2. Епоха Відродження кардинально змінює
художню картину світу, активізує інтерес до
особистості. Наслідуючи ідеали античності,
живописці звертаються до міфічних сюжетів
поряд із християнськими. Перехід до олійних
фарб дає змогу досягти нових вершин у техніці
станкового живопису. Ренесанс відкриває
перспективу і світлотінь у малярстві. Епоха
«титанів» подарувала світові загальновизнаних
геніїв: Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті і
Мікеланджело Буонарроті.
3. Леонардо да Вінчі (1452—1519) —
найзагадковіша постать в історії світової
культури. Він втілив ідеал універсальної
людини: митця, вченого, винахідника.
Відкриття майстра в царині живопису —
правила повітряної перспективи. В
одухотворених мадоннах він відтворив
величний образ Матері Божої. Портрет Мони
Лізи (Джоконди) з ледь помітним усміхом ніби
огорнутий легким серпанком - це подарунок
живописцям, - техніка леонардівського
«сфумато».
5. Він також віртуозно грав на лірі. Коли в
суді Мілана розглядалася справа Леонардо, він фігурував там
саме як музикант, а не як художник чи винахідник.
Леонардо першим пояснив, чому небо синє. У книзі «Про
живопис» він писав: «Синява неба відбувається завдяки товщі
освітлених частинок повітря, яка розташована між Землею і
чорнотою, що знаходиться вгорі ».
Леонардо однаковою мірою добре володів правою і лівою
рукою. Кажуть навіть, що він міг одночасно писати різні тексти
різними руками. Однак більшість праць він написав лівою
рукою справа наліво.
Вважається, що да Вінчі був вегетаріанцем. «Якщо людина
прагне до свободи, чому він птахів і звірів тримає в клітинах? ..
людина воістину цар звірів, адже він жорстоко винищує їх. Ще в
ранньому віці я відмовився від м'яса»
6. Леонардо в своїх знаменитих щоденниках писав
справа наліво в дзеркальному відображенні. Багато хто
думає, що таким чином він хотів зробити таємними
свої дослідження. Можливо, так воно і є. За іншою
версією, дзеркальний почерк був його індивідуальною
особливістю (є навіть відомості, що йому було простіше
писати так, ніж нормальним чином); існує навіть
поняття «почерку Леонардо».
У числі захоплень Леонардо були навіть кулінарія та
мистецтво сервіровки. У Мілані протягом 13-ти років
він був розпорядником придворних бенкетів. Він
винайшов кілька кулінарних пристосувань, що
полегшують працю кухарів. Оригінальне блюдо «від
Леонардо» - тонко нарізане тушковане м'ясо, з
укладеними зверху овочами, - користувалося великою
популярністю на придворних бенкетах.
7.
8. «Мона Ліза» — портрет молодої жінки, написаний близько 1503
року. Картина є одним з найвідоміших творів живопису у світі.
Виставлена в Луврі. В жодній іншій картині Леонардо глибина
та імла атмосфери («сфумато») не передані з такою
досконалістю, як у «Мона Лізі». Це повітряна перспектива,
ймовірно, краща за виконанням. «Мона Ліза» отримала
всесвітню славу не тільки завдяки якості роботи Леонардо, яка
вражає і художніх шанувальників, і професіоналів. Картина
вивчалася істориками і копіювалась живописцями, але вона б
не довго залишалася відомою лише для знавців мистецтва, якби
не її виняткова історія. В 1911 році «Мона Ліза»
була викрадена і лише три роки опісля, завдяки випадковим
обставинам, повернена музею. Протягом цього часу «Мона
Ліза» не сходила з обкладинок газет і журналів всього світу.
Тому не дивно, що «Мону Лізу» копіювали частіше за всі інші
картини. Картина стала об'єктом поклоніння як шедевр
світової класики.
9. Особистість, яку зображено на портреті, складно
ідентифікувати. З цього приводу було висловлено багато думок:
дружина флорентійського торговця дель Джокондо, просто
ідеальна жінка, юнак у жіночому одязі, автопортрет. Згідно
з Джорджо Вазарі, автором біографій італійських художників,
Мона Ліза була дружиною флорентійця, Франческо дель
Джокондо, на чий портрет Леонардо витратив чотири роки, все
ж таки залишивши його незавершеним. Висловлюється думка
про якість цієї картини: «Будь-яка людина, що бажає побачити,
як добре мистецтво може імітувати природу, може з легкістю в
цьому переконатися на прикладі голови, так як тут Леонардо
відтворив всі деталі … Очі наповнені блиском і вологою, як у
живих людей … Ніжний рожевий ніс здається справжнім.
Червона барва рота гармонійно збігається з кольорами особи …
Хто б не дивився уважно на її шию, всім здавалося, що у неї
б'ється пульс …» Він також пояснює легку посмішку на
її обличчі: «Леонардо нібито запросив музикантів і клоунів, щоб
розважити смутну від довгого позування даму».
10.
11. Найвище досягнення Леонардо да Вінчі — фреска «Тайна
вечеря» (1495—1497) у трапезній міланського монастиря Санта
Марія делле Граціє. Фігуру Христа у стані повного спокою
художник розмістив у центрі, виділивши її серед інших
(просвітом відкритих дверей). Дванадцять апостолів розбиті на
групи по троє в кожній. Іуда — серед них. Він з острахом
дивиться на вчителя і судорожно стискає в руці мішечок зі
срібляками. Через реакцію апостолів на повідомлення Христа
про зраду Леонардо розкриває характер і темперамент кожного
з них. Вони по-різному проявляють себе в момент душевного
потрясіння. Глибоко психологічні образи узагальнюють вічні
проблеми, з якими стикається людство: відданість і
шляхетність, підступність і користолюбство... Це робить твір
Леонардо сучасним, змушує замислитися. Розпис став віхою не
лише в історії італійського Ренесансу. Він змінив напрям
розвитку європейського живопису загалом завдяки відкриттю
законів прямої перспективи. Доля шедевра Леонардо трагічна:
фреска псується і потребує реставрації.
12.
13. Рафае́ль Са́нті — італійський живописець, графік і
архітектор умбрійської, а потім римської школи. Один
з найяскравіших представників мистецтва епохи
Високого Відродження, або римського класицизму
початку XVI століття. За своє недовге життя він став
одним з найславетніших і багатих художників Італії. У
своїх творах Рафаель втілив уявлення про піднесенні
ідеали ренесансного гуманізму; досяг неперевершеної
майстерності у відтворенні як внутрішньої гармонії
особистості в портретах, так і сенсу життя у складних
філософських композиціях («Афінська школа»).
14.
15. У центрі зображений Платон, який вказує на небо, яке,
як він вважав, визначає все людське життя, і
Аристотель, що простирає руку над землею. Ліворуч,
активно жестикулюючи, щось пояснює учням Сократ з
крутим, упертим чолом; нижче Піфагор пише в книзі.
Геракліт застиг з пером у руці, занурений в свої
роздуми, Діоген лежить в невимушеній позі на
мармурових сходах. Праворуч, нагнувшись до
таблички, пише свої формули Архімед, за ним
розмовляють Страбон і Клавдій Птолемей. В останній
групі Рафаель зобразив давньогрецького живописця
Апєлеса. На фресці можна знайти і портрети
сучасників художника: Платон нагадує Леонардо да
Вінчі, а Геракліт - Мікеланджело, причому вони
написані в манері кожного з цих майстрів.
16. Художник, шукаючи гармонію краси та жіночності,
створив велику кількість мадонн (не менше 15 творів).
Саме вони принесли йому всесвітню славу разом із
фресками у Ватиканському палаці. Від юнацької
ліричної «Мадонни Конестабіле», через неперевершені
за ніжністю образи мадонн, ішов митець до своєї
творчої вершини — «Сікстинської Мадонни». Цей
шедевр Рафаель створив на замовлення церкви
Святого Сікста в місті П’яченца. Вона написана без
ескізу, такою, якою наснилася художнику.
24. Все своє життя Мікеланджело прожив в Італії, у Флоренції та
Римі. Прожив він, до речі, чимало — 89 років. Мікеланджело
працював для дев'яти різних католицьких пап. Обсяг його робіт
у Ватикані був величезний. Він включав все: від оздоблення
декоративних меблів в спальні папи до розпису неймовірної
стелі Сикстинської капели. Спочатку для роботи над
Сикстинською капелою папа Юлій II вибрав Рафаеля. Та слава
Мікеланджело в ті часи невпинно зростала, і з ревнощів або
гордості, Рафаель переконав папу найняти Мікеланджело
замість нього, оскільки надіявся довести, що молодий
Мікеланджело був лише скульптором і не міг виконати таку
надскладну роботу. В кінцевому результаті, очевидно Рафаель
був дуже розчарований. Мікеланджело є автором сотень віршів
та сонетів. Як говорять, талановита людина – талановита в
усьому. До нас дійшло близько 300 написаних ним віршів. Їх
було більше, але майже всі рукописи зі своїми ранніми віршами
він власноручно спалив. Деякі вірші ще при його житті були
покладені на музику.
25. Есть истины в реченьях старины,
И вот одна: кто может, тот не хочет;
Ты внял. Синьор, тому, что ложь стрекочет
, И болтуны тобой награждены;
Я ж - твой слуга: мои труды даны
Тебе, как солнцу луч, - хоть и порочит
Твой гнев все то, что пыл мой сделать прочит,
И все мои страданья не нужны.
Я думал, что возьмет твое величье
Меня к себе не эхом для палат,
А лезвием суда и гирей гнева;
Но есть к земным заслугам безразличье
На небесах, и ждать от них наград –
Что ожидать плодов с сухого древа.
26. Мікеланджело Буонарроті був не лише художником, а й
архітектором, поетом, мислителем. Кожен шедевр
митця — ідеальний за формою та глибокий за змістом
— ніби синтезує всі його таланти.
27. «Створення Адама» - одна з найвидатніших
композицій розпису Сікстинської капели. У
нескінченному просторі летить Бог-Отець, оточений
безкрилими ангелами. Права рука витягнута назустріч
руці Адама і майже торкається її. На зеленій скелі
лежить тіло Адама, яке починає поступово рухатися,
пробуджуватися до життя. Вся композиція
сконцентрована на жесті двох рук. Рука Бога дає
імпульс, а рука Адама приймає його, даючи всьому
тілу життєву енергію. Тим, що їх руки не стикаються,
Мікеланджело наголосив на неможливості з'єднання
божественного і людського. Образ Бога - гігантська
творча енергія. Образ Адама - сила і краса людського
тіла. Перед нами постає не саме створення людини, а
момент, в який вона отримує душу, жагуче шукання
божественного, спрагу пізнання.
29. Сандро Боттічеллі гостро відтворив внутрішній світ своїх
сучасників, світ суперечностей, невдоволення і важких духовних
пошуків. Серед характерних портретів Ботічеллі — портрет
юнака з золотою медаллю в руках, ймовірно, зображення свого
старшого брата Антоніо, ювеліра. Невеликі за розмірами
портрети Боттічеллі відрізняються гостротою характеристик і
намаганням точно відтворити складний внутрішній світ
сучасників. Вже на початку 16 століття слава Боттічеллі серед
сучасників згасла і він не мав популярності, незважаючи на
його великі досягнення і досвід. Це був показник зміни
суспільних настроїв, появи геніїв Леонардо да Вінчі,
Мікеланджело, Рафаеля, творчість яких набула нечуваного
престижу і відсувала в минуле багатьох відомих майстрів 15
століття. Коли королева Ізабелла Кастильська обирала
художника Флоренції для виконання свого замовлення, то
відкинула кандидатуру Боттічеллі, запропоновану їй, як
непрестижну й немодну. Після смерті Боттічеллі його швидко
забули майже на 300 років.
32. Біля острова Кіфера, дочка Урана, з білосніжної
піни морських хвиль. Легкий, пестливий
вітерець приніс її на острів Кіпр. Там вийшла
вона з морських хвиль богинею любові.
Богиня пливе до берега у мушлі, яку підганяє
вітер. У лівій частині картини Зефір (західний
вітер) в обіймах своєї дружини Хлориди
(римський аналог - Флора), створює вітер,
наповнений квітами. На березі богиню зустрічає
одна з грацій.
34. На картині зображена галявина в апельсиновому саду. Вся вона
всіяна квітами. Ботаніки нарахували більше 500 квітів, що
відносяться до більш ніж 170 видів. Причому відтворені вони з
фотографічною точністю, як наприклад, німецький ірис в
правому нижньому кутку. Незважаючи на назву «Весна», серед
них багато тих, що цвітуть влітку, і навіть взимку. Бог західного
вітру Зефір, поруч з яким дерева без плодів, переслідує
Хлориду, зображену в момент перетворення на Флору – на її
обличчі вже з’являються квіти; і сама богиня квітів Флора,
щедрою рукою розкидає троянди. На самоті - Венера, богиня
садів і любові. Її верховенство художник підкреслює не тільки
центральним розташуванням, а й двома ореолами з листя
мирта (атрибута Венери) і просвітів між кущем мирта і
апельсиновими деревами. Останню групу утворює Меркурій з
його атрибутами: шоломом, крилатими сандалями і кадуцеєм.
Боттічеллі зробив його охоронцем саду, забезпечивши мечем. Всі
персонажі майже не торкаються землі, вони як би парять над
нею.
36. Тіціан — великий живописець епохи Відродження. Тіціана
ставлять поряд з такими живописцями, як Мікеланджело і
Леонардо да Вінчі. Біографія цього художника була дуже
багатою — ще за свого життя він удостоївся звання Короля
живописців і живописця королів. Крім того, що Тіціан був
неповторним художником, до його заслуг відносять відкриття
деяких прийомів живопису, якими користуються дотепер
художники всього світу — це різні нюанси фарби .
Його живопис копіювався безліч разів, але нікому так і не
вдалося повторити багатство і колорит його фарб. Тіціан
вважався кращим портретистом свого часу. Вважалося, що бути
відображеним на полотні Тіціана, значить знайти вічне
безсмертя. За своє життя він написав близько 130 полотен;
фрески, малюнки, гравюри на дереві. В основному великий
художник писав на міфологічні теми, портрети, пейзажі. Якщо
розставити всю його живопис у порядку появи, то можна
простежити весь шлях усвідомлення художником цього світу.
