1. 1
ЗВЕРНЕННЯ
ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ СПІЛКИ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
«КОАЛІЦІЯ «ЗУПИНИМО ТУБЕРКУЛЬОЗ РАЗОМ»
З НАГОДИ ВСЕСВІТНЬОГО ТА ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ДНЯ БОРОТЬБИ ІЗ ТУБЕРКУЛЬОЗОМ
РІДНА УКРАЇНСЬКА ГРОМАДО!
Дозволь звернутися до тебе з нагоди Всесвітнього дня боротьби із туберкульозом.
Шановні добродії, невже Ви нічого не чули про туберкульоз? Ви і близькі Вам люди ніколи
не страждали від цієї страшної хвороби? Тож нехай Господь і надалі береже Вас від цієї напасті!
Втім, загрозлива ситуація щодо туберкульозу, що завжди був індикатором суспільного
благополуччя, склалася в усьому світі наприкінці минулого – на початку нового тисячоліття.
Щороку в світі на туберкульоз захворюють від 7 до 9 млн. людей, а вмирають − близько 3 млн.
За критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) Україна віднесена до груп
країн із високим рівнем захворюваності на туберкульоз. В нашій країні на сухоти щороку
захворюють близько 38 тис. українців, а вмирають від них – більше 10 тис. Про надзвичайну
соціальну небезпеку туберкульозу свідчить, зокрема, той факт, що за весь час спостережень
(тобто за останні 23 роки) від захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) –
найстрашнішої хвороби сучасності, в Україні померло 18 030 осіб, а отже менше, ніж вмирає від
туберкульозу кожних два роки. Тож про підступного ворога треба знати якнайбільше, щоб не
стати його жертвою.
Ворога треба знати в обличчя: деякі історичні відомості про туберкульоз
Туберкульоз, або сухоти, відомий із сивої давнини – відколи існує людство на Землі.
Туберкульозом страждали люди і тварини з давніх-давен, ще з доісторичних часів глибокої
стародавності – відколи існують люди на землі, а за археологічними знахідками останніх часів,
первісна людина виникла близько 4 мільйонів років тому.
Отже, незважаючи на наявність туберкульозу з часів існування людства, захворюваність
цією недугою почала зростати у міру переходу від розсіяного до кочівного способу життя і до
осілості у поселеннях та містах, що було зумовлено скупченістю людей і сприятливими
факторами зараження туберкульозом.
Туберкульозні ураження хребта виявлені при дослідженні останків людини періоду
неоліту (близько 5000 років до н.е.). Їх знаходили у єгипетських муміях (близько 2700 років до
н.е.), муміях молодого жерця у Фівах (близько 1000 років до н.е.). Так, на стінах єгипетських
гробниць (2160–1335 рр. до н.е.) знайшли зображені фігурки людей зі змінами, характерними
для туберкульозу хребта і кульшового суглобу.
Численні історичні документи й матеріали свідчать про повсюдне поширення
туберкульозу в далекому минулому. Найдревніша знахідка, що вказує на захворювання
туберкульозом людей, які населяли у віддалені часи Європу, належить Бартельсу. У 1904 р. при
обстеженні знайденого поблизу Гейдельберга кістяка людини, що жила в кам’яному віці
(приблизно за 5000 років до н.е.), він установив туберкульозне ураження декількох грудних
хребців з утворенням горба. Подібні зміни в хребті, що супроводжувалися напливними
абсцесами, а також специфічні ураження великих суглобів кінцівок зі свищами були виявлені у
муміфікованих трупів єгиптян, що жили за 2000—2750 років до н.е.
Ще Гомер (750 років до н.е.) указував, що в його сучасників часто зустрічалися запальні
зміни в різних органах, у тому числі в легенях. Він називав ці процеси phyma (запальне
розростання). Цим терміном Гіппократ, що жив набагато пізніше (між 459 і 377 рр. до н.е.),
називав легеневий туберкульоз у сьогоднішньому розумінні.
Як свідчать літописи і писемні знахідки, лікарі минулого найбільше цікавилися
туберкульозом легень, який був надзвичайно широко розповсюджений, зокрема у давніх Індії,
Китаї.

2. 2
Перші відомості про туберкульозоподібні ураження знаходимо у Старому та Новому
Завітах Біблії. У третій книзі Мойсея (Левіт), наприклад, викладений Закон про проказу (розділ
ХІІІ). Ісус Христос чудодійно зцілив не одного прокаженого. Пророки Старого Завіту та Ісус
Христос у Новому Завіті найчастіше зцілювали людей, хворих на лепру, яка, як відомо,
спричинена Мікобактерією лепри, тобто збудником того ж роду, що спричиняє туберкульоз.
Туберкульоз впродовж тисячоліть косив і заганяв у могили щороку мільйони невинних
людей – і дорослих, і дітей. Епідемія туберкульозу хвилеподібно то спалахувала, то затихала.
Остання велика всесвітня епідемія була у ХІХ столітті, ще в доантибактеріальну еру, коли не було
ні антибіотиків, ні інших протимікробних засобів. Тоді від туберкульозу пішла у вічність
незчисленна кількість людей. Кінець другого тисячоліття ознаменував себе новим витком
епідемії туберкульозу.
Починаючи від зародження медицини з часів первіснообщинного ладу й до кінця ХІХ
століття ні населенню, ні лікарям не були відомі ані збудник туберкульозу, ані шляхи зараження
цією недугою, не було ефективних методів лікування. Така страшенна й безвихідна ситуація стала
поштовхом до вельми значних відкриттів стосовно перемоги над туберкульозом.
Так, у 1882 році Роберт Кох відкрив кислотостійку мікобактерію, яку весь світ називає
бацилою або паличкою Коха, а сьогодні її називають Мікобактерією туберкульозу.
Другим революційним відкриттям були Х-промені. Їх описав і запатентував ще у 1877 році
український вчений Іван Павлович Пулюй. За цей винахід і конструкцію вакуумної трубки (трубки
Пулюя) галичанин І.Пулюй у 1881 р. одержав срібну медаль на світовій електротехнічній виставці
в Парижі. Лише через 14 років після цього Х-промені відкрив німецький вчений Вільгельм
Конрад Рентген, який народився в одному і тому ж 1845 році, що й І.Пулюй. Проте В.К.Рентген в
своїх працях і доповідях жодного разу не згадував ні імені І.Пулюя, ні його трубки. Через таке
замовчування світовий пріоритет отримав В.К.Рентген.
В 1919 році Кальмет і Герен розробили протитуберкульозну вакцину БЦЖ. Це було третє
відкриття. Далі в 1944 році американський бактеріолог українського походження Ваксман
отримав протитуберкульозний препарат – стрептоміцин. З 1954 року в практику ввійшли інші
протитуберкульозні препарати. Останні поряд із поліпшенням добробуту народу привели до
значного покращання епідеміологічної ситуації з туберкульозу у багатьох країнах світу, у тому
числі в Україні – в 1970–1980 роках.
В 90-х роках цього століття соціально-економічна криза в країні, погіршення добробуту
нашого народу, невпевненість у завтрашньому дні, стреси, незбалансоване харчування і навіть
недоїдання багатьох наших співвітчизників, малі дози радіації після Чорнобильського лиха,
забруднення довкілля, насамперед, повітря, води і харчових продуктів промисловими викидами,
пестицидами та іншими нечистотами, погіршили імунітет у багатьох людей, й на цьому тлі
відбувся спалах туберкульозу. Не незалежність України є виною зростання туберкульозу, як це
хибно дезорієнтують народ деякі горе - політикани. Туберкульоз процвітає зараз у
посткомуністичних країнах, а також у найбідніших країнах Африки та Азії. У незалежних
індустріальних й високорозвинених країнах туберкульоз у корінного населення майже не
реєструється, або зумовлений в основному ВІЛ/СНІД, або завезений туди іноземцями, що
прибули на постійне місце проживання із бідних країн, найбільшою мірою із посткомуністичних.
Туберкульоз – соціальна хвороба, тому він зростає у тих країнах, де погані соціально-
економічні умови, де поганий добробут народу, низька його освіченість, примітивна санітарна
культура, а також кризовий соціально-економічний стан країни.
Разом проти туберкульозу: 24 березня − Всесвітній та Всеукраїнський день боротьби із
туберкульозом.
Коли 24 березня 1882 року в Берліні Роберт Кох оголосив про своє відкриття бацили
туберкульозу, у Європі й Америці буяв туберкульоз, убиваючи кожну сьому людину. Відкриття
Коха проклало дорогу можливості викорінювання цієї страшної хвороби. З метою підвищення
поінформованості людей про цю хворобу, рівно через сто років після цієї події ВООЗ і

3. 3
Міжнародний Союз по боротьбі з туберкульозом і хворобами легень виступили ініціаторами
проведення першого Всесвітнього дня боротьби із туберкульозом. У 1998 р. він вперше
відзначався як офіційний День ООН. У 1993 році ВООЗ оголосила пандемію туберкульозу, тобто
планетарне лихо від цієї хвороби. Отже, з поновленням в усьому світі інтересу до епідемії
туберкульозу, Всесвітній день боротьби із туберкульозом став важливою міжнародною подією в
області охорони здоров’я. Але Всесвітній день боротьби із туберкульозом – це не свято.
Найбільший в історії убивця людей, як і раніше, займається своєю справою, незважаючи на
існуючі ефективні ліки і способи лікування. Всесвітній день боротьби із туберкульозом – це час
для мобілізації суспільної підтримки інтенсивних зусиль щодо діагностики і лікування
туберкульозу у світовому масштабі й організації всесвітньої участі в більш широкому
використанні сучасних ефективних міжнародних стратегій у подоланні цієї підступної хвороби.
Епідемія туберкульозу в Україні була оголошена у 1995 році. З метою активізації
діяльності відносно попередження виникнення та поширення туберкульозу в Україні та за
ініціативи Фундації «Громадський рух «Українці проти туберкульозу, Указом Президента України
від 22 березня 2002 р. № 290/2002 був встановлений Всеукраїнський день боротьби з
туберкульозом.
Усвідомлення серйозності проблеми туберкульозу примушує країни і міжнародні
організації активізувати боротьбу із цією небезпекою. Глобальне партнерство «Зупинити
туберкульоз» і Глобальний фонд для боротьби із СНІД, туберкульозом і малярією є важливими
міжнародними ініціативами, націленими на зниження тягаря туберкульозу в світі. Ініціатива
«Зупинити туберкульоз» − це партнерство, яке об’єднує в своїх лавах різні громадські і приватні
організації, включаючи міжнародні агентства, урядові і неурядові організації, науково-дослідні
установи, а також донорські організації. Діяльність Партнерства націлена на зміцнення зусиль
світової спільноти по запобіганню розповсюдженню туберкульозу. Завдання по боротьбі із
туберкульозом були сформульовані в рамках восьми цілей в області розвитку Декларації
тисячоліття, проголошених ООН, а саме до 2015 р. зупинити захворюваність на туберкульоз і
обернути назад її течію. Партнерство «Зупинити туберкульоз» сформулювало ще два додаткові
завдання: скоротити до 2015 р. удвічі показники поширеності і смертності від туберкульозу у
порівнянні з їх рівнями у 1990 році.
У 2010 році Всесвітній день боротьби із туберкульозом проходить під гаслом «Боротьба із
туберкульозом продовжується. Використовуйте нові підходи для прискорення прогресу». 2010
рік знаменує собою проходження половини шляху до здійснення Глобального плану «Зупинимо
туберкульоз». Сьогодні, як ніколи, зрозуміло, що якщо людство хоче досягнути своєї мети у
боротьбі із туберкульозом, воно повинно нарощувати зусилля та продовжувати пошук нових
інноваційних методів протидії йому. В центрі уваги кампанії 2010 року будуть окремі люди з усіх
країн, які знайшли нові шляхи для того, щоб зупинити туберкульоз і які можуть слугувати
прикладом для інших.
В нашій країні Всеукраїнська спілка неурядових організацій «Коаліція «зупинимо
туберкульоз разом», яка налічує в своїх рядах майже 120 громадських та благодійних
організацій, також вносить свій внесок в справу боротьби із туберкульозом. Цього року Коаліція
виступила із рядом громадських ініціатив в сфері бюджетного процесу, адвокації, комунікації та
соціальної мобілізації населення на боротьбу із захворюванням на туберкульоз. Коаліція
звернулася до Президента, Уряду, Парламенту та незалежних профспілок України із Зверненням
об’єднати зусилля держави, профспілок та неурядових організацій заради врятування народу
України від туберкульозу. В Зверненні звучить глибока стурбованість громадськості відсутністю
відчутних наслідків виконання «Загальнодержавної програми протидії захворюванню на
туберкульоз у 2007−2011 роках», причина чого, в першу чергу, коріниться у тривалій відсутності
необхідних для подолання епідемії соціально-економічних перетворень, погіршенні рівня життя
значних прошарків населення та вкрай незадовільному фінансуванні заходів боротьби із
туберкульозом з державного та місцевих бюджетів.

4. 4
Як Україна бореться із туберкульозом: деякі висновки громадської експертизи
Неурядовий сектор є однією з найбільш зацікавлених сторін у ефективній реалізації
заходів з подолання епідемії туберкульозу в Україні. Так, якщо державні службовці можуть, в
принципі, надавати недостатньо правдиву інформацію щодо реальної епідемічної ситуації, а
хворі на туберкульоз можуть відмовлятися від лікування, або переривати його, то громадські
організації не можуть відмовитися від декларованих ними принципів захисту прав та інтересів
громадян України в умовах епідемії туберкульозу. Отже, ми завжди радо вітаємо всі успіхи,
досягнуті нашою державою, а отже всіма нами, у протидії захворюванню на туберкульоз. Є лише
два застереження: успіхи мають ґрунтуватися на адекватних заходах, а звіти про них відповідати
реальним показникам.
Протягом останніх трьох років, тобто впродовж всього часу реалізації чинної
«Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007−2011 роках»,
Коаліція організацій «Зупинимо туберкульоз разом» здійснює за сприяння Міжнародного фонду
«Відродження» громадський моніторинг діяльності органів влади щодо дотримання ними
чинного законодавства з питань протидії захворюванню на туберкульоз. В поточному році цей
моніторинг проводиться у формі громадської експертизи, що передбачено Постановою Кабінету
Міністрів України від 5 листопада 2008 року № 976 «Про затвердження Порядку сприяння
проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади». Об’єкти громадської
експертизи – центральні та регіональні органи державної виконавчої влади, відповідальні за
впровадження державної політики в сфері протидії захворюванню на туберкульоз. Особливість
громадської експертизи полягає в тому, що її висновки ґрунтуються на тих документах і
матеріалах, які надаються самими об’єктами експертизи у відповідь на запит інституту
громадянського суспільства. Отже, в процесі експертизи громадськість оперує виключно
офіційними відомостями, офіційною звітністю і статистикою, але при цьому висновки робляться
на основі урахування реальних показників, реальних досягнень та існуючих закономірностей у
сфері протидії захворюванню на туберкульоз. Іншими словами, ми не можемо щось категорично
стверджувати, ми можемо лише ставити знаки запитання та оклику.
В першу чергу це пов’язано із тим, що туберкульоз – соціально небезпечна інфекційна
хвороба, а отже її успішне подолання залежить від багатьох факторів, які, за свідченням фахівців,
лише на 15−20% залежать від медичної складової, а в решті – від рівня соціально-економічного
розвитку країни, від рівня життя та соціальної захищеності її населення, від загальної та
санітарної культури громадян тощо.
Наукові дослідження встановлюють прямий взаємозв’язок між цими факторами та рівнем
захворюваності і смертності від туберкульозу. Наприклад, в Норвегії, яка в рейтингу за рівнем
життя та соціальної захищеності ООН займає 1-е місце, захворюваність на туберкульоз, за
даними ВООЗ, становить 5,2, а смертність – 0,7 на 100 тис. населення. Згідно щорічним
доповідям ООН про розвиток людини, в цьому рейтингу Україна тільки протягом 2005−2007 років
втратила 8 позицій і тепер займає 85 місце. При цьому, за минулі два роки ситуація для України
жодним чином не покращилася, і кому як не нам, громадянам України, про це добре відомо.
Норвегія Франція
Великоб
ританія
Німеччи
на
Польща Латвія Росія Біларусь Україна
Захворюваність 5,2 12,9 14,2 7,2 26,1 62,6 119 61,7 99,4
Смертність 0,7 1 0,6 0,4 2,1 7,3 21,2 10,7 22,6
Рейтинг рівня життя 1 16 18 21 37 45 65 67 77
0
20
40
60
80
100
120
140

5. 5
В той же час, у порівнянні із 2006 роком, коли за офіційними даними захворюваність в
Україні становила 83,2 на 100 тис. населення, протягом 2007 року (тобто вже у перший рік
впровадження Загальнодержавної програми) цей показник зменшився в середньому по Україні
на 4,1% і становив 79,8 на 100 тис. населення. В наступному році цей показник зменшився ще на
2,5 %. Втім, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, кількість нових випадків
захворювання в Україні на всі форми туберкульозу становила у 2005 році 99,4, а у 2007 році вже
102 на 100 тис. населення. При цьому, за даними Національного інституту фтизіатрії і
пульмонології ім. Ф.Г. Яновського, аналіз індикаторів ефективності лікування хворих різних
категорій свідчить про неефективну організацію лікування хворих в Україні, яка включає в себе, в
першу чергу, пізню діагностику, відсутність стовідсоткового контролю за прийомом ліків,
відсутність санітарно-освітньої роботи з пацієнтами, низький відсоток негативації мокротиння
після інтенсивної фази лікування, високу поширеність ВІЛ та ТБ/ВІЛ інфекції, поширеність тяжких
випадків у зв’язку із пізнім виявленням, низький рівень спілкування «лікар − пацієнт», відсутність
стимулу до лікування у пацієнтів, що призводить до значного відсотку перерваного лікування
тощо. За матеріалами останньої колегії МОЗ по туберкульозу, яка відбулася наприкінці 2009 року
в Херсоні, щорічно флюорографічними обстеженнями охоплюються ті ж самі контингенти
населення. Групи ризику інколи сформовані формально. До них здебільшого включені лише ті,
які легше обстежити. Навіть за таких умов, із запланованих у 2008 році 29 млн. профобстежень
понад 2,3 млн. осіб залишилися не охопленими профоглядами. Таким чином, формується
великий прошарок населення, який не обстежується протягом 10 років і більше. Про те, що
заходи з раннього виявлення туберкульозу все ще проводяться не на належному рівні, свідчать
високі показники виявлення хворих на деструктивні форми туберкульозу. Питома вага
деструктивних форм туберкульозу серед хворих на активний туберкульоз органів дихання
становить нині близько 40,0%.
В Україні досі відсутній достовірний облік показників захворюваності, поширеності та
ефективності лікування туберкульозу, тривалий час не створений Реєстр хворих на туберкульоз,
що унеможливлює чітке визначення їх загальної кількості та ефективний контроль за епідемією.
Сьогодні офіційний показник захворюваності на туберкульоз на 100 тис. населення має на 23,73%
(або на 24,2 випадки) відхилення від того, який наводить у своїх щорічних доповідях ВООЗ. Навіть
якщо вважати дані ВООЗ оціночними, 15−20 своєчасно невиявлених випадків захворювання на
туберкульоз на кожні 100 тис. населення створює в масштабах країни величезне джерело
інфекції, невідомої диспансеру (до 10 тис. хворих на всі форми туберкульозу) та є потенційною
небезпекою виникнення важких і часом невиліковних мультирезистентних форм захворювання.
Така ситуація в Україні, в першу чергу, пов’язана із тривалою відсутністю необхідних для
подолання епідемії соціально-економічних перетворень, погіршенням рівня життя значних
прошарків населення та із вкрай незадовільним фінансуванням заходів боротьби із
туберкульозом з державного та місцевих бюджетів. Нагадаємо, що «Загальнодержавна програма
протидії захворюванню на туберкульоз у 2007−2011 роках» була затверджена на початку лютого
2007 року. Загальнодержавна програма передбачає застосування в Україні міжнародної стратегії
подолання туберкульозу, відомої як ДОТС. Серед інших принципів, на яких ґрунтується ця
стратегія, основним є принцип формування політичної волі щодо постійної підтримки ефективної
боротьби з туберкульозом з боку національної і регіональної влади. В першу чергу, під цим
розуміються політичні зобов’язання щодо фінансування всього комплексу заходів з протидії
захворюванню на туберкульоз в необхідному для досягнення ефективних результатів обсязі.
Всі фінансові передбачення щодо асигнувань заходів програми були зроблені у
відповідних цінах того року. Втім, тільки за останні 5 років індекс споживчих цін (інфляції) в
Україні збільшився у 2 рази, а курс гривні по відношенню до долара США впав із відмітки 5,12 у
2007 році до відмітки 7,99 за 1 долар США у 2009 році. Водночас, тільки МОЗ України на
виконання заходів Загальнодержавної програми в рамках бюджетної програми «Забезпечення

6. 6
медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІД, лікування
онкологічних хворих, в тому числі на умовах фінансового лізингу» (КПКВК 2301370)
недоотримало протягом 2007−2010 років з державного бюджету майже 155 млн. грн.
Очевидна різниця між запланованими Загальнодержавною програмою видатками з
державного бюджету у цінах 2007 року (829231,73 тис. грн.) та фактичними видатками на ці
заходи (674380,7 тис. грн. у цінах відповідних років).
Структура видатків на забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом,
спрямованих на виконання «Загальнодержавної програми протидії захворюванню на
туберкульоз у 2007−2011 роках» у 2007−2010 роках складається із:
- централізованої закупівлі, зберігання, страхування та доставки протитуберкульозних
препаратів для лікування хворих на туберкульоз;
- поживних середовищ для вирощування мікобактерій туберкульозу;
- тестів для проведення посіву мокротиння і визначення чутливості мікобактерій туберкульозу
до антимікобактеріальних препаратів;
- препаратів для проведення хіміопрофілактики особам, що належать до груп ризику;
- туберкуліну для проведення туберкулінодіагностики;
- витратних матеріалів для ген-проб для здійснення комплексної діагностики;
- медичного обладнання.
З 44 заходів, визначених до виконання «Загальнодержавною програмою протидії
захворюванню на туберкульоз у 2007−2011 роках», з Державного бюджету України у 2007−2009
роках за бюджетною програмою «Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом,
профілактики та лікування СНІД, лікування онкологічних хворих, в тому числі на умовах
фінансового лізингу» (КПКВК 2301370) було профінансовано тільки 6; значний тягар у
фінансуванні завдань Загальнодержавної програми перенесено на малопотужні обласні та
місцеві бюджети; фінансування із Державного бюджету частини заходів взагалі не передбачено.
Водночас, за наявною у нас інформацією, отриманою в ході громадської експертизи від
МОЗ України, видатки з місцевих бюджетів на заходи з протидії захворюванню на туберкульоз
протягом 2008−2009 років зросли з 350350,639 до 384 516,61 тис. грн., або на 34165,971 тис. грн.
Чи відповідає це дійсності, чи ні робіть висновки самі. Адже всі, мабуть, знають, що минулого
року Кабінет Міністрів України в умовах світової фінансової кризи в процесі формування
Державного та місцевих бюджетів проводив тотальну оптимізацію бюджетних програм,
наслідком якої стало скорочення видатків з Державного та місцевих бюджетів практично за всіма
бюджетними програмами. Так, наприклад, за наявною у нас інформацією, з обласного бюджету
Одеської області на 2009 рік замість запланованого обсягу видатків на обласну програму протидії
захворюванню на туберкульоз у сумі 1516,0 тис. грн. було асигновано всього 339,4 тис. грн. Якщо
у 2008 році в Луганській області на виконання обласної програми протидії захворюванню на
туберкульоз з обласного бюджету було спрямовано 29256,9 тис. грн., з інших місцевих бюджетів
області – 1200,0 тис. грн., то у 2009 році на виконання цієї програми передбачалося спрямувати
всього 2251,4 тис. грн., в тому числі з обласного бюджету – 700,0 тис. грн.
Така ситуація скрізь. Отже за рахунок чого обсяги видатків з місцевих бюджетів на
боротьбу із туберкульозом зросли - нам достеменно не відомо. При цьому 50 %, або 175096,36
тис. грн. всіх місцевих асигнувань були витрачені на забезпечення харчування у
протитуберкульозних закладах, розробку та затвердження планів проведення ремонту
протитуберкульозних закладів та надання соціальних послуг хворим на туберкульоз на
амбулаторному етапі. Це, безумовно, важливі складові стратегії подолання епідемії
туберкульозу.
Але, за умов скорочення асигнувань з державного бюджету, місцеві бюджети вимушені
скеровувати видатки на споживання, а не на розвиток.
Наслідком відсутності в Україні належної політичної волі до подолання епідемії
туберкульозу є низькі показники ефективності виявлення та лікування хвороби. Зокрема, за
критеріями ВООЗ відсоток виявлення нових випадків туберкульозу, позитивних за мазком,
повинен становити не менше 70%, а ефективність лікування нових випадків туберкульозу,

7. 7
позитивних за мазком – не менше 85%, адже лише за таких обставин переривається ланцюг
передачі інфекції, що призводить до зниження захворюваності і смертності від туберкульозу. За
даними ВООЗ, в Україні ці показники у 2007 році становили відповідно 54% та 59%.
Громадськість не даватиме владі спокою, доки вона не навчиться приборкувати туберкульоз
В рамках своєї постійної громадянської кампанії з адвокації, комунікації та соціальної
мобілізації в сфері протидії захворюванню на туберкульоз та з метою посилення впливу інститутів
громадянського суспільства на суспільно-політичну ситуацію, сприятливу для подолання епідемії
туберкульозу в Україні, Всеукраїнська спілка громадських організацій «Коаліція «Зупинимо
туберкульоз разом» ініціювала проведення щорічних громадянських акцій − «Весняних» та
«осінніх» наступів українців проти туберкульозу.
«Весняні» наступи будуть відбуватися в рамках підготовки та проведення Всесвітнього та
Всеукраїнського дня боротьби із захворюванням на туберкульоз. «Осінні» наступи щорічно
розпочинатимуться 1 серпня – день річниці смерті від туберкульозу видатної української поетеси
та громадського діяча Лесі Українки, оголошеного Коаліцією Національним днем вшанування
пам’яті жертв туберкульозу.
Ці акції (назви яких метафоричні, а терміни взяті по аналогії із профспілковим та
військовим лексиконом), будуть покликані спонукати владу до вжиття більш рішучих та
ефективних заходів для подолання епідемії туберкульозу в Україні. Вони також будуть
спрямовані на консолідацію зусиль влади, політичних партій, профспілок, неурядових
організацій, ЗМІ у справі боротьби із туберкульозом, на покращення державних заходів з
профілактики та лікування цього соціально небезпечного інфекційного захворювання,
вдосконалення чинного законодавства з питань протидії туберкульозу, Інформування населення
з актуальних питань, пов’язаних із туберкульозом та запобіганням захворювання тощо.
Проводитимуться «весняні» та «осінні наступи» під гаслом Коаліції «Від обізнаності
населення, через спільні дії – до подолання епідемії туберкульозу в Україні!».
Цьогорічний «весняний наступ» пов’язаний із кампанією інформування різних верств
населення про туберкульоз, його профілактику та сучасні можливості лікування. Він розпочався
19 березня із радіоефіру на Українському національному радіо, в якому взяли участь співголови
Коаліції «Зупинимо туберкульоз разом» Віталій Руденко, Людмила Порохняк−Гановська та Сергій
Борткевич.
Лідери протитуберкульозного сектору українського громадянського суспільства закликали
всіх небайдужих об’єднатися у єдиному національному фронті боротьби із туберкульозом.
Коаліція також звернулася до незалежної профспілки працівників освіти, яка об’єднує в собі
майже 2 млн. педагогічних працівників і є найбільшою в Україні, з ініціативою проведення
спільної постійної широкої і всеохоплюючої інформаційно-просвітницької кампанії у
педагогічних, шкільних та студентських колективах з актуальних питань, пов’язаних із
запобіганням захворюванню на туберкульоз в цьому суспільному середовищі, яке є ризикованим
щодо захворювання на туберкульоз. Подібна інформаційно-просвітницька протитуберкульозна
кампанія пропонується до проведення в освітніх закладах вперше в сучасній історії України.
Прийнято вважати, що туберкульоз – це хвороба, яка вражає виключно представників
соціально-дезадаптованих верств населення і що для таких хворих на туберкульоз властиві
наступні риси: зниження працездатності, фізичної і соціальної активності, втрата інтересу до
життя тощо, а складний соціальний характер більшості хворих не сприяє успішному лікуванню,
що і є, зрештою, головною причиною невдач у боротьбі із туберкульозом.
Це твердження не є правдивим і справедливим повною мірою, адже історія знає
надзвичайно багато прикладів, коли туберкульоз вражав відомих, талановитих, соціально
активних, надзвичайно енергійних і працездатних людей. Ось далеко неповний список таких
прізвищ з усього світу: письменники і поети − Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Степан
Руданський, Максим Горький, Джордж Байрон, Шолом-Алейхем, Ілля Ільф, Олександр Грін,
Віссаріон Бєлінський, Микола Добролюбов, Борис Грінченко, Федір Достоєвський, Антон Чехов,

8. 8
Роберт Стівенсон, Семен Надсон, Олексій Кольцов, Іван Нікітін, Шандор Петефі, Енн Бронте,
Андре Жид, Анна Ахматова, Алан Сіллітоу, Франц Кафка, Олександр Бєляєв, Дмитро Мамін-
Сибіряк, Альберто Моравіа, Фрідріх Шиллер, Олександр Купрін, Василь Гроссман; композитори і
музиканти − Фредерік Шопен, Ніколо Паганіні, Йозеф Гайдн, Карл фон Вебер, Ігор Стравінський,
Олександр Варламов; актори − Вів’єн Лі, Сара Бернар; філософи − Бенедикт Спіноза, Альбер
Камю; художник Ісаак Левітан, вчений Володимир Вернадський та багато інших.
Ці великі люди, які страждали від туберкульозу, зробили неоціненний внесок в
скарбницю світової культури і розвиток сучасної цивілізації. При цьому немає сумніву, що своєї
величі вони досягли якраз завдяки своїй високій працездатності, фізичній і соціальній активності.
Так, Леся Українка вела мужню боротьбу із своєю недугою. Втім, туберкульоз не зміг
зламати сили Лесиного духу, адже вона встигла залишити по собі літературні шедеври справді
світового значення. Хвороба виснажувала фізично та духовно. І тоді вона пише свою знамениту
поезію «CONTRA SPEM SPERO!», яка стала маніфестом її боротьби із хворобою:
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
І далі:
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать,
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Хворий на туберкульоз письменник Антон Чехов вів велику громадську роботу як гласний
земства, був попечителем сільського училища, будівником шкіл на свої скромні кошти,
організатором і учасником боротьби із холерою.
Як пише біограф А. Чехова В. Єрмілов, хвороба (мовою оригіналу) «ворвалась в жизнь
Чехова властно, неумолимо. На весь оставшийся ему срок жизни он переходит на положение
тяжело больного. И весь последний период его жизни − все восемь лет − окрашен трагическим
противоречием между душевным и физическим самочувствием Антона Павловича: все больше
сказывался подъем в его идейном, общественном, художественном самосознании, в его чувстве
жизни, в его творчестве, и все быстрее шел роковой ход болезни. У Чехова нашли верхушечный
процесс в легких».
Організації неурядового сектору за сприяння засобів масової інформації повинні більше
розповідати українському народові про цих людей, їх творчий шлях та мужню боротьбу із
підступною хворобою в ті часи, коли вона вважалася практично невиліковною. Цим ми можемо
значно вплинути на суспільну свідомість наших співвітчизників в їх ставленні до туберкульозу та
до хворих на туберкульоз, а самих хворих стимулювати до лікування, одужання та повернення до
здорового, повноцінного та суспільно - корисного життя.
Саме з метою вшанування пам’яті померлих та постраждалих від туберкульозу, і тим
самим попередження сучасників про небезпеку туберкульозу. Коаліція організацій «Зупинимо
туберкульоз разом!», не дочекавшись протягом двох років відповіді від влади оголосила
громадянську ініціативу вважати 1 серпня – день річниці смерті Лесі Українки від туберкульозу −
«Національним днем вшанування пам’яті жертв туберкульозу».
Попіл згаданих вище видатних землян стукає в наші серця, адже не має значення по кому
дзвін: це дзвін по кожному з нас ... Якщо не зупинити туберкульоз… Негайно!

9. 9
Україні - власний символ боротьби із туберкульозом
Ми виступаємо із ініціативою та пропонуємо затвердити, як це прийнято у світі, емблему
вітчизняної фтизіатрії - національний символ боротьби з туберкульозом - зображення квітки
незабудки на фоні національного прапору України.
У Росії, наприклад, це біла ромашка. До речі, вперше день боротьби з туберкульозом -
День Білої Ромашки - був проведений у Росії в 1911 році.
Нехай у нашій країні цим символом стане відома кожному з дитинства блакитна квітка з
золотою серцевиною, ніжна і тендітна, як людське здоров’я, що однією своєю назвою нагадує
про дбайливе відношення до життя - незабудка, квітка надії.
ЗУПИНИМО ТУБЕРКУЛЬОЗ РАЗОМ!
СПІВГОЛОВИ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ СПІЛКИ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ «КОАЛІЦІЯ «ЗУПИНИМО
ТУБЕРКУЛЬОЗ РАЗОМ»
Голова правління Фундації «Громадський рух
«Українці проти туберкульозу»
В. РУДЕНКО
Голова правління Міжнародної журналістської асоціації
«Здоров’я без кордонів», член Національної ради з питань
протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІД
І. ГОРБАСЕНКО
Виконавчий секретар Громадської ради з питань протидії
захворюванню на туберкульоз в Україні,
Президент Всеукраїнської благодійної організації
«Українська Асоціація благодійників»
С. БОРТКЕВИЧ
Керівник науково-інформаційного центру «Адаптація»
Міжнародної організації «Жіноча громада»
Л. ПОРОХНЯК-ГАНОВСЬКА