1. Спадкування
за заповітом в Україні

2. Вступ
Важливим елементом процесу перебудови, реформування та
демократизації всіх систем суспільства в Україні є формування правової
держави, яка покликана забезпечити виконання конституційного
принципу верховенства права (стаття 8 чинної Конституції України), та
забезпечувати недоторканність та захист таких важливих соціальних
цінностей як життя та здоров’я людини, її недоторканності і безпеки,
честі та гідності.
Спадкове право являє собою сукупність правових норм, що
встановлюють порядок переходу прав та обов’язків померлої особи
(спадкодавця) за правом спадкування до однієї або кількох осіб
(спадкоємців). Зі смертю людина перестає існувати фізично, але значна
кількість цивільних відносин, у яких вона була носієм прав та обов’язків,
переживає її. Вони мовби відкриваються, готові перейти під вольовий
диктат іншої особи.

3. Спадкове право – це інститут цивільного права; сукупність
правових норм, що встановлюють порядок переходу прав і
обов’язків померлого за правом спадкування.
Спадкове право в Україні регулюється:
1. Конституцією України
2. Цивільним кодексом України
Спадкування - є перехід прав та обов'язків (спадщини) від
фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших
осіб(спадкоємців).
Спадкодавець – це громадянин, майно якого після його смерті
переходить у спадщину до іншої особи або до інших осіб.
Спадкоємець – це особа, яка у випадку смерті того або іншого
громадянина здобуває право одержати його майно.

4. Як відомо, у своєму історичному розвитку спадкування
за заповітом з'явилося після спадкування за законом і відразу
набуло в Римі найголовнішого значення. Уже Закони XII
таблиць визнають переваги заповіту і вважають його
чинність цілком нормальною. З часом значення заповіту
чимраз зростає.

5. Фізичні та юридичні особи
й інші учасники цивільних
відносин
У разі відсутності заповіту
одержують право на спадкування
почергово
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на
випадок своєї смерті. ст. 1233 ЦКУкраїни
- право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
- право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через
представника не допускається. ст. 1234 ЦКУ
Заповідач може призначати своїми спадкоємцями одну або кілька
фізичних осіб, незалежно від наявності у ньогоз цими особами сімейних,
родинних відносин, а також інших цивільних відносин. ст. 1235 ЦКУ

6. Існують певні вимоги до оформлення заповіту:
1. Письмова форма, з зазначенням місця і часу складання
заповіту.
2. Особистий підпис заповідача.
3. Посвідчення нотаріусом ( або іншою службовою особою)
(Ст.1252 ЦКУ).

7. Випадки коли заповіт визнається недійсним
(Ст.1257 ЦКУ)
1. Заповіт складається особою, яка не мала на це право, не за формою та
посвідченням (нікчемний заповіт).
2. Суд визнає недійсним.
3. Недійсність окремого розпорядження що міститься в заповіті.
Згідно з чинним законодавством кожен повністю дієздатний громадянин
може особисто розпоряджатися своїм майном на випадок смерті.
У випадку коли заповіту не має, тоді відбувається спадкування за
законом.

8. Випадки коли настає спадкування за законом
1. Спадкоємець не склав заповіту.
2. Заповіт визнано недійсним.
3. Спадщина не прийнята.
4. Спадкоємці відмовились від прийняття спадщини.
5. Заповіт не охоплює всієї спадщини.

9. ЦКУ передбачає також декілька черг заповіту за законом:
І черга – діти спадкодавця, той із подружжя який пережив іншого,
батьки спадкодавця;
ІІ черга – рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід з
боку батька та матері;
ІІІ черга – рідні дядько та тітка спадкодавця;
ІV черга – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не
менше 5 років до часу відкриття спадщини (смерті спадкодавця)
V черга – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня
спорідненості включно, та його утриманці, які не були членами
його сім’ї.

10. Ст.1267 ЦКУ передбачено розміри частки у спадщині
спадкоємців за законом: частки у спадщині кожного із
спадкоємців є рівними.
Також спадкове право захищає інтереси й осіб, які
перебувають на утриманні спадкодавця.
Законодавством закріплюється їхнє право на
обов’язкову частку у спадщині, якщо вони не згадані у
заповіті.

11. Обов’язкова частка у спадщині:
1. Неповнолітні діти спадкодавця
2. Повнолітні непрацездатні діти спадкодавця
3. Непрацездатна вдова(вдівець)
4. Непрацездатні батьки
Спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки,
яка належала б кожному з них у разі спадкування за
законом Ст.1241 ЦКУ(не менше ½ від того, що він отримав
би за відсутності заповіту)

12. Прийняття спадщини
Для того щоб спадкоємець став власником належного йому майна він має
прийняти спадщину ( Ст.1268-1270 ЦКУ)
Спадщина вважається прийнятою протягом 6 місяців з дня відкриття
спадщини:
Якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння
спадковим майном.
Якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття
спадщини заяву про прийняття спадщини.
Строк прийняття спадщини може бути продовжений судом, якщо він
визнає поважною причину пропуску прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець помер і не встиг прийняти (отримати) спадщину то
право на спадщину переходить його спадкоємцям (трансмісія).

13. Висновки
Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на
випадок своєї смерті. Діє принцип свободи заповіту. Він означає,
що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-
якій особі.
Спадкування за заповітом є одним з видів спадкування і
регулюється гл.85 ЦК. Воно ставиться на перше місце, оскільки
найбільше відображає волевиявлення спадкодавця.
Форма заповіту — заповіт складається у письмовій формі, із
зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути
особисто підписаний заповідачем.
Питання спадкового права є досить актуальні, заслуговують на
увагу і детальне вивчення, оскільки стосуються практично
кожного громадянина, який може бути як спадкодавцем, так і
спадкоємцем.