міфічні образи

2. «Іван знав, що на світі панує
нечиста сила, що арідник [злий
дух] править усім, що в лісах повно
лісовиків, які пасуть там свою
маржинку [худоба]: оленів, зайців і
серн; що там блукає веселий
чугайстер, який зараз просить
стрічного в танець та роздирає
нявки; що живе в лісі голос сокири.
Вище, по безводних далеких
верхівках гір, нявки розводять свої
безконечні танки, а по скелях
ховається щезник».

3. Щезник
Словник
Щезник — за давніми віруваннями гуцулів
чорт, що раптово з'являється, раптово
зникає, скликає всіх міфічних істот у танок.
«На камені, верхи,
сидів «той»,
щезник, скривив
гостру борідку,
нагнув ріжки і,
заплющивши очі,
дув у флояру».

4. Чорт (біс, диявол, дідько, люципер,
сатана, осинавець, щезник, злий) —
один із найпопулярніших персонажів
української демонології, що
уособлював ворожі людині сили.
Функції Чорта досить широкі: він
усіляко шкодить людям, насилає
хвороби, зводить жінок, полює на
людські душі, штовхає на злочини й
прикрі вчинки. Особливо страшний він
для похрещених дітей, яких може
підмінити. Вірили, що з Чортом можна
укласти договір та найняти його на
службу, заклавши йому, втім, свою
душу. Такі договори, як правило,
треба укладати вночі на перехресті
доріг і затверджувати кров'ю з
мізинця.

5. Нявка-Марічка…
Словник Традиційно вважають, що мавки (нявки) живуть у лісах.
У Галичині місцем поселення мавок вважають Карпати. Мавки символізують
душі дітей, які народилися мертвими чи померли нехрещеними. Вони часто
постають у вигляді молодих красивих дівчат, що танцями і співом заманюють
хлопців у ліс, де залоскочують їх до смерті або стинають їм голови.
«Іван бачив перед собою
Марічку, але йому дивно, бо
він разом з тим знає, що то
не Марічка, а нявка. Йшов
поруч із нею й боявся
пустити Марічку вперед, щоб
не побачить криваву діру
ззаду у неї, де видно серце,
утробу і все, як се у нявки
буває».

6.  У народі вірили, що на Троїцькі
святки потерчата літали у
вигляді птаха і просили собі
хрещення криками: "Христу,
Христу!" Вважалося, що в таких
випадках треба кинути якусь
хустину і назвати ім'я,
промовивши: "Хрещу тебе".
Після цього душа немовляти
потрапляє в рай. Якщо ж цей
обряд не здійснити до семи
років, то немовля
перетворюється на русалку або
нявку, стає нечистим духом і
завдає людині шкоди. Оберегом
від Мавки слугували часник,
цибуля, полин.

7. Чугайстир…
Словник Образ Чугайстра (Чугайстрина, Лісового Чоловіка) не
відомий іншим слов'янам. Його знають тільки в українських Карпатах.
На Бойківщині його називають просто Дідом, а на Закарпатті —
Ночником. Походження назви Чугайстер достеменно не зрозуміле.
Сучасні дослідники пов'язують це слово з чугою, чуганею (верхнім
одягом, який тчуть так, що він має вигляд великої овечої шкури і
довгою вовною)
«Він був без одежі. М'яке
волосся покривало все
його тіло, оточало круглі
і добрі очі, заклинилось
на бороді і звисало на
грудях.
Се був веселий чугайстир,
добрий лісовий дух, що
боронить людей од нявок.
Він був смертю для них:
зловить і роздере».

8.  Чугайстир (лісовий чоловік) — фантастичний образ
української демонології. Виступає у досить
невизначеному окресленні: іноді як високий чоловік,
одягнутий у біле, іноді як покритий довгим волоссям.
Поведінкою нагадує лісовика. За повір'ями, Ч. колись
був звичайною людиною, але його закляли чаклуни. У
лісі він ловить нявок і поїдає їх. Проте до людей Ч.
ставиться доброзичливо. Поспілкувавшись із ними при
зустрічі, він відпускає їх, не заподіявши шкоди.

9. Мольфар Юра…
Словник Мольфа́р — в культурі гуцулів так називають наділену
надприродними здібностями людину. Як вважають місцеві жителі
мольфари бувають добрі або злі. Для лікування людей, та керування
силами природи (наприклад, хмарами) мольфари використовують
замовляння, спеціальні пристрої та трави. Вважають, що гуцульські
мольфари є безпосередньо пов'язані із козацькими характерниками.
«Він був як бог, знаючий і
сильний, той градівник і
мольфар. У своїх дужих
руках тримав сили небесні й
земні, смерть і життя,
здоров'я маржинки й
людини».
«Став проти хмари, одна нога
наперед, і склав руки на
грудях. Закинув назад бліде
обличчя і вперся похмурим
оком у хмару. Тоді Юра підняв
до хмари ціпок, що тримав у
руці, і крикнув у синій клекіт:
«Стій! Я тебе не пускаю!..»
Юра заклинав її йти «у
безвісті, у провалля», але не
на сіножаті, бо пропаде
худоба. Нарешті хмара
скорилася».

10. Чарівники (перемітники) — люди, здатні впливати на явища
зовнішнього світу, на долю людей. На відміну від знахарів,
що діяли "від Бога", на добро людям, Мольфари зналися з
нечистим і чинили людям шкоду: насилали хвороби, обертали
на тварин тощо. Поширеним було повір'я, що Чарівники вміли
робити магічні заломи колосся (закрутки), які спричиняли
неврожай хліба. Чіпати такі закрутки не можна, бо людину
паралізує. У таких випадках зверталися до сільської ворожки,
щоб та зняла закляття з ниви.

11. Відьма Хима…
Словник Слово відьма спочатку вживалося в
значенні «та, що все знає»,
звідки розвинулося подальше «ворожка», а пізніше —
«зла, сварлива жінка».
«Чого вона тільки не
виробляла, ота родима відьма!
Перекидалась у полотно, що
біліло смерком попід лісом,
повзла вужем або котилась
горбами прозорим клубком.
Спивала, нарешті, місяць, щоб
було темно, як йде до чужої
худоби. Не один присягався,
що бачив, як вона терницю
доїть: заб'є у неї чотири кілки,
неначе дійки,— і надоїть повну
дійницю».

12.  Відьма — один із найяскравіших персонажів
української димонології. Головним завданням відьом
було чинити шкоду. До речі, вірили, що кожна з них
має свою окрему ділянку роботи і на чужу ніколи не
лізе. Відповідно, є відьми від корів, овець, кіз, свиней,
гусей, риби, гадюк, бджіл, грибів, бараболь, яєць,
дощу, посухи, морозу. Та найбільше їх звинувачували
у тому, що забирають молоко. Чинили відьми свої
справи під покровом ночі.

13. ЗАХИСТ ВІД ЗЛИХ ДУХІВ
“На Святий вечір Іван обкурював
ладаном хату й кошари, щоб
одігнати звіра й відьом, а коли
червона од метушні Палагна серед
курива того ознаймляла нарешті,
що готові усі дванадцять страв,
він, перше ніж засісти за стіл, ніс
тайну вечерю худобі. Потім брав в одну руку зі
стравою миску, а в другу
сокиру і виходив надвір. Іван
простягав руку у сю скуту
зимою безлюдність і кликав
на тайну вечерю до себе всіх
чорнокнижників, мольфарів,
планетників всяких, вовків
лісових та ведмедів, але вони
не були ласкаві і ніхто не
приходив, хоч Іван
спрощував тричі. Тоді він
закликав їх, щоб не з'явились
ніколи,— і легко зітхав»