3. Леонід Куценко (1953 – 2006) Літературознавець, док-тор філологічних наук, про-фесор, член Національної спілки письменників Украї-ни, заслужений працівник освіти України. Закінчив філологічний факультет Кіровоградсько-го педагогічного інституту (1978), тепер державний педагогічний університет ім. В.Винниченка, де потім працював до останніх днів свого життя. Леонід Куценко – автор книг “Музей І.Микитенка в Рівному”, “Боян Степової Еллади”, “Благословенні ви, сліди …”, “Літератур-ний словник Кіровоград-щини” , “До джерел історії краю”, “Євген Маланюк. Невичерпальність”, “Час вчитися любити. Біблія на уроках літератури”; ряду біографічних нарисів про Євгена Маланюка, Мико-лу Чирського, Юрія Дара-гана. Сторінка перша
4. Володимир Винниченко (1880 – 1951) Сторінка друга Прозаїк, драматург, публі-цист, громадський діяч. Народився в м. Єлисавет-граді в селянській родині. Навчався в Єлисаветград-ській гімназії, Київському університеті. Друкувався з 1902 р. Учасник україн-ського революційного під-пілля. З 1907 по 1914 в емі-грації. З 1917 – голова Ге-нерального секретаріату Центральної Ради, в 1918-1919 рр. очолював Дирек-торію. З 1919 в еміграції. У 1920 письменник поверта-ється в Україну, але згодом знову емігрує до Німеччи-ни, Франції. Творчий доробок обіймає десятки томів (24 томи). Це оповідання та повісті 1902-1907 рр., романи “Чесність з собою”, “За-повіти батьків”, “Божки”, “Хочу”, “Записки Кирпа-того Мефістофеля” та ін.; майже два десятки п'єс. У перші роки еміграції пише цикл оповідань для дітей ( збірка “Намисто”), з'являється низка рома-нів “Сонячна машина”, “Нова заповідь” , “Покла-ди золота” та інші. Помер і похований у міс-ті Мужен (Франція).
5. (1845 – 1907) Драматург, театральний діяч. Народився в с.Арсенівка Новомиргородського району. Закінчив повітове училище в м.Бобринці. Працював писарчуком, канцеляристом, чиновником у Малій Висці, Бобринці, Єли-саветграді. З 1883 року пов'язав своє жит-тя з організацією українського професій-ного театру. Актор, організатор кількох театральних колективів, театральний кри-тик. Літературну діяльність розпочав у Єлиса-ветграді в середині 70-х років. Автор 18 оригінальних п'єс та кількох п'єс-переро-бок: “Бурлака”, “Розумний і дурень”, “Мар-тин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Бонда-рівна”, “Безталанна”, “Наймичка”, “Сава Чалий”, “Суєта” “Ґандзя” та інших. Сторінка третя
6. (1840 – 1910) (1840 – 1910) Драматург, театральний діяч, компо-зитор. Народився в с. Бежбайраки Но-воукраїнського району. Закінчив Бобри-нецьке повітове училище, був вільним слухачем Київського університету. Пра-цював на канцелярських посадах Боб-ринця та Єлисаветграда. З 1871 на театральній сцені. Актор, режисер, фундатор українського професійного театру, організатор та керівник кількох українських труп. У 1863 році написав першу п'єсу “Дай серцю волю, заведе в неволю”. Згодом з'явилися п'єси “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “Глитай, або ж павук”, “По ревізії”, “Олеся”, “Зерно і полова”, “Су-проти течії” та інші. Сторінка четверта
7. (1897 – 1968) Євген Маланюк (1897 – 1968) Поет, літературознавець, культуролог, історіософ. Народився в місті Но-воархангельську в родині вчителя. Закінчив Єлисаветградське земське реальне училище, Київське військове училище. З 1921 року в еміграції. Закінчив Подєбрадську Господарську Академію. З 1949 проживав у США, працював на інженерній посаді в Нью-Йорку. Автор книг поезій “Стилет і стилос”, “Гербарій”, “Земна Мадонна”, “Перстень Полікрата”, “Серпень”, “Поезії”, “Остання весна” та інших. Сторінка п'ята
8. Юрій Яновський (1902 – 1954) Прозаїк, драматург, кіносценарист. Народився на хуторі Майове, тепер село Нечаївка, Компаніївського ра-йону. Навчався в Київському полі-технічному інституті. Працював на Одеській кіностудії. Був військовим кореспондентом. Друкуватися почав з 1924 року. Твори Яновського виходили у 5-ти томах (1982 – 1983). Серед них ро-мани “Майстер корабля”, “Чотири шаблі”, “Вершники”, “Жива вода”, “Мир”, книги повістей та оповідань “Кров землі”, “Земля батьків”, “Київ-ські оповідання”. Він – автор кількох драматичних творів “Завойовники”, “Потомки”, “Син династії”; кіносце-наріїв “Гамбург”, “Серця двох”, “Фа-та – моргана” та ін. Сторінка шоста
9. Микола Вороний (1871 – 1938) Сторінка сьома Поет, перекладач, театрознавець. Наро-дився на Катеринославщині. Навчався у Віденському та Львівському університе-тах. Був режисером театру “Руська бесі-да”, співпрацював у журналі “Житіє і сло-во”. З 1897 по 1901 рр. – актор у трупі М. Кропивницького. З 1920 в еміграції, а в 1926 повернувся в Україну та включився в активне літера-турне та театральне життя. Репресований у березні 1933. Восени 1937 р. повернувся в Україну та поселив-ся в с. Глиняному, а згодом – в Новоук-раїнці, де й був знову заарештований у квітні 1938 й невдовзі розстріляний (м.Кі-ровоград). Автор поетичних збірок “Ліричні поезії” (1911), “В сяйві мрій” (1913), “Поезії” (1929), “Вибрані твори” (1959), “Твори” (1989); театрознавчих статей і розвідок “Театр і драма” (1989).
11. Олександр Жовна Прозаїк. Народився в м.Но-вомиргород у 1960 році. За-кінчив Київський педагогіч-ний інститут. Вчителював у Новомиргороді. Друкувався в республікан-ській періодиці. Автор книг новел, оповідань та повістей “Партитура на могильному камені” (1991), яка екранізо-вана у 1996 році; “Вдовушка” (1999), “Експеримент” (2003). Олександр Жовна – лауреат багатьох конкурсів, член Спіл-ки письменників України. Сторінка дев'ята
