2. Загальні визначення
Нинішній етап розвитку людства характеризується
безліччю тенденцій виникнення конфліктів.
Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення, сутичка) —
зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження
і крайнє загострення суперечностей, що призводить до
активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються
складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін
намагається зайняти позицію несумісну з інтересами
іншої сторони.
Залежно від сфери життєдіяльності людей конфлікти
поділяються на виробничі, громадські, політичні та
побутові та інші конфлікти.
3. Конфліктна ситуація — це умова виникнення конфлікту.
Для переростання такої ситуації в конфлікт необхідними є
зовнішній вплив, поштовх чи інцидент.
Інцидент (привід) характеризує активізацію дії однієї зі сторін, що
зачіпає, нехай навіть ненавмисно, інтереси іншої сторони.
У конфліктній ситуації кожна зацікавлена сторона прагне
відстоювати та досягати реалізації власних мети, цілей, думок,
завдань, точки зору, при цьому вона наводить аргументи на свою
користь, перешкоджає опоненту чинити так само, використовує всі
прийнятні у даній ситуації заходи та форми впливу і намагається
здолати опір іншої сторони.
Конфліктні ситуації між соціальними групами, класами зводяться до
протиборства відносно можливо повного задоволення їхніх інтересів.
Це стосусться насамперед відносин влади.Miжнаціональні й
міждержавні конфлікти торкають буквально весь спектр відносин
між конфліктуючими сторонами, усього суспільства.
Конфліктні ситуації вивчає конфліктологія.
4. Історичний досвід боротьби за українську державність
довів, що в подоланні й розв'язанні внутрішніх та
міжнаціональних конфліктів, та у згуртуванні народу
відповідна роль належить етнополітичній еліті. Успішне
розв'язання проблем становлення українського народу та
його державності багато в чому залежить від
цілеспрямованої й виваженої етнонаціональної політики.
Етнонаціональна політика – це
цілеспрямована діяльність з
регулюванням відносин між
етносами, що виявляється у
свідомому впливі державних і
суспільних організацій на розвиток
міжнаціональних та міжетнічних
взаємин з метою їх нормалізації.
5. Етноконфлікти
Етноконфлікт — конфлікт між групами людей, що належать
до різних етносів. Це особлива форма соціального або
політичного конфлікту, який володіє деякими
особливостями:
- в конфліктуючих групах вбачається поділ за етнічною
ознакою;
- сторони конфлікту шукають підтримку в етнічно
спорідненої чи етнічно дружньому середовищі;
- в окремих видах етноконфлікт, етнічний фактор прагне до
політизації;
- нові учасники солідаризуються з однієї зі сторін, навіть
якщо ця позиція їм не близька;
- етноконфлікт найчастіше не є ціннісними i відбуваються
навколо тих чи інших об'єктів і інтересів.
6. Типологія
етноконфліктів
За вченням В. Андрющенко та М. Михальченко виділяють наступну
типологію етноконфліктів:
– глобальні: зіткнення етнонаціональних та державних
інтересів, припинення холодної війни і відновлення «заморо-
жених» конфліктів, скорочення дефіцитних природних
ресурсів, глобальна екологічна криза;
– етноекономічні: нерівномірний рівень економічного розвитку
етнонаціональних спільнот, різний рівень їх доступу до
матеріальних цінностей і благ – «внутрішній колоніалізм»
тощо;
7. – етноідеологічні: піднесення націоналізму та етніцизму як
ідеологій та психології етнонаціональних спільнот;
– етноісторичні: висвітлення історичних подій негативного змісту
для однієї етноспільноти з боку представників іншої;
– етнокультурні: нерівноправне становище культур і мов різних
етнонаціональних спільнот;
– етнополітичні: неоднаковий доступ етнонаціональних спільнот
до влади, її розподілу і використання, недемократичність
етнополітики, складність і суперечливість національно-держав-
ного будівництва…
8. Конфліктогенні чинники
етноконфліктів в Україні
Серед конфліктогенних чинників етноконфліктів України,
варто зазначити, що за підрахунками в Україні, налічується
потад 100 етносів, які є не лише формою, а і змістом існування
людства в Україні, та складають його неповторну мозаїку.
Етнос – це стійка, стала група людей, що
історично склалася як певна цілісність та
характеризується рядом ознак і рис спільності у
своєму походженні та розвитку. Передусім – це
загальні ознаки культури, мови, психіки,
самосвідомості та ін.
9. У свою чергу, етноси існують у формі націй, народів,
етнічних та національних груп. Уже сама численність та
розмаїтість етносів в Україні може за певних умов
породжувати безліч конфліктних ситуацій.
До найважливіших конфліктогенних чинників слід віднести
прагнення етноспільнот до створення національних чинників
як сучасного способу політичної організації суспільства.
Імовірність виникнення етноконфліктів обумовлюється тим,
що етноспільноти і держава мають розбіжні цінності та
суперечливі, а часом і взаємовиключні інтереси і цілі.
З поміж різних інших чинників слід назвати світові кризи,
процеси глобалізації, модернізації, етнополітичного
відродження, демократизації суспільства, децентралізації
політичної влади, зростання міграції та ін.
10. Об’єктами і суб’єктами етнополітичних конфліктів в
Україні виступають політизовані етноси, які борються за
збереження або зміну статусу, контролю над територією,
природними ресурсами, проти певного політичного
режиму або за його збереження, за участь у владних
структурах чи квоти в них тощо.
Складність етнополітичної ситуації в Україні полягає,
насамперед, у об’єктивних умовах, що склалися внаслідок
тривалої колоніальної залежності, необхідності пошуків
нових форм національної самоорганізації та
державотворення. Ситуація, яку ми маємо в Україні, в
цілому мало чим відрізняється від ситуації в будь-якій
європейській країні: провідна нація, що створила власну
державу, утворює також загальні структури, що
формують політичний простір країни .
11. З метою консолідації поліетнічного суспільства така єдина
платформа для спілкування етносів повинна існувати, але
справа ускладнюється тим, що фактично в Україні такою
платформою послуговує російськомовна та радянська
ментальність. У інтересах української держави необхідно як
найшвидше формувати власні структури взаємодії етносів,
хоча це й натикається на жорстокий опір так званій
“українізації” з боку носіїв колишніх типів свідомості.
Суттєвим ґрунтом для такої стратегії повинна бути політика
національного відродження української культури,
прискорення всебічної модернізації.
Тільки ментальні структури розвинутої нації можуть бути
загальним підґрунтям для спілкування інших культур на
терені етнополітичного простору нашої держави.