1. TheUkrainianFarmer,жовтень2016року
42 Бізнес-проекти
Осетри
по-дніпровськи
Досвід НВСП «Бестер» свідчить,
що виробництво ікри «чорної заморської»
цілком може стати успішним вітчизняним
бізнесом.
ЛЮДМИЛА МОРОЗОВА
Н
ині у світі швидкими темпами роз-
вивається аквакультура. Спеціалісти
ФАО (сільськогосподарський під-
розділ ООН) навіть прогнозують,
що 2025 року її частка в загальному обсязі
виробництва рибної продукції становитиме
52%. Уже тепер риба є товаром, який най-
більше купується та продається у світі. Тіль-
ки не в Україні, хоча природний потенціал
нашої країни для розвитку аквакультури
величезний. Що ж гальмує розвиток рибни-
цтва і як можна вивести галузь на лідерські
позиції, ми дізнавалися у Юрія Яременка,
директора й співвласника НВСП «Бестер»,
що в с. Трипілля Київської області.
Господарство обрали не випадково, адже
за короткий термін існування — лише
п’ять років — «Бестер» не лише, за оцінка-
ми Держрибагентства, увійшов у трійку
лідерів виробництва чорної ікри в Україні,
а й наполегливо просувається на європей-
ський ринок. І це при тому, що раніше
жодного досвіду роботи в аквакультурі його
власники, колишні військові, не мали.
Пане Юрію, як ви взагалі прийшли
у цей бізнес?
— Спершу коротко про себе. Я — полков-
ник запасу, кандидат соціологічних наук,
отримав освіту у вишах України, Росії,
Німеччини, стажувався у США, свого часу
служив у «гарячих» точках — Ліван, Боснія
й Герцеговина. Звільнившись у запас, ство-
рив одне з перших в Україні PR-агентств
«Прес-КІТ», викладав у вишах теорію й прак-
тику PR, видавав журнали «Камуфляж» на
військову тематику та молодіжний «Спу-
дей». Однак видавнича діяльність була ско-
ріше хобі, загалом не надто прибутковим.
Проаналізувавши ринок, ми побачили, що
одним із найперспективніших напрямів
є аквакультура. Зокрема, сегмент осетрових,
зокрема й виробництво чорної ікри, який
в Україні фактично не заповнений.
Тож п’ять років тому ми з бойовим побра-
тимом взяли в суборенду ділянку землі
розміром 0,30 га на березі Дніпра біля Три-
пільської ТЕЦ, поставили на воду вздовж
берега понтонну лінію та встановили садки
для утримання риби. Завели на ділянку
електроенергію, пробурили свердловину,
щоб мати питну воду, закупили посадковий
матеріал в однієї з вітчизняних компаній
і тепер розводимо рибу, в основному осе-
трових порід — сибірський осетер, руський
осетер, стерлядь, а також гібриди русосіб
(помісь руського та сибірського осетрів) і бес-
тер (помісь білуги зі стерляддю). Також
вирощуємо коропів коі, товстолоба, сома
та білого амура.
Для риби тут досить комфортні умови:
взимку вода на цій ділянці Дніпра не замер-
заєнавітьу20-градусниймороз—ТЕЦскидає
в Дніпро гарячу воду після охолодження
котлів.
Ми не лише вирощуємо рибу, а й про-
водимо селекційну роботу, тісно співпра-
цюємо з науковцями Національного універ-
ситету біоресурсів і природокористування
України, які консультують нас з усіх питань.
Студенти та викладачі проводять в нас свої
досліди, пишуть наукові роботи, от і нині
на нашій базі готуються дві кандидатських
дисертації, декілька магістерських робіт.
Окрім розведення риби ми ще виготовляємо
чорну ікру. Для цього також збудували цех,
який має всі відповідні сертифікати.
Більшість наших читачів не є фахівця-
ми з рибництва. Тож розкрийте деякі тех-
нологічні моменти: як утримуєте рибу, як
вирощуєте мальків…
— Ми створили замкнений цикл вироб-
ництва — від вирощування рибопосадкового
матеріалу до товарної риби та виготовлення
ікри. Тобто ми є повносистемним садковим
рибним господарством. Наша садкова пон-
тонна лінія складається із декількох десятків
садків, в кожному з яких (площею 18 м²)
утримується певна кількість риби. Залежно
від віку та розмірів риби в середньому на 1 м²
припадає п’ять дорослих рибин (20–25 кг)
або 500 мальків (3–5 кг). Тобто фактично
риба живе у великих сітках різної густоти,
занурених у річку на глибину до 4 м.
Годуєморибуспеціальнимгранульованим
кормом, склад і розміри якого залежать від
виду риби та її віку. Доросла риба влітку хар-
чується 1–2 рази на день, мальки — один раз
на годину. Узимку риба перебуває фактично
2. TheUkrainianFarmer,жовтень2016року
43Бізнес-проекти
в стані анабіозу, тому її майже не годуємо.
Корм викладаємо на спеціальні кормові
столики з металевого дроту, обтягнуті дріб-
ною сіткою, які закріплені за допомогою
мотузки у садках. Періодично рибоводи
піднімають столики на поверхню — пере-
віряють, скільки риба з’їдає, і залежно від
того регулюють норми харчування.
Що стосується селекції риби, то тут голо-
вний принцип — не схрещувати близьких
родичів, щоб отримати здорове потомство.
Інкубація ікри відбувається в інкубаційних
апаратах Вейса — це система зі скляних колб
без дна, де ікра перебуває в завислому стані,
постійнойрівномірноперемішуючисьспіра-
леподібним потоком води. Надалі личинок
утримують у спеціальних ваннах, встанов-
лених на березі, годують живим кормом.
Після того як мальки досягнуть ваги 1,5–2 г,
їх випускають у садки на відкриту воду.
Чи складно було з нуля організувати
свою справу? З якими труднощами довело-
ся стикнутися?
— Нам довелося відчути на собі фак-
тично всі «принади» організації бізнесу
по-українськи — від бюрократичних до кри-
мінальних моментів. Цю ділянку землі взяли
в суборенду, на той час це був фактично сміт-
ник — звідси вивезли три самоскиди сміття.
Проте,якз’ясувалося,цебувнелишесмітник,
а й дикий пляж, про що нас не попередили.
Тож на перших порах були непорозуміння
з місцевими жителями. Однак ми ситуацію
владнали: за власний кошт в іншому місці
облаштували для селян зону відпочинку —
завезлипісок,поставилироздягальні,парасо-
лі,лавочкитощо.Тай загаломмиспівпрацює-
мозмісцевоюгромадою—закуповуємошколі
обладнання, виділяємо кошти на потреби
села, я навіть видав власним коштом книжку
з історії Трипілля. Урешті-решт ми для села
створюємо додаткові робочі місця.
Серйозніші проблеми були з тутешніми
піщаними магнатами, які по обидва боки від
нашої ферми видобувають пісок, причому за
підтримки місцевої влади. Звісно, в їхньому
розумінні на цьому березі має бути тільки
пісок, адже це легка й швидка копійка.
Проте ми з ними поки що справляємося.
Чи були труднощі з оформленням
дозвільних документів?
— Коли ми починали, намагалися офор-
мити максимум можливих дозвільних доку-
ментів. Як показала практика, такий підхід
був виправданим. Насамперед ми створили
юридичну особу — це просто. Далі взяли в
суборенду ділянку землі й на своє підпри-
ємство оформили особливий режим сіль-
ськогосподарського виробництва. Потім
виготовили паспорт на садкову лінію, про-
ект на виробничу базу, оформили ліцензію
на вилов, проект і паспорт на свердловину;
отримавши режим спецводокористування,
маємо сертифіковану каналізацію. До речі,
в аквакультурі отримати режим спецводо-
користування — велика проблема, особливо
для тих, хто бере в оренду частку водойм
загальнонаціонального значення. Це коруп-
ційнасхема,зякоюмиразомізкерівництвом
Держрибагенства намагаємося боротися. На
жаль, поки що особливих зрушень немає.
Ви вирощуєте рибу елітних порід. Чи
важко створити для неї потрібні умови?
— Найбільша проблема — кормова база. Річ
у тім, що сьогодні вітчизняних кормів для
годівлі риби елітних порід, зокрема осетро-
вих і форелі, немає. Всі корми в основному
данського, німецького, польського виробни-
цтва. Не завжди вони належної якості, від
чого страждає риба, і часто не відповідають
витраченимзанихкоштам.Якосьяпрочитав
у паспорті до німецького корму, що в його
складі є навіть гідролізоване пір’я — для під-
вищення показників протеїну. Думаю, риба
від такого корму буде не в захваті — з огляду
на реакцію її печінки на таке харчування.
Тому ми були змушені налагодити власне
виробництво кормів. Побудували кормовий
цехівжедругийріквиробляємокорми,навіть
дещо продаємо. Наші корми в півтора-два
разидешевшізаімпортнійякісніші,аджеми
недодаємотудишкідливихречовин—стабілі-
заторіві консервантів.Виготовляємопотрібну
нам кількість і відразу згодовуємо їх рибі.
Сировиною для кормів є рибне борошно,
пшениця, шрот сої та соняшнику. Проте
й тут проблема: в Україні немає рибного
борошна відповідної якості, тож ми змушені
імпортувати його з Польщі. Однак вже зна-
йшли вихід і з цієї ситуації: враховуючи те,
що взимку риба через низьку температуру
води не харчується, відповідно й не потребує
кормів, то за зиму ми намагатимемося ство-
рити власну лінію для виробництва рибного
борошна. Обладнання вже закупили.
Вважається, що рибний бізнес є при-
бутковим. Коли він починає окупатися?
— Це дуже «довгий» і складний бізнес —
з огляду на те, що риба росте дуже повільно.
Наприклад, в осетрів період зрілості настає
на 8–10 рік, у білуги — на 15–16-й. Однак
ікра цих порід — найбільш вартісна, і це, по
суті,можестатиосновнимджереломнашого
прибутку. Адже на продажу самої риби бага-
то не заробиш, бо витрати на її утримання
— на корм, електроенергію, оренду, зарибок
тощо — величезні. І ми їх тільки трохи змен-
шилизавдякивласномувиробництвукормів.
Окрім того, ми ж постійно будуємося, вже
ГоловаДержрибагентстваУкраїниЯремаКовалів(нафотоправоруч)ізнагодиМіжнародного
ДняаквакультуринагородивподякоюколективНВСП«Бестер»вособідиректораЮрія
Яременка(ліворуч)завагомийвнесокурозвитокаквакультуриУкраїни
ДоценткафедриаквакультуриНУБіП,кандидатсільськогосподарськихнаукВасильКоваленко
(нафотодругийліворуч)вчитьмолодихрибоводіввизначатистатьриби
3. TheUkrainianFarmer,жовтень2016року
44 Бізнес-проекти
треба думати про кредитування… Тож поки
що цей бізнес нам не приносить доходу, хоч
після другого року діяльності ми почали реа-
лізувати рибу й уже маємо перші промислові
обсяги ікри стерляді — статева зрілість у неї
настає на 4–5 рік.
Загалом ми працюємо так: методом біо-
псії, тобто проколювання статевих залоз,
визначаємо стать риби, після чого від самок
отримуємо ікру, великих самців відбираємо
для селекції, решту — продаємо. Торік певну
кількість ікри спрямували на відновлення
стада, вивели свого малька й навіть частину
продали, зокрема й за кордон. Цього року
маємо вже маточне стадо й стадо, яке йтиме
на забій. Тобто позитивна динаміка є. Проте,
наголошую, загальний обсяг витрат на утри-
мання риби та виручених коштів від її реа-
лізації незіставні — як 10 до 1. Тому ми поки
що тільки мріємо вийти «на нуль» і почати
працювати на прибуток. Думаємо, станеться
це через три роки, коли статево дозріє наш
найдорожчий виробник ікри — осетер.
Тема ікри в Україні дещо, так би мови-
ти, скандальна — з огляду на велику кіль-
кість підробок і контрабанди. Як почуваєть-
ся на цьому ринку виробник такого товару?
— Справді, український ринок перенасиче-
нийконтрабандноютаконтрафактноюікрою.
Справжній обсяг незаконної осетрової ікри,
яка реалізується в Україні, визначити надзви-
чайно важко, я думаю, що це понад 90%. До
речі, ми також мали справу з контрафактом,
коли нашу торгову марку «Бестер» почали
масово підробляти на Бессарабському ринку
вКиєві.Мизвернулисядоміліціїтажурналіс-
тів, підготували сюжет на телебаченні. Після
цього контрафакту більше не фіксували.
Що ж до контрабанди, то в основному
вона йде з Росії. Така продукція небезпеч-
на для споживача, адже умови її виготов-
лення доволі сумнівні. Якщо ікру роблять
браконьєри, то в них сітка з рибою може
стояти у водоймі добу й більше, риба може
здохнути, потім її везуть кудись у комиші,
ріжуть животи, висипають ікру у відра,
солять, висипають туди десятикратну норму
консерванту (бо ікра — дуже делікатний
продукт, на ній швидко розвиваються шкід-
ливі бактерії та грибки), а потім перевозять
в пакетах у плацкартних вагонах в Україну.
Ціна нижча, але їсти таку ікру небезпечно.
Щодо нашого виробництва, то ми ікру
виробляємокласичним«забойним»методом.
Звісно, хтось може нам закинути, що є гуман-
нішийприжиттєвийспосіботриманняікри—
такзванийметодовуляції,колипіслявведення
гормональнихін’єкційзрибивитискаютьікру,
післячогоїїпастеризуютьйобробляютьвідпо-
відними препаратами, що забезпечують ікрі
тривалезберігання.Нажаль,невсівиробники,
які виробляють таким способом ікру, про це
повідомляють споживачеві в анотації до про-
дукту, чим фактично вводять в оману спожи-
вача. Ми пропонуємо натуральний продукт,
де є тільки свіжа ікра та сіль. Бо за смаковими
якостями продукція, виготовлена класичним
методом, набагато краща.
Для виробництва ікри ми обладнали від-
повідний цех, сертифікували його згідно
з вимогами українського законодавства. До
речі,плануємовиходитизісвоєюпродукцією
наєвропейськийринок,адляцьогопотрібно
налагодити виробництво за стандартами
ЄС. Тому ми змушені будувати з нуля ще й
третій цех, аналогів якому в Україні немає,
відповідно до систем HAССP та ISO. Нині
завершуємо процедуру його сертифікації.
У який спосіб ви збуваєте свою про-
дукцію?
— Працюємо з мережевими супермаркета-
ми практично в усіх великих містах — про-
даємо ікру та копчену рибу; живу — тільки
в Києві. Зайти в мережі складно. Хабарі
ми в принципі не даємо, хоч деякі мережі
не дуже чисті на руку щодо цього. Проте
питання вирішити можна. Ми свою нішу
намагаємося посісти завдяки якості про-
дукту. Однак нашій продукції, вирощеній
у природнійводітанаякіснихкормах,важко
конкуруватиздешевшоюрибою,вирощеною
уштучнихумовах.Скажімо,осетріввиробляє
чимало підприємств в Україні, і ми не най-
більші з-поміж них. І цю рибу, та й не тільки
її,дешевшейшвидшевирощувативсистемах
замкненого водопостачання: це такі накриті
ангаром ванни, в яких циркулює вода. Щоб
її збагачувати, в систему подають кисень або
просто повітря. Концентрація риби в таких
ємностяхвелика,утім,якіпродуктівїїжиттє-
діяльності.Врезультаті,хочрибатутдозріває
вдвічі швидше, проте якість її м’яса й ікри
гірша, ніж у вирощеної у природних умовах.
Це бачать навіть продавчині в магазинах.
Тому наша риба смачніша, але дорожча,
бо росте довше. Однак ми придумали для
себе спосіб, який дає можливість, з одного
боку, пришвидшити процес вирощування
риби, а з другого — не погіршити її якість.
Для цього можна спочатку тримати рибу
в установках замкненого водопостачання
(плануємо наступного року таку побудува-
ти), а на останній рік «посадити» її на живу
воду. Таким чином ми плануємо здешевити
й пришвидшити процес вирощування риби
та дозрівання ікри.
На жаль, український ринок не надто
об’ємний, і ми не можемо продати наявний
у нас обсяг ікри тут, тому орієнтуємося на
Європу. Хоча там ціни на ікру за останні
2–3 роки значно знизилися. Ринок перена-
ситився, багато з’явилося нових продавців,
зокрема з Китаю, східноєвропейських кра-
їн — там дозріли великі стада й виробники
НВСП"Бестер"щорічновипускаєурічкуДніпромолодьціннихпромисловихвидівриб.Зацим
процесомспостерігаютьпредставникимісцевоївладитарибноїінспекції Мальокстерляді,отриманийвгосподарствівідвласногоматочногопоголів'я
4. TheUkrainianFarmer,жовтень2016року
47Бізнес-проекти
демпінгують. Окрім того, у Європі багато
виробників установили установки закритого
водопостачання. Тому ікри багато, хоч вона
не найкращої якості.
Можливо, слід орієнтуватися на інші
ринки? Чи варто витрачати ресурси, щоб
завоювати вибагливого європейця?
— Європейський ринок перенасичений,
але це не означає, що туди не треба чи не
можна йти. Він дуже об’ємний, там люди
мають гроші, є культура споживання ікри,
особливо у Франції, Іспанії. Тому, якщо
люди витрачають гроші, вони прагнуть
отримати пристойний продукт. Щодо
якості нашого продукту ми впевненні: не
так давно через інтернет на нас вийшли
французи, взяли кілька проб, після чого
уклали передпродажний договір на поста-
чання певної кількості ікри за наявності
в нас документів за стандартами ЄС. Через
це ми змушені були будувати сертифікова-
ний відповідним чином ікряний цех. Окрім
того, маємо напрацювання з іспанцями,
канадцями. Перш ніж підписати договори,
іноземці з’ясували, у яких умовах ми виро-
щуємо рибу, чим годуємо тощо. Ми маємо
надію, що балансом ціни та якості завойову-
ватимемо європейський ринок. Прецедентів
в Україні поки що немає — жоден виробник
не експортує чорну ікру осетрових у Європу.
Звісно, замикатися лише на європейському
ринку не слід, і ми працюємо над цим.
Які перепони стримують розвиток
аквакультури в Україні?
— Як я вже казав, дуже велика проблема —
взяти в оренду фрагмент акваторії водойми
загальнонаціонального значення. Хоч нині
є цікаві проекти, наприклад, щодо розведен-
ня форелі у Дністрі, адже там температура
водивідповідаєвимогам.Теоретичноцемож-
ливо, але практично ніхто цього поки що
не зробив. Наше підприємство планує роз-
ширення виробництва — для цього ми нама-
гаємося взяти в оренду фрагмент акваторії
Дніпра. Якщо у нас вийде, буде прецедент.
Ще одна проблема — конфлікт між
рибалками й аквакультурниками. Напри-
клад, узяв фермер ставок в оренду, закупив
і вирощує посадковий матеріал, а селяни
йому висувають претензії: у цьому ставку ми
маємо ловити рибу. Бо, наприклад, в газеті
«Урядовий кур’єр» написали, що Конститу-
ція дозволяє ловити скрізь. Є кілька зако-
нів, де йдеться про цю суміжну діяльність,
які суперечать один одному. Тому треба,
щоб держава відкоригувала їх. Наприклад,
в орендованому ставку варто виділити зону
для купання, запровадити платну риболов-
лю в установленому режимі тощо.
Крім того, держава повинна також уре-
гулювати норми забору матеріалу з нашої
продукції для лабораторних досліджень.
Скажімо, для проведення такого аналізу
санветслужба вимагає нині мінімум 400 г
ікри (ви уявляєте, скільки вона коштує!).
Для порівняння: у країнах ЄС для розгор-
нутого аналізу беруть 28 г. Нам розповіли,
що органи контролю повинні вилучити
з партії ікри 3 г, а решту повернути нам.
Однак так ніхто не робить… Це нонсенс, але
такі норми прописані в законах, які діють
з радянських часів. Виходить, що законодав-
ство підтримує корупційну схему. Я написав
листа в Держспоживслужбу з проханням
вирішити це питання й чекаю відповіді.
Велика проблема для нас — відсутність
системи кредитування. Якщо на Заході під-
приємець хоче побудувати установку закри-
того водоспостачання, то він може взяти
кредит під максимум 3%, і ще й держава
відшкодує йому 50% вартості будівництва
такого комплексу. Ми про таке можемо тіль-
ки мріяти. Отож для розвитку рибництва
потрібні кредити — довгі й дешеві. Сподіває-
мося отримати такі кошти від Європейського
інвестиційного банку, з яким наш уряд торік
уклав угоду на 400 млн євро про фінансуван-
ня проекту «Основний кредит для аграрної
галузі — Україна». Частина коштів у цьому
проекті спрямована саме на розвиток малих
і середніх підприємств аквакультури.
Чи можна вже сказати, що вирощу-
вання риби в аквакультурі є в Україні окре-
мою галуззю?
— Так, цього року ми з колегами створили
асоціацію рибників-аквакультурників під
назвою «Українська аквакультурна спільно-
та»,іменідовірилибутиїївиконавчимдирек-
тором. Запустили свій сайт, щоб створити
платформу для спілкування фахівців, для
їх співпраці. Через сайт вони навіть можуть
вигідно купувати чи продавати свою про-
дукцію та послуги. Ми тісно співпрацюємо
з Держрибагентством, зокрема, долучилися
до підготовки комплексної програми роз-
витку рибництва в кожній області. Разом
з іншими громадськими організаціями звер-
нулисядокерівництвадержавизпропозиці-
єю оголосити наступний рік роком рибного
господарства України. Позиція наша проста:
Україна робить значні кроки в розвитку сіль-
ського господарства. От нині активно розви-
вається бджільництво, поштовхом до чого
послужило захоплення бджолами колиш-
нього президента Ющенка. Навіть великих
грошей не вкладали у цей розвиток, тільки
трохи змінили законодавство, в результаті
Українаутримуєпровідніпозиціїусвітіщодо
реалізаціїпродуктівбджільництва.Щобтака
ситуаціяповториласяізрибництвом,думаю,
не варто чекати, коли наступним президен-
томУкраїнистанерибник.Требазробитицю
діяльність актуальною, я б сказав, модною.
Для цього ми й запропонували запровади-
ти рік рибництва. Відомо, що Україна має
чи не найбільший природний потенціал
у Європі для вирощування рибної продукції,
але сьогодні ми вирощуємо лише 30 кг риби
на гектар водної поверхні, а Польща, для
прикладу — 60, Угорщина — 150 кг. Тому
для початку нам треба в рамках цього року
кардинально міняти законодавчу базу. Роз-
виток вітчизняної аквакультури не лише
сприятиме наповненню ринку дешевшою
та якісною продукцією, а й забезпечить
працевлаштування в сільській місцевості,
а також валютні надходження та додаткові
інвестиції.
lyudmyla.morozova@agpmedia.com.ua
ДоцентВасильКоваленко(ліворуч)зісвоїмивихованцямипроводятьосіннюінвентаризаціюремонтно-маточногопоголів'я
осетровихриб
