2. Термінологічний словник:
Дисидент (від лат. dissident – незгодний) – особа, що не
погоджується з панівною ідеологією
Опозиція - опір, протидія, протистояння однієї політики
іншій, одних поглядів іншим
Репресії - гоніння та арешти
Правозахистник - особа, яка виступає поборником
дотримання прав людини у державі.
Цензура (від нім. zensur, лат. censura – суворе судження) –
контроль офіційної влади над змістом, випуском у світ і
розповсюдженням друкованої продукції, творів.
3. Період становлення
(1965-1972)
Діяльність А.Синявського, Ю.Данієля, А.Амальріка,
Л.Чуковського, А.Гінзбурга, Ю.Галанського, Б.Буковського,
А.Марченка, С.Ковальова, Л.Богараз, П.Григоренка та ін.
Початок кампанії проти А. Сахарова і А.Солженіцина.
Період кризи (1973-
1974)
Процес над П.Якіром і В.Красіним
Період широкого
міжнародного визнання
(1974-1975)
Розширення географії дисидентського руху.
Вислання А.Солженицина з країни.
Утворення радянського відділення Міжнародної амністії.
Присудження Нобелівської премії А.Сахарову
Хельсінкський період
(1976-1982)
Діяльність Хельсінської групи. Процеси над Ю.Орловим,
А.Щеранським, Г.Якуніним, А.Марченком.
Вислання А.Сахарова.
Періодизація дисидентського руху в СРСР
4. більш масовий і організований
яскраво виражений антитоталітарний характер
широкий ідеологічний спектр
зв`язок з громадськістю країн Заходу і міжнародними
правозахисними організаціями
заперечує насильницькі методи боротьби
дисиденти прагнуть легалізувати свою діяльність
80% дисидентів становила інтелігенція
Особливостівпорівнянніз
попередніметапом
6. масові заходи;
листи-протести до керівних органів СРСР;
протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій, урядів
демократичних країн;
видання і розповсюдження самвидаву;
акції солідарності з іншими народами, що зазнали утисків від тоталітарної системи;
підтримка кримських татар у їх прагненні повернутися на батьківщину;
відстоювання ідеї рівноправ`я народів; розповсюдження листівок;
індивідуальні протести; створення правозахисних організацій.
МЕТОДИ БОРОТЬБИ ДИСИДЕНТІВ
7. 1972 р. - загальний "погром" правозахисного руху
Олександр Солженіцин Андрій Сахаров
8. Із записки КДБ і Генеральної прокуратури СРСР в ЦК КПРС (листопад 1972 р)
У відповідності з вказівками ЦК КПРС органи КДБ ведуть значну профілактичну
роботу по попередженню злочинів, припиненню дій організованої підривної діяльності
націоналістичних, ревізіоністських та інших антирадянських елементів, а також по
локалізації виникаючих у ряді місць угруповань політично шкідливого характеру.
За останні п`ять років виявлено 3096 таких угруповань, профілактовано 13602 чол.,
що входили до їх складу…
Подібні групи були виявлені у Москві, Свердловську, Тулі, Володимирі, Омську,
Казані, Тюмені,. На Україні, в Латвії, Литві, Естонії, Білорусії, Молдавії, Казахстані та
інших містах.
9. Юрій Орлов 1924 р.н. - фізик,
правозахисник,
громадський діяч
12 травня 1976 р.
створена
Московська
Гельсінська група у
складі 11 чоловік
11. российский общественный деятель, участница правозащитного
движения в СССР и постсоветской России, одна из основателей (в 1976
году) Московской Хельсинкской группы, с 1996 года председатель
МХГ.
Людми́ла Миха́йловна Алексе́ева
(род. 20 июля 1927, Евпатория, Крым)
12. Дисидентський рух у СРСР є однією з
яскравих історичних сторінок. Досить
невелика група інтелектуалів потроху
поширювала ідеї демократії, будила
національну свідомість і підштовхувала
населення до опозиції існуючій системі.
Editor's Notes
Хрущовська «відлига» породила надії й водночас принесла розчарування. Процес оновлення суспільства розвивався надзвичайно непослідовно. Тим часом молодь, що відчула смак свободи, прагнула рішучих змін. Те, що реформи М.Хрущова носили поверховий характер; що вони не торкалися підвалин тоталітаризму призвело до появи дисидентського руху, який набув свого поширення після усунення Хрущова від влади.
Дисидентство (незгодні) – виступ проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології й політиці; відступництво від учення панівної церкви.
Дисидентський рух у другій половині 60-х – першій половині 80-х років у порівнянні з рухом періоду хрущовської «відлиги» мав свої особливості: він стає більш масовим і організованим; були відкинуті ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму, рух став яскраво вираженим антитоталітарним; у поглядах дисидентів прослідковувався майже весь ідеологічний спектр; налагоджується зв`язок з громадськістю країн Заходу і міжнародними правозахисними організаціями; заперечує насильницькі методи боротьби; дисиденти прагнуть легалізувати свою діяльність; 80% дисидентів становила інтелігенція.
У своїй боротьбі дисиденти використовували наступні методи: масові заходи; листи-протести до керівних органів СРСР; протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій, урядів демократичних країн; видання і розповсюдження самвидаву; акції солідарності з іншими народами, що зазнали утисків від тоталітарної системи; підтримка кримських татар у їх прагненні повернутися на батьківщину; відстоювання ідеї рівноправ`я народів; розповсюдження листівок; індивідуальні протести; створення правозахисних організацій.
З середини 60-х років почалися безперервні, хоча й нечисельні, виступи і проти комуністичної системи, і проти комуністичної ідеології.
На початку 70-х років дисидентський рух зміцнів і режим відчув у ньому загрозу. У 1972 р. відбувся загальний "погром" правозахисного руху. Були застосовані широкі репресії проти його учасників. Рух був послаблений і тим, що деякі його учасники погодилися на співпрацю з режимом і почали закликати до цього інших. Проти найбільш знаних учасників руху – академіка Андрія Сахарова (автор радянської водневої бомби) і письменника Олександра Солженіцина розпочалася кампанія цькування через засоби масової інформації. У 1974 р. Солженіцина було силою депортовано за кордон, а Сахаров знаходився фактично під домашнім арештом.
Погром 1972–1973 рр. примусив учасників руху опору, що залишились на волі, замислитись над оновленням тактикиАндрій Сахаров - радянський фізик, боротьби.лауреат Нобелівської премії миру(1975 р.), діючий член АН СРСР (з 12 травня 1976 р. у Москві на1953), співтворець водневої бомби,активний борець за права людини. скликаній академіком А. Сахаровим прес-конференції професор Юрій Орлов оголосив про створення Групи сприяння виконанню Ґельсінських угод в СРСР з 11 осіб. Під установчим документом поставив свій підпис і генерал Петро Григоренко.
Після того як СРСР у Гельсінкі підписав угоду про захист прав людини, дисидентський рух посилився. У 1976 р. виникли Групи сприяння виконанню Гельсінських угод в СРСР ("Гельсінські групи") у Москві, в Україні, у Литві, а ще через рік – у Грузії та Вірменії. Організатори груп добре знали, що Радянський Союз підписав угоду тільки заради ідеологічного ефекту, а насправді не збирається її виконувати. Тому на себе вони взяли громадський контроль за виконанням підписаного документу. В Україні відомими учасниками "Гельсінських груп" були Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь та ін.
Замисливши інтервенцію в Афганістан і передбачаючи, яку реакцію це викличе в світі, кремлівський режим вирішив принаймні нейтралізувати опозицію всередині країни. У листопаді 1979 р. відбулися арешти членів «Гельсінських груп» – найактивніших учасників правозахисного руху. У 1980 р. академік Сахаров був відправлений у заслання до закритого для іноземців м. Горького (нині Нижній Новгород).
На початок 80-х років майже всі активні учасники дисидентського руху опинилися в ув’язненні або у засланні.
Незважаючи на репресії з боку КДБ, рух на захист прав людини в СРСР не припинився, він поповнювався новими людьми. У перші роки перебудови, щоб піднести свій міжнародний престиж, режим був змушений надати майже всім ув’язненим дисидентам волю.