«Основоположник української графіки»

1. «Основоположник
української графіки»
До 130-річчя
від дня народження графіка
Георгія Івановича Нарбута

3. Георгій Нарбут народився 9
березня 1886 року в збіднілій
дворянській родині Івана і
Неоніли Нарбутів у родовому
маєтку Нарбутівка Глухівського
повіту Чернігівської губернії.
Далеким предком його був
родовитий козак Мойсей Нарбут,
який й заснував в кінці XVII
століття хутір Нарбутівка.
Батьки майбутнього художника
були далекі від мистецтва.
Прибутки їхні були мізерні, хоч
батько підробляв, працюючи
рахівником на товарному складі.
Родина Нарбутів була
багатодітною – дев'ятеро дітей,
які росли серед селянських
дітлахів. До 10 років хлопець
проходив навчання вдома, під
чуйним наглядом матері.

4. Любов до чітких графічних
силуетів виявилася в Георгія ще
в дитинстві. Витинанки,
мальовничі печі, вишивки,
побачені в селянських хатах, були
першими враженнями дитини.
Крім багатства народної
культури, хлопчика зачаровувала
та надихала розмаїтість
навколишньої природи.
Значно пізніше казковий світ
трав і комах послужив основою
для створення чудових
ілюстрацій до дитячих книг.
А поки, за допомогою ножиць
синій папір, у який зазвичай
загортали цукор, легко
перетворювався в Георгієвих
руках на витинанки.
Фарби й олівці він опанував
набагато пізніше, вже під час
навчання у Глухівській гімназії.

5. В 1896 році Георгій вперше
побачив місто, коли вступив до
Глухівської гімназії. Десять
років Нарбут вчився в гімназії,
але уроки малювання в ній, за
свідченням самого художника,
не принесли йому користі через
погану методику викладання.
Саме в Глухові при вивченні
старослов'янської мови Нарбут
захопився написанням
старовинного шрифту.
Переписав «Повчання дітям»
Володимира Мономаха,
«Євангеліє від Матвія», «Пісню
про Роланда» — це був перший
досвід графіки.
Один аркуш з «Пісні про
Роланда», датований 1903
роком, дивом зберігся. Він
свідчить, що вже тоді Нарбут
виявив розуміння особливостей
засобів малювання для друку.

6. Малювання не було тоді для
Нарбута єдиним засобом долати
нудоту гімназіальних буднів. Він
вивчав глухівські давні споруди,
разом з товаришами розкопував
тамтешній козацький вал.
1904 року графічні вправи учня-
мрійника Нарбута здобули
визнання, поки що в
глухівському масштабі:
експоновані на
сільськогосподарській виставці,
роботи були відзначені
похвальною грамотою
повітового земства.
1906 року, напередодні
закінчення гімназії, із ще
гучнішим успіхом виступає
Георгій на іншій виставці,
влаштованій гуртком любителів
мистецтва. І місцеві знавці не
мають сумніву, що це роботи
справжнього художника.

7. 1906 року Георгій разом з
молодшим братом
Володимиром вступає до
Петербурзького університету
на філологічний факультет. У
Петербурзі Нарбут знаходить
собі вчителя і наставника з
малювання. Захоплений ще з
часів навчання у гімназії
творчістю художника Івана
Білібіна, Нарбут відшукав його
у Петербурзі та попросився до
нього на навчання. Художник
спочатку критикував,
кепкував, потім захопився
роботами Георгія і
запропонував оселитися в його
квартирі. З того часу Єгор (так
тут звали Нарбута) весь час
пропадав на заняттях у Івана
Білібіна та Мстислава
Добужинського.

8. У Петербурзі Нарбут
повністю віддався творчості.
Незабаром він сам удостоївся
слави маестро, українець із
учня став повноправним
колегою іменитих майстрів
Білібіна, Лансере, Бенуа. Його
малюнки тих часів до байок
Крилова й казок Андерсена
вважають класикою
російської книжкової
ілюстрації.
В 1910 році Георгій оформив
серію дитячих книжок-
зошитів за замовленням
видавця Іосифа Кнебеля і за
отримані кошти поїхав на 3
місяці до Мюнхена, де вивчав
таємниці творчості Альбрехта
Дюрера, брав уроки у
приватній школі угорця
Шимона Холлоші.

9. Щороку влітку й на різдвяні
свята Нарбут приїздив з
Петербурга в Україну.
Відвідуючи рідну Нарбутівку,
записував пісні, легенди,
прислів'я. Подорожував
старовинними містами, оглядав
маєтки й монастирі, робив
художні замальовки.
Влітку 1912 року Георгій
Нарбут, перебуваючи на
відпочинку у рідній Нарбутівцi,
познайомився з донькою сусіда-
поміщика Вірою Павлівною
Кир’яковою.
15 липня 1912 року відбулися їх
заручини, а 7 січня 1913 року
вони повінчалися. У березні
1914 року у пари народилася
дочка Марина, у січні 1916-го –
син Данило, майбутній
театральний художник, лауреат
Шевченківської премії.

10. Міжнародне визнання прийшло
до Георгія Нарбута в 1914 році,
коли на всесвітній книжковій
виставці в Лейпцигу він був
нагороджений золотою медаллю
і дипломом. Його картину
«Троянди в келиху» придбала
царська сім’я за 800 золотих
карбованців.
У 1915 році Нарбут був
запрошений на службу до
Гербового відділення Сенату, де
з ентузіазмом взявся за роботу
з відродження геральдичних
традицій і виконував усі
найсуворіші правила цього виду
мистецтва. Як чудовий знавець
українського стародавнього
мистецтва і геральдики, Нарбут
виконав безліч гербів,
ілюстрував або оформлював
Малоросійський Гербовник,
«Герби гетьманів Малоросії».

11. Георгій Нарбут майже не
працював iз натури і не робив
ескізів до своїх творів. Варто
було йому хвилин десять
подивитися на предмет, як він
назавжди запам'ятовував
його в деталях.
Малював плакати, етикетки,
малюнки шпалер, поштові
марки, екслібриси, орнаменти
для ситцевої вибійки. Створював
моделі одягу, проектував меблі.
Мав надзвичайно глибокі знання
про культуру різних епох і
народів, у графіці літер вчував ту
чи іншу епоху. На основі
старовинних шрифтів, що
зустрічалися в староукраїнських
літописах та стародруках,
митець створив новий
український шрифт, який
сучасники назвали
«нарбутівським».

12. Найвищим злетом
обдарування Георгія стала
робота над графічною серією
«Українська абетка». В
малюнках до абетки
виявилося властиве натурі
художника поєднання
фантастики, поетичності
й гумору.
У п'ятнадцяти листах «Абетки»
Нарбут продемонстрував
велику, рідкісну
різноманітність прийомів, що
дали змогу в чорно-білих
графічних аркушах втілити
незліченну кількість
персонажів, передати
зачарування українською
природою. Цю роботу було
визнано справжнім шедевром.
Сам Нарбут вважав абетку
своїм найкращим творінням.

13. Після лютневої революції 1917
року Нарбут з родиною
повернувся в Україну. У Києві
митець поринув в українське
життя. На замовлення
Центральної Ради Георгій Нарбут
1918 р. працював над державною
символікою України. Виконав
зображення герба Української
Народної Республіки. Створив
проект державної печатки за
зразком давньоукраїнської,
гетьманської — із зображенням
козака з рушницею, проектував
печатку Державного секре-
тарства, поштові марки, розробив
зображення для перших грошових
знаків української держави.
Також цей геніальний стиліст
створював ескізи військових
мундирів Української армії,
оформлень упаковок і етикеток
для українських товарів.

14. У Києвi родина Нарбутів
поселилася біля Софійського
собору у будинку під номером
11 в Георгіївському провулку, де
знімала п'ять кімнат. Георгій
був людиною надзвичайно
товариською й гостинною,
любив працювати в оточенні
друзів і дітей, щоб довкола
нього не вгавав гамір і сміх. На
квартирі в Нарбута частенько
збиралася творча еліта:
художники, історики, видавці,
актори. Бували там поети —
Микола Зеров, Павло Тичина,
Михайль Семенко, Володимир
Маяковський, режисер Лесь
Курбас, літературознавець
Сергій Єфремов, Данило
Щербаківський... Композитор
Пилип Козицький створив
музичний портрет Георгія, а
художник Борис Кустодієв –
художній.

15. У довгих бесідах Нарбута з
засновником Музею українського
мистецтва Миколою
Біляшівським вималювалася
концепція і структура майбутньої
Української академії мистецтв у
Києві. Планувалося, що Академія
буде не лише навчальним
закладом, але й центром науково-
дослідної праці з вивчення
українського національного
мистецтва.
Академію мистецтв було
відкрито 5 грудня 1917 року.
Першим ректором закладу став
Федір Кричевський. Професорами
— відомі художники Олександр
Мурашко, Василь Кричевський,
Микола Бурачек, Михайло Бойчук.
1919 року Георгій Нарбут очолив
Українську Академію мистецтв.

16. Перед Нарбутом відкривались
нові можливості: Академія
отримала гарне приміщення на
Хрещатику, графічний
факультет ― друкарські
верстати, відроджувалась
видавнича справа.
Часи були складні, влада в
Києві впродовж місяця могла
тоді змінюватися по кілька
разів. У якийсь період
Академія втратила
приміщення. Нарбут перевів
навчальний заклад до себе
додому. Студенти і викладачі
під час занять пили разом чай,
говорили про майбутнє.
Нарбут, до того ж, виступав
іще й у ролі адміністратора,
завгоспа та бухгалтера
навчального закладу. Робота в
Академії забирала
багато часу й сил.

17. На початку 1918 року Нарбут
розлучився з дружиною Вірою та
одружився з колишньою
дружиною ліпшого друга Вадима
Модзалевського, Наталією
Лаврентіївною, Вадим лишився
жити при них.
В останні роки життя Нарбут
багато зусиль віддавав
громадській діяльності. Був
начальником відділу мистецтв
при Наркомосі УСРР, головою
секції художньої промисловості
відділу мистецтв Народного
комісаріату освіти, головою
комісії з організації музею на
основі зібрання Богдана та
Варвари Ханенків, членом
правління міської профспілки
художників. Продовжував
ілюструвати журнали, зокрема,
«Мистецтво», «Наше минуле»,
«Зорі».

18. У Києві тим часом почалася
епідемія тифу. Нарбут
захворів. Ослаблений тифом,
він не зміг перенести тяжку
операцію по видаленню
каменів з печінки і
23 травня 1920 року
великий майстер помер.
24 травня 1920 року у
Покровському монастирі
відспівали художника у
гетьманському жупані з
срібними ґудзиками.
Похований Георгій Іванович
Нарбут на Байковому
кладовищі в Києві.
Ім'я Георгія Нарбута було під
забороною більшовиків довгі
роки лише через те, що він
служив для українського
народу в період правління
Центральної Ради, гетьманату і
Директорії.

19. Творчість Георгія Нарбута – це
яскрава сторінка в
українському мистецтві.
Маючи величезний авторитет
у художніх колах, Нарбут за
короткий період зумів своєю
творчістю кардинально
змінити уявлення про місце
книжкової графіки в
культурному
житті суспільства.
Його образи, відтворені в
книгах і періодиці, були в
кожному домі, ставши
невід’ємною часткою життя
народу. Доробок художника в
галузі шрифту став
вираженням епохи і на багато
років наперед визначив
розвиток цього виду
мистецтва в Україні.

20. Комунальний заклад «Черкаський організаційно-
методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи»
Адреса: Черкаси,
вул. Дахнівська, 52.
Презентацію підготувала
Крупченко Т.В.
2016 рік
Музичний супровід:
Vinh Tam – Tha La Hat Mua
Bay