Знаменні дати Сумщини на 2017 рік, СОУНБ

1. УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ
СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА
Календар
знаменних
і пам’ятних
дат
Сумщини
на 2017 рік

2. Суми 2016
Календар знаменних і пам’ятних дат Сумщини на 2017
рік / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; упоряд. О. К. Линник. – Суми,
2016. – 61 с.
Відповідальна
за випуск Фролова Т. І., директор
Матеріал
підготувала Линник О. К., головний бібліограф
відділу краєзнавчої літератури та бібліографії
Редакторcька
група: Абакарова О. Б.
Малиш О. М.
Малус Н. А.
Макаренко Г. В.
Марченко А. І.
Фесенко Н. В.
Комп’ютерний
набір Линник О. К.
Комп’ютерна
верстка Абакарової О. Б.
Відгуки та пропозиції просимо надсилати
за адресою:
40000, м. Суми,
вул. Героїв Сумщини, 10
Обласна універсальна наукова бібліотека
700-232
sumylib@ukr.net
2

3. http://www.ounb.sumy.ua
Передмова
«Календар знаменних і пам’ятних дат Сумщини на 2017 рік» призначений надати
допомогу бібліотекарям області у плануванні краєзнавчої роботи на наступний рік і
популяризації серед широкого кола читачів літератури до ювілейних дат нашого краю.
Календар містить хронологічний перелік основних знаменних і пам’ятних дат
області на 2017 рік. До окремих дат подаються авторські статті, написані за нашим
проханням спеціально для цього випуску спеціалістами-науковцями (В. Жадьком,
доктором філософських наук, професором, письменником, заслуженим працівником
освіти України; Н. А. Німенко, науковим співробітником, викладачем Сумського
державного університету; П. А. Нестеренком, членом Національної спілки письменників
України, лауреатом премій ім. М. Теницького, П. Рудя та Л. Глібова; Г. В. Дібровою,
краєзнавцем, членом Національної спілки журналістів України і Всеукраїнської спілки
краєзнавців; А. В. Луговським, членом Національної спілки письменників України,
заслуженим журналістом України; В. К. Шейком, головою правління громадської
організації «Рідний край»; П. М. Кислицею, журналістом і перекладачем; Г. М.
Іванущенком, істориком, архівістом), а також бібліографічні списки літератури. Ці дати у
переліку позначені зірочками.
Література у списках систематизована за типами і видами видань (довідники,
окремі видання, статті у книгах, статті у періодиці), а в середині – де в прямій, де – в
зворотній хронології.
Календар містить «Хроніку окремих подій на Сумщині за 2015 рік».
Бібліографію, яка додається до ювілейних статей, слід доповнювати новою
поточною інформацією. Також стануть у нагоді і календарі: «Знаменні і пам’ятні дати
Сумщини на 2012 рік», «Знаменні і пам’ятні дати на 2007 рік».
Відбір літератури закінчено у червні 2016 року.
Свої доповнення і зауваження просимо надсилати до відділу краєзнавчої
літератури і бібліографії Сумської ОУНБ.
Січень
1 100 років від дня народження Василя Михайловича Лозовського (1917–1981), Героя
Радянського Союзу, уродженця м. Ромни.
3 75 років від дня народження Івана Даниловича Низового (1942–2011), поета,
публіциста, члена Національної спілки письменників України, лауреата обласної
комсомольської премії ім. Б. Горбатова, Всеукраїнських літературно-мистецьких
премій ім. О. Гірника та братів Лепких, М. Чернявського, уродженця с. Марківка
Білопільського району.
6 80 років від дня народження Василя Пилиповича Єрмоленка (1937–2015), художника
декоративно-ужиткового мистецтва, кераміста, члена Національної спілки художників
України, заслуженого художника України, уродженця Кіровоград-ської області. Жив і
працював в м. Суми.
6 85 років від дня народження Івана Сергійовича Маслова (схиархімандрита Іоанна)
(1932–1991), магістра богослов’я, Глинського старця, уродженця с. Потапівка
Глухівського району.
3

4. 10 110 років від дня народження Григорія Вікторовича Безуглова (1907–1987), Героя
Радянського Союзу, уродженця с. Студенок Глухівського району.
14 110 років від дня народження Федора Федоровича Опадчого (1907–1996), Героя
Радянського Союзу, уродженця с. Ротівка Путивльського району.
15 80 років від дня народження Володимира Григоровича Морданя (1937), поета, члена
Національної спілки письменників України, лауреата Всеукраїнської премії
ім. О. Олеся, уродженця с. Новосільське Лебединського району.
21 65 років від дня народження Миколи Миколайовича Матвійчука (1952), педагога,
відмінника освіти України, члена Національної спілки журналістів України, лауреата
премії ім. О. Лазаревського, автора прозових і поетичних творів, уродженця
м. Конотоп.
21 75 років від дня народження Володимира Петровича Серебрякова (1942),
заслуженого працівника культури України, художнього керівника Сумської обласної
філармонії (1981–2002), уродженця м. Кам’янка Черкаської області.
23 100 років від дня народження Григорія Івановича Сенченка (1917–2006), агронома-
селекціонера, доктора сільськогосподарських наук, професора, заслуженого діяча
науки України, уродженця с. Ротівка Путивльського району.
26 80 років від дня народження Володимира Івановича Ворошилова (1937), заслуженого
механізатора України, Героя Соціалістичної Праці, уродженця м. Суми.
28 80 років від дня народження Юрія Михайловича Александрочкіна (1937–2008),
художника-живописця, члена Національної спілки художників України, лауреата
обласної премії ім. П. Рудя, учасника обласних, республіканських, міжнародних
виставок, уродженця м. Волгоград (Росія). Жив і працював в м. Суми з 1964 р.
28 95 років від дня народження Івана Хомича Дерев’янка (1922–1996), хірурга,
заслуженого лікаря України, народного лікаря СРСР, уродженця с. Стецьківка
Сумського району.
Лютий
4* 140 років від дня народження Миколи Омеляновича Макаренка (1877–1938),
археолога, мистецтвознавця, професора, музеєзнавця, художника, уродженця
с. Москалівка Роменського району.
7 90 років від дня народження Володимира Петровича Куца (1927–1975), видатного
спортсмена, легкоатлета, заслуженого майстра спорту СРСР, заслуженого тренера
СРСР, дворазового олімпійського чемпіона, уродженця с. Олексине Тростянецького
району.
15 85 років від дня народження Анатолія Аврамовича Івченка (1932–2001), скульптора,
члена Національної спілки художників України, лауреата обласної премії ім. П. Рудя,
уродженця м. Костянтинівка Донецької області. З 1960 р. проживав у м. Суми.
16 70 років від дня народження Галини Володимирівни Ареф’євої (1947), заслуженого
працівника культури України, директора Сумського художнього музею
ім. Н. X. Онацького, уродженки м. Уральськ Казахської РСР.
19 70 років від дня народження Федора Григоровича Турченка (1947), історика,
громадського діяча, завідувача кафедри новітньої історії Запорізького національного
університету, уродженця с. Тимофіївка Краснопільського району.
19 80 років від дня народження Анатолія Миколайовича Семенюти (1937–1978),
талановитого поета, перекладача, уродженця с. Битиця Сумського району.
23 85 років заснування Краснопільської районної газети «Перемога» (1932).
27 200 років від дня народження Василя Матвійовича Лазаревського (1817–1890),
письменника, перекладача, помічника і друга В. Даля, уродженця с. Гирівка, нині
с. Шевченкове Конотопського району.
28 75 років від дня народження Юрія Йосиповича Назаренка (1942), поета, члена
Національної спілки письменників України, лауреата Всеукраїнських літературних
4

5. премій ім. О. Олеся та ім. Ярослава Дорошенка, «Тріумф-пера», уродженця
м. Білопілля.
Березень
4 95 років від дня народження Микити Коцюби (літ. псевдонім Івана Марковича
Яновського) (1922–1981), письменника, сатирика, байкаря, педагога, заслуженого
вчителя УРСР, уродженця с. Стадниці Оратівського району на Вінничині. З 1947 р.
жив і працював в с. Реутинці Кролевецького району.
15 110 років від дня народження Марії Петрівни Рубан (1907–1999), працівника
сільського господарства, Героя Соціалістичної Праці, уродженки с. Рубани
Охтирського району.
17 65 років від дня народження Віктора Романовича Єфіменка (1952), живописця, члена
Національної спілки художників України, заслуженого художника України,
уродженця м. Донецьк. Живе і працює в м. Суми.
21 100 років від дня народження Сергія Петровича Василевського (1917–1999),
українського архітектора, заслуженого архітектора України, уродженця смт Хотінь
Сумського району.
24 85 років заснування Липоводолинської районної газети «Наш край» (1932).
25 270 років від дня народження Олександра Андрійовича Безбородька (1747–1799),
державного діяча, дипломата, канцлера, мецената, уродженця м. Глухів.
26 100 років від дня народження Степана Григоровича Рідного (1917–1942), Героя
Радянського Союзу, уродженця с. Мала Рибиця Краснопільського району.
29 65 років від дня народження Олександра Дмитровича Педяша (1952–2006), поета,
члена Національної спілки письменників України, лауреата обласної комсомольської
премії ім. П. Рудя, уродженця м. Пирятин Полтавської області. Жив і працював у
м. Путивль, Суми.
Квітень
- 40 років відкриття Сумського національного аграрного університету (1977).
3 90 років від дня народження Надії Павлівни Грибань (1927), художниці, майстра
розпису тканин, заслуженого художника України, уродженки с. Чапліївка
Шосткинського району.
3 100 років заснування газети Сумського району «Вперед» (1917).
9 125 років від дня народження Сергія Яковича Алимова (1892–1948), поета-пісняра,
уродженця с. Славгород Краснопільського району.
13* день пам’яті ігумена Філарета (у миру – Фоми Данилевського) (1777–1841), видатного
Глинського подвижника XIX ст., настоятеля, ігумена, відновлювача і духовного
відроджувача Глинської пустині (1817–1841), уродженця Західної України. Цього року
виповнюється 240 років від дня його народження.
14* 130 років від дня народження Івана Петровича Кавалерідзе (1887–1978), скульптора,
кінорежисера, драматурга, народного артиста УРСР, уродженця с. Новопетрівка
Роменського району.
20 70 років від дня народження Лариси Якимівни Заїки (1947), заслуженого працівника
культури України, директора Державного архіву Сумської області (1991–2004),
уродженки м. Суми.
21 90 років від дня народження Вазгена Христофоровича Балаяна (1927), журналіста,
письменника, громадського діяча, члена Національної спілки журналістів України,
уродженця с. Чартар, Нагірний Карабах (Вірменія). Мешкає в м. Суми з 1958 р.
26* 110 років від дня народження Єлизавети Омелянівни Середи (1907–1992),
музеєзнавця, дослідника і популяризатора творчості Т. Г. Шевченка, наукового
5

6. співробітника Інституту Т. Г. Шевченка, співробітника Центрального музею
Т. Г. Шевченка, уродженки с. Овлаші Роменського району.
Травень
5 80 років від дня народження Лідії Борисівни Коваленко (1937–1993), журналістки,
лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, уродженки с. Бочечки
Конотопського району.
6 100 років від дня народження Єгора Петровича Багацького (1917–1996), Героя
Радянського Союзу, уродженця с. Покровка Краснопільського району.
9 55 років від дня народження Миколи Семеновича Гриценка (1962), поета, прозаїка,
журналіста, члена Національної спілки письменників України, члена Національної
спілки журналістів України, громадського діяча, лауреата Всеукраїнських
літературних премій ім. Л. Глібова та О. Олеся, міжнародних літературних премій ім.
І. Кошелівця і Г. Сковороди «Сад божественних пісень», уродженця с. Тимченки
Недригайлівського району.
14 50 років від дня народження Ігоря Едуардовича Лисого (1967), журналіста, поета,
краєзнавця, педагога, члена Національної спілки краєзнавців України, члена
Національної спілки журналістів України, члена обласного літературного об’єднання,
лауреата кількох літературних та літературно-музичних конкурсів, уродженця
с. Підлипне Конотопського району.
18 60 років від дня народження Михайла Васильовича Мельника (1957), актора,
режисера, заслуженого артиста України, лауреата Державної премії України
ім. Т. Г. Шевченка, премії ім. Леся Курбаса, уродженця с. Беєве-Комуна
Липоводолинського району.
25 130 років від дня народження Сидора Артемовича Ковпака (1887–1967), державного
діяча, командира партизанського з’єднання в роки Другої світової війни, двічі Героя
Радянського Союзу, генерал-майора, уродженця смт Котельва Полтавської області.
28 90 років від дня народження Надії Миколаївни Жижнєвської (1927), працівника
сільського господарства, Героя Соціалістичної Праці, уродженки с. Чапліївка
Шосткинського району.
Червень
4 90 років від дня народження Василя Олександровича Пирятинського (1927–2012),
працівника сільського господарства, Героя Соціалістичної Праці, уродженця
смт Велика Писарівка.
7 100 років від дня народження Володимира Ілліча Масика (1917–1996), графіка,
живописця, заслуженого художника України, уродженця м. Дніпропетровськ, тепер
м. Дніпро. У 1918 р. сім’я переїхала до м. Конотоп, де пройшли його дитячі та
юнацькі роки.
11 100 років заснування Охтирської міськрайонної газети «Прапор перемоги» (1917).
13 190 років від дня народження Петра Максимовича Соколова (Соколенка) (1827–
1887), художника, поета, знайомого Т. Г. Шевченка, уродженця с. Славгород
Краснопільського району.
19 370 років заснування смт Липова Долина (1647).
22 120 років від дня народження Олександра Івановича Сиротенка (1897–1975),
художника, педагога, професора, уродженця м. Ворожба Білопільського району.
24 60 років від дня народження Володимира Борисовича Бикова (1957), архітектора,
державного діяча, головного архітектора м. Суми (1994–2016), лауреата двох
6

7. Державних премій України в галузі архітектури, уродженця м. Алчевськ Луганської
області.
25 70 років від дня народження Василя Григоровича Кременя (1947), доктора
філософських наук, професора, дійсного члена Академії педагогічних наук (з 1995),
президента Національної академії педагогічних наук України (з 1997), академіка
Національної академії наук (з 2000), міністра освіти і науки України (1999–2005),
заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата міжнародної премії
ім. Г. С. Сковороди, почесного громадянина Конотопського району, уродженця
с. Любитове Кролевецького району.
26 70 років від дня народження Ірини Тихонівни Павленко (1947), мистецтвознавця,
старшого наукового співробітника Сумського художнього музею ім. Н. Х. Онацького,
члена Національної спілки художників України, уродженки м. Суми.
26 100 років від дня народження Володимира Олександровича П’янкова (1917–2015),
журналіста, поета, літератора, члена Національної спілки журналістів України,
уродженця Свердловської області. З 1949 р. жив і працював на Сумщині (м. Лебедин,
Суми).
30 65 років від дня народження Миколи Івановича Лаврика (1952), заслуженого
працівника легкої промисловості України, громадського діяча, почесного
громадянина м. Ромни, уродженця с. Коровинці Недригайлівського району.
Липень
3 80 років від дня народження Петра Петровича Костюченка (1937–2006), тваринника,
Героя Соціалістичної Праці, уродженця с. Слоут Глухівського району.
6 120 років від дня народження Івана Федоровича Федька (1897–1939), військового
діяча, командарма 1-го рангу, героя громадянської війни, уродженця с. Хмелів
Роменського району.
7* 75 років від дня масового розстрілу гітлерівськими карателями мирних жителів
с. Нова Слобода Путивльського району (1942).
7 90 років від дня народження Григорія Івановича Гавриленка (1927–1984), графіка,
живописця, уродженця с. Перемога Глухівського району.
7 90 років від дня народження Івана Гавриловича Удода (1927–2010), поета-байкаря,
члена Національної спілки журналістів України, фотографа, уродженця с. Дмитрівка
Буринського району.
10* 70 років від дня народження Юрія Степановича Кобилякова (1947–2013),
архітектора, заслуженого архітектора України, члена Національної спілки
архітекторів України, лауреата премії Ради Міністрів СРСР у галузі архітектури і
містобудування, головного архітектора м. Суми (1990–2000), уродженця м. Ворожба
Білопільського району.
10 80 років від дня народження Петра Олександровича Лобаса (1937), літературознавця,
театрознавця, кандидата філологічних наук, професора, уродженця с. Дунаєць
Глухівського району.
15 125 років від дня народження Анатолія Мартиновича Бондаровича (1892–1975),
живописця, графіка, уродженця с. Рогізне Сумського району.
16* 80 років від дня народження Ади Миколаївни Роговцевої (1937), народної артистки
України, народної артистки СРСР, Героя України, лауреата Державної премії України
ім. Т. Г. Шевченка, премії ім. М. Островського, почесного громадянина міст Київ і
Глухів, уродженки м. Глухів.
20 95 років від дня народження Анатолія Давидовича Воропая (1922–1986), поета-
гумориста, члена Національної спілки журналістів України, уродженця с. Череватівка
Білопільського району.
7

8. 22 135 років від дня народження Давида Давидовича Бурлюка (1882–1967), видатного
українського та російського художника-футуриста, поета, уродженця
х. Семиротівщина біля с. Рябушки Лебединського району.
25* 60 років від дня народження Людмили Анатоліївни Покидченко (1957), заслуженого
працівника культури України, заступника директора Державного архіву Сумської
області (2011–2013), лауреата премії ім. В. Веретеннікова 2002 та 2003 років в галузі
архівознавства, уродженки м. Суми.
26 90 років від дня народження Федора Гнатовича Коровая (1927–1989), українського
домбриста, педагога, заслуженого діяча мистецтв України, уродженця м. Суми.
Серпень
2 100 років від дня народження Олекси Яковича Ющенка (1917–2008), поета,
публіциста, заслуженого діяча мистецтв України, заслуженого працівника культури
Білорусі та Чувашії, лауреата літературних премій ім. П. Тичини, М. Коцюбинського,
М. Хвильового, О. Олеся, О. Вишні, премії Всеукраїнського культурно-національного
фонду Т. Г. Шевченка, члена Національної спілки письменників України, уродженця
с. Хоружівка Недригайлівського району.
2 110 років від дня народження Степана Павловича Супруна (1907–1941), військового
льотчика, двічі Героя Радянського Союзу, уродженця с. Річки Білопільського району.
8 80 років від дня народження Павла Михайловича Ковтуна (1937–2014), художника-
живописця, члена Національної спілки художників України, уродженця с. Сидорівка
Велико-Михайлівського району Курської області (РФ). Жив і працював у м. Суми.
9 110 років від дня народження Пантелеймона Петровича Гудзенка (1907–1994),
доктора історичних наук, професора, заслуженого діяча науки України, уродженця с.
Дернове Тростянецького району.
10 280 років від дня народження Антона Павловича Лосенка (1737–1773), художника,
професора, академіка Петербур-зької Академії мистецтв, родоначальника
вітчизняного історичного живопису, уродженця м. Глухів.
11 65 років від дня народження Олександра Миколайовича Лисенка (1952), живописця,
дизайнера, заслуженого художника України, члена Союзу дизайнерів України,
лауреата муніципальної премії ім. Г. С. Сковороди, уродженця с. Сваркове
Глухівського району.
13 50 років від дня народження Олександра Олександровича Кириченка (1967),
спортсмена (велотрек), олімпійського чемпіона, заслуженого майстра спорту СРСР,
уродженця м. Суми.
15 95 років від дня народження Леоніда Матвійовича Тюльпи (1922–1994), архітектора,
заслуженого архітектора України, уродженця м. Глухів.
16 75 років від дня народження Григорія Федоровича Фастівця (1942), журналіста,
літератора, члена Національної спілки журналістів України, редактора Буринської
районної газети (1977–1988), лауреата премії ім. М. Теницького, уродженця х.
Фастівці Буринського району.
17 100 років заснування обласної громадсько-політичної газети «Сумщина» (1917).
19 70 років від дня народження Михайла Васильовича Шевченка (1947), поета,
заслуженого діяча мистецтв України, лауреата літературних премій ім.
М. Островського, В. Сосюри, І. Нечуя-Левицького, П. Усенка, П. Артеменка,
міжнародної премії ім. Г. Сковороди, члена Національної спілки письменників
України, почесного громадянина Кролевеччини, уродженця с. Обтове Кролевецького
району.
20 80 років від дня народження Катерини Іванівни Квітчастої (1937–2010), поетеси,
уродженки с. Грунь Охтирського району.
25 50 років початку тролейбусного руху в м. Суми (1967).
8

9. 27 90 років від дня народження Павла Олександровича Рогутька (1927–1995), Героя
Соціалістичної Праці, апаратника ВО «Свема» (Шостка), лауреата Державної премії
України, уродженця с. Івот Шосткинського району.
27 100 років від дня народження Петра Антоновича Кириченка (1917–2007), Героя
Радянського Союзу, уродженця с. Мар’їно Краснопільського району.
Вересень
5 65 років від дня народження Василя Миколайовича Деркача (1952), хормейстера,
заслуженого працівника культури України, члена Всеукраїнської музичної Спілки,
лауреата Всесоюзного фестивалю народної творчості, уродженця с. Веселка
Житомирської області. З 1975 р. живе і працює в м. Суми.
7 80 років від дня народження Володимира Юхимовича Голубченка (1937), краєзнавця,
журналіста, члена Національної спілки журналістів України, уродженця с. Локня
Сумського району.
7 95 років від дня народження Олександра Івановича Губаря (1922–2003), критика,
літературознавця, професора, лауреата премії ім. С. Руданського, уродженця
с. Ярошівка Роменського району.
13 140 років від дня народження Семена Федоровича Черненка (1877–1974), вченого-
селекціонера, Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії СРСР,
уродженця с. Грем’ячка Ямпільського району.
17 70 років заснування Роменського індустріального технікуму, тепер коледжу
державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний
університет ім. Вадима Гетьмана» (1947).
19 75 років від дня народження Василя Івановича Будянського (1942), актора, майстра
художнього слова, заслуженого артиста України, лауреата обласної премії ім. П. Рудя,
уродженця с. Черняків Харківської області, живе в м. Суми.
19 90 років від дня народження Віктора Павловича Смірнова (1927–1999), токаря-
розточувальника, Героя Соціалістичної Праці, уродженця с. Великий Бобрик
Краснопільського району.
19 110 років від дня народження Миколи Антоновича Клочка (1907–1981), льотчика,
Героя Радянського Союзу, уродженця с. Вороніж Шосткинського району.
26 85 років від дня народження Володимира Григоровича Дудченка (1932–2016),
журналіста, краєзнавця, поета, почесного журналіста України, почесного члена
Національної спілки краєзнавців та Всеукраїнського товариства пам’яток історії і
культури, уродженця м. Лебедин.
28 65 років від дня народження Ольги Яківни Гараніної (1952), хореографа, заслуженого
працівника культури України, доцента СДПУ ім. А. С. Макаренка, уродженки с.
Нижня Сироватка Сумського району.
Жовтень
1 100 років від дня народження Михайла Гнатовича Сереженка (1917–1989), історика,
краєзнавця, педагога, уродженця м. Кролевець.
4 100 років від дня народження Євгена Матвійовича Терезова (1917–1943), Героя
Радянського Союзу, уродженця м. Суми.
7 195 років від дня народження Івана Герасимовича Харитоненка (1822–1891),
цукрозаводчика, промисловця, мецената, благодійника, купця 1-ї гільдії, міського
голови у м. Суми, дійсного статського радника, почесного громадянина м. Суми,
уродженця с. Нижня Сироватка Сумського району.
9 125 років від дня народження Гната Васильовича Михайличенка (1892–1919),
письменника, громадського і політичного діяча, уродженця с. Миропілля Краснопіль-
ського району.
9

10. 14 130 років від дня народження Михайла Яковича Рудинського (1887–1958), археолога,
музеєзнавця, пам’яткоохоронця, доктора історичних наук, уродженця м. Охтирка.
18 80 років від дня народження Володимира Матвійовича Лук’яненка (1937), інженера,
Героя Соціалістичної Праці, повного кавалера ордена «За заслуги», доктора технічних
наук, професора, голови ВАТ «Сумське НВО ім. М. В. Фрунзе» (1973–1986, 1989–2007)
лауреата Державної премії СРСР та Державної премії України, Героя України,
почесного громадянина м. Суми, уродженця м. Харків.
19 90 років від дня народження Ольги Семенівни Сердюк (1927), працівника сільського
господарства, Героя Соціаліс-тичної Праці, уродженки с. Коровинці
Недригайлівського району.
25 80 років від дня народження Галини Борисівни Андрусенко (1937), філолога,
мистецтвознавця, члена Національної спілки художників України, директора (1981–
1993) Чугуївського художньо-меморіального музею І. Рєпіна, уродженки
м. Тростянець.
26 80 від дня народження Олега Васильовича Сухобокова (1937–2008), вченого, доктора
історичних наук, фахівця у галузі слов’янської і давньоруської історії та археології,
Почесного громадянина м. Путивль (1989), уродженця м. Трубчевськ Брянської
області (РФ). Досліджував комплекс давньоруських пам’яток: с. Кам’яне
Лебединського району, с. Битиця Сумського району, с. Ніцаха Тростянецького
району, м. Путивль, м. Ромни.
Листопад
100 років відкриття Сумського машинобудівного коледжу СумДУ (1917).
120 років заснування Іванівської дослідно-селекційної станції (с. Сонячне Охтирського
району) (1897).
3 80 років від дня народження Івана Володимировича Черноброва (1937), лікаря-
епідеміолога, історика медицини, уродженця с. Ільок-Пеньківка Бєлгородської області
(РФ). З 1965 р. працює в Сумській області.
3 95 років від дня народження Олексія Петровича Столбіна (1922), письменника,
педагога, лауреата літературних премій ім. М. Трублаїні та М. Хвильового, члена
Міжнародної асоціації дитячих письменників, члена Національної спілки
письменників України, відповідального секретаря Сумської організації НСПУ (1985–
2000), уродженця с. Тьоткине Глушковського району Курської області (РФ).
8 130 років від дня народження Юрія Олександровича Шапоріна (1887–1966),
видатного композитора, педагога, професора, музичного діяча, народного артиста
СРСР, лауреата трьох Державних премій СРСР, уродженця м. Глухів.
13 160 років від дня народження Дмитра Олександровича Хілкова (1857–1914), князя,
офіцера, революціонера, літератора, уродженця с. Павлівки Білопільського району.
15 110 років від дня народження Петра Платоновича Іванова (1907–1986), Героя
Радянського Союзу, уродженця с. Мар’ївка Сумського району.
18 100 років від дня народження Мотрони Іллівни Ковган (1917–1994), працівника
сільського господарства, Героя Соціалістичної Праці, уродженки с. Миколаївка
Роменського району.
19 65 років від дня народження Михайла Васильовича Прудника (1952), письменника-
гумориста, члена Національної спілки письменників України, заслуженого журналіста
України, лауреата літературних премій у галузі сатири і гумору ім. О. Вишні,
О. Ковіньки, С. Олійника, міжнародного гумористичного конкурсу «Алеко»
(Болгарія), постійного учасника Всеукраїнських фестивалів «Вишневі усмішки»,
головного редактора журналу «Перець» (2002–2013), уродженця с. Мозкове
Краснопільського району.
29 100 років від дня народження Григорій Андрійовича Коцеби (1917–1943), Героя
Радянського Союзу, уродженця с. Обложки Глухівського району.
10

11. Грудень
9 70 років від дня народження Людмили Андріївни Макарової (1947–2016), музиканта,
доцента СДПУ ім. А. С. Макаренка, члена Всеукраїнської музичної спілки,
заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Всеукраїнської літературно-художньої
премії ім. І. Нечуя-Левицького, уродженки м. Відень (Австрія).
18 80 років від дня народження Бориса Івановича Ткаченка (1937), письменника,
публіциста, краєзнавця, історика, агронома, громадського діяча, члена Національної
спілки письменників України, Почесного члена Національної спілки краєзнавців
України, лауреата літературних премій ім. М. Хвильового та В. Стуса, премії облради
в галузі літератури, почесного громадянина м. Лебедин, уродженця хут. Масюки
Гадяцького району Полтавської області. Живе в м. Лебедин.
21 80 років від дня народження Олега Івановича Солдатенка (1937), художника-графіка,
журналіста, члена Національної спілки журналістів України, уродженця с. Грузьке
Конотопського району.
21 100 років від дня народження Петра Никифоровича Белясника (1917–2000), Героя
Радянського Союзу, заслуженого льотчика-випробувача СРСР, уродженця с. Вовна
Шосткинського району.
22 110 років від дня народження Івана Опанасовича Власенка (1907–1995), Героя
Радянського Союзу, уродженця с. Дубовичі Кролевецького району.
25 110 років від дня народження Олексія Миколайовича Ріпка (1907–1984), режисера,
заслуженого діяча мистецтв України, уродженця м. Охтирка.
***
65 років заснування центральної бібліотеки Охтирської міської ЦБС (1952).
65 років заснування міської бібліотеки-філії Лебединського міського центру культури і
дозвілля (1952).
65 років створення літературно-мистецької студії «Орфей» при Сумському державному
педагогічному інституті ім. А. С. Макаренка (1952).
70 років заснування центральної бібліотеки Конотопської міської ЦБС (1947).
80 років відкриття Глухівської бібліотеки для дітей (1937).
80 років заснування Червоненського народного хору сільського Будинку культури
Сумського району (1937).
100 років заснування міської громадсько-політичної газети «Конотопський край» (1917).
120 років заснування центральної бібліотеки Білопільської районної ЦБС (1897).
140 років локомотивному депо Смородине Тростянецького району (1877).
180* років від дня народження Григорія Станіславовича Вашкевича (1837–1923),
філолога, культурного і освітнього діяча, шевченкознавця, співробітника журналу
«Киевская старина», уродженця м. Ромни.
180 років тому закладено муровану церкву Різдва Іоанна Предтечі на Луці (Суми)
коштом родини дворян Линтварьових (1837).
200 років від дня народження Михайла Миколайовича Петренка (1817–1862),
українського поета-романтика, уродженця м. Слов’янськ Донецької області. З 1849
р. жив в м. Лебедин, де і помер.
250 років першої письмової згадки про с. Шатрище Ямпільського району (1767).
320 років заснування с. Шпилівка Сумського району (1697).
350 років заснування с. Козацьке Конотопського району (1667).
360 років першої згадки про с. Степне Ямпільського району (1657).
365 років заснування м. Лебедин (1652).
365 років заснування с. Покровка Краснопільського району (1652).
11

12. 365 років заснування с. Терни Недригайлівського району (1652).
365 років заснування с. Угроїди Краснопільського району (1652).
375 років заснування с. Межиріч Лебединського району (1642).
375 років заснування с. Червоне Сумського району (1642).
380 років заснування м. Конотоп (1637).
385 років заснування смт Недригайлів (1632).
840 років заснування с. Вороніж Шосткинського району (1177).
4 лютого
140 років від дня народження
Миколи Омеляновича Макаренка (1877–1938)
«Прошлое владеет памятниками монументальными,
наша же современность – эфемерными»
М. О. Макаренко, 1908 р.
Кожен куточок рідної землі – це джерело любові і натхнення, пошуків і роздумів,
питань і відповідей. Проте, навряд чи пересічний мешканець замислюється над цим. Серед
сучасних бетонних конструкцій новобудов, щоденних турбот і проблем людина лише
похапцем може озирнутися навколо.
Проте, так було не завжди. Широкі лани, безкраї простори, низенькі хатини і замріяна
тиша немов запрошували до таємничих світів минулого. І знайшовся той, хто почув, зрозумів
і відгукнувся на дивний поклик. У мальовничому с. Москалівка на Роменщині 4 лютого 1877
р. у багатодітній родині Макаренків народився хлопчик, якого нарекли Миколою. Батько –
Омелян Якович – належав до збіднілого козацького роду, мав звання спадкового
почесного громадянина і обіймав посаду волосного писаря; мати – Євдокія Степанівна –
займалася домашнім господарством. Ніхто не міг навіть припустити, що згодом ця дитина
стане відомим вченим-енциклопедистом, дослідником археологічних та архітектурних
пам’яток, знавцем технологій металопластики і книговидавництва, одним із засновників
музейної справи в Україні, членом Всеукраїнської академії наук і багатьох
пам’яткоохоронних осередків, та у розквіті сил загине під «катком» сталінської
репресивної машини. Цьому передував цікавий і тернистий шлях, сповнений злетів та
падінь, натхнення та розпачу.
12

13. Початкову освіту Микола Макаренко здобув у місцевій школі. Згодом були
навчання у Лохвицькій гімназії та Санкт-Петербурзі, де у 1902 р. він закінчив Центральне
училище технічного малювання iм. барона А. Л. Штиглиця, а у 1905 р. – Археологічний
iнститут. Переїздом до Санкт-Петербургу амбітний юнак завдячував роменському
поміщику Вашкевичу, який помітив талант, кмітливий розум та жагу до знань юного
дослідника і надав йому посильну допомогу. Загалом, ця людина відіграла помітну роль у
житті Миколи Омеляновича. Хутір Вашкевича був одним із перших, що привернув увагу
юнака своїми дивними пагорбами і рідкісними знахідками – уламками керамічного
посуду. Власник земель як міг підтримував майбутнього археолога, заохочував його до
подальших пошуків незвіданих стежин минулого, згодом сам брав участь у його наукових
розвідках.
Петербурзький період життя був надзвичайно плідним для Миколи Омеляновича.
Саме у цей час визначилися його професійні пріоритети та особисті уподобання.
Студентські роки збагатили знаннями і відкрили безмежні можливості дослідження
пам’яток історії та культури різних епох. У 1898 р. він провів археологічні дослідження у
Саратовській губернії, а з 1901 р. за дорученням Імператорської археологічної комісії вже
обстежував пам’ятки у різних куточках імперії.
Спробував себе М. О. Макаренко й на педагогічній ниві. Протягом 1905–1915 рр.
він читав курси з малювання, історії давньоруського мистецтва, техніки ремесл, а з 1908 р.
працював ще й заступником директора училища технічного малювання iм. барона
А. Л. Штиглиця. Внесок М. О. Макаренка у розбудову навчального закладу був
відзначений на найвищому рівні. У 1914 р. його нагородили орденом Святого Станiслава
III ступеня.
Педагогічна діяльність так захопила Миколу Омеляновича, що одночасно із
училищем Штиглиця у 1906–1912 рр. він викладав малювання у I реальному училищі, у
1912–1919 рр. – курс російського мистецтва на Вищих жіночих архітектурних курсах.
З 1911 р. вчений працював в Ермітажі. Був «приватно займаючимся» у відділі
Середніх віків, кандидатом на класну посаду, представником Ермітажу в комісії Спілки
діячів мистецтв, асистентом, помічником головного хранителя. Він упорядкував
величезну археологічну колекцію, склав другий в історії музею і найповніший путівник по
Ермітажу, який і сьогодні не втратив своєї наукової цінності. У 1916 р. за вислугу років
Миколі Омеляновичу присвоїли звання колезького радника.
Глибокі теоретичні знання, досвід археологічних і мистецтвознавчих досліджень,
природній хист і працелюбність занурили молодого вченого у вир найважливіших подій
наукового і культурного життя Російської імперії. Протягом 1902–1919 рр. він
співпрацював і був членом багатьох наукових товариств, комітетів і комісій, пов’язаних з
охороною і дослідженням пам’яток історії та культури; опублікував низку наукових
статей у журналах «Аполлон», «Искусство и художественная промышленность», «Старые
годы», «Живая старина» та ін.; досліджував творчість М. В. Ломоносова і Т. Г. Шевченка
як художників тощо.
Проте, незважаючи на широке коло наукових інтересів і численні захоплення,
основну увагу М. О. Макаренко приділяв безпосереднім дослідженням пам’яток історії і
культури. Починаючи із 1901 р., Микола Омелянович майже кожного року приїздив на
батьківщину, де проводив археологічні дослідження городищ і курганів та
мистецтвознавчі огляди виявлених речей. Інтуїція не підвела вченого. Вже перші роботи
вражали своїми результатами, а виявлені об’єкти, на думку дослідника, були рештками
невідомої у наукових колах археологічної культури сіверян, яка отримала назву
Роменської. Згодом ці припущення повністю підтвердилися, збагативши історію новими
фактами з минулих віків і надавши поштовх розвитку вітчизняної науки. Але для цього
знадобилося не одне десятиліття невтомної праці видатного вченого.
У ці роки Микола Омелянович досліджував не лише пам’ятки археології, на які так
багате Посулля, але й старовинні будівлі часів козацтва. Саме завдяки його розлогим,
13

14. сповненим захоплення минулим і болем за сучасне й майбутнє публікаціям, перлини
українського зодчества ХVІІ–ХVІІІ ст. Покровська церква у Ромнах та Троїцька церква у
с. Пустовійтівка, збудовані коштом останнього кошового отамана Запорізької Січі
П. І. Калнишевського, були визнані видатними пам’ятками архітектури доби українського
Відродження. Більше того, коли у 1907 р. виникла загроза руйнування Покровської
церкви, М. О. Макаренко одним із перших став на її захист і разом із П. Покришкіним у
1908 р. здійснив унікальний науковий експеримент – перенесення церкви до Полтави,
зберігши при цьому її оригінальний вигляд. Це був перший в Україні приклад наукової
музеєфікації дерев’яної архітектури.
Визнаний археолог і мистецтвознавець, знавець музейної справи, педагог,
охоронець і пропагандист історичної спадщини – перед М. О. Макаренком відкривалися
широкі перспективи для багатолітньої плідної праці на ниві наукових досліджень. Проте,
усе змінилося після революційних подій в Російській імперії й Україні. Серед тих, хто на
хвилі загального піднесення і ейфорії повернувся в Україну, був і Микола Омелянович.
Скільки мрій він сподівався втілити у життя, скільки зусиль готовий був докласти до
цього!
Київський період життя М. О. Макаренка розпочався дуже енергійно. Майже
одразу після переїзду у 1919 р. він став співробітником Секції мистецтв при Українському
науковому товаристві, з 1920 р. – членом комісії для складання археологічної мапи при
Історико-філологічному відділі, філологічного і археологічного комітетів, секцій
матеріальної етнографії та музеєзнавства Всеукраїнської Академії наук. У 1921 р. вчений
навіть очолював Археологічний комітет.
У коло наукових інтересів Миколи Омеляновича потрапили архітектурні пам’ятки
старого Києва, зокрема Софійський собор, Золоті ворота; старовинні садиби Трубецького
та Петровського, на місці яких протягом багатьох століть вирувало життя, «де знаходяться
пам’ятки всіх діб, але переважно цінні пам’ятки князівської доби… місця, де колись
гуртувалося все державне життя стародавнього Києва й які являються українським
форумом», пропонував взяти під охорону держави. Незабаром вчений розробив проект
декрету про націоналізацію садиб, які мали архітектурну цінність, і добився його
прийняття.
Здобувши величезний досвід на ниві наукових досліджень, вчений як і раніше із
задоволенням ділився ним із молодим поколінням. У 1919–1921 рр. він працював приват-
доцентом на кафедрі археології України, з 1921 р. – професором кафедри історії культури
Інституту Народної освіти, з 1919 по 1929 р. – професором Української державної академії
мистецтв.
Проте, найбільш активна діяльність і драматичні події цього періоду пов’язані у
житті вченого із, здавалося б, дуже мирною і благородною справою – створенням музею.
У лютому 1919 р. під охорону держави було прийнято унікальну приватну колекцію
Ханенків, яка стала основою для формування музейної установи. У 1921 р. музей
iм. Богдана та Варвари Ханенкiв під керівництвом першого директора М. О. Макаренка
гостинно відчинив свої двері. Перед вченим постало безліч питань – від пошуку і
повернення із Росії частини евакуйованої колекції Ханенків – до опису речей, створення
експозицій, формування фондів тощо. Саме під його керівництвом до музею поверталися
унікальні експонати з колекції відомих меценатів, створювалася наукова бібліотека,
формувалися перші виставки, проводилися екскурсії. У 1922–1923 рр. вчений зосередив
увагу на складанні «Провідника» по Музею Мистецтв, який вийшов друком наступного
року.
Проте, держава вважала музеї не лише осередками наукового, історичного,
пам’яткоохоронного життя, а й потенційними джерелами фінансування своїх потреб.
Створювалися спеціальні комісії для оцінки вартості експонатів з подальшим відбором їх
для продажу за кордон. Оскільки музейні працівники і науковці намагалися
14

15. перешкоджати вивезенню найбільш цінних експонатів за межі країни, був змінений
державний підхід до вирішення цієї проблеми.
Наприкінці 1924 – у 1925 р. прокотилася перша хвиля репресій проти керівників
найбільших музеїв України. До цього кола потрапив і М. О. Макаренко. У дуже дивний
спосіб у Музеї мистецтв була проведена інвентаризація. «Провідник» М. О. Макаренка
використовувався як документ, за яким звіряли розташування картин на виставках, речей
на стендах, наявність або відсутності деяких витворів мистецтва тощо. І, звичайно, були
виявлені розбіжності.
Археологічний комітет Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН) став на захист
Миколи Омеляновича. У листі до комітету музею зверталася увага на численні
порушення, з якими проводилася перевірка, до прокуратури – з проханням «взяти на
поруки». Згодом М. О. Макаренка звільнили з-під варти, проте на посаді не поновили.
Більше того, влітку 1925 р. на адресу Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК)
надійшла заява Музею мистецтв про передачу до нарсуду справи про виселення
М. О. Макаренка з помешкання, наданого музеєм.
Навіть за таких умов вчений продовжував працювати. У 1923 р. він провів
археологічні і мистецтвознавчі дослідження Спасо-Преображенського собору у Чернігові,
у 1924 р. – городища Монастирище на Роменщині, результати яких виклав у ґрунтовних
працях, що й сьогодні вражають широтою поставлених завдань, скрупульозністю,
комплексним підходом до вирішення проблем і зваженістю висновків.
Проте, на Роменщині Миколу Омеляновича приваблювали не лише таємниці давніх
культур та дерев’яні схили культових споруд. Він активно долучився і до створення
Роменського окружного музею. За участю вченого не лише формувалися основні напрями
діяльності установи, а й створювалися усі перші колекції, бібліотека, згодом –
фотолабораторія. М. О. Макаренко проводив екскурсії, читав лекції, виступав у місцевій
пресі, кошти від цих заходів надходили до музею. Він залучав пам’яткоохоронні
структури і наукові установи, друзів і колег для поповнення фондів картинами, книжками,
речами ужиткового мистецтва.
Протягом 1925 р. Микола Омелянович фактично був без роботи і голодував, проте,
не полишав улюбленої справи. Він брав участь у дослідженнях стародавнього Києва,
зокрема, здійснював нагляд за земляними роботами на подвір’ї Софійського собору,
проводив обстеження його фресок, охоронні заходи щодо ікони Божої Матері Лаврського
музею; досліджував вироби з металопластики. Проте, виїжджати за межі Києва вчений не
міг, адже його карна справа не була закрита. Лише за листовним зверненням
Всеукраїнського Археологічного Комітету (ВУАК) до прокурора в разі його позитивної
відповіді М. О. Макаренко міг приєднатися до вирішення актуальних питань наукового
життя.
У тому ж 1925 р. М. О. Макаренко долучився до підготовки та проведення першого
українського Археологічного з’їзду в Одесі. Микола Омелянович отримав змогу
повернутися до археологічних досліджень. Йому видали відкриті листи на проведення
розкопок пам’яток трипільської культури на Остерщині та біля с. Трипілля на Київщині.
Влітку 1926 р. він досліджував археологічні пам’ятки Прилуччини, матеріали з
яких стали основою археологічної колекції місцевого музею. Вчений також сприяв
формуванню мистецької колекції, оскільки проводив експертизу приватної колекції
Ламсдорф-Галагана, яка передавалася із Сокиринського музею до Прилуцького і стала
основою його мистецького відділу.
Того ж року Микола Омелянович відвідав і малу батьківщину. Разом із
співробітниками Роменського музею провів дослідження поблизу Ромен та у самому місті,
із С. А. Таранушенком – обстежував дерев’яні церкви Сумщини, із Н. Х. Онацьким –
опрацьовував плани майбутніх досліджень, робив замальовки і нотатки. Знання, авторитет
і досвід вченого знадобилися і під час Ольвійської експедиції, яку очолював професор
Б. В. Фармаковський. Розкопки проводилися у важких умовах. Ще більше проблем
15

16. виникало через неузгодженість дій двох Академій Наук – Російської та Української, що
призводило до непорозумінь різного характеру. Проте, своє завдання М. О. Макаренко
виконав.
Протягом 1926 р. з-під пера вченого вийшли десятки наукових публікацій,
присвячених питанням археології і мистецтвознавства, а також низка газетних статей, які
пропагували дослідження і охорону пам’яток старовини.
Та, незважаючи на вражаючі успіхи на науковій ниві, над головою вченого знову
нависали темні хмари. В комісіях і комітетах Академії наук відбувалися кадрові зміни, усе
активніше проявлялися утиски науковців, в окремих випадках мала місце і свідомо
некоректна поведінка з боку керівництва. Відгуком на це стала передчасна смерть
Д. Щербаківського влітку 1927 р., яка сколихнула громадськість. Серед тих, хто активно
висловлювався з цього приводу і вказував на причини самогубства відомого вченого, був і
М. О. Макаренко. Пройде небагато часу, і в особових карних справах його колишніх
однодумців з’являться протоколи допитів, де, серед іншого, будуть наведені цитати
гнівних висловлювань Миколи Омеляновича проти ситуації в Академії наук і країні
загалом.
1927 р. став насправді переломним у житті вченого. Під час досліджень
Густинського монастиря трагічно загинув його єдиний син Орест. І до того
безкомпромісний, тепер з потрійною силою Микола Омелянович відстоював свої
переконання, рішуче вказував на недоліки і непрофесіоналізм колег, а його внутрішній
біль знаходив вихід у роботі, якій вчений віддавався повністю.
Майже увесь рік вчений листувався із ВУАК та іншими науковими осередками з
приводу видачі йому відкритих листів на право проведення досліджень у різних регіонах
країни, проте, марно. Якщо видавали дозвіл – відсутнє фінансування, і навпаки. У 1928 р.
він таки отримав право на проведення археологічних і мистецтвознавчих досліджень
відразу у кількох районах, зокрема, на Луганщині, Ніжинщині, Прилуччині, Роменщині,
Сумщині, Звенигородщині, Полтавщині, Одещині. Це ще раз підкреслювало авторитет
Миколи Омеляновича як науковця і фахівця найвищого рівня. На жаль, більшість
відкритих листів мала номінальний характер, оскільки не підтримувалася фінансово. Того
року вченому вдалося попрацювати лише на Звенигородщині. А у вільний час він
опрацьовував матеріали, зібрані за попередні роки. Так побачили світ фундаментальні
роботи, присвячені дослідженням чернігівських пам’яток, які й сьогодні викликають
захоплення і подив широтою ерудиції автора і прозорливістю його припущень, які у
переважній більшості знайшли підтвердження через десятки років.
Влітку 1929 р. Микола Омелянович разом із співробітниками місцевого музею
провів дослідження пам’яток поблизу м. Суми і виявив надзвичайно цікаві археологічні
комплекси поблизу с. Піщане, у Краснянському лісі і х. Тополя. На жаль, більшість
матеріалів, переданих до музею, – креслення, схеми, малюнки, фотодокументи, були
втрачені під час Другої світової війни. Та дивом зберігся найцінніший експонат – вирізка
жіночого поховання, зроблена М. О. Макаренком. Вперше такий метод музеєфікації
поховання був розроблений і застосований вченим під час дослідження городища
Ведмежого на Роменщині. Ця вирізка, щоправда, значно пошкоджена, і нині є окрасою
археологічного відділу місцевого музею.
І останньою, «лебединою» піснею Миколи Омеляновича стало дослідження
археологічних пам’яток у м. Сталіно (нині м. Донецьк) (1930–1931) та унікального
Маріупольського могильника (1930–1933). Надзвичайно важкі умови, швидкі темпи,
кількість і унікальність знахідок, що вимагало майже цілодобової роботи і ретельного
фіксування навіть дрібничок, а поряд із цим – подолання перешкод як з боку місцевої
«еліти», так і наукових установ. Археологічний сезон 1933 р. став останнім у житті
вченого.
Через постійні утиски і непорозуміння у 1929 р. вчений змушений був за власним
бажанням вийти зi складу членів ВУАК i співробітників ВУАН. Проте, у 1932 р. за
16

17. пропозицією президії ВУАК М. О. Макаренко відновив свою роботу в її складі в ранзі
старшого наукового співробітника та очолив сектор рабовласницького суспільства. У
наукових установах у той час активно насаджувався марксизм. На пленумі ВУАК 14
квітня 1932 р. з огульними звинуваченнями на адресу М. О. Макаренка в «некласовому,
аполітичному» підході до археологічних студій виступив вчений секретар ВУАК
П. П. Курінний. Миколі Омеляновичу інкримінували, серед іншого, націоналізм, що
погіршило і без того складне становище вченого.
26 квітня 1934 р. М. О. Макаренка заарештували за причетність до
контрреволюційної організації, що діяла з метою «змінити існуючий устрій шляхом
повалення радянської влади». Жодного із висунутих звинувачень слідчим довести не
вдалося. Тож, 23 травня 1934 р. Постановою Особливої наради Миколу Омеляновича з-під
варти звільнили, проте відправили у заслання в «Севкрай» на 3 роки.
Незадовго до цього було ухвалено рішення про перенесення столиці УРСР з
Харкова до Києва. Миколу Омеляновича запросили взяти участь у роботі Комісії зі
спорудження Урядової площі, до складу якої увійшли історики, археологи,
мистецтвознавці і художники. Основна мета – обґрунтувати доцільність знесення
Михайлівського Золотоверхого собору і частин споруд Софії Київської. Лише одного
підпису не вистачало під актом зносу собору – Миколи Омеляновича Макаренка! Це
набуло розголосу i непрямо перешкодило руйнуванню Софiї Київської. Органи НКВС
(Народного комісаріату внутрішніх справ) розцінили цей вчинок як ворожий.
Наприкінці жовтня 1934 р. М. О. Макаренко разом із дружиною виїхав до Казанi на
заслання, де викладав історію мистецтв у художньому технікумі, працював у бібліотеці
університету, консультантом у музеї, брав участь у реставрації Петропавлівського собору.
24 квітня 1936 р. вченого заарештували за «участь у контрреволюційній групі
фашистського толку», проведенні антирадянської агітації серед колег і студентів. Цього
разу справу розглядала особова нарада НКВС СРСР у Москві. Вирок – 3 роки виправно-
трудових таборів. Вченого етапом відправили до Томської виправно-трудової колонії № 2.
15 грудня 1937 р. – знову арешт – за участь у «кадетсько-монархiчнiй органiзацiї», мета
якої – повалення радянської влади шляхом збройного повстання. 25 грудня 1937 р.
постановою Трiйки при управлінні НКВС по Новосибірській обл. М. О. Макаренка
засудили до вищої міри покарання – розстрілу.
Вирок було виконано 4 січня 1938 р. Точне місце поховання досі невідоме.
Пройшли десятки років, перш ніж правда про криваві злочини сталінського режиму
відкрилася незагоєними ранами на долях окремих людей і цілих поколінь.
М. О. Макаренко реабілітований Постановами Верхов-ного суду Татарської АРСР,
Томського обласного суду, повністю – Президiєю Верховної Ради СРСР вiд 16 січня
1989 р.
Нині у центрі Києва знову здіймаються купола Михайлівського Золотоверхого
собору, а біля входу відвідувачів зустрічає барельєф М. О. Макаренка – видатного
вченого, людини, громадянина.
Німенко Наталія Анатоліївна,
науковий співробітник, викладач Сумського державного університету
Бібліографія
Праці
Список друкованих праць М. О. Макаренка [1900–1934 рр.] // Макаренко Д. Є.
Микола Омелянович Макаренко / ред. В. О. Сліпачук. – Київ : Наукова думка, 1992. –
С. 151–160.
17

18. Друковані праці М. О. Макаренка [1900–1934 рр.] // Макаренко Д. Є. Шлях до
храму : [наук.-іст. есе]. – Київ : Хрещатик, 2006. – С. 115–126.
Про нього
Макаренко Д. Є. Микола Омелянович Макаренко / ред. В. О. Сліпачук. – Київ :
Наукова думка, 1992. – 168 с. : іл.
Макаренко Д. Є. Шлях до храму : [наук.-іст. есе]. – Київ : Хрещатик, 2006. – 128
с. : іл.
Німенко Н. А. Велет українознавства // Реабілітовані історією : у 27-и т. Сумська
область : у 3-х кн. Кн. 3, ч. 1 / Держ. архів Сумської області ; Нац. спілка краєзнавців
України та ін. ; обл. редкол. : І. С. Боршош (голова), О. М. Корнієнко та ін. – Суми : Мрія,
2005. – С. 215–226.
Чередниченко А. М. Боротьба з контрреволюцією в українських музеях у 1920–
1930 роках. Трагічна доля М. О. Макаренка // Могилянські читання-2007 : зб. наук. пр. /
Нац. Києво-Печерський іст.-культ. заповідник. – Київ : Фенікс, 2008. – С. 180–187.
Німенко Н. На ниві музеєзнавства : до 130-річчя від дня народження Миколи
Макаренка // Земляки : альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 4 / голов. ред.
М. С. Гриценко. – Суми : Собор, 2007. – С. 106–111.
Кучугура Л. І. Дослідження видатного українського археолога М. О. Макаренка в
м. Маріуполь у 1930–1933 роках // Праці Науково-дослідного інституту
пам’яткоохоронних досліджень. Вип. 2. Ч. 2 / Науково-дослідний інституту пам’ятко-
охоронних досліджень ; редкол.: В. І. Клочко, Т. А. Бобровський та ін. – Київ : Артек,
2007. – С. 71–86 : бібліогр.
Звагельський В. Б. Невтомний у праці (М. О. Макаренко) // Репресоване
краєзнавство (20–30-і роки) / Ін-т історії України ; Всеукр. спілка краєзнавців. – Київ :
Рідний край, 1991. – С. 161–167.
13 квітня
День пам’яті ігумена Філарета
(у миру – Фоми Данилевського, 1777–1841).
Цього року виповнюється 240 років від дня його народження
18

19. Видатний Глинський подвижник ХІХ ст., настоятель ігумен Філарет зробив так
багато, як ніхто із попередніх настоятелів, ввів безліч духовних, зовнішніх перетворень,
внаслідок чого по праву називається духовним відроджувачем та відновлювачем цієї
обителі. Його невтомною працею і духовними подвигами міцніла і утверджувалася згодом
велика Глинська пустинь.
Святість життя ігумена Філарета, його духовна сила особливо укріпили той
величезний вплив, який на протязі чотирьох століть справляла ця обитель на історію
нашої країни, духовно-моральне життя народу і в цілому на культуру країни.
Постать Філарета об’єднує Глинську пустинь з Софронієвською та з Києво-
Печерською Лаврою, а через них з Афонським чернецтвом та завітами відомого старця
Паїсія Величковського, канонізованого помісним Собором Руської православної церкви в
рік святкування 1000-ліття Хрещення Київської Русі в 1988 р.
Фома Данилевський, майбутній ігумен Філарет, народився в 1777 р. на Західній
Україні в сім’ї благочестивих козаків. Навчившись грамоті, Фома почав допомагати
причетникам свого храму в читанні та співах. Через власну допитливість вивчив
церковний устав. Протоієрей, настоятель храму, де співав та читав Фома, одного разу
відправився до Києва, взявши з собою отрока. Настоятель Дальніх Печер Києво-
Печерської Лаври, шанований старець, ієромонах Трифілій взяв Фому до себе в
келейники. Роки, проведені в Києво-Печерській Лаврі при отці Трифілії, остаточно
сформували особистість Фоми, направивши на служіння Богу. Незабаром Фомі
Данилевському довелось нести військову службу в Чорноморському козачому війську.
Після важкої хвороби і чудесного одужання Фома вирішив йти знову в Києво-Печерську
Лавру, де був прийнятий з радістю і поставлений служити на клірос у Великій церкві
Успіння Божої Матері.
У 1802 році Фома Данилевський приходить в Софронієву пустинь. Отримавши
після постригу ім’я Філарет, він був прийнятий під духовне керівництво досвідченого
старця, друга й сотаінника преподобного Паїсія Величковського, архімандрита Феодосія,
який навчав його духовній науці. Посвячений в ієродиякона 8 лютого 1803 р. В 1806 році
Філарет за бездоганну моральність, ревність та старанність у послушанні був
рукоположений в ієромонахи і призначений благочинним монастиря. Не дивлячись на
порівняно молоді роки, о. Філарет був визнаний братією за досягнення найвищих успіхів у
духовному житті, і до нього стали звертатись за духовними порадами навіть старші за
нього віком і саном. Подібно до древніх подвижників, ієромонах Філарет суміщав духовні
заняття і тілесний труд. З дитинства любив землеробство і садівництво, він посадив у
Софронієвій пустині велику кількість плодових дерев. Також любив переписувати книги.
В 1817 р. ієромонах Філарет призначається настоятелем Глинської Різдва
Богородиці пустині. В той час вона знаходилась в сумному стані запустіння й розрухи.
Новий настоятель одразу по прибутті в Глинську пустинь рішуче й енергійно почав
виправляти недоліки та нелади в монастирському житті. Його великим діянням стало
написання уставу Глинської пустині за зразком Афонського. В суворому і неухильному
дотриманні правил уставу ігумен вбачав успіх і міцність духовного життя обителі.
Заклавши духовну основу створення уставу, отець Філарет почав і матеріальне
відновлення Глинської пустині. Проте коштів на будівництво обителі було все ще
недостатньо, і настоятель Філарет декілька разів їздив у Петербург на зустріч до самого
Імператора з клопотанням про допомогу монастирю. І не без успіху. Він займався не
тільки ремонтом будівель, але й здійснив ряд конструктивних планів: визначив нове
планування обителі, здійснив будівництво нових храмів, інших споруд монастиря.
Йшли роки. Глинська пустинь збільшувалась чисельно і зростала духовно. Слава
про неї розходилась далеко по всій країні. В листуванні з о. Філаретом були Оптинські
старці Лев і Моісей, глибоко поважав його і великий Саровський подвижник о. Серафим,
який часто направляв до нього за духовними порадами своїх відвідувачів.
19