Актуальність
Класифікація лептоспір
Морфологія
Антигенна структура
Виживання у навколишньому середовищі
Культуральні особливості
Джерело та резервуар інфекції
Механізм і фактори передачі
Сприйнятливий контингент та імунітет
Патогенез
Симптоми лептоспірозу
ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
ЛІКУВАННЯ
Профілактика лептоспірозу
1 Етіологія новоутворень.
2 Молекулярно-біологічні механізми виникнення злоякісної клітини.
3 Стадії канцерогенезу.
4 Поняття про протипухлинний імунітет.
Актуальність
Класифікація лептоспір
Морфологія
Антигенна структура
Виживання у навколишньому середовищі
Культуральні особливості
Джерело та резервуар інфекції
Механізм і фактори передачі
Сприйнятливий контингент та імунітет
Патогенез
Симптоми лептоспірозу
ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
ЛІКУВАННЯ
Профілактика лептоспірозу
1 Етіологія новоутворень.
2 Молекулярно-біологічні механізми виникнення злоякісної клітини.
3 Стадії канцерогенезу.
4 Поняття про протипухлинний імунітет.
Віруси відкрив у 1892 році російський ботанік Дмитро Йосипович Івановський. Перший відкритий вірус був збудником тютюнової мозаїки.Наука, яка займається вивченням вірусів називається “вірусологією”.
2. 1. Форми існування вірусів.
2. Загальні принципи
будови вірусів.
3. Хімічний склад вірусів:
білки, ліпіди і вуглеводи,
нуклеїнові кислоти.
3. Нуклеокапсид (нуклеопротеїн) –
комплекс білка з нуклеїновою кислотою
вірусу, який є упакованою формою
вірусного геному.
Кор – внутрішня білкова оболонка, яка
безпосередньо контактує з нуклеїновою
кислотою вірусу.
Капсид – зовнішня білкова оболонка,
яка утворює замкнену сферу навколо
нуклеїнової кислоти вірусу.
4. Суперкапсид (пеплос) – зовнішня
оболонка віріону, яка утворена ліпідною
мембраною клітинного походження і
вірусними білками.
Матрикс – білковий компонент, який
знаходиться між суперкапсидом і
капсидом.
Пепломери і шипи – поверхневі виступи
суперкапсиду.
9. Найдрібніші типові віруси (вірус
поліомієліту) мають у діаметрі
близько 20 нм, найбільші (вірус
натуральної віспи) — 200–250 нм.
Розміри середніх вірусів — 60–120 нм.
19. Білки, які пов’язані із життєвим циклом
вірусів, поділяють на дві групи:
Білки, які
кодуються
геномом віруса
Білки, які
мають
клітинне
походження
20. За місцем локалізації білки,
які кодуються геномом віруса,
також поділяють на дві групи:
Структурні білки
(білки, які входять
до складу вірусної
частки - суперкапсидні,
капсидні, матриксні,
корові; ферменти,
геномні). Їх позначають
VP-білки)
Неструктурні білки
(регуляторні білки
і ферменти, які приймають
участь у процесі внутрі-
шньоклітинної репродукції
віруса, але не входять
до складу вірусної частки).
Їх позначають NS-білки.
21. Білки, які локалізуються на зовнішній поверхні
вірусу виконують три основні функції:
Забезпечують
зв’язування
віріона із
клітинними
рецепторами
Визначають
антигенні
властивості вірусів
Забезпечують
злиття мембран
22. Вірусні білки-ферменти представлені:
Ферментами
нуклеїнового
обміну, які забезпе-
чують складні
механізми
реплікації/транскрипції
вірусного геному
Ферментами, які приймають
участь у проникненні
віріонів до клітини
Ферментами,
що здійснюють
посттрансляційний
процесинг
і модифікацію білку
23. До ферментів, які приймають участь
у процесі реплікації вірусу, належать:
• ДНК-залежна ДНК-полімераза –
здійснює синтез ДНК на матриці ДНК
(вірус віспи);
• ДНК-залежна РНК-полімераза –
здійснює синтез іРНК на матриці ДНК
(вірус віспи);
24. • РНК-залежна РНК-полімераза –
здійснює синтез РНК на матриці РНК;
• РНК-залежна ДНК-полімераза
(зворотня транскриптаза або
ревертаза) – здійснює синтез ДНК на
матриці РНК;
25. • Хеліказа – розриває водневі зв’язки і
розплітає дволанцюгову структуру
ДНК і РНК;
• іРНК-модифікуючі ферменти:
полі-А-полімераза – здійснює
аденілювання 3′-кінця РНК за
рахунок енергії АТФ;
кеп-фермент і метилтрансферазний
комплекс – каталізує утворення на 5′-
кінці РНК кеп-структури;
26. • АТФ-аза, ГТФ-аза – здійснюють
гідроліз відповідних енергетичних
субстратів;
• Рибонуклеаза Н – руйнує РНК, яка
знаходиться у дуплексі з ДНК.
27. До ферментів білкового обміну
відноситься ряд ферментів,
найважливішими серед яких є:
• Протеїнази – ферменти, які
приймають участь у
посттрансляційному процесингу
поліпротеїнів. Це NS-білки РНК-
вмісних вірусів;
28. • Протеїнкінази – ферменти, які
фосфорилюють структурні білки
віріонів. Їх виявлено у складі віруса
везикулярного стоматиту, вірусу сказу,
альфавірусів і ретровірусів.