Чорнобиль! Його забуть не дозволя майбутнє: година пам’яті

1. Відділ культури і туризму
Черкаської райдержадміністрації
КЗ «Районний організаційно-методичний
центр бібліотечної та краєзнавчої роботи»
Черкаської районної ради
(До 30-річчя від дня Чорнобильської аварії
26 квітня 1986 року)
Черкаси – 2016

2. 2
Чорнобиль! Його забуть не дозволя майбутнє: година пам’яті /
КЗ«РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт.-укладач Т.В. Крупченко. – Черкаси:
[б.в.], 2016. – 12 с.
Тридцять років тому Україна пережила безпрецедентну катастрофу в
своїй історії – аварію на Чорнобильській атомній електростанції. 26 квітня
1986 року вибухнув четвертий енергоблок ЧАЕС.
30-кілометрова зона навколо станції виявилася зараженою радіацією.
Загальна площа радіаційного забруднення України склала 50 тисяч
квадратних кілометрів у 12 областях.
Видання пропонує детальну розповідь про причини та наслідки аварії,
про героїчну боротьбу з безжальною, вбивчою радіацією сотень тисяч
рядових громадян, що стали героями на всі часи.
Рекомендовано студентам, учням, педагогам, викладачам навчальних
закладів, бібліотекарям, а також широкому колу читачів, які цікавляться
даною темою.
Автор-укладач Т.В. Крупченко
Комп’ютерний набір Т.В. Крупченко
Відповідальна за випуск В.М. Канюка
Підписано до друку 14.04.2016
Тираж 35
Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-
методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної
ради, 2016

3. 3
26 квітня 1986 року в Україні трапилася наймасштабніша
техногенна катастрофа сучасності – аварія на Чорнобильській атомній
електростанції.
Чорнобильська АЕС
(ЧАЕС) розташована в
східній частині великого
географічного регіону,
іменованого білорусько-
українським Поліссям, на
березі ріки Прип'яті, що
впадає в Дніпро, у 18 км від
районного центра – м.
Чорнобиль.
Будівництво Чорнобильської АЕС велося чергами. Перша частина
ЧАЕС (перший і другий енергоблоки з реакторами РБМК-1000) була
побудована в 1970–1977 роках, друга частина (третій і четвертий
енергоблоки з аналогічними реакторами) була побудована до кінця 1983
року.
1981 року за 1,5 км на південний схід від майданчика першої та
другої частин було розпочато будівництво третьої частини — п'ятого і
шостого енергоблоків з такими ж реакторами, що було зупинене після аварії
на четвертому енергоблоці при високому ступені готовності об'єктів.
Проектна генеруюча потужність ЧАЕС становила 6000 МВт, станом
на квітень 1986 року в експлуатації були чотири енергоблоки з реакторами
РБМК-1000 загальною потужністю 4000 МВт. На момент аварії
Чорнобильська АЕС, разом з Ленінградською і Курською електростанціями,
була найпотужнішою в СРСР (за даними МАГАТЕ запуск четвертого
енергоблоку Курської АЕС відбувся в лютому 1986, і він тільки виходив на
проектну потужність).
Увечері 25 квітня 1986 року група інженерів почала проводити на 4-у
реакторі абсолютно непідготовлений технічний експеримент, під час якого
потужність реактора була знижена на 7% від норми, а контрольні пристрої
були відключені. Робота реактора стала нестабільною і неконтрольованою, а
спроба відновити стандартний режим його роботи – запізнілою.
Вночі о 1.23 (за московським часом, що діяв тоді в УРСР) на 4-му
енергоблоці Чорнобильської АЕС в результаті серії потужних теплових
вибухів був повністю зруйнований реактор. Будівля енергоблоку, покрівля

4. 4
машинного залу внаслідок аварії частково обвалилися. У різних
приміщеннях і на даху виникло понад 30 вогнищ пожеж.
В результаті значна
кількість радіоактивних
речовин потрапила в
навколишнє середовище, це
зокрема ізотопи урану,
плутонію, йоду – 131 (період
напіврозпаду 8 днів), цезію –
134 (період напіврозпаду 2
роки), цезію – 137 (період
напіврозпаду 30 років),
стронцію – 90 (період напіврозпаду 28 років). За розрахунками експертів,
сумарний вихід радіоактивних матеріалів становив 50 млн. кюрі, що
рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, скинутих в 1945 році на
Хіросіму.
Гарячий струмінь радіактивного пилу піднявся на висоту понад
кілометр, впавши пізніше до кількасот метрів. Хмара, що виникла над
ЧАЕС, під дією вітру пізніше посунулась на північ, накривши собою
українське Полісся, деякі регіони Білорусії й Росії.
Всього в Україні забруднено територію площею понад 50 тис.кв.км
у 74 районах 12 областей (Київська, Житомирська, Чернігівська,
Рівненьська, Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Івано-Франківська,
Волинська, Чернівецька, Сумська, Тернопільська).
На цій площі розташовано 2294 населених пункти. У цілому в
Україні потерпілих від Чорнобильської катастрофи налічується понад 3,2
мільйона чоловік, серед них – близько мільйона дітей.
Незабаром після катастрофи радіоактивні викиди були виявлені на
території Швеції та Фінляндії, а згодом – Польщі, Німеччини, Франції.
Радіація проникла в атмосферу всієї північної півкулі Землі.
Чорнобильська аварія призвела до безпрецедентного опромінення
населення зазначених вище держав. За унікальністю структури поширення:
просторовою, часовою, професійно-віковою, а також за поєднанням
зовнішнього та внутрішнього опромінення, вона не має аналогів на протязі
всієї історії техногенних катастроф.
Влада СРСР два тижні замовчувала масштаби аварії, яка стала
найбільшою техногенно-екологічною катастрофою сучасності. Хоча вже

5. 5
через годину після аварії радіаційна обстановка в місті біля Чорнобильської
АЕС була ясна. Ніяких мір на випадок аварійної ситуації там передбачено не
було: люди не знали, що робити. По всіх інструкціях і наказах, що існують
уже 25 років, рішення про відселення населення з небезпечної зони
повинні були приймати місцеві керівники. До моменту приїзду Урядової
комісії можна було вивести з зони всіх людей навіть пішки. Але, нажаль,
ніхто не взяв на себе таку відповідальність.
Лише наступного дня після того, як у Швеції за рівнем радіації
визначили, що в Україні мала місце аварія, уряд СРСР офіційно повідомив
про Чорнобильську трагедію.
Керівництво СРСР відмовилось від міжнародного співробітництва
при проведенні робіт з ліквідації наслідків ядерної катастрофи. Тільки в
1989 році Уряд СРСР звернувся до МАГАТЕ з проханням дати експертну
оцінку діям щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Союзна влада, підтримуючи авторитет радянської науки, офіційно
визнала винуватцем трагедії тільки персонал ЧАЕС. Проте, насправді,
працівники станції та пожежники, виявивши високий професіоналізм і
самопожертву, не допустили поглиблення аварії.
Роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 26 квітня 1986 року
проводились під керівництвом Урядової комісії СРСР, яка почала
працювати в Чорнобилі вже з другої половини дня 26 квітня і продовжувала
свою діяльність до 1991 року.
На вимогу цієї комісії в Чорнобиль із будь-якої точки Радянського
Союзу перекидали матеріали, устаткування, виконували термінові
замовлення, виїжджали фахівці, науковці, зосереджували військові
підрозділи, авіатехніку, транспорт тощо. Розмах, із яким зуміли мобілізувати
ресурси, скоординувати всі зусилля на ліквідацію аварії, був
безпрецедентним за масштабами.
У перші години після аварії, коли ще не були точно визначені її
розміри і наслідки, а також унаслідок недостатнього радіаційного контролю,
частина людей, що працювали на найбільш небезпечних ділянках, одержали
великі дози опромінення, а також опіки при участі в гасінні пожежі.
Від вибуху і при гасінні пожежі, що тривала близько 10 днів, загинув
31 чоловік і більше 200 було госпіталізовано. Приблизно 200 тисяч осіб
працівників (відомих як «ліквідатори») з місцевої міліції і пожежних служб,
армії і добровольців були в 1986 і 1987 роках спочатку залучені до
стримування і ліквідації аварії, знаходячись на передньому краї чи

6. 6
виконуючи адміністративну роботу. Пізніше число людей, зареєстрованих
як ліквідатори, збільшилося приблизно до 600-800 тисяч осіб.
В цілому до кінця 1986
року було виселено 188 населених
пунктів (враховуючи місто
Прип’ять) та було відселено біля
116 тисяч чоловік. Одночасно з 30-
ти кілометрової зони було
вивезено біля 60 тисяч голів
великої рогатої худоби та інших
сільськогосподарських тварин.
Евакуація населення з усієї зони відчуження тривала з 27 квітня по 16
серпня 1986 року.
Із-за традиційної в СРСР секретності від громадян приховувалась
інформація про дійсні масштаби катастрофи і в найбільш постраждалих
областях України, Білорусії та Росії в перші дні після аварії не
здійснювались жодні заходи по захисту населення від радіації.
На роботах у небезпечних зонах (у тому числі в 800 метрах від
реактора) знаходилися солдати без індивідуальних засобів захисту, зокрема,
при розвантаженні свинцю. Водії при евакуації Прип'яті і при роботах по
обвалуванню ріки також працювали без індивідуальних засобів захисту.
Навіть військовому підрозділу, що знаходився в Прип'яті, не видали
відповідного обмундирування для роботи в зоні підвищеної радіації. Як
завжди досягнення мети обійшлося ціною багатьох і багатьох життів.
Чорнобильська трагедія 1986 року була не тільки екологічна, вона
показала неспроможність тодішнього уряду захистити свій народ, взяти на
себе відповідальність за все, що сталося. Колись звичайна географічна назва
Чорнобиль набула багатогранного трагічного звучання…
Після евакуації першочерговим завданням стало працевлаштування,
відшкодування матеріальних втрат і забезпечення житлом та соціально-
побутовим обслуговуванням евакуйованого населення. У 1986-1987 роках
для переселенців було побудовано приблизно 15 тисяч квартир, багато
гуртожитків, 23 тисячі будівель, приблизно 800 закладів соціальної та
культурної сфери. 2 жовтня 1986 року урядом УРСР було вирішено
будувати нове місто для постійного проживання працівників
Чорнобильської АЕС та членів їхніх сімей після аварії на ЧАЕС —

7. 7
Славутича. А вже 26 березня 1988 року був виданий перший ордер на
заселення квартир у Славутичі.
Після аварії на 4-му
енергоблоці робота
електростанції були припинена
із-за небезпечної радіаційної
обстановки. Щоб запобігти
подальшим викидам
радіоактивних матеріалів, до
кінця 1986-го року четвертий
реактор АЕС був накритий
спеціальним «саркофагом» або як його ще називають «укриттям»,
збудованим руками сотень тисяч добровольців і мобілізованих солдатів.
Будівництво об’єкту «Укриття» було розпочато після того, як в середині
травня 1986 року Державною комісією було прийнято рішення щодо
довготривалої консервації четвертого блоку ЧАЕС. Об'єкт «Укриття» вже
близько 30 років виконує свої захисні функції. Головною особливістю
«Укриття» продовжує залишатися його потенційна небезпека, істотно
більша, ніж це дозволяють норми та правила, що існують для об'єктів, які
містять ядерно небезпечні та радіоактивні матеріали.
Чорнобильська АЕС після аварії ще 15 років працювала у складі
загальної енергосистеми. Проте 15 грудня 2000 року її було зупинено з
огляду на міжнародні зобов’язання України. Протягом років, що минули, не
зупинялася ліквідація наслідків аварії. В Україні про них нагадують 53,4 кв
км території, що зазнала радіаційного забруднення, майже 2,5 мільйони
громадян, зокрема 212,7 тисяч ліквідаторів (дані на 1.07.2015).
Катастрофа на Чорнобильській АЕС сколихнула весь світ і своєю
величезною руйнівною силою, і мужністю тих, хто першими зіткнулися з її
страхітливими наслідками. Ризикуючи здоров’ям і життям, це герої
виконали громадянський обов’язок і заслужили всесвітню вдячність. Їхній
патріотизм, самовідданість, вірність обов’язку можуть бути прикладом для
наступних поколінь українців.
Серед тих, хто самовіддано виконував саме такі, найвідповідальніші і
найнебезпечніші завдання, були працівники станції О.Лелеченко, О. Акімов,
А.Кургуз, В.Лопатюк, В.Дегтяренко, А.Ситніков та багато інших. Вони до
кінця виконали свій професійний обов'язок і навічно залишилися в пам'яті

8. 8
товаришів, що заступили їх на посту. Подвиг кожного із них заслуговує на
окрему розповідь.
Героїчний вчинок заступника начальника електроцеху четвертого
енергоблоку Олександра Лелеченка вражає. Це була не його зміна. Почувши
вибухи на станції, він примчав сюди з дому. Оцінивши обстановку, почав
діяти. Потрібно було перекрити заслінки водню. Нікого не пустив, сам
пішов. Він буквально виштовхував усіх із зали, а сам залишився.
Відмовившись від запропонованої медичної допомоги, був на робочому
місці беззмінно 27, 28 та 29 квітня. Продовжував виконувати свої обов'язки з
ліквідації наслідків аварії на четвертому енергоблоці, контролював безпечну
експлуатацію першого, другого, третього енергоблоків. Лише 30 квітня він
був госпіталізований, але лікарі були вже безсилі врятувати йому життя.
Олександра Лелеченка було посмертно відзначено найвищою урядовою
нагородою.
Уже через кілька хвилин
після вибуху реактора на місце
події прибули підняті по тривозі
два відділення пожежників, які
обслуговували Чорнобильську
АЕС, очолювані начальником
караулу, лейтенантом
Володимиром Правиком
(випускником Черкаського
пожежно-технічного училища МВС СРСР). Мужні бійці вступили у двобій з
вогнем на четвертому енергоблоці та покрівлі машинної зали.
За діючою схемою повідомлення про пожежу на ЧАЕС було
передано відповідним частинам та Управлінню пожежної охорони Київської
області для залучення додаткових сил та засобів. За цим сигналом на
станцію прибув черговий караул пожежної частини №6 м. Прип'яті
лейтенанта Віктора Кібенка. Провівши розвідку, він організував та очолив
гасіння пожежі в приміщеннях, що були в безпосередній близькості до
зруйнованого реактора. Героїчні зусилля бійців не дали полум'ю
перекинутися на третій енергоблок.
Незабаром на місце аварії примчали всі пожежники з м. Прип'яті,
поспішили частини з Києва та Київської області. Прибувши сюди о 1 год. 46
хвилин, командування операцією взяв на себе начальник ВАПЧ-2 майор
Леонід Телятников. Він керував боротьбою з вогнем, якого фізично

9. 9
загартовані, молоді хлопці ніколи ще не бачили і не торкалися. Здавалось,
що розпеченим було саме небо.
По тривозі було піднято й медичний персонал станції. Лікарі почали
надавати першу допомогу тут же, на території АЕС, в м. Прип'яті. Інших
хворих відправляли до лікарень м. Києва та області. Почалося термінове
створення лабораторно-дозиметричних та лікарських бригад. Майже дві
тисячі лікарів, чотири тисячі медпрацівників середньої ланки та понад
тисячу спеціалістів медичних ВНЗ України буде задіяно у цій і трагічній, і
героїчній багатомісячній епопеї, яка уже в ті, перші дні, скидалася на
воєнну.
Виняткову хоробрість та самопожертву виявили трохи згодом і п'ять
пожежників із Білої Церкви, керовані майором Г.Нагаєвським. Ризикуючи
життям, вони відвели радіоактивну воду з-під зруйнованого реактора,
запобігли водневому вибуху, який міг би спопелити ще не одну Прип'ять. За
виявлений героїзм Г.Нагаєвський був удостоєний вищої нагороди Італії -
Ордена Святого Лева. Це було чи не перше міжнародне визнання подвигу
рятувальників світу.
Величезний тягар із виявлення масштабів та здійснення
першочергових заходів ліг на плечі військових, які прибули до Чорнобиля з
усіх кінців Радянського Союзу – Росії, Білорусі, Казахстану, інших
республік. Оперативно з'явилися хімічні війська під командуванням
генерала В.Пікалова та вертолітні підрозділи, очолювані генералом
М.Антошкіним. Згодом обоє були удостоєні звання Героя Радянського
Союзу.
Понад 1800 вильотів
зробили пілоти-вертолітники над
реактором, аби заглушити його
спеціальними речовинами. З 27
квітня по 10 травня в розвал
четвертого енергоблоку було
скинуто близько п'яти тисяч тонн
різних матеріалів. І вже 6 травня
1986 року потужність
радіоактивного викиду з нього зменшилась у кілька тисяч разів.
Підрозділи збройних сил розчищали проїзди до зруйнованого
реактора, прибирали, часто вручну, лопатами, без належних засобів захисту,
викинуті вибухом уламки ядерного палива. Для виконання інженерних,

10. 10
хімічних робіт було мобілізовано велику кількість цивільних осіб, які
перебували на військовому обліку. Більшість із них одержали в середньому
дози опромінення 120-180 м3в. Свідомі свого обов'язку і високої
відповідальності перед майбутніми поколіннями, вони трудилися в ім'я
добра для інших.
Життя підтвердило, що загалом стратегія ліквідації аварії була
правильною. Хоч практична її реалізація виявила непідготовленість системи
і суспільства, брак ефективних засобів радіаційного контролю та
необізнаність населення з методами захисту. Не існувало на той час
державної концепції дій у надзвичайних ситуаціях. Викликала справедливу
критику закритість інформації. Проте у тих умовах було важко і майже
неможливо все передбачити, багато чого довелося робити шляхом спроб,
навмання.
В Черкаській області на даний час проживає 114 100 осіб, які мають
статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, з них
інвалідів – понад 7 тисяч, ліквідаторів – майже 9,5 тисяч, дітей, віднесених
до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, – більше 19 тисяч.
Цінують та пам’ятають ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС і
в Черкаському районі. Наразі в районі проживає до 1400 осіб, що належать
до категорії чорнобильців, з них майже 500 – ліквідатори аварії на ЧАЕС.
Навіть 30 років не стерли з їхньої пам’яті страшні картини
осиротілих міст, пустих хат, розпачу людей. Багато хто з них зазнав
опромінення значними дозами, вони стали інвалідами, змушені постійно
боротися за свої права.
30-ті роковини Чорнобильської катастрофи мають привернути увагу
держави і суспільства до розв’язання чорнобильських проблем. Із роками
притуплюється гострота пережитої трагедії. Нові покоління вже мало що
знають про неї. Тому одна з головних вимог сьогодення – збереження
пам’яті й усвідомлення її уроків. Чорнобильська катастрофа показала,
наскільки тісним і взаємопов’язаним став світ у ядерну епоху. А це визначає
величезну відповідальність держав та урядів за безпеку народів і життя на
землі.

11. 11
1. Бунецкий Д. Крупные стройки зоны: хранилища и саркофаг /
Дмитрий Бунецкий, Александр Яремчук // Сегодня. – 2015. – 23
апреля (№ 74). – С. 36-37.
2. Григорук І. Насправді на ЧАЕС було дві аварії / Ігор Григорук //
Охорона праці. – 2015. – № 4. – С. 58-60.
3. Долгіх М. Слово про легендарного начварти: [Чорнобильська
катастрофа] / Микола Долгіх // Військо України. – 2015. – № 11. – С.
52-57.
4. Дубов В. Фронт, де всі працювали в режимі воєнного часу: [30-
річчя Чорнобильської катастрофи] / Вольт Дубов // Урядовий кур’єр.
– 2016. – 12 квітня (№ 69). – С. 10.
5. Зелений М. Стрепенулися від падіння: [Чорнобильська катастрофа] /
Микола Зелений // Природа і суспільство. – 2013. – 22 лютого (№ 4).
– С. 1.
6. Зятьєв С. Радіаційний квітень: [Чорнобильська трагедія] / Сергій
Зятьєв // Військо України. – 2015. – № 3. – С. 56-59.
7. Кривда,М. Міфи про чорнобильську зону потребують розвінчання /
Марина Кривда // Голос України. – 2015. – 3 березня (№ 38). – С. 4.
8. Кривда М. Територія напівзабуття / Марина Кривда // Голос України.
– 2013. – 26 квітня (№ 81). – С. 1, 10-11.
9. Міжнародний день пам’яті Чорнобиля. 29 років тому сталася
катастрофа на ЧАЕС // Українське слово. – 2015. – 29 квітня – 5
травня (№ 17). – С. 3.
10. Нестеренко А. У 2017 році об’єкт «Укриття» ЧАЕС нарешті стане
екологічно безпечною системою / Андрій Нестеренко // Голос
України. – 2014. – 5 червня (№ 107). – С. 21.
11. Петрушенко М. Невидимий ворог – радіація – діє повільно, проте
вражає дошкульно / Микола Петрушенко // Урядовий кур’єр. – 2015.
– 25 квітня (№ 76). – С. 5.
12. Прокопчук С. Пожинаємо плоди «залишкового принципу»: [30-річчя
від часу аварії на ЧАЕС] / Станіслав Прокопчук // Урядовий кур’єр. –
2016. – 23 березня (№ 55). – С. 1, 5.

12. 12
Науково-популярне видання
Автор-укладач Т.В. Крупченко
Комп’ютерний набір Т.В. Крупченко
Відповідальна за випуск В.М. Канюка
Підписано до друку 14.04.2016
Тираж 35
Видавець:
Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-
методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної
ради
18000 м. Черкаси
вул. Дахнівська,52
e-mail: bibliotekaromc@gmail.com