ііч

1. Тема. Загальні основи навчання фізичних вправ.
Мета: ознайомити студентів з поняттям рухове уміння і навичка; механізмами
формування рухових дій; структурою процесу навчання рухових дій; розвивати вміння
самостійно працювати з додатковою літературою; сприяти формуванню світогляду.
Кількість годин: 2
Література:
Теорія і методика фізичного виховання. /Под ред. Круцевич Т.Ю. – К.: Олімпійська
література, 2003. – 1 том. – 424 с. – 2 том. – 392 с.
Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина перша. –
Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003, с. 245-262.
Студенти повинні знати: поняття рухового уміння і навички, особливості і механізми
їх формування, структуру процесу навчання рухових дій.
Інструкція до опрацювання:
1. Опрацюйте теоретичний матеріал.
2. Дайте відповіді на питання:
а) Що називається руховим умінням?
б) Характерні риси умінь на початку їх формування.
в) Перелічіть етапи розучування рухової дії.
г) Поясніть поняття особистісно-діяльнісного підходу.
3. Заповніть таблицю:
Етап процесу
навчання
Мета етапу Завдання Методи, за
допомогою яких
вирішуються
завдання кожного
етапу
Форма перевірки:
- Перевірка зошитів.
- Усне опитування.
Інформаційний матеріал
У кожному довільному руховому акті є рухове завдання і спосіб, яким воно буде
вирішуватись.
Ті способи виконання рухової дії, за допомогою яких рухове завдання
вирішується з відносно більшою ефективністю і називають технікою фізичних вправ.
Техніка виконання вправи буває «стандартна» і «індивідуальна».
В основі більшості занять з фізкультури лежить вивчення фізичних вправ з метою
збагачення рухового досвіду учнів, необхідного для успішної життєдіяльності.
Передумовою засвоєння кожної вправи є знання учня про вправу, його руховий досвід

2. та фізична і психічна готовність до навчальної діяльності. На цій базі можна оволодіти
технікою будь-яких рухових дій.
В теорії і методиці фізичного виховання розрізняють два рівні рухового уміння:
1) уміння виконувати окрему рухову дію (інколи це називають уміння нижчого
порядку);
2) уміння виконувати цілісну рухову діяльність (грати в баскетбол, це уміння
вищого порядку)
Уміння вищого порядку представляє собою комплекс рухових навичок, що
взаємодіють у процесі вирішення певних рухових завдань. Рухове уміння виконувати
окрему рухову дію – це здатність учня виконувати вправу, концентруючи увагу на
кожному русі, що входить до її складу. Формується уміння шляхом багаторазового
повторення вправи у стандартних умовах, при активній участі всіх органів відчуття
(зору, слуху, тощо). Увага учня при цьому зосереджена на деталях, елементах рухових
дій, їх послідовному вивченню та практичному вправленню, при безперервному
пошуку найефективнішого їх виконання, що поступово приводить до удосконалення і
стабілізації окремих елементів, з наступним їх поєднання в рухову дію, яка на перших
етапах виконується уповільнено, з зупинками, зайвими рухами та помилками і
нестабільно. Такий рівень володіння вправою прийнято називати умінням.
Збільшення числа повторень і корекції помилок приводить до невимушеного,
плавного, безпомилкового виконання вправи. Вправа поступово автоматизується –
відбувається трансформація уміння в навичку. В міру автоматизації рухової дії,
свідомість учня звільняється від «дріб`язкового» управління нею. Вправа виконується
під контролем рухового аналізатора («м`язового відчуття»). Всі інші аналізатори, які
брали участь в управлінні і корекції рухів переключаються на контроль зовнішніх
умов та результатів рухової діяльності. Це дає можливість переключити мислення на
вирішення інших завдань.
При володінні вправою на рівні навички свідомість учнів виконує пускову
(початок руху), контролюючу (фіксація відхилень від правильного виконання вправи),
корегуючи ( заходи щодо виправлення помилок або виходу із скрутних ситуацій),
гальмівну (активне гальмування або перехід до іншої дії, функції).
На етапі формування навички поступово усуваються зайві рухи,
удосконалюється між м`язова координація, рухи стають точнішими у просторі,часі і за
зусиллями. Всі рухи відтворюються невимушено, плавно, з високою точністю і
стабільно такий рівень володіння фізичною вправою називається навичкою.
З окремих навичок формується уміння виконувати цілісну рухову діяльність, і
уміння вищого порядку.
Уміння вищого порядку в навичку не переходить, бо воно проявляється завжди в
ситуативних умовах і залежить від дій партнерів, суперників, зовнішніх умов. Для
уміння вищого порядку характерні варіативність і творчість діяльності, стійкість до
несприятливих внутрішніх та зовнішніх умов, виконання дій на фоні втоми, висока
індивідуалізація діяльності, здатність перебудовуватись у ході діяльності.
2.Формування умінь виконувати фізичні вправи, їх трансформація в навички,
об`єднання навичок в уміння вищого порядку – це тривалий, складний процес, успіх
якого залежить від багатьох чинників, одним з яких є структурування.
У шкільному фізичному вихованні, структуру процесу навчання доцільно
будувати у три етапи:

3. 1 - розучування рухової дії;
2 – засвоєння;
3 – закріплення.
Мета першого етапу полягає у засвоєнні вправи в загальних рисах, в основному
варіанті (формування уміння).
Для досягнення цієї мети потрібно розв`язати такі завдання:
а) створити цілісне попереднє уявлення про вправу й осмислити її суть;
б) визначити руховий досвід учнів і при необхідності поповнити його;
в) домогтись виконання вправи загалом;
г) усунути зайві рухи, які спотворюють техніку.
На першому етапі для успішного формування рухового уміння велике значення
має метод слова і демонстрації.
- демонстрація повинна бути природною і досконалою, вправу потрібно
продемонструвати у такому вигляді, як це буде вимагатися від учнів;
- акцент при першій демонстрації роблять на ті рухи, які важко пояснити;
- неодноразово демонструвати, щоразу акцен6туючи увагу на впевненості;
- для демонстрації залучати учнів, щоб викликати почуття впевненості;
- ефективними засобами демонстрації на цьому етапі є муляжі, макети, імітаційний
показ з коментарієм вчителя;
- при повторних демонстраціях треба міняти не тільки об`єкт спостереження, але й
місце учнів при цьому;
- застосовують демонстрацію помилок (лише тоді, якщо вчитель впевнений що точно
відтворить їх. Не ображати, не перекривляти учнів).
Після демонстрації вчитель пояснює техніку вправи, що вивчається. Пояснюючи,
звертати увагу як на зовнішню, так і на внутрішню суть рухової дії, причинно-
наслідкові зв`язки окремих її рухів; - деталізувати техніку на цьому етапі не варто,
оскільки перевантаження учня одержаною інформацією може негативно позначитись
на якості виконання вправи; - при поясненні техніки спиратися на руховий досвід
учнів, викликати асоціативні відчуття; - чергувати пояснення з демонстрацією і
поєднуйте їх.
Після розповіді, демонстрації, пояснення учні приступають до практичного
оволодіння руховою дією, освоюючи її загалом або по частинах. При цьому:
- широко використовуйте фізичну допомогу;
- засвоєнню вправи допомагають зорові орієнтири та звукові сигнали, але їх слід
припинити до того, як вони стануть частиною умовно-рефлекторних зв`язків;
- у процесі практичного виконання вправ учні повинні спиратись на власний
руховий досвід, а в перервах між спробами застосовувати ідеомоторне тренування;
- використовуйте тренажери, які допоможуть учням одержати правильні м`язові
відчуття;
- допомагаючи учням успішно засвоювати вправу, використовуйте різноманітні
форми їх інформування про допущенні помилки та шляхи їх усунення.
Метою другого етапу є деталізоване, відносно досконале засвоєння рухової дії.
Завданнями другого етапу є:
1) поглибити розуміння учнями закономірностей виконання рухової дії;
2) уточнити техніку щодо індивідуальних можливостей учнів, пояснити
самоконтроль;

4. 3) домогтися правильного виконання вправи;
4) створити передумови варіативного виконання вправи.
Реалізація мети і вирішення завдань повинно привести фактично до формування
навички.
В основу методики 2 етапу необхідно покласти метод цілісного розучування з
«виділенням», на фоні цілісного виконання вправ, окремих рухів для їх
удосконалення.
Поглибити розуміння учнями закономірностей виконання рухової дії
допоможуть такі методичні прийоми:
– деталізоване пояснення вправи;
– евристична бесіда;
– обговорення техніки;
– звіти учнів, як наслідок їх самоаналізу;
– супроводжуюче пояснення;
– самопроговорювання та самонакази;
Щодо використання наочності, то тут на перше місце виходять прийоми
опосередкованої демонстрації (кінограми, моделі, замальовки).
На другому етапі методика збагачується змагальним методом, але предметом
змагань є якісні показники виконання вправи та здатність учнів управляти часовими,
просторовими і силовими параметрами рухової дії.
Продовжують використовувати прийоми ідеомоторного тренування та
виконують окремі вправи без зорового контролю, концентруючи увагу на аналізі
м`язового відчуття.
Мета третього етапу ― забезпечити практичне застосування набутої навички.
Завдання:
1) – закріпити навичку і зробити її придатною для використання в життєдіяльності у
поєднанні з іншими діями;
2) – забезпечити варіативність застосування сформованої на попередньому етапі
навички в різних умовах;
3) – завершити індивідуалізацію виконання засвоєної вправи;
4) – досягти повної відповідності техніки виконання вправи рівневі розвитку
фізичних якостей учнів.
На цьому етапі концентрують увагу учнів на результативності діяльності.
Для закріплення навички, забезпечення варіативності її виконання
використовують методи:
– стандартно-повторної (інтервальної) та повторно-варіативної вправи;
– змінюють зовнішні умови виконання;
– регулюють фізичний і психічний стан учнів;
– поєднують вивчену на другому етапі вправу з іншими (раніше засвоєними) діями;
– підвищують обсяг та інтенсивність виконуваної роботи.
Вирішенню завдань етапу служить також використання хвилеподібної та
ступінчастої динаміки навантажень, інтервалів відпочинку, ігрового і змагального
методів.
3. Категорія «підхід» розглядається з позиції того, хто навчає, тобто вчителя. Але
особистісно-діяльнісний підхід може розглядатись і з позиції учня, бо специфіка

5. навчальної діяльності полягає в спрямуванні на розвиток і саморозвиток суб`єкта цієї
діяльності.
Особистісний компонент цього підходу передбачає, що в центрі навчання
знаходиться учень як особистість. Виходячи з інтересів учня, рівня його знань і умінь,
вчитель визначає завдання занять та формує, спрямовує та коректує весь освітній
процес розвитку особистості. Тобто всі методичні рішення (підбір матеріалу,
використання прийомів, способів, методів) проходить через призму особистості учня:
його потреб, мотивів, здібностей, активності, інтелекту, індивідуально-психологічних
та функціональних особливостей.
Визначаючи діяльнісний компонент в особистісно-діяльнісному підході до
навчання, треба підкреслити, що обидва його компоненти нерозривно зв`язані,
оскільки особистість виступає суб`єктом діяльності.
Енергетичним джерелом діяльності, її передумовою є потреба. Однією з
основних характеристик діяльності є її предметність.
Діяльність педагога спрямована на передачу соціально-культурного досвіду,
організацію засвоєння учнями навчального матеріалу.
Діяльність учнів спрямована на засвоєння цього досвіду та навчального
матеріалу.
Суттєвою характеристикою діяльності є її мотивованість, яка визначає
початковий момент діяльності. Якщо предмет діяльності ― це те, на що вона
спрямована, то мотив ― це те, задля чого відбувається ця діяльність.
Одночасно для вирішення навчальних завдань треба організувати навчальне
співробітництво ― це гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності учнів і
вчителів, яка базується на взаєморозумінні, проникненні в духовний світ один одного,
колективному аналізі ходу і результатів цієї діяльності.
Навчальне співробітництво у процесі фізичного виховання можна представити у
вигляді розгорнутої сітки взаємодій по чотирьох лініях:
–учитель-учень-учні;
–учень-учень в парах, трійках, малих групах;
–загальногрупова взаємодія учнів класу;
–учитель-учительський колектив.
Динаміку становлення спільної діяльності вчителя та учнів умовно поділяють на
3 фази і 6 форм.
1 фаза – « прилучення до діяльності » – включає 3 форми:
– розподіл дій між учителем і учнем;
–імітуючі дії учнів;
–наслідувальні дії учнів.
2 фаза – « погодження діяльності учнів з учителем ».
– саморегулюючі дії учнів;
–самоорганізуючі дії;
–спонукальні дії учнів.
3 фаза передбачає партнерство в удосконаленні оволодінням діяльністю.