tgjhg

2. – зумисні злочинні дії,
спрямовані на цілковите або часткове
знищення національних, етнічних, расових
або релігійних груп.
– акт геноциду проти
Українського народу,
результат спеціально організованого
комуністичним керівництвом штучного
голоду у 1932–1933 роках, що спричинила
загибель мільйонів людей.

3. Дослідниця Голодомору, начальник
редакційного відділу Донецького
національного університету імені
Стуса у Вінниці Інна Колесникова,
говорить: те, що голод 1932-1933
років був штучним, доведено. За її
словами, майже в кожній оповіді
очевидців йдеться про те, що врожай
того року був непоганий. Але все, що
було зібрано, відбиралося спеціальними
загонами, вантажилося на підводи і
вивозилося. А ті продукти, які не могли
забрати, викидалися на смітник, у
багнюку. І люди залишались зовсім без
засобів виживання. Що ж до кількості
загиблих, то, за словами Інни
Колесникової, точні данні неможливо
встановити. Були села, де вимерли всі
до кожної людини. І на сільській раді
на знак цього вивішували чорний
прапор – що жодної людини не
лишилося».

4. – влада ухвалила
нереальні до виконання плани
хлібозаготівель;
Мертві і напівмертві люди лежали на
польових дорогах, сільських вулицях, в
хатах і на подвір’ях. Виснажені, опухлі,
безсилі, вимирали цілі сім’ї.
- прийнято закон «Про п’ять колосків.»
За цим законом засуджували навіть дітей, які підбирали
колоски пшениці на вже зібраних полях.

5. «У нас зовсім нічого не залишилось їсти. І я опух, і найменший брат
Гриша опух. А Петя і Марія лазили по траві в пошуках їжі –
«паслися». Люди пухли. Від голоду помирали. Були такі групи – з
возом ходили і шукали людей померлих і відвозили без усіляких
почестей. Це було на початку 1933 року. А через місяць помер
батько», – розповів Павло Рожко.
І ніяке кіно не зможе це показати, бо де набрати таких худих,
страшних людей, обірваних і в таких лахміттях? На початку
весни голод посилився так, що люди йшли і весь час щось просили.
Пам'ятаю, що мені мати казала, щоб не виходив з дому, бо
з’їдять», – розповів Микола Онищенко.
Одну з таких історій розповіла Валентина Федій – жителька села
Мілуватка, що на Луганщині. Її мама пережила Голодомор. Щоб
вижити, вона та багато інших жителів села збирали траву, пекли
з неї коржі. А взимку шукали на полях картоплю та буряки, які іноді
залишалися після збирання врожаю. Також розкопували мишачі
нори, де можна було знайти трохи зерна. Були й випадки
канібалізму.

6. «Жили ми у такій будочці – від старої хати комірчина. А
хату нову забрав той, шо розкуркулював нас. У нас і стола
не було, де на полу спимо, там і їмо. Кукурузяні палки
товкли, давали сусіди нам картопляні лушпиння, а ми його
мили-сушили, товкли і ріпу туди мішали. Воно таке жутке,
таке страшне, й отаке їли. Я і на смітнику паслася, де яка
капустинка недогнила, де кості, шо викинули,
пережарювали і жували. А потім нас вислали на Сибір. Там
наша мати у 33-тім році померла. Сталін тих грамотних
повбивав, у ціпи позаковував, а нас дураков у ярмо: «Вози!
Полову їж!». Казали так: «Жито, пшениця да горох пошли за
границю втрьох, а послід да полова – рабочім столова».
Сталін все
повивозив: мука, пшениця, сахарь пошла за границю».
Згадує Ганна Іванко
«У 29-м усеньке забрали у колхоз. Нічо не оставили нам. А
хто не віддав у колхоз, того у Сібір, на Соловки. А зтуда
ніхто й не вернувся. А вже опосля 33-го боялися згадувать,
шо то і коні були в нас, і воли були, і земля була. Нє-нє, і про
голод не можна було говоріти. Не було голоду!
А він був страшний. Мерло багацько,
а асобієнно діти».
Зі спогадів Катерини Котенко

7. 4,5 мільйонів
життів, із них 3,9 мільйонів
через надсмертність;
0,6 мільйонів –
ненародженими
(за оцінками Інституту
демографії та соціальних
досліджень НАН України імені
М. Птухи)
У червні 1933 року в Україні помирали:
ЩОДОБИ – 34 170 осіб
ЩОГОДИНИ – 1 420 осіб
ЩОХВИЛИНИ – 24 особи