1

1. Прості фрази, які варто постійно говорити дитині
Діти вчаться поводитися і взаємодіяти з іншими, слухаючи і дивлячись на
батьків. Отож самі батьки, здебільшого, своїми словами щоденно й творять
той соціальний патерн, в рамках якого дитина надалі взаємодіятиме з
іншими. Так, це велика відповідальність. Але ж ніхто й не обіцяв, що
виховувати дитину – це просто. Але окрім “наполеонівських” стратегічних
планів і детально розроблених для себе інструкцій, варто тримати в голові
“список” того, що необхідно постійно говорити дитині. Бо слова – це сильна
зброя. Використання батьками “правильних” слів може допомогти дитині
стати уважнішою, співчутливішою та добрішою – як до себе, так і до
однолітків, знайомих та інших.
Я люблю тебе
Здається очевидним, що треба казати дитині, що ви її любите. Але чимало
батьків доволі стримано виражають свою любов та вживають саме цю фразу
досить рідко. Традиційно, це стосується досить мовчазних сильних татів, які
вважають, що емоції краще тримати в собі. Бо вчинки “голосніші” за будь-які
слова.
Але це не зовсім так. Дії можуть мати безліч трактувань і залишатися без слів
майже таємницею – особливо для дітей молодшого віку, які потребують
пояснення всього. А “я люблю тебе” фраза дуже однозначна. І дуже значуща!

2. Всупереч поширеній думці, ці слова не зовсім не знецінюються постійним
вживанням.
Ці слова треба говорити постійно. Дуже важливий момент: не кажіть дітям
про свою любов тільки тоді, коли її вчинок може вважатися “гідним” таких
проявів. Найважливіші ці слова для дитини тоді, коли вона відчуває ризик
“втрати” батьківської любові, коли в неї щось не виходить.
Я не знаю
Більшості батьків близьке це дивне та трохи параноїдальне відчуття, що
вони мають знати все на світі. Хоча, як правило, і не знають. Немає нічого
страшного чи поганого в тому, щоб чесно сказати дитині, що відповіді на її
питання батьки не мають. Це гарантовано краще, ніж вигадувати що-небудь.
Слова “я не знаю” цілком нормальні, але за ними має йти спроби дізнатися
відповідь. І нічого важкого зараз в цьому немає. Ми ж живемо в світі, де
відповіді на більшість з дитячих питань може легко знайти ваш смартфон чи
кожен комп’ютер.
У словах “я не знаю” закладена чимала сила: вважайте їх “стартовим
майданчиком” для зацікавлення дітей дослідженнями та навчанням. Ви
здивуєтеся, коли дізнаєтесь, як може потішити дитину спільний пошук
відповідей чи навіть власне відкриття фактів, невідомих батькам.
Будь ласка
Пам’ятаєте, який вираз називають чарівним? Так і є з певних причин. Чи діти
зобов’язані завжди робити те, що кажуть їм дорослі? Такий погляд, зазвичай,
має більше спільного з відчайдушним бажанням батьків контролювати все,
аніж з реальністю.
Може здатися, що “будь ласка” – це проста формальна ввічливість. Але у
розмові з дитиною, цей вислів наділений набагато більшою силою. Додаючи
“будь ласка” до нашого прохання чи запиту, ми даємо дитині розуміння, що
вона має право відмовитися. Вільно відмовитися, але ж ми просимо! Так
само, на відміну від наказу, це відкриває шлях до обговорення умов, які
можуть не влаштовувати дитину чи батьків. Словом, “будь ласка” – це
чемпіон з побудови співпраці.
На відміну від простого наказу, прохання підвищує повагу дитини до батьків,
бо вона відчуває, що поважають її. А щобільше взаємоповаги – то більше
взаємодії. І до речі, навіть якщо “будь ласка” – це просто ввічливість, то нічого
страшного в цих словах немає. Батьки мають розуміти: щочастіше вони

3. хочуть чути таке ввічливе звернення від дитини, то частіше самі мають
вживати його. Це прохання і повага, а не благання.
Дякую
Пам’ятаєте причини казати “будь ласка”? Фактично, те саме можна сказати і
про “дякую”. Це вербальне висловлення та вдячності поваги. А діти, які
відчувають повагу до себе, охоче виявляють її до інших.
Але “дякую” можна ж говорити і без “будь ласка”! У цього, неочікуваного для
дитини, “дякую” дивовижна сила. Всі ми знаємо, що складно більше
пишатися, ніж пишатися щиросердною подякою, яку ти заслуговуєш
звичайними своїми діями. “Дякую” – це ключовий інструмент позитивного
підкріплення. А ми чудово пам’ятаємо, що позитивна дисципліна приносить
значно більше користі, ніж покарання.
Пробач мені
Дитина, яка не здатна вибачитися – це дитина, в якої з емпатією, співчуттям,
великі проблеми. Це дитина, яка не може побачити проблему чи біль, яких
вона сама заподіяла. А це реальна проблема. Бо звідси лише кілька кроків
до того, постійних образ і принижень у школі, джерелом яких в стане ваша
дитина.
Батьки можуть допомогти дитині розвинути співчуття через вибачення за
свої власні помилки. Звичайно, це передбачає, що дорослий в змозі сам
визнати, що вчинив погано та, взагалі, не такий вже й ідеальний. Ніхто не є
Мері Поппінс окрім самої ж Мері Поппінс. Проте вибачення за випадкове чи
помилкове рішення, що негативно вплинуло на дитину – це спосіб показати
дитині, як виявляти емпатію. Коли батьки вибачаються перед дитиною, вони
демонструють розуміння й усвідомлення, що завдали емоційного (чи навіть
фізичного) болю своїми діями. Вони показують, що важливо визнавати
позицію і почуття іншої особи.
Вибачення батьків це чудовий спосіб привчити вибачатися за свої дії дитину.
Це дозволяє батькам бути гарним прикладом.
Я чую тебе/ Я бачу/ Розумію
Іноді діти гніваються та влаштовують істерики лише тому, що це здається їм
єдиним способом бути почутими. Простіше розібратися з ситуацією, поки
вона не дійшла до максимуму гучності, емоційності та реальних проблем з
поведінкою.

4. Але слова про те, що ви чуєте і розумієте дитину, не мають бути простим і
лаконічним гирчанням у відповідь. Говоріть про розуміння тільки тоді, коли
називаєте і визнаєте їхні емоції:
 “Бачу, ти засмутився, що треба вже йти спати, а ти ще не хочеш.”
 “Чув, ти сильно занепокоєний завтрашнім виступом.”
Це ще один спосіб хороший розвинути емпатію дитини, допомогаючи
виражати свої і чужі емоції зрозумілими словами.
Правда?/Чого ти думаєш?/Чи це так?
Якщо ми говоримо не про банальну підтримку розмови, то ці питання не дуже
вже й поширені серед батьків. А дарма! Це спосіб допомогти дитині
розібратися та відпустити свої негативні думки та висновки.
Дитина з легкістю може конструювати в голові ситуації, де саме вона є
єдиною жертвою, а життя невимовно трагічне. Результатом цього можуть
бути заяви про те, що ніхто її не любить чи всі ненавидять. Проте діти
критично розглянуть свої висновки, якщо батьки вчасно підштовхнуть їх до
цього.
Скажімо, якщо дитина стверджує, що ніколи не отримує бажаного, то
запитайте її, чи завжди тільки так і виходить: нагадайте їй ситуації, коли вона
отримували саме те, що хотіла. Ви будете нагадувати дитині про позитивні,
радісні моменти, а отже – зупинити негативні думки.