відділ документів із гуманітарних, технічних та природничих наук підготував віртуальну виставку «Голокост. Нацистські табори смерті».
Усього за період існування Третього рейху було створено 27 великих і понад 1100 менших таборів. Ці цифри не були сталими: одні табори зникали, натомість з’являлись нові. Через них, в період з 1933 по 1945 рік, пройшли приблизно 2,3 мільйона чоловіків, жінок, дітей. Більшість із них – понад 1,7 мільйона загинули.
Шість таборів були саме таборами смерті: Белжец, Собібор, Треблінка, Аушвіц, Хелмно, Майданек. Поступово, в міру захоплення нацистами нових земель, табори поширювалися на території всієї Європи.
Відповідно до програми біологічного знищення «нижчих рас», у 1941 році розроблювалася система швидкого проведення стерилізації двох-трьох мільйонів євреїв, визнаних працездатними, а також циган. В Аушвіці, наприклад, згідно з цією системою репродуктивні органи жертв стерилізували за допомогою рентгенівських променів або ін’єкцій з роз’їдаючих хімічних та рослинних препаратів. Такі експерименти у широких масштабах проводив головний лікар Аушвіца Йозеф Менгеле.
Головними складовими таборів смерті були газові камери та крематорії. Нацисти сконструювали газові камери, щоб підвищити ефективність масових убивств і зробити процес більш безособовим для катів. Уперше газові камери стали застосовуватися ще під час програми евтаназії психічно хворих німців у вересні 1939 – кінці літа 1941 років.
Типова послідовність дій, що відбувалися в Аушвіці та Майданеку над цивільними особами єврейської та циганської національностей відразу після прибуття (в дорозі багато людей помирало у вагонах від спраги та задухи): відбір на негайне знищення на виході з вагонів; негайна відправка відібраних для знищення в газові камери. У першу чергу відбирали жінок, дітей, людей похилого віку і непрацездатних. Тих, хто залишався, чекала каторжна праця, голод. Тих, хто хворів або просто слабшав від голоду, негайно відправляли в газові камери. Так у комплексі таборів Аушвіц було сім таких газових камер.
У Треблінці, Белжец, Собіборі в живих тимчасово залишали лише тих, хто допомагав прибирати з газових камер і спалювати трупи, а також сортувати речі вбитих, і тих, хто обслуговував охорону таборів. Усі інші підлягали негайному знищенню.
Пам’ятаймо, докладаймо всіляких зусиль, щоб нічого подібного більше не повторилось!
Пройшло вже 75 років з того часу, коли закінчилась найкривавіша війна в історії людства. Тепер ми можемо більш реально оцінювати цю подію та її наслідки. Саме війна показала, що в неї переможців ніколи не буває, виграти може той, хто менше програє. Адже кожне життя безцінне і вбивство людей один одного ніколи не може бути виправданим!!! І дійсно смерть мільйонів –це лише статистика, а смерть кожної людини з цього мільйону – трагедія.
Коли ми говоримо про війну, в першу чергу повинні говорити про трагедію людей, хоча героїзм і подвиги забуттю не підлягають. Але війна завжди трагедія. І зараз про це кажуть молоді українці, які служать в зоні АТО та відчули це на власному досвіді. Україна нарешті приєдналася до європейського сприйняття війни як трагедії. Ми не відповідальні за минуле – ми відповідальні за пам’ять про минуле.
У Другій світовій війні народи різних країн мали ясну мету: вони боролися проти фашизму. І сьогодні не кожний ветеран, незалежно від країни, де він мешкає, може стерти ті важкі сторінки своєї пам’яті.
Пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку «Закарбовано у серці», до якої входять художні твори сучасних авторів різних країн, які на сторінках своїх романів відтворюють трагічні події та зруйновані долі героїв, що опинились у вирі Другої світової війни.
14 жовтня в Україні відзначається День захисників України, який нероздільно пов’язаний із розвитком українського війська та його військових традицій. У цей День ми вшановуємо сучасних захисників України та героїв різних епох нашої історії. Це день, коли необхідно згадати загиблих воїнів і подякувати всім громадянам, які присвятили життя захисту Української держави.
Пропонуємо увазі користувачів презентацію-огляд «Вклонися, моя Україно, хороброму сину своєму…», яка присвячена Дню захисників України. Тут є книжки в яких інформація подається з точки зору історичної науки, політології, а також є і в художньому викладі. Серед авторів є очевидці, що приймали безпосередню участь у бойових діях та журналісти, які висвітлювали події в АТО та ООС. Особливу увагу пропонуємо звернути на фотоальбоми, у яких зібрано світлини подій зі східного фронту. Деякі з цих матеріалів ексклюзивні, з особистих архівів воїнів.
До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту відділ документів із гуманітарних, технічних та природничих наук підготував віртуальну виставку «Голокост. Нацистські табори смерті».
Усього за період існування Третього рейху було створено 27 великих і понад 1100 менших таборів. Ці цифри не були сталими: одні табори зникали, натомість з’являлись нові. Через них, в період з 1933 по 1945 рік, пройшли приблизно 2,3 мільйона чоловіків, жінок, дітей. Більшість із них – понад 1,7 мільйона загинули.
Шість таборів були саме таборами смерті: Белжец, Собібор, Треблінка, Аушвіц, Хелмно, Майданек. Поступово, в міру захоплення нацистами нових земель, табори поширювалися на території всієї Європи.
Відповідно до програми біологічного знищення «нижчих рас», у 1941 році розроблювалася система швидкого проведення стерилізації двох-трьох мільйонів євреїв, визнаних працездатними, а також циган. В Аушвіці, наприклад, згідно з цією системою репродуктивні органи жертв стерилізували за допомогою рентгенівських променів або ін’єкцій з роз’їдаючих хімічних та рослинних препаратів. Такі експерименти у широких масштабах проводив головний лікар Аушвіца Йозеф Менгеле.
Головними складовими таборів смерті були газові камери та крематорії. Нацисти сконструювали газові камери, щоб підвищити ефективність масових убивств і зробити процес більш безособовим для катів. Уперше газові камери стали застосовуватися ще під час програми евтаназії психічно хворих німців у вересні 1939 – кінці літа 1941 років.
Типова послідовність дій, що відбувалися в Аушвіці та Майданеку над цивільними особами єврейської та циганської національностей відразу після прибуття (в дорозі багато людей помирало у вагонах від спраги та задухи): відбір на негайне знищення на виході з вагонів; негайна відправка відібраних для знищення в газові камери. У першу чергу відбирали жінок, дітей, людей похилого віку і непрацездатних. Тих, хто залишався, чекала каторжна праця, голод. Тих, хто хворів або просто слабшав від голоду, негайно відправляли в газові камери. Так у комплексі таборів Аушвіц було сім таких газових камер.
У Треблінці, Белжец, Собіборі в живих тимчасово залишали лише тих, хто допомагав прибирати з газових камер і спалювати трупи, а також сортувати речі вбитих, і тих, хто обслуговував охорону таборів. Усі інші підлягали негайному знищенню.
Пам’ятаймо, докладаймо всіляких зусиль, щоб нічого подібного більше не повторилось!
27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. До цього дня відділ документів із гуманітарних, технічних та природничих наук пропонує до вашої уваги віртуальну виставку «Голокост – шрам на серці людства».
Голокост – це уособлення людських страждань і абсолютного зла, символ трагічної події для всього людства. Три мільйони осіб знищено в газових камерах, близько двох мільйонів розстріляно, інші померли від голоду, виснаження, примусової праці або в інших екстремальних життєвих умовах, у яких вони були змушені перебувати.
Нові та актуальні видання, які представлені на виставці, ознайомлять вас із трагедією Голокосту в Україні та світі, а також нагадають про катастрофу Бабиного Яру.
Тож запрошуємо до перегляду!
27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. До цього дня відділ документів із гуманітарних, технічних та природничих наук пропонує до вашої уваги віртуальну виставку «Голокост – шрам на серці людства».
Голокост – це уособлення людських страждань і абсолютного зла, символ трагічної події для всього людства. Три мільйони осіб знищено в газових камерах, близько двох мільйонів розстріляно, інші померли від голоду, виснаження, примусової праці або в інших екстремальних життєвих умовах, у яких вони були змушені перебувати.
Нові та актуальні видання, які представлені на виставці, ознайомлять вас із трагедією Голокосту в Україні та світі, а також нагадають про катастрофу Бабиного Яру.
Тож запрошуємо до перегляду!
Інформаційний список літератури присвячений британському письменнику і публіцисту – Джорджу Орвеллу, відомому автору культового антиутопічного роману «1984» і повісті «Колгосп тварин».
Джеффрі Бердз «Голокост у Рівному: масове вбивство в Сосонках, листопад 1941...Олег Кутузов
Джеффрі Бердз – професор історії Північно-Східного університету в Бостоні. Він ніколи не був у Рівному, але спілкувався з тими поодинокими людьми, що тут мешкали, яким пощастило пережити Голокост, врятуватися під час геноциду і виїхати з країни. Він написав книгу «Голокост у Рівному: масове вбивство в Сосонках, листопад 1941р.». Її український переклад видала громадська організація «Центр студій політики пам’яті та публічної історії «Мнемоніка». На сьогодні це єдина книга про Голокост у Рівному і в цьому її особливість.
23 квітня відзначається Всесвітній день книги та авторського права.
А як краще відсвяткувати День книги під час карантину? Звичайно, сидячи дома в затишному кріслі з горнятком смачної кави та гортаючи сторінки надзвичайно цікавого роману в якому головною є її величність Книга.
Відділом попереднього замовлення МБА та видачі літератури підготовлена віртуальна виставка "Чарівний світ книги" де Ви знайдете підбірку романів із книжковими клубами, бібліотеками, книгарнями, письменниками чи просто книжками, де Книга відіграє центральну роль у сюжеті.
Запрошуємо до перегляду та чекаємо на Вас по закінченню карантину.
«Слова і кулі». Письменники, що захищають Україну. Єлизавета Жаріковаestet13
До вашої уваги історія про українську поетку, бойову медикиню, музикантку – Єлизавету Жарікову, яка з початку повномасштабної війни росії проти України приєдналася до лав ЗСУ.
Регіональний центр євроатлантичної інтеграції України, що діє при відділі документів із гуманітарних, технічних та природничих наук, підготував віртуальну виставку «Допомога НАТО Україні».
Важливість впровадження стандарту ISO/IEC 17025:2019 у процес державних випро...tetiana1958
29 травня 2024 року на кафедрі зоології, ентомології, фітопатології, інтегрованого захисту і карантину рослин ім. Б.М. Литвинова факультету агрономії та захисту рослин Державного біотехнологічного університету було проведено відкриту лекцію на тему «Важливість впровадження стандарту ISO/IEC 17025:2019 у процес державних випробувань пестицидів: шлях до підвищення якості та надійності досліджень» від кандидата біологічних наук, виконавчого директора ГК Bionorma, директора Інституту агробіології Ірини Бровко.
Участь у заході взяли понад 70 студентів та аспірантів спеціальностей 202, 201 та 203, а також викладачі факультету та фахівці із виробництва. Тема лекції є надзвичайно актуальною для сільського господарства України і викликала жваве обговорення слухачів та багато запитань до лектора.
Дякуємо пані Ірині за приділений час, надзвичайно цікавий матеріал та особистий внесок у побудову сучасного захисту рослин у нашій країні!
1. Для всех, кто носит имя человека,
Вопрос решён от века и на век –
Нет иудея, финна, негра, грека,
Есть только человек.
Б.Окуджава
2. Толерантність – це не поблажливість і не
мовчазна терплячість, не байдужість і не
вседозволеність. Люди, які готують документи для
ООН, визначили, що толерантність – це визнання права
кожної іншої людини на її відмінність від інших,
самобутність. І ще толерантність – це те, що сприяє
переходу людства від війни як способу життя до
культури миру. Це і прагнення людини до об'єднання, і
об’єднавчий чинник. Адже плекаючи в собі
толерантність, людина з подрібнених, розрізнених
уламків розколотого ненавистю і спотвореного
неправдою світу творить єдину, цілісну, чисту картину, в
якій є місце для всіх народів, усіх релігій, усіх
особистостей – таких, якими вони є насправді.
3. Повага до
іншого
Вміння
прощати
Толерантність
Повага до
прав
інших
4. А якими є джерела толерантності? Ви мабуть,
помічали, що люди цілісні, знаючі, відкриті до
спілкування, які володіють різними мовами, цікавляться
культурою інших народів – як правило, шанують
особливості інших.
А от чим менше людина «наповнена» знаннями,
чим жадібніше вірить чуткам і міфам, чим неохочіше
відкривається до правдивого пізнання інакшого – тим
більше боїться «чужого». Відповідно, таку людину
«чуже» дратує як щось незрозуміле
і непотрібне, чого слід
позбавитись –
«щоб був порядок».
Тобто, щоб усе стало однаковим.
5. Холокост
У листопаді відзначають
День толерантності та День
пам’яті жертв Голокосту. Ці два дні
поряд у календарі - випадково чи
навмисне хтось так розпорядився?
Та незважаючи на те, що пройшло
більше 70 років після Голокосту,
світ так і залишився
наелектризований і агресивний,
з'явилося стільки нових проблем,
тому ми знову говоримо про
Голокост.
Чому?...
6. … Тому, що вибухають будинки-хмарочоси,
гинуть діти у Беслані, Донецьку, Луганську, мирні
пасажири метро та театрів - і тисячі людей гинуть
тільки тому, що якимось безумцям цього
захотілося?!
Чому знову про Голокост? А ось саме тому:
печі Освенцима і два підірваних близнюка-
хмарочоса - це все страшні звершення самозваних
вершителів людських доль, тих, чиї душі отруєні
ненавистю до чужого, несхожого.
7. Ми ж звертаємося до тих, хто творить,
та буде творити а не руйнує, хто творить, а не
трощить. Любити своє - зовсім не означає
ненавидіти чуже. Це давно відома істина, але
про неї здається незайвим нагадати, про неї
потрібно говорити. Адже все починається з
мовчання, з такого зручного, комфортного.
«Нас не чіпай, ми не чіпатимемо ...»- і т.д.
8. Голокост - це вселюдська трагедія. Ми не хочемо
кричати, але ми не маємо права мовчати. Ми ніколи не
повинні дозволяти, щоб принижували нашу гідність,
прикриваючись якими б то не було расовими або
національними та релігійними міркуваннями. Бо, «Ніколи не
буває геноциду проти одного народу. Геноцид завжди проти
всіх». (М. Я. Гефтер).
Ось чому саме зараз, на початку XXI ст., Коли світ гуде
від потрясінь - революції, національні вибухи, релігійна
нетерпимість, війни - ми зобов'язані говорити про Голокост,
що знищив 6 млн. людей. Не для того, щоб культивувати
ненависть до вбивць. З ненависті нічого доброго не виростає.
Мова не тільки про руйнівне зло, але й про добро, яке все-
таки повинно перемагати.
10. Інститут Ізраїлю Яд ва-Шем встановив 22765
рятівників, яким присвоєно почесне звання
«Праведник світу». На частку Польщі доводиться
найбільше праведників миру - 6135 чоловік, в
Голландії їх 4947, у Франції 2991 праведник світу. З
колишніх республік СРСР найбільше число
праведників припадає на Україну - 2246. Є серед
«праведників світу» і дипломати, і цивільні
чиновники, і прості люди.
11. Алея на честь праведників
народів світу в Єрусалимі
Ізраїль присвоює им'я Праведник світу кожній
людині на земній кулі, яка врятувала життя
хоча б одній людині єврейської
національності.
На честь кожного праведника на цій аллеї
посаджені дерева
12. Серед найбільш відомих - Арістідес Соуса Мендес
(Aristides Sousa Mendes, Португалія), Семпо (Тіуне) Сугіхара
(Японія) і Пауль Грунінгер (Paul Gruninger, Швейцарія), що
ризикували своєю кар'єрою заради порятунку євреїв.
Співробітник іранського посольства в Парижі Абдул-
Хусейн Садрі також рятував євреїв в окупованому нацистами
Парижі, видавши їм близько трьох тисяч іранських віз. Лише
в 2006 році стало широко відоме ім'я сальвадорського
дипломата - полковника Хосе Артуро Кастельянос, який
видав близько 40 тисяч фальшивих документів про
Сальвадорське громадянство європейським євреям (в
основному з Угорщини), що дозволило врятувати більше 25
тисяч чоловік. Про нього у США знятий документальний
фільм «Скляний будинок» режисером Бредом Марлоу.
13. За цими цифрами стоять конкретні імена
і люди, що ризикували своїми життями. Ось
кілька прикладів-документів, які будуть
опубліковані в 2011-2012 рр.. Центром та
Фондом «Голокост» у збірнику, присвяченому
Праведникам народів світу.
14. Оскар Шиндлер
Через десятиліття він
знайшов широку
популярність і вдячне
визнання як людина, яка в
роки Другої світової війни
врятувала від неминучої
загибелі в гітлерівських
концтаборах 1200 євреїв,
надавши їм роботу на
підприємствах, які йому
належали у Польщі та Чехії.
15. Хіуне Сугіхара був удостоєний звання Праведників
світу в 1984 році
З 2139 чоловік, які
отримали візи з фашистської
Прибалтики до Японії в 1940-х
роках в живими добралося 2132
людини. І це - тільки голови
сімей. З урахуванням членів
сімей і утриманців Сугіхара
врятував від вірної загибелі від 6
до 10 тисяч чоловік. У числі
врятованих японським
дипломатом євреїв, було близько
500 учнів і равинів однієї з
найстаріших Йешив Польщі -
«Мірер Йешива».
16. Irena Sendler (Ірена Сандлер)
Як працівник Варшавської громадської
служби Ірена мала перепустку до гетто, де
начебто піклувалася санітарно-гігієнічним
станом. Справа втім, що німецька адміністрація
була занепокоєна, що хвороба може швидко
розповсюдитися за межі гетто. У гетто Ірена
носила Зірку Давида на знак солідарності із
євреями, а також щоб не вирізнятися серед
геттівскої громади. Маючи вільний в'їзд до
гетто, вона із своїми співробітниками вивозила
єврейских дітей, у тому числі немовлят,
переважно сиріт.
Дані про дітей Ірена нотувала і зберігала у
склянці, яку закопувала на дворі. Після
закінчення війни їй вдалося ідентифікувати
багатьох дітей, але у більшості з них батьків
було страчено.
Всього, Ірена Сендлер врятувала приблизно
2 500 дітей, у тому числі біля 800 — із
Варшавського гетто. Врятованих дітей вона
розміщувала по сиротинцях, у польских сім'ях і
в католицьких черниць.
За свою діяльність Ірена була
заарештована у 1943 році гестапо,
катована і засуджена до страти. На
щастя її вдалося врятувати давши
хабаря німецьким конвоїрам. Впродовж
усієї війни Ірена Сендлерова
продовжувала працювати у підпіллі та
рятувати єврейских дітей.
17. Януш Корчак – останній похід
Останні місяці свого життя провів у варшавському
ґетто. Неверлі (згодом біограф Корчака) намагався знайти
для нього фальшиві «арійські» документи, але лікар
відмовився залишити ґетто.
Уранці 6 серпня 1942 територію Малого ґетто оточили
підрозділи СС та литовські поліцаї. Під час так званої
«великої акції» (головного етапу знищення німцями
мешканців Варшавського ґетто) Корчак вкотре відмовився
під пропозиції порятунку, бо не хотів залишати дітей і
працівників «Дому Сиріт». У день депортації з ґетто
Корчак повів своїх вихованців на Умшляґпляц, звідки
вирушали ешелони у табори смерті. У цьому поході брало
участь близько 200 дітей і кілька десятків вихователів,
зокрема Стефанія Вільчинська.
Януш Корчак загинув разом із своїми вихованцями у
гітлерівському таборі смерті у Треблінці.
18. … Нет платы за добро. За верность нет наград.
И небольшая честь – отдать чужим излишки.
Лишь в самый страшный день увидишь, кто твой
брат,
Об искренней любви узнав не понаслышке.
И снова я ищу – и нахожу ответ:
Суметь бы стать таким не на словах, на деле!
Ведь, чтобы выжил я, чтоб видел солнца свет, —
Они презрели смерть и ей в глаза глядели.
За смелость в черный час, за высший ваш талант —
За жар души – поклон вам, искренние братья.
О ты, что не даешь пасть небу, как Атлант, —
О Праведник! Тебе хочу хвалу воздать я!
Хаім Хефер
19. Не оцінюйте людей, а цініть!
Пам’ятайте про це завжди. Кожен день ми пишемо історію своїми
справами й вчинками. Якою вона буде, якою буде наша країна, як
назвуть 21 ст., в якому ми живемо, залежить тільки від нас.
20. Прагніть бути толерантними!
Для цього намагайтеся дотримуватись таких рекомендацій та побажань:
• будьте готові до того, що всі люди різні – не кращі й не гірші, а
просто різні;
• навчіться сприймати людей такими, якими вони є, не
намагайтесь змінити в них те, що нам не подобається;
• цінуйте в кожній людині особистість і поважайте її думки,
почуття, переконання, незалежно від того, чи збігаються вони з вашими;
• зберігайте «своє обличчя», знайдіть себе і за будь-яких обставин
залишайтеся самим собою.