Анатолий Степанович Курченко 2

1. 1
КУРЧЕНКО АНАТОЛІЙ СТЕПАНОВИЧ.
ЗГАДУЄМО МИНУЛЕ – БУДУЄМО МАЙБУТНЄ.
МАТИ ЗАКЛИКАЄ. ДІОРДІЯЩЕНКО НУНИК. ТОЛЯН.
Літак «Мрія» з космічним кораблем «Буран».
ОЛЕГ АН-ТОНОВ. АН-АТОЛІЙ КУРЧЕНКО.

2. 2
Все завжди розпочинається з
ДИТИНСТВА.
Толя КУРЧЕНКО. Оля ІВАНЕНКО.
Ліворуч Бабуся Устя, дідусь Охтим – Король з
внучками; Олею і Валею Іваненко. .
Праворуч бабуся Ганна Курченко з внучками:
Ірою Сокуренко, Галею Курченко та Наташою
Кокошою.

3. 3
Анатолій КУРЧЕНКО – ТАНКІСТ.

4. 4
Анатолій Степанович Курченко з
дружиною; Ольгою Федорівною
Іваненко – Курченко.

5. 5
Моя внучка Ангелінка в садочку ВЕСНЯНКА.
Внучка Ангелінка СНІГУРОЧКА.

6. 6
ПОЧЁТНОЕ УДОСТОВЕРЕНИЕ выдано:
КУРЧЕНКО Анатолию Степановичу, внёсшыму
большой вклад в создание самолётов…………..
Анатолій Курченко тримає модель
літака Ан-225 «МРІЯ» з космічним
кораблем «БУРАН»

7. 7
Анатолій Степанович Курченко автор книжки
ВІТЧИЗНЯНА НАРОДНА війна 1941-45р.р. і
славний ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ.
***З чого ж розпочинається БАТЬКІВЩИНА.???
З тієї де ти народився Хатини – ОСЕПІ,
В якій рідна МАТУСЯ, співала – колискові пісні.
Вчила розмовляти РІДНОЮ мовою. .
Рачкувати в дворі зеленою травою.
Босоніж бігати по вранішній росі.
Дбали і виховували батьки своїх дітей,
Щоб Їх діти були гідними своїй БАТЬКІВЩИНІ.
Щоб жила рідна КРАЇНА.
І були ЩАСЛИВІ, люди і Їх діти,
Які в ній живуть і радіють яскравому СОНЦЮ.
І немарно прожитому кожному ДНЮ…….. АСК

8. 8
Але ж тим німецьким - загарбникам була
нідочого наша БАТЬКІВЩИНА. Ними було
зруйновано чимало наших міст і сіл, і
знищували їх мешканців. На Київщині вщент
було спалено разом з мешканцями, село
РАСКИ. А на Чернігощині німці знищили місто
КОРЮКОВКУ і вчинили розправу над
мешканцями цього міста. І про ті жахливі події,
які відбувались в цьому місті, мені розповів
Менськой Віктор, з яким ми навчались в РУ-
№1, міста Миколаєва-1952р., і, як їм вдалося зі
своєю Матусею вникнути такої долі, якої
зазнали мешканці їхнього міста. Біснуватий
Гітлер планував Москву та Ленінград «стерти з
лиця землі……»
**Вставай СТРАНА огромная,
Вставай от МАЛА до ВЕЛИКА.
Вставай на смертный бой.
С фашистской бандой – нечестью,
С проклятой гадиной – немецкою ордой.

9. 9
. БАТЬКІВЩИНА - МАТИ ЗАКЛИКАЄ !!!!!!
Мати закликає!!! Адольф Гітлер.
Вони ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ
ПРИСКОРЮВАЛИ, ЯК МОГЛИ.
Від Кремля до Рейстага дійшли.

10. 10
***(Мы так же пастухи -
«подрывники»: ОЛЬВИОПОЛЬЦЫ В
часы затишья на передовой, на
протяжении июля месяца 1941-го года
снабжали полевые кухни продуктами,
для приготовления –«УКРАЇНСЬКОГО
БОРЩА». Возили на тачанке -
«РАСТАВЧАНЕКЕ» к полевы кухням,
замаскированных в ЛЕСОПОСАДКЕ -
для бойцов 96-ой дивизии
И.М.Шепетова–18-ой армии, Южного
фронта: генерал – лейтинанта Андрея
Кирилловича Смирнова, всё то, что
необходимо для приготовления
УКРАИНСЬКОГО БОРЩА. . .
А это: картофель, красный буряк,
фасоль, морковь, петрушка, несколько
бидонов коровего молока, бидончик
сметаны и ранних яблок………)

11. 11
АНАТОЛІЙ - ОБЛИЧЧЯМ до ФАШИСТІВ !!!
1941-ий рік. Ліворуч: Німецькі окупанти.
Праворуч: Анатолій Курченко. .
***З ПЕРШИХ ДНІВ ВІЙНИ ВІД НІМЕЦЬКОЇ
НАВАЛИ – ОРДИ - ЗАХІДНІ КОРДОНИ УКРАЇНИ,
ЗАХИЩАЛИ ДВА ФРОНТИ: ПІВДЕННО - ЗАХІДНИЙ
ФРОНТ, ПІД КОМАНДУВАННЯМ ГЕНЕРАЛ –
ПОЛКОВНИКА, М.П.КИРПОНОСА, ЯКІ ВЕЛИ
ЖОРСТОКІ КРОВОПРОЛИТНІ БОЇ З ВОРОГОМ В
НАПРЯМКУ НА КИЇВ. НАЧАЛЬНИК ШТАБУ
СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК НІМЕЧЧИНИ – ГАЛЬДЕР
ПЛАНУВАВ, ЗНИЩИТИ ОСНОВНІ СИЛИ ПІВДЕННО –
ЗАХІДНОГО ФРОНТ, ОВОЛОДІТИ - ЗАХОПИТИ КИЇВ І НА
МОСКВУ «ПОКОТИТЬ»……………

12. 12
Командуючий Південно -
Західним фронтом, генерал -
полковник М.П.КИРПОНОС,
член військової Ради
М.О.БУРМІСТРЕНКО,
начальник штабу, Генерал - майор
В.І.ТУПІКОВ.

13. 13
Маршал С.М. Будьонний очолював
загальне керівництво – Південним і
Південно – Західним фронтами –
напрямками. .
С.М. Будьонний. Ф.Я. Іваненко. І.Я. Іваненко.
. Брати: Федір Якович Іваненко й Іван Якович
Іваненко, захищали в 1941-му році КИЇВ від
німецько – фашистської навали………. .
. ПІВДЕННИЙ ФРОНТ. .
А начальник штабу німецьких армій «ПІВДЕНЬ»,
генерал фон Зоденштерн мав намір захопити
Одесу, за 2-3 дня. А війська Південного фронту
командуючого І.В. Тюленева стрімко взяти в

14. 14
«КІЛЬЦЕ», оволодіти їх штабом, в місті
Первомайську - розташованого на річках
Південний Буг та Синюха.
Іван Васильович ТЮЛЕНЕВ. .
В цьому будинку в 1941-му році, в місті
Первомайську був розташований штаб –
ПІВДЕННОГО фронту. . ***Фашист,
щоб посіяти паніку в військах і серед
населення, скидали з літаків диверсантів -
парашутистів переодягнених в
червоноармійську форму, для того, щоб
захопити штаб Південного фронту в місті
Первомайську. Та всі ці витівки ворога були
вчасно виявлені і знешкоджені
червоноармійцями. . .
***І як згадує І.В. Тюленєв, що арміям

15. 15
Південного фронту одночасно доводилось
відбивати шалений натиск ворога, і як то
кажуть воювати на ДВА фронти. Та все ж таки
переважаючі військові сили німецьких
сухопутних та танкових армій. Неодноразово
брали в «КЛІЩІ» армії: А.К. Смірнова,
Черевіченка, Малиновського, Понеделіна…. З
великими втратами наші бійці виходили з
«КЛІЩІВ» - І зайнявши НОВІ позиції, наші
війська давали ГІДНУ відсіч ворогу…..
. ***Та все ж таки важка доля спіткала вояків
обох фронтів, які мужньо захищали Україну і
КИЇВ. Німці обійшли, побудовані навколо
Києва оборонні рубіжі і захопили КИЇВ……..
.
Один із зруйнованих ДОТ-ів в лісі на пагорбі біля
річки ІРПІНЬ. Оборонного «ПОЯСА», навколо КИЇВА. -
Стоїть біля ДОТ-ту, син Микола. ..

16. 16
***Війська Південно Західного фронту
зазнавши численних людських і в озброєні
втрат відходили на Схід Країни. В урочищі
«Шумейкове» загинув: Командуючий
Південно – Західним фронтом, генерал -
полковник М.П.КИРПОНОС. .
***Війська Південного фронту, під
натиском ворога з боями відходили на
Південь України. Командуючий
І.В.ТЮЛЕНЄВ, ніби вивіряючи свою долю, як
завжди знаходився в самому «АДІ» бою і
керував військами. . 30-го серпня 1941-го
року поблизу міста Дніпропетровська, на
лівому березі Дніпра, був поранений в
ногу і роздробило кістки ноги
Командуючому Південного фронту,
І.В.Тюленєву. І його літаком відправили на
лікування в Москву. .
Ставка Верховного Головнокомандування
призначила генерал – лейтенанта ЧІБІСОВА,
Командуючим Південним фронтом.

17. 17
Нікандр Евлампієвич АндрійКирилович
. ЧІБІСОВ. СМІРНОВ. .
***Дивізії 18-ої армії А.К.СМІРНОВ вже на
Запоріжській землі вели бої з німецькими військами.
По німецьким даним було відомо, що війська
Південного фронту перемололи ворожих військ і їх
сателітів більше ніж 40-к процентів. Однак
обставини різко погіршалася і війська А.К.
Смірнова виходили з німецьких «КЛІЩЕЙ». Та щей до
того ворог вклинився в наші війська, і вояки
виходили з оточення окремими групами, і з’вязок
між військовими підрозділами був втрачений. І
чикати про ДОПОМОГУ не доводилось. Та
трапилось так, що А.К.Смірнов з групою вояків
знову потрапили в німецьке оточення. Зваживши

18. 18
складну ситацію генерал Андрій Кирилович зібрав
всіх хто ще здатний був тримати в руках зброю і
віддав Їм як виявилось, свій останній НАКЗ, йти всім
на прорив – фащистських «КЛІЩІВ». І САМ генерал з
гвинтівкою в руках крокуючи в першій шеренгі,
ПОВІВ вояків на прорив фашистського кільця.
. .
***Жорстокий, кривавий бій з ворогом тривав
понад 12-ти годин. . .
В цьому нерівному бою з німецьким загарбником
ВСІ бійці – СМІРНОВА стояли до останку –
зневажаючи фашиста. Поле бою все було «УСІЯНО»
горами трупів, як з одного так і з другого боку. Як
НАРОДНИЙ герой на полі брані з німецькою сворою,
поклав своє життя, генерал Андрій Кирилович
СМІРНОВ. . . .
***А командующий артилерією 18-ої армії генерал
А.С.ТІТОВ, залишившись на одинці біля
бронебійної гармати, ВІН до останього набоя

19. 19
влучно стріляв з гармати - фашистам по-макушкі і
загинув ГЕРОЙСЬКИ біля своєї гармати - пушки.
Німецькі стратеги – генерали оглянувши
поле бою і дали високу оцінку; відвагі і
хоробрості нашим командирам і
солдатам. І німці збагнули, що такий
народ ЇМ не перемогти в запланованій
«БЛИСКАВИЧНІЙ» війні…………
***На Україні з перших днів війни наші
пілоти - винищувачі в повітряному
просторі, вели бої з німецькими «ЗГРАЯМИ
літаків - СТЕРВ’ЯТНИКІВ, та повітряних
ПІРАТІВ – АСІВ.»

20. 20
Праворуч: Пілот – винищувач, лейтенант
Олексій Олексієвич АРТАМОНОВ – Герой
Радянського Союзу. .
.***Лейтенант АРТАМОНОВ О.О. здійснив
повітряний таран ворожого літака на
УКРАЇНІ, село Лиса – Гора, поблизу міста
ПЕРВОМАЙСЬКА, ОДЕСЬКОЇ області.
ПІВДЕННИЙ фронт – 1941-й рік. .

21. 21
. .
В.В.Талаліхін. І.І.Іванов. А.Н.Катріч.
*** 7-го серпня 1941-го року, молодший лейтенант
Віктор Талаліхін, ПЕРШИМ здійснив НІЧНИЙ таран
німецького бомбардувальника «Хейнкель-111.»….
***Командир звіна старший лейтенант Іван Іванович
Іванов в 4-ри години, 25-ть хвилин ранку 1941-го
року таранив фашистського «Хейнкелья», біля села
Загореша, Рівенської області – Південно – Західного
фронту…….. .
***Командир ескадрілі лейтенант Олексій Катрич,
10-го серпня 1941-го року був на аеродромі, на
бойовому чергуванні. Із пункту Повітряної оборони,
лейтенанту Катрічу повідомили, що на великій
висоті в напрямку до їхнього аеродрому летить
німецький літак – розвідник, пілот якого вважав, що
на такій висоті його літак не достануть ні снаряди
зенітної артилерії, ні винищувачі. . За наказом
О.Катріч на винищувачі МіГ-3, стрімко з аеродрома
підняв свій літак в повітря і винятково швидко виявив

22. 22
німецького літака – розвідника по ІНВЕРСІОННОМУ
сліду. І зайшовши в хвіст літака. Німецький стрілок з
фашистського літака відкрив вогонь по літаку МІГ-3
і не завдав шкоди літаку. Та з короткої відстані з
гармат, Катрічу вдалось знешкодити німецького
стрілка в хвості літака. .Наразі необхідно
знищити німецького пілота. Та коли перехрестья
приціла лягли на кабіну пілота – розвідника,
О.Катрич натиснув на гашетку, та кулемети
мовчали – закінчились набої. А ворог був поряд і
достатньо було б з десяток патронів, щоб
застрелити ворога в кабіні літака……. .
Катріч розумів, щоб ворог не втік з розвідувальними
даними необхідно діяти зважено і швидко
застосувавши таран ворожого літака, і нанести
удар по хвосту відрубавши гвинтом керма
керування літаком, і такий метод менш
небезпечний для літака МіГ-3. Катрічу вдалось
гвинтом свого літака відрубати хвіст – кермо
керування. Ворожий літак спочатку повернув
праворуч а потім стрімко пішов в ПІКЕ з висоти
ДЕВ’ЯТЬ тисяч метрів - врізався в землю і
вибухнув……. Катріч пошкоджений свій літак -
планеруючи плавно приземлився на свій аеродром.
Друзі і командири поздоровили Олексія з блистячою
ПЕРЕМОГОЮ над ворогом…… .

23. 23
***Це був здійснений пілотом Катрічем; ПЕРШИЙ
ВИСОТНИЙ повітряний таран, до того ж пілот зберіг
своє життя і літака винищувача. За цей героїчний
подвиг, Олексія Катріча нагородили ордином
Червоного Прапора. . .
*** 12-го вересня 1941-го року О.Катріч з гармат
влучив в бак з пальним літака «Юнкерс-88», який
спалахнув в повітрі. Іншого бомбардувальника «Ю-
88», від таранного удару О.Катріча літак фашиста
впав на землю. Але ж екіпаж літака «Юнкерс-88»
встиг вистрибнутиз парашутом і приземлитися.
. ***Полонений німецький командир екіпажу –
збитого літака «Ю-88», надмінний, нахабний нацист,
який неодноразово безкарно в Західній Європі сіяв
смерть і розруху, підбираючи російські слова і
коверкаючи їх з акцентом не поспішаючи відверто
зізнався присутнім: .
***«С советскими лётчиками мы встретились
впервые. Мы поражены их мужестаом и
безстрашием. О таранах мы слышали, но не
верили в их существование. Какая это странная
вещь !!! ***Это свидетельство врага не просто
комплимент в адрес советских лётчиков, а
объективна оценка противника, на себе
испитавшего воздушный таран……….. .
.

24. 24
.
Повітряний ТАРАН.

25. 25
Наші пілоти любі жінки - ластівки.
Екіпаж літака «РОДИНА»:
Осипенко, Гризодубова, Раскова. 1938 рік.
АВТОГРАФ Марини Лаврентіївної
ПОПОВИЧ на фюзеляжі літака Ан-72.

26. 26
Зустріч на аеродромі Гостомель з Олегом
АНТОНОВИМ - ДВОХ СВІТОВИХ РЕКОРДСМЕНІВ
на літаку «АНТЕЙ»: Жінка полковник, пілот –
випробувач літаків ПОПОВИЧ Марина та поряд
з нею полковник, пілот –випробувач ДАВИДОВ
Іван Егорович. .
.***Наші жінки пілоти в повітряних боях з ворогом не
поступались мужністю та хоробрістю, пілотам
чоловікам в повітряних боях з ворогом. Так
Осипенко, командир полку, транспортної авіації на
війні, навіть незважаючи на шквальні обстріли
ворожих зеніток, завжди вчасно постачали на
передові позиції фронту: зброю, набої, страву, одяг,
листи від рідних. Вивозили на літаках поранених
вояків з передової на лікування в тил….

27. 27
Катирина Іванівна Зеленко – пілот
винищувач.
****К.І.ЗЕЛЕНКО єдина жінка – пілот, яка разом з
чоловіками – пілотами приймала участь в
Радянсько – Фінській війні. І за бойові звитяги в
тій війні, Катирину Іванівну нагородил ордином
Червоного Прапора. Під час Вітчизняної війни з
німецьким загарбником, старший лейтенант
Катерина ЗЕЛЕНКО, приймала участь, в
найзапекліших боях з ворогом. І за свої бойові
звитяги проти німецького окупанта, Її
відзначили бойовими нагородами: Орденами
та медалями. Так наприклад: В липні 1941-му році,
старший лейтинант Катерина Зеленко пілот –
винищувач вела наші бомбардувальники, які своїм
сміливим нальотом знищили: 45-ть танків ворога до
30-ти вантажних автомобілів, які в кузовах везли
піхоту, в ящиках набої і на прицепах гармати……..
. ***В серпні 1941-му році, бомбардувальники в
супроводі звіна винищувачів на чолі з зоми
К.Зеленко, здійснили наліт на скупчення німецьких
військ. І незважаючи на шаленні обстріли німецьких
зеніток, фашистське угрупування було вщент
знищено. Натомість з нашого боку всі літаки і ті, що

28. 28
були пошкоджені ворогом повернулись без втрат.
***12-го вересня 1941-го року К.Зеленко вилитіла на
бойове завдання в розвідку, в парі з капітаном П.
Лебедєвим. Та де не візьмись із – за хмар зненацька
на них напали німецькі «МЕСЕРИ», які зрешетили з
кулеметів літак Лебедєва, якому таки вдалося
посадити свій літак на аеродром, в якого плоскості
ледь не відпали… Не гаючи часу німецькі
«МЕСЕРШМІТИ» кільцем оточили літак Катерини
Іванівної. Їх було СІМ а Катя – ОДНА. Зеленко
вдалося знищити ОДНОГО «МЕСЕРА» і «ВИПУРХНУТИ»
в верх із КІЛЬЦЯ. Але ж німецьким «МЕСЕРАМ»
нищівним вогнем із кулеметів вдалося пошкодити
літак Катерини. І Її літак різко повернув праворуч, І
стрімко пішов в піке. На шляху падіння, Зеленко
спрямувала Свій літак на кабіну фашистського
пілота і таранила. Від зіткнення обидва літака впали
на землю. Цей повітряний бій відбувався в небі над
селом Анастасівка, Сумської області. І мешканці
цього села спостерігали повітряний бій, і таран…..
Мешканці села Анастасівки в кабіні літака
знайшли закривавлений Комсомольський
квиток загиблої і дізнались призвіще відважної
жінки. Похоронили трагічно загиблу жінку –
пілота: Зеленко Катерину Іванівну на
місцевому цвинтері села Анастасіївки.

29. 29
ЛІДІЯ ЛІТВЯК – пілот винищувач.
Подруги: Ліда Літвяк та Катя Буданова,
слухачки, Херсонської авіаційної школи –
інструкторів крокують на міський пляж на
ДНІПРІ……..

30. 30
ЛІДІЯ ВОЛОДИМІРІВНА ЛІТВЯК
до виконання бойового вильоту готова.
В Свому останньому бойовому вильоті в Небі Ліда
зустрілась з великою кількістью німецьких
винищувачів – «МЕСЕРІВ», які стрімко «КИНУЛИСЬ» на
літак з «БІЛОЮ ЛІЛЕЮ», Лідія Володимирівна, ще
встигла «ЗАВАЛИТИ» ОДНОГО «МЕСЕРА», але ж і
хоробра, легендарна жінка – пілот разом з літаком
впали на понівичину війною Землю…

31. 31
Рятувати поранених бійців на передовій –
СЕСТРАМИ МИЛОСЕРДЬЯ теж ПОДВИГ.
Сестра милосердья Переверзєва Людмила.
Санінструктори: Туснолобова Зіна Михайлівна та
Павлова Маша пройшли горнило війни - КРУТИМИ
ВЕРСТАМИ.

32. 32
Під свинцевим дощем.
***Цей ПЕРШИЙ серпневий бій з німецькими
фашистами, в якому брала участь, сестра
милосердя Зіні Туснолобовій запам’ятався до
дрібниць на все життя. Від вибухів ворожих снарядів
здригалась земля все палало навколо. Важкі чорні
хмари впали на землю і покотилися разом з густим
ядовитим димом від вибухів снарядів і бомб. Зіна
повзла, руки обпікав гарячий пісок, обличчя пахнуло
жаром і задихаючись пороховим димом. Раптом
ворожий снаряд влучив в яблуню, неподалік якої
повзла Зіна. Яблуня мов жива істота, підскочила
вверх, і разом з корінням і недоспілими яблуками,
впала на землю. Зіну обсипало піском – Вона ж
тягла санітарну сумку туди да йде смертельний бій,
де вельми потрібні руки медсестер. Зіна помітила
скрюченого бійця – лице його було брудним,
блищали тільки очі. Що братику сталось? – спитала
Зіна. Ноги закричав боєць.!!! Зіна рванула халошину
і жахнулася, як ніколи. Побачила коліно
розтрощене, тирчать кістки. Тримайся, братику -
мовила Зіна спритно стала перев’язувати поранену
ногу. Боєць лаявся і скаржився Зіні, що Йому не
вдалося відплатити фріцам, за поранену -
покалічену ногу. Нічого, братику заспокоїла Зіна,
загоїться нога, тоді повоюєш……. Його правицею

33. 33
Зіна обвила свою шию й заходилася тягти. Боєць не
випускаючи з лівої руки автомата, почав спиратися
на нього. Здоровою рукою Він так само спирався об
землю. З усієї сили тягла Зіна пораненого і вдало
доповзли до санітарного обвозу....... Зіна Іванівна
знову повернулась на передову у вогняне пекло,
щоб рятувати поранених вояків. І в таких жорстоких
боях з ворогом з обох воюючих сторін крім
поранених, було безліч загиблих…………… За
229 днів війни Зіна, приймала участь в
найжорстокіших боях - лютих сутичках з
фашистом, і врятувала життя понад ДВІСТІ,
пораненим бійцям……….. .
В сестри милосердя: Туснолобової Зіни був
девіз, «ЕСЛИ РАНИЛО ДРУГА, ПЕРЕВЯЖЕТ
ПОДРУГА ГАРЯЧИЕ РАНЫ ЕГО…….»
***СЬОМІЙ Гвардійській стрілецькій роті, лейтенанта
Тимошенка - 3-го батальйону 849-го полку, 303-ої
дивізії, було наказано провести розвідку боєм
ворожих позицій. . ***Зіна
Туснолобова усвідомлювала душею і серцем, що
таке РОЗВІДКА БОЄМ і не вперше нюхала порох –
будуть поранені і вбиті Розуміли це і солдати роти,
що їм вельми мало шансів лишитися живими, тому
що як завжди фашист різане кулеметним
свинцевим дощем. . В ялинковому гаї

34. 34
причаївся ворог і спрямував в бік СЬОМОЇ роти свої
гармати та кулемети. І нашим бійцям необхідно
ворога -поганця вибити з лісу і захопити вузлову
залізничну станцію Горшечне. Бійці рушили по
чистому засніженому полю і цей рівнинний простір
потрібно подолати, який прострілюється ворогом. І
кожен боєць на білій рівнині стає мішенню. Вояки
рухались по глибоким сніговим заметам. Було
чутно лишень рипіння снігу, гаряче сопіння й
уривчасту, тиху мову………. . ***Але раптом
ворожі гармати і кулемети спрямували шквальний
вогонь по вояках 7-ої роти. Їм відповіла наша
артилерія, що прикривала роту – лейтенанта
Тимошенка. Над полем здійнявся білий вихор.
Здавалося, що налетів лютий смерч і підхопив у
танці все, що тут було - пухкий шар снігу, людей,
їхню зброю………… . .
***Вперед! За Батьківщину! – крикнув командир роти
лейтенант Тимошенко. Бійці підвилися на повний
зріст і побігли за командиром. Падали, піднімались і
знову бігли, незважаючи на свинцевий град з
кулеметів фашиста, який шугав скрізь , а в наших
бійців була одна мета тільки йти вперед…….. Зіна
Михайлівна підтримуючи важку санітарну сумку,
разом з бійцями бігла назустріч смерті. Раптом
поряд з Зіною вибухнув ворожий снаряд і здійнявся
стовп крижаної землі. Зіну жбурнуло в сніг і

35. 35
притиснуло до крижаної землі. . Її ноги протяв
гострий пекучий біль. Хтось неподалік вигукнув.
«Командира поранено!!! Санітаре , сюди, на
допомогу!» Не зволікаючи, вгрузаючи ліктями в
закривавлений сніг, Зіна потягла за Собою занімілі
прострелені ноги. І ця відстань до пораненого
командира здалася найдовшою дорогою в Її житті.
Заціпивши зуби, пересилюючи неймовірну біль,
Вона повзла й повзла вперед. «Потерпи трошки, мій
добрий командир – Тимошенко… Я зараз»… Я
хутенько…» -повторювала Сама собі Зіна, і вперто
повзла до лейтенанта, лишаючи за Собою червоний
слід. Сестра милосердя – Зіна Туснолобоа доповзла
до командира, який лежав на сніговому пагорбі.
Зіна хутенько скинула хутряні рукавиці, вхопила
пригорщу снігу в рот, щоб не втратити свідомість.
Довкола гухкали снаряди, свистіли кулі та дарма,
Зіна не звертала на це уваги і розстебнувши
Тимошенків кужушок, гімнастерку, припала вухом
до Його грудей. Чутно було кволі удари серця. Ось –
ось ніби зупиниться. «Зараз… зараз…
ріднесенький…» - ворушила Зіна посинілими губами
і спритно розпочала перев’язувати закривавлену
голову командира. Лейтенант тихо застогнав, так
ніби щось хотів сказати, але стиснув вуста……..
Зіна вхопила Його ліву руку – пульса не чутно, Ще
раз послухала серце – тихо. «Це – кінець.

36. 36
Командира вбито.» Зіна беззвучно заплакала,
посилаючи прокльони німецьким звірам, які
висипали смертельний свинцевий дощ на їх сьому
роту……. Намацавши у гімнастерці документи
лейтенанта, Зіна переклала їх у Свою кишеню.
Забрала також наган – «Прощавай командир.» Зіна
уткнулась обличчям в холодний сніг і тепер дала
волю сльозам, згадуючи скільки ось таких
молоденьких хлопців доводилось бачити мертвими.
Їм би жити у любові і радощах, дарувати людям
доброту…. . ***Зіна почула
приглушений вигук: За мною, в атаку! Спливав
лютневий день – вечоріло Крізь снігове мариво, Зіна
зібравши всі сили, підняла важку голову і побачила,
як піднялись рідкими ланцюжком бійці, які кинулися
в атаку – падали, піднімалися і бігли вперед……. Зіна
втратила свідомість і чи довго Вона лежала? А коли
розплющила очі – тиша була навколо. Зіна збагнула,
що бій скінчився, де наші? Зіна трошки піднялася,
звела голову і покликала на допомогу, але ніхто не
озвався. На заході червонів небосхил – вечоріло,
збиралось на мороз, низько пливли над землею
важкі хмари. Не відала Туснолобова, що Її СЬОМА
рота лежить в полі біля станції Горшечне.
Пощастило вискочити з огняного пекла лише
декільком бійцям. Цього разу смерть від них
відступила – чи надовго? Всією своєю істотою Зіна

37. 37
відчула, що і до Неї крадеться смерть. Від цих
страдницьких думок Зіна розплющила очі, зіп’ялась і
вирішила будь – що повзти до своїх. Зіна вгледіла,
що полем бою ішли фашисти. Вони оглядали
трофеї і нишпорили по кишенях, і дострілювали
наших поранених бійців. «Ну ось і кінець…. –
майнула думка в Зіни. Оці двоногі страшніші за
ту…. з косою. Вони не проминуть.» Всього ж було
на Її фронтовому житті, не раз дивилась смерті в
очі, але що так загине – ніколи не думала, не
гадала. Добре, якщо відразу пристрелять. А коли
візьмуть в полон, почнуть знущатися, мучити? В Неї в
кишені документи командира, Свій партійний
квиток. Що ж придумати? В Зіни промайнула думка
одним пострілом покінчити зі своїм життям, яке
висіло над безоднею, це й була б добра смерть……
. Зіна спробувала слабкою і майже занімілою рукою
дотягнутись до нагана. Але ж Вона і цього
останнього бажання не змогла виконати. Не
слухались руки і тіло. Вже зовсім близько чулися
спокійні й розмірні кроки фріців. Усе, кінець!!! До
Неї прямує фашист і Зіні чомусь здалося, що німець
підійде до Неї і буде колоти багнетом в шию –
неодмінно в шию. Дівчина прикинулась мертвою.
Фашист підійшов до Зіни і скривився ніби від
журавлини – Байба?! – Баба прохрипів він. .
Німця здивувало і збентежило, що серед убитих

38. 38
солдатів лежить дівчина, яка так само йшла на
нього в наступ і так само стріляла в нього. Фашист
аж завив диким голосом і вдарив кованим чоботом
дівчині в живіт. Змертвіле тіло перевернулося на
бік. Тоді кат почав прикладом автомата нівичити
дівоче лице – поки не стомився. Вдоволено сплюнув
і подався далі оглядати свої трофеї…….. А на полі
бою під Горшечним 2-го лютого 1943-го року серед
убитих 7-ої роти, лежала ще жива, без свідомості,
старшина – санінструктор Зіна Туснолобова. Руки,
ноги і все тіло Зіни, примерзло до кривавого снігу.
Кров на обличчі дівчин, загусла крихким льодом…….
. ***Зіну випадково знайшли лишень на ДРУГУ добу,
наші розвідники Микола Арканов і Маша Павлова,
які повзком поверталися із завдання. Повзли по
зраненому полю, поміж трупів своїх же бійців. Гули
від перевтоми руки й ноги, мліла спина: позаду
лишалися кілометри пройденого шляху. Та хіба ж
пройденого? Повзеш по пластунському по своїй же
землі. Раптом у вечірній тиші десь поблизу, Маші
почувся кволий людський голос. Чуєш Миколо? Ніби
хтось стогне. Та це Тобі здалось від перевтоми,
заспокоїв сержант. Перезирнувшись, і мовчки
зрозумівши одне одного, поповзли в той бік, звідки
долинали стогони. В пораненого бійця все лице
було закривавленеі. По уривчастій мові розвідники
збагнули: жінка. Розвідники знали, що у СЬОМІЙ роті,

39. 39
яка ходила в розвідку боєм, було декілька жінок. А
хто ж Вона? Маша, хутчіш серцем, ніж розумом
пізнала. Зіна! Зіночка ти моя, сердего! - ледь не
крикнула Павлова. Чом же було не пізнати Зіну! З
Нею Маша навчалась на курсах мед - сестер,
разом з Зіною пішли на фронт. І ось уже. котрий
місяць разом на передовій. Підняти Зіну не було
можливості: правим боком примерзла до
закривавленого снігу. Ноги й голова лежали у
червоній кризі. Микола вихопив фінку, став
навколішки й почав вивільняти Зіну. Багнетом
підсобляла Маша. Врешті визволили поранену із
льодової пастки і бережливо перенесли на плащ –
палатку. Сержант взяв з польової сумки флягу із
спиртом, схилився над Зіною і туди, де повинен
бути рот, улив трошки пекучої рідини. Зіна
проковтнула спирт і застогнала. Жити буде! – тихо й
радісно сказав Микола. Дорога була кожна хвилина
і Маша підганяла Миколу – давай хутчіше! І
поспішаючи, розвідники повзли по – пластунськи,
тягли, як могли за собою, переборюючи втому. Був
іще й страх нежданої зустрічі з ворожою засідкою.
Але все обійшлося добре. Досвітком Зіну внесли до
сільської хати, в якій знайшов тимчасовий притулок
пересувний медсанбат. Черговий лікар Миньков
Григорій Іванович відхилив палатку і завмер.
Спохмурніле обличчя його побіліло. З поля бою

40. 40
приносили різних поранених а такого не було.
Перед лікарем лежала закривавлена крижина, в
якій, ніби в незвичайнім годинниковім футлярі,
стукотіло серце. На стіл! Хутчіше! – наказав лікар
санітарам. Підготували чавун окропу,
перев’язувальний матеріал, необхідні медикаменти.
Найперше треба було поранену вивести із
шокового стану, перев’язати рани. Санітари
відмочували теплими онучами примерзлі місця
одежі – накладали шви. Після перев’язок Зіну можна
було й не одягати. Вона вся була сповита марлею.
Темніли тільки вузькі щілинки для очей і рота, та по
всьому тілу точилась із ран кров. Маша Павлова з
дозволу лікаря ДВІ доби просиділа біля подруги
– Зіни. П’ять днів з дозволу лікаря Сергія
Петровича, жила Зіна в оселі Матрони
Гнатівної, як у рідної Неньки. Було б все добре,
але ж поморожена права рука обмотана
марлею, пронизливо стала боліти, наливалася
жаром, пухла. Було таке відчуття, що бинт
скоро не витримає і лопне. Піднялась
температура, руку пекло вогнем. Зіна почала
марити. В операційній пересувного шпиталю
лікар оглянув праву руку – Зіни. Почалась
гангрена…… Хірург Сергій Петрович помацав
вище ліктя набряклу червону праву руку і ніби,

41. 41
ще раз уточнив в якому місці потрібно робити
ампутацію. Зіна після завершення операції,
опритомніла тільки ввечері, відчуваючи
нестерпну біль у правій руці. І там де була
рука від неї залишилася лишень забинтована
кукса. Чим же Я тепер буду санітарну сумку
розстібати? Зрештою маю ліву руку, дві ноги,
які зможуть «танцювати??» Зіні погіршало.
Розпочалась суха гангрена правої ноги і хірург
був вимушений ампутувати праву ногу вище
колінного суглоба. Зіна повернулась в палату
без ноги і розуміла, що від Своєї долі не
втечеш. Що буде, те й буде………
. ***Та доля сестри милосердя Зіни, була
немилосердною до Неї. Після ВОСЬМИ
складних операцій, Зіна Туснолобова -
Марченко позбулась лівої руки і ноги, і як
жити в такому стані, що можна корисного
робити без рук і без ніг, і яким чином
писати листи ………..??? .

42. 42
В шпиталі ліворуч – третя: Зіна Туснолобова –
Марченко. Оптимізм Зіни рятував не тільки Її
Саму, а й всіх подруг, які були поруч……. .
. ***Уранці Зіна покликала
сусідку по – палаті – Тамару Бикову, і попросила,
щоб та написала листа: Рідній Неньці і чоловіку
Йосипу Марченко. Ну давай диктуй, - сказала
Тамара. «Добрий день, або вечір, моя рідна
Матінко, мій дорогий братику Евген !!! . Не
лякайтесь, що пишу не Сама, це тимчасове явище.
Прострелили руку, і Я поки що не можу писати.
Лікуюсь в шпиталі. Живемо дружно і весело.
Годують і доглядають нас чудово. Так що ми всі
швидко очуняємо , і станемо на свої ноги. Так, що і

43. 43
ви очікуйте Свою фронтовичку. З нетерпінням
чекаю від вас звістки. Цілую і «Обнімаю» Вас мої
любі «Міцно, міцно.» Ваша Зінуха – горюха……»
***Ну дівчата, що ж Мені зморозити в листі до
чоловіка - Йосипа Марченка? Бикова, взяла новий
аркуш паперу і продовжувала записувати під
диктовку Зіни – листа до Й. Марченка. .
***«Мій дорогий Йосипе! Не відаю, де і за яких
обставин знайде цей лист. «Пишу» про все,
нічого не хочу приховувати. Дурити, знаєш
Сам, Я ніколи не вміла. Цей лист Мені дався не
легко. Зі Мною сталася непоправима біда –
втратила руки й ноги. До гіркоти нестерпно
боляче лишитися в 23-ри роки такою калікою і
просити навіть подати води. Мабуть, що пісня
Моя доспівана….. Прощай рідний. Роби, як
вважатимеш зручнішим для Себе. Не можу, не
маю права стояти перешкодою на Твоїм
шляху. Не хочу зв’язувати Тебе в подальшому
ніякими турботами. Налагоджуй Своє життя
так, ніби Мене ніколи й не було на Твоїм
шляху…» Зіна, рано чи пізно мусила
розкрити, усю страшну правду………
.

44. 44
ТАНКІСТИ йшли в БІЙ, за Зіну Туснолобову.
Зінаїда Туснолобова після ВОСЬМИ операцій.
Праворуч: Хірург Микола Васильович Соколов,
поставив Зіну на «НОГИ» - ПРОТЕЗИ…. За методом
Крукенберга, Микола Васильович, успішно
завершив складну операцію, на лівій куксі руки.
Хірург, Микола Васильович, окрилений виконаною
операцією сказав Зіні - маєш Зіна ДВА великі пальці.
Вони мають рухатись горизонтально й вертикально,
якими можна і голку тримати, обслуговувати Себе й
чарку тримати…..

45. 45
Зіна Туснопобова. Брат Євген. Йосип Марченко.
( Зіна дочка братньої Білорусії – Полоцьк…. Йосип
Петрович син України – Мар’янівки ………..) .
***Зіна уважно стежила за повідомленнями
Радінформбюро,….. Ранком 25-го вересня 1943-го
року Радінформбюро повідомляло, що 303-я дивізія
вийшла до Дніпра. За бої, зо Дніпро дивізію
нагороджено орденом Червоного Прапора, а 849-
ий полк – орденом – Кутузова. У Зіни було таке
відчуття, що і Вона в рідному 849-ім полку в бою за
Дніпро рятує поранених бійців…… .
. ***Звістка про капітуляцію Німеччині застала в
Австрії бійців Другого Українського фронта під
командуванням фронтом, генерала армії Івана
Степанович Конєв, до складу фронту входила й
375-та дивізія, і стрілецька рота – капітана

46. 46
Й.П.МАРЧЕНКО. І.С.КОНЄВ. .
***В весняну розпутицю й бездоріжжя 1944-го
року, війська Другого фронту визволяли від
німецької окупації Півдня України. Зокрема в
жорстоких боях визволили місто Кіровоград
від німецьких загарбників. І переможним
маршем по Україні, Молдавії, Румунії,
Угорщини, дійшли до кордону Чехословаччини,
та заблукала ворожа куля, важко поранила
командира роти Йосипа Марченка, який
ДЕВ’ЯТЬ місяців лікувався в військовому
шпиталі. .

47. 47
Мою дочку, Галину Анатоліївну КУРЧЕНКО,
Ученицю, 17-ої Ірпінської школи і інших учнів цієї
школи; їх тоді навчали військової справи. Щоб вони
вміли належним чином застосовувати зброю проти
зовнішніх і внутрішніх ворогів - захищаючи
незалежність своєї Країни……….

48. 48
Німецькі загарбники окупували: Україну й братню
Білорусію і мали намір захопити Кавказ………..
Німецькі вояки в Криму. Проводи на фронт .
.
.Блиставчанин іван Охтимович Король захищав
КАВКЗ від німецьких загарбників....................... .

49. 49
Важка доля спіткала тих вояків Червоної Армії, які
потрапили в німецький полон……..
Вшанування вояків, які не шкодуючи свого життя
боронили Батьківщину. Ліворуч стоять: Іра
Сокуренко – Галя Курченко. м. ІРПІНЬ. Праворуч:
Іваненко Валя – Куцопал Ліда. Село Блиставиця..

50. 50
НАРОДНІМЕСНИКИ.
На Україні та Білорусії під час війни протидіяли
німецьким загарбника, загони НАРОДНИХ
месників. А такі з’єднання під командуванням
Ковпака, Бегми, Федорова, Сабурова,
Наумова, завдавали в тилу ворога значних
втрат військової техніки та їх вояків. .
Сидор Артемович КОВПАК - здійснило
рейд по тилам ворога від Путивля до Карпат і
влаштували «РЕЙКОВУ» війну……….. .

51. 51
Ковпаковський рейд, від Путивля до Карпат.
. На окупованій німецькими
загарбниками Української території, проти
ворога діяли підпільні організації. Так на
Донбасі в місті Краснодоні учні місцевої
школи: Олег Кошовий, Іван Земнухов,
Сергій Тюленін утворили підпільну
організацію «Молода гвардія», яка
протидіяла на Українській землі -
німецькому озвірілому окупанта……….. .

52. 52
МОЛОДА ГВАРДІЯ.
Мешканці Краснодона читають листівки,
розклеяних по місту - Молодогвардійцями.

53. 53
Катюші заграли сказав
Сергію Тюленіну –.Каюткін.

54. 54
Краснодонці визволяють з полону
червоноармійців.

55. 55
Знищення німецького ката.

56. 56
Олег Кошовий на допиті в гестапо.
На околиці Краснодона……

57. 57
Пам’ятники Молодогвардійцям, в м.Краснодоні.
МАТЕРІ молодогвардійців.
М.Ф. ФОМІНА. А.Е. САМОШІНА.

58. 58
. ПАРТИЗАНСЬКА ІСКРА.
.

59. 59
Вшанування підпільників
«Партизанської іскри»
на легендарній землі села Кримка.
Активно діяла проти німецького окупанта.
Підпільна організація «Партизанська іскра» села
Кримка, Первомайського р-на, Одеської обл., яка
виникла за ініціативи директора місцевої школи –
Моргуненка. Секретарем організації призначили;
П.Попика - штабом керував П.Гречаний. В
молодіжній підпільній організації вже налічувалось
понад 30-ть юнаків. У підпільників був радіоприймач
за допомогою якого приймали повідомлення
Радінформбюро й поширювали їх серед населення.
Юнаки збирали зброю, боєприпаси, вибухівку, яку

60. 60
застосовували в диверсіях проти ворога. Загін
підпільників знищував лінії телефонного зв’язку,
німецьку військову техніку, зруйнували вибухівкою
залізничні колії на ділянках станцій: Голта – Кам’яний
– Міст – Врадіївка, й завдавали значних втрат
окупанту……… Але ж бойовій діяльності
«Партизанської іскри» завадило набрати широкого
розмаху, в наслідок зради. Жандарми 14-го лютого
1943-го року схопили П.Попика й членів організації.
П.Гречаний у ніч, на 18-те лютого 1943-го року
організував звільнення своїх товаришів. Відважні
патріоти напали на жандармський пост і визволили
своїх товаришів. Але ж вранці 18-го лютого в Кримку
прибула каральна експедиція гестапівців, які
провели арешти усіх, крім трьох членів організації.
Німецькі кати в гестапівських застінках жорстоко
знущались над юнаками. Юні герої мужньо
прийняли мученицьку смерть…………. .
***Німецькі орди окупували Україну й Білорусію
і рвались, щоб захопити Москву та Ленінград і
дійти до Уралу…….
.
***Щоб обстрілювати з далекої відстані
Ленінград німці навіть притягли далекобійну
гармату - «ДОРА»…………….
.

61. 61
Гармата «ДОРА»
І коротко: В СИВУ давнину на землях України,
мешкали кочові племена, які ворогували між собою
за територіальний і життєвий простір……. .
***Згодом Українські землі 300-та років перебували
під Монгольським ІГОМ. . .
***Намагались також захопити Україну під свій
вплив: Поляки, французи. Але братні слов’янські
народи завжди боролись за незалежність………. .
***А німці в 1941-му році разом зі своїми
сателітами, окупували Україну. Фюрер Німеччини,
Адольф Гітлер з легкої руки, за участь в
загарбницькій війні подарував Антонеску шматок
Української землі до річки Південний Буг. Гітлер
віддав руминам також Одесу – жемчужину біля
Чорного моря. Місто Первомайськ, яке
розташоване на річках: Південний Буг і Синюха було
поділене на ДВІ частини.. Стація Голта належала
руминам а Ольвіополь і Богополь належали німцям…

62. 62
А мешканці, Ольвіополя й Богополя вже
мешкали на «Руминському кордоні.»
Карта УКРАЇНИ до 1941-го року.

63. 63
НЕБЕСНА СОТНЯ ВОЇНІВ МАЙДАНУ.
Та щоб інші НАРОДИ не ганьбили
Україну, та її БОРЦІВ за
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, якими будуть
пишатимуться і пам’ятатимуть
прийдешні покоління… .

64. 64
БОРЦІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ.
***Ліворуч: Антоніна Пашко
дружина В.Чорновола…………
Праворуч: В’ячислав Чорновіл і
Степан КОЖУМ’ЯКА. . .

65. 65
Українських козаків - вороги заковували в
ланцюги і палили Їх на вогні………………… .. .
.
Президент Росії, Володимир ПУТІН та Президент
України Віктор ЯНУКОВИЧ обговорюють долю
незалежної УКРАЇНИ. І домовилися непокірних і
незгодних на УКРАЇНІ, запроторювати у в’язниці і в
полон, або ж, в бочку – одиночку……….

66. 66
У В’ЯЗНИЦІ за ГРАТАМИ.
Юля ТИМОШЕНКО. Юрій ЛУЦЕНКО.
Надя САВЧЕНКО в Російському ПОЛОНІ.
Н. САВЧЕНКО. БОЧКА – ОДИНОЧКА……

67. 67
Палаючий ДОНБАС 2014-ий рік.
Повернемося до подій 1941-го року.
***Так ось і Ми довоєнні школярі,
Первомайської середньої школи №4. Одеської
області: Серватинський Льова, Очеретній
Мітя, Зуба Вітя, Діордіященко Павло,
Мельниченко Вітя та Курченко Толя, які
опинились на тимчасово окупованій
німецькими загарбниками України. . І Ми
ПІДЛІТКИ не спасували перед ФРІЦАМИ і
згуртувались, щоб протидіяти німецьким
фашистам…………..??? .

68. 68
«ПАСТУХИ - ПІДРИВНИКИ».
(Червень 1941р, - жовтень 1943р.
«Невловимі» Пастухи-ПІДРИВНИКИ, в війні 1941-
45р.р., проти німецьких нелюдів – нашої Країни…
Посеред-поміж нас підлітків-отлйотів, учнів 4-
ої Первомайської школи , що на цьому
фотознімку не було жовтенят, піонерів а ні
комсомольців. Але ж нас всіх в школі учителі
виховували так: щоб ми добре навчались,
поважали один одного - своїх батьків, людей
похилого віку і бути згодом корисними для
свого суспільства, любити свою Батьківщину і
вміти ЇЇ захищати від ворогів. А прикладів для
цього у нас вистачало. .

69. 69
. ***Так ось для нашого народу – грізний
час війни настав, який зачепив і нас
підлітків, що на фотознімку. .
Необхідно було всім Нам згуртуватись і
дати гідну відсіч німецькому загарбнику,
який без оголошення війни зазіхнув на
нашу Країну. .
На фотознімку ліворуч: Вітя СІЛЬЯНІНОВ –
розвідник., Далі наш командир загону
Льова СЕРВАТИНСЬКИЙ, далі Толя
КУРЧЕНКО – начальник штабу загону. .

70. 70
- На фотознімку зліва направо: Слава
ГАЛІНСЬКИЙ – син священника, Мітя
ОЧЕРЕТНІЙ – розвідник на перехресті доріг в
напрямку: МИКОЛАЇВ, ОДЕСА, КИЇВ,
КІРОВОГРАД, ДОНБАС, КРИМ, Ваня
ДІОРДІЯЩЕНКО – пастух, Жора КРАЙТОР – так,
як і всі ми залучався до підготовки наших
диверсій і бездоганно їх виконував - так, щоб не
потрапити «ДО РУК ОКУПАНТА.»……….. .

71. 71
Диверсійні дії пастухів ПІДРИВНИКІВ проти
німецького окупанта в війні 1941-го – 1944-го років.
***Поз.77. Цілодобовий пост Пльової
німецької жандармерії на перехресті

72. 72
доріг: Кіровоград, КИЇВ, Донбас,
Крим, Миколаїв, Одеса.
***Поз.84. Наш ЗАГІН розпочав шкодити
німецькому окупанту і було
вибухівкою знищено п’ять бензовозів.
***Поз.80. Підірвано ЧОТИРИ вантажівки
з набоями. …
***Поз.87 .Вибухівкою підірвано -
ЧОТИРИ вантажівки з ящиками мін та
мінометами.
***Поз 83. В жовтні 1941 року пущено під
УКІС, німецький ешелон який зіткнувся на
роз’їзді між залізничними станціями Голта
- Підгородня з ешелоном, який мав би
рухатись в напрямку до МОСКВИ з
танками і гарматами………
1941-ий рік для НАШОГО ЗАГОНУ
був вдалим…….

73. 73
Попереду Славутич Дніпро й Київ
– МАТІР всіх російських міст.
ПЕРШИЙ Український фронт під
командуванням генерала армії Миколи
Федоровича Ватутіна, визволили КИЇВ, від
німецької окупації – 1943 рік. .
.

74. 74
М.С.Хрущов, М.Ф.Ватутін, А.Г.Кравченко –
командуючий 5-ої танкової армії, напередодні
визволення від німецькоі неволі – КИЇВА.
ЖОВТЕНЬ 1943 РОКУ. БУКРІНСЬКИЙ плацдармі.

75. 75
Форсування ДНІПРА.
.1940 р. Федор Якович Іваненко. 1943р..
Ліворуч Ф.Я.Іваненко в 1941 році під Коростенем в
запеклих боях з німецьким загарбником захищав
підступи до Києва,……… .
..

76. 76
До війни Ф.Я.Іваненко працював директором
неповної середньої школи в селі Мигалки на
Київщині. А з 10 листопада 1943 року до 2 квітня
1949-ий рік працював директором школи і викладав
історію та географію в 5 – 7 класах Блиставицької
семирічної школи. .
У.Р.С.Р.
Народного Комітету
. УПРАВЛІННЯ
Відділ атестації
. м. Київ.
. 28.01.1939 р.
Ст.Тетерів – Південно – Західної залізниці. ..
с.Мигалки. Бородянського району. .
Київської області.
Директору Мигальської неповної середньої школи.
ІВАНЕНКУ Ф. Я. .
На Вашу заяву від 19.01.1939р. повідомляємо, що
наказом НКО УРСР, від 26.01. 1939 року №130. Вам
надано звання учителя середньої школи з правом
викладання в 1 – 7 класах. .
Начальник Відділу атестації НКО УРСР.
. /Підпис/ ДУДЧЕНКО.
. Референт /Підпис/ Янкелевська. .

77. 77
1943-рік. Федор Іваненко в РОЗДУМАХ. .
Після визволення Києва і сіл Київщини від
німецької окупації, Федора Яковича
Іваненко було звільнений з війська, в
зв’язку з тим, що в люті морози
перебуваючи на війні в траншеях захворів
«АСМОЮ» і «ЗАПАЛЕННЯМ ЛЕГЕНЬ»…………….

78. 78
До завершення війни над німецьким
загарбником лишалося більше року. Але ж
Київщину визволи від німецької окупації в
листопаді 1943-го року. І в цьому ж році,
Федора Іваненка призначили директором
Блиставицької семирічної школи. Приміщення
школи було частково зруйновано німецькими
фашистами і щоб навчати дітей, школу
необхідно було відремонтувати до
НАВЧАЛЬНОГО 1944-го року. .
. .
**** В Блиставицькій відремонтованій
семирічній школі, навчальний рік
розпочався вчасно в вересні 1944-му році.

79. 79
ПЕРШИЙ повоєнний випуск СЬОМОГО класу, в
Блиставицькій школі на Київщині – в 1945 році.
Перший ряд: Лоза Марія Якимівна, Чайка Катя
Павлівна, Мисюренко Надя, Онищенко Ліда, Білоус
Маня Олексіївна, Шульга Галя Олексіївна. .
Другий ряд: Семко Ульяна Тимофіївна, Гребеник
Олексій Іванович, Черкатова Катя Дмитрівна,
Директор школи; Іваненко Федор Якович,
Майданчик Марія Іванівна, Наваренко Валік
Семенович, Кушніренко Маня Олексіївна. Третій ряд:
Кушніренко Ліда, Якименко Галина Федоровна,
Католіченко Василь, Дегтяр Оля П, Мироненко Петро,
Романенко Надя, Балашов Р, Давиденко Галя Іванівна.

80. 80
Педагогічний колектив Блиставицької
школи: Клебанівський М.О. Іваненко Ф.Я.,
директор школи: Рубанова Н.К.,
Костюченко Н.А., Дмитренко П. О.,
Заболотна В.А., Ковадло М.А.
1951-ий рік.

81. 81
ВИПУСКНИКИ Блиставицької семирічної школи –
1951 – 1952-ий роки.
Випускникк школи з вчитилями: Дмитренко П.О.,
Іваненко Ф.Я., Семіна В.М., директор школи Дейнеко В.О.
Моціна М.Ф., Клебанівський М.О..

82. 82
Зустріч вчителів з УКААЇНИ з академіком –
Олексієм Федоровичем КОТСОМ в Державному
ДАРВІНСЬКОМУ музеї, в МОСКВІ. 1955-ий рік. .
Праворуч в першому ряду другий: Ф.Я. Іваненко.
.Ф.Я.Іваненко. О.Ф.Котс. .

83. 83
МОС-УРСР
Бородянський
Районний Відділ Наросвіти
Блиставицька семирічна школа
15 серпня 1950р.№75.
с.Блиставиця, Бородянського р - ну, Київської області.
СПРАВКА.
Видано цю довідка тов. ІВАНЕНКУ Федору Яковичу про те,
що він з 10 листопада 1943 року по 2 квітня 1949 року
працював директором школи і викладачем історії та
географії в 5-их і 7-их класах Блиставицької семирічної
школи, а з 2 квітня 1949 року працює вчителем історії,
географії та Конституції в 5-их та 7-их класів цієї ж школи,
що й свідчать. .
Директор школи /підпис/ Н.Рубанова.
Секретар /підпис/ Доберчак.

84. 84
Федор Якович Іваненко. –засновник
Краєзнавчого МУЗЕЮ в селі БЛИСТАВИЦЯ.
Відвідують МУЗЕЙ не тільки мешканці Блиставиці, а
й мешканці інших сіл, і міст………….

85. 85

86. 86
Сторінка про рідне село.
***На заплаві річки Пратви, ще в ХIv
столітті – сторіччі виникло село
Блиставиця в якому жила біднота, селяни –
кріпаки. «Краєзнавець – мандрівник
Лаврентій Похилевич в своїх статистичних
та історичних замітках писав: «Село
Блиставица имеет довольно приятное
местоположение. Здесь обширный
владельчиский ток со значительными
запасами «ХЛЕБА» - ЗЕРНА в скирдах и
амбарах. Владелец считается одним из лучших
сельских хозяев в окресности Киева, но
крестьяне не пользуются довольствием –
нищенствувают» Поміщик володів великим
масивом угідь на яких працювали селяни –
батраки. Селяни ж мали клаптики малородючої
землі, яку обробляли; дерев’яним ралом,
дерев’яною бороною, дерев’яними
граблями. На ланах під час жнивах косили,
косою – серпом, а снопи з зерном
молотили ціпами……………….

87. 87
Обробіток землі волами.
Селяни крокують на ЖНИВА в поле.

88. 88
Жнива на ланах.
Повернення зі жнив.

89. 89
ПЕРЕГОРТАЄМО СТОРІНКУ в
НОВИЙ ПОБУД.
Збирання комбайном врожаю пшиниці, на
ланах артілі «Шлях правди».
Вивіз ЗЕРНА в ЗАКРОМА КРАЇНИ.

90. 90
Сільські механізатори в полі.
Блиставиця - артіль «Шлях правди».

91. 91
Ген віддалік видніються колгоспні
тваринницькі ферми, села Блиставиця.
****Збирання врожаю льону на колгоспній ниві «Шлях
правди». Ліворуч син Микола, далі дружина Ольга
Федорівна - донька Галинка.
В цій хаті - оселі в селі Блиставиця,
Гостомельської волості, Київського повіту, була
школа з чотирирічним навчанням учнів. .

92. 92
.
В цьому будинку в селі Блиставиця була школа
- сімирічка. А згодом школа отримала статус –
середньої школи. Невдовзі збудували з цегли
в селі двоповерхову школу з світлими,
просторими класами……….. .
Нова хата, Куцопала Івана; їздового артілі
«Шлях правди» села Блиставиця на Київщині.

93. 93
*** Пилорама в артілі «Шлях правди».
О.Г. Наваренко, бригадир будівельників. В.Я.
Давиденко, пилорамщик……….. .
Біля стенда в музеї села Блиставиця.

94. 94
***До Блиставицької восьмирічної школи,
надійшов великий конверт на якому було
написано «Посольство Венгерської Народної
Республіки в СССР» Київська область
Блиставицькому краєзнавчому музею. Подібні
листи надходили з Москви, Києва, Харкова,
Львова і інших міст і сіл…………. .
В 1962-му році в Краєзнавчому музеї
побувало близько ТИСЯЧІ екскурсантів.
Тож Перший відвідувач МУЗЕЮ з’явився
майже ДВАДЦАТЬ років поспіль, коли
експонати музею містились в ОДНІЙ із
шкільних кімнат. Наразі музей розташований
в ДВОХ просторих кімнатах в окремому
будинку, де зібрані більш ніж ТИСЯЧУ
експонатів, від сокири зробленої руками
первісною людиною з каменю, дерев’яна
соха, ярмо, веретено, гребінь, ручна прядка,
ткацький верстат, дряпак, дерев’яні ложки,
постоли, саморобні кухлі, миски………
***Окремо експонуються подарунки,
надісланих з різних куточків КРАЇНИ. З
Узбекистану, морські ЗІРКИ, з Охотського моря,
морські РАКУШКИ, ГАЛЬКА. З Чорного і
Азовського морів різноманітні МІНЕРАЛИ. З
Сибіру, КЕДРОВІ шишки, ГОРІХИ. З Камчатки,
вулканічну МАГМУ……………………. .

95. 95
Також є експонати, на яких можна прослідкувати
еволюцію побуту людей. І зокрема привертає
увагу екскурсантів експонати, як люди в «СИВУ»
давнину добували вогонь і чим світили в
побуті….. ??? . І всі ці матеріали музею дають
можливість людям краще пізнати історію свого
рідного КРАЇНИ……………… . .
***На одному із стендів висвітлюється, як в
березні 1919-му році під Бородянкою, в селі
Нова – Гребля, війська легендарного
Григорія Іванович Котовський, під Його
командуванням розгромили денікінців.
Кіннота КОТОВСЬКОГО, визволили від
денікінців також села: Бородянку,
Здвижівку, Мііроцьке і КИЇВ……
***На іншому стенді в МУЗЕЇ
висвітлюється: Героїчний подвиг танкістів,
якими керував – Гвардієць танкіст
лейтенант Микола Олексійович
ПОЛЯНСЬКИЙ. .
***Танкісти стрімкими ударами, разом з
піхотинцями, визволили від німецького
ярма: Частково Приірпіння та сіл Озера, та
Блиставицю, що на Київщині…………….
.

96. 96
Тих ДНІВ не ПОМЕРКНЕ СЛАВА.
Г.І.КОТОВСЬКИЙ. Одеса – ДЮК. .
Кіннота Григорія Котовського, 6-
го квітня 1919-го року вступили в
Одесу. Григорій Іванович
КОТОВСЬКИЙ - молдован....
Народився, 24-го червня 1881-му році в
Ганчестах в боярській Румунії –
Бесарабії. Коли МИНУЛО Григорію 2-ва
рочки померла Його МАТИ………………...

97. 97
Хутір ВАБЛЯ. В цій оселі мешкає
Сапсай Архип Сидорович. .
В жовтні 1919 році в цій оселі, господарем
якої був Архип Сидорович Сапсай,
розташованої на хуторі ВАБЛЯ, на околиці
села НОВА-ГРЕБЛЯ знаходився штаб 2-ої
бригади, якою командував легендарний
комбриг - Г.І. Котовський.
Із спогадів Іваненка Якова Кондратєвича.
- мешканць села Нова -Гребля, в якому він
народився і одружився з Ольгою і разом
виховували своїх дітей: синів Федю, Івана, дочок
Галю та Марусю. Так ось дід Яків згадує, коли
Червона Армія в кровопролитних боях, громила
банди петлюрівців, денікінців та інших ворогів

98. 98
трудового народу, після взяття Житомира 2-га
стрілецька бригада Г.І.Котовського
виконувала наказ зайняти дільницю фронту
Нова - Гребля - Бородянка - Берестянка.
Захопити і закріпити за собою переправи
через річку Здвиж і підготувати плацдарм для
наступу наших військ на Київ. Протягом
перших днів жовтня 1919-го року КОТОВЦІ
відбивали атаки денікінців, . . ***А
в ніч з 6 на 7 жовтня самі перейшли в наступ і
в жорстокому бою звільнили Нову Греблю.
Виснажені, голодні поранені в запеклому бою -
котовцям необхідно було дати в першу чергу,
раду пораненим а також нагодувати
зголоднілих коней і відновити бойову
готовність військ - особового складу. І до
цього долучились мешканці села: ЛІКУВАЛИ
ПОРАНЕННИХ і ГОДУВАЛИ бійців всім тим, що і
самі споживали. Малий Федор – син Якова
Іваненка був задоволений, що в їхньому
дворі чимало кавалерійських коней і залюбки
залучався, щоб допомагати батьку - Якову
доглядати коней, і носив сіно і овес для
зголоднілої худоби – коней……….. .

99. 99
КОТОВЦІ гуртуються визволити
КИЇВ від інтервентів.
Ліворуч: Яков Кондратович Іваненко, далі
Архип Сидорович Сапсай та А.Курченко.

100. 100
Яков з Архипом товаришують з дитячих років і
всього бачили і пережили на своєму віку………….
***ГРИГОРІЙ КОТОВСЬКИЙ також згадував.
«Що ЙОМУ ніколи до цього і після цього
бою під Бородянкою і за Нову - Греблю, за
весь час громадянської війни не
доводилось бачити такого запеклого і
жорстокого бою,» .
. ДРУГА Стрілецька бригада Григорія
Котовського - 7-го жовтня 1919 року
перейшла в рішучий наступ і захопила
переправу через річку Здвиж і перейшли в
наступ на Козинці – Романівку - КИЇВ.
***Наразі денікінці захопили КИЇВ і
прагнули зайняти всю територію
УКРАЇНИ……. .Війська Котовського в
сутичках з денікінцями в напрямку до
КИЇВА - вміло маневруючи громили ворога
і визволяли від інтервента села: Луб’янку,
Озера, Блиставицю, Клавдієве, Мироцьке,
Гостомель, Ворзель, Ірпінь, Козинці,
Романівку, Біличі і КИЇВ…..

101. 101
. ЯКОВ Кондратієвич Іваненко. .
і поряд з ним сидить Анатолій Степанович
Курченко. Село Нова – Гребля. На Київщині.
Яков Кондратієви в розмові зі Мною
розповідав, що Йому працюючи за часів
Громадянської війни, на залізничних станціях
Ірша, Тетерів і Бородянка брати участь у
завантажені в вагони «ПУЛЬМАНИ» -
червоноармійців і зі станційної залізничної
платформи заводити в вагони коней, а на
відкриті платформи вагонів, вантажили
гармати і іншу військову техніку………….

102. 102
РОДИНА – ІВАНЕНКІВ.
Син ІВАН. Іваненки: Яков, Ольга. Син ФЕДОР.
Іваненки: Маня, Галя.
Федор Іваненко, під Коростенем, в складі
Південно – Західного фронту в 1941-му році,
захищали підступи до Києва від німецької навали.
.

103. 103
**ІВАН ЯКОВИЧ в 1941-му році захищаючи КИЇВ
від вторгнення в місто німецьких загарбників з
невідомих обставин ЗАГИНУВ. Галину Яківну
Іваненко, фашисти відправили в Німеччину на
каторжні роботи. І тільки в 1945-му році, Галину
визволив з німецької неволі її майбутній чоловік -
Микола Евстафєв, який очолював розвідувальний
спец - загін.
СПЕЦЗАГІН НА ЧОЛІ З МИКОЛОЮ ФЕДОРОВИЧЕМ
ЕВСТАФЄВИМ НА ОДЕРІ В ГЕРМАНІЇ.

104. 104
Щасливий день в житті Галин Яківної
Іваненко – день визволення спец –
загоном Миколи ЕВСТАФЄВА з німецької
неволі - «остайбайтера»; Галину Іваненко
і повернення Її на БАТЬКІВЩИНУ в село
Нова – Гребля на Київщині………….
.

105. 105
Микола Федорович Евстафєв з доньками:
Лідою та Ніною. Микола Федорович-Евстафєв
разом з дружиною Галиною Яківною виховують:
сина Володю, доньок: Ліду та Ніну. Ми з дружиною
Ольгою Федорівною і Її татом Федором Яковичем
Іваненко гостювали в Його сестри Галини Яковної
Іваненко – Евстафєвої, яка мешкає на станції ТЕТЕРІВ.
Також гостювали в Евстафєвих: Хрещений батько
Константин Ткач і хрещена мати Горобей Зіна. На
другий день зранку Ми всі зібрались, щоб провідати
Якова і Ольгу Іваненко - батьків Федора і Галини
Іваненко. Батьки, Яків і Ольга Іваненко мешкають в
селі Нова – Гребля. З залізничної станції Тетерів

106. 106
електричкою ми всі доїхали на станцію
Бородянка, а далі їхали в автобусі, до хутору
Вабля, яке розташоване поряд з селом Нова –
Гребля, а далі гуртом йшли в село Нова -
Гребля……
Гості діда Іваненка Якова. Праворуч на знімку:
донька Якова - Марія Іваненко – Її зять Микола. Далі
зять Якова Іваненка - Микола Евстафєв з донькою
Лідою, які мешкають на станції Тетерів. Далі
Горобей Зіна Микитівна - «Хрещена мати» - Ліди
Евстафєвої. Зіна Горобей працює на фермі в селі
Андріївка. В центрі знімка сидить: Константин Ткач –
- «Хрещений батько» Ліди - механізатор артілі
«Комінтерн», села Жовтневе - Голе, Бородянського
району, на Київщині.

107. 107
***Ліворуч: Константин Сергійович Ткач –
механізатор артілі «КОМІНТЕРН» села
Жовтневе – «Голе» на Київщині……. .
***Праворуч: Вашуленко Микола Самійлович,
мешканець села Жовтневе, студент інституту,
майбутній АКАДЕМІК України………………………..
. І коротко: Як згадують Константин
Ткач і Микола Вашуленко про свої минулі
прожиті роки: Оселі їх батьків в яких вони
мешкають, розташовані неподалік одна від
одної на Центральній вулиці села Жовтневе.
Отчий дім це місце, яке завжди згадується і
сниться навіть на далекій відстані. І щоб з
тобою не трапилось – рідне село завжди на
тебе буде чикати. Костя Ткач народився 20-го

108. 108
червня 1940-го року в селі Жовтневе, за РІК до
початку, Другої Світової війни. А Микола
Вашуленко народився 1-го червня 1941-го року
в селянській родині, села Жовтневе за ТРИ
тиждня до початку війни з німецьким
загарбником. Батько Миколи – Самійло
Артемович Вашуленко, загинув на війні, на
чужій землі - Польщі поблизу міста Дембіці.
Та повернемося в повоєнні роки: Ненька Марія
Трофимівна Вашуленко разом з бабусею
Семклітою виховували ТРЬОХ дітей: Миколу,
Люду, Павла. Микола змалку мав велике
бажання вчитись і мріяв стати вчителем.
Микола пішов до школи ШИСТИРІЧНИИ
хлопчиком. Натомість Костя Ткач пішов до
школи в семирічному віці і разом навчались з
Миколою Вашуленко……. .
Хлопці Костя і Микола в 1951-му році
закінчили неповну середню школу села
ЖОВТНЕВЕ а в 1954-му році закінчили разом
Дружнянську семирічну школу. Завершивши
навчання в семирічній школі села Дружня -
Костя Ткач закінчив Бородянську школу

109. 109
механізаторів широкого профіля, щоб фахово
вміти обробляти землі на ланах України.
Ліворуч стоїть Костя Ткач. І.Король стоїть в
середині і проводить з учнями навчання.
Костя Ткач, проходив навчання в
Ворзелі, в «УЧХОЗІ» Української
Академії сільського господарства, по
практичному застосуванню на ланах
сільськогосподарської техніки………….
Навчання проводив з студентами
КОРОЛЬ Іван Охтимович рідний
брат моєї тещі; Луці Охтимівної. .

110. 110
Праворуч: Іван Охтимович Король, який не
забуває своє рідне село Блиставицю в якому
виріс разом зі своїми сестрами: Луцею,
Наталкою, та Марією. Моя дружина Ольга
сидить з дітьми: Галинкою та Юрою.
Костя Ткач за кермом трактора ХТЗ.

111. 111
ВОНИ захищали БАТЬКІВЩИНУ.
Кавказ. 1939 рік.
Вояки – кавалеристи
Сизоненко Ігор та Король
Іван Охтимович. Кабардино –
Балкарія НАЛЬЧИК. 1939 р.

112. 112
Місто Есентуки – КАВКАЗ. 1-го
червня 1940 р.
Зміст викладенний 1-го
червня 1940 року на зворотній
стороні фотознімка: «На вечную
памъять своим родителям Отцу и
Матери. От сына Вани. Во время
перебывания в РККА. 1-го июня
1940 год.