9. Ось у такий Богом даний день 22Ось у такий Богом даний день 22
серпнясерпня 19391939 року в селі Піщаний Брід нароку в селі Піщаний Брід на
Кіровоградщині в родині ВасильєвихКіровоградщині в родині Васильєвих
народилася я, перша донька, Людмила.народилася я, перша донька, Людмила.
11. Мій батько, Яків Потапович, працював
кіномеханіком, повернувшись із війни інвалідом. Мав
неабиякий хист до малювання та різьблення по
дереву. В нашій садибі він розмістив дерев’яних
птахів та звірів. Моя мама, Ольга Євтихіївна, весь
вік працювала в колгоспі. Лагідна і тиха, вона
народила четверо доньок, якими, практично,
займалася сама: брала з собою в поле, навчила гарно
вишивати і співати. Вечорами, лежачи на скирді
соломи, ми дивилися на серпневі зорі, що рясно
падали, і співали. У селі говорили: «Співають Олині
дівчата». Коли тепер ми приїжджаємо у рідне село,
сідаємо на порозі осиротілої батьківської хати і
співаємо.
12. Після закінчення технікуму працювала на
колгоспній та культурно-освітній ниві в
Кривоозерському, Баштанському районах
Миколаївської області.
У 1959 році вийшла заміж. Чоловік, Чижов Іван
Федорович, працював на комсомольській роботі, а
потім головним інженером в колгоспі ім. Кірова с.
Щербані та головою колгоспу в с. Дорошівка на
Вознесенщині. Завжди у всьому підтримував і
допомагав мені. У 1960 році народилася донька
Тетяна, а в 1967 році – син Іван.
З 1962 до 1978 року була директором Щербанівського
сільського клубу та Дорошівського будинку
культури.
13. У 1975 році заочно закінчила Київський
державний інститут культури ім. О. Є.
Корнійчука за фахом «режисер».
У 1978 – 1994 рр. – заступник директора
обласного Будинку художньої творчості
профспілок та обласного Будинку
творчості працівників народної освіти.
Але потяг до літератури брав своє. З 1963
року почала друкуватися в газеті
«Радянська правда» Вознесенського району.
Багато віршів та оповідань присвячено
жінкам-трудівницям, матерям.
У 1975 році заочно закінчила Київський
державний інститут культури ім. О. Є.
Корнійчука за фахом «режисер».
У 1978 – 1994 рр. – заступник директора
обласного Будинку художньої творчості
профспілок та обласного Будинку
творчості працівників народної освіти.
Але потяг до літератури брав своє. З 1963
року почала друкуватися в газеті
«Радянська правда» Вознесенського району.
Багато віршів та оповідань присвячено
жінкам-трудівницям, матерям.
16. Через 40 років я присвятила
своїй Мигії книгу «Ємигея»:
Я була щаслива в цім краю,
Я була такою молодою
І мені здавалось дивиною
Все, що відбувалось на
землі.
І хитав цей величезний світ
Трепетний та ніжний цвіт
конвалій,
А мені здавалось, ще й
замало –
Дива, що буяло на землі.
Ємигія…
Тут живлюща вода
Крізь пороги тече,
Від цієї краси
Міццю й силою віє.
Моїх пращурів світ,
Моє диво земне,
О найкраща з земель
–
Ємигія!
18. Зараз мені 73 роки. Я
думаю що Доля моя
Висока і світла:
Слово прекрасне
Здійняти над світом.
Дай, Боже, Вам долі світлої
і віку довгого!
Зараз мені 73 роки. Я
думаю що Доля моя
Висока і світла:
Слово прекрасне
Здійняти над світом.
Дай, Боже, Вам долі світло
і віку довгого!
20. Біографічні даніБіографічні дані
Випускник філологічного факультету Ужгородського
держуніверситету (1975). По закінченню навчання
потрапив на роботу за направленням учителем
української мови і літератури (смт. Казанка
Миколаївської області), пізніше перейшов до
районної газети. Після переїзду до Миколаєва, який
став для поета другою Батьківщиною, обіймав посаду
викладача кафедри української літератури в
Миколаївському педінституті ім. В.Бєлінського (1979
—1981), фактично одночасно керував обласною
літстудією "Джерела", заввідділом молодіжної газети «
Ленінське плем'я» (1981—1990). З 1991 року працював
заввідділом культури і духовності, а з недавнього часу
- заступник головного редактора газети обласної ради
«Рідне Прибужжя».
Біографічні даніБіографічні дані
Випускник філологічного факультету Ужгородського
держуніверситету (1975). По закінченню навчання
потрапив на роботу за направленням учителем
української мови і літератури (смт. Казанка
Миколаївської області), пізніше перейшов до
районної газети. Після переїзду до Миколаєва, який
став для поета другою Батьківщиною, обіймав посаду
викладача кафедри української літератури в
Миколаївському педінституті ім. В.Бєлінського (1979
—1981), фактично одночасно керував обласною
літстудією "Джерела", заввідділом молодіжної газети «
Ленінське плем'я» (1981—1990). З 1991 року працював
заввідділом культури і духовності, а з недавнього часу
- заступник головного редактора газети обласної ради
«Рідне Прибужжя».
22. Роки «творчої боротьби»
Вступивши до Ужгородського університету вже відомим українським поетом, Дмитро Кремінь
потрапив у вир активного мистецького життя, придушення якого почалося з "брежнєвської
відлиги". Отже, коли тоталітарна машина взялася і за пошуки жертв на Закарпатті, все
почалося із цькування Івана Чендея за його книгу "Березневий сніг", а також сценарій до "
Тіней забутих предків", Петра Скунця за поему „Розп’яття”. Майже водночас вилучали готові
до друку книги М. Матоли, знищили тираж книги Ф. Кривіна„Подражание театру”. Як
пригадує Д.Кремінь, арешти інтелігенції йшли превентивно. Але це не лякало радикальну
молодь: студентська „вольниця”, поїздки Д.Кременя до Львова із М. Чендеєм, знайомство з
Г.Чубаєм, М. Рябчуком, О. Лишегою, В. Морозовим, В.Івасюком, Р. Безпалковим
налаштовувало на боротьбу проти системи. А коли поет разом із М. Матолою зайнялися
самвидавом, передрукувавши на машинці свої поезії, поеми, симфонії, а потім їх художньо
оформлювали в кілька чисел альманаху"Скриня". Усе це було художнє мило, але тягло на
кримінальну статтю. Поет пригадує: "Микола рідко бував у кімнаті гуртожитку, яку нам із
ним дали: частіше спав у Світлани, першої дружини. А я приймав своїх богинь та муз і малював
сюрреалістичні картини вже не аквареллю, а гуашшю. Тоді я вже дружив із великими
художниками Ференцом Семаном, Павлом Бедзіром. Зрештою, вся ужгородська мистецька
богема тих часів мене знала"
23. nНезважаючи на такі реалії, один із варіантів журналу, скоріше заНезважаючи на такі реалії, один із варіантів журналу, скоріше за
все, потрапив до рук каральних органів. Тоді все і почалося…все, потрапив до рук каральних органів. Тоді все і почалося…
На початку 1974 року, коли була фактично готовою до друку першаНа початку 1974 року, коли була фактично готовою до друку перша
книга поета, де, окрім інших текстів, містилися поема „Меморандумкнига поета, де, окрім інших текстів, містилися поема „Меморандум
Герштейна”, поетичні симфонії: „Сад”, „Параноїчна зона „А”, „ТанокГерштейна”, поетичні симфонії: „Сад”, „Параноїчна зона „А”, „Танок
блукаючого вогню”, „Коні Адамові”, на засіданні університетськоїблукаючого вогню”, „Коні Адамові”, на засіданні університетської
літературної студії ім.літературної студії ім. ЮріяЮрія ГойдиГойди, якою керував незабутній, якою керував незабутній
доцентдоцент Василь ПопВасиль Поп, студентові було влаштовано своєрідний, але, студентові було влаштовано своєрідний, але
такий популярний у ті часи „творчий звіт”, а в результаті йоготакий популярний у ті часи „творчий звіт”, а в результаті його
творчість поета піддали критиці, причому звинуватили утворчість поета піддали критиці, причому звинуватили у
вільнодумстві, незрозумілості образів тощо. Згодом, під часвільнодумстві, незрозумілості образів тощо. Згодом, під час
чергового обшуку, котрий співпав із другою хвилею арештів вчергового обшуку, котрий співпав із другою хвилею арештів в
Україні, в нього вилучено рукопис і нині невідомої широкому загалуУкраїні, в нього вилучено рукопис і нині невідомої широкому загалу
книги. Вже тоді Д.Кремінь, котрого лякали „вовчим квитком”,книги. Вже тоді Д.Кремінь, котрого лякали „вовчим квитком”,
вилученням з університету, від чого, до речі, його врятував ректорвилученням з університету, від чого, до речі, його врятував ректор
ДмитроДмитро ЧепурЧепур, зізнався, що витоки свого т. зв. незрозумілого, зізнався, що витоки свого т. зв. незрозумілого
письма він черпає в ліриці епохальних українських поетів:письма він черпає в ліриці епохальних українських поетів:
Т.ШевченкаТ.Шевченка,, Б.-І.АнтоничаБ.-І.Антонича,, П.ТичиниП.Тичини, котрих визнавав за своїх, котрих визнавав за своїх
літературних вчителів. Рукопис першої книги Дмитра Кременялітературних вчителів. Рукопис першої книги Дмитра Кременя
вилучено під час навчання в університеті.вилучено під час навчання в університеті.
24. nЯк пригадує поет,Як пригадує поет, переїзд до смт Казанка Миколаївської області бувпереїзд до смт Казанка Миколаївської області був
доленосним. У Миколаєві, закритому місті, порядки були суворі, але самедоленосним. У Миколаєві, закритому місті, порядки були суворі, але саме
там перший секретар обкомутам перший секретар обкомуВ.ВасляєвВ.Васляєв наклав табу на шельмуваннянаклав табу на шельмування
романуроману Олеся ГончараОлеся Гончара «Собор». І саме при цьому чоловікові в Миколаєві«Собор». І саме при цьому чоловікові в Миколаєві
були засновані організації Спілки художників (1970) і письменників (1974).були засновані організації Спілки художників (1970) і письменників (1974).
Я прожив у Казанці чотири роки. Там же став автором першої книжкиЯ прожив у Казанці чотири роки. Там же став автором першої книжки
«Травнева арка» з передмовою«Травнева арка» з передмовою ВіталіяВіталія КоротичаКоротича і членом Спілкиі членом Спілки
письменників СРСР, прославився в Москві на зльоті молодихписьменників СРСР, прославився в Москві на зльоті молодих
письменників Союзу. Якби я був «під оком» і про мене не лунали б схвальніписьменників Союзу. Якби я був «під оком» і про мене не лунали б схвальні
слова класиків у Києві та Москві, я міг би загриміти в Новоданилівськуслова класиків у Києві та Москві, я міг би загриміти в Новоданилівську
колонію поблизу Казанки: там чимало пересиділо дисидентів.колонію поблизу Казанки: там чимало пересиділо дисидентів.
Тут, у Казанці, я відкрив собі цілий степовий материк. Це батьківщинаТут, у Казанці, я відкрив собі цілий степовий материк. Це батьківщина
Павла Глазового, батьківщина народної комедії Леоніда Юхвіда «Весілля вПавла Глазового, батьківщина народної комедії Леоніда Юхвіда «Весілля в
Малинівці». Але це тільки література. А народ виявився страшенноМалинівці». Але це тільки література. А народ виявився страшенно
доброзичливим. Тим паче — море вчорашніх студентів, які тут же, як і я,доброзичливим. Тим паче — море вчорашніх студентів, які тут же, як і я,
ставали лікарями, вчителями. Я ж тоді був двадцятирічним хлопцем,ставали лікарями, вчителями. Я ж тоді був двадцятирічним хлопцем,
елегантним і красивим. А що дітей у школі любив і ніколи не дававелегантним і красивим. А що дітей у школі любив і ніколи не давав
ображати нервовим колегам, то й діти мене любили. А значить, полюбилиображати нервовим колегам, то й діти мене любили. А значить, полюбили
й ненависну їм до того укрмову й укрлітературу, яку я викладав. Щоб тебей ненависну їм до того укрмову й укрлітературу, яку я викладав. Щоб тебе
пам'ятали, щоб тебе любили в народі і в такі часи, як наші,— для цього йпам'ятали, щоб тебе любили в народі і в такі часи, як наші,— для цього й
самому треба бути людиною.самому треба бути людиною.
25. Поетичні книги
Перша книга поезій «Травнева арка» вийшла у 1978 р.
Згодом були:
«Південне сяйво» (1982),
«Танок вогню» (1983),
«Бурштиновий журавель» (1987),
«Шлях по зорях» (1990),
«Пектораль» (1997)
Останніми роками надруковані книги:
«Елегія троянського вина» (2001),
«Літопис» (2003),
«Атлантида під вербою» (2003),
«Синопсис» (2003),
«Полювання на дикого вепра» (2006),
«Літній час» (2007),
«Скіфське золото» (2008).
26. Нагороди
Лауреат Республіканської літературної премії ім. Василя Чумака (1987),
культурологічної премії ім. Миколи Аркаса (1994).
У 1999 р. отримав Державну премію України імені Тараса Шевченка за книгу
поезії «Пектораль».
У своїй Шевченківській промові Дмитро Кремінь зауважив: "Я щасливий уже тим, що
не вчився в поетичній школі п'яного дяка, не шукав провіщення в хлипнівських малярів,
не благав перепустки на Парнас у земляків із циновими ґудзиками, хоч холод таємних
канцелярій проймав і мене з юних літ, і від колискової землі мене відлучали замолоду.
Так, не вбили, не розстріляли, не замучили, не потягли на панську стайню, та хіба
Шевчченко не мріяв про свободу та життя? Ще рано думати, що наші Берестечко,
Полтава й Крути — позаду...
Та й там та й мені просяяв удалині берег України-Атлантиди, яка підніметься з дна
тоді, коли наші душі встануть з колін, водою Дніпра змиємо із чіл тавра, змахнемо
порох і попіл спалених століть України"
27. ЗАРАЗ МЕНІЗАРАЗ МЕНІ 6060р. Я дуже радий,р. Я дуже радий,
що мої твори читають іщо мої твори читають і
захоплюються ними і досі!захоплюються ними і досі!
