Творчість Віри Гутник

1. Гріє душу багрянець осінній,
Я ж чекаю шпаків голосних.
Хоч торкається літ моїх іній –
через осінь іду до весни
БЗШ І-ІІІ ступенів №21
Бібліотека

2. Віра Дмитрівна Гутник народилася в сім’ї
вчителів 2 січня 1952 року в Білій Церкві.
Проте це де-юре, а де-факто вона
з’явилася на світ, коли православні
християни відзначали День Варвари
рукодільниці -17 грудня, напередодні Дня
Святого Миколая. Але мама подарувала їй
ім’я Віра, мабуть, сподіваючись на те, що
поряд з її донечкою завжди будуть Любов,
Надія і мудра Софія.

3. Чепурненька зеленоока дівчинка з двома кісками поспішає до
школи №17, потім продовжує здобувати середню освіту у
середній школі №1. Починаючи із 7 класу, відвідує заняття
міської літературної студії «Заспів», де збирався осередок
творчої молоді, який очолювали вже тоді Володимир Іванців,
Тетяна Шарова, Віктор Міняйло. Вихованці студії часто брали
участь у Всеукраїнських семінарах молодих літераторів. Їхні
твори друкувалися в газетах, журналах, альманахах, навіть
наділяли гонорарами, а це було і 7 карбованців, і 10, і 20, і 30.
Якось газета «Молода гвардія» оголосила конкурс «Тільки
вперед, тільки на лінію вогню». Переможцями його стали уже
маститі, але на той час ще молоді письменники, а заохочувальну
премію вручили учениці 8 класу Вірі Добровольській (прізвище
героїні в дівоцтві).

4. Вступаючи до Київського педагогічного інституту ім.
Горького, Віра Дмитрівна точно знала, що буде
студенткою факультету української філології. Інститут
закінчила з червоним дипломом і мала можливість
залишитися в Києві, але на той час уже мала чоловіка і
маленького сина, тому разом із ними поїхала на роботу
до Яцьківської середньої школи Васильківського
району, де через 2 роки вже обіймала посаду заступника
директора з навчально-виховної роботи. А також була
обрядовим старостою в селі Яцьки, ставлячи на
весільний рушник не один десяток молодих пар, які
прийняли рішення створити власну сім’ю.
Віра Гутник Була делегатом 18-го з’їзду комсомолу в
Москві.

5. У 1973 році з сім’єю приїхала до Білої Церкви і
працювала організатором у найбільшій новобудові –
школі №12, де навчалося 5 тис. білоцерківських дітей.
Зараз у місті жодної такої школи немає.
У 1985 році прийшла працювати у Будинок піонерів,
який рівно 20 років тому, у 1994 році, отримав статус
ЦТДЮ( центральний будинок творчості для дітей та
юнацтва) «Соняшник». І вже майже 30 років поспіль
керує усіма творчими процесами в цьому справжньому
дитячому храмі мистецтв .

6. Віра Дмитрівна Гутник
Це - любов до дітей, щоденні
учительські клопоти,
непересічний талант –
уміння вкладати в поетичні
рядки те, що бентежить
серце й обпікає душу

7. Який її світ? Такий буденний і водночас
неповторний у кожній своїй миті. Світ, де
маленький принц у дитячому будинку чекає на
маму, а дівчинка із Чорнобильської зони
телефонує своїй неньці з Куби, де сільська жінка
зимового вечора «пише синові листа, не знаючи
про пошту електронну», мчить крізь ніч довгий,
«як гекзаметра рядок», потяг «Київ –Ужгород»,
на березі Росі споруджують величний храм, а в
маленькій кав’ярні «в долонях міста» тужить
скрипка в руках невдалої бізнес – леді. І весь цей
світ з його проблемами і зневірою, з дитячим
чеканням і дорослим неспокоєм Віра Гутник
прагне «зігріти серцем».

8. • Юна душа цієї статечної жінки не підвладна ні
рокам, ані життєвим негараздам. Може. Тому, що
навколо неї завжди молоді обличчя? А можливо,
причина в іншому - вмінні по-дитячому щиро радіти
кожній миті життя, сприймати осінь, як дарунок
долі, й водночас постійно відчувати подих юної і
неповторної весни?..
• Гріє душу багрянець осінній,
• Я ж чекаю шпаків голосних.
• Хоч торкається літ моїх іній -
• Через осінь іду до весни.

9. На книжкову полицю