5. «Любий Миша!
Я воскресла! От знову беруся здіймати «сізіфовий
камінь» догори! Позволь при сій нагоді навести тобі
цитату з мого нового безнадійного вірша... Таких віршів
маю близько десятка. Як ти думаєш, чи підійметься?
Гей, навряд,— не такий то камінь!.. Бо то бачиш ти, я
так думаю, що не минути мені ножа... (мама каже, що
зимою поїду до Відня)... Тепер знову ходжу на двох
милицях, що болять ноги в ступнях і через те я ходжу
по-котячому, та ще й спина болить гірш, ніж перше...
Отака-то твоя сестра ледача, Михайлику! Та таки й
зовсім ледача я стала: пишу маленькі віршики для
власної втіхи і розривки, а роботи — жоднісінької!
Перекладу — нікоторого... Чи то ми з тобою
побачимося до осені? Бо в Київ мені вже годі... Ліси
наші гомонять, садки буйно зеленіють, у нас тепер
чистий рай!»
