82. Самотня старість
Так тихо в хаті, тихо цілий день,
Лиш цокотить годинник на комоді…
До бабці вже давно ніхто не йде,
Гостей не дочекалась і сьогодні…
В печалі дня нового жде вона,
Погасить світло, ляже і… заплаче…
Бо звеселяла дім колись рідня.
Здається бабці, вчора ще неначе…
А зараз, коли двері зариплять,
То серце швидше б’ється у чеканні!..
Та знов нікого за вікном нема…
А бабця вже рахує дні останні…
Так гірко й важко, і болить душа
Дивитися в її вже сірі очі…
Вони у світ глухонімий кричать,
Що її серце самоти не хоче…
87. Надія Гаврилівна розповіла нам про своє
дитинство, яке перекреслила війна, важке життя
та одиноку старість… Сльози наверталися на очі
від почутого….
88. Людина починається з добра
Людина починається з добра,
Із ласки і великої любові.
Із батьківської хати і двора,
З поваги, що звучить у кожнім слові.
Людина починається з добра,
З уміння співчувати, захистити…
Це зрозуміти всім давно пора,
Бо ми прийшли у світ добро творити.
Людина починається з добра,
Із світла, що серця переповняє.
Ця істина, як світ, така стара,
А й досі на добро нас надихає.
Надія Красоткіна