Презентація проекту "Чим славиться моє місто"

1. Чим славиться моє рідне
місто!
Презентація проекту
з природознавства 1 клас

2. Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області.
Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-
Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до
обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця.
Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія
Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу
Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше
в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.)
зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало
магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.
Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба:
білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі
французького щита.
Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р
В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-
1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня
у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648),
Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної
війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана
Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.
Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського
намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту
Полтавської губернії (1802-1923).
Історія міста

3. У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905
році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.
Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691,
селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6
православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища,
учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний
будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три
друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.
10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу
проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті
створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на
околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-
1933 років.
У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400
жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна
група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті
знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.
В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи"
(1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918),
"Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937),
"Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-
1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з
1997 р.).

4. Лохвиця (Локвиця) місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Лохвиця
(басейн Дніпра), на автомагістралі Київ — Суми. Час заснування невідомий. Вперше
згадується в літописах 1320 року. Назва від р. Лохвиця. Утворення від "лохв-", за допомогою
гідронімічного суф. "-иц(я)".
Лохвиця (Локвиця) ріка, права притока Сули (басейн Дніпра) (колишнє Лохвища, Лохвя,
Лохфича, Лохвица, Хвиця). Походження назви не з'ясовано. Існує кілька гіпотез. За однією з
них, гідронім виник від лох «самець сьомги в період нересту». Тлумачення наївне. Інші назву
виводять від давньослов’янського «дощ», «калюжа».
Про походження назви Лохвиця пише Олександр Панченко у книзі "Лохвиччина. Мала
енцеклопедія" - "...Городище, назване "Тічок", знаходеться на території сучасного центру
міста, поблизу теперішньої площі перемоги було розташоване на низькому і вузькому
перешийку, утвореному заболоченою долиною річки Лохвиця і великим болотом, з якого
витікає річка Сулиця. Кажуть, що назва "Лохвиця" походить від слов'янського слова "локва" -
калюжа, болітце, за іньшими твердженнями, - від стародавньої назви "лохина" - кущика з
роду брусничних, або "лох" - дикої маслини.
Побутує й інша версія. Буцімто, в ХІІІ столітті в околицях міста та прилеглої місцевості до
розташування населеного пункту стали селитися втікачі (версія Г. І. Халимоненка), які
повиривали під землею так звані "льохи" для захисту від набігів кочівників. Річка Лохвиця,
яка майже висохла, в той час називалася "Хвицею" через свою покрученість. Від назв "Льох"
та "Хвиця" і набула назву "Льохвиця", яка з часом перетворилась на "Лохвиця", але від
деяких старших місцевих жителів можна почути "Льохвиця"...".
Ще одну, литовську, теорію пропонує Костянтин Миколайович Тищенко, за його версією місто
Лохвиця походить від литовського слова - lokys «ведмідь», lókiškas «ведмежий», lókininkas
«ведмежатник». Отже Локіса - Локвіца - Лохвиця.
Про походження назви міста

5. Постановою Ради Міністрів УРСР № 532 від 24
листопада 1976 р. Лохвиця занесена до переліку
малих і середніх міст України, що мають
пам’ятники історії, архітектури і
містобудування.

6. Обробку мелодії для хору та оркестру виконав знаменитий музикант, співак і
аранжувальник Олег Шеременко (ВІА «Краяни», ВІА «Фестиваль»), еталонний звукозапис
— відомий звукорежисер Леонід Сорокін. Виконує хор солістів Полтавського академічного
театру ім.Гоголя та обласної філармонії. Відеоряд — Т. Заїка.
1.Пролягли твої славні дороги
Із глибин стародавніх віків,
І несла ти свої перемоги
На знаменах козацьких полків!
І тобою гордиться по праву
Лохвичан велелюдна сім'я!
Слався, Лохвице рідна й ласкава!
Слався, Лохвиці горде ім'я!
Приспів:
Лохвиця працею славна,
Квітне-розквіта.
В злагоді і мирі
В Україні вільній,
Вічна і свята.
Гімн міста Лохвиця.
Сл.Н.Мірошник, муз.А.Недовінчаного.

8. Лохвиця на картах Полтавщини та
України

9. Природні багатства
Лохвиччини

10. Герб міста
Герб Лохвицького
району

11. Прапор Лохвиці

12. Прапор району

13. Пам’ятник невідомому солдату,
головна площа міста

14. Будинок райдержадміністрації

17. Лохвицький краєзнавчий музей ім. Г.
С. Сковороди

18. Лохвицьке
медучилище

19. ПРОФЕСІЙНО – ТЕХНІЧНЕ
УЧИЛИЩЕ № 27

20. Районний відділ освіти

21. Лохвицька гімназія №1

22. Лохвицька ЗОШ І – ІІ ст.
№2

23. Лохвицька ЗОШ І – ІІІ ст. № 3

24. ДИТСАДОК
«ТЕРЕМОК»
ДИТСАДОК
«ОРЛЯТКО»

25. Районна бібліотека

26. Герої Лохвиччини

27. Дошка пошани почесних громадян міста

28. • Народилися[ред. • ред. код]
• Булах Григорій Іванович (1938, с. Піски Лохвицького
району) — письменник, поет, перекладач, народний артист
України.
• Васютинський Анатолій Георгійович — заслужений діяч наук
УРСР, професор Київського інститу удосконалення лікарів.
• Веніамін (Пуцек-Григорович) — російський церковний діяч
• Голуб Андрій — старшина Армії УНР
• Гордон Володимир Михайлович — український вчений-
правознавець, доктор цивільного права, професор, доктор
юридичних наук, академік Всеукраїнської Академії Наук.
• Городовенко Нестор Феофанович — український хоровий
диригент, керівник капели «Думка»
• Дмитренко Михайло — художник
Відомі люди Лохвиччини

29. • Дунаєвський Ісаак Осипович — радянський композитор
• Кайданов Яків Кузьмич — автор перших в Російській імперії підручників з
ветеринарії.
• Кущинський Антін — підполковник Армії УНР, один із організаторів Українського
Вільного Козацтва на Полтавщині, Військовий і Кошовий отаман УВК, редактор
часопису «Українське Козацтво», письменник, історик та публіцист.
• Петренко Микола Євгенович — письменник, поет.
• Піроцький Федір Аполлонович — український інженер, винахідник першого у світі
трамвая на електричній тязі.
• Попов Дем'ян Володимирович — лікар-гомеопат, засновник київської
гомеопатичної школи
• Радченко Олександр Маркович — український композитор і диригент
• Ріжко Юрій Вікторович — рок-музикант, композитор та автор пісень, учасник
популярних українських рок-гуртів «Chicken's Smile» и «Говорящая Говядина». Автор
гімна ФК «Дніпро» Дніпропетровськ.
• Ротмістров Михайло Миколайович — український мікробіолог.
• Ціховський Павло — український живописець XVIII століття.
• Яцута Костянтин Захарович — лікар-анатом і антрополог.
• Горб-Ромашкевич Феодосій Косьмич — правознавець і економіст.
• Поховані[ред. • ред. код]
• Григорій Гамалія — український військовий діяч другої половини XVII cт.; був
похований біля церкви Різдва Богородиці

32. Вулицями міста

36. Спортшкола

37. Лохвицька дитяча музична школа
ім. І. Дунаєвського

38. Міський Будинок
культури

39. ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА
ЛІКАРНЯ

40. Готель « Україна»

42. Пам’ятники відомим землякам –
Г. Сковороді та А. Тесленку

43. Пам’ятник героям
Чорнобиля

44. Міські пам’ятники

47. Урочище Шумейкове – пам’ятник бійцям
пд.-зх. фронту

49. Сосновий парк

50. Рідні краєвиди

52. Підготувала, використовуючи Інтернет-ресурси,
вчитель початкових класів Лохвицької ЗОШ І-ІІІ ст. №3
Шовко Аліна Віталіївна.