фівпівп

2. Мироненко Вікторія
24 лютого, цей день не забуде жоден українець..
Як зараз пам'ятаю, як на уроці з однокласниками та вчителем вели дискусію про можливу війну. Я була впевнена в тому,
що у 21 столітті такого не може статися, але на жаль. Пам'ятаю як лягала спати й будувала плани на майбутній місяць, як
чекала нового дня, щоб піти до школи, побачитись,повеселитись з друзями, як хотіла змінювати щось у житті.
Та прокинувшись о 3-й годині ночі від гулу в небі, я злякано лежала і сподівалась, що мені здається, до 4-ї ранку, я
моніторила ситуацію, і тільки після того, як зрозуміла, що це все ж таки сталося, почала телефонувати близьким людям,
щоб запитати як вони й сказати, що все буде добре. Той телефонний дзвінок та перші повідомлення підтримки, я часто
згадую. В той день я з однокласниками скоріше чекали 8-ї ранку, щоб піти до школи, але зустрітись ми змогли лише в
червні, коли отримували атестати про закінчення 9-го класу. Також дуже хвилювалась за бабусю, яка поїхала додому, в
цей день
За цей весь час, я дуже змінилась, та дещо в мені не зміниться ніколи, а саме, віра в силу українського народу, в дух та
бажання свободи!
З самого початку вивчення історії України, я не розуміла, чому саме український народ, хочуть стерти з лиця землі?чому?
Та коли мені здається, що в мене проблеми, від яких хочеться провалитись під землю то згадую військових, медиків та
рятувальників, і розумію що не дивлячись на погодні умови, настрій та інші проблеми, кожну секунду вони готові до
бою.
С кожним днем, перемога ближче, весь світ дякує ЗСУ за те, що вони жертвують своїм життям, для того, щоб в котре
довести, що українці сильна, мужня нація, яку складно буде перемогти.
Також велика шана, нашому президенту, який не зрадив рідний край та буде поруч з людьми до останнього.
Ми зробимо все для того, щоб світ не забув про героїв і пам'ятав їх завжди.
Слава Україні!

3. Теплюк Яна
24 лютого ми прокинулись о 5 годині ранку від вибухів. В ту мить ми
зрозуміли що почалася війна. 8 березня 0 7.00 я із сестрою відправились
на потязі до міста Львів, а о 12.00 в село зайшла російська техніка.
Окупанти розстрілювали населення, їхні оселі, грабували магазини та
жителів села. У селі окупанти пробули 2 тижні. На околицях села йшли
бої. 21 березня окупанти залишили село. Залишаючи свої позиції, вони
підірвали дитячий садок, спалили школу та магазини. Після деокупації,
село розмінували, відновили світло постачання, газопостачання і ми
повернулися додому.
Слава Україні!

4. Мізюра Дар’я
24 лютого 2022 року назавжди розділила життя українців на до та після.
О 5-й ранку російські війська здійснили масову на повітряну атаку по всій території України та почали
повномасштабний воєнний наступ.
Я з родиною прокинулася від гучних вибухів. Почалася паніка. Куди бігти? Що робити? Була повна
розгубленість і нерозуміння. Всі відразу почали моніторити новини в яких повідомили про повномасштабний
наступ росії.
Їхати ми не збиралися, так як живемо ми в селищі, яке знаходиться в стороні від головної траси на Київ.
Наступного дня ми з татом облаштували так зване бомбосховище. На початку березня в магазинах почали
закінчуватися всі продукти. Магазини закривалися один за одним. Світла не було. Жителі селища допомагали
ТРО: плели сітки, варили їсти, віддавали що в кого було.
8 березня в наше село зайшли російські окупанти. Тоді ж і наступного дня в селищі стали з'являлися ворожі
танки. Орки взяли під контроль частину населеного пункту. До цього моменту з села змогло виїхати багато
жителів.
10 березня над нашим будинком пролетіли касетні боєприпаси поціливши по сусіднім вулицям. 12 березня ми
вирішили виїжджати. Було дуже страшно, бо тоді всі машини з мирними жителями піддавалися обстрілам з боку
російських окупантів. Але нам вдалося виїхати і на наступний день загарбники повністю окупували селище, яке
було 24 дні під окупацією без світла, газу та води. 31 березня наше село звільнили від ворога наші ЗСУ.
Ми повернулися після того, як жителям селища дозволили повертатися. Їхали додому, а на очах сльози від
баченого... Скрізь зруйновані будинки. Наш будинок вцілів, якщо не брати до уваги вибиті вікна.
Це не простий період в житті кожного українця, але ми нація сильні духом, готові боротися за свою свободу.
Слава Україні!

5. Неверовський Володимир
Коли розпочалася війна. я не міг у це повірити, адже стільки було планів і в
результаті одна дуже погана людина вирішила зіпсувати ці плани не тільки
мені, а й усім українцям. Перші два дні я провів у безпечному місці. Після
двох днів я зважився поїхати до бабусі, щоб бути разом всією родиною в
такий скрутний момент, адже хто знає, що буде далі. Перші два-три місяці
було дуже важко, бо народ мав паніку в магазинах майже не було їжі, черги
кілометрові. Але з часом я звик до таких умов. Теж безумовно важко, але
вже не так страшно, як було вперше тижні війни. Наразі вже не так
страшно у нас є хороші системи ППО ми збиваємо від 90% ракет.
Сподіваюся скоро це Х**** помре, і ми всі житимемо щасливо та
спокійно.
Слава Україні!
Героям Слава!

6. Федоренко Олександра
24 лютого
Я як завжди прокинулась та почала збиратись до школи але батько сказав, що
сьогодні я вже нікуди не піду, та найблищим часом також, бо в країні війна.
Відклавши свої справи ми усією сім’єю сіли дивитися новини,а я просто не
могла повірити у те, що відбувається. Мені було страшно, дуже страшно за
свого малого братика та батьків, за людей які померли вже в перший день. У цей
момент ми всі не розуміли, що робити, бігти кудись (в бомбосховища які може
завалити та це стане братською могилою, чи в магазини, в яких вже була черга
на всю вулицю) чи не робити нічого та з надією чекати, що все це скоро
закінчиться.
Пройшов вже цілий рік від початку війни. Це змінило кожного українця та
кожну людину яка розуміє, що відбувається в нашій країні. Я до сих пір заходжу
в телеграм канали та в мене починають литись сльози бо я не можу витерпіти
біль за українців поклавших життя за наш захист. Кожен різкий звук змушує
мене думати, що зараз ми втратимо ще якусь матір, батька або дитину.
Слава Україні!

7. Дякую за увагу!
Слава Україні!