Downloaded 38 times
Uploaded byUBA-komitet
Практика ЄСПЛ щодо витребування майна з чужого незаконного володіння - Юрій Пшевлоцький
Засідання Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права «Правові засади витребування майна з чужого незаконного володіння. Захист прав добросовісних набувачів», 10.03.2017, м.Київ
Law◦
More Related Content
Similar to Практика ЄСПЛ щодо витребування майна з чужого незаконного володіння - Юрій Пшевлоцький
Практика ЄСПЛ щодо витребування майна з чужого незаконного володіння - Юрій Пшевлоцький
- 1. Практика Європейського суду зправ людини щодо витребування майна з чужого незаконного володіння Пшевлоцький Ю.
- 2. Значення Конвенції прозахист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини • Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України • Національні процесуальні закони обумовлюють вирішення спорів відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 8 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 4 Господарського процесуального кодексу України) • У разі колізії, саме норми міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, мають пріоритет над відповідними нормами законодавства України
- 3. У листопаді 1950року була прийнята Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод • На час прийняття Конвенція не містила положень щодо захисту права власності, а регламентувала загальні стандарти політичних, економічних, соціальних і культурних прав та свобод людини в країнах-членах Ради Європи • У подальшому ж зміст Конвенції було доповнено відповідними приписами щодо захисту прав на майно, а саме, – стаття 1 «Захист власності» (Protection of property) Першого протоколу, який був підписаний у березні 1952 року
- 4. Стаття 1 Захист власності Кожнафізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
- 5. • Україна ратифікувалаКонвенцію 17.07.1997 року (Законом України №475/97-ВР, із заявами та застереженнями) і вона набула чинності для України 11.09.1997 року • Таким чином, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, поруч із іншими нормативно-правовими актами, є частиною українського законодавства й її приписи та гарантії, як норми прямої дії, відіграють істотну роль у національному праві, зокрема, при вирішення спорів різноманітного характеру
- 6. • Більше того,слід зазначити, що статтею 1 Закону України №475/97-ВР в Україні було визнано обов’язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції • Відповідно ж до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (від 23.02.2006 року) національні суди повинні застосовувати при розгляді справ як джерело права не лише Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а й практику Європейського суду з прав людини • А також і постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №6 «Про судове рішення», Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» (пункти 8, 12 яких (відповідно) згадують норми Конвенції та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, які підлягають застосуванню при вирішенні конкретних справ
- 7. Отже, положення Конвенціїпідлягають застосуванню в Україні, у системному зв’язку з базованою на Конвенції практикою Європейського суду з прав людини, яка тлумачить та інтерпретує її приписи відповідно до духу, завдань і цілей Конвенції та інтегровано доповнює її норми. Таким чином, зважаючи на те, що Конвенція (а точніше – її Перший протокол) на цей час регулює й питання захисту власності, при вирішенні спорів щодо витребування майна з чужого незаконного володіння також потрібно звертатися, як до джерела права, і до відповідних норм Конвенції, і до широкої та усталеної практикиЄвропейського суду з прав людини з цих питань.
- 8. За своїм змістомстаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України», «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: • перша норма (перше речення першого абзацу) – має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; • друга норма (друге речення першого абзацу) – охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії й умови; • третя норма (другий абзац) – визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикоюСуду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
- 9. Вирішуючи питання пропредмет правового регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції, доречно з’ясувати, що ж таке володіння майном у розумінні Конвенції. Так, поняття «майно», якому надається захист за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, що є ширшим за звичне розуміння правом власності на речі матеріального світу та, відповідно до тлумачення Європейського суду з прав людини (рішення в справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Ван Марле проти Нідерландів», «Колишній Король Греції та інші проти Греції», «Балан проти Молдови», «Стебницький та «Комфорт» проти України», «Мелахер та інші протиАвстрії», «Беєлер проти Італії», «Амбруозі проти Італії», «Гайдук та інші проти України», «Мюллер протиАвстрії», «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та ін.), охоплює низку економічних як матеріальних, так і нематеріальних інтересів (активів).
- 10. Зокрема, до майнавідносяться: • нерухомість; • рухоме майно; • банківські внески; • прибутки, що випливають з власності (напр. орендна плата); • частка у пенсійному фонді; • кошти, належні до виплати; • «правомірні очікування» вчиняти певні дії відповідно до виданого дозволу (напр. здійснювати запланований розвиток території); • акції компаній; • патенти; • дозволи; • ліцензії; • права інтелектуальної власності; • Право на здійснення підприємницької діяльності; • зароблений, але неодержаний прибуток; • клієнтура та ін. Однак, не вважається майном, зокрема: • сподівання на визнання існування «старого» права власності, яке давно було неможливо використовувати ефективно; • умовна вимога, яка втрачає силу внаслідок її недотримання; • право на набуття майна, наміри стосовно набуття власності.
- 11. Умови легітимного втручанняв мирне володіння майном У практиці Європейського суду з прав людини було вироблено три головні критерії, для оцінки щодо відповідності конкретного втручання в право власності принципу правомірного і допустимого втручання, яке би відповідало приписам статті 1 Першого протоколу, а саме такими критеріями є: • чи є втручання в право власності законним (тобто чи передбачений такий захід національним законодавством); • чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»; • чи є втручання в право власності пропорційним переслідуваним цілям (тобто чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та інтересами особи, яка страждає від такого втручання). Саме ствердні відповіді на запитання за вищенаведеними критеріями вказують на виправданість втручання, а якщо ж при втручанні в право власності не дотримано якогось із цих критеріїв, за позицією Європейського суду з прав людини, такий захід порушує гарантії за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
- 12. Критерій законності втручання Принцип(критерій) законності означає, що втручання у право власності особи повинно провадитися на підставі закону, при цьому: • До відносин щодо позбавлення державою власності своїх громадян застосовується національне законодавство (рішенняЄвропейського суду з прав людини в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») • Під «законом» розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм (рішення Європейського суду з прав людини в справі «Щокін проти України») • Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів, а Європейський суд з прав людини перевіряє, чи спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практикиЄвропейського суду з прав людини (рішенняЄвропейського суду з прав людини в справі «Щокін проти України»)
- 13. Критерій суспільного інтересу •Втручання в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об’єктивної необхідності у втручанні в право у формі публічного (загального, суспільного) інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності • При цьому, Європейський суд з прав людини в своїй практиці визнає за державами право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» при визначенні суспільного інтересу й залишає за собою в цій сфері обмежені повноваження. Фактично, нагляд Європейського суду з прав людини у цій частині обмежується лише випадками зловживання владою та явного свавілля, коли Суд перевіряє чи існування такого інтересу дійсно має розумні підстави й чи є він обґрунтованим
- 14. Критерій пропорційності • Критерій(прицип) пропорційності, тобто дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та приватними інтересами особи, розглядається в практиці Європейського суду з прав людини як невід’ємна частина та інструмент верховенства права, зокрема в питаннях захисту права власності • Дотримання принципу пропорційності вимагає досягнення справедливого балансу між загальними інтересами всього суспільства і вимогами щодо захисту фундаментальних прав приватних осіб • Якщо ж на особу внаслідок ужитих заходів покладається «значний індивідуальний тягар», вважається, що справедливого балансу інтересів досягнуто не було (рішенняЄвропейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Трегубенко проти України») • Відтак, повинно існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішенняЄвропейського суду з прав людини у справі «Прессос Компанія Нав’єра С.А. та інші проти Бельгії»)
- 15. • Питання пропорційностіє оціночним і визначається у кожному випадку з урахуванням фактичних обставин. Більше того, вирішуючи питання про те, чи було дотримано цієї вимоги,Європейський суд з прав людини визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети заходу, про який йдеться. Проте Європейський суд з прав людини не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на «мирне володіння його майном» в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішенняЄвропейського суду з прав людини у справі «Звольски та Звольська проти Республіки Чехія»). • При цьому, оцінюючи наявність справедливого балансу, метою принципу пропорційності не є досягнення «соціальної справедливості» як такої в абсолюті, а досягнення розумного співвідношення між приватним і загальним інтересами.Тобто, порушенням принципу пропорційності є не саме ущемлення прав особи, а істотний дисбаланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право особи на мирне володіння своїм майном. Таким чином, втручання в право власності, навіть якщо воно відповідає першим двом критеріям (тобто має законну мету, а також здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства), все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства, що є недопустимим.
- 16. Відтак, слід резюмувати,що втручання у право власності в світлі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та її протоколів, ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, є допустимим лише тоді, коли воно грунтується на законі, переслідує легітимну мету в суспільних інтересах і забезпечує справедливий баланс між ними та приватними інтересами особи, в права якої здійснюється втручання. І за цими критеріями підлягають оцінці й випадки втручання у мирне володіння майном при вирішенні спорів щодо витребування майна з чужого незаконного володіння. При цьому, як засвідчує актуальна практика національних судів, вони керуються вказаними підходами та засадами, однак, подекуди трактуючи практику Європейського суду з прав людини формально, що викривлює дійсний зміст норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
- 17.