План-конспект уроку для 8 класу варіативного модуля "Технологія токарної обробки деревини". Тема: Місце та роль токарства у сучасному декоративно-ужитковому мистецтві. Деревина як конструкційний матеріал. Властивості деревини. Вимоги до заготовок. Токарний верстат по обробці деревини, інструменти для токарних робіт (реєр, мейсель та інші). Технологічні пристосування до верстата (планшайба, патрон, тризубець та інші)

1. Клас 8 Дата: 15.01.16
Тема: Загальні відомості про токарну обробку деревини. Основи технології.
Зміст заняття: Місце та роль токарства у сучасному декоративно-ужитковому
мистецтві. Деревина як конструкційний матеріал. Властивості деревини. Вимоги до заготовок.
Токарний верстат по обробці деревини, інструменти для токарних робіт (реєр, мейсель та
інші). Технологічні пристосування до верстата (планшайба, патрон, тризубець та інші)
Мета:
Навчальна: сприяти формуванню знань про місце і роль токарства в мистецтві,
деревину, як конструкційний матеріал, властивості деревини, токарний верстат СТД-120М,
інструменти та пристосування для точіння.
Виховна: виховувати культуру праці.
Розвиваюча: розвивати вміння раціонально планувати роботу.
Тип заняття: комбінований
План уроку
I. Організаційна частина 2хв
II. Актуалізація знань учнів 3хв
III. Повідомлення теми, мети, завдань уроку 3хв
IV. Викладання нового матеріалу 20хв
V. Закріплення нового матеріалу 2хв
VI. Вступний інструктаж 3хв
VII. Самостійно-практична діяльність учнів та поточний інструктаж 50хв
VIII. Заключний інструктаж 1хв
IX. Підведення підсумків роботи 2хв
X. Завдання для виконання вдома 1хв
XI. Прибирання робочих місць 3хв
I. Організаційна частина
Привітання з класом. Концентрація уваги учнів та перевірка їх наявності. Організація та
перевірка готовності учнів до роботи, наявності спецодягу, створення позитивної емоційної
атмосфери.
II. Актуалізація знань учнів. Фронтальне опитування.
1. Які породи деревини ви знаєте?
2. Які дерева відносяться до твердих порід?
3. На які види діляться властивості деревини?
4. Які властивості відносять до фізичних?
5. Які властивості відносять до технологічних?
III. Повідомлення теми, мети завдань уроку.
Тема уроку: записується на дошці.
IV. Викладення нового матеріалу.
Методи: Пояснення з елементами бесіди.
На початковому етапі розвитку суспільство використовувало деревину для виготовлення
найпростіших предметів побуту, мистецтва. Подальший розвиток суспільства зумовили
виникнення ремесел, більш широке використання деревини для будівництва споруд, мостів,
суден, вагонів тощо.
Декоративне мистецтво є однією з найдавніших галузей художньої діяльності людини,
адже людство здавна оточувало себе виробами з кераміки, дерева, різноманітно
прикрашеними побутовими речами. Саме їх художній рівень, образне начало зумовлювали

2. розвиток цивілізації і рівень культури того чи іншого народу, були тісно пов’язані зі звичаями,
національними та етнічними особливостями, їх естетична цінність залежить від
конструктивних пластичних і фізичних можливостей матеріалу, різноманітностей та
особливостей прийомів обробки, технологічних секретів.
Багато речей, які оточують нас, виготовлені із деревини то­карним способом. Це й посуд,
і сувеніри, і прикраси, і вироби інтер'єрного призначення тощо. Сучасні деревообробні
підприєм­ства оснащені токарними верстатами (більш складними і потужні­шими ніж ті, на
яких ви будете працювати в шкільній майстерні). Обслуговують їх верстатники
деревообробних верстатів. Окрім володіння всіма прийомами точіння, вони повинні знати
властивос­ті деревини, будову верстата, уміти прочитати креслення і схем заточити
інструмент, налаштувати верстат на роботу.
Робота на токарних верстатах вимагає акуратності й точності, уваги й обе­режності,
узгодженості рухів рук. Вивчаючи цей модуль, ви теж навчитеся працювати на токарних
верстатах, виготовляти для себе цікаві вироби, які будуть використовуватися у нашому побуті.
Для того щоб створити виріб, необхідно мати відповідні знання про матеріали, з яких він буде
виготовлятися. Такий матеріал називають конструкційним. Для різних об'єктів добирають
конструкційні ма­теріали з різними властивостями, які відповідають функціональним,
технологічним або ергономічним вимогам майбутніх виробів. Отже, нам сьогодні необхідно
з'ясувати, який матеріал буде най­більш придатним для виготовлення нашого виробу.
2. Деревина як конструкційний матеріал. Породи деревини
Властивості деревини. Вимоги до заготовок.
Деревина порівняно з іншими матеріалами має переваги. Вона природно поновлюється.
І за раціонального використання та поновлення її запаси можуть бути невичерпними.
Деревина з давніх часів була для українців улюбленим і цінним матеріалом.
Деревину також використовують в цілому і в подрібненому вигляді для виготовлення
паперу, волокнистих та стружкових плит, декоративних паперово-шаруватих пластиків,
синтетичного шпону та іншого. У процесі хімічної і мікробіологічної переробки деревини
отримують штучні тканини, спирти, лікарські препарати, глюкозу, дубильні речовини,
гліцерин тощо. Таким чином з розвитком технічного прогресу зросло комплексне
використання деревини як сировинного та конструкційного матеріалу.
Сосна
Сосна виростає на високих місцях у пісках або суглинку, має щільну деревину, яка
посилено просякнута смолою і тому не боїться вогкості і гниття, заболонь у неї вузька. Сосна
широко застосовується в промисловому та житловому будівництві дли балок, столярних
виробів (вікна, дверні полотна, коробки до них, підлоги, плінтуси, лиштви, поручні сходових
клітин і т. д.). У меблевій промисловості сосна вживається на вироби 2-го класу під масляну
фарбу і для вищих сортів меблів.
Дуб
Дуб має великий твердістю, міцністю і стійкістю до вологи, завдяки чому його вживають
для гідротехнічних та підземних споруд. Володіючи гарною текстурою, дуб в той же час добре
піддається механічній або ручній обробці. Недоліком дуба є тривалий період його сушіння і
схильність до розтріскування при цьому.. Дуб добре зберігається у всякій атмосфері. При
тривалому зберіганні у воді він приймає чорне забарвлення і називається морений дуб, з якого
виготовляють дорогі меблі та інші цінні вироби.
Береза
Береза має досить щільну деревину, чудово обробляється, з неї виходить хороші меблі,
кращі сорти клеєної фанери, деталі текстильних машин та обозних виробів. Березові напливи,

3. так звані капи, мають дуже гарний малюнок і вживаються для виготовлення дорогих виробів.
До недоліків берези відноситься швидке загнивання у вологому середовищі. Особливо береза
схильна до інтенсивного впливу мармурової гнилі навесні - у березні, квітні, травні, коли вона,
як кажуть, «задихається». Для зменшення процесу «задихання» необхідно з колод по довжині
стовбура знімати смуги кори для інтенсивного випаровування вологи («пролисіть») і укладати
на підставки на висоті не менше 40 - 50 см від землі.
Бук
Бук має тверду, добре оброблювану деревину з дуже красивим малюнком. З нього
виготовляють найбільш витончену і красиву гнуту меблі, кращі сорти ножової фанери, лижі»
колодки до столярної інструменту.
Липа
Липа має деревину білого кольору з червонуватим відтінком, однорідну, м'яку, з малою
питомою вагою, яка прекрасно ріжеться, колеться і добре обробляється на токарному верстаті,
широко застосовується для виготовлення моделей, меблів.
Осика
Осика має білу деревину з зеленуватим відтінком, але з плином часу вона червоніє, легка
і м'яка, легко ріжеться, надзвичайно схильна до гниття, у вологому повітрі зберігається погано.
Вільха
Вільха підрозділяється на чорну, з темною корою і наявністю глибоких тріщин, і білу -
світлу і гладку. Деревина вільхи легка і добре обробляється, стійка до вогкості. Застосовується
для виготовлення меблів і фанери.
В'яз
В'яз має колір деревини відразу ж після порубки світло-жовтий, але потім від часу ядро
набуває темно-коричневий колір, а заболонь залишається широкою і білою. Червоточини у
в'яза майже відсутні, він володіє великою пружністю, не тріскається і майже не жолобиться
при природній сушці. Деревина у нього тверда, розколюється і полірується насилу.
Вживається в обозним виробництві для виготовлення ободів і ступиці дерев'яних коліс, для
санних полозів, рушничних лож. водостічних труб, ручок для молотків, в суднобудуванні,
меблевому і столярному виробництві, а також для виготовлення фанери.
Ясен
Ясен має деревину світло-бурого кольору, важку, тверду і міцну, пружну, добре
піддається гнуттю. Текстура красива. Добре обробляється будь-якими інструментами, але
важко полірується і при змінної вологості погано зберігається. Ясен має дуже широке
застосування в столярно-меблевому виробництві, для внутрішньої обробки житлових
приміщень, судів, вагонів, автомобілів, літаків, вживається для рушничних лож, фанери,
іграшок, рукояток, колодок столярного інструменту і т. д.
Клен
Розрізняють клен гостролистий і клен маньчжурський. Деревина клена має гарні
механічними властивостями, тверда, біла, з шовковистим блиском, чудово полірується, але
розколюється погано, всихає помірно. Клен йде на виготовлення високоякісних меблів, кілів
човнів і шлюпок, облицювальної фанери, взуттєвих колодок, музичних інструментів, колодок
і ручок столярного інструменту.
Модрина
Модрина – одна з найдовговічніших хвойних порід. Вважається, що вона живе до 600
років. Проте на попе­речному зрізі деяких модрин вчені нараховували 1300– 1348 річних
кілець. Деревина цієї породи має цілий ряд унікальних вла­стивостей, наприклад, надзвичайну

4. міцність і довговічність. Недаремно називають її хвойним дубом. При спорудженні кораблів
вона цінується вище, ніж дуб, тому що останній окислює болти кріплень.
Властивості деревини. Ви, мабуть, уже звернули увагу на те, що одну заготовку
обробляти (різати) легше, а іншу-важче. Це залежить від механічних властивостей деревині
(міцності, твердості, жорсткості) і фізичних (вологості, усихання, жолоблення, розбухання,
розтріскування), чають оглядом, зважуванням, вимірюванням, висушуванням.
Здатність деревини чинити опір дії зовнішніх механічних зусиль характеризує механічні
властивості її, до яких входять: міцність – властивість чинити опір руйнуванню від механічних
зусиль; жорсткість – властивість чинити опір деформації; твердість – властивість чинити опір
проникненню іншого, твердішого тіла; Фізичні й механічні властивості деревини залежать від
породи дерева й визначають сферу її застосування. Кожна порода дерева має специфічні
властивості: колір, запах, текстуру тощо. Досвідчений столяр за зовнішнім виглядом деревини
визначає породу дерева.
Вади деревини. Деревина – матеріал природного походження. Найбільш поширені вади
деревини, які знижують якість виробів, – сучки, косошарість, тріщини, червоточина, грибні
ураження.
Сучки – частини гілок у деревині. Вони порушують її однорідність, знижують міцність
заготовок, ускладнюють обробку. Трухляві й випадаючи сучки в заготовках висвердлюють
або вирубують, а отвори забивають пробкою. Пробку ставлять так, щоб її волокна були
паралельні волокнам заготовки.
Косошарість – відхилення волокон від поздовжньої осі пиломатеріалу. Косошарі дошки
погано обробляються, більше жолобляться й тріскаються. У коротких заготовках ця вада на
міцність не впливає
Тріщини – розриви деревини вздовж волокон. Тріщини порушують цілісність деревини,
знижують її міцність і псують зовнішній вигляд.
Жолоблення – зміна форми пиломатеріалів під час сушіння та зберігання. Жолоблення
буває поздовжнім, поперечним, криластим. Жолоблення ускладнює обробку та використання
заготовок.
Червоточина – ходи й отвори, зроблені в деревині комахами. Червоточина знижує
фізико–механічні властивості деревини й погіршує її зовнішній вигляд. Грибні ураження ––
виникають у деревині внаслідок дії дереворуйнівних грибів. Дуже небезпечний домовий гриб.
Уражена цим грибом деревина непридатна для використання. Трухлявина (мал. 19, ж) уражує
деревину, що довгий час зберігається у вологому стані. До властивостей, які характеризують
ставлення до вологи, належать вологість, водопоглинання, вологопровідність, усихання,
розбухання, жолоблення, розтріскування. Під вологістю деревини розуміють виражене у
процентах відношення маси вологи, що міститься у взятому об'ємі, до маси сухої деревини.
Розрізняють такі ступені вологості деревини: мокра, яка довго пролежала у воді (понад 100
%); свіжозрубана (50–100 %); повітряно–суха, що довго пролежала на повітрі (15–20 %);
кімнатно–суха (8 –10 %); абсолютно суха (близько 0 %). Вологопровідність зумовлює
випаровування вологи з поверхні, переміщення її з внутрішніх, вологіших шарів до зовнішніх
і швидкість висихання деревини. Вологопровідність залежить від вологості і температури
навколишнього середовища, а також щільності деревини.
Усихання – зменшення лінійних розмірів та об'єму деревини при висиханні. Зменшення
розмірів у тангентальному напрямі становить 6–10 %, у радіальному – 3–5 %, уздовж волокон
– 0,1–0,3 %. Повне об'ємне всихання в середньому становить 12–15 %. Величина всихання
залежить від об'ємної маси деревини (деревина з більшою об'ємною масою всихає швидше), а
в хвойних порід також від частки пізньої деревини (чим більше пізньої деревини, тим більше

5. всихання). Розбухання – збільшення лінійних розмірів та об'єму деревини при підвищенні
вмісту вологи в ній у процесі зволоження. Так само, як і всихання, найбільше розбухання буває
в тангентальному напрямі, а найменше – уздовж волокон.
Водопоглинання – властивість деревини вбирати вологу з навколишнього середовища.
Процес зволоження відбувається поступово, аж до границі гігроскопічності. Вологість, що
відповідає границі гігроскопічності, для різних порід коливається (у процентах) від 23 – для
ясена до 31 – для бука. Водопоглинання деревини є негативною якістю. Для зниження
водопоглинання деревину покривають фарбами, лаками. Розтріскування і жолоблення. Під час
висихання деревини внаслідок нерівномірного розподілу вологості по перерізу сортименту,
неоднорідної залишкової деформації, а також різниці у величині тангентального і радіального
всихання деревина розтріскується – з'являються тріщини зовнішні і тріщини внутрішні
(свищі), що мають, як правило, радіальний напрям. Жолоблення деревини – це зміна форми
сортименту при висиханні або зволоженні. Розрізняють поперечне і поздовжнє жолоблення.
Сушінням називається процес видалення з деревини вологи випаровуванням. У
деревообробці найчастіше використовують такі способи сушіння деревини: атмосферне,
камерне, контактне, сушіння з полі струмів високої частоти, радіаційне. Атмосферне
(природне) сушіння полягає у витримуванні деревини на відкритому повітрі з захистом від
безпосередньої дії опадів і сонячного проміння або в спеціальних приміщеннях, іноді з
штучним продуванням, але без підігрівання. Таке сушіння не може застосовуватись узимку і
обмежується низькою границею вологості деревини 18–20 %. Регулювати швидкість
атмосферного сушіння можна тільки незначною мірою, змінюючи щільність укладання
матеріалу в штабель. Строки атмосферного сушіння залежно від місяця укладання деревини і
товщини пиломатеріалів становлять 8–70 діб. Камерне (штучне) сушіння – основний спосіб
сушіння в деревообробних виробництвах і провадиться в спеціальних приміщеннях – камерах.
Деревину для токарних робіт потрібно добре просушити (12– 20% вологості).
Найбільш по­ширені вади деревини, які знижують якість виробів – це сучки,тріщини,
червоточина, грибкові ураження
Кожна порода деревини має свій особливий колір. Зміна вологості викликає відмінність
у забарвленні деревини. Природний колір деревини має велике значення для зовнішнього
вигляду виготовленого з нього вироби. Ще більшою мірою на це впливає текстура, т.. е.
малюнок деревини, що утворюється розташуванням судин, серцевинних променів, наявністю
шарів весняної та літньої деревини і т. д. При цьому текстура часто буває зовсім різна навіть
у однієї і тієї ж породи, в залежності від розрізу стовбура.
На токарному верстаті можна обробляти практично все породи. Однак відмітимо, що
добре обробляється деревина берези, клена, горіха, груші, бука, граба, липи; гірше – сосни,
ялини, дуба и ясена. При виборі порід для точіння того чи іншого виробу необхідно
враховувати їх властивості і призначення. Іграшки и сувеніри добре точити з липи, осики,
берези. З цих порід можна виготовляти посуду и невеликі декоративні вироби. Груша може
бути використана для багатьох декоративних виробів. З деревини горіха – шкатулки, и інші
невеликі вироби. Із порід, які мають красиву текстуру (дуба, грецького горіха, червоного
дерева, сосни, кедра), виточують декоративні вироби.
Будова та принцип дії токарного верстата по дереву
Розглянемо будову найпростішого настільного токарного верстата (рис. 1). На станину 1
(в саморобних конструкціях її виготовляють з деревини твердої породи) кріплять всі основні
складові частини. Передня бабка 4 – нерухома, кріпиться до станини болтами. В кронштейнах
бабки знаходяться запресовані в неї підшипники, де обертається шпиндель 5. Пасову передачу
2 електродвигуна захищає кожух 3. Правий кінець шпинделя має різьбу для нагвинчування

6. патронів 6, які утримують заготовку. Призначення передньої бабки – закріпити деталь й
забезпечити її обертання.
Задня бабка 10 може здійснювати зворотньо–поступальні рухи вздовж станини. Вона
складається з відлитого чавунного корпуса, у верхній частині якого знаходиться затискний
механізм, а у нижній – фіксуючий, що утримує задню бабку в необхідному положенні.
Затискний механізм – це шпиндель з конусом на одному кінці. Другий кінець
приєднаний до штурвальчика, при обертанні якого шпиндель затискує деталь в центрах. Осі
шпинделів передньої та задньої бабок лежать на одній прямій.
Підручник 8 служить опорою для руху по каретці інструменту під час роботи. В каретці
є отвір для кріплення підручника з валиком. Рукоятка 12 фіксує перо–гребінь підручника на
необхідній висоті і під певним кутом. З допомогою каретки 9 підручник можна встановити з
нахилом, що дає можливість обточувати деталь на конус. З лівого боку станини знаходяться
вимикач 15 електродвигуна.
Верстат кріпиться болтами до столярної плити 13, встановленої на двох дерев'яних
брусках, що лежать на столі 14.
Технологічні пристосування до верстата (планшайба, патрон, тризубець).
Щоб виточувати деталі різних форм, треба мати відповідні пристрої для захвату і
кріплення заготовок. Основними з них є патрони, які з одного боку нагвинчуються на
шпиндель, а з другого утримують заготовку. Залежно від форми виробу та розміру заготовки
підбирають й спосіб кріплення.
Деталі розміром від 30 до 100 мм обробляють в центрах. Один кінець деталі закріплюють
у тризубці, а другий – затискують центром задньої бабки (рис. 2, а). Патрон з пірамідальним
отвором використовують для захвату тонших заготовок (рис. 2, б). Такий патрон можна,
виготовити з твердих порід деревини.
Дископодібну заготовку, в якій не передбачається обточування осьової внутрішньої
частини, теж кріплять в центрах, але замість тризубця використовують планшайбу з
загостреннями (рис. 2, в), її також можна виготовити самому: у звичайній металевій планшайбі
просвердлюють отвори, нарізають у них різьбу і, загвинтивши гвинти, загострюють їх
головки. Довжина загострення близько 4 мм. Після виточування необхідної форми деталь
знімають з патрона, а укріплюючий допоміжний осьовий центр зрізають з виробу гострим
ножем.
Кріпити заготовки дископодібної форми на планшайбі можна шурупами. Щоб при цьому
не пошкодити поверхню деталі, до неї приклеюють допоміжний диск з малоцінної деревини –
сосни, липи тощо. В цей диск і загвинчують шурупи (рис. 2, г). Після точіння диск роз'єднують.
Деталь, яку не потрібно обточувати всередині в центральній частині, закріпляють з
допомогою гвинтового пристрою (рис. 2, д). Це може бути і великий шуруп, якщо відпиляти
у ньому головку і нарізати різьбу плашкою на циліндричній частині, а потім вгвинтити по
центру в планшайбу. Невеликі деталі кріплять з одностороннім захватом у циліндричних
патронах (рис. 2, е). Для кріплення заготовки в патронах подібної конструкції попередньо
обточують виступ деталі (для вміщення в отвір патрона).
При обробці поверхонь з гранями застосовують патрон з затискачем (рис. 2, ж). Деталь
вставляють у лещата патрона й затискують гвинтом.
Чашковий патрон – це той самий циліндричний, по колу металевого стакану розміщено
кілька різьбових отворів, в які вгвинчуються шпильки. З одного кінця вони мають
чотиригранну головку під торцевий ключ (рис. 2, з). Чашковий патрон затискує заготовки
значно більшого діаметра порівняно з циліндричним.

7. Дуже зручні також три– і чотирикулачкові патрони з кулачковим затискачем. При
обертанні ключа патрона одночасно стискуються всі кулачки, завдяки чому заготовки
закріплюються надійно й швидко (рис. 2, І–III).
Для обточування кілець застосовують пристрій, який складається з трикулачкового
патрона, в який затиснутий стержень з різьбою на кінці, на яку нагвинчується гайка (рис. 2, к).
Заготовки у формі кільця напресовують на дерев'яну оправу (рис. 2, л).
Стояк–люнет (рис. 2, м) застосовують для обробки довгих і тонких виробів з метою
усунення вібрації у процесі роботи. Але необхідно, щоб центр пристрою був на одній осі з
шпинделем токарного верстата.
Для обточування деталей на токарному верстаті використовують ручний інструмент.
Напівкруглими стамесками–реєрами (рис.3,а) проводять попередню обробку деталі.
Плоска стамеска (рис.3, б) – це ніж з лезом, загостреним з обох боків під кутом 20–25º.
Серединою леза обточують випуклі або прямі поверхні, гострим кутом підрізають торці, а
тупим обточують закруглення. Плоску стамеску можна виготовити із звичайної, із плоского
терпуга (із знятою насічкою) і т.д.
Для чистової обробки канавок з прямолінійним дном використовують вузьку стамеску –
штихель – подібний до вузького столярного долота (рис.3,в). Його товщина в 2–3 рази більша,
ніж ширина. Заточка одностороння з кутом загострення до 25°. Для одержання глибоких
канавок ширина стержня від леза до рукоятки повинна зменшуватися. Щоб бічні стінки
канавок зробити рівними, лезо спеціально заточують (рис. 3, г).
Інструмент, два леза якого перетинаються на осі стержня під кутом 60–70°, знімає
порівняно вузьку стружку, що найбільш підходить для попереднього обточування. Таким
різцем можна знімати фаски, робити канавки з трикутним профілем (рис. 3, д).
Фасонні, або гантельні, стамески мають округле лезо і призначені для виточування
внутрішніх криволінійних поверхонь (рис. 3, є).
Замість плоского фасонного інструменту іноді застосовують стамески із зігнутим лезом
– гачки (рис. 3, ж).
Внутрішні циліндричні та конічні поверхні виточують за допомогою скошеної кутової
стамески, внутрішній кут якої наближається до 80° (рис. 3, з). Фасонні та кутові стамески
бувають ліві й праві.
Для виготовлення деталей підвищеної складності застосовують ригелі. Кілька окремих
різців заправляють у спеціальний металевий корпус, на який надівають (для затискання
інструменту) кілька хомутиків і затискують їх гвинтами. Під час обточування великої
кількості однакових фігур для розмічування використовують гребінки, а для обточування
складних профілів – фігурні різці з лезами.
Для свердління отворів призначені ложкові, гвинтові свердла, а для згладжування
нерівностей – напилки (що й для робіт по металу) з крупною насічкою. Крім різального
інструменту майстру необхідні також рулетка, кутники, складний метр, столярний циркуль,
кронциркуль.
V. Закріплення нового матеріалу.
Які предмети у нашій майстерні виготовлені точеним способом?
Які основні вузли СТД-120М?
Для чого служить тризуб, планшайба?
Який інструмент використовують для чистового точіння на станку?
VI. Вступний інструктаж.
Тема нашої практичної роботи «Основні вузли токарного станка по дереву»
Послідовність виконання роботи

8. 1. Провести зовнішній огляд станка.
2. Визначити відстань від лінії центрів до станини.
3. Визначити найбільшу відстань між центрами.
4. Визначити допустиму величину виходу пінолі. Накресліть кінематичну схему
верстата у робочому зошиті.
5. Відкрийте захисний кожух, установіть найменшу частоту обертання шпинделя.
Закрийте кожух.
6. Визначте найбільшу та найменшу кількість обертів шпинделя.
7. Через маслоприймальпий отвір в задній бабці змазати гвинтову передачу.
8. Встановіть на шпіндель пристрій для кріплення заготовки.
9.Відрегулюйте підручник для обробки отриманої заготовки.
10. Перевірте справність ліній заземлення.
Звіт подайте у формі таблиці
Визначити відстань від лінії центрів до станини.
Визначити найбільшу відстань між центрами.
Визначити допустиму величину виходу пінолі.
Найбільша кількість обертів
Найменша кількість обертів
VII. Самостійна практична робота учнів та поточний інструктаж
A. Самостійна робота учнів:
1) зміст роботи учнів (вибір об’єкта проектування (типу іграшки), виготовлення
шаблонів викройок);
2) форма проведення (індивідуальна).
В. Інструктаж вчителя:
1) форма проведення (індивідуальна);
2) зміст цільових обходів робочих місць учнів:
1-й обхід: перевірка правильності організації робочого місця і початку роботи;
2-й обхід: перевірка правильності виконання трудових прийомів, дій, рухів;
3-й обхід: перевірка правильності проведення самоконтролю;
4-й обхід: перевірка правильності дотримання технічних умов і т.д. Постійна перевірка
виконання учнями правил безпеки праці виробничої санітарії.
3) прийняття і оцінка робіт учнів.
VIII. Заключний інструктаж
1. Підведення підсумків практичної роботи;
2. Повідомлення оцінок кожного учня;
3. Визначити кращу з робіт і їх демонстрація;
4. Аналіз найхарактерніших помилок і недоліків в роботі учнів;
IX. Підведення підсумків уроку
X. Завдання для виконання вдома
На наступний урок обов’язково мати спецодяг.
XI. Прибирання робочих місць і приміщення майстерні; закінчення уроку