7клас нова

1. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Вступ. Безпека життєдіяльності в майстерні. Деревина як конструкційний матеріал.
Мета: освітня: формування знань про безпеку життєдіяльності в майстерні; формування знань
про робоче місце; формування знань про деревину як конструкційний матеріал;
виховна: екологічне виховання;
розвиваюча: розвиток памʼяті, логічного мислення.
Обладнання: вироби з деревини, плакат «Робоче місце», інструкція з інструктажем.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
Від чого залежить якість виконаних робіт?
Як правильно організувати робоче місце?
3. Вивчення нового матеріалу.
- Повідомлення теми та освітньої мети уроку.
- Вивчення нового матеріалу.
А. Правила безпечної роботи та поведінки у майстерні
Навчальні майстерні є приміщеннями з підвищеними ризиком отримати травму через
насиченість верстатами та іншими обладнанням для виконання роботи з великою кількістю
виступаючих рукояток та інших частин. Для виконання робіт на робочому місці використовують
гострі або важкі інструменти, якими можна поранитися або поранити однокласника.
Для забезпечення нормальної та безпечного виконання робіт на робочому місці та перебування
у навчальній майстерні слід дотримуватися правил.
1. Заходити у майстерню можна тільки з дозволу учителя.
2. Одягнути спецодяг, застібнути його на усі ґудзики та зав’язати на усі зав’язки.
3. Дістати необхідні речі для виконання теоретичних або практичних робіт. Непотрібні речі
слід прибрати.
4. Працювати тільки справними інструментами.
5. Інструменти розміщують на верстакові так, щоб вони не виступали за межі верстака та
гострими частинами від себе.
6. Зайві інструменти прибирають, щоб вони не заважали роботі.
7. Виконувати на своєму робочому місці тільки ті роботи, які задав учитель.
8. Інструментами працювати обережно та бережливо.
9. Використовувати інструменти та технологічнеобладнання лише за призначенням тапісля
їх вивчення.
10. Не чіпати без дозволу учителя верстати, не натискати кнопки та не крутити рукоятки.
11. Під час роботи не розмовляти, не заважати іншим, не порушувати дисципліну.
12. Стружку ні в якому разі не здувати, її слід обережно змітати спеціальною щіткою.
13. Робоче місце залишити після роботи чистим, інструменти складеними.
14. Про всі нестандартні ситуації (травми, вихід з ладу верстатів, поламка інструментів)
відразу доповідати учителя для вжиття необхідних заходів
Б. Робоче місце
Основне обладнання робочого місця для обробки деревини - столярний або комбінований
верстак. Для закріплення та утримання заготовок, що обробляються, у потрібному положенні
використовують слюсарні лещата або притискачі.
Унаслідок кріплення в лещатах заготовок на їхній поверхні можуть з’являтися вм’ятини від
насічок пластин сталевих нагубників. Тому при кріпленні заготовок робочі поверхні пластин
закривають накладними кутниками.
Висока продуктивність праці за найменшої втоми працюючого залежить від правильної
організації робочого місця, спланованого режиму праці й відпочинку та дотримання правил

2. безпечної праці.
Правильна організація робочого місця полягає в раціональному розміщенні інструментів і
матеріалів. Непродумане планування збільшує час виконання конкретної роботи. Усі інструменти
та інші предмети потрібно розміщувати на робочому місці зручно, це дає змогу економити робочий
час.
У зоні робочого місця ніщо не повинно утруднювати виконання робочих рухів корпусу, рук, ніг
і голови працівника.
Користуючись лещатами, слід додержуватися таких правил безпеки:
1. Заготовку закріплювати міцно, плавним обертанням рукоятки гвинта.
2. Не вдаряти по корпусу та по рукоятці лещат молотком і не збільшувати рукоятку
(важіль).
3. Під час вивільнення заготовки з лещат її треба притримувати, щоб вона не впала і не
завдала травми.
4. Після роботи слід очистити лещата від тирси, стружки та бруду спеціальною щіткою.
5. Губки лещат слід залишати розсунутими на 10...15 мм.
В. Деревина як конструкційний матеріал
Дepeвинa – yнікaльний мaтepіaл, з нeї мoжнa і бyдинoк пoбyдyвaти, і викopиcтoвyвaти як
oбpoбний мaтepіaл, і вигoтoвляти пpeдмeти пoбyтy. Дepeвинa є натуральним і eкoлoгічнo чиcтим
матеріалом, що відновлюється.
У лісових господарствах дерева спочатку спилюють. На звільнених площах лісу засаджують
молоді дерева. Очищені від гілок стовбури, які називають хлистами, переміщують до місця
відвантаження. Надалі деревина потрапляє на підприємства, які займаються її переробкою. На
спеціальних машинах – лісопильних рамах (пилорамах), стрічкових верстатах, дискових
пилорамах – деревину розрізають уздовж стовбура й отримують матеріали, про які ти дізнаєшся на
наступному уроці.
У процесі лісозаготівельних робіт та переробки деревини отримують деревні відходи –
залишки продукції, які частково або повністю втратили споживчу вартість вихідного матеріалу.
Великі відходи використовують для виробництва дрібної продукції, тарної дощечки,
штахетника, іграшок, предметів домашнього вжитку, найпростіших меблів (шафок, вішалок,
підставок, поличок, ящиків тощо).
Дрібні за розміром кускові відходи на підприємствах можуть бути перероблені на технологічну
тріску, яка використовується як сировина у виробництві ДВП і ДСП, у целюлозному та
хімічному виробництвах, у виробництві біопалива тощо.
Біопаливо - округлі циліндрики спресованого матеріалу завдовжки близько 2 см, які називають
пелетами. В україні в багатьох регіонах уже функціонують ряд підприємств з виготовлення пелет.
Найцінніша частина дерева — стовбур. Якщо розпиляти його поперек волокон, тобто зробити
поперечний розріз, буде добре видно шарову будову деревини — багато кілець. Щороку на стовбурі
утворюється одне річне кільце, тому, полічивши їх, можна визначити вік дерева.
Кожна порода деревини має свій колір, запах і текстуру.
Текстура - природній малюнок волокон деревини та річних кілець на зрізі.
За текстурою досить легко визначити породу дерева. Наприклад, у хвойних порід річні кільця
на поперечному розрізі помітніші, ніж у листяних.
4. Закріплення знань.
Як установити висоту робочого місця відповідно до зросту учня?
У чому полягає раціональне розміщення інструментів?
В чому особливість деревини як конструкційного матеріалу?
Як використовують відходи деревини?
5. Підсумок уроку.
- Рефлексія. Чому вироби з деревини цінуються?
- Домашнє завдання: §1-2. Повідомлення про породу деревини.

3. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Пиломатеріали. Вплив властивостей на вибір деревини для виробів.
Мета: освітня: формування знань про пиломатеріали та їх отримання; формування знань про
властивості та вади деревини та їх практичне значення;
виховна: формування позитивного ставлення до праці;
розвиваюча: розвиток памʼяті, логічного мислення.
Обладнання: зразки пиломатеріалів, зразки порід деревини, шматки деревини з вадами.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Перевірка домашнього завдання
2.1 Перевірка знань з безпеки життєдіяльності
2.2 Перевірка знань з параграфів 1 та 2
- В чому полягає раціональне розміщення інструментів на робочому місці?
- Як заготовляють деревину?
- Як переробляють відходи деревини?
2.3 Перевірка повідомлень про породи деревини.
3. Актуалізація опорних знань.
Які види деревних матеріалів тобі відомі? Для чого їх використовують?
4. Вивчення нового матеріалу.
- Повідомлення теми та освітньої мети уроку.
- Вивчення нового матеріалу.
А. Пиломатеріали та їх отримання
Розпилюючи стовбур (колоду) в поздовжньому напрямку на спеціальних верстатах різної
конструкції - пилорамах, отримують пиломатеріали.
Пиломатеріали – це пиляна продукція певної якості та розмірів, що має дві пласкі
паралельні поверхні. Дошка і брусок – основні види пиломатеріалів.
Дошка – це пиломатеріал завтовшки до 100 мм і шириною більшою від її подвійної товщини.
Найчастіше дошка застосовується для облаштування підлог, обробки стін, виробництва меблів.
Дошка має такі елементи: пласть, ребро, крайки і торці.
Крайка - вузький поздовжній бік виробу. Пласть – широка частина дошки. Ребро – лінію
перетину крайки виробу і пласті. Торець - поперечний кінцевий зріз.
Брусок – це пиломатеріал завтовшки до 100 мм і шириною не більшою від його подвійної
товщини. Застосовують бруски у столярній та меблевій промисловості. Під час спорудження
будинків з них виготовляють короби для дверей, поперечини тощо.
Б. Фізичні властивості деревини
Вибираючи деревину для виготовлення виробу, слід враховувати її фізичні та технологічні
властивості. Зовнішній вигляд деревини (колір, блиск, текстура) та її запах – це фізичні властивості
деревини, які можна оцінити з допомогою органів чуття.
Колір залежить від породи, віку, місцевості й умов, у яких росло дерево.
Запах залежить від вмісту ефірної смоли, дубильних речовин.
Текстура – це природний малюнок, який утворюється на поверхні деревини після
розрізання її волокон.
Кожна порода деревини має власну текстуру Текстура визначає декоративну цінність виробу
з деревини. Прозорі лакові покриття надають текстурі глибини, посилюють її виразність.
Однією з важливих фізичних властивостей є взаємодія деревини з вологою.
Розрізняють такі ступені вологості деревини:
• мокра, яка тривалий час лежала у воді (вологість понад 100 %);
• свіжозрубана (50...100 %);
• повітряно-суха, що довго пролежала на відкритому повітрі (15...20 %);

4. • кімнатно-суха (8...10 %);
• абсолютно суха (близько 0 %).
Усихання – зменшення об’єму і форми деревини під час висихання.
Для виготовлення столярних виробів потрібна деревина вологістю не більше ніж 8–10 %.
Такої низької вологості в умовах природного сушіння домогтися практично неможливо. Тому
природне (атмосферне) сушіння деревини часто використовують як проміжне. Досушування
проводять у сушильних камерах.
Під час добору деревини як конструкційного матеріалу враховують її здатність утримувати
металеві кріплення (цвяхи, шурупи тощо), стійкість в експлуатації, здатність до згинання та опору
до розколювання.
Здатність деревини утримувати металеві кріплення зростає із збільшенням її щільності.
Щільність як властивість деревини характеризується фізичною величиною – густиною.
Найбільшу здатність до гнуття мають листяні (дуб, ясен, береза) породи. У хвойних порід
здатність до гнуття невелика.
Зносостійкість характеризується здатністю деревини протистояти руйнуванню в процесі
тертя.
В. Вади деревини
У процесі заготівлі, транспортування, сортування, штабелювання та ме ханічної обробки
виникають вади (дефекти) деревини.
Вади деревини: сучки, тріщини, хімічні забарвлення, вади форми стовбура, грибні ураження,
пошкодження комахами та різні деформації.
Сучки – це частини гілок у стовбурі. При використанні деревини сучки є основною
сортовизначальною вадою в пиломатеріалах. Чим менше сучків, тим вищий сорт деревини.
Тріщини – це розриви деревини вздовж волокон, що утворюються переважно через швидке та
нерівномірне всихання деревини.
Смоляні кишеньки – порожнини всередині річного шару хвойних порід, заповнені смолою.
Червоточина – ходи й отвори, пророблені в деревині комахами. Порушує цілісність деревини й
знижує її механічні властивості.
Синюватість – сіре або сірувато-синювате забарвлення. Не впливає на механічні властивості
деревини, але погіршує її зовнішній вигляд.
5. Закріплення знань.
- Як називають верстати для розпилювання колоди на пиломатеріали?
- Чим відрізняється дошка від бруска?
- Що називають пластю?
- Що називають крайкою?
- Що називають торцем?
- Назвіть фізичні властивості деревини.
- Яке явище називають усиханням?
- Що називають текстурою?
- Якої вологості деревину слід використовувати для виготовлення виробів?
- Які вади деревини зменшують її цінність?
6. Підсумок уроку.
- Рефлексія. Які знання, отримані сьогодні, на вашу думку, є важливими для того,
щоб виготовити виріб з деревини?
- Домашнє завдання: прочитати §§3-4. У зошиті виконати тестові завдання після §§3-4.
Виписати на с. 23-24 визначення механічних властивостей деревини.

5. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Елементи графічної грамоти. Поняття про проеціювання.
Мета: освітня: формування знань про проеціювання як метод утворення зображень на
кресленнях; формування практичних умінь з виконання 2-х проекцій деталі;
виховна: формування відповідальності та охайності під час роботи;
розвиваюча: розвиток уміння працювати за зразком та вказівкою учителя, розвиток уваги.
Обладнання: модель для креслення, зразки деталей.
Тип уроку: комбінований.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
Що називають креслеником?
Як виконують ескіз?
Яке призначення ескіза?
Для чого наносять розміри?
Які є масштаби на кресленні?
3. Вивчення нового матеріалу.
- Повідомлення теми та освітньої мети уроку.
- Вивчення нового матеріалу.
А. Поняття про проеціювання.
В основу побудови зображень на креслення покладено метод проеціювання. Проеціювання
нагадує утворення тіні предмета.
Утворення зображення предмета на кресленні уявними проеціюючими променями називають
проеціювання.
Утворене методом проеціювання зображення предмета на площині називають проекцією.
Є декілька методів проеціювання. Для утворення зображення для креслень використовують
паралельне прямокутне проеціювання.
Б. Проеціювання на дві площини проекцій
Одна проекція не завжди однозначно визначає форму зображуваного предмета. Це називають
невизначеністю форми об'ємного предмета за однією проекцією. Тому, щоб одержати уявлення
про форму об'ємного предмета, проеціювання виконують на дві площини проекцій: горизонтальну
Н і вертикальну V. Вертикальну площину проекцій називають фронтальною. Площини проекцій у
просторі розміщені під прямим кутом одна до одної. Лінію перетину цих площин (її позначають х)
називають віссю проекцій.
Проекція предмета на горизонтальну площину проекцій називається горизонтальною
проекцією. Проекція предмета на фронтальну (вертикальну) площину проекцій називається
фронтальною проекцією.
Утворені дві проекції предмета розташовані у просторі в різних площинах. Щоб дістати
креслення предмета на площині, обидві площини проекцій суміщають в одну. Для цього
горизонтальну площину повертають так, щоб вона збігалася з фронтальною площиною.
Побудова двох проекцій відрізків. Побудова двох проекцій обʼємної деталі.
4. Практична робота.
Практична робота. Виконання 2-х проекцій деталей.
Обладнання: модель площин для проеціювання, модель обʼємної деталі.
Форма роботи: фронтальна, за вказівкою учителя.
5. Підсумок уроку.
- Перевірка результатів виконання практичного завдання.
- Рефлексія. Де можна використати отримані знання та уміння?
- Домашнє завдання: виконати дві проекції обʼємної деталі на вибір с. 36.

6. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Вигляди на кресленику.
Мета: освітня: формування знань про вигляди, формування уміння виконувати три проекції
обʼємної деталі;
виховна: формування відповідальності та охайності під час роботи;
розвиваюча: розвиток уміння працювати за зразком та вказівкою учителя, розвиток уваги.
Обладнання: модель тригранного кута з проекціями, модель деталі.
Тип уроку: комбінований.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
Що називають проеціюванням?
Що називають проекцією?
3. Вивчення нового матеріалу.
- Повідомлення теми та освітньої мети уроку.
- Вивчення нового матеріалу.
А. Три проекції
Дві проекції предмета досить повно визначають на кресленнях форму багатьох предметів.
Але не всіх. За двома проекціями не завжди можна точно уявити форму предмета.
Якщо за двома проекціями неможливо уявити форму предмета, тоді користуються трьома
проекціями. У цьому разі до двох відомих площин проекцій (горизонтальної і фронтальної)
додається ще одна – профільна. Профільна площина проекцій W перпендикулярна одночасно до
горизонтальної і фронтальної площин проекцій. Такі взаємно перпендикулярні площини проекцій
утворюють тригранний кут
Предмет, який проеціюють, уміщують у простір між площинами проеціювання і послідовно
розглядають з трьох боків: спереду, зверху та збоку. За допомогою уявних проеціюючих променів
утворюють проекції на кожній площині проекцій.
Щоб побудувати креслення предмета, усі три площини проекцій суміщають в одну площину,
як і у випадку двох площин. На креслениках всі три проекції розміщують у
проекційному зв’язку, тобто горизонтальну проекцію – під фронтальною, а профільну
– праворуч від неї. Фронтальна і профільна проекції розміщені на одній висоті. Осі
проекцій і проеціюючі промені на креслениках не показують.
Побудова трьох проекцій обʼємної деталі на дошці, учні послідовно виконують
побудови за вчителем.
Б. Поняття про вигляд
Проекції, що дають уявлення про видимі частини поверхонь предметів, називають виглядами.
Вигляд – це зображення повернутої до спостерігача частини предмета. Для будь-якого
предмета (якщо цього вимагає його форма) можна отримати три вигляди.
Зображення, утворене на фронтальній площині проекцій, називають виглядом спереду.
Зображення на горизонтальній площині проекції називають виглядом зверху, а на профільній
площині проекцій – виглядом зліва. Зображення на фронтальній площині проекцій вважають
головним. Тому вигляд спереду називають ще головним.
4. Практична робота.
Побудова трьох проекцій деталей
Обладнання та матеріали: технічний рисунок виробу, лінійка, олівець, робочий
зошит.
5. Підсумок уроку.
- Перевірка результатів виконання практичного завдання.
- Домашнє завдання: виконати три проекції деталі на с. 42, практична робота 3, варіант 2.

7. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Розмічання заготовки. Пиляння деревини.
Мета: освітня: формування практичних знань про розмічання, різання та пиляння деревини;
формування знань про безпеку праці;
виховна: формування позитивного ставлення до праці;
розвиваюча: розвиток памʼяті, мислення.
Обладнання: розмічальні інструменти, зразки пилок, брусочок для демонстрації пиляння,
підручник.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
Які відомі тобі інструменти використовують для розмічання виробів?
Яку інформацію необхідно знати, щоб виготовити виріб?
3. Вивчення нового матеріалу.
- Повідомлення теми та освітньої мети уроку.
- Вивчення нового матеріалу.
А. Поняття про розмічання
Процес виготовлення деталі з деревини можна умовно розділити на 3 етапи: підготовчий,
обробний та опоряджувальний.
До підготовчого етапу належать вибір заготовок та розмічальні роботи.
Обробний етап включає всі технологічні операції, за допомогою яких змінюють форму та розміри
заготовок з метою отримання необхідної деталі.
Опоряджувальний етап передбачає виконання оздоблення та покриття виробів захисними
плівками.
Розмічання виконують відповідно до креслень деталей за допомогою різноманітних
інструментів та пристосувань. Від якості розмічання залежить точність та якість виконання всіх
наступних технологічних операцій.
Розмічанням називається технологічна операція нанесення на заготовку ліній, що визначають
контури деталі або місця, які підлягають обробці.
Основне призначення розмічання полягає в зазначенні меж, до яких потрібно обробляти
заготовку. Перед розмічанням на заготовці визначають вимірювальні бази (базові крайки), тобто
місця, від яких буде вестися відлік. Їх можна відразу позначити олівцем, наприклад буквою «Б».
Позначки унеможливлюють плутанину під час розмічання та контролю.
Якщо на шматку конструкційного матеріалу (дошка, брусок, рейка тощо) поряд мають
розташовуватися декілька заготовок, то слід врахувати, що їх необхідно розпиляти, а після
розпилювання ще й обробити до потрібної точності та якості поверхні. Тому між контурами
заготовок необхідно залишити приблизно 4...6 мм, залежно від інструменту, який є в шкільній
майстерні.
Інструменти для розмічання: олівець, лінійка металева, креслярський циркуль, столярний
кутник, рейсмус, шаблон.
Б. Поняття про різання деревини
Розрізняють два способи різання деревини: без зняття стружки і зі зняттям стружки. До
різання без зняття стружки належить розколювання деревини, лущення шпону і розрізання
ножицями. Зі зняттям стружки виконують фугування, пиляння, стругання, фрезерування,
свердління, точіння, розпилювання.
В обох способах процес різання здійснюється різальним інструментом, який має різальну
частину у формі клина.
Найбільш поширеним способом обробки деревини є різання зі зняттям стружки різальними
інструментами, які мають один або кілька різців. Наприклад, рубанок має один різець, а пилка –

8. багато різців.
Під час обробки деревини розрізняють два найбільш типові види різання: упоперек і вздовж
волокон.
Поперечне різання характерне тим, що різець рухається в напрямі, перпендикулярному до
волокон деревини.
Поздовжнє різання – це відокремлення деревини, за якого різець рухається вздовж волокон,
причому утворювана стружка може надламуватися, мати чітко виражені елементи.
В. Технологія пиляння деревини
Одним зі способів різання деревини зі зняттям стружки є пиляння.
Пиляння - це технологічна операція, під час якої відбувається поділ деревини на частини
внаслідок різання пилкою.
Пилка (столярна ножівка) – це тонка сталева стрічка з насіченими на одній з її кромок зубами.
Учні переглядають види пилок на с. 57 підручника.
Зуби ножівок характеризуються кроком і висотою.
Перш ніж почати розпилювати ту чи ту деревину, потрібно подивитисяна зуби пилки – якої вони
форми. Якщо вони мають форму рівнобедреного (рівностороннього) трикутника, пилка призначена
для розпилювання впоперек волокон деревини. Для розпилювання вздовж волокон
використовують пилку, зуби якої нахилені в бік пиляння і мають форму косокутного трикутника.
Поперечні пилки ріжуть однаково під час руху як «від себе», так і «до себе».
Місце різання, яке утворилося в деревині, називають пропил, а початок пиляння – запил.
Щоб пилка вільно рухалася в деревині і щоб уникнути її затиснення в пропилі в міру його
поглиблення, її зуби розводять, тобто відгинають по черзі в різні боки на одну й ту саму величину.
Відстань між зубами пилки позначається на якості обробки матеріалу. Пилка з великими зубами
(з великою відстанню між зубами) розпилює заготовку швидше, але різання шорсткіше.
Продуктивність роботи дрібнозубою пилкою, навпаки, нижча, але чистота різання краща.
Перед розпилюванням заготовки треба правильно встановити її на верстаку. При
розпилюванні заготовок відступають від лінії розмітки на 2...3 мм та кладуть упорний брусок для
утворення запилу. Після пропилювання на глибину 6-8 мм упорний брусок можна забрати і
продовжувати пиляння без нього. Пиляння виконують плавними рухами з постійним контролем по
лінії розмічання. Під час пиляння уважно стежать за лінією розмітки, щоб пропил проходив точно
біля наміченої риски (з урахуванням припусків на обробку).
Наприкінці пиляння натиск на пилку послаблюють, щоб не сколювати волокна деревини на
виході пилки. Закінчуючи пиляння, підтримують лівою рукою частину матеріалу, що звисає,
бо вона може обламатись і край вийде нерівним.
4. Закріплення знань.
 Що спільного у вимірюванні та розмічанні? У чому відмінність?
 Які інструменти використовують для вимірювання та розмічання?
 Від чого залежить якість розмічання та точність вимірювання?
 У чому полягає процес різання?
 Назви основні способи різання деревини.
 Яке пиляння називають поперечним, а яке – поздовжнім?
 Чим відрізняються пилки для поперечного та поздовжнього розпилювання деревини?
 Для чого розводять зубці пилки?
 З якою метою перед пилянням роблять запил у заготовці?
5. Підсумок уроку.
- Перевірка результатів виконання практичного завдання.
- Рефлексія.
- Домашнє завдання: прочитати § 7-8. Виписати у зошит правила безпечного пиляння на с.
63.

9. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Розмічання та випилювання заготовок.
Мета: освітня: формування умінь та навичок виконувати розмічання на заготовках з деревини
та безпечно виконувати пиляння ножівкою; формування навичок з організації безпечного робочого
місця;
виховна: формування відповідальності під час роботи;
розвиваюча: розвиток уміння працювати за зразком та вказівкою учителя.
Обладнання: лінійки сталеві, олівці, кутники столярні, ножівки широкі та натягнуті, заготовки
(сосновий брусок 20х40)
Тип уроку: урок формування вмінь та навичок.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
1. Які інструменти використовують для вимірювання та розмічання?
2. Від чого залежить якість розмічання та точність вимірювання?
3. У чому полягає процес різання?
4. Чим відрізняються пилки для поперечного та поздовжнього розпилювання деревини?
5. Для чого розводять зубці пилки?
6. З якою метою перед пилянням роблять запил у заготовці?
3. Практична робота.
Розмічання та випилювання заготовок.
Обладнання та матеріали: лінійки сталеві, олівці, кутники столярні, ножівки широкі та натягнуті,
заготовки (сосновий брусок 20х40)
Хід роботи
1 Розмічання заготовки. Розмітити на бруску заготовку довжиною 175 мм. Олівець, лінійка,
кутник столярний.
2 Пиляння. Відпиляти заготовку з врахуванням припуску близько 1 мм. Лещата, столярна
ножівка, упорний брусок.
3 Розмічання деталей. Розмітити деталі по довжині 100 мм та 70 мм з різних боків.
Олівець, лінійка, кутник столярний.
4 Пиляння. Розпиляти заготовки. Лещата, столярна ножівка, упорний брусок.
5 Розмічання. Розмітити меншу деталь шириною 25 мм. Лінійка, рейсмус.
4. Підсумок уроку.
- Перевірка результатів виконання практичного завдання.
- Рефлексія. Які труднощі виникали під час роботи?
- Домашнє завдання: Опрацювати §10

10. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Стругання деревини.
Мета: освітня: формування знань про стругання як про технологічну операцію та про
найпоширеніші інструменти для стругання; формування елементарних умінь роботи рубанком;
виховна: формування відповідальності під час роботи;
розвиваюча: розвиток уміння працювати за вказівкою учителя, розвиток самоконтролю.
Обладнання: заготовки, шерхебелі, рубанки, кутники столярні, лінійки, олівці
Тип уроку: комбінований.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
Які бувають профілі зубців?
Назви послідовність пиляння ножівкою.
3. Вивчення нового матеріалу.
- Повідомлення теми та освітньої мети уроку.
- Вивчення нового матеріалу.
А. Поняття про стругання
Стругання деревини - це технологічнаоперація з обробки деревини різанням, за якого площина
різання збігається з оброблюваною поверхнею з метою надання форми та необхідних розмірів
заготовці.
Стругають деревину ручним і механізованим способами за допомогою різальних інструментів,
які мають загальну назву рубанки. Рубанки поділяють на дві групи: для обробки плоских поверхонь
та для обробки криволінійних поверхонь.
Саме струганням виготовляють базові сторони і позначають їх на заготовці хвилястими лініями
або буквою Б.
Процес стругання складається з двох етапів: стругання базових поверхонь і стругання
заготовки за розміром. Стругають спочатку широку базову поверхню – пласть, а потім вужчу – кант.
Для стругання застосовують два основних інструменти – шерхебель і рубанок.
Шерхебель використовують для чорнової обробки деревини. Після стругання цим
інструментом поверхня стає трохи хвиляста.
Рубанок застосовують, щоб одержати точну за розмірами чистову обробку, після стругання
площина заготовки практично гладенька і рівна в усіх точках.
Б. Налагодження рубанка та робота ним
Продуктивність праці і якість виробів багато в чому залежить від підготовки та налагодження
стругального інструменту.
Налагодження ручного стругального інструменту передбачає установку ножів на необхідну
товщину стружки. Під час налагодження рубанків з поодинокими і подвійними ножами лезо
випускається за площину підошви на 0,2...0,3 мм, а в шерхебеля – до 3 мм.
Правильність установки леза ножа в рубанках перевіряють «на око», тримаючи інструмент
підошвою вгору і переднім торцем, зверненим до ока.
Перед початком роботи потрібно визначити лицьовий бік і напрямок волокон, щоб стругати за
їх напрямком. Коли різання проходить у напрямку волокон, поверхня залишиться гладкою, різання
ж проти волокон залишає відколи поверхні.
Якість стругання періодично перевіряють столярним кутником.
4. Практична робота.
Стругання заготовки
Стругати заготовку в розмір з постійним самоконтролем прямолінійності, кутів.
5. Підсумок уроку.
- Перевірка результатів виконання практичного завдання.
- Домашнє завдання: опрацювати §11

11. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Розмічання шипового зʼєднання. Особливості виготовлення шипового зʼєднання.
Мета: освітня: формування знань про шипове зʼєднання; формування знань про особливості
виготовлення шипового зʼєднання;
виховна: формування позитивного ставлення до праці;
розвиваюча: розвиток памʼяті, логічного мислення.
Обладнання: зразок шипового зʼєднання, стамеска, долото, киянка, заготовка для демонстрації
операцій.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
Як ви зʼєднували деталі з фанери?
Від чого залежить міцність зʼєднання?
3. Вивчення нового матеріалу.
- Повідомлення теми та освітньої мети уроку.
- Вивчення нового матеріалу.
А. Поняття про шипове зʼєднання
Під час виготовлення столярних виробів застосовують різноманітні з’єднання, які забезпечують
міцність конструкції, довговічність використання виробу та естетичність.
Найбільшого поширення набули різного виду шипові з’єднання. Вибір з’єднання залежить
від конструкції, умов експлуатації виробу, розмірів деталей, породи деревини.
Шипові з’єднання поділяють на групи: кутові, серединні, зі вставними шипами, ящикові.
Схема видів шипових зʼєднань.
Рамки з брусків невеликих розмірів та з невеликою міцністю мають одинарні кутові шипові
з’єднання. Більш міцним вважається подвійне кутове шипове з’єднання, але його доцільніше
застосовувати в широких деталях.
Серединне з’єднання використовують під час з’єднання деталей у конструкцію з проміжними
деталями.
Більш простим у виконанні вважається кутове або серединне з’єднання на вставних шипах, які
вставляють в отвори в обох деталях. Вставні шипи можуть бути різними за формою: круглі, плоскі
тощо.
Ящикові зʼєднання мають багато дрібних шипів та виконуються на широких деталях малої
товщини.
Щипове зʼєднання має наступні елементи: шип, щічки шипа, заплечики шипа, провушина або
вушко, гніздо.
Малюнок шипового зʼєднання з позначенням елементів.
Б. Розмічання шипового зʼєднання
Найпростішим шиповим зʼєднанням є одинарне. Перед розмічанням виконують прості
розрахунки.
Товщина шипа S1 повинна дорівнювати 0,4 товщини бруска S0. Ширина заплечика S2=(S0-
S1)/2.
Шипи, провушини і гнізда розмічають одним налаштуванням рейсмуса. Для розмічання
рейсмусом відносно базових крайок необхідно знати два розміри. Перший рівний ширині заплечика
Р1=S2, другий рівний сумі заплечика та товщини шипа P2=S2+S1.
За допомогою лінійки та олівця на заготовках відкладають розмір, що рівний товщині деталей та
вказує висоту шипа та довжину вушка або гнізда. За допомогою кутника проводять
перпендикулярні риски відносно базової крайки за попередньо відкладеним розміром. Хрестиком
або іншою позначкою відмічають частини, що необхідно видалити з заготовок.

12. Приклад розрахунку для бруска 20х40 мм.
В. Запилювання елементів шипового зʼєднання
Міцність шипового зʼєднання залежить значною мірою від правильного виконання запилювання
елементів шипового зʼєднання.
Розміри шипа та гнізда (провушини) мають бути однаковими. Коли шип входить у гніздо
або провушину, його поверхні повинні щільно, без зазорів прилягати до бічних поверхонь гнізда
або провушини.
Випилювання шипів та запилювання провушин виконують дрібнозубою пилкою для змішаного
пиляння. При випилюванні шипа пропил має пройти із зовнішнього боку розмітки, а при запилюванні
провушини – із внутрішнього. Заплечики шипа відпилюють з нахилом пилки всередину на 1...2° .
Нахил забезпечує щільніше прилягання заплечика до деталі.
Г. Довбання та різання
Окремі елементи шипового зʼєднання виконують довбанням а більш точне утворення товщини
шипа та вушка різанням. Довбання деревини виконують долотами, а різання – стамесками.
Долото – це ручний інструмент з кутом загострення 25…35° для видовбування з використанням
киянки отворів, гнізд, пазів тощо. знаходиться лезо. На ручці для міцності з обох боків ставлять
сталеві кільця.
Стамеска – ручний інструмент з кутом загострення 18…25° для зрізування деревини невеликої
товщини. Працюють стамесками лише руками.
Ґ. Процес довбання
Ширину долота беруть такою як ширина гнізда або трішки меншою. Різальну кромку долота
ставлять на відстані 0,5…1 мм від лінії розмічання перпендикулярно до напряму волокон, фаскою
до гнізда.
Спочатку сильним ударом киянки по ручці долота заглиблюють його в деревину, перерізаючи
волокна. Потім долото виймають, установлюють недалеко від першого прорізу з нахилом до
середини гнізда та вдаряють по ручці киянкою.
Видовбують деревину приблизно до половини глибини вушка або гнізда. Заготовку перевертають
та видовбують так само з протилежного боку вушка або гнізда.
Підстругування і зачищення деталей уздовж і впоперек волокон виконують стамесками.
Для різання стамесками заготовку закріплюють у верстаку. Стамеску розміщують під кутом
20…30° до площини заготовки, тримаючи її правою рукою за ручку, а лівою охоплюючи передню
грань стамески.
Демонстрація процесу довбання та різання.
Д. Складання шипового зʼєднання
Для ущільнення місць з’єднання шипа і провушини виконують їх припасування дрібнозубою
пилкою.
Змащують щічки шипа клеєм ПВА або подібним та вставляють в гніздо або вушко. Ударами
киянки ущільнюють деталі. Перевіряють кутником прямий кут.
Для зміцнення шипового зʼєднання його просвердлюють наскрізь або на глибину половини
другої частини вушка та вставляють на клею шканти.
4. Закріплення знань.
Яке призначення шипових з’єднань?
Які є види шипових з’єднань?
З яких елементів складається шипове з’єднання?
Як розраховують товщину шипа?
Чим провушина відрізняється від гнізда?
Яка послідовність виготовлення наскрізного і глухого отворів?
Для чого призначене долото і стамеска?
У чому полягають відмінності будови стамески та долота?
5. Підсумок уроку.
- Рефлексія.
Що нового ти дізнався?
Де ці знання можуть знадобитися?
- Домашнє завдання: прочитати § 12. Роздрукувати технологічну картку.

13. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Виготовлення виробу з шиповим зʼєднанням.
Мета: освітня: формування уміння виготовляти елементи шипового зʼєднання;
виховна: формування відповідальності під час роботи;
розвиваюча: розвиток уміння працювати за зразком та вказівкою учителя.
Обладнання: столярні кутники, лінійки, олівці, заготовки, дрібнозубі ножівки для змішаного
пиляння.
Тип уроку: урок формування вмінь та навичок
.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
Як розраховують товщину шипа?
Як розраховують товщину заплечиків?
Як розрахувати розміри для налагодження рейсмуса?
3. Практична робота.
Виготовлення виробу з шиповим зʼєднанням
Обладнання: столярні кутники, лінійки, олівці, заготовки, дрібнозубі ножівки для змішаного
пиляння.
Послідовність виконання роботи
1. Ознайомитися з технологічною карткою.
2. Підібрати заготовки. Відпиляти необхідний шматок з припуском 1-2 мм.
3. Обробити за необхідності заготовки рубанком в розмір.
4. Виконати розрахунки елементів шипового зʼєднання: товщина шипа, ширина заплечиків,
знайти суму товщини шипа та ширини заплечика (для рейсмуса).
5. Розмітити елементи шипового зʼєднання.
6. Запиляти шип та провушину.
7. Випиляти заплечики.
4. Підсумок уроку.
- Перевірка результатів виконання практичного завдання.
- Рефлексія. Які технологічні операції було найскладніше виготовити?
- Домашнє завдання: прочитати §13. Звернути увагу на правила безпечної роботи на с. 90-91.

14. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Виготовлення виробу з шиповим зʼєднанням.
Мета: освітня: формування уміння виконувати елементи шипового зʼєднання з використанням
долота та стамески; формування уміння виконувати складання шипового зʼєднання.
виховна: формування відповідальності під час роботи;
розвиваюча: розвиток уміння працювати за зразком та вказівкою учителя.
Обладнання: заготовки, долота, стамески, підкладні дошки, лінійки, кутники, дрібнозуба
ножівка, шліфувальна шкурка, клей ПВА.
Тип уроку: урок формування вмінь та навичок.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
1. Для чого призначене долото і стамеска?
2. У чому полягають відмінності будови стамески та долота?
3. На скільки міліметрів відступають долотом від лінії розмічання?
4. Практична робота.
Виготовлення виробу з шиповим зʼєднанням
Обладнання: заготовки, долота, стамески, підкладні дошки, лінійки, кутники, дрібнозуба ножівка,
шліфувальна шкурка, клей ПВА.
Послідовність виконання роботи
1. Продовбати до половини товщини провушину або гніздо.
2. Перевернути заготовку та продовбати іншу половину.
3. Виконати пробне складання. Визначити місця різання стамескою.
4. Підрівняти стамескою щічки шипа та провушину.
5. Виконати складання.
6. Запиляти заплечики.
7. Змастити клеєм ПВА щічки шипа та скласти шипове зʼєднання.
8. Перевірити кутником прямий кут між деталями.
5. Підсумок уроку.
- Перевірка результатів виконання практичного завдання.
- Рефлексія. Які технологічні операції було найскладніше виготовити?
- Домашнє завдання:

15. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Технологія свердління отворів та складання. Технологія оздоблення виробу.
Мета: освітня: формування знань про свердління деревини та складання деталей з
використанням шурупів; формування знань про підготовку поверхні до опорядження та
покриття барвниками, лаками, фарбами;
виховна: формування позитивного ставлення до праці;
розвиваюча: розвиток памʼяті, логічного мислення.
Обладнання: зразки шурупів, зразки викруток, свердла, зенківки, зразки морилок та барвників,
зразок лакованої поверхні.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
Як ви оздоблювали вироби з фанери?
Яка мета оздоблення?
Як захищають деревину від вологи?
3. Вивчення нового матеріалу.
- Повідомлення теми та освітньої мети уроку.
- Вивчення нового матеріалу.
А. Обробка рашпілями
Рашпілі - це напилки різної довжини й форми з точковою насічкою. Застосовують їх для
обробки фігурних поверхонь деревини, які важко обробити іншим інструментом. Рашпілями
виконують округлення, фаски, вігнуті поверхні, канавки, обробляють торці.
Після оброки рашпілем поверхня деревини має шорстку поверхню. Її обробляють
шліфувальною шкуркою з великим зерном, потім шліфувальною шкуркою з меншим зерном.
Б. Свердління та складання
В деревині отвори виконують за допомогою свердел. Отвори невеликого діаметра до 1-12 мм
свердлять гвинтовими свердлами із загостренням для деревини, що мають центр у вигляді зуба.
Отвори великих діаметрів свердлять перовими свердлами, які мають лопатку із специфічним
загостренням. Глухі отвори великого діаметра виконують свердлом Форстнера. Шнекове свердло
дає можливість свердлити глибокі отвори різного діаметра.
Схема видів свердел.
Свердління виконують за допомогою свердлильного верстата, електричного дриля, ручного
дриля, коловорота.
Схема засобів свердління.
Виготовлення конічних заглиблень в отворах називають зенкуванням. Інструмент, який
застосовується для цієї мети, називається зенківкою. Зенківки використовують для розширення
отвору під потайні головки гвинтів, болтів і шурупів.
Для зʼєднання деталей з деревини найчастіше використовують шурупи. Таке зʼєднання є міцним
і технологічно відносно простим. В деталі, яка приєднується свердлять отвір і при необхідності
зенкують. Поверхні деталей для більшої міцності можна змастити клеєм. Підбирають викрутку під
шліц шурупа та, притиснувши та зафіксувавши деталі, закручують шуруп.
Сучасні шурупи: оцинковані білі, оцинковані жовті, фосфатовані гіпсокартонні тощо.
Отвір під викрутку шліц: Ph, Pz, плоский тощо.
Схеми шурупів та шліців.
В. Шліфування
Одним із завершальних способів обробки поверхонь деталей з деревини є шліфування за
допомогою абразивних матеріалів. Оброблена шліфувальною шкуркою дерев’яна поверхня
приємна на дотик, рівна, адже усуваються дрібні нерівності.
Шліфування – це технологічна операція, що передбачає усунення незначних нерівностей на

16. поверхні за допомогою абразивних матеріалів.
Для ефективного шліфування необхідно правильно добирати шліфувальну шкурку. У першу
чергу звертають увагу на величину зерна та на основу.
Основа може бути паперовою та тканинною. Паперова основа швидше рветься, і ресурс такої
шліфувальної шкурки невеликий. Шліфувальна шкурка на тканинній основі цупкіша та міцніша,
однак має більшу вартість.
За новимстандартом ISO-6344, який визнається багатьма країнами світу, зернистість позначають
літерою Р та числом, яке вказує накількість комірок сита на 1 дюйм.Наведемо ряд розповсюджених
зернистостей шліфувальних шкурок для шліфування деревини:P40, P60, P80, P90, P100, P120, P150,
P180, P240, P280. Для грубого шліфування поверхні деревини використовують шліфувальну
шкурку із зернистістю Р40–Р80. А шліфувальні матеріали із зернистістю Р100–180
використовують для проміжного шліфування, видалення різних недоліків. Шліфувальною шкуркою
із зернистістю Р240–Р320 виконують остаточне шліфування.
Г. Шпаклювання
Поверхня деталей має незначні нерівності та вириви, то такі місця шпаклюють. Зашпакльовані
місця можуть виділятися на тлі деревини.Тому ретельно шпаклюють дуже дрібні тріщинки, вириви
та нерівності.
Шпаклівка – це густа маса, що складається із суміші наповнювача й зв’язувальної речовини.
Її застосовують для підготовки деревини перед нанесенням на неї фарби. Більшість наявних у
продажу сортів шпаклівки для деревини зроблено з деревного борошна (дуже тонкої тирси) і клею,
що здатен тверднути.
Шпаклівки наносять шпателями у невеликій кількості з натиском. Шпакльовані місця
шліфують дрібнозернистою шліфувальною шкуркою. Великі та глибокі нерівності шпаклюють
декілька разів з проміжним шліфуванням
Ґ. Прозоре фарбування
В окремих випадках деревину фарбують прозорими барвниками на спирту чи на воді –
тонують. Такі фарби змінюють лише колір деревини, не ховаючи текстури та не утворюючи
захисної плівки.
Для захисту деревини її покривають плівками – лакують або фарбують. Лаки бувають прозорі
та тоновані. Прозорі лаки підкреслюють текстуру деревини, роблять її чіткішою та трішки
змінюють колір на темніший. Тоновані лаки утворюють кольорову плівку.
Непрозорі фарби приховують текстуру деревини, тому їх часто використовують для
фарбування виробів з дешевих порід деревини та деревини з вадами.
Дрібні деталі та вироби можна фарбувати та лакувати зануренням у ємність із лаком або
фарбою і залишати в підвішеному стані для висихання. Періодично знімають патьоки. Вироби
середніх розмірів фарбують пензлями, добре розтираючи фарбу по поверхні.
4. Закріплення знань.
Порівняй паперову та тканинну основу шліфувальної шкурки.
Що означає маркування шліфувальної шкурки Р40?
Яка послідовність шліфування деталей з деревини?
Чому не можна виконувати шліфування поперек волокон деревини?
У яких випадках виконують шліфування?
У яких випадках виконують шпаклювання?
Яка мета тонування деревини?
Коли фарбують непрозорими фарбами?
5. Підсумок уроку.
- Перевірка результатів виконання практичного завдання.
- Рефлексія. Які знання є корисними та практичними?
- Домашнє завдання: прочитати § 14 та 15.

17. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Оздоблення та складання виробів.
Мета: освітня: формування уміння виконувати тонування та фарбування; формування уміння
виконувати складання деталей з використанням шурупів;
виховна: формування відповідальності під час роботи;
розвиваюча: розвиток уміння працювати за зразком та вказівкою учителя.
Обладнання: заготовки, шліфувальна шкурка різної зернистості, шліфувальні бруски, клей ПВА,
шурупи, викрутки, набір свердел, свердлильний верстат, зенківки, пензлі, фарби.
Тип уроку: урок формування вмінь та навичок.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
 Яка послідовність шліфування деталей з деревини?
 Чому не можна виконувати шліфування поперек волокон деревини?
3. Практична робота.
Оздоблення та складання виробів
Обладнання: заготовки, шліфувальна шкурка різної зернистості, шліфувальні бруски, клей ПВА,
шурупи, викрутки, набір свердел, свердлильний верстат, зенківки, пензлі, фарби.
Послідовність виконання роботи
1. Розмітити центри отворів за кресленнями.
2. Підібрати свердла.
3. Просвердлити отвори, зенкувати за потребою.
4. Відшліфувати поверхні деталей.
5. Виконати фарбування або тонування деталей.
6. Почекати, поки фарба або фарбник підсохне.
7. Змастити клеєм поверхні деталей, що дотикатимуться.
8. Виконати зʼєднання шурупом.
4. Підсумок уроку.
- Перевірка результатів виконання практичного завдання.
- Рефлексія. Які технологічні операції було найскладніше виготовити?
- Домашнє завдання: прочитати §16.

18. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Сучасні методи обробки деревини.
Мета: освітня: формування знань про електрифіковані ручні інструменти, деревообробні
верстати та їх використання; формування знань про безвідходне виробництво;
виховна: формування екологічних знань;
розвиваюча: розвиток психічних процесів: памʼяті, уваги.
Обладнання: зразки електроінструментів та деталей, що оброблені ними, підручник.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань
.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
1. Які електрифіковані прилади використовують у побуті?
2. Які їх переваги порівняно з іншими – механічними?
3. Вивчення нового матеріалу.
- Повідомлення теми та освітньої мети уроку.
- Вивчення нового матеріалу.
А. Поняття про сучасні способи обробки деревини
Незважаючи на велике розмаїття виробів із деревини та можливі варіанти їх конструкцій,
технологія виготовлення, тобто обробки деревини, має певні закономірності, які втілені в
узагальнених технологічних процесах – розпилюванні, струганні, свердлінні, точінні, шліфуванн і
тощо. Основні процеси обробки деревини залишаються незмінними вже тривалий час. Іншими
стали хіба що способи і методи обробки деревини: на зміну ручним прийшли механічні засоби
виробництва. Крім того, розвиток науки – технології конструкційних матеріалів, теорії різання,
електротехніки і т. ін. – дає змогу створювати нові способи обробки деревини. Завдяки
удосконаленню науковцями різних конструкційних матеріалів, зокрема металів та їх сплавів,
з’являються нові різальні інструменти. Збільшення швидкостей і конструктивних особливостей
подачі робочої частини на поверхню оброблюваної заготовки дає змогу створювати механізовані
знаряддя праці.
Механізовані знаряддя – це переважно малогабаритні, іноді багатофункціональні
стаціонарні чи переносні машини, які виконують усі необхідні види механічної обробки деревини.
Б. Електрифіковані ручні деревообробні інструменти
Широкого використання в побуті, майстернях, на підприємствах набули електродрилі,
електролобзики, електрорубанки, фрезерні машини, шліфувальні машини тощо.
Електричні дрилі відрізняються потужністю електродвигуна, розмірами та набором додаткових
функцій. Оскільки, електричний дриль є найпопулярнішим електрифікованим ручним
інструментом, до нього розроблені різноманітні пристосування.
Електричний столярний лобзик використовують для розрізування невеликих пиломатеріалів,
криволінійного розрізування листовий матеріалів таких як ДСП, ДВП, фанери.
Електрорубанок дозволяє швидко та якісно вирівняти дошку або брусок, надати необхідних
розмірів невеликим пиломатеріалам.
Фрезерні машини дозволяють виконувати ряд робіт: фрезерувати пази та чверті, надавати
поверхням фігурної форми, свердлити гнізда, заробляти сучки тощо.
Для остаточної обробки поверхонь дерев’яних заготовок та виробів використовують
різноманітні шліфувальні машини.
Для швидкого та чорнового шліфування пластей, торців та прямих та опуклих крайок
використовуються стрічкошліфувальні машини. Вібраційна машини використовується для
чистового вирівнювання поверхні пласті заготовки. Для шліфування застосовують прямокутні
шматки шліфувальних шкурок різної зернистості. Подібні до них ексцентрикові шліфувальн і
машини, які мають круглу підошву та використовують, відповідно, круглі шліфувальні круги з

19. отворами для відсмоктування пилу або без отворів. Шліфувальний круг кріпиться переважно за
допомогою «липучки». Підошва виконує переважно кругові рухи.
В. Правила безпеки під час роботи з електрифікованими інструментами
Необхідно пам’ятати та дотримуватися ряду правил безпечної роботи електрифікованим
інструментом:
 ознайомитися з інструкцією користувача, визначити режими роботи та технологічні
можливості, особливості застосування та правила безпечної роботи;
 разом з учителем оглянути електроінструмент та впевнитися, що відсутні пошкодження
корпусу, електричного шнура;
 будь-які налаштування електроінструменту та заміну ріжучого інструменту виконувати з
вимкненим з розетки шнуром живлення та під наглядом учителя;
 міцно фіксувати заготовку;
 міцно стояти на ногах;
 використовувати захисні засоби (окуляри, щитки тощо)
 виконувати роботи тільки з дозволу учителя та під його наглядом.
Г. Деревообробні верстати
Деревообробні верстати використовують в технологічному процесі з відносно великим
об’ємом робіт та виконанні технологічних операцій які важко виконати за допомогою ручного
електрифікованого інструменту. Сучасна промисловість випускає верстати двох типів. До першого
типу відносять компактні верстати, які працюють переважно від мережі 220 В, мають невеликі
розміри та масу, обмежені технологічні можливості, їх зручно транспортувати. Друга група –
стаціонарні верстати, які використовують у деревообробних цехах та мають велику потужність,
велику технологічні можливості.
Технологічна операція Назва верстата
Розпилювання пиломатеріалів вздовж волокон Круглопильний, круглопилковий, циркульний
Вирівнювання крайок та пластей
пиломатеріалів (фугування)
Фугувальний верстат
Вирівнювання товщини пиломатеріалів по
базовій стороні
Рейсмусний верстат
Надання крайкам або пластям фігурної
форми, виконання елементів з’єднань
(фрезерування)
Фрезерний верстат
Д. Безвідходне виробництво
Використання сучасних технологій дає можливість говорити про виробництво предметів з
мінімальними відходами або майже безвідходне виробництво. При вирішенні проблеми
безвідходності виробництва слід мати на увазі дві сторони єдиного процесу. Перше — це найбільш
раціональне використання конструкційних матеріалів і як наслідок зменшення утворення відходів.
Друге — це розширення використання відходів, що утворюються. Ці шляхи не виключають, а
взаємно доповнюють один одного. Наприклад, стружка на деревообробному підприємстві може
бути перероблена у деревинні стружкові плити - ДСП.
Поняття безвідходних технологій дещо умовне, оскільки повної безвідходності досягти
практично неможливо. Краще говорити про маловідходні технології. При цьому мається на увазі
можливість створення технологічних систем, вплив яких на природу не перевищуватиме її
відновлювального потенціалу. В лісовій і деревообробній промисловості комплексне використання
сировини передбачає максимальний вихід продукції з кожного кубічного метра деревини.
4. Закріплення знань.
1. Які переваги та недоліки електрифікованого ручного інструменту?
2. Які електроінструменти використовують для обробки деревини?
3. Навіщо використовують різноманітні пристосування до електроінструменту?
4. Які переваги та недоліки деревообробних верстатів порівняно з електроінструментом?
5. Які деревообробні верстати використовують для виготовлення конструкцій з деревини?
5. Підсумок уроку.
- Рефлексія. Що нового ти дізнався для себе? Де можна використати ці знання?
- Домашнє завдання: прочитати § 20 та § 21, виписати визначення після цих параграфів.

20. Клас
Дата
Урок №___
Тема: Основи проектної діяльності. Метод фокальних обʼєктів.
Мета: освітня: формування знань про моделі-аналоги та методику їх аналізу; формування знань
про банк ідей та його практичне використання;
виховна: формування відповідальності під час роботи;
розвиваюча: розвиток творчого та асоціативного мислення.
Обладнання: зошит, олівець, ручка, різні предмети, зразки виробів (моделі-аналоги).
Тип уроку: комбінований.
План уроку
1. Організаційна частина.
1.1 Перевірка присутніх та спецодягу.
1.2 Призначення чергових.
2. Актуалізація опорних знань.
Для чого здійснюють пошук інформації під час проектування виробу?
Як можна виконати пошук зображень?
Які переваги в пошуку мережі Інтернет в порівнянні з друкованими джерелами?
В чому різниця між креслеником та ескізом?
Які методи конструювання ви вже вивчали?
З якою метою застосовують методи конструювання у проектуванні виробів?
3. Вивчення нового матеріалу.
- Повідомлення теми та освітньої мети уроку.
- Вивчення нового матеріалу.
А. Поняття про моделі-аналоги
Після визначення об'єкту проектування слід зайнятися творчим процесом. Однак більш
продуктивною творча діяльність буде тоді, коли буде використаний досвід інших людей, які
працювали в такому ж напрямку. Щоб знову не винаходити велосипед, слід ознайомитися з
конструкціями, особливостями функціонування, матеріалами та формами уже створених виробів.
Найкраще вирішити дану проблему допоможуть різноманітні малюнки, фото, схеми та інша
графічна інформація.
Подібні вироби за призначенням, на основі яких здійснюють розробку власної конструкції
виробу, тобто конструювання, називатимемо виробами-аналогами або моделями-аналогами.
З моделей-аналогів формують банк ідей.
Під банком ідей у навчальному проекті розумітимемо систематизовані за певними ознаками
зображення, на основі яких буде розроблятися конструкція власного виробу
Після проведеного пошуку необхідно виконати не менш відповідальні дії з сортування
знайдених матеріалів.
Ми знайшли різноманітні зображення та сформували банк ідей. Навіть посортували знайдену
інформацію за різними ознаками (критеріями). Всі знайдені зразки використати в якості виробу-
аналогу ми не можемо за браком досвіду, великої кількості конструктивних особливостей та часу.
Необхідно проаналізувати всі знайдені зображення та відібрати декілька. Відбирають за
різними ознаками: оригінальна форма, цікаве оздоблення, мала кількість деталей, доступні
матеріали тощо.
До виробу висувають ряд вимог, які необхідні для створення та використання виробу.
Найчастіше вони є такими: стійкість конструкції, оригінальна та естетична дизайн-форма, доступні
конструкційні матеріали (дешеві матеріали, відходи виробництва), можливість виготовлення в
шкільній майстерні (технологічність), екологічно чисті конструкційні матеріали або використання
вторинної сировини, невелика (мінімальна) кількість деталей, міцність конструкції (міцні
з’єднання), оздоблення (наявність оздоблення, доцільність оздоблення). Для різних виробів вимоги
можуть змінюватися, додаватися та прибиратися.
Обрані моделі-аналоги піддають аналізу на відповідність вимогам. Доцільно аналіз виконати у
формі таблиці. Якщо аналог повністю відповідає вимозі, то ставлять 1 бал, якщо частково – 0,5 бала,