The scientific heritage № 70 (70) (2021) vol 4

1. VOL 4, No 70 (70) (2021)
The scientific heritage
(Budapest, Hungary)
The journal is registered and published in Hungary.
The journal publishes scientific studies, reports and reports about achievements in different scientific fields.
Journal is published in English, Hungarian, Polish, Russian, Ukrainian, German and French.
Articles are accepted each month.
Frequency: 24 issues per year.
Format - A4
ISSN 9215 — 0365
All articles are reviewed
Free access to the electronic version of journal
Edition of journal does not carry responsibility for the materials published in a journal.
Sending the article to the editorial the author confirms it’s uniqueness and takes full responsibility for possible
consequences for breaking copyright laws
Chief editor: Biro Krisztian
Managing editor: Khavash Bernat
• Gridchina Olga - Ph.D., Head of the Department of Industrial Management and Logistics (Moscow, Russian
Federation)
• Singula Aleksandra - Professor, Department of Organization and Management at the University of Zagreb
(Zagreb, Croatia)
• Bogdanov Dmitrij - Ph.D., candidate of pedagogical sciences, managing the laboratory (Kiev, Ukraine)
• Chukurov Valeriy - Doctor of Biological Sciences, Head of the Department of Biochemistry of the Faculty of
Physics, Mathematics and Natural Sciences (Minsk, Republic of Belarus)
• Torok Dezso - Doctor of Chemistry, professor, Head of the Department of Organic Chemistry (Budapest,
Hungary)
• Filipiak Pawel - doctor of political sciences, pro-rector on a management by a property complex and to the
public relations (Gdansk, Poland)
• Flater Karl - Doctor of legal sciences, managing the department of theory and history of the state and legal
(Koln, Germany)
• Yakushev Vasiliy - Candidate of engineering sciences, associate professor of department of higher mathe-
matics (Moscow, Russian Federation)
• Bence Orban - Doctor of sociological sciences, professor of department of philosophy of religion and reli-
gious studies (Miskolc, Hungary)
• Feld Ella - Doctor of historical sciences, managing the department of historical informatics, scientific leader
of Center of economic history historical faculty (Dresden, Germany)
• Owczarek Zbigniew - Doctor of philological sciences (Warsaw, Poland)
• Shashkov Oleg - Сandidate of economic sciences, associate professor of department (St. Petersburg, Russian
Federation)
• Gál Jenő - MD, assistant professor of history of medicine and the social sciences and humanities (Budapest,
Hungary)
• Borbély Kinga - Ph.D, Professor, Department of Philosophy and History (Kosice, Slovakia)
• Eberhardt Mona - Doctor of Psychology, Professor, Chair of General Psychology and Pedagogy (Munich,
Germany)
• Kramarchuk Vyacheslav - Doctor of Pharmacy, Department of Clinical Pharmacy and Clinical Pharmacol-
ogy (Vinnytsia, Ukraine)
«The scientific heritage»
Editorial board address: Budapest, Kossuth Lajos utca 84,1204
E-mail: public@tsh-journal.com
Web: www.tsh-journal.com

2. CONTENT
ECONOMIC SCIENCES
Petlenko Yu., Pohribna N.
GREEN BONDS TO FINANCE THE DECARBONIZATION
PROJECTS ....................................................................3
Mishchenko V., Avershyn S.
DEVELOPMENT OF PUBLIC-PRIVATE PARTNERSHIP IN
REGIONAL CLUSTERS...................................................6
Adilov B., Muratov J.
DEVELOPMENT OF THE QUALITY OF HUMAN
RESOURCES AND ITS INFLUENCE OF THE HUMAN
RESOURCES OF THE ENTERPRISE ..............................10
HISTORICAL AND ARCHEOLOGICAL SCIENCES
Mukhametkhanova A.
INDIAN WOMEN'S MOVEMENT IN THE FIRST
DECADES AFTER INDEPENDENCE PERIOD.................13
Novikova A.
ALTAI-HIMALAYA: TO THE ISSUE OF HISTORICAL AND
MODERN RELATIONS ................................................16
Likharev D., Osipova O.
YUGOSLAVIA BETWEEN THE USSR AND THE USA IN
1946-1953. ................................................................23
JURIDICAL SCIENCES
Zernov A., Voskresenskaya E., Indyk K.
COMPARATIVE STUDIES: VARIETIES AND ROLE IN
LEGAL SCIENCES ........................................................33
Kostanyan G., Kazanchian L.
THE NOTION OF LEGITIMATE DEFENSE AND ITS PLACE
IN THE LEGAL SYSTEM...............................................36
Postolov Т.
DETERMINATION OF THE MAIN AREAS OF RESEARCH
ISSUES OF INTERACTION OF THE PRE-TRIAL
INVESTIGATION AND OPERATIONAL CYBERPOLICE
UNITS DURING ANTI-CRIME INTELLECTUAL PROPERTY
..................................................................................39
Bondarchuk R.
DISCIPLINARY RESPONSIBILITY OF A JUDGE AND
LEGAL NATURE OF THE PROCEDURE FOR ITS
APPLICATION.............................................................43
Onufriev V.
JURISES AS SUBJECTS OF DECLARING UNDER ANTI-
CORRUPTION LEGISLATION.......................................47
POLITICAL SCIENCES
Polomarchuk B.
THE PROBLEM OF ENSURING INFORMATION
SECURITY IN THE REPUBLIC OF KAZAKHSTAN...........52
Kaliev I.
FEATURES OF THE ELECTORAL SPACE AND BEHAVIOR
IN KAZAKHSTAN ........................................................55
Poluboyarinov A., Mironyuk M.
REVOLUTIONS IN MILITARY AFFAIR AND THEIR
INFLUENCE ON WORLD POLITICS..............................61

3. The scientific heritage No 70 (2021) 3
ECONOMIC SCIENCES
GREEN BONDS TO FINANCE THE DECARBONIZATION PROJECTS
Petlenko Yu.
PhD in Economics, Associate Professor,
Associate Professor of the Department of Finance,
Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ukraine
Pohribna N.
PhD in Economics, Associate Professor,
Associate Professor of the Department of Finance,
Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ukraine
DOI: 10.24412/9215-0365-2021-70-4-3-6
Abstract
The paper follows an examination of the green bonds issue in the world practice and in Ukraine under an
increasingly favourable and supportive conditions. The complex financial and environmental issue is discussed
within the logical path - discussing the context of green bonds (definition, environment, involved parties, and the
legal support), the principles, types and features of green as the green investment process interacts with the in-
volved parties. The overview of the green bonds issue includes the conditions, implementation, and measures
within the defined areas, which results in defining the key points under the context and the possibilities of imple-
mentation of decarbonisation projects.
Keywords: green bonds, financing, decarbonisation, environmental friendly projects, green investment, al-
ternative energy.
Introduction. The experience of the world coun-
tries in the organization and development of the green
bond market proves that their effective application is
possible in the development and implementation of a
coherent integrated policy, which will be harmonized
with international law and which takes into account
leading world practices and national conditions, oppor-
tunities, needs and priorities. In most countries, this re-
quired the development of appropriate national guide-
lines, the definition of incentive policies and the estab-
lishment of new international investment standards [7].
Organization and development of the green bond
market is a cross-sectoral task, covering not only the
stock market, securities and finance, but also energy,
industry, transport, water and housing, agro-industrial
complex and land use, conservation and reproduction
of ecosystems, decarbonisation projects.
Politically and economically sound decisions on
the introduction and development of the green bond
market must be made for many sectors of the economy
and must be agreed with the major market players.
Therefore, in world practice, governments adopt appro-
priate action plans, which they use as a guide in devel-
oping their own strategies for organizing the relevant
market and attracting green funding to various sectors
of the economy.
Problem statement. According to the 4th Inves-
tors Forum “4th Renpower Ukraine Investors Forum
2021” with the support of the State Agency for Energy
Efficiency, decarbonisation of the economy is one of
the priorities on the path to sustainable development.
Ukraine follows global trends, prioritizing low-carbon
development and preparing for the challenges of the EU
Green Deal, where the main instruments for this are
cross-sectoral development of energy efficiency and
the development of “green” energy.
According to the International Finance Corpora-
tion, the potential of the Ukrainian market for energy
efficiency and “clean” energy by 2030 is 73 billion US
dollars, 36 billion of which can be raised via the issu-
ance of green bonds. Ukraine has great opportunity in
the near future to develop green bonds for the imple-
mentation of national projects in the field of alternative
energy, energy efficiency and other environmental pro-
jects with the help of international funding [1].
Therefore, the “green” transition necessitates the
development and launch of tools to finance “green”
projects.
Analysis of recent research and publications. In
Ukraine there is a scientific discourse and practical
search for the issues in the green bonds establishment
in the direction of developing the institutional frame-
works [2, 3, 8]. The following researchers raise the is-
sue of green bonds, green investments and green bank-
ing: A. Frolov [5], M. Hrytsyshyna, K. Markevych, Yu.
Pidvysotsky, O. Veklych. At the state level the key role
in this process belongs to the State Agency for Energy
Efficiency. However, there is a growing need to cover
the possibilities of green bonds financing of the decar-
bonisation projects.
In Ukraine the legislature provides for two types
of green bonds: those issued by the corporate sector –
the green corporate bonds, and those issued by the local
authorities, municipalities – the green bonds of local
loans. The relevant procedures for issuing and circulat-
ing of these two types of green bonds is covered in such
legal regulations as the Law “On Capital Markets and
Organized Commodity Markets”, “Regulations on the
Procedure for Issuing Bonds of Enterprises and Their
Circulation”, “Regulations on Disclosure of Infor-
mation by Securities Issuers”, “Regulations on the Pro-
cedure for Issuance of Bonds of Domestic Local Loans

4. 4 The scientific heritage No 70 (2021)
and Their Circulation”, “Regulations on Disclosure by
Securities Issuers”.
According to the legislation of Ukraine, green
bonds are bonds whose prospectus (the decision on the
issue, and for government bonds of Ukraine - the terms
of placement) which provides (secures) the use of bor-
rowed funds exclusively to finance the environmental
project or a separate stage. At the same time, the envi-
ronmental project is a project in the field of alternative
energy, energy efficiency, minimization of waste gen-
eration, utilization and processing, introduction of en-
vironmentally friendly transport, organic farming, con-
servation of flora and fauna, water and land resources,
adaptation to climate change, and another project,
aimed at protecting the environment, implementing en-
vironmental standards, reducing emissions into the en-
vironment [8].
The development of the green bond market in
Ukraine is realigned with The European Green Deal,
the goals set by the European Commission in the Euro-
pean Commission Action Plan: Financing Sustainable
Growth and are as follows:
- Reorienting capital flows to sustainable invest-
ment to achieve sustainable and inclusive growth.
- Management of financial risks arising from cli-
mate change, resource depletion, environmental degra-
dation and social problems.
- Promoting transparency in finance and the econ-
omy as a whole with a focus on long-term gains [9].
There are six environmental objectives provided
in the European Union Regulation on the establishment
of a framework to facilitate sustainable investment [9].
These are the following: 1) mitigation of climate
change; 2) adaptation to climate change; 3) sustainable
use and protection of water and marine resources; 4)
transition to a circular (closed cycle) economy; 5) pre-
vention and control of pollution; 6) protection and res-
toration of biodiversity and ecosystems.
The key features of green bonds are the elements
of the green bond model defined by the European Un-
ion Standard for Green Bonds (EU GBS) [4] and the
Green Capital Markets Principles of the International
Capital Markets Association (GBP) [6]. Accordingly,
the European green bond standard (EUGBS) is a gold
standard on the ways companies and public authorities
can use green bonds to raise funds on capital markets to
finance huge projects, while meeting tough sustainabil-
ity requirements and protecting investors [4]. Its adop-
tion guarantees that both issuers and investors are fund-
ing legitimate green projects avoiding greenwashing.
The four main requirements under the green bond
standard include:
1. Taxonomy-alignment,
2. Transparency,
3. External review,
4. Supervision by the European Securities Mar-
kets Authority (ESMA) of reviewers [4].
The International Capital Market Association
(ICMA) approved the Regulations - Green Bond Prin-
ciples (GBP), concerning:
- the selection of a project(s) to be fully or partially
financed and/or refinanced by borrowed funds from the
placement of green bonds,
- the targeted use of funds raised from the place-
ment of green bonds,
- reporting on the impact,
- external independent control (verification) [6].
Currently the world experience includes four types
of green bonds: Standard Green Use of Proceeds Bond,
Green Revenue Bond, Green Project Bond, Green Se-
curitized Bond, the definition of which is provided in
the Figure 1.
Fig. 1. Current types of green bonds
Source: developed by the authors using [6].
Gree
n bonds
types
Standard Green Use of Proceeds Bond:
a standard recourse-to-the-issuer debt
obligation aligned with the GBP
Green Revenue Bond: a non-recourse-
to-the-issuer debt obligation aligned
with the GBP in which the credit expo-
sure in the bond is to the pledged cash
flows of the revenue streams, fees,
taxes etc., and whose use of proceeds
go to related or unrelated Green Pro-
ject(s)
Green Project Bond: a project bond for a
single or multiple Green Project(s) for which
the investor has direct exposure to the risk of
the project(s) with or without potential re-
course to the issuer, and that is aligned with
the GBP
Green Securitized Bond: a bond collateral-
ized by one or more specific Green Pro-
ject(s), including but not limited to covered
bonds, ABS, MBS, and other structures; and
aligned with the GBP. The first source of re-
payment is generally the cash flows of the
assets

5. The scientific heritage No 70 (2021) 5
To achieve the goal of introducing the green bonds
in Ukraine, it is necessary to ensure the implementation
of comprehensive measures in the following areas: cre-
ation of legal preconditions for the introduction of the
green bond market; ensuring the attraction of “green”
funding; promoting the development of the green bond
market. The relevant preconditions, elements and steps
are described in the Table 1.
Table 1.
The comprehensive measures to introduce the green bonds
Areas Measures
Creating legal pre-
conditions for the
introduction of the
green bond market
1.1. developing a national guide to green bonds in line with international principles;
1.2. establishment of taxonomy, including metrics of environmental projects in accord-
ance with international criteria and standards;
1.3. introduction of national norms and rules on disclosure of information by issuers of
green bonds, reporting standards;
1.4. establishment of the accreditation regime for external verifiers and evaluators of
green bonds;
1.5. introduction in national legislation of incentives for the development of the green
bond market and the development of appropriate government target programs;
1.6. preparation of securitization legislation and secured bonds, which takes into account
the specifics of green bonds.
Ensuring the attrac-
tion of “green” fi-
nancing
2.1. raising awareness of stakeholders on the introduction of the green bond market in
Ukraine, attracting key players to the market;
2.2. support for the preparation and implementation of pilot projects for the issuance of
green bonds by various categories of issuers with the involvement of EU assistance pro-
grams, foreign governments, international organizations and donor institutions;
2.3. promoting the creation of domestic investment demand for investment in green
bonds by various categories of potential investors, in particular, attracting local people
and local institutional investors;
2.4. promoting the promotion of national issuers of green bonds to foreign capital mar-
kets;
2.5. involvement of international development banks in cooperation in improving the
credit quality of green bonds of Ukrainian issuers and investing in green bonds of
Ukraine;
2.6. conducting road presentations of issues (road shows) on foreign capital markets in
order to support the attraction of international investors to invest in Ukrainian issues of
sovereign and municipal green bonds.
Promoting the de-
velopment of the
green bond market
3.1. removing barriers to the development and functioning of the secondary bond market,
in particular, to increase the liquidity of green bonds in the stock market;
3.2. introduction of a system for the selection of environmental projects, including pro-
jects of national importance, under which sovereign green bond issues can be issued;
3.3. creation of a register of projects of national importance under which sovereign green
bond issues can be issued;
3.4. introduction of a system of verification of environmental projects in accordance with
international practices;
3.5. establishing cooperation with international financial organizations, foreign invest-
ment companies and donor funds on attracting “green” financing;
3.6. organizing and conducting training programs for green bond market participants and
potential players.
Source: developed by the authors using [3].
Putting the principles of environmental responsi-
bility in the first place attracts investors who would like
to finance decarbonisation projects, and here green
bonds have created a new way to attract investors to
green assets with the necessary advantages of being en-
vironmentally friendly and supporting the sustainabil-
ity.
Conclusions and discussion.
The world practice has accumulated experience in
application of green bonds for the need of society and
environment, with the aim of decarbonisation via the
relevant projects. These practices include principles,
standards and rules of green bonds issuance and place-
ment, which are developed by international organiza-
tions and authorities. Positive experience of implemen-
tation of green bonds in Ukraine can produce additional
confidence of investors, guaranteeing the environmen-
tal purpose of attracting investment in environmental
projects. Ukraine can both create a market for new in-
struments, implement the European standards, promote
the environmental protection, accumulate and direct fi-
nancial flows to the development and financing of do-
mestic decarbonisation projects. The investments in en-
vironmental and social facilities need long-term orien-
tation.
Therefore, the most cutting edge issues in the
green bonds establishment cover the questions on the

6. 6 The scientific heritage No 70 (2021)
development by the issuer of its policy on green bonds,
selection of projects that can be fully or partially fi-
nanced and/or refinanced by funds raised from the
placement of green bonds, the use of such funds, report-
ing of the issuer’s environmental impact, organization
of external independent control (verification), environ-
mental and social risk management, as well as other is-
sues related to green bonds.
References
1. Decarbonization of the economy is one of the
priorities on the path to sustainable development //
State Agency for Energy Efficiency and Energy Saving
of Ukraine. https://www.kmu.gov.ua/news/dekarbon-
izaciya-ekonomiki-odin-iz-prioritetiv-na-shlyahu-do-
stalogo-rozvitku
2. Decision of the NSSMC “On approval of Rec-
ommendations on the implementation or financing of
environmental projects through the issuance of green
bonds” from July 7, 2021 07493.
https://www.nssmc.gov.ua/document/?id=12423398.
3. Draft order of the Cabinet of Ministers "On ap-
proval of the Concept of introduction and development
of the green bond market in Ukraine"
https://saee.gov.ua/sites/de-
fault/files/blocks/Kontseptsiya%2016.04.pdf
4. European green bond standard // European
Comission. 2018. https://ec.europa.eu/info/business-
economy-euro/banking-and-finance/sustainable-fi-
nance/european-green-bond-standard_en
5. Frolov A.Y. (2019). World experience of the
green bond market introduction and the opportunities
of its implementation in Ukraine. Scientific Papers of
the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of
Ukraine, (5), 84-92. https://doi.org/10.32886/in-
stzak.2019.05.09
6. Green Bond Principles 2021. International
Capital market Association. https://www.icma-
group.org/assets/documents/Sustainable-finance/2021-
updates/Green-Bond-Principles-June-2021-
140621.pdf
7. Klimenko O.N., Mala S.I. “Green” bonds as a
promising tool for attracting investments in environ-
mental projects in Ukraine // Economic Bulletin of the
University. Collection of scientific works of scientists
and graduate students. 2020. No. 45. https://cyber-
leninka.ru/article/n/zelenye-obligatsii-kak-perspek-
tivnyy-instrument-privlecheniya-investitsiy-v-
ekologicheskie-proekty-v-ukraine (date accessed:
15.07.2021).
8. Law of Ukraine “On Capital Markets and Or-
ganized Commodity Markets” as amended by the Law
of Ukraine “On Amendments to Certain Legislative
Acts of Ukraine Concerning Simplification of Attract-
ing Investments and Introduction of New Financial In-
struments” №738-IX of June 19, 2020. https://za-
kon.rada.gov.ua/laws/show/738-20#Text
9. Regulation (EU) 2020/852 of the European
Parliament and of the Council of 18 June 2020 on the
establishment of a framework to facilitate sustainable
investment, and amending Regulation (EU) 2019/2088
https://eur-lex.europa.eu/legal-con-
tent/EN/TXT/?uri=CELEX%3A32020R0852
РОЗВИТОК ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В РЕГІОНАЛЬНИХ КЛАСТЕРАХ
Міщенко В.А.
доктор економічних наук,
професор кафедри міжнародного бізнесу та фінансів
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут»
Авершин С.В.
Заступник голови правління АТ «ФЕД».
DEVELOPMENT OF PUBLIC-PRIVATE PARTNERSHIP IN REGIONAL CLUSTERS
Mishchenko V.
Doctor of Economic Sciences,
Professor of International Business and Finance
National Technical University «Kharkiv Polytechnic Institute»
Avershyn S.
Joint Stock Company "FED".
DOI: 10.24412/9215-0365-2021-70-4-6-10
Анотація
В статті розглянуто актуальність і значення державно-приватного партнерства. Описані форми його
формування й реалізації. Висвітлені проблеми розвитку змішаного партнерства. Представлені основні на-
прями взаємодії влади та бізнес-формувань на регіональному рівні. Віддзеркалені особливості й проблеми
кластерного регіонального державно-приватного партнерства. Описано значення технологічних платформ
в розвитку кластерів і регіонів. Приведено приклад функціонування інноваційного кластеру «Мехатро-
ніка» та його можливі напрямки майбутнього розвитку.

7. The scientific heritage No 70 (2021) 7
Abstract
The article considers the relevance and importance of public-private partnership. Forms of its formation and
realization are described. Problems of development of mixed partnership are covered. The main directions of
interaction between the government and business formations at the regional level are presented. Features and
problems of cluster regional public-private partnership are reflected. The importance of technological platforms in
the development of clusters and regions is described. An example of the functioning of the innovation cluster
"Mechatronics" and its possible directions for future development is given.
Ключові слова: державно-приватне партнерство, регіон, кластер, компанія, бізнес, проект, влада, за-
конодавство, стратегія, договір, технологічна платформа.
Keywords: public-private partnership, region, cluster, company, business, project, government, legislation,
strategy, agreement, technology platform.
Питання залучення приватного капіталу до уп-
равління державною власністю завжди перебували
в полі особливої уваги органів влади різного рівня.
Сталий інтерес до участі у державних програмах
постійно проявляє і бізнес. У взаємодії бізнесу та
органів державної влади найбільш ефективною є
модель бізнес-об'єднання [1]. Актуальність засто-
сування державно-приватного партнерства у здійс-
ненні різнопланових проектів визначається потре-
бами розвитку самого бізнесу й одночасного ство-
рення необхідної інфраструктури для таких
партнерів. На практиці можлива участь держави в
регіональному розвитку має декілька напрямків, зо-
крема, законодавчий, організаційний, регулятор-
ний, інвестиційний та інфраструктурний. За да-
ними Всесвітнього банку збільшення капітальних
вкладень у інфраструктуру на 10% забезпечує 1%
зростання економіки [2]. На протязі довгого часу в
Україні має місце скорочення бюджетних витрат
взагалі, в тому числі, в інфраструктурні проекти.
Пріоритет при бюджетному плануванні віддається
поточним соціальним зобов’язанням публічно-пра-
вових утворень.
Згідно з Законом України «Про державно-при-
ватне партнерство» [3] передбачається здійснення
ДПП у таких формах: 1) договори про концесію, 2)
спільна діяльність, 3) розподіл продукції, 4) інші
договори, що відповідають окремим вимогам зако-
нів держави. Взагалі можна зазначити, що в націо-
нальній практиці використовується поки що лише
договірна система державно - приватного партнер-
ства. За інформацією Світового банку можна конс-
татувати, що в нашій країні активно розвинуті такі
чотири форми ДПП: 1) договори підряду (на управ-
ління або оренду об’єктом); 2) концесії (обслуго-
вування, експлуатація та передача об’єкта; обслуго-
вування, оренда та передача об’єкта; будівництво,
експлуатація та передача об’єкта); 3) проекти «зе-
леного поля», тобто нові проекти або проекти «з
нуля (будівництво, оренда та передача об’єкта;
будівництво, експлуатація та передача об’єкта;
будівництво, володіння та експлуатація об’єкта); 4)
проекти «продажу активів» (повна або часткова
приватизація) [4].
Розвиток державно-приватного партнерства
(ДПП) в Україні стримується в значній мірі відсут-
ністю міжгалузевої координації. Відсутня державна
стратегія розвитку такого партнерства, яка змогла
би стати інструментом для його формування. Немає
також документальної бази для системного фіксу-
вання різних видів ДПП та їх відмінностей від ін-
ших форм взаємодії держави й бізнесу з виділенням
пріоритетних галузей і напрямів розвитку.
Різноманітність видів, форм і сфер викорис-
тання ДПП в світовій практиці дають можливість
розглядати його в якості універсального механізму
вирішення поточних і стратегічних завдань у широ-
кому діапазоні сфер діяльності – від реалізації соці-
альних та інфраструктурних проектів загальнодер-
жавного значення до розробки і впровадження
інноваційних технологій та інжинірингових проек-
тів. При формуванні партнерства органи влади, як
правило, виступають державними замовниками
проектів і забезпечують свою долю фінансування.
ДПП стосується далеко не тільки інфраструк-
турних проектів. Актуальною є проблеми індустрі-
алізації країни, де участь влади в нинішніх умовах
практично зведена до мінімуму. Державно-прива-
тне партнерство має в цьому плані значні перспек-
тиви у напрямку реінжинірингу промислових підп-
риємств.
В ДПП можна виділити дві схеми взаємовідно-
син. Перша схема віддзеркалює структурну адапта-
цію наявного інституційного середовища до мінли-
вих цілей, пріоритетів та умов економічної діяльно-
сті держави. Друга схема включає формування
нових інститутів ринкової економіки і визначення
місця держави в цьому процесі. Вона реалізується у
колишніх соціалістичних країнах, на пострадянсь-
кому просторі.
У науково-технологічній та інноваційній сфе-
рах найчастіше зустрічаються такі форми ДПП, як
співфінансування науково-дослідних проектів на
різних стадіях життєвого циклу інноваційного то-
вару. Принциповим моментом у ДПП є розподіл
зон відповідальності держави і приватного бізнесу,
а також наявність механізмів моніторингу цього
процесу з метою уникнення істотного ризику учас-
ників партнерства.
Найвідомішою формою кооперації є організа-
ція ДПП, де приватний консорціум через контракт
з владою бере зобов'язання на розробку, фінансу-
вання, створення і управлінню окремим активом з
метою виробництва певних суспільно необхідних
благ. Влада, в свою чергу, гарантує на протязі пев-
ного часового періоду підтримку умов щодо реалі-
зації відповідних послуг (продуктів) і виплачує ви-
значену контрактом винагороду. Перевагою такого
«розподілу праці» для влади є відсутність необхід-
ності виділення значних бюджетних коштів на про-
тязі терміну створення активу. Приватний інвестор

8. 8 The scientific heritage No 70 (2021)
зобов'язується на довгострокове управління створе-
ним активом, звільнюючи державу від витрат на
його утримання.
У загальному вигляді можна виділити два ос-
новних способи організації партнерства. Перший
полягає в тому, що державний сектор і приватні
партнери приєднуються до уже існуючої компанії
або спільно створюють змішану компанію. Голов-
ною характеристикою такого способу є об'єднання
державних і приватних фінансів з переважною час-
ткою влади. Це обумовлює домінуючий вплив дер-
жави у прийнятті рішень. Наприклад, у французь-
кому законодавстві прямо наголошується на те, що
держсектор повинен володіти більшою частиною
активів. Другий спосіб – укладання договору (кон-
тракту) між представниками влади та приватного
бізнесу(наприклад, Договір про співпрацю, Договір
про управління компанією, Договір про реалізацію,
Лізинговий договір, Договір про концесію). Сього-
дні однією з головних тенденцій сучасного світо-
вого розвитку є активізація залучення приватного
капіталу в державні різнопланові економічні в різ-
них формах – від контрактів на управління діючими
інфраструктурними об'єктами до здійснення прива-
тними компаніями повного циклу створення й екс-
плуатації нових, в тому числі інноваційних, об'єк-
тів.
Враховуючи умови договорів, можна виокре-
мити два види проектів ДПП. В першому випадку
приватний партнер, взявши на себе бізнес-ризики,
надалі отримує прибуток від експлуатації об'єкту. В
другому випадку держава сплачує заздалегідь фік-
совану та обумовлену суму за існування і працезда-
тність об'єкту. При цьому держава бере на себе всі
ризики щодо його використання, а приватний парт-
нер від цих ризиків звільняється [ 5, с. 24-26].
Сучасна практика партнерства в більшій мірі
позиціонує себе як партнерство з метою модерніза-
ції у системі регулювання регіональних міжкласте-
рних зв'язків під час розробки та реалізації страте-
гій регіонального розвитку. Виокремлюються на-
ступні основні напрями взаємодії влади й бізнес-
структур на регіональному рівні, які заслуговують
на увагу (рис.1).
Рис. 1. Основні напрями взаємодії влади та бізнес-формувань [ 6 ].
Значна частина теоретико-методологічних
проблем ДПП на регіональному рівні вирішені в об-
меженій формі, хоча саме на цьому рівні управ-
ління й господарювання вони носять найбільш різ-
номанітний і конкретний характер. Задачі й форми
взаємодії влади й бізнесу недостатньо інтегровані у
довгострокові регіональні стратегії розвитку. Це лі-
мітує можливості регіональних кластерів здійсню-
вати свою активну роль у вирішенні задач модерні-
зації економіки. Ефективна взаємодія можлива
лише на основі чіткого розмежування зобов'язань і
відповідальності сторін в рамках сформованих угод
про партнерство.
На регіональному рівні функції і організації
ДПП доцільно надати кластерному об’єднанню. За-
лежно від обсягу наданих державою повноважень
можна виокремити два типи органів управління
ДПП: у складі державної влади при уряді або міні-
стерствах і автономні від держави. У багатьох краї-
нах Національний орган ДПП знаходиться при

9. The scientific heritage No 70 (2021) 9
уряді або у складі міністерства. Залежно від повно-
важень, якими його наділяє уряд, він може займа-
тися проектами в усіх галузях економіки або спеці-
алізуватися лише на одній галузі, наприклад, на
впровадженні
Таким чином, світова практика накопичила ба-
гатий арсенал різноманітних механізмів ефективної
взаємодії бізнесу і влади. Нашій країні доведеться
пройти ще певний шлях в напрямку створення реа-
льного інституту державно-приватного партнерс-
тва. Стаття 4 Закону «Про державно-приватне пар-
тнерство» [3] визначає сфери його застосування, до
яких входить і машинобудування. Однак, даний пе-
релік видається не повним і ще по своїй суті не від-
повідає світовій практиці. В ньому відсутні контра-
кти на управління та утримання; контракти на екс-
плуатацію та утримання; контракти на
проектування, будівництво, фінансування та екс-
плуатацію, включаючи концесії.
Як представляється, для подальшого розвитку
ДПП у виробничій та інноваційній сферах необхі-
дно, перш за все, розширення напрямків його засто-
сування через вдосконалення діючих договорів на
основі розвитку інноваційних та інжинірингових
послуг, розширення концесійних моделей, а також
впровадження нового типу контрактів на надання
послуг інноваційно-промислового характеру. Таке
завдання є сьогодні основною частиною інновацій-
ної регіональної політики.
Новим форматом державно-приватного парт-
нерства на регіональному рівні розглядаються тех-
нологічні платформи (ТП). Як і кластери, вони ін-
тегрують інтереси держави, бізнесу й науки через
єдину стратегію інноваційного розвитку. Такі плат-
форми створюються на принципах науково-вироб-
ничої кооперації з використанням механізмів фор-
мування партнерства і є найбільш ефективним ін-
струментарієм активізації інноваційної діяльності й
розвитку кластерної та міжгалузевої взаємодії.
Вони є майданчиком для формування стратегії роз-
витку науково-технічних напрямів.
ТП орієнтуються на технологічну модерніза-
цію виробництва й підвищення конкурентоспромо-
жності окремих галузей, зниження ресурсоємності
сировинних секторів і вирішення пріоритетних со-
ціальних проблем. Більшість наукових і практич-
них підходів визначають ТП в якості механізму
державно-приватного партнерства, орієнтованого
на концентрацію ресурсів і створення умов ефекти-
вної взаємодії бізнесу і влади, що створює тим са-
мим умови для прискорення процесів наукових до-
сліджень і розробок на важливих для розвитку еко-
номіки напрямках, формування відповідей на
технологічні виклики, розвиток міжгалузевої і між-
кластерної кооперації. В поєднанні з іншими ін-
струментами інноваційної політики ТП повинні
стати важливим інструментом для формування
стратегії інноваційно- промислового розвитку. Те-
хнологічні платформи зможуть забезпечити єдність
та стратегічну спрямованість підходів до тотальної
адаптації технологічної бази промислових підпри-
ємств у відповідність сучасним вимогам до конку-
рентоспроможного технічного рівня та якості виро-
бництва. Єдність технологічної бази зможе забезпе-
чити організаційні та техніко–технологічні переду-
мови для розвитку міжгалузевої та міжкластерної
кооперації з метою створення у регіонах замкну-
того циклу виробництва.
З урахуванням вище викладеного приведемо
приклад функціонування на протязі більше 3-х ро-
ків інноваційного кластеру «Мехатроніка». За цей
період він розширився й продовжує розширюва-
тися за рахунок включення в його склад нових під-
приємств. Появилися нові проектні напрямки, які
відносяться до розробки й виготовлення агрегатів
для систем управління літаками й авіаційними дви-
гунами, а також систем безпеки рухомого складу
залізничного транспорту.
Основними факторами необхідності розши-
рення регіонального державно-приватного підпри-
ємства з назвою авіаагрегатобудівної компанії є: 1)
Підвищення конкурентоспроможності виготовляє-
мої й новоствореної продукції в галузі й промисло-
вості на національному й міжнародному рівнях. 2)
Підвищення ефективності державних підприємств.
2) Можливість залучення приватних інвестицій
державними підприємствами на поповнення основ-
них та оборотних фондів і інші різні потреби. 3) ви-
користання доступних шляхів до іноземних довго-
строкових кредитів на інноваційний розвиток, тех-
нічне переоснащення і розробку нових видів
продукції. 4) Підвищення гнучкості кластерного
формування.
Основні цілі й завдання проекту по розши-
ренню державно-приватного підприємства зво-
дяться до наступних моментів: 1) забезпечення ви-
щих техніко-економічних показників ефективності
діяльності державних підприємств в порівнянні з
такою діяльністю без приватного партнера. 2) пере-
дача приватному партнеру частини ризиків в про-
цесі здійснення державно-приватного партнерства.
3) внесення приватним підприємством інвестицій в
об’єкти партнерства з джерел, які не забороняються
українським законодавством, в тому числі за раху-
нок залучення коштів іноземного інвестора приват-
ним партнером і одержання дешевих кредитних ре-
сурсів. 4) відпрацювання механізмів взаємодії під-
приємств різних форм власності в галузі
машинобудування. 5) з'єднання виробничих, інте-
лектуальних і фінансових ресурсів для збільшення
об’ємів виробництва і завоювання пріоритетного
положення на ринку в галузі агрегатобудування. 6)
створення нової конкурентноспроможної продук-
ції.
Кластеру «Мехатроніка» зі своїм потужним
науковим, кадровим, виробничим та менеджерсь-
ким потенціалом доцільно на міжрегіональному рі-
вні прийняти участь в інституціоналізації іннова-
ційного розвитку Індустрії 4.0 а також урахувати
можливість долучення до Проекту «Інтеграція 4.0»,
який є частиною європейської стратегії розвитку
смарт-спеціалізації регіонів, й стосується покра-
щення інноваційного розвитку на регіональному рі-
вні шляхом інтеграції стратегії смарт-спеціалізації
та кластерного руху. Цей проект охоплює регіони

10. 10 The scientific heritage No 70 (2021)
Києва та області, Харкова, Миколаєва та Вінниці.
Опубліковані уже перші вагомі результати в 2020
році, а саме рішення Києва та Вінниці щодо запуску
своїх кластерів промислових хайтек. На рівні фор-
мування державних стратегій не менш важливим
є розробка детальної методики підприємницького
відкриття (EDP), яке позиціонується як українська
версія EDP європейської методики смарт-
спеціалізації. Потребують вдосконалення при
цьому меморандум кластеру, функції запропонова-
ного регіонального інституту кластерної стратегії,
технологічні платформи, різновиди ДПП.
Список літератури
1. PPP – Партнерство между государственным
и частным секторами. Опыт Великобритании – для
международных рынков. – Лондон: Международ-
ные финансовые службы, 2003. Джерело інформації:
http://vestnik-
samgu.samsu.ru/gum/2008web7/econ/2/GladovIsupov
.pdf.
2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
www.worldbank.org.kz.
3. Закон України «Про державно-приватне
партнерство» № 2404-VI від 01.07.10 р. – Режим до-
ступу: http://zakon2.rada. gov.ua/laws/ show/2404-17.
4. Концепція реформування самоврядування та
територіальної організації влади в Україні. Схва-
лено розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 1 квітня 2014 р., № 333 .
5. World Bank and PPIAF, PPP in developing
countries. – Режим доступу:
http://ppi.worldbank.org/explore/ppi_exploreCoun-
try.aspx?countryId=97.
6. Мехович С.А. Регіони України: стратегія і
політика розвитку: монографія. Харків: Тов «Пла-
нета – принт», 2016. 436 с.
DEVELOPMENT OF THE QUALITY OF HUMAN RESOURCES AND ITS INFLUENCE OF THE
HUMAN RESOURCES OF THE ENTERPRISE
Adilov B.
Ph.D., Associate Professor of the
Department of Regional Economics
and Management National University of the Republic of Uzbekistan
Muratov J.
Master of the National University of Uzbekistan
DOI: 10.24412/9215-0365-2021-70-4-10-12
Abstract
The article deals with theoretical and practical issues of human resource development in industry. The role of
labor productivity in reducing costs in industries and the role of professional personnel are presented. The analysis
of the factors in ensuring the development of personnel, as well as the main aspects of cost reduction and the
development of personnel potential.
Keywords: human resources, industry, personnel, labor productivity, professional personnel, quality.
Identifying development trends in various sectors
of the country's economy is very important in a rapidly
changing external and internal environment. The aim of
the study is to study the state and identify the main
trends in identifying the problems of human resources
in the development of the food industry in Uzbekistan.
The development of the industrial sector, which is one
of the locomotive industries, is important for ensuring
the socio-economic development of our country. Re-
ducing costs and developing human resources at indus-
trial enterprises is one of the challenges that all manu-
facturers focus on.
Labor productivity and personnel qualifications
are one of the main indicators of the efficiency of social
production. The President of the Republic of Uzbeki-
stan Sh.M. Mirziyoyev in the Strategy of Action for the
Five Priority Areas of Development of the Republic of
Uzbekistan for 2017-2021 "Reducing the energy inten-
sity and resource intensity of the economy, widespread
introduction of energy-saving technologies in produc-
tion, expanding the use of renewable energy sources,
1
Decree of the President of the Republic of Uzbekistan No.
PF-4947 dated February 7, 2017 "On the Strategy of Actions
for the Further Development of the Republic of Uzbekistan".
based on new technologies and personnel development
"1
. Because the development of industrial sectors is
shaped by a number of factors at a time when the digital
economy is rapidly developing in the global world
economy.
The role and importance of human resources in the
development of industry in sectors of the economy is
widely analyzed by such foreign scientists as R.S. Por-
ter, D. Deveryuk. Among local scientists A. Artykov2
,
E. Makhmudov3
, M. Isakov and a number of other local
scientists. At present, the contribution of the industrial
sector to ensuring the dynamic development of the
country is increasing. In the conditions of economic man-
agement and development of the economy, human re-
sources are defined as the main resource that provides the
opportunity for the development and increase of the com-
petitiveness of enterprises. On the other hand, the infor-
mation society and the new economy, characterized by
high rates of technology development, narrowing of space,
including competitive space, cause a rapid degradation of
the quality of human resources and human capital in the
2
Artikov A. Sanoatitisodiyoti. –T.: “Sano – standart”, 2014. -
B.– 40
3
Makhmudov E.Kh., Industry of Uzbekistan. - T.: " Iқtisodiet
", 2013. - B.- 26-30.

11. The scientific heritage No 70 (2021) 11
event of their ineffective use or stagnation. Due to the ac-
tion of these macro-level factors, the employer, as the main
subject interacting with the employee during the working
life of the latter, is interested in constantly improving the
quality of the enterprise's human resources, even if not
from the point of view of social responsibility, then from
the point of view of ensuring its own competitiveness and
achieving certain goals: economic, individual, social.
The goals of the enterprise and the strategy of its de-
velopment largely determine the relevance of certain areas
of personnel policy in the field of quality management of
human resources, in view of which the most significant el-
ements of personnel work, of course, should be reflected in
the relevant documents of organizations. However, in the
course of a survey of enterprises in the food and processing
industry of the Chuvash Republic, it was revealed that
among the priority goals, not all business entities single out
the problems of personnel development and its qualitative
characteristics. Understanding the need to modernize
equipment and technologies, taking into account macroe-
conomic risks and industry risks, enterprises develop hier-
archies of goals and rather effective development pro-
grams, but, paradoxically, do not reflect in them the imple-
mentation of a set of measures to maintain and develop the
quality of human resources thatdetermine the possibility of
achieving almost allthesetgoalsand objectives,among the
surveyed enterprises, only 12% of economic entities con-
sider the risks associated with the dismissal of qualified
workers as one of the most significant, especially in the
context of the need to implement modernization changes;
and only 18% of enterprises in the documents mention the
improvement of the qualifications of employees among the
priority areas of development. At the same time, many
large employers in the industry in question do not provide
for the corresponding additional investments in the devel-
opment of human resources at all.
Given the desire of the vast majority of enterprises in
the food and processing industry in Uzbekistan to differen-
tiate products, modernize technologies and increase com-
petitiveness, business entities of the industry should pay
more attention to personnel training programs that affect
the maximum number of parties and indicators of em-
ployee qualifications. Scientific substantiation and practi-
cal evidence of the effectiveness of training systems that
contribute not only to the development of professional
knowledge, skills and competencies, but also to increase
the loyalty of employees, their cohesion (in the case of im-
plementation ofgroup training programs)do notfind, how-
ever,proper implementation in the management practice of
the enterprises in question, on which the costs of raising the
qualifications and educational level of employees in most
cases occupy an insignificant part.
In the modern economy of the country, industry
includes more than 10 complex sectors, including sep-
arate and technologically interconnected processing of
raw materials and production of finished products.
In line with the development perspective just ex-
plained, modern industrial policy aims to create new
and skilled jobs and anticipate and facilitate change by
removing barriers and correcting market failures. In
4
Germany. Challenges of the XXI century / P od ed. V.B. Be-
lova. M., 2009.S. 622–643
practice, modern industrial policy includes restructur-
ing policies that facilitate the transfer of human and
other resources to more dynamic areas of economic ac-
tivity, be it agriculture, industry or the service sector.
Modern industrial policy is very diverse if Germany's
experience in the development and implementation of
industrial policy is associated with state regulation of
business processes.
A relatively new phenomenon in this century was
the process of Clustering German standards. The re-
gional cluster is geographically grouped companies
connected with each other by cooperation and division
of labor, based on human capital, which gives them the
opportunity to strengthen their own and gain additional
competitive advantages. The better the preconditions
for obtaining and realizing such advantages, the higher
the attractiveness of the regional cluster. On the basis
of such clusters in German regions, so-called networks
and centers of competence began to be created, which
represent attempts by business communities to obtain
additional benefits from clustering specific c standards.
This primarily relates to the field of human resource in-
novation, which gives impetus to the production of
high-tech products. Their most important difference is
the interregional nature of the cooperative associations
of several main partners that are formed on the basis of
regional clusters, which pay special attention to the ef-
fective management of the technological chain of cre-
ating the final product and, accordingly, the growth of
the competitiveness of their members. Such networks
contribute to the transformation of regional clusters
into innovation centers of national, European and even
global significance and, accordingly, to the growth of
the competitiveness of the regions in which they are lo-
cated4
.
Currently, there are more than 10 thousand food
industry enterprises operating in the country, which
produce products for 3.5-4 trillion. soums per year. We
can observe a sharp post in sphere of production per-
sonnel potential in the agricultural sector. If in the early
2000s, Uzbek products were exported to only 5 coun-
tries, then in 2020 their number exceeds 80. Among
them are Russia, Brazil, Germany, Latvia, Lithuania,
Korea, Turkey and the United Arab Emirates. Over the
past 10 years, the export of fruit juices has doubled,
while the export of other food products has increased
by an average of 1.5 times. One of the most important
development factors - the creation of employment op-
portunities in enterprises that are economically viable,
sustainable and contribute to the growth of income as
well as competitive products and improve the structure
of its assortment - is the implementation of a wide range
of development of hundreds of enterprises of different
capacities. According to the results of the analysis, the
annual growth of production due to the development of
human resources where an innovative approach to the
training of qualified personnel for the industry is re-
quired. Insufficient attention is paid to the training of
specialists in the field of processing, storage, capable of
working on modern equipment with advanced experi-
ence.

12. 12 The scientific heritage No 70 (2021)
The Government of the Republic of Uzbekistan
has taken specific financial and economic measures to
support enterprises in the real sector of the economy.5
In the Republic of Uzbekistan, it is also production
that plays a key role in the development of production,
a positive balance of payments of the country, not raw
materials, but finished products. Therefore, structural
changes in the industrial sector are carried out through
the modernization and diversification of products. La-
bor productivity also plays a central role in this direc-
tion. An increase in labor productivity can be viewed as
a factor in saving social labor. If by the general effi-
ciency of production we mean the general economic ef-
ficiency in comparison with certain types of costs and
resources, then labor productivity is the ability of hu-
man labor to produce more or less product over a cer-
tain period of time. The overall production efficiency is
used to determine and assess the level of use of certain
types of costs and resources and is usually calculated
for the national economy, industries, enterprises, capi-
tal construction facilities. To achieve the main produc-
tion goal, it is necessary to correctly use all resources,
to reduce costs per unit of production. Labor productiv-
ity indicators also play a special role in reducing pro-
duction costs. Ensuring the excess of the growth rate of
labor productivity over the growth rate of average
wages (or the excess of the growth rate of production
over the growth rate of consumer funds). The essence
of this principle is to maximize labor income based on
the development of production and increase its effi-
ciency. Compliance with this principle requires the
continuity of the accumulation process, production and
is a necessary condition for the development and pros-
perity of the enterprise. The improvement of the quali-
tative characteristics of employees, especially in such
aspects as motivation, creative initiative and creativity,
communication skills, etc., is facilitated by high-quality
personnel planning. The personnel strategy of enter-
prises is reflected, among other things, in the specifics
of the functioning of the corporate culture, which
largely determines changes in the value attitudes of em-
ployees, contributing to an increase in their loyalty not
only to the profession, but also to the enterprise, devel-
opment positive dynamics of labor productivity mo-
tives. Determination of the essential characteristics of
organizational culture and consideration of its role and
importance in improving employee performance found
reflection in the works of many researchers, starting in
the 80s. XX century.
In general, all the variety of modern approaches
can be combined into two groups: the first is under-
standing corporate culture through the prism of an ana-
lytical approach, in which corporate culture is what the
organization possesses; the second is the consideration
of corporate culture through a synthetic approach, ac-
cording to which corporate culture characterizes what
the organization is.
It should be noted that in modern conditions on the
studied by us enterprises, a tendency has developed to-
wards the dominance of a weak corporate culture, ra-
ther fragmented from structure to structure, character-
ized by an increase in the number of disappointed,
poorly motivated employees, which cannot but affect
the quality of the staff itself, and on the quality of the
results of labor.
If we understand by quality planning the compli-
ance of the characteristics of individual employees with
the requirements of the organization and workplaces,
then it becomes obvious that this factor is one of the
key factors in building a quality management system
for human resources at the micro level. The most com-
mon practices used in this area are traditionally the
preparation of requirements for employees on the basis
of the Unified Tariff and Qualification Reference Book
of Work and Occupations of Workers (ETKS), Classi-
fier of Workers' Professions, Employee Positions and
Wage Grades, Tariff and Qualification Characteristics
of Industry-Wide Positions of Employees and Industry-
wide professions of workers, job descriptions, to which
have recently been added methods of drawing up qual-
ification cards (characterize the "ideal" employee),
Munro Fisher's grading system , drawing up personal
specifications based on A. Roger's system, drawing up
competency maps.
The latter methods seem to be very effective, since
they involve taking into account not only the qualifica-
tion characteristics, but also the personality traits of the
employee, the compliance with which greatly facili-
tates the planning and successful implementation of
training programs, development, improvement of com-
munication skills, motivation (including innovation),
etc., which directly affects the dynamics of quality in-
dicators of human resources in the labor period of ac-
tivity.
In modern conditions, high-quality planning at en-
terprises is not given due attention (especially in the as-
pect of taking into account the personal and motiva-
tional parameters of the employee), in particular, the
preparation of job descriptions is often formal in nature.
So, at the enterprises we studied, methods of drawing
up personal specifications and competency maps are
practically not used, which largely explains the final
dissatisfaction of employers with the level of initiative,
responsibility and motivation of employees.
References
1. Decree of the President of the Republic of Uz-
bekistan No. PF-4947 dated February 7, 2017 "On the
Strategy of Actions for the Further Development of the
Republic of Uzbekistan".
2. Germany. Challenges of the XXI century / P
od ed. V.B. Belova. M., 2009.S. 622–643
3. Modern trends in personnel management. Tu-
torial. Deineka A.V., Zhukov B.M., 2019 325 pp.
4. Improving the human resources of the organi-
zation. Textbook. T: 2018 214 pp.
5. The concept of human resources and the strat-
egy of its development. Study guide. M: 2018. 148 pp.
6. Makhmudov E.Kh., Industry of Uzbekistan. -
T .: " ITISODIET ", 2013. - B.- 26-30.
5
Mukhamedov D.D., Shipkova O.T. Industry of the Republic
of Uzbekistan: the concept of development and structural
transformation // Advances in chemistry and chemical tech-
nology. Volume XXXI. 2017. No 7, page 60

13. The scientific heritage No 70 (2021) 13
HISTORICAL AND ARCHEOLOGICAL SCIENCES
ЖЕНСКОЕ ДВИЖЕНИЕ В ПЕРВЫЕ ДЕСЯТИЛЕТИЯ ПОСЛЕ НЕЗАВИСИМОСТИ ИНДИИ
Мухаметханова А.И.
Студентка 3 курса факультета международных отношений РГГУ
INDIAN WOMEN'S MOVEMENT IN THE FIRST DECADES AFTER INDEPENDENCE PERIOD
Mukhametkhanova A.
Third-year international relations student at the Russian State University for the Humanities
Moscow, Russia
DOI: 10.24412/9215-0365-2021-70-4-13-16
Аннотация
Во второй половине XIX века женщины Индии, объединившись, решали все социальные, политиче-
ские и экономические проблемы через феминизм, поскольку индийские женщины считались в обществе
неравноправными членами. Борьба за гендерное равноправие усилилось в первые десятилетия после об-
ретения независимости Индии в 1947 г. Цель статьи – изучить процесс изменения положения индийских
женщин в обществе, в частности, в первые десятилетия после обретения независимости Индии, их права
за участие в политической жизни страны, борьба против дискриминации. Мы рассматриваем женское дви-
жение с позиции Конституции Индии и влияния д-ра Б.Р. Амбедкара на расширение политических и со-
циальных прав индийских женщин.
Abstracts
In the second half of the XIX century, the women of India, united in a movement for equality, solved all
social, political and economic problems through feminism. The struggle for gender equality intensified in the first
decades after India gained independence in 1947. The paper deals with the process of changing the position of
Indian women in society, their rights to participate in the political life of the country, the fight against discrimina-
tion. We view the women's movement from the perspective of the Indian Constitution and the influence of Dr.
B.R. Ambedkar to expand the political and social rights of Indian women.
Ключевые слова: женское движение, Конституция Республики Индия, д-р Бхим Рао Амбедкар, дис-
криминация, гендерное равноправие, феминизм.
Keywords: women's movement, the Constitution of the Republic of India, Dr. Bhim Rao Ambedkar, dis-
crimination, gender equality, feminism.
Введение
В первые годы независимости Индии в индий-
ском обществе стали зарождаться условия для при-
влечения женщин к политической жизни молодой
страны. На государственном уровне составлялись
законы, защищающие права женщин, но и сами
женщины стали объединяться в женские организа-
ции, которые вели долгую борьбу за свои права в
семье и в обществе. Однако радикально изменить
существующую патриархальную систему обще-
ства, было не простой задачей. Сказывалось и вли-
яние колониального уклада организации общества.
Большую роль за расширение прав индийских жен-
щин сыграл д-р Бхим Рао Амбедкар, который был
не только отцом Конституции Индии, но и полити-
ческим лидером, философом, мыслителем, эконо-
мистом и социальным реформатором. Объект ис-
следования составляет исторические предпосылки
зарождения женского движения Индии. Предмет
исследования заключает в себе феномен дискрими-
нации женщин в Индии. Целью статьи является
изучение процесса того, как изменилось положение
индийских женщин в обществе в первые годы по-
сле обретения независимости Индии. В соответ-
ствии с предметом и целью определяются следую-
щие задачи: а) изучение роли д-ра Б.Р. Амбедкара в
женском движении; б) защита конституционных
прав индийских женщин; в) исследование процесса
эмансипации индийских женщин с 1940 по 1985 гг.
В работе используются сравнительно-истори-
ческий метод, историко-описательный метод, типо-
логический метод. Источниковую и историографи-
ческую базу составляют: Конституция Индии,
труды д-ра Б.Р. Амбедкара, работы Юрловой Е.С.
Расширение политических и социальных
прав индийских женщин
Для достижения свободы и равенства в разви-
тие индийского общества огромный вклад внес д-р
Бхимрао Рамджи Амбедкар, известный индийский
политический деятель, юрист, основатель Консти-
туции Индии. Его усилия были направлены на то,
чтобы сломать барьеры на пути улучшения положе-
ния женщин в Индии. Амбедкар настаивал на важ-
ности социального образования для женщин и счи-
тал, что образование – это единственное средство,
с помощью которого общество сможет вырасти и
стать демократическим. Он также подчеркивал, что
женщинам из всех слоев общества необходимо уде-
лять внимание в равном количестве и бороться про-
тив предрассудков и дискриминации. На конферен-
ции в Нагпуре в 1942 г., он заявил, что «женщины
должны быть ориентированы на отмену традицио-
нализма, ритуализма и привычек, которые пагубно
сказались на прогрессе» [Ambedkar, 1995, р.

14. 14 The scientific heritage No 70 (2021)
1329]. Амбедкар смог обеспечить женщинам стро-
гие конституционные гарантии. Специальный за-
кон о браке устанавливает четыре основных усло-
вия, которым должен соответствовать брак, а
именно: моногамия, дееспособность лиц, брачный
возраст (18 лет для девушек и 21 год для мужчин),
а также стороны не должны быть родственниками
первой линии [Ambedkar, 1995, р. 1330]. Насиль-
ственные аборты и аборты без согласия женщины
стали являться преступлением. Выше упомянутые
шаги были взяты под контроль Амбедкара, это го-
ворит о том, что он с большим энтузиазмом отно-
сился к расширению прав и свобод женщин. Он
также прилагал усилия на искоренение кастовой
системы и улучшение положения бедных и безгра-
мотных, но столкнулся с многочисленными препят-
ствиями на своем пути. В 1948 году парламент Ин-
дии отклонил законопроект об ограничении иму-
щественных прав женщин. В 1951 д-р Амбедкар
подал в отставку с министерского поста. Его запад-
ное образование и глубокое понимание философии
помогли ему посмотреть на проблемы женщин с
другой стороны. Он предлагал политику освобож-
дения от эксплуатации и домогательств и всю свою
жизнь боролся против всех видов дискримина-
ции. Однако проблема женщин по-прежнему игно-
рируется в индийском обществе. Социальная спра-
ведливость не будет осуществляться должным об-
разом, пока люди не изменят свое отношение к
ним.
Права женщин были закреплены Конститу-
цией Республики Индия, вступившей в силу 26 ян-
варя 1950 г. Статьи 14-19 провозглашали равенство
всех индийских граждан перед законом, незави-
симо от пола, касты, религиозной принадлежности.
Наряду с мужчинами, женщины получили полити-
ческое право избирать и быть избранными в зако-
нодательные органы страны. Конституция Индии
предоставила им право на свободу слова и выраже-
ния мнений; свободу собраний; создание объедине-
ний и союзов; свободу передвижения; проживание
в любом месте на территории Индии; на любую
профессию или любое занятие, на ведение торговли
или бизнеса. Основные права женщин также стали
включать гарантию жизни и личной свободы, ра-
венство перед законом и равенство защиты перед
законом. Конституцией также была отменена дис-
криминация по признаку неприкасаемости. Статья
17 упраздняла неприкасаемость и запретила ее
практику в любой форме. Тем не менее, в Консти-
туции нет упоминания об отмене кастовой си-
стемы. Д-р Амбедкар работал на законопроектом
об Индусском кодексе, который был отклонен в
1951 г. и только в 1955–1956 гг., благодаря усилиям
премьер-министра Джавахарлала Неру данный за-
конопроект был реализован в четырех различных
законах: в законе об индусском браке, законе о
наследовании индусов, законе о несовершеннолет-
них и опеке и законе об усыновлении/ удочерении
и содержании. Принятие этих законов свидетель-
ствовало об отходе от многих традиционных норм
и утверждении новых, нацеленных на эмансипацию
женщин. По мнению Самиты Сен закон об индус-
ском браке 1955 г. признал брахманскую норму
брачной церемонии – саптапади, упразднив другие
формы брака, которые применялись ранее, за ис-
ключением брака асура, когда за невесту жених
платит выкуп. По этому закону разрешен брак
между индусами, в том числе и межкастовый брак,
который может быть проведен по религиозному ин-
дусскому ритуалу. Закон считает индусами и сик-
хов, и буддистов, и джайнов. [Sen, 2000, р.282]. «За-
кон о наследовании индусов (1956) устранил суще-
ствовавшие ранее двух систем наследования в
индусском праве. Закон сохранил раздельное
наследование имущества после смерти мужа и
жены. В отношении наследования имущества мужа
в качестве первоочередных наследников теперь од-
новременно призываются сын, дочь, жена и мать.
Все они наследуют в равных долях, получают соб-
ственность как абсолютные владельцы» [Sen, 2000,
р.280]. Специальный закон о браке (1954) разрешил
брак между представителями разных конфессий. В
1976 г. была внесена поправка в этот закон. Жен-
щина, исповедующая индуизм или буддизм, или
джайнизм или сикхизм и будучи замужем за пред-
ставителем иной религии, получала равную с дру-
гими членами долю в наследстве» [Sen, 2000,
р.291].
Процесс эмансипации индийских женщин
Исследователь индийского феминизма Смита
Сен отмечает, что «Cо времён колониализма во-
просы гендерного равенства являлись большой
проблемой в Индии и женский вопрос был поднят
только в XIX веке, когда проводились социальные
реформы» [Sen, 2000, р.18]. Признание гендерной
проблематики составляет основу женского движе-
ния Индии. Женщины во второй половине XIX века
мобилизовались для протеста против насилия, дис-
криминации, роста цен. Они олицетворяли боль-
шой объем различных каст, классов из городской и
сельской среды. Но они были небольшой группой,
существовали вне общего направления. Историк
Радха Кумар подчеркивает, что «только эти неболь-
шие группы поднимали перед обществом радикаль-
ные гендерные вопросы. Большинство женщин,
участвовавших в национально-освободительной
борьбе, принимали социальную и культурную иди-
ому «индианизма», ценности сегрегации и мужской
опеки, в которой они стремились участвовать. Од-
нако эти активные действия не проложили прямой
путь к феминистскому самосознанию. С одной сто-
роны, к 1940-м годам Всеиндийская конференция
женщин стала первой организацией, представляю-
щей женщин. К 1942 году женщины-активистки
были настолько вовлечены в борьбу за независи-
мость, что игнорировали гендерные вопросы. К се-
редине 1940-х годов гегемония всех женских орга-
низаций Индии была подорвана. На протяжении
двух десятилетий они выступали от имени всех ин-
дийских женщин, выдвигая свои требования в рам-
ках социального феминизма, в результате чего жен-
щины стали социально и психологически отли-
чаться от мужчин [Kumar R., 2007, p. 160]. Однако,
как считает Десаи «идеология индийских женщин

15. The scientific heritage No 70 (2021) 15
все же была индуистской, направленной на город-
ской социум и средний класс, чтобы привлекать
или представлять всех индийских женщин. Для Ин-
дии это было бурное десятилетие. Левые создали
свои собственные женские организации, такие как
Mahila Atmaraksha Samiti (Лига самозащиты жен-
щин) в Бенгалии, которые проделали значительную
работу по оказанию помощи во время голода,
войны и последующего раздела» [Desai, 1987, р.
152].
После обретения независимости в 1947 году
произошли изменения в судебно-правовой сфере и
в связи с расширением всеобщего права голоса.
Женщинам предоставили возможность получения
образования и осваивания новых профессий. Круп-
ные женские организации, объединяющие все насе-
ление Индии, стали народными организациями. По
мнению Юрловой «женщины из высшего и сред-
него класса станут бенефициарами нового нацио-
нального государства, и они согласны с правитель-
ством в том, что экономический рост является глав-
ным приоритетом» [Юрлова, 2014, с. 49].
В 1954 году была создана Национальная феде-
рация индийских женщин. Женщины продолжали
активно участвовать в политической жизни, участ-
вуя в классовых войнах нового государства. Пово-
ротный момент наступил в 1970-х годах, когда не-
сколько событий радикально изменили женское
движение. «Новый феминизм» в западных странах
привел в 1971 году к провозглашению десятилетия
женщин. Женские движения стали выдвигать тре-
бования в отношении законодательства и образова-
ния и начали рассматривать вопросы, затрагиваю-
щие женщин в целом. Поднятые вопросы включали
в себя такие проблемы как: сокращение числа жен-
щин в различных отраслях, особенно в текстиль-
ной, отсутствие пособий по беременности и родам
для работающих женщин, дискриминация в оплате
труда и дискриминация на рабочем месте. По-
скольку женщины-активистки, которые работали с
политическими партиями, профсоюзами, крестьян-
скими и рабочими движениями, не поднимали вы-
шеупомянутые вопросы, то в этот период в различ-
ных частях страны возникли женские организации
[Юрлова, 2014, с. 89]. Эти организации не были свя-
заны с политическими партиями или профсоюзами,
они были самостоятельными. Они избегали под-
хода «благосостояния», которого придерживались
женские организации прежних времен, и приняли
подход «протестных политик», который включал
мобилизацию женщин по конкретным вопросам.
Многие автономные женские организации начали
заниматься такими вопросами, связанными с жен-
щинами, как приданое, насилие в семье и дискри-
минация на рабочем месте, сексуальная эксплуата-
ция, преступность и насилие в отношении женщин.
Конгресс под руководством премьер-министра Ин-
дии Индиры Ганди положил начало новой эре по-
пулистской политики, и произошло постепенное
расширение демократической базы основных поли-
тических институтов. Состоялась серия ожесточен-
ных народных баталий, организованных на местах.
Это было началом новых социальных движе-
ний:
1) Shramik Vikas Sangathan или «Ассоциация
самозанятых женщин или профсоюз положил
начало активной кампании против домашнего
насилия, дискриминации на рабочем месте, сексу-
альной эксплуатации, преступности и насилия в от-
ношении женщин.
2) Chipko andolan или Движение Чипко – нена-
сильственное социальное и экологическое движе-
ние сельских жителей, особенно женщин, в Индии
в 1970-х годах, направленное против вырубков ле-
сов деревьев и лесов, предназначенных для лесоза-
готовок. Движение поддерживало правительство
Индии, считая, что исчезновение лесов создает эко-
номические трудности для женщин, поскольку вме-
сте с лесами исчезают топливо, фураж, фрукты, ле-
карственные травы и другие продукты, которые
дают им работу и доход.
3) Dahej Virodhi Chetna Manch или движение
против приданого сформировалось из-за постоян-
ных кампаний, которые проходили в виде проте-
стов, демонстраций против смертей из-за прида-
ного. В конце концов, правительство приняло За-
кон о запрете приданого 1984 года. Однако этот
закон не запрещал его, а только ограничивал сумму,
предоставляемую в качестве приданого.
4) Anti –Sati andolan или движение против об-
ряда «сати». Практика сати была отменена на зако-
нодательном уровне во время британского правле-
ния. Однако с 1947 года зафиксировано около 40
случаев, большая часть которых приходится на
штат Раджастхан. В 1987 году молодая вдова по
имени Руп Канвар была сожжена на погребальном
костре своего мужа. Это вызвало сильный протест
со стороны женских организаций. В 1988 году пра-
вительство отреагировало на это требование, при-
няв законопроект о предотвращении сати. Он дей-
ствует исходя из того, что это практика, разрешен-
ная религиозными обычаями, не наказывает тех,
кто собирал деньги, продавая фотографии и соби-
рая пожертвования во имя так называемого «сати».
5) Anti-rape movement или движение против
изнасилований. Несколько женских организаций
протестовали против пересмотра законов об изна-
силованиях, поскольку они неэффективны для
наказания виновных. Эти протесты привели к при-
нятию закона об уголовном законодательстве в
1983 году.
6) Участие женщин в выборных органах. В
1974 г. Комитет по положению женщин в Индии ре-
комендовал увеличить женское представительство
в выборных органах путем предоставления женщи-
нам определенных квот. Но только через 18 лет, в
1992 г., были приняты 73-я и 74-я поправки к Кон-
ституции Индии, в соответствии с которыми в ор-
ганах городского и сельского самоуправления вво-
дилось обязательное резервирование 33% мест для
женщин, а также для представителей зарегистриро-
ванных каст и племен (пропорционально их чис-
ленности в данной местности). Право женщин за-
нимать в этих органах посты председателя или его