1. Шерстій О.О.
Підволочиський районний методичний кабінет
Новосільська ЗОШ І-ІІІ ступенів
СЕМІНАР-ПРАКТИКУМ
«Впровадження сучасних педагогічних
технологій при вивченні географії в
процесі повного розкриття природного
потенціалу учнів та педагогів в умовах
інформаційного освітнього середовища»
ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТКА ІНТЕРАКТИВНОЇ ВПРАВИ
«АЖУРНА ПИЛКА»
НА ПРИКЛАДІ ВИВЧЕННЯ МАТЕРИКА АНТАРКТИДА
У 7 КЛАСІ
ВЧИТЕЛЬ ГЕОГРАФІЇ
ШЕРСТІЙ ОКСАНА ОДЕСІЇВНА
2014р.
2. Шерстій О.О.
Технологія колективно-групового навчання. Метод "Ажурна пилка"
Цей метод вчить учнів працювати "у команді" для опрацювання значної кількості
інформації за короткий проміжок часу. Позитивним ефектом "ажурної пилки" є
заохочення учасників до взаємодопомоги, конструктивного співробітництва та
толерантності. Основний принцип цього методу "вчимося - навчаючи".
Під час роботи з використанням методу "ажурна пилка" учні повинні бути
готовими працювати в різних групах.
- Спочатку учні працюють у так званій "домашній" групі.
- Потім в іншій групі вони будуть виступати в ролі "експертів" з питання, над яким
працювали в "домашній групі" та отримувати інформацію від представників інших
груп.
- В останній частині заняття учні знову повертаються в свою "домашню" групу, для
того щоб поділитися тією новою інформацією, яку їм надали учасники інших груп,
та обговорити її.
Функції "домашніх" груп:
1. Кожна група отримує завдання, вивчає та обговорює його.
2. Слід переконатися що кожний (кожна) розуміє зміст матеріалу, який
обговорюється.
Функції "експертних" групи:
1. Після того як вчитель об'єднав учнів у нові групи, учасники "домашніх" груп
стають експертами з тієї теми, що вивчалася в "домашній" групі.
2. По черзі кожен учасник має: за визначений вчителем час якісно і в повному
обсязі донести отриману раніше інформацію до членів інших груп та сприйняти
нову інформацію від представників інших груп.
3. Потім учні знову повертаються "додому", де мають поділитися інформацією з
членами своєї "домашньої" групи про нову інформацію, яку отримали від
представників інших груп.
Правила роботи для учнів:
® Спочатку ви працюватимете в «домашній» групі.
® Потім в іншій групі ви будете виступати в ролі «експертів» з питання, над яким
ви працювали в домашній групі, та отримуєте інформацію від представників інших
груп.
3. Шерстій О.О.
® В останній частині заняття ви знову повернетесь в свою «домашню» групу, для
того щоб поділитися тією новою інформацією, яку вам надали учасники інших груп.
На заключному етапі заняття формуються спільні висновки та пропозиції.
Таким чином, за допомогою методу "Ажурна пилка" за короткий проміжок часу
можна отримати велику кількість інформації, однак цей метод вимагає дуже чіткої
організації і розподілу функцій між учнями. Якщо ці правила не виконуються, то
ефективність методу різко знижується.
Як організувати роботу
Щоб підготувати учнів до уроку з великим обсягом інформації, підберіть матеріал,
необхідний для уроку, і підготуйте індивідуальний інформаційний пакет для
кожного учня (матеріали підручника, додаткові матеріали — вирізки з газет, статті
тощо).
Пропоную матеріали для проведення методу «Ажурна пилка» при вивченні
материка Антарктида у 7 класі
У класі 20 учнів. Ми готуємо 10 головних тез по вивченню материка. І
роздруковуємо в 2 екземплярах. 1 теза припадає 2 учням. Кожен з учнів витягує
для себе частину теоретичної інформації про материк Антарктида. (Можна
замінити на 5-6 тез і роздати на кольорових листочках). Учні шукають одне
одного за спільним номером, кольором. Це домашня група. Вони вивчають
матеріал і запам’ятовують головні тези з даного питання. Тобто, стають
експертами. Можна в учнів забрати карточки з текстом. (В залежності від
важкості матеріалу). А роздаю таблицю для запису головної тези, під тим
номером чи кольором яку опрацьовували. А тепер їх завдання заповнити
таблицю всіма головними тезами. Для цього їм потрібно зустрітися з кожним
експертом і обмінятися головними тезами. Вчитель спостерігає за роботою. Час
для обговорення закінчений. Всі учні повертаються в «домашні групи».
Вчитель проводить обговорення по кожній тезі. Спочатку по кожному
питанню виступають ті, хто не був експертом. Експерти роблять висновок по
кожному пункту плану. Вчитель корегує виступи, в разі необхідності замінює
роль експерта.
4. Шерстій О.О.
1.Географічне положення
Походження назви Антарктида потрібно шукати... на небі. Арктос (―Ведмідь‖) – так
називали стародавні греки сузір’я Великої Ведмедиці. Район земної поверхні довкола Північного
полюса, що лежить під цим сузір’ям, дістав назву Арктикос (ми кажемо Арктика). А протилежний
Арктиці район довкола Південного полюса Землі називають Антарктикою (анти означає
навпроти). Відголосом цієї назви є і Антарктида.
Антарктида – унікальний материк, не схожий на жодний континент Землі... Площа
Антарктиди майже в два рази більша за площу Австралії. Її береги являють здебільшого високі та
стрімкі крижані урвища. На материку є лише один великий півостровів – Антарктичний.
Антарктида незвичайна своїм розташуванням. Її називають материком на краю світу – вона
віддалена від населеного суходолу. Від найближчої Південної Америки її відокремлює широка
(понад 1 000 км) протока Дрейка. Антарктида лежить довкола Південного полюса, майже
повністю розміщуючись за Південним полярним колом. Внаслідок цього взимку увесь континент
поринає у морок полярної ночі. У літні ж місяці сонце не опускається за горизонт, освітлюючи
його й опівночі. На широті полярного кола полярна ніч триває одну добу, а з просуванням до
полюса її тривалість збільшується. На самому ж полюсі півроку (180 діб) триває ніч і півроку –
день.
2.Особливості водних мас Південного океану
Береги Антарктиди омивають води південних частин Тихого, Атлантичного та Індійського
океанів. Разом їх умовно називають Південним океаном. Біля берегів Антарктиди він утворює
низку морів, що неглибоко вдаються в суходіл: Уедделла, Беллінсгаузена, Росса, Амундсена.
Води Південного океану відрізняються вкрай низькими температурами. Взимку
температура води на поверхні становить –2 …+1 0С. Влітку ж вода „прогрівається‖ до +3 0С.
Солоність вод невелика (35 ‰) внаслідок опріснення їх талими водами айсбергів. Велика їх
кількість плаває у водах Південного океану і взимку, і влітку.
Південний океан найбільш неспокійна частина Світового океану, якій властиві шторми і
високі хвилі. Таким його роблять постійні західні вітри, що панують у цих широтах. В
антарктичних водах вони спричиняють потужну течію Західних Вітрів, де потік води завширшки 1
300 км рухається довкруж Антарктиди з заходу на схід. Швидкість руху цієї водяної каруселі
становить 3,5 км/год.
3.Історія відкриття та освоєння
Про можливість існування невідомого південного материка говорили ще стародавні греки.
За 300 років до відкриття Антарктиди її можна було побачити на стародавніх географічних картах!
Правда, розташування і обриси уявного материка визначалися навмання.
У ХVІІІ ст. багато дослідників намагалися знайти шостий материк. Затято шукав Південну
Землю й англійський мореплавець Джемс Кук. Під час навколосвітнього плавання у 1772–1775 рр.
його вітрильники перетнули Південне полярне коло. Досі жодне судно не заходило так далеко на
південь. Кілька днів вони пробивалися крізь крижані затори, та суцільна крига перепинила
подальше просування на південь. Кук відкрив низку островів і повернув назад з думкою, що
південний материк відкрити неможливо.
Через 45 років це зробили російські мореплавці. Експедиція під керівництвом Фадея
Беллінсгаузена і Михайла Лазарева вирушила на пошуки південного материка. Географічні карти
того часу і тих місць були дуже приблизними. Моряки йшли невідомими морськими просторами
до невідомої ―білої плями‖. Лід намерзав на оснастку кораблів, вниз сипалися льодяні бурульки,
сніг засипав палубу. Проте мореплавці мужньо просувалися чим далі на південь на крихітних, за
нашими мірками, парусних кораблях. Вони вперше підійшли так близько до берегів материка, що
могли бачити його крижаний покрив. Так у 1820 р. було відкрито Антарктиду. Під час плавання
Ф. Беллінсгаузен і М. Лазарев нанесли на карту 29 островів.
Проте знадобилося ще майже 100 років, щоб Південна Земля, яка була на стародавніх
картах греків, набула реальних обрисів.
5. Шерстій О.О.
4.Подорожі до Південного полюса
Яскраві і трагічні сторінки історії вивчення Антарктиди пов’язані з походами в глиб
континенту до важкодоступної точки – Південного полюса. Наприкінці 1911 р. від узбережжя до
нього наввипередки прямували дві експедиції – норвезька Руала Амундсена і англійська Роберта
Скотта. Шлях сміливцям заступали жорстокі морози, шалені вітри, небезпечні тріщини-провалля в
кризі. Проте Р. Амундсен з товаришами 16 грудня 1911 р. досягнув полюса. Вони дослідили
довколишню місцевість і повернули назад.
18 січня 1912 р. Південного полюсу досягли і п’ятеро відважних англійців. Проте там уже
майорів норвезький прапор. Вони прибули на цілий місяць пізніше за норвежців. У пригніченому
стані Р. Скотт з товаришами вирушили назад. Погода була поганою, бракувало їжі, люди
втомились і були обморожені. Невдовзі вони всі загинули.
У допоміжному загоні, що на першому етапі супроводжував Р. Скотта на шляху до полюса,
і який повернувся на узбережжя, був і наш земляк – Антон Омельченко. Відтоді одна з бухт в
Антарктиді носить ім'я Омельченко.
5.Сучасні дослідження. Українська дослідна станція «Академік Вернадський»
Всебічне і систематичне дослідження Антарктиди почалося з середини ХХ ст. Тоді між
різними країнами світу була укладена міжнародна угода, яка визначала свободу наукових
досліджень у будь-яких районах Антарктиди і використання материка тільки у мирних цілях. На
його території заборонено розміщувати зброю, видобувати корисні копалини і споруджувати
промислові підприємства. Антарктида стала материком науки і миру.
Відтоді різні країни світу стали організовувати там наукові станції, де постійно працюють
вчені. На допомогу їм прийшли сано-тракторний транспорт, морські судна, авіація, штучні
супутники Землі. Тому швидко вдалося обстежити і покласти на карти численні маловивчені
райони. Кожний похід у глиб континенту приносив нові відкриття. Світ дізнавався про гігантські
льодовики, високі гірські хребти, корисні копалини, особливості клімату і органічного світу.
Нині в Антарктиди на 38 станціях працюють науковці з 17 країн світу. Міжнародна
команда вчених продовжує закривати „білі плями‖ Антарктиди.
Геологи досліджують склад гірських порід, геоморфологи – підлідний рельєф, гляціологи –
крижаний покрив, біологи – пристосування рослин і тварин до життя в суворих умовах,
океанографи – прилеглі води океанів, метеорологи спостерігають за погодою.
На станції «Академік Вернадський» з 1996 р. працюють й українські вчені. Вони
досліджують льодовики, геологічну будову, клімат, прибережні води, впливу суворих природних
умов на організм людини. Є й наукові відкриття. Зокрема знайдено бактерії, які активно
поглинають важкі метали, винайдено новий спосіб уточнення прогнозу землетрусів.
Результати наукових досліджень на Льодовому континенті дуже важливі, оскільки
Антарктида через циркуляцію атмосфери і вод Світового океану впливає на природу всієї Землі.
Наукові дані використовують для прогнозів погоди в різних куточках планети, забезпечення
радіозв’язку, прокладання морських і авіаційних шляхів між материками Південної півкулі.
Дослідження Антарктиди триває.
6. Шерстій О.О.
6. Рельєф Антарктиди.
Сучасні дослідження довели, що Антарктида — материк, бо земна кора тут у кілька разів
товща, ніж під океаном. В основі Антарктиди лежить Антарктична платформа, яка була частиною
давнього материка Гондвани. На зх. розташована обл. альпійської складчастості, яка є
продовженням Анд. Тут є діючий вулкан Еребус на о. Росса, але тут жодного разу не зафіксовано
землетрусів.
Великі ділянки Антарктиди – 70% - виявилися нижчими за рівень моря внаслідок прогинів
під вагою льоду, який утворює 2-й поверх материка. Середня висота підльодового рельєфу – 410м.
Якщо б льодовик розтанув, то Антарктида являла б собою архіпелаг. Але з часом земна кора
материка піднялася б приблизно на 400-500м за рахунок пружності гірських порід, і прогини
зникли б.
Учені довели, що в центрі Антарктиди під льодом розташовані гори завдовжки 1000 км та
заввишки 3000 м над рівнем моря – Трансантарктичні гори, які розділяють материк на високу Сх. і
низьку Зх. Антарктиду. На сх. виділяють Зх. рівнину, Сх. рівнину і Сх. плато. Багато гірських
хребтів виявлено в західній частині Антарктиди, які мають значну висоту. Найвищою точкою є г.
Вінсон(5140м) в горах Елсуорта.
Якщо порівняти висоту рельєфу Антарктиди з висотою інших материків, то виявиться, що
Антарктида разом з льодовиками вища. Середня висота Євразії, Африки, Америки складає
близько 725 над рівнем моря, тоді як Антарктиди — близько 2200 м, а Південний полюс лежить на
висоті 2765 м над рівнем Океану. ¼ поверхні має висоту вище 3000м, інакше його називають
«материк за хмарами».
Надра материка містять багато корисних копалин: вугілля, мідь, хром, нікель, графіт,
золото — разом близько 150 копалин. Особливо багато вуглеводнів, запаси яких перевищують їх
кількість у Саудівській Аравії. На Землі Королеви Мод знайдено залізні руди, кам’яне вугілля,
кришталь. На Землі Королеви Вікторії – кам’яне вугілля, залізні і марганцеві руди. На
Антарктичному півострові – мідні руди, золото, срібло.
Взагалі геологічна будова материка вивчена слабо.
7.Льодовиковий покрив Антарктиди.
Більша частина Антарктиди вкрита потужним льодовиковим покривом, площа якого
13 650 тис. км2
. Його середня товщина становить від 1830м до 2160м, а максимальна перевищує
4700м. Лише менше 2,4% поверхні вільна від льоду. Це вершини підлідних гір, або антарктичні
оазиси. Загальний об’єм льоду – близько 30млн, що в перерахунку на воду дорівнює стоку
всіх рік земної кулі за 540 років! Танення всього льоду, законсервованого антарктичному
льодовиковому покриві, привело б до підвищення рівня Світового океану на 60-70м і затопленню
всіх портових міст світу і величезних рівнин всіх інших материків і островів. Але, це в
найближчому майбутньому навряд чи можливо, бо антарктичний льодовиковий покрив досить
стійкий і при коливаннях клімату за останні 30млн. років зазнавав лише незначних змін розмірів і
форм.
Льодовики Антарктиди – це унікальне утворення. Основу зледеніння становить гігантський
материковий льодовиковий щит. Він займає приблизно 88% території материка, а12% -
припадає на шельфові льодовики. Льодовики виникають з нашарувань снігу, який випадає
щороку, але не встигає розтанути. Сніжинки поступово перетворюються в льодяні зерна, а під
вагою верхніх шарів утворюється лід. В різних частинах Антарктиди на цей процес іде від 190 до
1000 років. Льодовиковий щит має форму купола, який понижується від центру до окраїн -
спочатку поступово, а потім все більше і більше круто. Лід розтікається з центру Антарктичного
льодовикового щиту до його країв. Таким чином відбувається рух льодовика під дією власної
ваги від центру до узбережжя, де і утворюються шельфові льодовики.
Шельфові льодовики – це гігантські плавучі льодяні плити біля краю материкового
льодовикового покриву Антарктиди, які є його природним морським продовженням. Для
існування льодовиків велике значення має їх розташування: ті, які розміщенні в затоках, що
глибоко вдаються в суходіл, краще протидіють руйнуванню морськими хвилями, а ті, які далеко
виступають у відкрите море, швидше руйнуються. Найбільшим шельфовим льодовиком є
льодовик Росса, площа якого дорівнює площі Франції.
7. Шерстій О.О.
8.«Плаваючі береги».
Основним джерелом витрат у шельфових льодовиків є утворення айсбергів. Місцями їх
від’єднання є тріщини і розломи, в результаті цього берегова лінія постійно змінюється. Кілька
років підряд відколення айсбергів може не відбуватися, а в інші роки можуть утворюватися і
відпливати в море величезні льодяні поля площею до кількох тис. км2
.
Якщо уважно розглянути карти Антарктиди видані в різні роки, а також фотографії зі
штучних супутників Землі, то можна побачити багато місць, де положення берегової лінії з
плином часу змінюється в досить широких межах. Це явище особливо характерно для шельфових
льодовиків – Росса, Ларсена та ін. ділянок узбережжя. Берегова лінія в цих районах за останні 50-
60 років безперервно переміщувалася, причому, в деяких місцях на 30-50км і більше. Це
відбувається тому, що океан інтенсивно бореться за захоплені материком акваторії, відриваючи
величезні льодяні брили – айсберги і відносить їх на пн., де вони тануть.
Вік айсбергів.
В Антарктиці айсберги живуть довше, ніж Гренландські. Антарктичні – 6-12 років, а
Гренландські – 3-4 роки. Це пояснюється тим:
- що температура води в Антарктиці нижча.
- антарктичні айсберги мають набагато більші розміри, ніж арктичні.
- антарктичні айсберги рухаються в основному в холодних течіях, а гренландські - в
теплих.
9. Клімат.
Як відомо, льодовики є продуктами клімату, але утворившись, вони зі свого боку
здійснюють або більший, або менший вплив на клімат. Вплив Антарктичного льодовикового
покриву на клімат Антарктиди має вирішальне значення. Величезна льодовикова маса, яка займає
навколополюсний простір, південніше пд. полярного кола, і має висоту до 3 – 4км, в корені змінює
кліматичні умови в порівнянні, наприклад, з Централтною Арктикою.
Клімат Антарктиди визначається 4 основними чинниками:
1. Сонячною радіацією.
2.Високогірним рельєфом.
3.Фізичними властивостями підстилаючої поверхні, яка відбиває до 90% сонячної радіації.
4.Циркуляцією атмосфери – циклонічними вихорами по периферії Антарктичного
льодовикового щита і антициклонічним режимом в його центральній частині.
У зв’язку з тим, що в Антарктиді полярний день співпадає з розташуванням Землі в
перигелії (найближче до Сонця), вона отримує найбільше сонячної радіації. Поверхня материка на
більшій частині піднімається на висоту до 3000м і вище, тобто вище поясу хмарності, що
забезпечує дуже високу прозорість атмосфери, і відповідно високу інтенсивність сонячної
радіації. Але, не зважаючи на таку величезну кількість сон. радіації, це найхолодніший материк на
Землі. Це пов’язано з великою висотою над рівнем моря, з великим альбедо її сніжно–льодяної
поверхні. А ще необхідно додати і полярні ночі. Тобто, відбувається постійне вихолоджування
поверхні антарктичного льодовикового покриву. Середньорічна температура - -570
С. На більшій
частині материка температура взимку становить нижче – 480
С, а влітку – не піднімається вище –
320
С. Максимальна температура - +10
С. Недаремно, тут розташований полюс холоду.
Внаслідок вихолоджування над центральну частиною материка існує практично постійна
область високого тиску – антициклон і дуже низькі температури. В гігантському океанічному
кільці навколо Антарктиди розташована обл. низького тиску і температури тут набагато вищі. Все
це сприяє виникненню стокових вітрів – постійних вітрів, що дмуть з вн. районів А. до
узбережжя. Вони утворюються в результаті охолодження повітря біля поверхні льодовика. При
охолодженні густота повітря збільшується і воно стікає вниз по схилу під дією сили тяжіння.
Швидкість залежить від крутизни схилу. Тут же розташований і полюс вітрів.
8. Шерстій О.О.
10.Внутрішні води
В льодовиках Антарктиди зосереджено більше 80% запасів прісних вод Землі.
При сучасному тотальному дефіциті прісної води, існують різні проекти транспортування
айсбергів з чистою водою в тропічні країни, а також високо розвинуті країни світу.
Але, особливий інтерес становлять відкриття, які зроблені, як говорять «на кінчику пера».
Наприклад, російським океанологом Миколою Зубовим було доведено, що товщина льодовика не
може збільшуватися безкінечно, і зрештою лід починає танути знизу. За розрахунками іншого
вченого - гляціолога І. Зотікова, виходило, що льодяний покрив Антарктиди лежить на рідкій
плівці, яка утворилася при таненні льодовика знизу.
Ці розрахунки блискуче підтвердилися: в 1967 році на американській станції Берд
глибинна свердловина, глибиною 2164м, досягла ложа льодовика і з неї бризнула вода.
Спостереження за температурою різних шарів криги показали, що, починаючи з 100-500м, вона
поступово підвищується. За підрахунками, біля корінного ложа, температура збільшується до –
1,60
С, тобто сягає точки плавлення прісної криги, завдяки внутрішньому теплу Землі. Отож, ми
можемо зробити висновок про те, під льодом, нижче рівня моря, існують підлідні озера і навіть
ріки.
10. Шерстій О.О.
1.
1.Географічне положення
Район - протилежний Арктиці- довкола Південного полюса Землі називають Антарктикою
Її береги високі та стрімкі крижані урвища. На материку є лише один великий півостровів –
Антарктичний. Вона віддалена від населеного суходолу, майже повністю розміщуючись за
Південним полярним колом.
2.
2.Особливості водних мас Південного океану
Води Південного океану відрізняються вкрай низькими температурами. Солоність вод
невелика (35 ‰) внаслідок опріснення їх талими водами айсбергів. Південному океану властиві
шторми і високі хвилі.
3.
3.Історія відкриття та освоєння
Про можливість існування невідомого південного материка говорили ще стародавні греки.
Шукав Південну Землю й англійський мореплавець Джемс Кук. У 1820 р. було відкрито
Антарктиду під час плавання Ф. Беллінсгаузена і М. Лазарева.
4.
4.Подорожі до Південного полюса
Наприкінці 1911 р. від узбережжя до полюса наввипередки прямували дві експедиції –
норвезька Руала Амундсена і англійська Роберта Скотта. Р. Амундсен з товаришами 16 грудня
1911 р. досягнув полюса. Вони дослідили довколишню місцевість і повернули назад.
18 січня 1912 р. Південного полюсу досягли і п’ятеро відважних англійців, які трагічно
загинули дорогою додому.
5.
5.Сучасні дослідження. Українська дослідна станція «Академік Вернадський»
Систематичне дослідження Антарктиди почалося з середини ХХ ст. Різні країни світу стали
організовувати там наукові станції, де постійно працюють вчені. Нині в Антарктиди на 38
станціях працюють науковці з 17 країн світу. На станції «Академік Вернадський» з 1996 р.
працюють й українські вчені.
6.
6. Рельєф Антарктиди.
В основі Антарктиди лежить Антарктична платформа, яка була частиною давнього
материка Гондвани. На зх. розташована обл. альпійської складчастості, яка є продовженням Анд.
Тут є діючий вулкан Еребус
Середня висота підльодового рельєфу – 410м. Найвищою точкою є г. Вінсон(5140м) в
горах Елсуорта.
Надра материка містять багато корисних копалин. Взагалі геологічна будова материка
вивчена слабо.
7.
7.Льодовиковий покрив Антарктиди.
Більша частина Антарктиди вкрита потужним льодовиковим покривом, в середньому від
1830м до 2160м, а максимальна перевищує 4700м. Танення всього льоду, законсервованого
антарктичному льодовиковому покриві, привело б до підвищення рівня Світового океану на 60-
70м Основу зледеніння становить гігантський материковий льодовиковий щит. Лід
розтікається з центру Антарктичного льодовикового щиту до його країв. Найбільшим
шельфовим льодовиком є льодовик Росса, площа якого дорівнює площі Франції.
8.
8.«Плаваючі береги».
. Кілька років підряд відколення айсбергів може не відбуватися, а в інші роки можуть
утворюватися і відпливати в море величезні льодяні поля площею до кількох тис. км2
.
В Антарктиці айсберги живуть довше, ніж Гренландські, антарктичні айсберги мають
набагато більші розміри, ніж арктичні.
9.
9. Клімат.
Відбувається постійне вихолоджування поверхні антарктичного льодовикового покриву.
Середньорічна температура - -570
С. Максимальна температура - +10
С. Недаремно, тут
розташований полюс холоду.
Над центральну частиною материка існує практично постійна область високого тиску –
антициклон і дуже низькі температури. це сприяє виникненню стокових вітрів Тут же
розташований і полюс вітрів.
10.
10.Внутрішні води
В льодовиках Антарктиди зосереджено більше 80% запасів прісних вод Землі.
В 1967 році на американській станції Берд глибинна свердловина, досягла ложа льодовика і з
неї бризнула вода. Під льодом, нижче рівня моря, існують підлідні озера і навіть ріки.
